Постанова

від 25.10.2010 по справі 25/287

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 25.10.2010                                                                                           № 25/287

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Кропивної Л.В.

 суддів:            Вербицької О.В.

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача - не з’явились, про час і місце розгляду скарги повідомлені належним чином,

 від відповідача - не з’явились, про час і місце розгляду скарги повідомлені належним чином,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

 на рішення Господарського суду м.Києва від 02.09.2010

 у справі № 25/287 ( )

 за позовом                               Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

 до                                                   Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Надра"

 про                                                   визнання недійсною додаткової угоди до кредитного договору

ВСТАНОВИВ:

 У травні 2010 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом до  Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Надра" визнання недійсною додаткової угоди №1 від 24 травня 2007 року до договору кредитної лінії № 01-09/МК/2007-980 від 24 травня 2007 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірна додаткова угода в частині скорочення терміну користування кредиту є нікчемною і не створює для сторін цієї угоди ніякі юридичні наслідки.

Відповідно до письмових пояснень (а.с. 48-49, т. 1), які були надані позивачем на вимогу ухвали Господарського суду Чернігівської області від 09.06.2010 р., позивач виклав також інші підстави позову, зокрема, відзначив, що оспорювана угода є фіктивним правочином, який вчинений без наміру створення правових наслідків, що обумовлюються цим правочином.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.09.2010 р. у справі № 25/287 в позові відмовлено повністю. Судове рішення з посиланням на приписи статей 203, 626, 627, 628, 631, 638, 1054 Цивільного кодексу України статті 180 Господарського кодексу України мотивовано тим,  що між сторонами спірної угоди було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, про що свідчить підписи сторін на спірній угоді, а позивачем не доведено наявність підстав для визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 24 травня 2007 року до договору кредитної лінії №01-09/МК/2007-980 від 24 травня 2007 року.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 02.09.2010 р. у справі № 25/287 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм процесуального права. Зокрема, заявник апеляційної скарги відзначає, що судом першої інстанції безпідставно не були досліджені та оцінені письмові пояснення (а.с. 48-49) позивача, в яких останній виклав підстави позову (визнання спірної угоди фіктивної, оскільки її вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином).

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2010 р. апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на  25.10.2010 р.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2010 р. № 01-23/1/5 у зв'язку з  перебуванням на лікарняному судді  Коротун О.М. та судді Поляк О.І. у відпустці, внесено зміни до складу суду та доручено здійснити розгляд апеляційної скарги у справі № 15/102-10 колегії суддів в наступному складі: головуючий суддя – Кропивна Л.В., судді: Вербицька О.В., Кондратова І.Д.

Представники сторін в судове засідання апеляційної інстанції 25.10.2010р. не з’явилися, своїм процесуальним правом, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористалися, ніяких клопотань з цього приводу судовій колегії не надали. Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а також приймаючи до уваги те, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка представників сторін без поважних причин у судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників сторін.

Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. В свою чергу, колегія суддів погоджується з висновками господарського суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, правовідносини між позивачем (надалі - Позичальник) та відповідачем (далі по тексту - Банк)  виникли на підставі договору кредитної лінії №01-09/МК/2007-980 від 24.05.2007 р.,  відповідно до умов п. 1.1 якого Банк відкриває Позичальнику відновлювану кредитну лінію в сумі 250 000,00 грн., терміном на 60 місяців з 24 травня 2007 року по 23 травня 2012 року.

24 травня 2007 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до Кредитного договору (належним чином засвідчена копія міститься в матеріалах справи, надалі – Спірна угода), відповідно до положень якої сторони домовилися, в тому числі про те, що термін користування траншем становить з 24 травня 2007 року по 23 травня 2010 року (п. 2 Спірної угоди).

Колегія суддів відзначає, що угода може бути визнана недійсною лише на підставах і з наслідками, передбаченими законом; до того ж суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Звертаючись до господарського суду, позивач самостійно визначає як предмет позову, так і його підстави, тобто, факти, якими він обґрунтовує вимогу про захист свого порушеного права чи охоронюваного законом інтересу; визначення предмету доказування у справі та істотних обставин справи прямо пов'язано з наведеними позивачем підставами позову.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що предметом спору у цій справі є визнання недійсною додаткову угоду № 1 до Кредитного договору, з огляду на те, що  умова Спірної угоди про зменшення терміну користування кредитом є нікчемною; угода є фіктивним правочином, оскільки її вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином. Тобто, позивач вважає Спірну угоду як нікчемну, так і недійсною.

Приписами статей 203, 215 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України унормовано, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписами частини першої статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру створити цивільно-правові наслідки. На виконання фіктивного правочину не передаються майно або майнові права. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють його лише для вигляду, заздалегідь знаючи, що він не буде виконаний.

Відповідно до п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами або іншими учасниками судового процесу.

Колегією суддів встановлено, що підставою визнання недійсною Спірної угоди позивач вважав укладення цієї угоди без мети настання реальних правових наслідків, що обумовлені цим правочином. Однак відповідних доказів ним ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не подано, Тоді, як  вбачається з матеріалів справи, оспорювана угода укладалась з наміром сторін створити правові наслідки та породила такі наслідки. В свою чергу, зміна сторонами строків користування кредитом та наявність у позивача негативних наслідків не є доказом фіктивності зазначеної угоди.

Крім того, колегією суддів встановлено, що відповідач вважає умову Спірної угоди щодо зміни строків кредиту нікчемною, враховуючи те, що для нього настають негативні наслідки, оскільки виникає зобов’язання щодо повернення коштів раніше ніж було передбачено основним договором.

Згідно статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Обставини, на які посилається позивач, не є підставою в силу закону для визнання оспорюваної угоди нікчемною, оскільки строк користування та повернення кредиту є істотною умовою кредитного договору, в свою чергу за змістом частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна умов договору є правом сторін. Чинним законодавством не встановлена заборона вносити зміни до договору щодо зменшення строків повернення кредиту.

З огляду на вказані обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у позові, оскільки позивачем не доведено наявність підстав для визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 24 травня 2007 року до договору кредитної лінії №01-09/МК/2007-980 від 24 травня 2007 року. Разом з тим, місцевий господарський суд помилково відзначив, що вимоги позивача про визнання Спірної угоди є необґрунтованими з огляду на те, що між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх її істотних умов. Суд апеляційної інстанції вважає за доцільне відзначити, що встановлені обставини щодо погодження сторонами всіх істотних умов договору не є підставою для відмови у позові про визнання такого господарського договору недійсним, а можуть лише свідчити про те, що такий договір є укладений. Вказані обставини підлягають врахуванню, але не можуть бути підставою для скасування правильного судового рішення.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтував, і інших доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не навів.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, й ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційної скарги.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв’язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

На підставі викладеного, ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення  Господарського суду міста Києва від 02.09.2010 р. у справі № 25/287  - без змін.

Матеріали справи № 25/287 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          Вербицька О.В.

 28.10.10 (відправлено)