Рішення

від 20.12.2024 по справі 306/3028/23

ЗАЛІЗНИЧНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 306/3028/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2024 року, суддя Залізничного районного суду міста Львова Ліуш А.І., розглянувши в спрощеному позовному провадженні позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих аліментів, -

В С Т А Н О В И В :

позивач звернулася до суду з позовом про стягнення безпідставно отриманих аліментів. Вимоги позову мотивовано тим, що відповідачка ОСОБА_2 , є матір`ю позивачки ОСОБА_1 , покинула її біля воріт помешкання дідуся ОСОБА_3 , та виїхала проживати до м. Львова і в подальшому, її долею не цікавилася, самоусунувшись від виховання та утримання дитини. Не дивлячись на факт залишення дитини, відповідачка ОСОБА_2 , зловживаючи опікунськими правами, та злісно не виконуючи покладені на неї обов`язки, щодо виховання та утримання дитини, переслідуючи корисливі цілі, діючи на шкоду інтересам малолітньої дитини - ОСОБА_1 , продовжувала стягувати з ОСОБА_4 , аліменти та використовувати їх не за цільовим призначенням, а на власні потреби. Відтак, просить суд стягнути з ОСОБА_2 , аліменти в розмірі 24613,18 грн.

Ухвалою суду від 20 листопада 2024 року, відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження.

Одразу після відкриття провадження, відповідач ОСОБА_2 , скористалася своїм правом на заявлення відводу головуючого судді Ліуша А.І., в якому ухвалою суду від 28 листопада 2024 року, - відмовлено та визнано таку заяву відповідача необґрунтованою. Заяву ОСОБА_2 , про відвід головуючого судді Ліуша А.І., передано для вирішення зазначеного питання, у порядку, передбаченому частиною першою статті 33 ЦПК України, іншому судді.

Ухвалою судді Залізничного районного суду м. Львова Бориславського Ю.Л., від 29 листопада 2024 року, у задоволенні заяви відповідача ОСОБА_2 , про відвід головуючого судді Ліуша А.І., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 , про стягнення безпідставно отриманих аліментів відмовлено.

04 грудня 2024 року, ухвалою суду, у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_2 , про розгляд справи в порядку загального позовного провадження у справі за позовом ОСОБА_2 , про відвід судді у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 , про стягнення безпідставно отриманих аліментів, - відмовлено за безпідставністю.

12 грудня 2024 року, ухвалою Залізничного районного суду м. Львова порушено перед кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури Закарпатської області питання про притягнення адвоката ОСОБА_2 , до дисциплінарної відповідальності.

13 грудня 2024 року ухвалою Залізничного районного суду м. Львова, в задоволенні заяви відповідача ОСОБА_2 , про залишення без розгляду та закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 , про стягнення безпідставно отриманих аліментів, - відмовлено за безпідставністю.

13 грудня 2024 року ухвалою Залізничного районного суду м. Львова, заяву ОСОБА_2 , про відвід судді, - визнано необґрунтованою. Заяву ОСОБА_2 , про відвід головуючого судді Ліуша А.І., передано для вирішення зазначеного питання, у порядку, передбаченому частиною першою статті 33 ЦПК України, іншому судді.

Ухвалою судді Залізничного районного суду м. Львова Бориславського Ю.Л., від 16 грудня 2024 року, у задоволенні заяви ОСОБА_2 , про відвід головуючого судді Ліуша А.І., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 , про стягнення безпідставно отриманих аліментів відмовлено.

Відповідача належним чином повідомлено про розгляд справи. 17 грудня 2024 року, на адресу суду відповідачем було направлено відзив по справі.

Відповідно до ч.4 ст. 178 ЦПК України копія відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи повинна бути надіслана (надана) одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду.

Відповідно до п.2 ч. 5 ст. 178 ЦПК України до відзиву додаються документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.

Однак, відповідачем ОСОБА_2 , всупереч зазначених норм не було направлено вказаний відзив всім учасникам справи.

Крім того, як вбачається з ухвали про відкриття провадження по справі від 20 листопада 2024 року, яка була отримана ОСОБА_2 , 27 листопада 2024 року, їй як відповідачу було визначено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Роз`яснено, що у зазначений строк відповідач має право надіслати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 178 ЦПК України, і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову. Також роз`яснено, що відповідно до вимог ч. 4 ст. 178 ЦПК України, одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду, копія відзиву та доданих до нього документів відповідач зобов`язаний надіслати іншим учасникам справи. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 8 ст. 178 ЦПК України).

В той же час, поданий до суду відзив направлено відповідачем ОСОБА_2 , 17 грудня 2024 року, тобто з пропущенням строку на подання такого відзиву. Клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку відповідачем заявлено не було.

Крім того, суд зазначає, що Цивільний процесуальний кодекс України встановлює чіткі вимоги щодо порядку подання процесуальних документів, зокрема відзиву. Мета цих вимог полягає у забезпеченні змагальності сторін, що є основним принципом цивільного судочинства. Надання учасникам справи можливості ознайомитися з позицією опонента та підготувати заперечення є обов`язковою умовою для справедливого судового розгляду.

Судом було роз`яснено відповідачу ОСОБА_2 , положення ЦПК про те, що відзив повинен бути направлений разом із додатками всім учасникам справи у встановлений строк. Це є не формальністю, а є гарантією дотримання права на захист для кожного учасника процесу. Недотримання цієї вимоги призводить до порушення балансу прав сторін.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням того, що відповідач ОСОБА_2 , як адвокат та особа з вищою юридичною особою зобов`язана знати такі базові положення ЦПК та неухильно їх дотримуватися, - все ж не скористалася своїм правом на подання належного відзиву, а тому, суд позбавлений можливості досліджувати його зміст. Вказаний відзив ОСОБА_2 , підлягає поверненню відповідачу разом з долученими до нього копіями, оскільки він не відповідає встановленим вимогам процесуального законодавства. Прийняття такого відзиву суперечило б принципу рівності сторін та вимогам ЦПК.

Дослідивши докази, наявні у матеріалах заяви суд приходить до наступного переконання.

Так,позивачкою долученодо матеріалівсправи рішення Ужгородськогоміськрайонного судуЗакарпатської областівід28березня 2019року посправі № 308/231/18. Так, з вільного доступу до ЄДРСР, встановлено, що вказаним рішенням, стягнуто з ОСОБА_4 , на користь ОСОБА_5 , аліменти на утримання неповнолітньої ОСОБА_1 , в розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням законної сили, і до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_4 , на користь держави судовий збір в розмірі 704,80 грн.

Згідно розрахунку заборгованості по аліментах від 01 вересня 2023 року №1-59395192, заборгованість по виконавчому листі №308/231/18 від 18 червня 2019 року, про стягнення з ОСОБА_4 , на користь ОСОБА_5 , аліментів в розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з 03 травня 2019 року, і до досягнення дитиною повноліття, - станом на 01 вересня 2023 року, складає 125246,13 грн.

Відповідно до довідки про результати розгляду звернення ОСОБА_3 , від 12 грудня 2021 року, проведеною перевіркою встановлено, що взимку 2019 року ОСОБА_2 , привезла свою малолітню доньку ОСОБА_1 , додому до своїх батьків, за адресою с. Голубине - 192, Мукачівського району, де залишила її та з того часу малолітня ОСОБА_1 , проживає разом з дідусем ОСОБА_6 , та бабусею ОСОБА_7 . Тоді як ОСОБА_2 , з того часу життям дитини не цікавиться та участі у її вихованні не приймає. Опитати ОСОБА_2 , не представилося можливим, так як вона не проживає в с. Голубине, Мукачівського району. З метою відібрання пояснення від ОСОБА_2 , зібрані матеріали були скеровані до Ужгородського РУП так як останнє відоме місце її проживання було АДРЕСА_1 , однак, згідно отриманої відповіді ОСОБА_2 , за вказаною адресою вже не проживає та місцезнаходження її не відоме.

Як вбачається з довідки від 14 лютого 2022 року №20 Голубинської Гімназії Полянської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області, що видана ОСОБА_3 , його онучка ОСОБА_1 , навчається в Голубинської Гімназії Полянської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області з 12 жовтня 2020 року, згідно наказу по закладу освіти №46, від 12 жовтня 2020 року.

Матеріали справи також містять витяг з ЄРДР щодо кримінального провадження №12023078150000080 від 23 липня 2023 року, згідно якого, до ВП №1 Мукачівського РУП ГУНП в Закарпатській області надійшло повідомлення від ОСОБА_3 , про те, що ОСОБА_2 , грубо порушуючи вимоги чинного законодавства та обов`язок утримання власної дитини до її повноліття, що покладається на батьків, відповідно положень Сімейного кодексу України, являючись матір`ю малолітньої ОСОБА_1 , з мотивів байдужості до розвитку своєї дитини, злісно систематично, і впродовж тривалого часу (з лютого 2020 року) ухиляється від утримання своєї малолітньої доньки впродовж вказаного періоду, не забезпечувала одягом, їжею, не піклувалася про неї, не створювала належних умов для розвитку її природніх можливостей. А отримані з лютого 2020 року по грудень 2022 року включно кошти, у виді стягнутих з ОСОБА_8 , аліментів на утримання малолітньої доньки витрачала для власних потреб.

Згідно характеристики учениці 7 класу Голубинської ГімназіїПолянської сільськоїради Мукачівськогорайону Закарпатськоїобласті ОСОБА_1 , - батьківські збори відвідували дідусь та тітка. За час навчання, її мама у телефонному режимі 2 рази цікавилася шкільним життям дитини.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Стаття 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Частиною першою статті 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом першим частини першої статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Аналіз наведеної норми права свідчить, що законодавцем передбачені два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.

Зазначений висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14.

Зважаючи на те, що грошові кошти у розмірі 24613,18 грн., були набуті ОСОБА_2 , у період з лютого 2020 року по грудень 2021 року, як аліменти на утримання дитини на виконання рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 березня 2019 року, тобто не безпідставно. Матеріали справи не містять доказів недобросовісного їх набуття відповідачем ОСОБА_2 , а також доказів того, що такі кошти використовувалися не за призначенням або ж не перераховувалися позивачці.

Вказане рішення суду повністю узгоджується з позицією, викладеною Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, в постанові від 04 листопада 2020 року по справі № 382/1728/18.

В той же час, суд вважає за необхідне зазначити, що факт не проживання матері ОСОБА_2 , разом з малолітньою дитиною ОСОБА_1 , який не заперечує й сама відповідачка ОСОБА_2 , є підставою для припинення стягнення аліментів на її користь.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 180, 185 СК України, ст. 76, 80, 141, 265, 354, 355 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

в задоволенніпозову, ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих аліментів, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: А.І. Ліуш