Постанова

від 16.12.2024 по справі 916/4912/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/4912/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Савицького Я.Ф.

секретар судового засідання: Ісмаілова А.Н.

за участю представників учасників справи:

від Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТМАРК АГРО», с.Степанівка Одеської області Боголюбська А-М.О., Снітко А.С. на підставі ордерів;

від Селянського (фермерського) господарства «ВІКТОРІЯ», с.Баштанівка Одеської області-Крушенівський Р.О., на підставі ордера;

від Спільного підприємства «ВІТМАРК-УКРАЇНА» в формі Товариства з обмеженою відповідальністю, с.Степанівка Одеської області- не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТМАРК АГРО», с.Степанівка Одеської області

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 11.11.2024 року про забезпечення позову, м. Одеса, суддя Литвинова В.В.,

у справі №916/4912/24

за позовом Селянського (фермерського) господарства «ВІКТОРІЯ», с.Баштанівка Одеської області

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТМАРК АГРО», с.Степанівка Одеської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-Спільне підприємство «ВІТМАРК-УКРАЇНА» в формі Товариства з обмеженою відповідальністю, с.Степанівка Одеської області

про стягнення 38 775 051 грн.78 коп.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, заяви про забезпечення позову та ухвали суду першої інстанції.

Селянське (фермерське) господарство «ВІКТОРІЯ», с. Баштанівка Одеської області звернулось до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТМАРК АГРО», с. Степанівка Одеської області на його користь збитків, заподіяних позивачу внаслідок відмови у прийнятті томатів за договором поставки № 18/03/24-01 від 07.11.2023 на суму 38 775 051 грн. 78 коп., вирішити питання про відшкодування позивачу за рахунок відповідача судових витрат у справі.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням із боку відповідача прийнятих на себе зобов`язань за договором поставки № 18/03/24-01 від 07.11.2023, безпідставної і протиправної відмови від прийняття товару, вирощеного (виробленого) Селянським (фермерським) господарством «ВІКТОРІЯ», с. Баштанівка Одеської області - томатів свіжих для промислового перероблення, ДСТУ 7612:2014 в обсязі 6 462 508,63 кг, протягом узгодженого сторонами строку поставки, внаслідок чого відповідний товар був зіпсований. Псування незабраного відповідачем товару, що швидко псується, позбавило Селянське (фермерське) господарство «ВІКТОРІЯ», с. Бащтанівка Одеської області можливості його реалізувати, що заподіяло позивачу збитків.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.11.2024 року у справі №916/4912/24 прийнято позовну заяву Селянського (фермерського) господарства «ВІКТОРІЯ», с. Баштанівка Одеської області до розгляду, відкрито провадження у справі №916/4912/24, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, призначено дату судового засідання.

11.11.2024 позивач подав заяву про забезпечення позову, якою просив суд накласти арешт на майно та грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТМАРК АГРО», с. Степанівка Одеської області в межах ціни позову в розмірі 38 775 051 грн. 78 коп.

Вказана заява, зокрема, обґрунтована тим, що на даний час існують об`єктивні обставини, які свідчать про наявність істотної загрози невиконання або ускладнення виконання рішення суду по даній справі у випадку задоволення позову, що зумовлює необхідність звернення Селянського (фермерського) господарства «ВІКТОРІЯ», с. Баштанівка Одеської області до суду із даним клопотанням.

Враховуючи майновий характер заявлених Селянським (фермерським) господарством «ВІКТОРІЯ», с. Баштанка Одеської області позовних вимог, які матимуть наслідком у випадку їх задоволення судом, примусове виконання першочергово за рахунок належних відповідачу грошових коштів, а також перелік заходів до забезпечення позову, який має право вжити господарський суд відповідно до приписів ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України, на думку позивача, найбільш адекватним та співмірним заявленим позовним вимогам є захід до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, що знаходяться на його банківських рахунках, а також на його майно в межах суми заявлених позовних вимог в розмірі 38 775 051 грн. 78 коп.

Саме цей захід, на думку позивача, до забезпечення позову спрямований лише на тимчасове обмеження відповідача у праві розпорядження грошовими коштами та його майном, із чітко встановленими обмеженнями щодо обсягу такого обмеження (наприклад, якщо сума коштів на рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТМАРК АГРО», с. Степанівка Одеської області буде достатньою для покриття ціни позову, арешт на інше майно відповідача не накладатиметься), є цілком співмірним із заявленими позовними вимогами, не перешкоджатиме здійснення відповідачем господарської діяльності та в аспекті обставин даної справи є правомірним втручанням держави в право на мирне володіння майном.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.11.2024 року у справі № 916/4912/24 заяву Селянського (фермерського) господарства «ВІКТОРІЯ», с. Баштанка Одеської області про забезпечення позову від 11.11.2024 року вх. №2-1726/24 задоволено, накладено арешт на майно та грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «ВІТМАРК АГРО», с. Степанівка Одеської області у межах ціни позову у розмірі 38 775 051 грн. 78 коп.

Задовольняючи заяву позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції зазначив, що наявність у відповідача вільної можливості в будь-який момент розпорядитись як грошовими коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити належне йому майно, є беззаперечною, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача, особливо враховуючі суперечливість поведінки Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТМАРК АГРО», с. Степанівка Одеської області та відверте небажання виконати свої договірні зобов`язання перед позивачем.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІТМАРК АГРО», с. Степанівка Одеської області з ухвалою суду першої інстанції не погодилося, тому звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 11.11.2024 року про забезпечення позову у справі № 916/4912/24 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви Селянського (фермерського) господарства «ВІКТОРІЯ», с. Баштнівка Одеської області про забезпечення позову у даній справі відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Зокрема, скаржник, за доводами апеляційної скарги зазначив, що розмір заявлених позивачем збитків в розмірі 38 775 051 грн.78 коп. не підтверджується достовірними та допустимими доказами, а тому забезпечення позову у формі накладання арешту на майно та грошові кошти відповідача в такому ж розмірі є безпідставним.

Так, апелянт наголошує, що накладання арешту на грошові кошти відповідача унеможливлює його господарську (підприємницьку) діяльність та порушує права третіх осіб.

Також, на переконання відповідача, суд першої інстанції не забезпечив змагальність та рівність сторін, що призвело до винесення ухвали, наслідком якої є порушення збалансованості інтересів сторін, порушення прав третіх осіб та вірогідність настання для відповідача незворотних наслідків. Так, скаржник наголошує, що якщо наслідком застосування забезпечення позову стане банкротство відповідача, то малоймовірно, що такі заходи сприятимуть виконанню рішення суду. Навпаки, це унеможливить його виконання, оскільки інші кредитори висунуть свої вимоги до підприємства в межах процедури банкрутства, що значно знизить шанси позивача на задоволення його вимог.

В той же час, апелянт, посилаючись на правову позицію Верховного суду, зазначив, що в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому, обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Апелянт вважає, що лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Отже, за переконанням відповідача, суд першої інстанції вийшов за межі допустимих меж з розгляду питання про забезпечення позову, фактично здійснивши аналіз спору по суті, що є неприпустимим на стадії забезпечення позову. Встановлення обґрунтованості забезпечення позову не може базуватися на попередньому оцінюванні доказів щодо суті вимог позивача.

Крім того, відповідач зазначає, що суд першої інстанції посилався на увагу до справи з боку засобів масової інформації, що також не може вважатися обґрунтованою підставою для забезпечення позову, оскільки резонанс справи в медіа не є юридично релевантним фактором для визначення необхідності вжиття таких заходів.

Також, скаржник наголошує, що судом першої інстанції порушені вимоги Господарського процесуального кодексу України, нівельоване право відповідача захищати свої інтереси та необхідність в повній мірі встановлювати обставини, що мають значення для розгляду саме питання забезпечення позову.

Скаржником до апеляційній скарги надані наступні документи, а саме:

копія Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань відносно ТОВ «ВІТМАРК АГРО» від 02.09.2024 року;

копія договору суборенди земельних ділянок №20241Д 9841 від 26 вересня 2024 року з додатком;

завірена належним чином копія договору суборенди земельних ділянок №20241Д 9842 від 30 вересня 2024 року з додатком;

копія договору суборенди землі № Я-281024 від 28 жовтня 2024 року з додатками;

копія договору суборенди землі №Б-151024 від 15 жовтня 2024 року з додатками та додатковою угодою №1 від 31 жовтня 2024 року;

копія рахунку на оплату №36 від 13 листопада 2024 року;

копія рахунку на оплату №35 від 13 листопада 2024 року;

копія договору про надання послуг по оранці №1 від 21 листопада 2023 року;

копія картки рахунку 6315 по контрагенту ФГ «Доміно»;

копія договору про надання послуг по подрібненню поживних решток №1 від 07 жовтня 2024 року;

копії кредитного договору за урядовою Програмою «Доступні кредити 5-7-9%» №AL2023-02695 від 21.11.2023р. та Додаткової угоди від 29 березня 2024 року;

копія кредитного договору за урядовою Програмою «Доступні кредити 5-7-9%» №AL2023-02696 від 21.11.2023р. Додаткової угоди від 29 березня 2024 року ;

копія бухгалтерської довідки від 14 листопада 2024 року;

копії розрахункових відомостей організації;

копія відомостей зарахувань на картрахунки працівників організації;

копія балансової довідки до основних засобів від 12 листопада 2024 року;

копія аркушів засвідчення головою СФГ «ВІКТОРІЯ» копій документів, які додані до позовної заяви;

копія акту списання запасів № 1 від 09.10.2024 року;

копія сторінок 1-110 звіту № 2009МВ-24 від 24.10.2024 року;

копія наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України № 1670 від 14.09.2023 року про визначення ТОВ «ВІТМАРК АГРО» критичного важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період;

копія наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України № 2861 від 26.08.2024 року про підтвердження, що ТОВ «ВІТМАРК АГРО» є критичного важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період;

копія договору поставки № 18/03/24-01 від 07.11.2023 року;

копія листа СФГ «ВІКТОРІЯ» від 16.08.2024 № 214;

копія тексту умов поставки FCA, викладених в Правилах ІСС з використання термінів для внутрішньої та міжнарожної торгівлі Інтотермс 2010 (Офіційному перекладі на українську мову Інкотермс 2010 міжнародної торгової палати);

копія листа ТОВ «ВІТМАРК АГРО» від 02.09.2024 № 63;

копія листа ТОВ «ВІТМАРК АГРО» від 05.09.2024 № 67;

копія акту про фактичну якість та комплектність поставленої продукції від 12.08.2024 року щодо супровідних документів на товар, поставка якого мала місце 12.08.2024 р. тягачем КАМАЗ держ. номер НОМЕР_1 ;

копія листа ТОВ «ВІТМАРК АГРО» від 10.09.2024 № 68;

копія товарно-транспортної накладної № 1009/01 від 10.09.2024 року;

копія товарно-транспортної накладної № 1009/02 від 10.09.2024 року;

копія акту про фактичну якість та комплектність поставленої продукції від 10.09.2024 року щодо поставки товару, яка відбулася 10.09.2024 тягачем марки MAN, держ. номер BH6491XG;

копія акту про фактичну якість та комплектність поставленої продукції від 10.09.2024 р. щодо поставки товару, яка відбулася 10.09.2024 тягачем марки MAN, держ. номер НОМЕР_2 ;

копія листа ТОВ «ВІТМАРК АГРО» від 11.10.2024. № 69;

копія накладної № 2362442 кур`єрської служби доставки «КСД»;

копія опису до накладної № 2362442 із відміткою представника Позивача про невідповідність документів у поштовому відправленні даним опису;

копія складеного Представником позивача та директором кур`єрської служби доставки «КСД Одеса» акту від 12.09.2024 року про невідповідність документів у поштовому відправленні даним опису;

фотографія конверту із поштовим відправленням № 6504416838305 ;

фотографія опису до поштового відправлення № 6504416838305;

фотографія конверту із поштовим відправленням № 6504416821879;

фотографія опису до поштового відправлення № 6504416821879;

фотографія засвідченої головою СФГ «ВІКТОРІЯ» копії Експертного висновку № 000122 п/1-3/24 від 24.07.2024 року;

копія листа ТОВ «ВІТМАРК АГРО» від 18.09.2024 № 70.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.12.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТМАРК АГРО» с.Степанівка Одеської області на ухвалу Господарського суду Одеської області від 11.11.2024 року про забезпечення позову, у справі №916/4912/24, призначено справу до судового розгляду.

12.12.2024 року через підсистему «Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від Селянського (фермерського) господарства «ВІКТОРІЯ», с.Баштанівка, Одеської області надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. №4367/24/Д1), у якому позивач просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТМАРК АГРО» с.Степанівка Одеської області залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову у справі №916/4912/24 без змін. Відзив колегією суддів долучено до матеріалів оскарження ухвали.

Зокрема, у відзиві, позивач, посилаючись на обставини, зазначені ним у заяві про забезпечення позову, вказав, що місцевий господарський суд цілком повно, правильно та об`єктивно встановив обставини справи щодо наявності загрози можливості невиконання рішення у випадку задоволення позову, посилаючись на зібрані у справі докази, публікацію у ЗМІ, що дозволяють встановити наявність між сторонами спору, його реальність, відсутність у діях позивача ознак зловживання правом, наявність на перший погляд ознак суперечливої поведінки відповідача у спірних правовідносинах, яка призвела до виникнення спору, та необхідності забезпечити виконання рішення у спорі про стягнення грошових коштів.

Позивач зазначає, що за усталеної практики Верховного Суду наявність відповідних обставин є достатньою підставою для вжиття заходів до забезпечення позову.

Крім того, позивач вважає, що вжиті заходи до забезпечення позову є адекватними та співмірними заявленим позовним вимогам, не виходять за межі предмету спору та не впливають на права осіб, які не є учасниками спору.

Позивач вказує, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків місцевого господарського суду із відповідного питання, так само як і не доводять фактів неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Натомість, позивач стверджує, що доводи апеляційної скарги та додані до неї документи навпаки підтверджують загрозу невиконання рішення суду у випадку задоволення позову.

Крім того, позивач просить визнати поважними причини неподання долучених до відзиву доказів до суду першої інстанції та долучити їх до матеріалів справи (матеріалів оскарження ухвали) а саме: наказ про проведення_інвентаризації; доповідна записка; наказ про призначення перевірки; акт проведення перевірки; наказ про затвердження нової дати складання та затвердження акту; пояснення ОСОБА_1 ; ОСОБА_2 ; ОСОБА_3 ; роздруківка статті.

Також, 13.12.2024 року через підсистему «Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від відповідача надійшло заперечення на клопотання, в якому останній зазначає, що шляхом подання разом із відзивом на апеляційну скаргу нових доказів позивач намагається мінімізувати процесуальні наслідки своїх попередніх дій (подання недостовірного доказу), що призводить до порушення принципу рівності сторін та балансу інтересів учасників судового процесу. Крім того, відповідач вказує, що надані докази жодним чином не стосуються предмету доказування у справі щодо оскарження обґрунтованості ухвали про забезпечення позову, адже предметом доказування по цій справі є винятково наявність або відсутність обставин, які можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Також, 16.12.2024 через підсистему «Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від відповідача надійшли додаткові пояснення, які судовою колегією не прийняті та залишені без розгляду, оскільки подані з порушенням встановленого ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.12.2024 року строку для надання заяв та клопотань відповідно до норм процесуального законодавства.

16.12.2024 року через підсистему «Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від представника Селянського (фермерського) господарства «ВІКТОРІЯ», с. Баштанівка Одеської області Воробйова А.В., надійшло клопотання про надання та забезпечення представнику СФГ "ВІКТОРІЯ" адвокату Воробйову Артемію Валерійовичу можливість брати участь в судовому засіданні по справі №916/4912/24, призначеному на 16.12.2024 на 10 год. 45 хв., в режимі відеоконференції із використанням власних технічних засобів поза межами приміщення суду, зазначене клопотання колегією суддів залишено без розгляду, оскільки, відповідно до вимог ч.2 ст.197 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, його представник подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду або у приміщенні іншого суду не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання. Копія заяви в той самий строк надсилається іншим учасникам справи, із вищезазначеного клопотання вбачається, що воно надійшло до суду з порушенням норм процесуального законодавства.

В судовому засіданні представник скаржника підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржувану ухвалу скасувати ти прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовити у повному обсязі.

Крім того, представники відповідача наголосили на тому, що суд першої інстанції не врахував, що предметом спору є стягнення упущеної вигоди, яка за своєю правовою природою є доволі абстрактною та невизначеною категорією. Упущена вигода підлягає доведенню у судовому процесі, а її розмір ґрунтується на гіпотетичних розрахунках і прогнозах, які потребують ретельної оцінки з урахуванням усіх наданих сторонами доказів. І, відповідно, саме предмет спору мав бути встановлений та врахований судом першої інстанції, а не обставини виконання чи не виконання договірних зобов`язань, які вже мають відношення до розгляду справи по суті. Також представники відповідача зазначили, що суд першої інстанції не врахував співмірність між правами, захисту яких просить позивач (ймовірні, гіпотетичні збитки), і наслідками застосування заходів забезпечення позову, зокрема накладенням арешту на грошові кошти та майно, що фактично призвело до блокування підприємницької діяльності відповідача та порушення прав третіх осіб, що детально обґрунтовано в апеляційній скарзі.

Щодо неможливості ведення господарської діяльності в результаті вжиття заходів забезпечення позову представники відповідача вказали, що надані ним договори суборенди свідчать про те, що у випадку блокування йому рахунків він не зможе їх виконувати, а без суборенди земельних ділянок відповідач буде позбавлений можливості здійснювати свою господарську діяльність і саме на цьому відповідач акцентував увагу, згадуючи також про неможливість самостійного здійснення платежів для реєстрації за відповідачем права суборенди землі.

Також представники відповідача наголосили, що арешт основного рахунку має прямий вплив на фінансову діяльність підприємства, оскільки обмежує його можливість виконувати зобов`язання, у тому числі виплату заробітної плати та сплату податків. Це, у свою чергу, може призвести до порушення прав працівників, фінансових санкцій з боку контролюючих органів і ліквідації підприємства в цілому, що точно не буде гарантувати позивачу виконання рішення суду, а саме, стягнення з відповідача «упущеної вигоди». І звернули увагу суду, що в кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановить наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Представник позивача заперечив проти доводів апелянта, зазначених ним в апеляційній скарзі та висловлених усно, просив суд апеляційної інстанції залишити її без задоволення, оскаржувану ухвалу суду першої інстанції без змін.

Щодо наданих представником відповідача доказів до апеляційної скарги та клопотання позивача про долучення доказів до матеріалів справи (матеріалів оскарження ухвали), колегія суддів зазначає таке.

Згідно з ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Вимогами ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, унормовано, що письмові докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до правового висновку щодо застосування статей 80, 81, 269 Господарського процесуального кодексу України, викладеного Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - відповідача).

Отже, при поданні учасником справи клопотання про витребування або залучення доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає (правова позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду наведена у постанові від 16.06.2021 у справі №915/2222/19).

Судова колегія не приймає до уваги посилання позивача у клопотанні про визнання поважними причин неподання доказів разом з відзивом і відмовляє в його задоволенні та долученні доказів в суді апеляційної інстанції, оскільки, по-перше, в даному випадку на апеляційному перегляді знаходяться матеріали оскарження ухвали про забезпечення позову, а не матеріали справи у випадку вирішення судом першої інстанції спору по суті позову, по-друге, останнім не доведено винятковості випадку неможливості подання таких доказів до та/або під час розгляду справи в суді першої інстанції, з урахуванням того, що у сторін, які зацікавлені в позитивному вирішенні справи на свою користь, не було перешкод в представленні суду усіх доказів, які, як вони вважають, підтверджують обґрунтованість їх вимог та заперечень.

Так, виходячи із правил доказування у господарському процесі, закріплених в ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, а також принципів змагальності сторін у господарському процесі, судова колегія зазначає, що подання тих чи інших доказів стосовно обставин, які мають значення для справи, обмежується встановленими законом процедурами та строками. При цьому, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього.

Вказане стосується і письмових документів, долучених до апеляційної скарги з врахуванням ще й того, що скаржник взагалі не просив суд апеляційної інстанції долучити їх до матеріалів оскарження ухвали, тому судова колегія зазначає, що прийняття та надання таким документам правової оцінки судом апеляційної інстанції є неможливим з огляду на вимоги процесуального закону.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що скаржник не дотримався чітко встановленого процесуальним законодавством порядку подання додаткових доказів в суді апеляційної інстанції, а саме, ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, що, як наслідок, виключає вчинення судом апеляційної інстанції процесуальних дій щодо долучення та надання оцінки таким доказам (аналогічна позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2019 у справі №904/3582/18, від 04.04.2019 у справі №918/329/18).

Крім того, колегія суддів зазначає, що сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Наприклад, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine, заява №3236/03, п. 40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.

При цьому, судова колегія ще раз звертає увагу сторін, що наразі не переглядається справа по суті позовних вимог, тому апріорі не може бути досліджені судом апеляційної інстанції докази, які взагалі ще не були предметом дослідження суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із п. 3 ч.1 ст. 255 Господарського процесуального кодексу України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, а саме, про забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Заслухавши учасників справи, які з`явилися до судового засідання, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТМАРК АГРО» с.Степанівка, Одеської області не потребує задоволення, а ухвала Господарського суду Одеської області від 11.11.2024 року про забезпечення позову у справі №916/4912/24 відповідає вимогам чинного процесуального законодавства України, і відсутні підстави для її скасування, виходячи з наступного.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів оскарження ухвали, у листопаді Селянське (фермерське) господарство «ВІКТОРІЯ», с. Баштанівка Одеської області звернулось до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТМАРК АГРО», с. Степанівка Одеської області на його користь збитків, заподіяних позивачу внаслідок відмови у прийнятті томатів за договором поставки № 18/03/24-01 від 07.11.2023 на суму 38 775 051 грн. 78 коп.; а також вирішити питання про відшкодування позивачу за рахунок відповідача судових витрат у справі.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням із боку відповідача прийнятих на себе зобов`язань за договором поставки № 18/03/24-01 від 07.11.2023, безпідставної і протиправної відмови від прийняття товару, вирощеного (виробленого) Селянським (фермерським) господарством «ВІКТОРІЯ», с. Баштанівка Одеської області - томатів свіжих для промислового перероблення, ДСТУ 7612:2014 в обсязі 6 462 508,63 кг, протягом узгодженого сторонами строку поставки, внаслідок чого відповідний товар був зіпсований. Псування незабраного відповідачем товару що швидко псується, позбавило Селянське (фермерське) господарство «ВІКТОРІЯ», с. Баштанівка Одеської області можливості його реалізувати, що заподіяло позивачу збитків.

11.11.2024 позивач подав заяву про забезпечення позову, якою просив суд накласти арешт на майно та грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТМАРК АГРО», с. Степанівка Одеської області в межах ціни позову в розмірі 38 775 051 грн. 78 коп.

Вказана заява, зокрема, обґрунтована тим, що на даний час існують об`єктивні обставини, які свідчать про наявність істотної загрози невиконання або ускладнення виконання рішення суду по даній справі у випадку задоволення позову.

Враховуючи майновий характер заявлених Селянського (фермерського) господарства «ВІКТОРІЯ», с. Баштанівка Одеської області позовних вимог, які матимуть наслідком примусове виконання рішення суду у випадку їх задоволення, першочергово за рахунок належних відповідачу грошових коштів, а також перелік заходів до забезпечення позову, який має право вжити господарський суд відповідно до приписів ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України, на думку позивача, найбільш адекватним та співмірним заявленим позовним вимогам є захід до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, що знаходяться на його банківських рахунках, а також на його майно в межах суми заявлених позовних вимог в розмірі 38 775 051 грн. 78 коп.

Оскаржуваною ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.11.2024 року у справі № 916/4912/23 заяву Селянського (фермерського) господарства «ВІКТОРІЯ», с. Бащтанівка Одеської області про забезпечення позову від 11.11.2024 року вх. №2-1726/24 задоволено, накладено арешт на майно та грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «ВІТМАРК АГРО», с. Степанівка Одеської області у межах ціни позову у розмірі 38 775 051 грн. 78 коп.

Зі вказаною вище ухвалою відповідач не погодився та звернувся до апеляційного господарського суду з відповідною апеляційною скаргою.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначені ст. 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

У низці постанов Верховний Суд неодноразово зазначав, що виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Європейським судом з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" (рішення від 19.03.1997 року) зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

Також у рішенні Європейського суду з прав людини від 18.05.2004 року у справі "Продан проти Молдови" Суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов`язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній із сторін.

Отже, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого судового рішення, що повністю відповідає вимогам Європейського суду з прав людини.

Господарський суд повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого рішення.

Відповідно до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За змістом наведеної норми обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, або кошти на рахунках можуть зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.

Згідно з положеннями п. 1 ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що під час розгляду, зокрема заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно та/або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення позову обмежує право користуватись або розпоряджатись грошовими коштами та/або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права(інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.

Законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 зазначала про те, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого с належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.

Відповідно до правової позиції, яка викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22, як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Отже, статті 138, 136 Господарського процесуального кодексу України передбачають право особи у разі існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову подати до суду заяву про забезпечення позову, як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. У спорах майнового характеру про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

При цьому обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.

Отже, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду.

Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення ефективного судового захисту порушених чи оспорюваних прав позивача та у подальшому виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення ефективного судового захисту та гарантії виконання майбутнього судового рішення. Аналогічний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 17.09.2020 у справі №910/72/20, від 15.01.2021 у справі №914/1939/20, від 16.02.2021 у справі №910/16866/20, від 15.04.2021 у справі №910/16370/20, від 24.06.2022 у справі №904/3783/21, від 26.09.2022 у справі №911/3208/21).

В той же час, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази про наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність реальної загрози ефективному захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся/має намір звернутися до суду, а також наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову.

При цьому, обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачеві ефективний захист його порушених чи оспорюваних прав та інтересів, за захистом яких він звернувся/має намір звернутися до суду, а також реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Тобто, крім того, що суд має дослідити таку підставу вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, також об`єктом дослідження має бути така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 року у справі № 905/448/22, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 25.02.2019 у справі № 924/790/18, від 11.10.2019 у справі № 910/4762/19, від 21.02.2020 у справі № 910/9498/19, від 21.05.2020 у справі № 906/20/20, від 30.09.2020 у справі № 910/19113/19, від 30.11.2020 у справі № 910/217/20, від 17.12.2020 у справі № 910/11857/20, від 15.01.2021 у справі № 914/1939/20, від 13.05.2021 у справі № 916/2761/20).

З урахуванням вимог, передбачених статтями 73, 74, 76 Господарського процесуального кодексу України, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15.09.2023 у справі № 910/6804/23, від 18.10.2023 у справі № 922/1864/23).

Разом з цим, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, розглядаючи питання забезпечення позову у справах про стягнення заборгованості, сформулювала такі висновки:

«-умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення (пункт 21);

-у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (пункт 23);

-можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. У разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку про необхідність відступити від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 Господарського процесуального кодексу України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, викладених у низці постанов Верховного Суду. (пункт 24);

-за умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів , що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення суми позову доцільно накласти арешт на майно відповідача саме у межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів (пункт 31)».

Отже, у разі звернення із позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач, зокрема і ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності. Така правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22, від 14.12.2022 у справі № 922/1369/22.

Наведений підхід щодо розподілу тягаря доказування обставин співмірності заходів забезпечення позову є логічним та раціональним, адже інформація щодо діяльності та фінансового стану товариства (в тому числі відомості стосовно комерційної діяльності товариства, фінансово-економічного стану, а також відомості про банківські рахунки товариства та проведені за ними операції) у розумінні статті 21 Закону України "Про інформацію" та статті 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є банківською таємницею, тобто інформацією з обмеженим доступом, а тому саме відповідач має можливість більш повно доводити наведені обставини. Зокрема спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми: обґрунтувати яким чином накладення арешту на грошові кошти відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми порушує його права; зазначити про наявність у нього на відкритих ним рахунках в банківських установах достатньої кількості грошових коштів, про наявність іншого майна (із конкретизацією переліку та вартості), що в сукупності свідчитимуть про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Тобто спростувати обставини імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у справі про задоволення позову в разі невжиття заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах спірної суми (постанова Верховного Суду від 07.11.2024 по справi №915/538/24).

Доцільність забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти та майно відповідача забезпечить виконання рішення суду, у разі задоволення позову, а необхідність полягає в можливості відповідача в будь-який момент розпорядитись коштами або відчужити майно. Відповідач не обмежений в праві звернутися до суду із заявою про часткове скасування заходів забезпечення позову у разі, якщо на його рахунках перебуває сума коштів у розмірі, передбаченому в ухвалі про забезпечення позову, або вартість майна (його частини) перевищує розмір накладеного арешту у порядку, передбаченому статтею 145 Господарського процесуального кодексу України (постанова Верховного Суду від 10.10.2024 по справі № 915/549/24).

Відтак, стала та актуальна практика Верховного Суду покладає на заявника необхідність обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову (таким обґрунтуванням можуть бути, наприклад, наведення обставин неспівмірно малого розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю відповідача порівняно зі стягуваною сумою вимог, відсутність інформації про існування у відповідача нерухомого майна, на яке може бути звернуто стягнення, існування великої кількості судових проваджень щодо відповідача, де останній є боржником тощо), однак визначає, що такі обґрунтування не обов`язково мають бути доведеними доказами вчинення боржником дій, спрямованих на утруднення виконання судового рішення (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Такий висновок зазначений у постанові Верховного Суду від 07.11.2024 по справі № 915/538/24.

Отже, у зв`язку із вищенаведеним судом першої інстанції по даній справі цілком правильно встановлено, що між сторонами по справі дійсно існує спір щодо відшкодування збитків, заподіяних СФГ "ВІКТОРІЯ" порушенням із боку відповідача зобов`язань щодо прийняття товару за укладеним договором поставки. Будь-яких ознак, що свідчать про штучність відповідного спору чи про зловживання позивачем своїм правом на позов як в матеріальному, так і в процесуальному сенсі колегією суддів не встановлено, а відповідачем в межах доводів апеляційної скарги не доведено.

Оскільки позивачем заявлено позовні вимоги майнового характеру, які мають чітко визначений розмір (ціну позову), то вжиті судом вимоги до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача, є співмірним та адекватним тим позовним вимогам, на забезпечення виконання яких у випадку задоволення позову вони вживаються.

Зібрані у справі докази, на перший погляд (prima facie) свідчать про можливу суперечливу поведінку відповідача у спірних правовідносинах, спрямовану на ухилення від виконання зобов`язань перед позивачем в розрізі обставин даної справи, предмету та підстав позову, таке є додатковою обставиною, яка дозволяє дійти висновку про наявність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову.

Із урахуванням розподілу тягаря доказування в питаннях вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді арешту майна у спорах про стягнення грошових коштів відповідно правових висновків, що викладені у постановах Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22, від 14.12.2022 у справі № 922/1369/22, від 10.10.2024 по справі № 915/549/24, від 10.10.2024 по справі № 915/549/24, саме на відповідача, а не на позивача покладається тягар доведення того, що відповідач володіє достатньою кількістю майна та грошових коштів для виконання рішення суду у випадку задоволення позову, тобто відсутності факту загрози невиконання рішення суду у випадку задоволення позову.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

За вимогами п. 3 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст.73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Як вже зазначалося вище, здійснивши аналіз заяви Селянського (фермерського) господарства «Вікторія», с. Баштанівка Одеської області про забезпечення позову у даній справі шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що заявником доведено наявність достатньо обґрунтованого припущення, що грошові кошти та майно, які належать Товариству з обмеженою відповідальністю «ВІТМАРК АГРО» на момент звернення із вказаною заявою, можуть зникнути або зменшитись за кількістю на момент виконання рішення, що істотно ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду у разі його ухвалення на користь заявника, а тому, існують правові підстави для задоволення поданої заяви шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТМАРК АГРО» що належать та знаходяться у нього на рахунках у межах ціни позову 38 775 051 грн. 78 коп., з чим погоджується апеляційний господарський суд, з огляду на таке.

Так, судовою колегією встановлено, що предметом позовних вимог позивача є стягнення грошових коштів з відповідача в вищезазначеному розмірі, а тому, запропоновані заявником заходи забезпечення позову стосуються саме накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача в межах суми заборгованості, заявленої до стягнення, є співмірними та адекватними заявленим вимогам, не виходять за межі предмету спору та не впливають на права осіб, які не є учасниками спору.

З огляду на наведене, відповідні заходи забезпечення позову, заявлені заявником, спроможні забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.При цьому, судова колегія вважає, що позивачем, відповідно до вимог процесуального закону належним чином обґрунтовано припущення, що кошти на рахунках, які є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, можуть зникнути або зменшитися за кількістю на момент виконання рішення, а відповідач цього не спростував, бо його доводи зводяться до можливих наслідків блокування його господарської діяльності у вигляді невиконання ним своїх обов`язків перед іншими особами, можливого банкрутства тощо, але таке є ризиком підприємницької діяльності кожного, хто є суб`єктом такої підприємницької діяльності. В той же час, у випадку відмови у задоволенні позовних вимог такі заходи будуть скасовані, тобто, вони мають обмежений характер та термін їх застосування судом..

Отже, судова колегія зазначає, що існування зазначених обставин підтверджує об`єктивні причини для заявника вважати, що позичальником рішення суду, у випадку задоволення позовних вимог, виконуватися не буде, тобто, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, адже виконання такого рішення полягатиме саме у виконанні відповідачем грошових зобов`язань перед заявником.

З огляду на вказане, судова колегія вважає висновок суду першої інстанції, викладений в оскаржуваній ухвалі про забезпечення позову таким, що постановлено з дотриманням вимог процесуального закону та норм матеріального права.

Крім того, судова колегія наголошує, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. При цьому, арешт коштів, який накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, має на меті подальше звернення стягнення на такі кошти у разі задоволення позову.

Разом з тим, вказаний обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки кошти на рахунках відповідача фактично перебуватимуть у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ними.

Можливість накладення арешту на грошові кошти в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для заявника додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та він отримає задоволення своїх вимог, в той же час, арешт накладається не на рахунки, як стверджує відповідач, а тільки на грошові кошти в межах суми позову, в той же час кошти на спеціальних рахунках, з яких сплачуються заробітна плата працівникам, обов`язкові збори тощо, не арештовуються.

Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із стягувачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.

Законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Отже, колегія суддів зазначає, що для вирішення питання про наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття відповідних заходів має значення правильне визначення предмета спору, що і було правомірно встановлено судом першої інстанції.

Водночас, апеляційний суд звертає увагу на той факт, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18, від 10.11.2020 y справі № 910/1200/20).

Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу забезпечення позову це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.

Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд насамперед повинен з`ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову, оскільки суд, який не вирішує спір по суті, у будь-якому випадку не може застосувати такий захід забезпечення позову, який за змістом є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог (див. постанову Верховного Суду від 21.01.2019 у справі № 902/483/18).

Тому переважна більшість доводів, викладених в апеляційній скарзі, фактично зводяться до наміру апелянта вдатись до дослідження доказів у справі, яке не здійснюється на стадії вжиття заходів до забезпечення позову, а тому доводи апелянта з цього приводу відхиляються колегією суддів, як неналежні. Таке стосується і заперечень позивача в цій частині, бо обгрунтованість та підставність заявлених позовних вимог досліджується судом тільки на стадії розгляду справи по суті в суді першої інстанції. Зазначення судом першої інстанції в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали таких доказів не призвело до прийняття невірного висновку суду і не є підставою для її скасування відповідно до норм ст.277 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо доводів апелянта на порушення місцевим господарським судом вимог ч. 4 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України у вигляді розгляду заяви про забезпечення позову без виклику представника відповідача, то відповідні доводи також на заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.

Аналіз приписів ч. ч. 3, 4 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що призначення розгляду заяви про забезпечення позову у судовому засіданні з викликом сторін є не обов`язком, а правом господарського суду.

Тому в даному випадку не встановлено порушень норм чинного процесуального законодавства України судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали, а посилання скаржника на порушення судом норм матеріального права також відхиляються судом апеляційної інстанції, оскільки, як вже зазначалося вище, на даній стадії судового розгляду не досліджується саме правомірність заявлених позовних вимог.

Відхиляючи доводи скаржника, апеляційний господарський суд також враховує висновки, викладені в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України", в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Шевельов проти України").

З огляду на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі щодо незаконності оскаржуваної ухвали суду першої інстанції про застосування заходів забезпечення позову не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду ухвали Господарського суду Одеської області від 11.11.2024 року про забезпечення позову у справі №916/4912/24, з огляду на що вказана ухвала не потребує скасування, оскільки постановлена з дотриманням вимог процесуального закону та норм матеріального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, вважає апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТМАРК АГРО» с.Степанівка, Одеської області такою, що не потребує задоволення, а ухвала Господарського суду Одеської області від 11.11.2024 року про забезпечення позову у справі №916/4912/24 не потребує скасування з наведених вище підстав, викладених у постанові суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 136, 137 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТМАРК АГРО» с.Степанівка, Одеської області на ухвалу Господарського суду Одеської області від 11.11.2024 року про забезпечення позову у справі №916/4912/24 залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Одеської області від 11.11.2024 року про забезпечення позову у справі №916/4912/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 16.12.2024 року.

Повний текст постанови складено 19.12.2024 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва

Судді Н.М.Принцевська

Я.Ф.Савицький