Постанова

від 10.12.2024 по справі 336/6043/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 10.12.2024 Справа № 336/6043/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУН 336/6043/20 Головуючий у І інстанції: Щаслива О.В.

Провадження №22-ц/807/2028/24 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2024 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого: Полякова О.З.,

суддів: Кочеткової І.В.,

Кухаря С.В.,

секретар: Бєлова А.В.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні цивільнусправу запеляційною скаргою ОСОБА_1 вособі представника адвокатаЖелезняка АндріяВікторовича на рішення Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 19 серпня 2024 року у справі за позовом Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в особі органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_1 , третя особа: орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в особі органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району до Акціонерного товариства «СЕНС БАНК», державного реєстратора Василівської районної адміністрації Запорізької області Міюц Світлани Олександрівни про визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухомість,-

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2020 року АТ «Альфа-Банк», яке в подальшому змінило назву на АТ «СЕНС БАНК», звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в особі органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_1 , третя особа: орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом.

В обґрунтування позову зазначено, що відповідно до ст. 36, 37 Закону України «Про іпотеку» на підставі застереження в іпотечному договорі від 25 березня 2008 року, укладеному між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4 , 17 січня 2020 року за акціонерним товариством «Альфа-Банк», яке є правонаступником акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк», державним реєстратором Василівської районної адміністрації Запорізької області Міюц С.О. зареєстроване право власності на квартиру АДРЕСА_1 , яку в іпотеку фінансовій установі передали відповідачі: ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . Проживання та реєстрація відповідачів в належному позивачеві житлі перешкоджає йому в реалізації права власності, яке підлягає захисту. В силу закону зазначені обставини є підставою для припинення реєстрації відповідачів та визнання їх такими, що втратили право користування квартирою, просить припинити реєстрацію відповідачів в квартирі АДРЕСА_1 та визнати їх такими, що втратили право користування житлом.

Посилаючись на означені обставини, АТ «Альфа-Банк» просило суд визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 такими, що втратили право користування квартирою загальною площею 50,17 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та зняти вказаних осіб з реєстраційного обліку. Також просило стягнути судовий збір.

У грудні 2020 року ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в особі законного представника ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в особі законного представника ОСОБА_1 звернулися досуду ззустрічним позовомдоАТ «Альфа-Банк», яке в подальшому змінило назву на АТ «СЕНС БАНК»,державного реєстратора Василівської районної адміністрації Запорізької області Міюц Світлани Олександрівни, третя особа - орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, про визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухомість.

В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_1 в рівних частках належить квартира АДРЕСА_1 .

25 березня 2008 року між ОСОБА_4 та акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» укладений договір кредитування, за умовами якого позичальник отримала кредит в сумі 200 000 грн зі сплатою 14,5 відсотків річних.

Того ж дня був укладений договір іпотеки, за яким кредитній установі в забезпечення зобов`язань за основним договором відповідачки передали в іпотеку належну їм квартиру АДРЕСА_1 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29.11.2016, яке набрало законної сили, позов акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 задоволений та в рахунок виконання зобов`язань за договором кредиту звернено стягнення на предмет іпотеки квартиру, належну відповідачам.

Відповідно до договору іпотеки (п. 4.2 договору) звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється як на підставі рішення суду, так і на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Наведене означає, що іпотекодержатель вправі обрати один із способів задоволення своїх вимог, що банк і зробив, подавши в 2015 році відповідний позов до суду, який задоволений рішенням суду, що набрало законної сили.

15.01.2020 державний реєстратор Василівської районної адміністрації Запорізької області Міюц С.О. зареєструвала право власності на квартиру АДРЕСА_1 за акціонерним товариством «Альфа-Банк», яке є правонаступником акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк»,.

На думку позивачів за зустрічним позовом, дії державного реєстратора щодо ухвалення рішення про зміну власника предмета іпотеки були вчинені з порушенням вимог ст.ст. 10, 18, 27 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки іпотекодержатель не надав державному реєстратору оригінали правовстановлюючого документа договору купівлі-продажу спірної квартири.

Крім того, на адресу позивальник не надходила жодна письмова вимога про усунення порушення, передбачена ст. 35 ЗУ «Про іпотеку» .

Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в особі законного представника ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в особі законного представника ОСОБА_1 просили суд визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 50702071 від 17 січня 2020 року 16:58:50, внесені державним реєстратором Василівської районної адміністрації Запорізької області Міюц Світланою Олександрівною про реєстрацію за АТ «Альфа-Банк» права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яка належала ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на праві власності.

Ухвалою Шевченківського районногосуду м.Запоріжжявід28 жовтня 2022 року провадження у справі в частині вимог про визнання такою, що втратила право користування житлом, до ОСОБА_4 закрито.

Замінено законного представника неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за зустрічним позовом ОСОБА_5 в особі законного представника ОСОБА_4 до АТ «Альфа-Банк», державного реєстратора Василівської районної адміністрації Запорізької області Міюц С.О., про визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухомість, на орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 19 серпня 2024 року, з урахуванням ухвали Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 09 жовтня 2024 року про виправлення описки, первісний та зустрічний позови залишено без задоволення.

Не погоджуючись із вищезазначеним судовим рішенням в частині відмови в задоволенні зустрічного позову, ОСОБА_1 в особі представника адвоката Железняка А.В. через підсистему«Електронний суд»подалаапеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, неповне встановлення обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 19 серпня 2024 року в частині відмови в задоволенні зустрічного позову та прийняти в цій частині нову постанову про відмову задоволення зустрічного позову в повному обсязі. Також просила стягнути на її користь судові витрати.

В обґрунтування апеляційної скарги, повторюючи доводи зустрічного позову, ОСОБА_1 в особі представника адвоката Железняка А.В. зазначає, що 29.11.2016 за наслідками розгляду цивільної справи № 336/5866/15 за позовом ПАТ «УКРСОЦБАНК», правонаступником якого є АТ «СЕНС БАНК», до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про зверненнястягнення напредмет іпотекиу рахунокпогашення заборгованостіза кредитнимдоговоромШевченківським районним судом м. Запоріжжя було ухвалено рішення, яке набрало законної сили, про задоволення у повному обсязі позовних вимог ПАТ «УКРСОЦБАНК» у цій справі.

З часу набрання цим рішенням законної сили АТ «СЕНС БАНК» втратило право здійснювати звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру за адресою: АДРЕСА_2 у позасудовому порядку.

Також при проведенні 17.01.2020 державним реєстратором Василівської РДА Міюц С.О. державної реєстрації права власності за АТ «АЛЬФА-БАНК», правонаступником якого є АТ «СЕНС БАНК», на предмет іпотеки за іпотечним договором № 049/08/1і від 05.03.2008 квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , не було дотримано вимоги ст.ст. 33, 35, 36, 37 Закону України «Про іпотеку» і вимоги Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015, зокрема не було дотримано вимоги п. 61 цього Порядку - іпотекодержателем державному реєстратору не було надано документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моментуотриманняОСОБА_4 та скаржницею як іпотекодавцями письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі, оскільки зазначена письмова вимога іпотекодержателя скаржниці та ОСОБА_4 не надходила.

Крім того, на думку скаржниці, при проведенні 17.01.2020 державним реєстратором Василівської РДА Міюц С.О. державної реєстрації права власності за АТ «АЛЬФА-БАНК», правонаступником якого є АТ «СЕНС БАНК», на предмет іпотеки за іпотечним договором № 049/08/1і від 25.03.2008 - квартири за адресою: АДРЕСА_2 , були порушені права та законні інтереси малолітніх осіб: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрованим та єдиним місцем проживання яких є вказана квартира, адже в порушення вимог ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» державну реєстрацію за банком права власності на предмет іпотеки, в якому були зареєстровані малолітні діти, було проведено за відсутності відповідного письмового дозволу на це органу опіки та піклування.

У своєму відзиві на апеляційну скаргу АТ «СЕНС БАНК» заперечує проти її доводів, вказуючи на їх необґрунтованість та безпідставність, просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Железняка А.В. без задоволення.

05 грудня 2024 року до суду надійшла заява представника АТ «СЕНС БАНК» про розгляд справи за відсутності представника банку.

У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 186/1743/15-ц, зазначено, що у разі, якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Також, за приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 в особі представника адвоката Железняка А.В. оскаржує рішення Шевченківського районногосуду м.Запоріжжявід 19серпня 2024рокулише вчастині вирішеннязустрічного позову, тому в іншій частині апеляційний суд судове рішення не переглядає.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Железняк А.В. наполягав на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні оскаржуваного рішення в частині відмови в задоволенні зустрічного позову та прийнятті в цій частині нової постанови про задоволення позову.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, своїх представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог чинного законодавства (т. 2 а.с. 205-210). Клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.

Згідно з ч. 2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, тому, враховуючи категорію справи, колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності учасників, які не з`явились.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, доводи представника скаржниці, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає повною мірою.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.

Статтею 2 ЦПК Українивстановлено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1статті 4 ЦПК Українивстановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною 1статті 15 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини 1статті 16 ЦК України, частини 1статті 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що обраний позивачами за зустрічним позовом спосіб захисту права не відповідає наведеному в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод поняттю ефективного засобу юридичного захисту та не гарантує поновлення конкретного порушеного права.

Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке.

Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що 25 березня 2008 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є позивач, та відповідачем ОСОБА_4 укладений кредитний договір № 049/08, за умовами якого відповідач отримала кредит строком до 23 березня 2018 року у розмірі 200000 грн. Цього ж дня в забезпечення виконання зобов`язань за договором кредитування «Укрсоцбанк» і ОСОБА_4 та ОСОБА_1 уклали договір іпотеки № 049/08/1і, предметом якого стала квартира АДРЕСА_1 (а. с. 7-14).

У зв`язку з невиконанням ОСОБА_4 її обов`язків за кредитним договором, ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та 29 листопада 2016 року рішенням суду, яке набрало законної сили, позов акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 задоволений і в рахунок виконання зобов`язань за договором кредиту звернено стягнення на предмет іпотеки квартиру, належну відповідачам.

17 січня 2020 року за акціонерним товариством «Альфа-Банк», яке є правонаступником акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк», державним реєстратором Василівської районної адміністрації Запорізької області Міюц С.О. зареєстроване право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно зі ст. 572 Цивільного кодексу України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ст. 575 ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 2 ст. 590 ЦК України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом

Згідно з ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя.

Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Згідно з ч.1 ст.36 Закону України «Про іпотеку», сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про зверненнястягнення напредмет іпотекишляхом позасудовоговрегулювання напідставі договору.Позасудове врегулювання здійснюється згідно з застереженням прозадоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором міжіпотекодавцем ііпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Стаття 37 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Так, Розділом 4 Іпотечного договору був передбачений порядок звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізація. У п. 4.1 Іпотечного договору, сторони погодили, що у разі невиконання або неналежного виконання Іпотекодавцем основного зобов`язання, Іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. У п. 4.2 Іпотечного договору сторони погодили, що у разі порушення Іпотекодавцем обов`язків, встановлених цим Договором, Іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки. У п.4.6 Договору були встановлені способи звернення стягнення на предмет іпотеки: на підставі рішення суду; або виконавчого напису нотаріуса; або шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язання по кредитному договору в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до частини першої статті 15 ЗУ «Про державнуреєстрацію речовихправ нанерухоме майнота їхобтяжень», державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 16 цього Закону; 6) надання витягів з державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Згідно з частиною першою статті 35 ЗУ «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору

З вищенаведеного вбачається, що застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, є одним із визначених законодавством способів звернення стягнення на предмет іпотеки. У свою чергу відповідачі, підписавши договір іпотеки, погодили всі умови, викладені в договорі; підтвердили свою згоду на передачу у власність іпотекодержателю предмета іпотеки у випадку виникнення у Іпотекодержателя права звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідно до умов цього Договору та вимог чинного законодавства України.

Питання про звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється згідно з застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.

Частина другастатті 36Закону України«Про іпотеку»,яка встановлює,що визначенийдоговором спосібзадоволення вимогіпотекодержателя неперешкоджає іпотекодержателюзастосувати іншівстановлені цимЗаконом способизвернення стягненняна предметіпотеки,означає,що уразі,якщо удоговорі прозадоволення вимогіпотекодержателя сторонипередбачили обидва,вказані участині третійстатті 36Закону,способи задоволеннявимог іпотекодержателя(статті37, 38Закону),то їхнаявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса.

У ПостановіВеликої ПалатиВерховного Судувід 28.05.2019у справі№ 310/11024/15-цвикладено такийправовий висновок: «Велика Палата Верховного Суду вважає, що частина друга статті 36 Закону, яка встановлює, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки».

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що частина друга статті 36 Закону, яка встановлює, що визначений договором спосіб задоволеннявимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи зверненнястягнення напредмет іпотеки, означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва. вказані у частині третій статті 36 Закону, способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37, 38 Закону), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателяу спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса (близькі за змістом висновки сформулював Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 18 жовтня 2018 року у справі № 910/17423/17).

Вказане підтверджено також висновком Верховного Суду, викладеним у постанові у справі № 712/15975/17 від 18.12.2019. «Аргументи касаційної скарги про те. що наявність судового рішення, яке набрало законної сили та на підставі якого відкрито виконавче провадження, і одночасне задоволення вимог іпотекодержателя у позасудовому порядку є подвійним стягненням, колегія суддів відхиляє.

У постанові від 29.05.2019 у справі 310/11024/15-цВелика Палата Верховного Суду зазначила, що «частина друга статті 36 Закону, яка встановлює, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки, означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, вказані у частині третій статті 36 Закону, способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37, 38 Закону), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Отже, сама по собі наявність відкритого виконавчого провадження і невиконаного рішення суду не позбавляє права іпотекодержателя задовольнити свої вимоги в інший спосіб, передбачений договором про іпотеку».

У постанові Верховного Суду від 03.05.2022 у справі № 569/23762/19, зокрема, зазначено, що наявність невиконаного судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, оскільки застосування кредитором іншого законного засобу для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права не є подвійним стягненням заборгованості. При цьому здійснення особою (її правонаступником) права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій про те, що при наявності судового рішення, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки на користь первісного кредитора, позбавляє його правонаступника можливості задовольнити свої вимоги в інший передбачений законом спосіб, за наявності даних про невиконання вказаного судового рішення, оскільки призведе до подвійного стягнення, є помилковими».

Колегія суддів зауважує, що позивачем за зустрічним позовом не спростувала належності поданих банком документів державному реєстратору, як і не спростувала факту наявності заборгованості.

Спірні правовідносини виникли між учасниками справи у зв`язку з невиконанням договірних зобов`язань і реалізацією прав іпотекодержателя на предмет іпотеки, а отже скасування рішень державного реєстратора з проведення реєстраційних дій щодо реєстрації права власності на нерухоме майно за банком буде порушувати його право відповідно до договору про іпотеку на звернення стягнення на предмет іпотеки.

У постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 08.04.2020 року у справі № 755/21962/15: «Суд повинен установити, чи були порушені,не визнаніабо оспореніправа,свободи чиінтереси цихосіб,і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Сам по собі факт порушення процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, передбаченої договором, не дає підстав для висновку про порушення прав чи законних інтересів позивача. Законодавством передбачений 30-денний строк для виконання вимоги про порушене зобов`язання, апеляційний суд встановив відповідність дій відповідача щодо дотримання цього строку вимогам закону. У передбачені законом і договором строки позивач не погасив свою заборгованість перед відповідачем»

Однією із загальних засад державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно виключно на підставах та в порядку, визначених Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"(пункт 4 частини першої статті 3 указаного Закону).

Частиною першою статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Перевірка документів на наявність підстав, зокрема, для прийняття відповідних рішень є одним з етапів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (пункт 4 частини першої статті 18 вказаного Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Згідно з частиною першою статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 зазначеного Закону).

Відповідно до п. 61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає: - завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов`язання, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш як 30- денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги; - документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; - заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

У цьому випадку має місце відповідне застереження про задоволення вимог іпотеко держателя, що міститься у договорі іпотеки.

Таким чином, пунктом 61 Порядку визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 9 та 15 Закону № 1952-ІV порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення, останній приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Так, у цій справі суд першої інстанції встановив, що на виконання норм Закону України «Про іпотеку», АТ «АльфаБанк» надіслав письмове повідомлення іпотекодавцю, відповідні докази про що містяться в матеріалах реєстраційної справи та були долучені до матеріалів справи. Однак, конверт було повернуто за закінченням терміну зберігання, що є належним доказом повідомлення позивача, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 6.2 договору іпотеки, сторони погодили, що усі повідомлення за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином, у випадку якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур`єром, телефоном або вручені особисто та за зазначеними адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача.

В матеріалах справи міститься вимога, яка повністю відповідає вимогам ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» та Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Таким чином, пунктом 61 Порядку визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 9 та 15 Закону № 1952- ІV порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення, останній приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

При цьому колегія суддів враховує висновок,викладений упостанові від12.05.2022у справі№ 756/15123/18,відповідно доякого договір якуніверсальний регуляторприватних відносин,покликаний забезпечитиїх регулюваннята маєбути направленийна встановлення,зміну абоприпинення приватнихправ таобов`язків. За допомогоютакого універсальногорегулятора приватнихвідносин якдоговір йогосторони можутьрегулювати застосуванняв своїхвідносинах юридично-значимихповідомлень (зокрема,порядок надсилання,визначати,коли повідомленнявважатиметься отриманим). Обміркувавши обставинивстановлені судамита обставини,які визнавалисяучасниками справи,аргументи касаційноїскарги,колегія суддів,вважає,що судине звернулиувагу,що договіряк універсальнийрегулятор приватнихвідносин,покликаний забезпечитиїх регулюваннята маєбути направленийна встановлення,зміну абоприпинення цивільнихправ таобов`язків.За допомогоютакого універсальногорегулятора приватнихвідносин якдоговір йогосторони можутьрегулювати застосуванняв своїхвідносинах юридично-значимихповідомлень (зокрема,порядок надсилання,визначати,коли повідомленнявважатиметься отриманим); суди не врахували, що належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобовязання діє презумпція належного повідомлення іпотекодавця про необхідність усунення порушень основного зобовязання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.

Крім того, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 200/11374/18 (провадження № 61-17508св20) зроблено висновок, що "спір про скасування рішення, запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно

Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 804/8836/17.

Так, відповідно до змісту та характеру відносин між сторонами, спір виник з приводу порушення ПАТ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк", права власності ОСОБА_4 , ОСОБА_1 на квартиру, внаслідок здійснення державної реєстрації такого права за банком, а тому належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано".

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судом першої інстанції обставини справи свідчать, що спір виник між ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та АТ «Альфа Банк», правонаступником якого є АТ «СЕНС БАНК», за яким державним реєстратором зареєстровано право власності на іпотечне майно.

Таким чином, державний реєстратор Василівської районної адміністрації Запорізької області Міюц С.О. є неналежним відповідачем в цій справі, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог до реєстратора.

Разом з тим, суд першої інстанції встановив, що відповідач подавала оригінали документів, необхідних в силу положень Закону України«Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та «Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» для проведення державної реєстрації права власності на нерухомість на підставі застереження в договорі іпотеки, на підставі проведеної напередодні передачі права власності, 28 жовтня 2019 року, оцінки майна, що означає дотримання вимог законодавства, яке внормовує порядок здійснення державної реєстрації права власності, з формальної точки зору (а. с. 112-125), що спростовує доводи апеляційної скарги відсутність у державного реєстратора всіх документів, належних для здійснення реєстраційної дії.

Доводи апеляційної скарги про порушення права неповнолітньої особи на житло також не знайшли свого підтвердження з огляду на таке.

Згідно з вимогами частини третьої статті 9 ЗУ «Про іпотеку» іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя, зокрема, відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.

Тобто реєстрація дитини у спірну квартиру відбулася всупереч прямій забороні, що міститься у ЗУ «Про іпотеку».

Реєстрація місця проживання з порушеннями вимог закону та договору іпотеки дітей Іпотекодавця у квартирі, яка є предметом іпотеки, не може використовуватися учасниками цивільного обороту з метою уникнення звернення стягнення на предмет іпотеки та подальшого його продажу для погашення боргу.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що реєстрація у предметі іпотеки осіб, які не були у ньому зареєстровані на момент укладення договору іпотеки, без згоди іпотекодержателя, є порушенням з боку іпотекодавця, яке не має призводити до обмеження прав іпотекодержателя та створювати права у таких зареєстрованих осіб щодо предмета іпотеки (постанова Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі № 707/1695/18).

У цій справі, при укладенні договору іпотеки права малолітнього порушені не були, він не був власником та не користувався нерухомістю, яка передавалася в іпотеку, не був зареєстрований на постійне місце проживання за адресою предмета іпотеки і, отже, отримання дозволу на здійснення правочину та/або реєстраційної дії від служби у справах дітей не було потрібне, оскільки перереєстрація права власності на предмет іпотеки не призвела до зменшення чи обмеження існуючого права на користування вказаним житлом дітей, адже вони набули права користування цим житлом як члени сім`ї власника, відповідно до статті 405 ЦК України, ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», та зберігають це право протягом часу перебування квартири в іпотеці.

Колегія суддів також враховує висновок Верховного суду від 06.03.2024 у справі № 607/19940/20, відповідно до якого вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для відмови в задоволенні позовних вимог іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки. Вимоги іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягають задоволенню, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред`явлений позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/ або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.

Таким чином, апеляційний суд перевірив доводи апеляційної скарги та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст.12та ч. 1 ст.81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, яким було надано вичерпну правову оцінку під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції, висновки суду є достатньо аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.

Аналізуючи питанняобсягу дослідженнядоводів скаржниката їхвідображення воскаржуваному судовомурішенні,питання обґрунтованостівисновків судупершої інстанції,колегія суддіввиходить зтого,що усправі,яка переглядається,було надановичерпну відповідьна всіістотні питання,що виникаютьпри кваліфікаціїспірних відносин,як уматеріально-правовому,так іу процесуальномусенсах,а доводи,викладені вапеляційній скарзі,не спростовуютьвисновків судупершої інстанції.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Таким чином,колегія суддівдійшла висновкупро те,що,розглядаючи спір,який виникміж сторонамиу справі,суд першоїінстанції правильновизначився зхарактером спірнихправовідносин танормами матеріальногоправа,які підлягаютьзастосуванню,повно тавсебічно дослідивнаявні усправі доказиі давїм належнуоцінку згідноз вимогамист.76-78,81,89,правильно встановивобставини справи,внаслідок чогоухвалив законней обґрунтованесудове рішення,яке відповідаєвимогам матеріальногота процесуальногоправа,у зв`язкуз чим,апеляційну скаргу ОСОБА_1 вособі представника адвокатаЖелезняка АндріяВікторовича слід залишити без задоволення, а рішення Шевченківськогорайонного судум.Запоріжжявід 19серпня 2024року без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 вособі представника адвокатаЖелезняка АндріяВікторовича залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 19 серпня 2024 року в цій справі в частині вирішення зустрічного позову залишити без змін.

В іншій частині рішення не оскаржувалось та апеляційним судом не переглядалось.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 20 грудня 2024 року.

Головуючий:

Судді: