Рішення

від 19.08.2024 по справі 336/6043/20

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

ЄУН: 336/6043/20

Провадження №: 2/336/19/2024

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2024 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого - судді Щасливої О.В.,

розглянувши справу за позовом акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в особі органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в особі законного представника ОСОБА_1 , третя особа - орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом, та зустрічним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в особі законного представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в особі органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району до акціонерного товариства «СЕНС-БАНК», державного реєстратора Василівської районної адміністрації Запорізької області Міюц Світлани Олександрівни про визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухомість,

В С Т А Н О В И В :

16 жовтня 2020 року акціонерне товариство «Альфа-Банк» звернулося до суду з позовом про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житлом, право власності на яке належить позивачу.

В позові зазначено, що у відповідності ст. 36, 37 Закону України «Про іпотеку» на підставі застереження в іпотечному договорі від 25.03.2008 року, укладеному між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4 , 17 січня 2020 року за акціонерним товариством «Альфа-Банк», яке є правонаступником акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк», державним реєстратором Василівської районної адміністрації Запорізької області Міюц С.О. зареєстроване право власності на квартиру АДРЕСА_1 , яку в іпотеку фінансовій установі передали відповідачки ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . Проживання та реєстрація відповідачів в належному позивачеві житлі перешкоджає йому в реалізації права власності, яке підлягає захисту. Оскільки зазначені обставини в силу закону є підставою для припинення реєстрації відповідачів та визнання їх такими, що втратили право користування квартирою, просить припинити реєстрацію відповідачів в квартирі АДРЕСА_1 та визнати їх такими, що втратили право користування житлом.

Видатки зі сплати судового збору просить покласти на відповідачів, стягнувши їх на його користь в солідарному порядку.

Ухвалою судді від 19.10.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду і відкрито провадження в справі за правилами загального позовного провадження.

Заходи забезпечення позову, доказів судом не застосовувались.

15 грудня 2020 року за клопотанням представника позивача до участі в справі в якості третьої особи залучено районну адміністрацію Запорізької міської ради по Шевченківському району як орган опіки та піклування.

З письмових пояснень органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району випливає, що орган опіки вважає, що позов про визнання малолітніх осіб ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право користування жилим приміщенням, задоволенню не підлягає.

14 грудня 2020 року до суду надійшов зустрічний позов ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в особі законного представника - ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в особі законного представника - ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Альфа-Банк», державного реєстратора Василівської районної адміністрації Запорізької області Міюц Світлани Олександрівни, третя особа - орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, про визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухомість.

В позові зазначено, що відповідачкам ОСОБА_4 та ОСОБА_1 в рівних частках належить квартира АДРЕСА_1 . 25 березня 2008 року між ОСОБА_4 та акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» укладений договір кредитування, за умовами якого позичальник отримала кредит в сумі 200 000 грн. зі сплатою 14,5 відсотків річних. В той же день був укладений договір іпотеки, за яким кредитній установі в забезпечення зобов`язань за основним договором відповідачки передали в іпотеку належну їм квартиру АДРЕСА_1 . Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29.11.2016 року, яке набрало законної сили, позов акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 задоволений та в рахунок виконання зобов`язань за договором кредиту звернено стягнення на предмет іпотеки - квартиру, належну відповідачкам. У відповідності до договору іпотеки (п. 4.2 договору) звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється як на підставі рішення суду, так і на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Наведене означає, що іпотекодержатель вправі обрати один із способів задоволення своїх вимог, що банк і зробив, подавши в 2015 році відповідний позов до суду, який задоволений рішенням суду, що набрало законної сили.

Окрім наведених міркувань, є безпідставними вимоги позову з огляду на те, що припинення реєстрації і проживання в квартирі неповнолітніх осіб є посяганням на право дитини на житло, а здійснення будь-яких правочинів щодо вказаного житла потребує попередньої згоди органу опіки та піклування. У відсутність у малолітніх ОСОБА_5 , ОСОБА_3 іншого житла немає підстав для задоволення позову.

У зв`язку з викладеним просять про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Василівської районної адміністрації Запорізької області Міюц Світлани Олександрівни про реєстрацію за позивачем права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

28 грудня 2020 року суду наданий відзив позивача на зустрічний позов, з якого випливає таке.

Акціонерне товариство «Альфа-Банк» повністю не визнає вимоги, викладені в зустрічному позові, оскільки банком застосований передбачений законом спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, який погоджений сторонами в договорі іпотеки та для реалізації якого необхідні лише воля іпотекодержателя та вчинення ним певних дій, якщо інше не передбачено іпотечним договором. Зобов`язання за договорами мають виконуватися належним чином, рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки не виконано, тому хибними є твердження, що у кредитора є право обрати лише один із передбачених законом і договором способів звернення стягнення на предмет іпотеки.

На підставі ухвали суду від 06.08.2021 року первісний позов прийнятий до спільного розгляду з зустрічним; підготовче провадження в справі закрито, справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою суду від 12.07.2022 року судом задоволено клопотання представника відповідачки ОСОБА_1 та у п`ятої Запорізької державної нотаріальної контори витребувано спадкову справу після смерті ОСОБА_4 , яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_4 .

На підставі ухвали суду від 28.10.2022 року провадження в справі в частині вимог про визнання такою, що втратила право користування житлом, до ОСОБА_4 закрито.

Цією ж ухвалою законного представника неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за зустрічним позовом ОСОБА_5 в особі законного представника ОСОБА_4 до акціонерного товариства «Альфа-Банк», державного реєстратора Василівської районної адміністрації Запорізької області Міюц Світлани Олександрівни, про визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухомість замінено на належного - орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району.

14 серпня 2021 року ухвалою суду зобов`язано представника органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району як законного представника неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з`явитися до суду для дачі особистих пояснень.

7 лютого 2023 року до суду надійшла інформація про зміну найменування позивача з акціонерного банку «Альфа-Банк» на акціонерний банк «СЕНС БАНК» на підставі рішення загальних зборів акціонерів від 12.08.2022 року.

В судове засідання учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце вирішення справи, не з`явилися.

При цьому від представника позивача надійшло письмове звернення, яке містить прохання про задоволення позову та про вирішення спору без участі представника фінансової установи.

Означені обставини у відповідності до ст. ст. 211, 223 ЦПК України зумовили проведення судового розгляду у відсутність учасників справи.

З`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд знаходить як первісний, так і зустрічний, позови такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 25 березня 2008 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є позивач, та відповідачкою ОСОБА_4 укладений кредитний договір № 049/08, за умовами якого відповідачка отримала кредит строком до 23 березня 2018 року у розмірі 200 000 грн. В цей же день в забезпечення виконання зобов`язань за договором кредитування «Укрсоцбанк» і відповідачки ОСОБА_4 та ОСОБА_1 уклали договір іпотеки № 049/08/1і, предметом якого стала квартира АДРЕСА_1 (а. с. 7-14). Через невиконання ОСОБА_4 своїх обов`язків за кредитним договором ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та 29 листопада 2016 року рішенням суду, яке набрало законної сили, позов акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 задоволений і в рахунок виконання зобов`язань за договором кредиту звернено стягнення на предмет іпотеки - квартиру, належну відповідачкам.

Статтею 526 ЦК України встановлено загальні умови виконання зобов`язання, у відповідності до яких (умов) зобов`язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки внормовані статтями 12 і 33 Закону України «Про іпотеку» і до них, зокрема, відноситься невиконання або неналежне виконання боржником основного зобов`язання.

За змістом ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Підстави для позасудового врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки визначені статтею 36 Закону «Про іпотеку», з якої випливає, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі окремого договору між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, яке прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя. До окремого договору між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, прирівнюється застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі (ст. 36 Закону України «Про іпотеку).

За змістом ст. 37 Закону «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є, зокрема, відповідне застереження в іпотечному договорі, яке за своїми правовими наслідками передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, а іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документом, що підтверджує перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Наведене означає, що перереєстрація права власності на нерухоме майно на підставі іпотечного застереження в силу ст. 33 Закону є одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки, що у даному випадку здійснюється без врахування волевиявлення іпотекодавця, тобто є примусовим стягненням.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель.

Договором про іпотеку між сторонами в пункті 4.5.3 передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється, зокрема, шляхом позасудового врегулювання, а саме: передачі іпотекодавцем у власність іпотекодержателю предмету іпотеки в рахунок виконання іпотекодавцем основних зобов`язань за договором про іпотечний кредит у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Зазначене застереження, яке вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, як випливає із змісту пункту 4.5.3. договору між сторонами (а. с. 12, зворотній бік).

17 січня 2020 року за акціонерним товариством «Альфа-Банк», яке є правонаступником акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк», державним реєстратором Василівської районної адміністрації Запорізької області Міюц С.О. зареєстроване право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Основний Закон України захищає право власності. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41 Конституції України).

Розділом І Книги третьої ЦК України внормовано право власності та інші речові права.

У відповідності ст. 317 ЦК власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 321 ЦК встановлено непорушність права власності, за змістом якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

Главою 29 ЦК України врегульовано захист права власності.

Зокрема, у відповідності до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 39 спеціального Закону, яким є Закон України «Про іпотеку», встановлено спосіб захисту права іпотекодержателя у випадку звернення стягнення на предмет іпотеки, за змістом якого одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

І так як звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється як на підставі рішення суду, так і на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, вимога про виселення осіб з житла, що набуте позивачем на підставі іпотечного застереження, яке вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, є такою, що ґрунтується на законі, застосування якої як знаряддя захисту права прямо встановлено законодавством.

Разом з тим, Конституцією України гарантовано право особи на житло, що у відповідності до ст. 47 Основного Закону означає, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (ст. 47 Конституції України).

Як зазначено в частині першій статті 40 Закону України «Про іпотеку», виселення всіх мешканців житлових будинків та житлових приміщень у випадку звернення стягнення на ці приміщення як на предмет іпотеки, проводиться у порядку, встановленому законом.

Порядок виселення встановлений статтею 109 ЖК Української РСР, за змістом якої громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення.

28 листопада 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 754/4727/16-ц, провадження № 61-25345св18 зробив правовий висновок про неможливість виселення з іпотечного житла за позовом неволодіючого власника, що придбав майно з такими ризиками в іпотекодержателя, оскільки повинен був бути обізнаний про обтяження у вигляді наявності осіб, які зареєстровані і проживають у житловому приміщенні, тобто виявлені ризики, пов`язані з придбанням спірної нерухомості.

Квартира АДРЕСА_1 набута відповідачками на підставі договору купівлі-продажу від 11.09.2001 року, тобто до укладення кредитного та іпотечного договорів, тому право власності на неї виникло не у зв`язку з використанням кредитних коштів на купівлю, а з інших підстав; вона використовується як місце постійного проживання відповідачів; принаймні, позивачем не надано доказів того, що особи, про припинення права користування яких спірним житлом просить позивач, мають інше місце помешкання.

Наведене означає неможливість виселення мешканців цієї квартири без надання їм іншого житла. При виселенні з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту й забезпеченого іпотекою цього житла, в судовому порядку відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду України, яка міститься в постанові від 18 березня 2015 року у справі № 6-39цс15; від 2 вересня 2015 року у справі № 6-1019цс15; від 30 вересня 2015 року у справі № 6-1982цс15; від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16 та в постанові Верховного Суду від 6 березня 2018 року у справі № 303/1590/15-ц.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 295/4514/16-ц (провадження № 61-29115сво18) та у постанові Верховного Суду від 24 лютого 2020 року у справі справа № 359/10886/15-ц (провадження № 61-9180св19), постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2021 року у справі № 310/2950/18.

Поняття житла міститься в статті 379 ЦК України, згідно із якою житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них, а житловий будинок - це будівля капітального типу, споруджена з дотриманням встановлених законом вимог і призначена для постійного у ній проживання.

Зважаючи на наведене, нерухомість, яку можна кваліфікувати як житло, повинна бути призначеною і придатною для постійного проживання, тобто облаштованою необхідними комунікаціями, оснащеною місцями для відпочинку, приготування та прийняття їжі, вбиральнею, іншими приміщеннями, необхідними для реалізації усіх життєвих потреб особи.

Як виняток з загального правила про надання житла при виселенні, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення.

Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу, зазначено в частині 4 ст. 109 ЖК Української РСР.

З наведеного випливає, що навіть за умови виселення з житла, набутого за кредитні кошти, громадяни вправі претендувати на отримання іншого житла з фондів житла для тимчасового проживання за наявності такого житла у відповідних фондах та згоди на надання цього житла уповноваженими органами місцевого самоврядування.

Статтею 132-2 ЖК врегульовано порядок надання і користування жилими приміщеннями з фондів житла для тимчасового проживання, які встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Так Постановою Кабінету Міністрів України № 422 від 31.03.2004 року затверджений «Порядок формування фондів житла для тимчасового проживання», за змістом пунктів 2, 3 якого житлові приміщення з фондів житла для тимчасового

проживання повинні відповідати санітарним і технічним вимогам і надаватися у розмірі не менш як шість квадратних метрів на одну особу.

За змістом «Порядку надання і користування житловими приміщеннями з фондів житла для тимчасового проживання», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 422 від 31.03.2004 року, житлові приміщення з фондів житла для тимчасового проживання надаються, зокрема, громадянам, які втратили житло внаслідок звернення стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту

(позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене

іпотекою відповідного приміщення, у розмірі не менш як шість квадратних метрів на одну особу.

З наведених положень законодавчо врегульованих порядків надання житла з фонду житла для тимчасового проживання слідує, що житло, яке надається при виселенні, має відповідати санітарним і технічним вимогам, тобто мати статус житла в розумінні наведених статей 379, 380 ЦК України.

Висуваючи вимогу про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житлом, позивач по суті висуває вимогу про звільнення квартири, право власності на яку зареєстроване за ним, тобто про виселення, між тим інформації про надання або про пропозицію з боку банку надання відповідачам іншого жилого приміщення, що відповідає встановленим законом вимогам до житла, не надає.

Означені обставини виключають ухвалення рішення на користь позовних вимог, викладених у первісному позові.

Вирішуючи вимоги зустрічного позову, суд виходить з такого.

Статтею 35 Закону України «Про іпотеку», за змістом якої у разі порушення основного зобов`язання іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення, передбачено обов`язковість повідомлення про порушення основного зобов`язання та/або іпотечного договору. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Відповідно до п. 61 «Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 25.12.2015 року № 1127, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця (1); документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі (2); заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу) (3).

Судом встановлено, що відповідачем першим було подано оригінали документів, необхідних в силу положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та «Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» для проведення державної реєстрації права власності на нерухомість на підставі застереження в договорі іпотеки, на підставі проведеної напередодні передачі права власності, а саме: 28 жовтня 2019 року, оцінки майна, що означає дотримання вимог законодавства, яке внормовує порядок здійснення державної реєстрації права власності, з формальної точки зору (а. с. 112-125).

Вимога позову про визнання протиправним рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на іпотечне майно за своїм змістом є вимогою про визнання незаконною, тобто здійсненою у відсутність передбачених законом підстав, реєстрації права власності.

Вирішуючи означену вимогу крізь призму тверджень про відсутність права іпотекодержателя обирати одночасно кілька способів задоволення своїх вимог, суд знаходить відповідні твердження необґрунтованими, виходячи з такого.

Як зазначено, за змістом ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, що здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

З наведеного положення закону випливає, що у іпотекодержателя є три способи звернення стягнення на предмет іпотеки, кожен з яких є самостійним і може застосовуватись на розсуд кредитора (іпотекодержателя).

Підстави для позасудового врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки визначені статтею 36 Закону «Про іпотеку», з якої випливає, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі окремого договору між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, яке прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

За змістом ст. 37 Закону «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є, зокрема, відповідне застереження в іпотечному договорі, яке за своїми правовими наслідками передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, а іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документом, що підтверджує перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Сторони передбачили в договорі про іпотеку, а саме: в пункті 4.5.3 договору, право банку задовольнити свої вимоги шляхом реєстрації права власності на іпотечне майно, яким (правом), як встановлено судом, і скористався позивач за первісним позовом.

Застосуванню означеного способу передувало звернення фінансової установи до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, яке увінчалось ухваленням рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29.11.2016 року, яке набрало законної сили, про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру, належну відповідачкам в рахунок виконання зобов`язань за договором кредиту.

Разом з тим означене рішення на момент подання фінансовою установою цього позову не виконано.

Проте зобов`язання за кредитним договором існують до їх повного виконання.

Застосування того чи іншого способу задоволення вимог - є виключним правом іпотекодержателя, який у разі неефективності одного із заходів, що виявилась, вправі застосувати інший спосіб, і законодавством не передбачено будь-яких обмежень у праві вибору того чи іншого способу, а вирішальним аспектом в їх застосуванні є досягнення мети повного виконання основного зобов`язання.

Означений висновок підтверджується умовиводами Верховного Суду в постанові Великої палати від 29.05.2019 року в справі № 310/11024/15-ц, у відповідності до яких визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає йому застосовувати інші встановлені законодавством про іпотеку способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Як зауважив Верховний Суд в постанові № 712/15975/17 від 18.12.2019 року, аргументи касаційної скарги про те, що наявність судового рішення, яке набрало законної сили та на підставі якого відкрито виконавче провадження, і одночасне задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку є подвійним стягненням, є неспроможними.

У постанові Великої палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі 310/11024/15-ц зазначено, що частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку», яка встановлює, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки, означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва вказані в частині третій статті 36, способи задоволення вимог іпотекодержателя, то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосовувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса. Отже, сама по собі наявність відкритого виконавчого провадження і невиконаного рішення суду не позбавляє права іпотекодержателя задовольнити свої вимоги в інший спосіб, передбачений договором про іпотеку.

Розв`язуючи твердження про незаконність реєстрації права власності через порушення права неповнолітніх осіб, суд також не вбачає ознак посягання на закон в реєстрації права власності за позивачем, оскільки законодавством не передбачено отримання іпотекодержателем дозволу органу опіки та піклування на реєстрацію права власності на іпотечне житло на підставі іпотечного застереження.

Завданнями цивільного судочинства у відповідності до ст. 2 ЦПК України є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, а в силу ст. 4 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цивільним процесуальним законодавством, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачене право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Виходячи з наведених положень цивільного і цивільного процесуального законодавства, об`єктом судового захисту кожного учасника цивільних правовідносин, наділеного цивільною процесуальною правоздатністю, є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, які і можуть бути підставою для зверненням особи за судовим захистом.

Суд виходить з того, що порушенням суб`єктивного права є такий негативний вплив на нього, при якому воно звужується за своїм змістом або перестає існувати, що позбавляє його носія можливості реалізувати його повністю або частково.

Способи захисту цивільних прав внормовані статтею 16 ЦК України.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх рішеннях, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. При цьому позивач самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом, які потребують судового захисту, та самостійно обирає спосіб його захисту.

Право власності, як зазначено в статті 328 ЦК України, набувається на підставах, що не заборонені законом.

Законом встановлено, що правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є, зокрема, відповідне застереження в іпотечному договорі.

Речові права на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають, змінюються та припиняються з моменту такої реєстрації, як випливає із змісту частини 2 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Таким чином, з моменту реєстрації за акціонерним товариством «Альфа-Банк» права власності на квартиру АДРЕСА_1 відбулося набуття ним права власності на вказану нерухомість.

Заявляючи про протиправність рішення державного реєстратора про реєстрацію за відповідачем за зустрічним позовом права власності на спірне нерухоме майно, відповідачки по суті оспорюють законність набуття права власності.

Як зазначено, для захисту свого права вони обрали висування вимоги про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, проте сама по собі така вимога не може бути задоволена, оскільки виникає правова невизначеність щодо права на майно в разі визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора з урахуванням таких міркувань.

В статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», яка регулює внесення відомостей до Державного реєстру прав, в редакції Закону від 05.12.2019 року зазначено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі ж скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

З наведеного положення спеціального законодавства випливає, що навіть у випадку скасування запису про державну реєстрацію права власності на підставі судового рішення обов`язково належить одночасно внести новий запис про реєстрацію права власності, тобто ухвалення судових рішень про скасування рішень про реєстрацію права власності обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав та обтяжень.

Оспорювання законності набуття права власності за змістом є знаряддям з захисту права власності попереднього власника.

Захист права власності та способи, що належить застосовувати, захищаючи право власності, внормовані Главою 29 ЦК України.

Право власника на захист свого права шляхом висування вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння та від добросовісного набувача внормоване ст. ст. 387, 388 ЦК України, а засобом судового захисту є подання віндикаційного позову.

Як випливає з роз`яснень п. 22 постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07.02.2014 року, коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право на підставі статті 388 ЦК звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Аналогічні роз`яснення містяться в п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до яких за умови визнання першого договору недійсним позови власника майна про визнання наступних правочинів щодо відчуження цього майна недійсними не підлягають задоволенню, а засобом судового захисту є подання віндикаційного позову.

Якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачається правильним визнавати недійсними не всі правочини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача (узагальнення судової практики, Верховний Суд України від 24.11.2008 року «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Право власника на захист свого права шляхом висування вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння та від добросовісного набувача внормоване ст. ст. 387, 388 ЦК України.

Право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння встановлено статтею 387 ЦК України, право власника на витребування майна від добросовісного набувача внормовано статтею 388 ЦК України.

Як зазначено в постанові Великої палати Верховного Суду від 13.07.2022 року в справі № 199/8324/19, якщо позивач в справі за позовом до банку, державного реєстратора про визнання протиправним рішення про державну реєстрацію нерухомого майна вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до державного реєстру прав. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію право власності на це майно за незаконним володільцем необхідними і достатніми для відновлення його права.

Аналогічний за змістом висновок Верховного Суду міститься в постанові Великої палати від 07.11.2018 року у справі № 488/027/14-ц.

У вказаній справі касаційний суд зазначив, що задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Але такий позов позивачем не був заявлений, а одним із принципів цивільного судочинства є принцип диспозитивності, за яким суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених випадках. Крім того, відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 1952-IV право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі Закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалин в Державному реєстрі прав у частині записів про належність права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову (пункт 87 постанови Великої палати Верховного Суду від 09.11.2021 року у справі № 466/8649/16-ц).

Подібний висновок містить постанова Великої палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16.

В пункті 64 постанови ВП Верховного Суду від 22.06.2021 року в справі № 334/3161/17 зазначено, що Велика Палата Верховного Суду знов нагадує, що за загальним правилом якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі N 183/1617/16 (провадження N 14-208цс18, пункти 115, 116), від 7 листопада 2018 року у справі N 488/5027/14-ц (провадження N 14-256цс18, пункт 98), від 19 травня 2020 року у справі N 916/1608/18 (провадження N 12-135гс19, пункт 80) та багатьох інших.

Обраний позивачами за зустрічним позовом спосіб захисту права не відповідає наведеному в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод понятттю ефективного засобу юридичного захисту та не гарантує поновлення конкретного порушеного права.

Застосування неналежного знаряддя захисту права є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, що не дає підстав для ухвалення рішення на користь вимог, викладених в зустрічному позові.

Керуючись ст. ст. 15, 16, 317, 319, 321, 383, 386, 391 ЦК України, 109 ЖК Української РСР, 2, 4, 5, 12, 13, 77-81, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов акціонерного товариства «СЕНС-БАНК», 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100, ЄДРПОУ 23494714, до ОСОБА_1 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , відомості про реєстраційний номер облікової картки платника податків якого відсутні, в особі органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, 690068, м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, 34, ЄДРПОУ 37573885, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , відомості про реєстраційний номер облікової картки платника податків якого відсутні, в особі законного представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Зустрічний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в особі законного представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в особі органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, акціонерного товариства «СЕНС-БАНК», державного реєстратора Василівської районної адміністрації Запорізької області Міюц Світлани Олександрівни залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення.

Повне рішення суду складено 19 серпня 2024 року.

Суддя О.В. Щаслива