Ухвала

від 19.12.2024 по справі 916/5629/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

19 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 916/5629/23

Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Малашенкової Т.М.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Департаменту міського господарства Херсонської міської ради (далі - Департамент, скаржник)

на рішення Господарського суду Одеської області від 30.05.2024

та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.11.2024

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Д.І.С. БУД»

до Департаменту міського господарства Херсонської міської ради

про стягнення 10 222 804,80 грн,

ВСТАНОВИВ:

Департамент 09.12.2024 через «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 30.05.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.11.2024 у справі №916/5629/23 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Крім того, скаржник у мотивувальній частині касаційної скарги просить відстрочити сплату судового збору.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.12.2024 для розгляду касаційної скарги у справі №916/5629/23 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючої, Ємця А.А., Жайворонок Т.Є.

Департамент 13.12.2024 через «Електронний суд» подав до Верховного Суду клопотання про зупинення виконання рішення Господарський суд Одеської області від 30.05.2024 та постанови Південно-західного апеляційного господарського суду у справі №916/5629/23, а також додаткові пояснення до клопотання про відстрочення, розстрочення сплати судового збору або про звільнення від його сплати та до клопотання про зупинення виконання рішення Господарський суд Одеської області від 30.05.2024 та постанови Південно-західного апеляційного господарського суду по справі №916/5629/23.

Перевіривши дотримання форми та змісту касаційної скарги, ураховуючи вищевказані пояснення на відповідність вимогам статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Верховний Суд встановив таке.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Приписами частини 3 статті 311 ГПК України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Згідно з пунктами 1 та 4 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Касаційний господарський суд звертає увагу скаржника, що в разі оскарження судового рішення суду на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник має зазначити про відсутність такого висновку щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а у випадку оскарження на підставі 4 частини другої статті 287 ГПК України зазначити підставу касаційного оскарження з урахуванням частини першої, третьої статті 310 ГПК України.

Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. Крім того, у цьому випадку необхідно чітко вказати норму права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд неправильно застосував в оскаржуваному судовому рішенні; навести висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні; навести висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду, зазначити дату її прийняття та номер справи; обґрунтувати подібність правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.

При цьому, обґрунтовуючи подібність правовідносин як обов`язкової умови для виникнення підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1-3 частини другої статті 287 ГПК, необхідно враховувати, що подібність правовідносин визначається за відповідними критеріями.

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин потрібно оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними, а тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів (пункти 25, 26, 31 постанови від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

Якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів, та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, або інші порушення норм процесуального права передбачені частиною першою статті 310 ГПК України, то в цьому разі у касаційній скарзі має вказати пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та має бути конкретно зазначено, з вказівкою на частину першу або/та третю статті 310 ГПК України.

Водночас зазначення у касаційній скарзі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України як підстави для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, можливе лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Отже, обрання скаржником підстави касаційного оскарження судових рішень за пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України та пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України, можливе лише у поєднанні разом з підставою касаційного оскарження судового рішення визначеної пунктом/пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині другій статті 287 ГПК України, є вичерпним.

Отже, системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Суд касаційної інстанції в силу приписів статті 300 ГПК України переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Таким чином, процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) статтею 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, або наявність пунктів 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

Департамент у касаційній скарзі зазначає, що не погоджується із викладеними обставинами, міркуваннями, оцінкою доказів, які зазначив суд та вважає рішення таким, що прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права, яке не відповідає статті 236 ГПК України, а в порушення пункту 3 частини третьої статті 162 ГПК України позовна заява не містить обґрунтованого розрахунку сум, що стягуються чи оспорюються та в порушення вимог частини другої статті 164 ГПК України до позовної заяви не додано копії договору підряду №236 від 28.12.2021, який є предметом спору.

Проте, скаржник, не зазначає підставу касаційного оскарження з урахуванням статті 310 ГПК (конкретна її частина/частини та конкретний її пункт/пункти) з відповідним посиланням на відповідний пункт, відповідної частини статі 287 ГПК України у разі, якщо вважає, що судом порушено норми процесуального права та судом недосліджено зібрані у справі докази.

Водночас обрання особою, що звертається з касаційною скаргою, підстави касаційного оскарження судових рішень за пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України та пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України, можливе лише у поєднанні разом з підставою касаційного оскарження судового рішення, що визначена пунктом/пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

З огляду на принципи диспозитивності, рівності, змагальності та межі касаційного перегляду закріплені у статті 300 ГПК України, Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та підставами, які скаржник не навів у її тексті.

Суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 ГПК України).

Таким чином, враховуючи доводи касаційної скарги, скаржнику слід виконати вимоги пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та визначити підставу касаційного оскарження з урахуванням частини третьої статті 310 ГПК (конкретний її пункт) з відповідним посиланням на конкретний пункт частини другої статті 287 ГПК України у разі, якщо вважає, що судом порушено норми процесуального права та суд не дослідив зібрані у справі докази, а у разі обрання скаржником підстави касаційного оскарження судових рішень лише за пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України та пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України, скаржник має зазначити у такому разі й підставу касаційного оскарження судового рішення за пунктом/пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України з відповідним обґрунтуванням таких підстав касаційного оскарження.

Верховний Суд роз`яснює, що у разі не усунення вищевказаного недоліку касаційної скарги у встановлений судом строк, касаційну скаргу буде повернуто на підставі частини п`ятої статті 292 ГПК України.

Також згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 290 ГПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави для звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».

За приписами підпункту 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставку судового збору за подання касаційної скарги на рішення господарського суду встановлено в розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Згідно з частиною першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Підпунктом 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставку судового збору за подання позовної заяви майнового характеру було встановлено: 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною третьою статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023» (на момент подання позову) прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2023 року визначений у розмірі 2 684, 00 грн.

В прохальній частині касаційної скарги скаржник виклав свої вимоги до Суду в такій редакції: « 2. Скасувати рішення господарського суду Одеської області від 30.05.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.11.2024 по справі №916/5629/23 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі».

Як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, які містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі - ЄДРСР), Господарський суд Одеської області рішенням від 30.05.2024 у справі №916/5629/23, залишеним без змін Південно-західним апеляційним господарським судом постановою від 14.11.2024, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Д.І.С. БУД» задовольнив повністю. Стягнув з Департаменту міського господарства Херсонської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Д.І.С. БУД» 10 222 804,80 грн основний борг та 153 342,08 грн судового збору.

З урахуванням викладеного, беручи до уваги те, що розрахунок судового збору, що належить до сплати за подання касаційної скарги залежить від вимог скаржника і меж оскарження судових рішень. Скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 30.05.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.11.2024 у справі №916/5629/23 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, а тому при поданні касаційної скарги в електронній формі через «Електронний суд», ураховуючи вимогу майнового характеру, скаржник мав сплати судовий збір, з урахуванням коефіцієнту 0,8, у сумі 245 347,32 грн за майнову вимогу (10 222 804,80 грн х1,5% х 200 % х 0,8).

Всупереч зазначеним вимогам до касаційної скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку та розмірі.

Натомість Департаментом у мотивувальній частині касаційної скарги у її розділі «Щодо відстрочення сплати судового збору» зазначено, зокрема:

«Разом с тим, особа, що порушує питання про відстрочення, розстрочення сплати судового збору, або про звільнення від його сплати, повинна навести обґрунтування обставин, які свідчать про неможливість здійснення оплати цього збору як станом на момент звернення до суду, так і до закінчення розгляду справи, ухвалення судового рішення по суті вимог заяви, скарги.

Місто .Херсон знаходить в зоні бойових дій під цілодобовими обстрілами.

Таким чином, на даний час відсутні фактичні можливості щодо сплати судового збору, що в свою чергу однак не може бути перешкодою для захисту прав територіальної громади у судовому порядку», а також з врахуванням поданих додаткових пояснення до клопотання про відстрочення, розстрочення сплати судового збору або про звільнення від його сплати, Верховний Суд оцінює це клопотання як клопотання про відстрочення, розстрочення сплати судового збору або про звільнення від його сплати, у якому скаржник просить задовольнити клопотання про відстрочення, розстрочення сплати судового збору, або про звільнення від його сплати .

Скаржник з посиланням на Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» затвердженого Верховною Радою України, Закон України від 15 березня 2022 року №7168 затверджено Указ Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану», статтю 3 Конституції України та статтю 8 Закону України «Про судовий збір» вказує, що в України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, з 26 березня 2022 до 24 квітня 2022 року продовжено строк дії воєнного стану, а людина її життя, здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека в Україні є найвищою соціальною цінністю, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, за певних умов, суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій статті 8 Закону України «Про судовий збір» та зазначає, що місто Херсон знаходиться в зоні бойових дій під цілодобовими обстрілами та таким чином, на даний час відсутні фактичні можливості щодо сплати судового збору, що в свою чергу однак не може бути перешкодою для захисту прав територіальної громади у судовому порядку. Управління Державної казначейської служби України у м. Херсоні Херсонської області листом від 02.12.2024 №04-15-06/1405 повідомило Департамент міського господарства Херсонської міської ради, що на виконання наказів Господарського суду Одеської області по справі №916/5629/23 не будуть проводитись платежі за платіжними дорученнями до моменту безспірного списання коштів.

Дослідивши вказане клопотання та додаткові пояснення до клопотання скаржника, проаналізувавши норми чинного законодавства, якими врегульовано порядок звільнення, відстрочення та розстрочення сплати судового збору, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання з огляду на таке.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про судовий збір» визначено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є:

а) військовослужбовці;

б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;

в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;

г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї;

ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Частиною другою цієї статті зазначено, що Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Зі статті 8 Закону України «Про судовий збір» вбачається, що:

1) законодавець, застосував конструкцію «суд, враховуючи майновий стан сторони, може…», тим самим визначивши, що питання, зокрема, щодо звільнення, зменшення, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, є правом, а не обов`язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення, розстрочення;

2) умови застосування диференційовані за суб`єктним та предметним застосуванням.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18 висловлена наступна правова позиція:

у пункті 39 «Так, умови, визначені у пунктах 1 та 2 частини першої статті 8, можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до фізичних осіб, що мають певний соціальний статус, підтверджений державою, - є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена»;

у пункті 41 «Окремо слід зазначити, що встановлений статтею 8 Закону України "Про судовий збір" перелік умов, за яких особа може бути звільнена від сплати судового збору, також є вичерпним».

Водночас відповідно до положення пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» можуть бути застосовані до відповідача - фізичної особи за наявності відповідної підстави, визначеної зазначеною нормою. (Пункти 61, 70 постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.11.2023 у справі № 906/308/20).

Як вбачається з ЄДРСР, Товариство з обмеженою відповідальністю «Д.І.С. БУД» звернулося до суду з позовом про стягнення з Департаменту 10 222 804,80 грн заборгованості за договорами підряду.

Отже, предметом справи, що розглядається, не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю, а є стягнення коштів.

Верховний Суд зазначає, що за приписами статті 7 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин.

Верховний Суд виходить з того, що необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб`єктів, узгоджується зі статті 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Касаційний господарський суд зауважує, що «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, включно з фінансовими. Так, інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовуватися накладенням фінансових обмежень на доступ особи до суду. Вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права на доступ до суду, яке саме собою є таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі»).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (Рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia») від 20 лютого 2014 року, пункт 111).

Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (Рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року, пункт 59).

Отже, Верховний Суд висновує, що судовий збір сам по собі не обмежує право особи на справедливий суд.

Верховний Суд наголошує, що право застосування статті 8 Закону України «Про судовий збір» у контексті розстрочки, відстрочки та звільнення від сплати судового збору щодо юридичних осіб Велика Палата Верховного Суду висловлювалася послідовно і неодноразово.

Верховний Суд звертає увагу на пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі №0940/2276/18 «При цьому, як уже зазначалось, із системного аналізу змісту норм зазначеної статті убачається, що положення пунктів 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), а положення пункту 3 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю».

Верховним Судом посилання скаржника на те, що місто Херсон знаходиться в зоні бойових дій під цілодобовими обстрілами, управління Державної казначейської служби України у м. Херсоні Херсонської області листом повідомило Департамент міського господарства Херсонської міської ради, що на виконання наказів Господарського суду Одеської області по справі №916/5629/23 не будуть проводитись платежі за платіжними дорученнями до моменту безспірного списання коштів, а тому на даний час відсутні фактичні можливості щодо сплати судового збору відхиляються з огляду на статтю 7 ГПК України, в силу якої правосуддя здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин, ця справа за предметом позову не є про захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю, заявник є юридичною особою, а дія умов частин першої, другої статті 8 Закону України «Про судовий збір» не розповсюджується саме на юридичних осіб, а тому не може бути умовою для звільнення, зменшення розміру, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, адже не базується на статті 8 Закону України «Про судовий збір» та правових висновків Великої Палати Верховного Суду щодо її застосування, ураховуючи суб`єктний склад сторін і характер спірних правовідносин, а наведені аргументи в цьому контексті не будуть умовою, яка є підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати щодо юридичних осіб.

З огляду на викладене суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про відстрочення Департаменту сплати судового збору, оскільки обставини, наведені скаржником у клопотанні про відстрочення сплати судового збору, не передбачені Законом України «Про судовий збір» для такого відстрочення сплати судового збору, до того ж відповідач у справі є юридичною особою, а предметом позову не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю, предметом спору у цій справі є стягнення коштів за договорами підряду, а наведені аргументи в цьому контексті не є умовою, яка є підставою для звільнення від сплати судового збору щодо юридичних осіб, не узгоджується зі статтею 7 ГПК України та статтею 8 Закону України «Про судовий збір».

Отже, у клопотанні скаржника про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги у справі №916/5629/23 Суд відмовляє.

Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

З огляду на викладене касаційна скарга Департаменту підлягає залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 ГПК України, із наданням скаржникові строку для усунення зазначених вище недоліків, шляхом надання:

касаційної скарги в новій редакції та зазначити підставу касаційного оскарження з урахуванням частини третьої статті 310 ГПК України (конкретний її пункт/пункти) з відповідним посиланням на відповідний пункт відповідної частини статті 287 ГПК України, якщо вважає, що судом порушено норми процесуального права та суд не дослідив зібрані у справі докази, а у разі обрання скаржником підстави касаційного оскарження судових рішень лише за пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України та пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України, скаржник має зазначити у такому разі й підставу касаційного оскарження судового рішення за пунктом/пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України з відповідним обґрунтуванням таких підстав касаційного оскарження;

документа на підтвердження сплати судового збору за подання касаційної скарги за вимогами майнового характеру в розмірі 245 347,32 грн, який має бути перерахований за реквізитами рахунку для зарахування до Державного бюджету України судового збору за розгляд справ Верховним Судом (Касаційним господарським судом), які розміщені на сайті Судова влада України та є актуальними на час вчинення дії.

Матеріали з усуненням недоліків касаційної скарги слід подати в Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у встановлений цією ухвалою строк.

Суд також вважає за необхідне звернути увагу скаржника на те, що неусунення названих недоліків або не в повному обсязі усунення недоліку протягом установленого строку матиме наслідок повернення касаційної скарги на підставі частини п`ятої статті 292 ГПК України, виходячи з вищенаведеного.

Враховуючи, що касаційна скарга містить недоліки, Суд вважає за необхідне залишити її без руху, а отже, заявлене клопотання щодо зупинення виконання рішення Господарського суду Одеської області від 30.05.2024 та постанови Південно-західного апеляційного господарського суду у справі №916/5629/23 до закінчення його перегляду в касаційному порядку розглядатиметься після усунення недоліків касаційної скарги.

Керуючись статтями 7, 123, 174, 234, 235, 290, 291, 292 ГПК України, статтями 4, 8 Закону України «Про судовий збір», Верховний Суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Департаменту міського господарства Херсонської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 30.05.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.11.2024 у справі №916/5629/23 - залишити без руху.

2. Надати Департаменту міського господарства Херсонської міської ради строк для усунення недоліків касаційної скарги тривалістю 10 днів з дня вручення копії цієї ухвали. Повідомити скаржника про можливість подати до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду документи про усунення недоліків через «Електронний суд» або поштою на адресу: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6.

3. Роз`яснити Департаменту міського господарства Херсонської міської ради, що у разі невиконання/неповного виконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто на підставі частини п`ятої статті 292 ГПК України.

4. Верховний Суд звертає увагу, що із введенням в дію Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023 № 3200-IX: передбачені процесуальні наслідки недотримання вимог статті 6 ГПК України; суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова