Постанова

від 27.11.2024 по справі 925/222/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 року

м. Київ

Справа № 925/222/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.,

секретаря судового засідання - Денисевича А. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин "Будівельник і К" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.05.2024 (колегія суддів: Іоннікова І. А., Михальська Ю. Б., Тищенко А. І.) та рішення Господарського суду Черкаської області від 15.09.2023 (суддя Скиба Г.М.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин "Будівельник і К" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сигнум"</a>, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Черкаська філія Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту", про визнання права власності,

за участю представників:

позивача - Кротюка О. В.,

відповідача - Тищенка Ю. П., Молоткова В. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У лютому 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Магазин "Будівельник і К" (далі - ТОВ "Магазин "Будівельник і К") звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сигнум"</a> (далі - ТОВ "Сигнум") про визнання права власності на під`їзну залізничну колію.

2. Позивач вказує, що є власником під`їзної залізничної колії № 21 довжиною 444 м, яка є продовженням колії № 16 станції Змагайлівка Черкаської філії Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту", від точки розділу межі земельної ділянки (кадастровий номер 71101366400:03:0023) до точки примикання до залізничної колії № 21.

3. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ "Сигнум" порушує право ТОВ "Магазин "Будівельник і К" на вільне володіння та користування таким майном.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

4. Позивач є правонаступником Колективного торгово-виробничого підприємства "Магазин "Строитель", яке було власником цілісного майнового комплексу, розташованого на вул. Першотравневій (сучасна назва Героїв Холодного Яру), 74 у м. Черкаси, в тому числі й під`їзної колії ІІ (без ідентифікуючих ознак).

5. На забезпечення вимог за кредитним договором від 15.09.2003 № 02-92/03 позивач передав такий майновий комплекс будівель та споруд включно із залізничною колією ІІ (так само без ідентифікуючих ознак) в іпотеку Публічному акціонерному товариству "Промінвестбанк", про що було укладено іпотечний договір № 02-53/04.

6. У 2005 році позивач прийняв рішення про відчуження частини комплексу, на що іпотекодержатель надав письмову згоду, оформлену листом від 19.04.2005 № 1207-02/05, в якому було надано згоду на продаж, зокрема частини колії ІІ.

7. 19.04.2005 між попередником позивача як продавцем і відповідачем як покупцем за участі іпотекодержателя було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу частини комплексу будівель за адресою: м. Черкаси, вул. Першотравнева, 74, а саме: склад, літ. Б-І, площею 536,6 кв. м; склади ПММ літ. В, Г, Д, Ж, З, Е, И, К, Л, М, Н, О, С, Т; частина огорожі № 1- 3.

8. Пунктом 3 договору купівлі-продажу сторони домовились про те, що будь-які інженерні комунікації, зокрема лінії електропостачання, а також асфальтобетонне покриття, залізнична під`їзна колія передається у власність покупця.

9. За умовами пункту 4 договору купівлі-продажу продавець надає покупцю право вільного (без будь-яких обмежень), постійного та безоплатного користування залізничною під`їзною колією, що проходить по території продавця. Договір підписано всіма учасниками без будь-яких застережень чи протоколів розбіжностей. При цьому межі під`їзної колії в договорі не визначались, сама колія не розділялась.

10. ТОВ "Сигнум" оформило право власності на набуте майно, земельні ділянки під залізничною колією, а також технічний паспорт на під`їзну колію № 21 в м. Черкаси.

11. 03.04.2007 позивач та відповідач підписали акт розмежування прав власності, яким передбачили, що загальна довжина залізничної колії становить 595,5 м, з яких: довжина колії ТОВ "Магазин "Будівельник і К" складає 444 м, а ТОВ "Сигнум" - 151,5 м.

12. Суди встановили, що такий акт не встановлює та не визначає підстав виникнення прав власності сторін на під`їзну колію № 21, як і не змінює умов договору купівлі-продажу нерухомого майна від 19.04.2005.

13. 21.05.2019 ТОВ "Магазин "Будівельник і К" направило письмову вимогу ТОВ "Сигнум" про усунення порушення права власності та складання акта розмежування балансової належності колії для виготовлення технічного паспорта.

14. У 2022 році позивач також звертався до відповідача з вимогою про визнання права власності на частину колії № 21 довжиною 444 м.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

15. 15.09.2023 Господарський суд Черкаської області ухвалив рішення про відмову в позові з мотивів необґрунтованості, недоведеності, безпідставності та суперечливої поведінки з огляду на те, що ТОВ "Магазин "Будівельник і К" не довело порушення своїх прав і обрало неналежний спосіб захисту.

16. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.05.2024 апеляційну скаргу позивача було залишено без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін. Колегія суддів погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що позивач продав і передав відповідачу залізничну колію повністю.

Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї

17. 18.07.2024 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТОВ "Магазин "Будівельник і К", в якій позивач просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення - про задоволення позову.

18. На виконання ухвали Верховного Суду від 06.08.2024 ТОВ "Магазин "Будівельник і К" подало заяву про усунення недоліків касаційної скарги, до якої додана касаційна скарга у новій редакції, в якій скаржник визначив підстави для касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

19. Скаржник посилається на неправильне застосування судами частини третьої статті 12 Закону України "Про іпотеку", пункту 6 статті 3, статті 213, частини другої статті 215, частини першої статті 328 та статті 637 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 64, 67 Статуту залізниць України в сукупності з пунктом 1.5 Правил обслуговування залізничних під`їзних колій, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644.

20. На підтвердження заявлених підстав касаційного оскарження позивач посилається на те, що постановлені у справі судові рішення були прийняті без урахування висновків щодо застосування норм права, які висловлено в постановах Верховного Суду від 28.01.2020 у справі № 910/9158/16, від 28.03.2023 у справі № 922/1521/18, від 06.05.2020 у справі № 126/746/17 та від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

21. У касаційній скарзі ТОВ "Магазин "Будівельник і К" вказало, що у разі висновку суду касаційної інстанції щодо неподібності зазначених у касаційній скарзі справ до даної справи, що переглядається, відповідні доводи скаржника будуть підтверджувати наявність іншої підстави касаційного оскарження, яка передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України та свідчитимуть на користь твердження про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

22. Узагальнено доводи скаржника зводяться до того, що відповідно до договору купівлі-продажу від 19.04.2005 відповідач не міг набути у власність спірну залізничну колію, оскільки вона не була ідентифікована у договорі, а також в повному обсязі перебувала в іпотеці у банку, який надав згоду на продаж разом з нерухомим майном лише її частини.

23. 07.10.2024 ТОВ "Сигнум" подало відзив на касаційну скаргу, у якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржувані судові рішення без змін.

Позиція Верховного Суду

24. Верховний Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 ГПК України).

25. При цьому у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження покладається на скаржника.

Щодо оскарження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України

26. При касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити: (1) формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується скаржник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також (2) посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, (3) із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах (позиція з постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19).

27. Що ж до визначення "подібних правовідносин", то колегія суддів звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій таке поняття було розкрито наступним чином.

28. На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

29. При цьому Велика Палата Верховного Суду в справі № 233/2021/19 вказала, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

30. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

31. У кожному випадку порівняння правовідносин та їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

32. У даній справі суди встановили, що до 2005 року позивач (його попередник) був власником цілісного майнового комплексу будівель та споруд, розташованого на вул. Першотравневій (Героїв Холодного Яру), 74 у м. Черкаси, з усіма його складовими частинами.

33. На підставі договору купівлі-продажу від 19.04.2005, укладеного між ТОВ "Магазин "Будівельник і К" та ТОВ "Сигнум", у власність останнього була, зокрема, передана залізнична під`їзна колія та інші елементи інфраструктури (зовнішні інженерні мережі).

34. На момент укладення зазначеного договору залізнична колія перебувала в іпотеці, однак суди встановили, що банк, який був іпотекодержателем, надав письмову згоду від 19.04.2005 на таке відчуження.

35. При цьому суди нижчих інстанцій підтвердили, що у вищезгаданих договорі купівлі-продажу та згоді банку на відчуження переданого в іпотеку майна йдеться про одну й ту саму залізничну колію, яка є предметом спору у цій справі.

36. Колегія суддів враховує, що відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, встановлення обставин справи є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Верховний Суд є судом права, а не факту, тому він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

37. У свою чергу позивач не вказав, у чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права в оскаржуваних судових рішеннях.

38. Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди зі встановленою судами обставиною, яка полягає в тому, що позивач продав відповідачу спірну залізничу колію повністю.

39. У контексті дослідження підстави касаційного оскарження, яка передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, колегія суддів вважає за необхідне проаналізувати зазначені скаржником у касаційній скарзі постанови Верховного Суду задля визначення подібності правовідносин.

40. По-перше, як вже зазначалося вище, судами попередніх інстанцій було встановлено, що відчуження іпотечного майна (разом із залізничною колією) здійснювалося за наявності письмової згоди іпотекодержателя, яка була оформлена листом від 19.04.2005 № 1207-02/05. До того ж, у даній справі банк-іпотекодеражтель разом з покупцем та продавцем підписали трьохсторонній договір купівлі-продажу майна, яке перебувало в іпотеці у банку, що свідчить про надання ним згоди на таке відчуження.

41. У постановах Верховного Суду від 28.01.2020 у справі № 910/9158/16 та від 28.03.2023 у справі № 922/1521/18, на які посилається скаржник, були встановлені інші фактичні обставини - відчуження майна без згоди іпотекодержателя. Відповідно до обставин справи № 910/9158/16 відчуження майнових прав на об`єкт за договором було здійснено без згоди іпотекодержателя, тому Верховний Суд погодився з висновком про нікчемність такого договору. Так само у справі № 922/1521/18 судові рішення були скасовані судом касаційної інстанції, а справа направлена на новий розгляд, адже Верховний Суд вказав, що неврахування та нездійснення оцінки аргументів і доказів щодо наслідків відчуження майна на користь третіх осіб без згоди кредитора - унеможливило встановлення судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

42. Саме встановлення відсутності згоди іпотекодержателя зумовило застосування судами норми частини третьої статті 12 Закону України "Про іпотеку", відповідно до якої правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна без згоди іпотекодержателя є недійсним, і на застосуванні якої у даній справі наполягає скаржник.

43. По-друге, скаржник вважає, що суди в цій справі витлумачили умови договору купівлі-продажу від 19.04.2005 з порушенням вимог, встановлених статтями 213, 637 ЦК України, та без урахуванням висновків щодо застосування зазначених норм права, викладених в постанові Верховного Суду від 06.05.2020 у справі № 126/746/17.

44. За частиною першою статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього ж Кодексу, якою передбачені загальні правила тлумачення змісту правочину. Тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень.

45. Колегія суддів зазначає, що висновки Верховного Суду, сформульовані в постанові від 06.05.2020 у справі № 126/746/17, є загальними (універсальними) для тлумачення правочинів, однак результат їх застосування може бути різним в залежності від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судами у кожній конкретній справі.

46. Предметом розгляду в справі № 126/746/17 були вимоги товариства з обмеженою відповідальністю до фізичних осіб про тлумачення змісту договорів оренди землі у контексті питання щодо визначення судом законодавства, яким регулюються правовідносини, що склалися між сторонами договорів, та визначення строку дії договорів з огляду на укладення сторонами додаткового договору. Однак у даній справі, що переглядається, позивачем вимог щодо тлумачення змісту правочину не заявлялося, а спірне питання фактично стосувалося обсягу предмета відчуження за договором купівлі-продажу від 19.04.2005.

47. По-третє, посилаючись на постанову Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, ТОВ "Магазин "Будівельник і К" стверджує, що відповідач порушив принцип добросовісності та допустив суперечливу поведінку, чим порушив пункт 6 статті 3 ЦК України.

48. Об`єднана палата Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду в постанові від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 виснувала, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

49. На відміну від даного провадження у справі № 390/34/17, фізична особа зверталася до суду з позовом про визнання договору оренди неправомірним та повернення земельної ділянки з незаконного володіння. Верховний Суд вказав, що, пред`являючи позов про визнання договору оренди землі неукладеним, позивач суперечив власній попередній поведінці, адже укладав додаткову угоду до оспорюваного договору та отримував плату за користування земельною ділянкою. У той же час подібних обставин у даній справі суди не встановили.

50. Посилання скаржника на правові висновки Вищого господарського суду України щодо застосування статей 64, 67 Статуту залізниць України в сукупності з пунктом 1.5 Правил обслуговування залізничних під`їзних колій, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, не беруться колегією суддів до уваги, оскільки такі висновки не є джерелом правозастосовчої практики у розумінні частини четвертої статті 236 ГПК України.

51. Зважаючи на це, Верховний Суд констатує, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними до даної справи. Наведене є підставою для закриття касаційного провадження, відктого на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Щодо оскарження на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України

52. Обґрунтування касаційної скарги пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України означає необхідність доведення скаржником неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

53. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

54. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 вказав, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема: (1) зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, (2) із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та (3) обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Також обов`язковому дослідженню підлягає питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

55. Крім того, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

56. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися (такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 910/800/19).

57. Колегія суддів також зауважує, що для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваних судових рішеннях скаржник має навести не особисті міркування щодо законності та обґрунтованості цих судових рішень, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування якої саме норми права у подібних відносинах не був врахований судами попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи, від якого висновку необхідно відступити, з наведенням обґрунтування такої необхідності та/або який висновок сформувати (пункт 183 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі № 918/686/21).

58. Доводи ТОВ "Магазин "Будівельник і К" стосовно того, що посилання у касаційній скарзі на постанови Верхоного Суду не є абсолютними та мають одночасно ознаки підстав, вказаних у пунктах 1 та 3 частини другої статті 287 ГПК України, не можуть бути визнані як належне підтвердження заявленої скаржником підстави для касаційного оскарження.

59. У контексті обраної скаржником підстави касаційного оскарження колегія суддів констатує, що скаржник в касаційній скарзі лише окреслює свою позицію щодо правовідносин, що склалися між учасниками спору, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Касаційна скарга за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою встановлених фактичних обставин справи, до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим з огляду на визначені в статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Відтак посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах визнаються суто декларативними, необґрунтованими та відхиляються.

60. Враховуючи те, що аналізована підстава касаційного оскарження (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України) не знайшла підтвердження, касаційну скаргу в частині відповідної підстави касаційного оскарження необхідно залишити без задоволення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

61. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

62. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

63. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися, а тому касаційне провадження в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити; а в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

Судові витрати

64. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 240, 296, 300, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин "Будівельник і К" в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин "Будівельник і К" в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.05.2024 та рішення Господарського суду Черкаської області від 15.09.2023 у справі № 925/222/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя Л. І. Рогач