Ухвала

від 19.12.2024 по справі 396/97/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

19 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 396/97/23

провадження № 61-16273ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 01 травня 2024 року у складі судді: Цесельської О. С., та постанову Кропивницького апеляційного суду від 24 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Дьомич Л. М., Головань А. М., Чельник О. І., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: виконавчий комітет Помічнянської міської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області як орган опіки та піклування, Піщанобрідська сільська рада Новоукраїнського району Кіровоградської області, Управління з питань захисту прав дітей Кропивницької міської ради, про визначення місця проживання дитини з матір`ю та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з батьком,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з матір`ю.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 перебувала в шлюбі з відповідачем, який розірвано у 2018 році. Від шлюбу мають спільного сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Між позивачкою та відповідачем з 2018 року вирішується питання про місце проживання спільної дитини. Судами різних інстанцій визначалося місце проживання дитини як з нею, так і з батьком, відповідачем у справі. На час звернення з позовом до суду між сторонами не вирішений спір щодо місця проживання дитини, позивач навела обставини, долучила судові рішення, заявила клопотання про витребування з Виконавчого комітету Помічнянської міської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області письмовий висновок щодо визначення місця проживання дитини -

ОСОБА_4 просила:

визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з нею.

У березні 2023 року ОСОБА_2 подана зустрічна позовна заява до ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком.

Зустрічний позов обґрунтований тим, що після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 , неповнолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишився проживати з матір`ю, однак рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 18 квітня 2018 року ОСОБА_2 визначений порядок побачень з сином.

ОСОБА_1 чинила перешкоди у спілкуванні з сином, що стало приводом звернутися до суду з вимогою про визначення місця проживання дитини.

Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 04 жовтня 2018 року визначено місце проживання сина ОСОБА_3 з батьком, однак постановою Кропивницького апеляційного суду від 30 січня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Відповідач отримав виконавчий лист у справі № 387/167/18 про визначення способу участі його у вихованні сина.

ОСОБА_1 перешкоджала у побаченні з дитини, про що державним виконавцем складені відповідні акти. ОСОБА_1 забрала сина та змінила місце проживання, не повідомивши про це відповідача, чим продовжувала чинити перешкоди у спілкуванні.

ОСОБА_2 з 15 вересня 2020 року син ОСОБА_3 проживає з батьком та перебуває на його повному утриманні, створені всі необхідні умови для комфортного проживання дитини. Місце проживання з батьком є в найкращих інтересах дитини.

ОСОБА_2 просив:

визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком.

Рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 01 травня 2024 року:

у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено;

зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено;

визначене місце проживання малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи з рівності прав та обов`язків батька й матері щодо дитини, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітнього. При цьому суд ураховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, його вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини. Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною;

при задоволенні зустрічного позову, ураховуючи, що відповідач ОСОБА_2 з вересня 2020 року займається вихованням неповнолітнього сина ОСОБА_3 , 2016 року народження, піклується про нього, має всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дитини, із урахуванням віку дитини, суд першої інстанції зробив висновок про те, що на даний час проживання малолітнього сина з батьком, який фактично тривалий час протягом років проживав з ним, буде відповідати саме інтересам дитини, яка потребує постійного догляду та турботи й позитивно сприятиме його розвитку як психологічному так і фізичному;

суд першої інстанції вказав, що визначення місця проживання дитини разом із батьком, не позбавляє матір права на особисте спілкування за дитиною та прийняття участі у його вихованні;

щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з нею, то суд зробив висновок, що викладені в позові обставини не підтверджені належними доказами та не підлягають до задоволення, оскільки суперечать матеріалам справи та доказам, отриманим в судовому засіданні, згідно яких доцільним є визначення місця проживання дитини з батьком ОСОБА_2 .

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 24 жовтня 2024 року:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення;

рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 01 травня 2024 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

при залишенні без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що положення СК України та практика ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди, насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах;

нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини;

апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 наполягає на визначенні місця проживання з нею, цей позов поданий у січні 2023 року, а ОСОБА_2 звернувся з таким же позовом, так як після попередніх судових рішень, син продовжував з ним проживати, але періодично виникає спір і намагання матері повернути дитину. Суд першої інстанції, вирішуючи спір, прийняв до уваги значний обсяг доказів, період яких становить вирішення попереднього судового рішення (перегляд за новим розглядом після скасування касаційною інстанцією), але при попередньому вирішенні не досліджувався, зокрема, висновки психологів від 24 листопада 2020 року та від 15 листопада 2021 року, які здійснені за певний час до виникнення саме цієї справи, але під час триваючого спору між батьками дитини (за вказаними висновками ОСОБА_3 має високий рівень прихильності до батька, образ матері витісняється та може сприйматись дитиною, як загроза. Рекомендовані періодичні консультації з психологом. Дитина виявляє бажання проживати з батьком, до якого демонструє значну прихильність. Під час роботи з образом матері, ОСОБА_3 стає стривоженим); характеристики з місця роботи сторін, за місцем проживання; медичні документи; характеристики дитини з учбових закладів, позитивні відгуки про відносини батька з сином; довідки про доходи; заборгованість зі сплати аліментів, застосовані обмеження до боржниці через несплату аліментів;

апеляційний суд взяв до уваги, що виконавчий комітет Помічнянської міської ради, як орган опіки та піклування від 01 березня 2023 року на виконання ухвали Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 23 січня 2023 року, виснував, що умови проживання малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , біля батька добрі і є можливими для проживання малолітнього. В описовій частині вказано про місце проживання та реєстрації відповідача з дитиною, позитивність характеристик батька з роботи, дитини з учбових закладів. Зазначено про акти обстеження умов проживання ОСОБА_2 щодо умов проживання родини, забезпечення дитини усім необхідним.

апеляційний суд взяв до уваги, що відповідно до висновку, затвердженого рішенням виконавчого комітету Піщанобрідської сільської ради від 05 червня 2023 року № 81 про визначення місця проживання ОСОБА_6 , 23 вересня 2016 року, за наслідком виконання ухвали Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області, службою у справах дітей Піщанобрідської сільської ради розглянуто питання щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 біля матері ОСОБА_7 . Комісією з захисту прав дитини Піщанобрідської сільської ради № 7 від 05 червня 2023 року вирішено надати висновок органу опіки та піклування про недоцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 зареєстрована по АДРЕСА_1 . Згідно акту, ОСОБА_7 за місцем реєстрації тривалий час не проживає, за вказаною адресою проживають батьки позивача. Відповідно довідки Виконавчого комітету Піщанобрідської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області від 26 травня 2023 року, позивач за місцем реєстрації не проживає.

колегія суддів апеляційного суду звернула увагу, що позивачка ОСОБА_7 у позові та в апеляційній скарзі вказувала своє місце проживання/реєстрації АДРЕСА_1 . Неодноразово просила суд витребувати висновки з органу опіки і піклування щодо умов її проживання, клопотання задовольнялися судом, при цьому за вказаною адресою тривалий час не проживає, а у м. Кропивницький не проживає малолітній син сторін.

апеляційний суд при прийнятті рішення, виходив з того, що з середини 2020 року та на час вирішення спору, понад чотири роки, як малолітній ОСОБА_8 проживає з батьком за адресою кв. АДРЕСА_2 . З цього часу відповідач ОСОБА_2 самостійно виховує та утримує сина, у якого налагоджені всі соціальні зв`язки за місцем проживання з батьком. Інтересам дитини найкраще відповідає збереження її сталих зв`язків, налагодженого побуту, напрацьованих звичок. Даних про безпеку проживання з батьком, негативних характеристик, вад поведінки суду не надано, навпаки ОСОБА_2 має позитивне надбання, користується повагою, має системний дохід, житло у власності, відіграє важливу роль в житті хлопчика. Мати дитину не забезпечує, не утримує, має велику заборгованість зі сплати аліментів. Зв`язків з матір`ю, позивачкою у справі, малолітній син не має;

також апеляційний суд зазначив, що доводи апеляційної скарги становлять дві підстави: перша - це розрив сімейності, родинності з братом, так як у сім`ї позивача зростає брат малолітнього ОСОБА_3 по матері, вони проживають з вітчимом, син сторін з 4-х років проживає без матері; друга підстава - висновок про місце проживання дитини повинен надати орган, в межах юрисдикції якого проживає дитина, до участі у справі не залучено Службу у справах дітей Виконавчого комітету Помічнянської міської ради Новоукраїніського району. Відхиляючи вказані доводи, апеляційний суд зазначив, що виконавчий комітет Помічнянської міської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області зазначений у позові ОСОБА_7 при зверненні до суду, провадження судом відкрито за участі вказаної третьої особи, служба у справах дітей є структурним підрозділом виконавчого комітету Помічнянської міської ради, Положення про службу у справах дітей затверджене рішенням другої сесії міської ради від 10 грудня 2020 року № 26, служба є підзвітною і підконтрольною Помічнянській міській раді, підпорядкована її виконавчому комітету, міському голові. Позиція даної сторони письмово викладена, з вказівкою «на вимогу ухвали суду», описово деталізується, що на адресу Служби у справах дітей Виконавчого комітету Помічнянської міської ради надійшла заява, за наслідком виниклого спору про місце проживання ОСОБА_5 . Суд першої інстанції, прийняв вищевикладений документ як належний та достатній доказ у розумінні статті 77, 80 ЦПК, на його підставі обґрунтував свій висновок. Третю особу представляла ОСОБА_9 , начальник Служби у справах дітей Виконавчого комітету Помічнянської міської ради Новоукраїнського району. Тобто указаний учасник справи представлених фахівцем і ним зазначено оцінку щодо розв`язання спору;

також апеляційним судом прийнято до уваги те, що позивач подала заяву до суду першої інстанції про розгляд справи за її відсутності і участі у розгляді справи її сторона не приймала;

апеляційний суд також виходив з того, що ненадання висновку органом опіки і піклування в розумінні частини п`ятої статті 19 СК України за наявності достатніх та достовірних доказів, які надають суду можливість визначити інтереси дитини й ухвалити мотивоване судове рішення про визначення місця проживання дитини (висновків спеціалістів (експертів) у галузі дитячої психології, педагогіки, письмових доказів щодо умов проживання, навчання, позашкільних занять, стосунків між дитиною та кожним із батьків, ставлення кожного з батьків до виконання батьківських обов`язків, думки дитини), не свідчить про порушення судом положень законодавства. Обов`язковим для суду є саме залучення органу в інтересах дитини, а не наявність у справі відповідного письмового висновку. Оскаржуване рішення суду не суперечить цьому висновку, встановленим у справі обставинам, адже тривалий час дитина проживає з батьком, що відповідає інтересам дитини, що слідує з численних письмових доказів.

ОСОБА_1 06 грудня 2024 року через підсистему Електронний суд подала касаційну скаргу на рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 01 травня 2024 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 24 жовтня 2024 року (повне судове рішення складено 08 листопада 2024 року), у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 26 вересня 2018 року у справі № 711/276/17; від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11527/17; від 14 лютого 2023 року у справі № 208/4682/20; від 11 грудня 2023 року у справі № 523/19706/19.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

норм ЦК України, СК України та ЦПК України у поєднанні з нормами Закону № 280/97-ВР та Закону № 20/95-ВР дають підстави вважати, що створені органами місцевого самоврядування (сільськими, селищними, міськими, районними у містах радами) служби у справах дітей є виконавчими органами відповідних рад й наділені відповідними повноваженнями у сфері соціального захисту населення, забезпечення законності та охорони прав, свобод та інтересів громадян. Отже, Служба у справах дітей Помічнянської міської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області є виконавчим органом міської ради, органом опіки та піклування, юридичною особою та наділена правом брати участь у розгляді судами справ щодо дітей і захисту їхніх прав та інтересів та готувати письмові висновки органу опіки та піклування для подання до суду;

суди задовольнили зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з батьком та визначили місце проживання малолітнього ОСОБА_6 разом з батьком ОСОБА_2 за відсутності письмового висновку Служби у справах дітей Помічнянської міської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області за місцем проживання дитини, яку не було залучено до участі у справі. Розгляд справи за відсутності письмового висновку органу опіки та піклування, якого місцевий та апеляційний суди не залучили до участі у справі є порушенням статті 19 СК України. Посилання місцевого та апеляційного судів на те, що «третю особу представляла ОСОБА_9 , начальник служби у справах дітей Виконавчого комітету Помічнянської міської ради Новоукраїнського району. Сторона представлена фахівцем і висловлена оцінка щодо розв`язання спору» протилежного не доводить.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.

Суди встановили, що сторони у справі ОСОБА_7 та ОСОБА_2 є батьками малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 24 січня 2018 року в справі № 387/1/18 (ІНФОРМАЦІЯ_4) шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_10 розірвано.

Суди встановили, що дитина тривалий час проживає з батьком, між сторонами, після розлучення у 2018 році виник у суді спір про місце проживання дитини.

Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 18 квітня 2018 року в справі № 387/167/18 (ІНФОРМАЦІЯ_5) визначено спосіб участі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вихованні сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , систематичні побачення, днями яких є кожні вівторок та п`ятницю з 09 години до 18 години. Місцем побачень встановити домоволодіння, у якому проживає ОСОБА_2 , що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 .

Рішення суду не виконувалося відповідачкою, що зумовило нові судові спори.

У серпні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Добровеличківського районного суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - служба у справах дітей Добровеличківської районної державної адміністрації Кіровоградської області, про передання малолітньої дитини для постійного проживання з батьком.

Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 04 жовтня 2018 року в справі № 387/762/18 (ІНФОРМАЦІЯ_6) ОСОБА_2 переданий його малолітній син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 для спільного проживання з батьком.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 19 січня 2019 року в справі № 387/762/18 (ІНФОРМАЦІЯ_7) рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 04 жовтня 2018 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про передання дитини для проживання з батьком, відмовлено. Вказано, що ОСОБА_2 не звернувся в установленому законом порядку до виконання рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 18 квітня 2018 року про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, а до ОСОБА_7 не вживались передбачені законом заходи щодо примусового виконання вказаного рішення суду.

Заочним рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 16 червня 2020 року в справі № 387/379/19 (ІНФОРМАЦІЯ_8), залишеного без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 21 квітня 2021 року (ІНФОРМАЦІЯ_9), малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , передано батьку ОСОБА_2 для постійного проживання біля нього. Рішення набуло чинності 21 квітня 2021 року після апеляційного оскарження.

На підставі зазначеного рішення, під час його дії, малолітній ОСОБА_11 з 15 вересня 2020 року проживає з батьком.

Постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року (ІНФОРМАЦІЯ_10) в справі № 387/379/19 постанову Кропивницького апеляційного суду від 21 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - служба у справах дітей Добровеличківської районної державної адміністрації, про передачу дитини для проживання з батьком скасовано та направлено на новий розгляд до апеляційного суду.

При новому розгляді постановою Кропивницького апеляційного суду від 23 грудня 2021 року в справі № 387/379/19 (ІНФОРМАЦІЯ_11) заочне рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 16 червня 2020 року скасовано та ухвалене нове, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про передачу дитини для проживання з батьком відмовлено.

В період дії заочного рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 16 червня 2020 року в справі № 387/379/19 малолітній син сторін став проживати з батьком, перебуває на його утриманні до теперішнього часу, його соціальні, побутові, учбові заклади та комунікаційні зв`язки налагоджені за місцем проживання з батьком.

Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 14 січня 2021 року в справі № 387/1019/20 (ІНФОРМАЦІЯ_12), залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 08 квітня 2021 року (ІНФОРМАЦІЯ_13)

звільнено ОСОБА_2 від сплати аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 2000 гривень щомісячно до настання повноліття дитини, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, які встановлені рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 09 лютого 2018 року (справа №387/64/18);

стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 (однієї/четвертої ) частки всіх видів доходів відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку до досягнення дитиною повноліття.

вказано, що стягнення аліментів розпочати з 10.11.2020.

Відповідно до довідки Виробничого підрозділу «Помічнянської дистанції електропостачання» АТ «Укрзалізниця» ОСОБА_2 працює на підприємстві з 25 квітня 2008 року та отримує стабільну заробітну плату загальна сума доходу за період січень-грудень 2022 складає 138 814 гривень, характеризується за місцем роботи позитивно, з його доходу утримувалися аліменти.

Відповідач має посвідчення про відстрочку.

Згідно довідки Помічнянської міської ради Кіровоградської області від 23 січня 2023 року ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .

Відповідно до довідок Помічнянської міської ради Добровеличківського району ОСОБА_2 проживає по АДРЕСА_3 , зареєстрований АДРЕСА_4 , проживає разом з сином ОСОБА_6 , 2016 року народження, з 05 вересня 2020 року, характеризується позитивно.

Згідно характеристики старости від 23 січня 2023 року батьки ОСОБА_2 - мати ОСОБА_12 та батько ОСОБА_13 (дідусь, бабуся) характеризуються позитивно.

У характеристиці на ОСОБА_2 , що видана ОСББ «Новий 9» від 01 лютого 2023 року, вказано про те, що він займається вихованням та доглядом сина. Згідно довідки голови ОСББ «Новий 9» ОСОБА_2 проживає разом з сином, який повністю перебуває на утриманні батька. Мати хлопчика вихованням та матеріальним забезпеченням сина не займається.

Згідно характеристики Помічнянського дошкільного закладу навчальний заклад № 2 «Ялиночка» загального розвитку Помічнянської міської ради від 01 лютого 2023 року та довідок від 16 серпня 2021 року, 13 квітня 2018 року, ОСОБА_3 відвідує заклад з травня 2021 року, виховується та проживає у батька, відносини між сином.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Помічнянської міської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області № 164 від 30 листопада 2021 року, вирішено вважати підтвердженим факт відсутності участі матері ОСОБА_1 у вихованні малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На виконання вимог ухвали Новоукраїнського суду від 23 січня 2023 року виконавчий комітет Помічнянської міської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, за підписом міського голови, виснував як орган опіки та піклування, що умови проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , біля батька ОСОБА_2 є добрі та можливими для проживання малолітнього ОСОБА_2 . Долучений акт про умови проживання.

ОСОБА_1 має заборгованість зі сплати аліментів станом на січень 2023 року в сумі 73 352,74 грн.

Постановами державного виконавця Подільського ВДВС у м. Кропивницькому Піденно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 23 лютого 2022 року накладено арешт на грошові кошти, що належать ОСОБА_7 . Постановами від 04 серпня 2021 року встановлене тимчасове обмеження боржника у праві керування транспортними засобами, встановлене обмеження у праві користування вогнепальною зброєю, встановлене тимчасове обмеження боржника у праві полюванні.

ОСОБА_13 належить квартира за адресою АДРЕСА_2 , яку він заповів сину ОСОБА_2 .

Суди на підставі висновку психолога № 36/1121 від 15 листопада 2021 року встановили, що на момент психодіагностики виявлено, що ОСОБА_8 має високий рівень прихильності до батька. Психоемоційний стан дитини без особливостей, переважно веселий, грайливий. Образ матері витісняється та може сприйматись дитиною, як загроза. Рекомендовані періодичні консультації з психологом.

Суди на підставі висновку психолога від 24 листопада 2020 року встановили, що дитина виявляє бажання проживати з батьком, до якого демонструє значну прихильність. Під час роботи з образом матері, ОСОБА_3 стає стривоженим.

Згідно висновку Добровеличківської районної державної адміністрації як органу опіки та піклування від 03 лютого 2020 року встановлена доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_5 біля батька ОСОБА_2 .

Суди встановили, що ОСОБА_2 на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває.

Вдповідно акту обстеження умов проживання № 103 від 02 травня 2023 року за адресою АДРЕСА_1 за місцем реєстрації ОСОБА_1 , на час перевірки санітарний стан задовільний; в будинку достатня кількість меблів та побутових приладів; продукти харчування та засоби гігієни в достатній кількості.

Суди на підставі довідки Піщанобрідської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області встановили, що ОСОБА_1 з 2020 року не проживає в АДРЕСА_1 .

Суди встановили, що висновком комісії з захисту прав дитини Піщанобрідської сільської ради № 7 від 05 червня 2023 року виснувала про визначення місця проживання дитини, вирішено надати висновок Органу опіки та піклування про недоцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 .

Суди встановили, що відповідно характеристики неповнолітнього ОСОБА_6 як учня 1 класу «Помічнянського ліцею «Універсум» Помічнянської міської ради Кіровоградської області та як вихованця гуртка «Арт - студія» Помічнянського Центру дитячої та юнацької творчості, дитина характеризується виключно позитивно, уважний, спокійний, вихований, добрий, стосунки з однокласниками дружні, батько приділяє належну увагу вихованню, дитина виховується в любові та турботі.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (частина восьма статті 7 СК України).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України).

Учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб`єктивні сімейні обов`язки. Свої обов`язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: здійснення активних дій; утримання від здійснення активних дій. Якщо невиконання особистих обов`язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених в законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов`язку майнового характеру не допускається. Оскільки на відміну від особистих, майнові обов`язки можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов`язку за допомогою інших суб`єктів. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов`язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов`язаної особи (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року в справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21)).

Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін (абзац 1 частини другої статті 18 СК України).

Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року).

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України).

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини (частина друга статті 162 СК України). Тобто, в частині другій статті 162 СК України вказані ті юридичні факти, які є підставами для відмови органом опіки та піклування або судом у переданні дитини для проживання (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 травня 2023 року в справі № 161/12242/17 (провадження № 61-4622св23)).

При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина четверта та п`ята статті 19 СК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зазначено, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей. У зв`язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що:

«тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19-ц (провадження № 61-12667св20) зазначено, що:

«закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Разом з цим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією. Отже, вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських обов`язків, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) зазначено, що:

«питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 754/16535/19 (провадження № 61-14623св21) вказано, що:

«під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 183/1464/22 (провадження № 61-7478сво23) вказано, що:

«згідно з частиною першою статті 162 СК України якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.

Ця норма права встановлює правові наслідки протиправної зміни місця проживання малолітньої дитини одним із батьків (з яким вона не проживає) або третьою особою. Положення цієї статті покликані захистити права того з батьків, з ким в силу закону чи на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання (див. висновки у постановах Верховного Суду від 27 липня 2022 року у справі № 475/431/21 та від 21 червня 2023 року у справі № 336/2426/20).

Відібрання дитини у контексті статті 162 СК України - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини, в зв`язку з чим у кожному випадку треба виявити і оцінити позитивний результат у долі дитини, який має настати, однак з урахуванням права кожного з батьків та добросовісної поведінки батьків задля дотримання прав дитини та кожного з них.

Зміст статті 162 СК України свідчить про те, що сфера її застосування обмежується лише протиправною поведінкою щодо зміни місця проживання малолітньої дитини. Отже в статті 162 СК України відбувається внормування тієї ситуації застосовується, коли після ухвалення судом рішення про визначення місця проживання дитини таке місце проживання було самочинно змінене другим із батьків.

Судове рішення про визначення місця проживання дитини по своїй суті є рішенням про визнання, а за своїм змістом є рішенням немайнового характеру. Зважаючи на відсутність у судовому рішенні про визначення місця проживання дитини обов`язку вчинення дій боржником (тим з батьків, з яким фактично проживає дитина), таке рішення не підлягає примусовому виконанню. Чинне законодавство не передбачає, що невиконання одним з батьків судового рішення щодо визначення місця проживання дитини з іншим з батьків, є умовою/підставою застосування статті 162 СК України. Основною умовою застосування статті 162 СК України є факт «самочинної зміни місця проживання дитини».

Якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону) (частина перша статті 10 СК України).

Законодавець визначив порядок усунення прогалин в сімейному праві. Сімейні відносини є різноманітними, а соціальне життя - рухливе. У зв`язку з цим може виникнути необхідність визначення певного правила, яке не закріплено в законі безпосередньо. Умовами застосування аналогії закону є те, що: відносини, до яких застосовується аналогія, охоплюються предметом сімейно-правового регулювання (статті 1, 2 СК України); наявність прогалини в їх регулюванні (прогалини в праві); відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки учасників сімейних відносин (норми законодавства або договору); існує норма, що регулює подібні за змістом відносини; застосування аналогії закону не повинно суперечити суті цих відносин (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 31 липня 2023 року в справі № 461/3122/19 (провадження № 61-10148сво22)).

Касаційний суд констатує, що в СК України є прогалина та відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки учасників сімейних відносин для випадку, коли один із батьків змінив місце проживання дитини до ухвалення рішення про визначення місця проживання і після ухвалення судового рішення місце проживання її не змінював. Подібною нормою є стаття 162 СК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону. Очевидно, що позбавлення матері (батька) права ініціювати позов про відібрання дитини, у разі коли один з батьків змінив місце проживання до ухвалення рішення про визначення місця проживання і після ухвалення судового рішення місце проживання сина не змінював, суперечить принципу розумності та справедливості.

Тому Об`єднана палата вважає, що мати (батько) має право на пред`явлення позову про відібрання дитини, у разі коли один з батьків змінив без згоди іншого з батьків місце проживання до ухвалення рішення про визначення місця проживання і після ухвалення судового рішення місце проживання сина не змінював, згідно з статтею 162 СК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону.

За таких обставин Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відступає від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 682/2778/17 (провадження № 61-37919св18)».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 523/19706/19 (провадження № 61-12112сво22) вказано, що:

«у частинах четвертій ? шостій статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитись з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Тлумачення змісту зазначених приписів Сімейного кодексу України дозволяє зробити висновок, що вони не допускають виключень щодо неотримання письмового висновку органу опіки та піклування при розгляді справ, де участь органу опіки та піклування є обов`язковою, з огляду на неможливість надати такий висновок.

Наведені вище положення статті 19 СК та Порядку знайшли своє відображення у процесуальному законодавстві, з якого слідує, що такі органи займають самостійне процесуальне становище, беручи участь у судовій справі.

Так, згідно із частиною шостою статті 56 ЦПК України органи державної влади та місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі або брати участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у судовому процесі для подання висновків у справі є обов`язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне.

Висновок владних органів містить дві складові: 1) відомості про факти, на основі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного розгляду та вирішення справи; 2) рекомендацію конкретного органу про те, як необхідно з точки зору державного інтересу (захист прав та інтересів дітей) вирішити справу, тобто висновок про факти та право.

Вказане дозволяє віднести висновки до засобів доказування (письмових доказів). Як й інші докази, вони не мають для суду наперед встановленої сили.

У випадку неможливості надати висновок, який ґрунтується на обстеженні умов, орган опіки і піклування з метою захисту інтересів дитини має використати всі можливі варіанти одержання інформації і оцінки обставин, що склалися, і за можливістю надати висновок з посиланням на бесіди із родичами, знайомими, або з посиланням на інші документи та із вказівкою на те, що обстежити безпосередньо умови проживання неможливо.

Однак винесення рішення у справі не може ставитися у залежність від наявності чи відсутності відповідного висновку. Адже згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб. Органи державної влади і місцевого самоврядування, надаючи висновок, діють паралельно із судом - захищаючи права та інтереси дитини і тим самим допомагають суду здійснювати захист відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України.

Такі висновки, безумовно, мають велике значення для ухвалення судом законного, обґрунтованого та справедливого рішення. Адже висновок органів державної влади та місцевого самоврядування формується із урахуванням досвіду у певній сфері, в межах компетенції відповідного органу та на основі його повноважень.

Однак не вчинення таких захисних дій з боку владного органу у вигляді неподання висновку не може слугувати підставою для відмови або для зволікання у захисті з боку суду. Адже здійснення правосуддя, захист прав та інтересів дітей не може ставитися у залежність від можливості здійснення владними органами своїх повноважень».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суди встановили, що:

на виконання вимог ухвали Новоукраїнського районного суду від 23 січня 2023 року виконавчий комітет Помічнянської міської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, за підписом міського голови, виснував як орган опіки та піклування, що умови проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , біля батька ОСОБА_2 є добрі та можливими для проживання малолітнього ОСОБА_4 ;

висновком комісії з захисту прав дитини Піщанобрідської сільської ради № 7 від 05 червня 2023 року про визначення місця проживання дитини, вирішено надати висновок органу опіки та піклування про недоцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 ;

з середини 2020 року та на час вирішення спору, понад чотири роки, як малолітній ОСОБА_8 проживає з батьком за адресою кв. АДРЕСА_2 , з цього часу відповідач ОСОБА_2 самостійно виховує та утримує сина, у якого налагоджені всі соціальні зв`язки за місцем проживання з батьком;

даних про безпеку проживання з батьком, негативних характеристик, вад поведінки суду не надано, ОСОБА_2 має позитивне надбання, користується повагою, має системний дохід, житло у власності, відіграє важливу роль в житті хлопчика. Мати дитину не забезпечує, не утримує, має велику заборгованість зі сплати аліментів.

За таких обставин, у контексті першочергового врахування інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, встановивши, що для якнайкращого забезпечення інтересів дитини визначення місця проживання дитини з батьком відповідатиме її інтересам, суди зробили обґрунтований висновок про задоволення зустрічного позову.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди задовольнили зустрічний позов ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з батьком за відсутності письмового висновку служби у справах дітей Помічнянської міської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, яку не було залучено до участі у справі необґрунтований. Оскільки справа розглядалась судами за участі третьої особи, яка заначено у позові ОСОБА_7 при зверненні до суду - виконавчого комітету Помічнянської міської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, який на виконання вимог ухвали Новоукраїнського суду від 23 січня 2023 року за підписом міського голови, виснував як орган опіки та піклування, що умови проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , біля батька ОСОБА_2 є добрі та можливими для проживання малолітнього ОСОБА_2 .

Посилання у касаційній скарзі на висновки, зроблені у постановах Верховного Суду: від 26 вересня 2018 року у справі № 711/276/17; від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11527/17; від 14 лютого 2023 року у справі № 208/4682/20; від 11 грудня 2023 року у справі № 523/19706/19, з урахуванням обставин справи є необґрунтованим, оскільки не свідчить про те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування указаних висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої постанови апеляційного суду свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 01 травня 2024 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 24 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: виконавчий комітет Помічнянської міської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області як орган опіки та піклування, Піщанобрідська сільська рада Новоукраїнського району Кіровоградської області, Управління з питань захисту прав дітей Кропивницької міської ради, про визначення місця проживання дитини з матір`ю та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з батьком.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков