Ухвала

від 17.12.2024 по справі 759/21794/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

17 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 759/21794/21

провадження № НОМЕР_2-15775ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2024 року у справі за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Академіка Палладіна 18/30» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Академіка Палладіна 18/30» про зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2021 року Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Академіка Палладіна 18/30» (далі - ОСББ «Академіка Палладіна 18/30») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просило стягнути

з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за щомісячними внесками

на утримання паркінгу, що розташований у житловому будинку

АДРЕСА_1 та є його невід`ємною частиною,

за період з липня 2019 року до серпня 2021 року включно, в сумі основного зобов`язання у розмірі 23 400,00 грн, інфляційні нарахування в розмірі 2 002,50 грн та 3 % річних у розмірі 758,69 грн, що разом складає 26 161,19 грн.

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом

до ОСББ «Академіка Палладіна 18/30», у якому просила зобов`язати ОСББ «Академіка Палладіна 18/30» здійснити щодо машино-місць № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2,

за адресою: АДРЕСА_1 , які належать їй на праві власності, перерахунок внесків на їх утримання, виключивши із щомісячних внесків нарахування (додаток № 2 до протоколу загальних зборів ОСББ «Академіка Палладіна 18/30» від 21 квітня 2019 року) витрати складових з переліком, наведеним у прохальній частині позову.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 25 березня 2024 року

в задоволенні первісних та зустрічних позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2024 року рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25 березня 2024 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити дії та ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 12 квітня 2024 року про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення залишено без змін.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25 березня 2024 року

в частині відмови у задоволенні позову ОСББ «Академіка Палладіна 18/30»

про стягнення заборгованості скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСББ «Академіка Палладіна 18/30»

заборгованість за щомісячними внесками на утримання паркінгу,

що розташований у житловому будинку

АДРЕСА_1 , за період з липня 2019 року до серпня 2021 року включно, в сумі основного зобов`язання в розмірі 23 400,00 грн, інфляційні нарахування в розмірі

2 002,50 грн та 3 % річних у розмірі 758,69 грн, що разом складає 26 161,19 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

25 листопада 2024 року ОСОБА_1 , засобами поштового зв`язку, звернулася

до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2024 року в цій справі, в якій заявниця, посилаючись

на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2024 року та направити справу

на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову

у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню, з урахуванням такого.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах

з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Верховним Судом враховано, що рішенням Конституційного Суду України

від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 у справі щодо гарантування права

на судовий захист у малозначних спорах: визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України; визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) пункти 1, 5 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Відповідно до положень пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження.

Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:

1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу

їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування;

3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Положення пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України передбачають,

що у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується,

чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом касаційного оскарження є судові рішення, ухвалені у справі про стягнення заборгованості у розмірі 26 161,19 грн та зобов`язання вчинити певні дії.

Ураховуючи наведене, справа є незначної складності та з ціною позову,

яка не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 грн х 250 = 757 000,00 грн), та не належить

до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті

19 та пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Ураховуючи предмет позову, складність правових питань, вирішених судами

під час розгляду цієї справи, судові рішення, ухвалені у ній, не підлягають касаційному оскарженню відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Заявниця у касаційній скарзі посилається на підпункти «а» та «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України та зазначає про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики у подібних правовідносинах.

Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того,

що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, вагомістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.

Проте заявницею не наведено переконливих доводів стосовно того, в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовано не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.

Крім того, не заслуговує на увагу посилання заявниці на підпункт «в» пункту

2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки сама лише вказівка на відповідне положення процесуального законодавства не обґрунтовує належним чином потребу в касаційному перегляді судових рішень. У касаційній скарзі

не наведено мотивів того, в чому саме полягає значний суспільний інтерес цієї справи та її винятковість для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

Верховний Суд зазначає, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи

в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані

із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає загальнодержавне значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчий процес (референдум), обороноздатність держави, її суверенітет, найвищі соціальні цінності, визначені Конституцією України, тощо.

Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то Верховний Суд зазначає: у даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу,

має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційний скарзі.

Касаційна скарга не містить обґрунтованих аргументів, які б свідчили

про виняткове значення цієї справи для заявниці та про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет цього спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.

Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема

й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до статей 389, 394 ЦПК України.

Зазначення підстав касаційного оскарження є лише вимогою до форми та змісту касаційної скарги відповідно до цивільного процесуального закону, проте

не є безумовною підставою для відкриття провадження у малозначній справі.

Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України

є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для формування єдиної правозастосовної практики.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права

на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Правом на апеляційне оскарження ОСОБА_1 скористалася.

У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод),

та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано

на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини,

яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень

та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після

їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення

у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року)

З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подала касаційну скаргу

на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

За наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись статтею 129 Конституції України, статтею 19, статтею 260, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2024 року у справі за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Академіка Палладіна 18/30» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Академіка Палладіна 18/30» про зобов`язання вчинити дії, відмовити.

Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Сердюк

С. О. Карпенко

І. М. Фаловська