Ухвала

від 23.12.2024 по справі 550/41/24

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

23 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 550/41/24

провадження № 61-16265ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,

розглянув касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Світоч» на постанову Полтавського апеляційного суду

від 31 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Світоч» про стягнення орендної плати, штрафних санкцій, 3 % річних та інфляційного збільшення суми боргу,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Світоч» (далі - СТОВ «Світоч»), у якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, остаточно просила стягнути з СТОВ «Світоч» на її користь: 52 211,80 грн - заборгованості зі сплати орендної плати за 2020-2023 роки, 2 851,04 грн -

3 % річних, 12 704,10 грн - інфляційного збільшення та 35 309,03 грн - пені,

а всього стягнути 112 975,97 грн.

Рішенням Чутівського районного суду Полтавської області від 10 квітня 2024 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 10 квітня 2024 року скасовано.

Ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_2 до СТОВ «Світоч» про стягнення орендної плати, штрафних санкцій, 3 % річних та інфляційного збільшення суми боргу задоволено частково.

Стягнуто з СТОВ «Світоч» на користь ОСОБА_1 заборгованість зі сплати орендної плати за 2020-2023 роки в розмірі 16 000,00 грн, 3 % річних у розмірі

1 921,32 грн, інфляційне збільшення у розмірі 8 587,33 грн та пеню в розмірі

3 967,12 грн, а всього 30 475,77 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

06 грудня 2024 року СТОВ «Світоч», через підсистему «Електронний суд», звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Полтавського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року в цій справі, в якій представник заявника, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року

та залишити в силі рішення Чутівського районного суду Полтавської області

від 10 квітня 2024 року.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення у справі, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах

з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Конституційний Суд України у Рішенні від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 дійшов висновку, що припис пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, який встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, є зрозумілим за змістом та передбачним за наслідками застосування. Зазначений припис ЦПК України також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10р(II)/2023, зокрема, визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною дев`ятою статті 19 ЦПК України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України

на 2024 рік» з 01 січня 2024 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу становить 3 028,00 грн.

Предметом спору у цій справі є стягнення орендної плати, штрафних санкцій,

3 % річних та інфляційного збільшення суми боргу в загальному розмірі

112 975,97 грн, тобто ціна позову становить 112 975,97 грн.

Отже, зазначена справа не є справою з ціною позову, яка перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб

(3 028,00 грн х 250 =757 000,00 грн).

Тому відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України справа

не підлягає касаційному оскарженню.

У касаційній скарзі відсутні посилання на зазначені у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки, як і на докази на їх підтвердження.

Верховний Суд дослідив та взяв до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України,

які б свідчили про необхідність перегляду судових рішень у цій справі у касаційному порядку.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України, є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Оскільки представник заявника оскаржив судове рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

За наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.

Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Світоч»

на постанову Полтавського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року у справі

за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства

з обмеженою відповідальністю «Світоч» про стягнення орендної плати, штрафних санкцій, 3 % річних та інфляційного збільшення суми боргу, відмовити.

Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Сердюк

С. О. Карпенко

І. М. Фаловська