Ухвала

від 16.12.2024 по справі 539/3654/24

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 539/3654/24 Номер провадження 11-сс/814/673/24Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2024 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду в складі:

головуючого - суддіОСОБА_2 ,суддів з секретарем ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Полтава апеляційну скаргу прокурора Лубенської окружної прокуратури Полтавської області ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 05 вересня 2024 року у кримінальному провадженні №42024172040000061,

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваним рішенням слідчий суддя частково задовольнив клопотання старшого слідчого Лубенського РВП ГУ НП в Полтавській області ОСОБА_7 та наклав арешт на певне майно, виявлене та вилучене під час огляду місця події 02 вересня 2024 року у кримінальному провадженні №4202417204000061, а саме: зразки рослинної культури, ззовні схожої на сою, які поміщено до сейф-пакетів «SUD 4014666» та «WAR 1500778», комбайн «Case CF80», з передачею його на зберігання ОСОБА_8 , а також вантажний автомобіль «САЗ-3507», днз НОМЕР_1 , з передачею його на відповідальне зберігання володільцю ОСОБА_9 .

Мотивуючи прийняте рішення, слідчий суддя зазначив, що вилучені під час огляду місця події речі зберегли на собі сліди вчинення кримінального правопорушення та можуть бути використані як докази факту та обставин, що підлягають встановленню в цьому кримінальному провадженні.

Водночас, слідчий суддя дійшов до висновку, що вилучене слідчим свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу не є предметом злочину та не відповідає критеріям, що визначені ст.98 КПК України.

В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нове рішення, яким задовольнити клопотання слідчого та, окрім іншого, накласти арешт на свідоцтво серії НОМЕР_2 про реєстрацію автомобіля «САЗ-3507», днз НОМЕР_1 , а також передати цей автомобіль на зберігання на майданчик тримання тимчасово вилученого майна за адресою: Полтавська область, м. Лубни, вул. Київська, 2.

При цьому зазначає, що вилучене майно відповідає критеріям, визначеним ст.98 КПК України.

Наголошує, що незастосування арешту на майно може призвести до його зникнення, втрати або пошкодження, що в подальшому унеможливить проведення судових експертиз у даному кримінальному провадженні.

Зауважує, що земельна ділянка, що розташована за межами с. Засулля Лубенського району Полтавської області, яка є предметом кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, також була предметом кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України, за аналогічних обставин в іншому кримінальному провадженні.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до такого.

Оскільки дана ухвала оскаржена лише прокурором в частині застосування процесуальних форм арешту майна, а також відмови у накладенні арешту на свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, колегія суддів, відповідно до ч.1ст.404 КПК України, переглядає ухвалу слідчого судді в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1ст.170 КПК України,арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Приписами п.1 ч.2 тач.3 цієї статті Кодексувстановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів. У такому випадку арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним уст.98 КПК України.

Відповідно дост. 98КПК Україниречовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Згідно з ч.2ст.173 КПК Українипри вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати:

1) правову підставу для арешту майна;

2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.1 ч.2ст.170 КПК України);

3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених п.3, п.4 ч.2ст.170 КПК України);

3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.2 ч.2ст.170 КПК України);

4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.4 ч.2ст.170 КПК України);

5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;

6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

При цьому, слідчий суддя зобов`язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб (ч.4 ст.173 КПК України).

З матеріалів провадження вбачається, що Лубенським РВП ГУ НП в Полтавській області проводиться досудове розслідування кримінального провадження №42024172040000061 за ч.2 ст.197-1 КК України, за фактом самовільного зайняття земельної ділянки орієнтовною площею 4 га за межами с. Засулля Лубенського району Полтавської області, яка належить до земель транспорту та перебуває в охоронній зоні.

02 вересня 2024 року слідчим проведено огляд місця події земельної ділянки за межами с. Засулля Лубенського району Полтавської області з координатами 48,9935318, 33,0511327, під час якого виявлено та вилучено зразки рослинної культури, ззовні схожої на сою, комбайн «Case CF80», вантажний автомобіль «САЗ-3507», днз НОМЕР_1 , та свідоцтво серії НОМЕР_2 про реєстрацію цього автомобіля.

В подальшому, слідчий звернувся до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту на вказане майно, за результатами розгляду якого слідчий суддя постановив оскаржувану ухвалу.

Доводи прокурора про необхідність накладення арешту на свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу є непереконливими.

Диспозицією ч.1 ст.197-1КК України передбачено кримінальну відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки, яким завдано значної шкоди її законному володільцю або власнику.

Основним безпосереднім об`єктом цього кримінального правопорушення є право власності на землю (право володіння, користування та розпорядження землею).

Слідчий суддя в оскаржуваному рішенні обґрунтовано зазначив, що свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу не є знаряддям чи безпосереднім предметом кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України, а прокурором не доведено яким чином цей документ може бути використаний як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Також слідчим у клопотанні не зазначено для встановлення яких саме обставин кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України, має значення свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.

При цьому, постанова старшого слідчого Лубенського РВП ГУ НП в Полтавській області ОСОБА_7 щодо визнання вказаного документа речовим доказом від 03 вересня 2024 року за своїм змістом також не містить даних на підтвердження того, що свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу відповідає критеріям, встановленимст.98 КПК України.

Крім того, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи прокурора щодо необхідності зберігання автомобіля «САЗ-3507», днз НОМЕР_1 , лише на майданчику тримання тимчасово вилученого майна по вул. Київській, 2, в м. Лубни Полтавської області з огляду на таке.

Відповідно до ч.4 ст.173 КПК України, у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов`язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.

Колегія судді враховує, що хоча автомобіль «САЗ-3507» і визнано речовим доказом у даному кримінальному провадженні, проте прокурором в апеляційній скарзі не доведено, що його передача на відповідальне зберігання володільцю ОСОБА_9 призведе до його спотворення чи знищення.

З урахуванням фактичних обставин провадження, з огляду на правову кваліфікацію протиправної діяльності, відомостей, наведених в протоколі огляду, колегія суддів вважає, що визначена слідчим суддею заборона відчуження автомобіля «САЗ-3507», днз НОМЕР_1 , з передачею на відповідальне зберігання володільцю не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної діяльності користувача, і при цьому не зашкодить кримінальному провадженню.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити слідчому судді повно і всебічно розглянути клопотання слідчого і ухвалити законне та обґрунтоване рішення, колегією суддів не встановлено.

Враховуючи наведене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали слідчого судді, а тому апеляційна скарга прокурора не підлягає до задоволення.

Керуючись статтями 404, 405, 407, та 422 КПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Ухвалу слідчого суддіЛубенського міськрайонного суду Полтавської області від 05 вересня 2024 року у кримінальному провадженні №42024172040000061 залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора Лубенської окружної прокуратури Полтавської області ОСОБА_6 без задоволення.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4