Постанова

від 30.12.2024 по справі 192/493/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9849/24 Справа № 192/493/24 Суддя у 1-й інстанції - Тітова О. О. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 грудня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді Петешенкової М.Ю.,

суддів Городничої В.С., Красвітної Т.П.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Шашликов Денис Геннадійович,

на рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2024 року у справі №192/493/24 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ПАЛЬМІРА про стягнення заборгованості за договором оренди землі, -

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ ПАЛЬМІРА про стягнення заборгованості за договором оренди землі №10-03/18 від 26 березня 2018 року у розмірі 44933,08 грн, з яких: 20343,88 грн. основна сума заборгованості по орендній платі за земельну ділянку за 2023 рік з врахуванням інфляційного збільшення, 13512,28 грн. заборгованість зі сплати інфляційного збільшення за 2018-2022 роки та 11076,92 грн заборгованість зі сплати земельного податку за орендовану земельну ділянку, обґрунтовуючи це тим, що 26 березня 2018 року між ним та ТОВ «ПАЛЬМІРА» укладено договір оренди землі №10-03/18, за умовами якого він передав в оренду земельну ділянку строком на 10 років.

Умовами договору передбачено, що орендна плата справляється у грошовій формі, вона має бути у розмірі не менше ніж 3% нормативної грошової оцінки землі, а саме: 12000 грн та вноситься до 31 грудня кожного року оренди. За згодою сторін розрахунки щодо орендної плати можуть здійснюватись в натуральній формі. Розрахунок у натуральній формі має відповідати грошовому еквіваленту вартості товарів за ринковими цінами на дату внесення орендної плати. Обчислення орендної плати здійснюється з урахуванням коефіцієнту індексації. Розмір орендної плати переглядається один раз на два роки у визначених договором випадках.

Крім того, відповідно до умов договору, відповідач мав сплачувати земельний податок за орендовану земельну ділянку. Однак, з моменту укладення договору оренди землі відповідач порушував строки сплати орендної плати, визначених договором, що є систематичним порушенням умов договору в частині порядку та строків оплати за користування земельною ділянкою, при цьому не враховував рост споживчих цін, внаслідок чого він, як власник земельної ділянки не отримував те, на що розраховував при укладенні договору. Тому звертався до суду з позовом про розірвання договору оренди землі №10-03/18 від 26 березня 2018 року та рішенням суду від 16 березня 2023 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 серпня 2023 року, договір було розірвано, та у грудні 2023 року зареєстровано розірвання договору.

Позивач зазначає, що на час звернення до суду з цим позовом відповідач не сплатив орендну плату за 2023 рік з урахуванням інфляційного збільшення у розмірі 20343,88 грн та не сплатив орендну плату з урахуванням інфляційного збільшення за період з 2018 по 2022 рік. На запит представника позивача щодо погашення заборгованості по сплаті всіх належних платежів щодо орендної плати за договором, відповідач не відреагував та заборгованість не погасив.

Крім того, згідно з відповіддю ГУ ДПС у Дніпропетровській області станом на 05 січня 2024 року сплата земельного податку за орендовану земельну ділянку позивача за 2018-2023 року відсутня, заборгованість по сплаті земельного податку, як власника земельної ділянки становить 11076,92 грн. Вважає, що до обов`язку орендаря входить сплата земельного податку за користування земельною ділянкою, взятою в оренду у позивача, та відповідач такий свій обов`язок не виконує (а.с.1-7).

Рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «ПАЛЬМІРА» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором оренди землі №10-03/18 від 26 березня 2018 року у розмірі 17812,68 грн, 480,12 грн судового збору та 1982 грн витрат на правову допомогу, а всього стягнуто 20 274,80 грн. В іншій частині позову відмовлено (а.с.201-203).

Рішення судумотивовано доведеністюпозивачем фактунесвоєчасності сплативідповідачем орендноїплати заперіод з2018року по2021року у відповідності до рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2023 року, залишеного без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 серпня 2023 року. Також встановлено, що у 2022 році позивачеві виплачено орендну плату у розмірі 13 000 грн, однак, доказів виплати орендної плати за 2023 року сторонами не надавалось.

При цьому вважав, що у відповідності до умов договору та вимог ст. 21 ЗУ Про оренду землі розмір орендної плати обчислюється з урахуванням індексів інфляції, при цьому, не прийняв до уваги жодний із наданих сторонами розрахунків такої заборгованості та вважав, що підстави для включення до розрахунку інфляційного збільшення орендної плати за відповідний рік суми інфляційного збільшення за попередній рік та збільшення таким чином вихідної суми орендної плати, яка індексується, відсутні. Натомість, зазначив, що інфляційне збільшення орендної плати має рахуватись за формулою: розмір орендної плати визначений договором * на індекс інфляції за 12 місяців відповідного року - розмір орендної плати визначений договором та навів свій розрахунок, де інфляційне збільшення за 2018 рік становить 722,86 грн (оскільки індекс інфляції у 2018 році - 1,06023810), інфляційне збільшення за 2019 рік становить 486,45 грн (оскільки індекс інфляції у 2019 році - 1,04053724), інфляційне збільшення за 2020 рік становить 599,08 грн (оскільки індекс інфляції у 2020 році - 1,04992329), інфляційне збільшення за 2021 рік становить 1201,84 грн (оскільки індекс інфляції у 2021 році - 1,10015334), інфляційне збільшення за 2022 рік становить 3192,39 грн (оскільки індекс інфляції у 2022 році 1,26603244). Також зазначив, що відповідачем в 2022 році сплачено 13000 орендної плати, тому інфляційне збільшення підлягає зменшенню на 1000 грн та становить 2192,39 грн. За 2023 рік на користь позивача з відповідача має бути стягнена орендна плата з урахуванням індексів інфляції на суму 12610,06 грн (оскільки індекс інфляції у 2023 році 1,05083804). Отже, суд вважав, що за період з 2018 по 2022 рік з відповідача на користь позивача має бути стягнуто інфляційне збільшення орендної плати на суму 5202,62 грн (722,86 грн + 486,45 грн + 599,08 грн + 1201,84 грн + 2192,39 грн) та за 2023 рік орендна плата з урахуванням індексів інфляції на суму 12610,06 грн, а всього 17812,68 грн (5202,62 грн + 12610,06 грн = 17812,68 грн). Крім цього з`ясував, що сторони домовились про сплату земельного податку орендарем відповідачем, саме він мав здійснювати сплату земельного податку, однак, вважав, що оскільки податкове повідомлення-рішення щодо суми нарахованого податкового зобов`язання із земельного податку сформовано на ім`я позивача, як власника земельної ділянки, то саме за ним рахується така заборгованість, а доказів понесення позивачем витрат на сплату земельного податку суду не надано.

Не погодившисьз рішеннямсуду першоїінстанції, ОСОБА_1 через свогопредставника адвоката ШашликоваД.Г. подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог (а.с.206-215).

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не враховано положення ст. 15, 21, 24, 25 ЗУ Про оренду землі та ст. 141 Земельного кодексу України, а також не враховано умови договору щодо розрахунку орендної плати з урахуванням індексу інфляції. Скаржник навів свій розрахунок, який і надавав суду першої інстанції, та зазначив, що судом першої інстанції помилково не взято такий розрахунок до уваги, адже він відповідає умовам договору та зазначеним нормам матеріального права. Також зазначив, що суд першої інстанції не врахував положень ст. 281, 268, 270 Податкового кодексу України, відмовляючи у стягненні з відповідача на користь позивача податку за землю, як і не врахував умов договору з цього питання, де визначено, що саме відповідачеві належить сплачувати такий податок, що є його відповідальністю. За таких обставин скаржник вважав, що судове рішення в оскаржуваній частині не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, не з`ясовано у повному обсязі усіх фактичних обставин справи та не досліджено всі докази і не надано їм належної правової оцінки, що призвело до помилкового висновку суду, яким дійсним обставинам справи не відповідає.

ТОВ ПАЛЬМІРА, скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, 02 грудня 2024 року подало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що судове рішення є обґрунтованим, розрахунок позивача є невірним з підрахунку інфляційного збільшення розміру орендної плати за відповідний рік, а тому судом першої інстанції було прийнято правомірне рішення щодо зменшення даної суми. Також вважав правомірним інші встановлені судом обставини справи, які, на думку відповідача, відповідають дійсним обставинам справи. Просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог із задоволення таких вимог в оскаржуваній частині.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Згідно із ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджується, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що 26 березня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ПАЛЬМІРА» було укладено договір оренди землі №10-03/18, відповідно до якого ОСОБА_1 передав в оренду відповідачу ТОВ «ПАЛЬМІРА» земельну ділянку з кадастровим номером 1225083000:02:041:0513 площею 5,840 га на 10 років. Вказаний договір було зареєстровано та оформлено акт приймання-передачі земельної ділянки.

Пунктом 9 договору оренди землі №10-03/18 від 26 березня 2018 року визначено форму та розмір орендної плати. Так, орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі: не менше 3% нормативної грошової оцінки землі, а саме 12000 грн. 00 коп. За згодою сторін розрахунки щодо орендної плати за землю можуть здійснюватися у натуральній формі. Розрахунок у натуральній формі має відповідати грошовому еквіваленту вартості товарів за ринковими цінами на дату внесення орендної плати. Зерно - 2500 кг, борошно - 50 кг, соняшник - 200 кг, солома - 2000 кг, силос - 1500 кг, цукор - 50 кг, оранка та культивація присадибних ділянок до 0,5 га, та ритуальні послуги в разі потреби (транспорт, матеріальна допомога). Обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням коефіцієнту індексації.

Згідно пункту 10 договору оренди землі №10-03/18 від 26 березня 2018 року орендна плата вноситься в такі строки: а) у грошовій формі - до 31 грудня кожного року оренди; б) у натуральній - до 31 грудня кожного року оренди.

Відповідно до пункту 11 договору оренди землі №10-03/18 від 26 березня 2018 року передача продукції та надання послуг в рахунок орендної плати оформляється відповідними актами.

Відповідно до пункту 12 договору оренди землі №10-03/18 від 26 березня 2018 року розмір орендної плати переглядається один раз на два роки, зокрема у разі зміни розмірів земельного податку, підвищення цін та тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством.

Відповідно до пункту 14 договору оренди землі №10-03/18 від 26 березня 2018 року земельний податок за орендовану земельну ділянку сплачується орендарем у встановлений законодавством термін.

Згідно з рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2023 року розірвано договір оренди землі №10-03/18 від 26 березня 2018 року.

Залишаючи вказане рішення без змін апеляційний суд у своїй постанові від 16 серпня 2023 року зазначив, що Солонянський районний суд Дніпропетровської області правильно виходив з обґрунтованості заявлених вимог. За відомостями ТОВ «Пальміра» на видачу с/г продукції в рахунок орендної плати за пай у 2018, 2019, 2020 та 2021 роки одиниця виміру виданої позивачу сільськогосподарської продукції не визначена, судом правильно встановлено, що орендна плата позивачу за 2018-2021 роки виплачувалась не у повному обсязі та не у строки встановлені договором, на підстави для розірвання договору подальша виплата орендної плати не впливає.

Отже, судом при задоволенні позову про розірвання договору оренди землі №10-03/18 від 26 березня 2018 року встановлено, що орендна плата за 2018-2021 роки виплачувалась не у повному обсязі та не у строки встановлені договором, разом з цим розмір виплаченої позивачу орендної плати та дата її виплати вказаним рішенням не встановлена, одиниця виміру виданої позивачу сільськогосподарської продукції не була визначена в наданих ТОВ «Пальміра» документах.

Судом встановлено, що відповідачем також і у цій справі не надано належних та допустимих доказів на підтвердження часу проведення розрахунків з позивачем з орендної плати в натуральній формі та її розміру за кожен рік користування земельною ділянкою у період з 2018 по 2021 року, тому заперечення відповідача в частині переплати орендної плати на суму 32135,21 грн суд вважав необґрунтованими. Розрахунок наданий представником відповідача щодо розміру та вартості виплаченої позивачу орендної плати у натуральній формі за період з 2018 по 2021 роки суд вважав недоведеним. Відмовляючи в частині позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності належними та допустимими доказами.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду в оскаржуваній частині.

У відповідності до ч.1-3 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Отже, аналіз змісту статей 24, 25 Закону України «Про оренду землі» та пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України дає підстави для висновку, що підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати. Зазначені положення закону вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підставу для розірвання договору оренди. При цьому факт несплати орендної плати стосується випадків як невиплати орендної плати у цілому, так і її виплата у розмірі меншому ніж визначено договором (без урахування індексації, індексу інфляції тощо). Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного суду по справі № 484/4238/20 від 29.06.2022 року.

Так, колегія суддів наголошує, що судовими рішеннями встановлено несвоєчасність та неповнота сплати відповідачем позивачеві орендної плати за період з 2018 року по 2022 рік, що, в силу ч.4 ст. 82 ЦПК України, є предюдиційним фактом для розгляду цієї справи.

Колегія суддів наголошує, що договором оренди землі № 10-03/18 від 26 березня 2018 року не передбачено, що сплата орендної плати здійснюється без урахування індексів інфляції, а тому мають застосовуватися загальні положення чинного законодавства України та безпосередньо статті 21 Закону України «Про оренду землі».

02 квітня 2018 року договір оренди землі № 10-03/18 було зареєстровано державним реєстратором виконавчого комітету Солонянської селищної ради Солонянського району Дніпропетровської області Андрейченко О.П., отже, з 02 квітня 2018 року при розрахунку з орендної плати має застосовуватися індекс інфляції.

Разом з тим, наводячи свій розрахунок заборгованості відповідача перед позивачем орендної плати і урахуванням індексів інфляції, суд першої інстанції не зазначив, яким джерелом інформації щодо таких індексів інфляції він керувався та з чого виходив, вважаючи за розмір орендної плати, на який і нараховується такий індекс.

Так, колегія суддів відзначає, що у відповідності до офіційного сайту Державної служби статистики України (https://ukrstat.gov.ua/) наведено такі данні:

- січень 101,5 лютий 100,9 березень 101,1 Документ сформований в системі «Електронний суд» 18.09.2024 7 квітень 100,8 травень 100,0 червень 100,00 липень 99,3 серпень 100,0 вересень 101,9 жовтень 101,7 листопад 101,4 грудень 100,8 - за 2018 рік 109,8.

Таким чином, індекс інфляції за період з 02 квітня 2018 року по 31 грудня 2018 року: (100,80 : 100) x (100,00 : 100) x (100,00 : 100) x (99,30 : 100) x (100,00 : 100) x (101,90 : 100) x (101,70 : 100) x (101,40 : 100) x (100,80 : 100) = 1.06023810.

Розмір інфляційного збільшення за 2018 рік: (12 000,00 x 1.06023810) - 12 000,00 грн. = 722,86 грн.;

- січень 101,0 лютий 100,5 березень 100,9 квітень 101,0 травень 100,7 червень 99,5 липень 99,4 серпень 99,7 вересень 100,7 жовтень 100,7 листопад 100,1 грудень 99,8 - за 2019 рік 104,1.

Індекс інфляції за період з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року: (101,00 : 100) x (100,50 : 100) x (100,90 : 100) x (101,00 : 100) x (100,70 : 100) x (99,50 : 100) x (99,40 : 100) x (99,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,10 : 100) x (99,80 : 100) = 1.04053724.

Розмір інфляційного збільшення за 2019 рік: (12 722,86 x 1.04053724) - 12 000,00 грн. = 1 238,61 грн.;

- січень 100,2 лютий 99,7 березень 100,8 квітень 100,8 травень 100,3 червень 100,2 липень 99,4 серпень 99,8 вересень 100,5 жовтень 101,0 листопад 101,3 грудень 100,9 - за 2020 рік 105,0.

Індекс інфляції за період з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року: (100,20 : 100) x (99,70 : 100) x (100,80 : 100) x (100,80 : 100) x (100,30 : 100) x (100,20 : 100) x (99,40 : 100) x (99,80 : 100) x (100,50 : 100) x (101,00 : 100) x (101,30 : 100) x (100,90 : 100) = 1.04992329.

Розмір інфляційного збільшення за 2020 рік: 13 238,61 x 1.04992329 - 12 000,00 грн. = 1 899,53 грн.;

- січень 101,3 лютий 101,0 березень 101,7 квітень 100,7 травень 101,3 червень 100,2 липень 100,1 серпень 99,8 вересень 101,2 жовтень 100,9 листопад 100,8 грудень 100,6 - за 2021 рік 110,00.

Індекс інфляції за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року: (101,30 : 100) x (101,00 : 100) x (101,70 : 100) x (100,70 : 100) x (101,30 : 100) x (100,20 : 100) x (100,10 : 100) x (99,80 : 100) x (101,20 : 100) x (100,90 : 100) x (100,80 : 100) x (100,60 : 100) = 1.10015334.

Розмір інфляційного збільшення за 2021 рік: (13 899,53 x 1.10015334) - 12 000,00 грн. = 3 291,61 грн.;

- січень 101,3 лютий 101,6 березень 104,5 квітень 103,1 травень 102,7 червень 103,1 липень 100,7 серпень 101,1 вересень 101,9 жовтень 102,5 листопад 100,7 грудень 100,7 - за 2022 рік 126,6.

Індекс інфляції за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року: (101,30 : 100) x (101,60 : 100) x (104,50 : 100) x (103,10 : 100) x (102,70 : 100) x (103,10 : 100) x (100,70 : 100) x (101,10 : 100) x (101,90 : 100) x (102,50 : 100) x (100,70 : 100) x (100,70 : 100) = 1.26603244.

Розмір інфляційного збільшення за 2022 рік: (15 291,61 грн. x 1.26603244) - 12 000,00 грн. = 7 359,67 грн.;

- січень 100,8 лютий 100,7 березень 101,5 квітень 100,2 травень 100,5 червень 100,8 липень 99,4 серпень 98,6 вересень 100,5 жовтень 100,8 листопад 100,5 грудень 100,7 - за 2023 рік 105,1.

Індекс інфляції за період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року: (100,80 : 100) x (100,70 : 100) x (101,50 : 100) x (100,20 : 100) x (100,50 : 100) x (100,80 : 100) x (99,40 : 100) x (98,60 : 100) x (100,50 : 100) x (100,80 : 100) x (100,50 : 100) x (100,70 : 100) = 1.05083804.

Розмір інфляційного збільшення за 2023 рік: (19 359,67 грн. x 1.05083804) - 12 000,00 грн. = 8 343,88 грн.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що ТОВ «Пальміра» сплачувало ОСОБА_1 орендну плату за користування земельною ділянкою без повного врахування інфляційного збільшення протягом 2018-2023 років, що відповідно до статті 21 Закону України «Про оренду землі» є підставою для стягнення з відповідача неоплаченого інфляційного збільшення за період з 2018 року по 2022 рік за користування земельною ділянкою кадастровий номер 1225083000:02:041:0513 у розмірі 13 512,28 грн (14 512,28 грн - 1 000,00 грн. = 13 512,28 грн.). Окрім того, ТОВ «ПАЛЬМІРА» не здійснено розрахунок із ОСОБА_1 по орендній платі за земельну ділянку по договору оренди землі №10- 03/18 від 26 березня 2018 року за 2023 рік з врахуванням інфляційного збільшення у розмірі 20 343,88 грн.

Колегія суддів приймає доводи скаржника, що суд першої інстанції неправильно оцінив розрахунки інфляційного збільшення, не зазначаючи, з яких даних він виходив.

Також колегія суддів надає увагу тим доводам скаржника, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що вимоги про стягнення на користь позивача заборгованості зі сплати земельного податку за орендовану земельну ділянку задоволенню не підлягають.

Так, колегією суддів встановлено, що 08 січня 2024 року стороною позивача отримано відповідь від ГУ ДПС у Дніпропетровській області №771/6/04-36-24-14-08 з інформацією про те, що згідно даних інформаційної системи контролюючого органу ТОВ «Пальміра» зареєстровано в ГУ ДПС Солонянській ДПІ як платник на загальній системі оподаткування.

Перелік категорій фізичних осіб - власників земельних ділянок, які звільняються від сплати земельного податку, визначено п. 281.1 ст. 281 ПКУ. Також, від сплати податку звільняються на період дії єдиного податку четвертої групи власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі за умови передачі земельних ділянок та земельних часток (паїв) в оренду платнику єдиного податку четвертої групи п. 281.3 ст. 281 ПКУ.

Оскільки, ТОВ «Пальміра» не є платником 4 групи єдиного податку, ГУ ДПС керуючись .п 286.5 ст. 286 ПКУ та з урахуванням ст. 269 і ст. 270 ПКУ фізичним особам - власникам земельних ділянок сформовано податкові повідомлення - рішення (форма «Ф») щодо суми нарахованого податкового зобов`язання із земельного податку.

Також повідомлялось, що сплата ОСОБА_1 за період нарахування земельного податку, включаючи 2018 - 2023 роки, відсутня.

Станом на 05 січня 2024 року рахується заборгованість по сплаті земельному податку з фізичних осіб а саме: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) - 11076,92 грн (а.с.25,26,28,29).

Колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції не надав уваги такому доказу та у повній мірі не дослідив його, не надавши також і правової оцінки такому доказу.

З урахуванням інформації, що зазначена органом ПДС, колегія суддів зазначає, що в порушення умов договору №10-03/18, ТОВ «Пальміра» сплату земельного податку за орендовану земельну ділянку за період з 2018 по 2023 рік не здійснювало, що призвело до виникнення заборгованості щодо сплати земельного податку за орендовану земельну ділянку кадастровий номер 1225083000:02:041:0513 у розмірі 11 076,92 грн.

Відповідно до п.14 договору оренди земельної ділянки, саме орендар (відповідач) несе обов`язок сплати земельного податку. Така умова є обов`язковою і є частиною договору, який сторони уклали добровільно і з обопільним згодою.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про оренду землі", орендар земельної ділянки зобов`язаний сплачувати всі податки і збори, які встановлені законодавством України, включаючи земельний податок. Орендар несе відповідальність за своєчасну і повну сплату земельного податку, якщо інше не передбачено договором оренди.

Відповідно до ст. 265 Податкового кодексу України, платником земельного податку є орендар земельної ділянки, якщо інше не передбачено договором оренди. Згідно з п. 288.1 ст. 288 цього Кодексу, орендар земельної ділянки, у разі якщо це передбачено умовами договору, зобов`язаний сплачувати земельний податок за всю орендовану площу.

У висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 15 січня 2019 року у справі № 761/2986/18, зазначено, що зобов`язання щодо сплати земельного податку можуть бути покладені на орендаря земельної ділянки, якщо це передбачено договором оренди. Суд зазначив, що відповідно до умов договору, орендар несе фінансові витрати, які включають земельний податок, і якщо договором не передбачено інше, ці витрати покладаються на орендаря.

У висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 03 грудня 2019 року у справі № 522/22035/19 Верховний Суд вказав, що у випадку, коли сторона договору оренди не сплачує земельний податок, який відповідно до умов договору покладено на неї, інша сторона має право на стягнення цих витрат у судовому порядку. Суд також наголосив, що невиконання умов договору оренди є підставою для задоволення позову про стягнення несплачених податків.

Колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції не врахував, що відповідно до договору оренди земельної ділянки, орендар (відповідач) несе обов`язок сплати земельного податку. Позивач не мав обов`язку надавати додаткові докази понесених витрат на сплату податку, оскільки це була пряма відповідальність орендаря згідно з умовами договору.

Отже, судом першої інстанції не здійснено достатніх дій та не надано належної оцінки доводам позивача, що призвело до неповного та необґрунтованого рішення, яке винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для його скасування в оскаржуваній частині.

Європейський суд з прав людини зауважив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, N 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, судам необхідно досліджувати кожний доказ, наданий сторонами, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27постанови Пленуму Верховного суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про практику застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»), при цьому жодна із сторін не повинна бути поставлена судом у менш сприятливе становище, порівняно з іншою стороною, на чому наголошується у практиці Європейського суду з прав людини.

Так, у п.24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України», в п.48 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мала проти України» та в п.23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін як на одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище, порівняно з опонентом.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для скасування рішення суду в оскаржуваній частині, оскільки ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, без належного, повного та всебічного з`ясування фактичних обставин справи, що стало підставою для ухвалення помилкового висновку у справі, що відповідно до положень статті 376 ЦПК України є підставою для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду в оскаржуваній частині з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,в інтересахякого дієадвокат ШашликовДенис Геннадійович - задовольнити.

Рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2024 року в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Стягнути з ТОВ «ПАЛЬМІРА» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором оренди землі №10-03/18 від 26 березня 2018 року, у загальному розмірі 44 933,08 грн, з яких: 20 343,88 грн основна сума заборгованості по орендній платі за земельну ділянку по договору оренди землі №10-03/18 від 26 березня 2018 року за 2023 рік з врахуванням інфляційного збільшення; 13 512,28 грн. заборгованість зі сплати неоплаченого інфляційного збільшення за орендовану земельну ділянку, кадастровий номер 1225083000:02:041:0513, за період з 2018 по 2022 рік; 11 076,92 грн. заборгованість зі сплати земельного податку за орендовану земельну ділянку кадастровий номер 1225083000:02:041:0513, починаючи з першого року оренди, тобто з 2018 по 2023 рік.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Суддя: В.С. Городнича

Т.П. Красвітна