Постанова

від 18.12.2024 по справі 917/1023/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2024 року м. Харків Справа № 917/1023/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Здоровко Л.М. , суддя Мартюхіна Н.О.,

за участю секретар судового засідання Фурсової А.М.

за участю представників:

від позивача - Кузьмін С.О. - на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 16.04.2024 Серії АХ № 1116892,

від 1-го відповідача - не з`явився,

від 2-го відповідача - Діденко І.В. - на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 27.10.2024 серії АІ №1734670,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 (вх.№2554П/2 від 28.10.2024)

на рішення Господарського суду Полтавської області від 03.10.2024 (повний текст складено 03.10.2024, суддя Мацко О.С.)

у справі №917/1023/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Украгроцентр", м.Полтава,

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Агровіка", с. Верхоярівка, Полтавська обл.,

2. ОСОБА_1 , с. Верхоярівка, Полтавська обл.,

про стягнення 543 878,31 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Украгроцентр" звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агровіка" та ОСОБА_1 , про стягнення солідарно з відповідачів 543 878,31 грн, з яких 220 000,00 грн - заборгованість за договором поставки №021101 від 02.11.2020, 218 290,48 грн - пеня, 87 326,98 грн - втрати від інфляції, 18 260,85 грн - 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачі не в повному обсязі виконали зобов`язання, передбачені договором поставки №021101 від 02.11.2020 та договором поруки №ПР-0211 від 02.11.2020.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 03.10.2024 у справі №917/1023/24 позов задоволено частково.

Ухвалено, стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агровіка" (37000, Полтавська обл., Пирятинський р-н, с. Верхоярівка, вул. Прилуцька, 67, код ЄДРПОУ 38276148) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Украгроцентр", 36039, м.Полтава, вул. Кириченко Раїси, 55А, код ЄДРПОУ 39961753) 220 000,00 грн - заборгованість за договором поставки №021101 від 02.11.2020, 218 190,15 грн - пеня, 87 326,98 грн - втрати від інфляції, 18 242,76 грн - 3 % річних.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агровіка" (37000, Полтавська обл., Пирятинський р-н, с. Верхоярівка, вул. Прилуцька, 67, код ЄДРПОУ 38276148) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Украгроцентр", 36039, м. Полтава, вул. Кириченко Раїси, 55А, код ЄДРПОУ 39961753) 3 262,56 грн витрат по сплаті судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Украгроцентр", 36039, м. Полтава, вул. Кириченко Раїси, 55А, код ЄДРПОУ 39961753) 3262,56 грн витрат по сплаті судового збору.

Обґрунтовуючи прийняте у справі рішення, місцевий господарський суд з посиланням на положення ст.ст. 525, 526, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) вказує про підтвердження матеріалами справи виконання позивачем зобов`язань за договором №021101 від 02.11.2020 щодо передачі товару на суму 463 357,80 грн (на підставі видаткової накладної № 1276 від 05.11.2020). Зазначає про підтвердження матеріалами справи наявності заборгованості ТОВ "Агровіка" перед ТОВ "Торговий дім "Украгроцентр" з урахування проведення часткової оплати вартості отриманого товару за договором (згідно виписки по рахунку позивача за 03.11.2020 та платіжних доручень №UA244 від 11.01.2022, № UA259 від 02.02.2022 та №UA269від 22.02.2022) в сумі 220 000,00 грн. Враховуючи положення ст.ст. 546, 548, 549, 610, 611 ЦК України, ст.ст. 199, 230, 231, ч. 6 ст. 232 ГК України, п. 12.2, 12.6 договору поставки № 021101 від 02.11.2020, господарський суд, здійснивши власний перерахунок пені за несвоєчасне виконання 1-м відповідачем зобов`язань з оплати отриманого товару в межах заявлених позовних вимог, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині в сумі 218 190,15 грн. Також, судом було перевірено нарахування згідно ст. 625 ЦК України, за наслідком якого визнано обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 87 326,98 грн інфляційних втрат та 18 242,76 грн 3% річних за порушення 1-м відповідачем взятих на себе за договором зобов`язань.

Крім того, з урахуванням положень п.п. 1.1, 1.2, 1.3 укладеного між позивачем та ОСОБА_1 договору поруки № ПР-0211 від 02.11.2020, положень ст.ст. 553, 543 ЦК України, а також враховуючи невиконання 1-м відповідачем умов договору поставки № 021101 від 02.11.2020, суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача в частині стягнення в солідарному порядку з ТОВ "Агровіка", як боржника за вказаним договором, та ОСОБА_1 , як поручителя, задоволену суму позовних вимог.

ОСОБА_1 із вищевказаним рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та скасувати відповідне рішення суду, постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Крім того, з посиланням на те, що апелянта позбавили права на подання відзиву та заявляти клопотання про зменшення штрафних санкцій, просить суд зменшити розмір нарахованих санкцій до стягнення на 70% від основного зобов`язання.

В обґрунтування заявлених апеляційних вимог зазначає про таке:

- суд першої інстанції порушив право 2-го відповідача на захист своїх прав та інтересів, не повідомив про розгляд справи за його участі, не надав часу для подання відзиву на позовну заяву у справі;

- з огляду на ч. 4 ст. 599 Цивільного кодексу України, п. 6.1 договору поруки № ПР-0211 від 02.11.2020 вказує, що порука припинена, так як позивач не пред`явив позову до апелянта протягом трьох років з дня настання строку виконання основного зобов`язання (03.11.2023 - 3 роки з дати укладення договору; 02.12.2023 - 3 роки з дати виконання зобов`язання з оплати 20% вартості товару);

- зобов`язання в частині сплати 20 % вартості від поставленого товару відповідач виконав без прострочення, тому не може відповідати за цей період;

- нарахування суму боргу в розмірі 15 455,26 грн за період з 01.12.2020-30.11.2023 відбулось поза межами строку дії поруки та позовної давності;

- позивачем нараховано пеню на суму простроченої заборгованості з оплати товару в порушення п. 12.2 договору поставки понад встановленого 3-х річного строку нарахування штрафних санкцій.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Полтавської області від 03.10.2024 у справі №917/1023/24; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Полтавської області від 03.10.2024 у справі №917/1023/24; зупинено дію рішення Господарського суду Полтавської області від 03.10.2024 у справі №917/1023/24; призначено справу до розгляду, витребувано у Господарского суду Полтавської області матеріали справи № 917/1023/24.

20.11.2024 матеріали справи № 917/1023/24 надійшли до Східного апеляційного господарського суду.

08.11.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Украгроцентр" подано відзив на апеляційну скаргу (вх.№ 14340), в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Полтавської області від 03.10.2024 у справі № 917/1023/24 та закрити апеляційне провадження у справі. Вказаний відзив було досліджено судовою колегією та долучено до матеріалів справи.

13.11.2024 ОСОБА_1 було подано відповідь на відзив на апеляційну скаргу (вх.№ 14593), який було досліджено судовою колегією та долучено до матеріалів справи.

В судовому засідання 2-й відповідач (апелянт) підтримав вимоги апеляційної скарги, просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив суд рішення Господарського суду Полтавської області від 03.10.2024 у справі № 917/1023/24 залишити без змін.

Представник 1-го відповідача в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом відповідно до пункту 4 частини 5 ст.13 ГПК України створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого частиною 1 ст.273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.

02.11.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Украгроцентр" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агровіка" було укладено договір поставки № 021101.

Згідно з п. 1.1 вказаного договору постачальник (ТОВ "ТД "Украгроцентр") зобов`язувався передати (поставити) покупцеві (ТОВ "Агровіка") у його власність товар, а останній зобов`язувався приймати товар і сплачувати за нього визначену грошову суму (ціну товару). Товар передається постачальником покупцеві відповідно до асортименту, сорту, виду, назви, кількості, вартості, ціни, а також валютний еквівалент ціни товару, які зазначені у Специфікаціях (та/або додатках), які є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 1.2 Специфікації № 1 від 03.11.2020 р. до договору поставки №021101 від 02.11.2020 загальна вартість товару, що поставляється по цій Специфікації - 463 357,80 грн, в т.ч. 20 % ПДВ - 77 226,30 грн.

Пунктом 4.2 договору № 021101 від 02.11.2020 встановлено, що період (строк) постачання, порядок переходу права власності на товар, а також інші умови постачання визначаються у Специфікації (та/або Додатку) на кожну партію товару.

Згідно з п. 1.7 вищезазначеної Специфікації до договору № 021101 від 02.11.2020 документом, що підтверджує факт отримання товару покупцем є видаткова накладна, в якій вказується найменування, кількість, ціна, загальна вартість товару, що поставляється.

На виконання зазначених норм договору позивач передав у власність відповідача товар на суму 463 357,80 грн, що підтверджується видатковою накладною № 1276 від 05.11.2020 (а.с. 28), підписаною сторонами.

Відповідно до п. 3.2 договору № 021101 від 02.11.2020 оплата товару, що поставляється за даним договором, проводиться в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом строку та на умовах, зазначених у Специфікаціях до цього договору.

Також 02.11.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Украгроцентр" та ОСОБА_1 було укладено договір поруки №ПР-0211, згідно з умовами якого поручитель ( ОСОБА_1 ) зобов`язувався перед кредитором (ТОВ "ТД "Украгроцентр") відповідати в повному розмірі за своєчасне та повне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Агровіка" (боржник) зобов`язань по договору поставки № 021101 від 02 листопада 2020 р., укладеному між кредитором та боржником.

З огляду на те, що 1-й відповідач не в повному обсязі розрахувався за отриманий товар, позивач звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою про солідарне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агровіка" та ОСОБА_1 543 878,31 грн, з яких 220 000,00 грн - заборгованість за договором поставки № 021101 від 02.11.2020, 218 290,48 грн - пеня, 87 326,98 грн - втрати від інфляції, 18 260,85 грн - 3 % річних.

03.11.2024 прийнято оскаржуване рішення з підстав, викладених вище.

Враховуючи обмеження повноважень суду апеляційної інстанції, встановлене ч. 1 ст. 269 ГПК України, рішення Господарського суду Подлтавської області від 03.10.2024 у справі № 917/1023/24 переглядається в частині стягнення з відповідачів пені, інших нарахувань в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України на суму боргу 15 445,26 грн за догвором поставки від 02.11.2020 № 021101 (строку їх нарахування), спливу строку давності за відповідним стягненням, а також в частині розгляду питання щодо дії договору поруки від 02.11.2020 № ПР-0211 в межах спірних правовідносин.

Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

При укладенні договору сторони є вільними у виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, що визначено чинним законодавством (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч.1 ст. 173 ГК України).

Згідно вимог статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до положень статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з положеннями статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Відповідно до п. 1.7 специфікації № 1 від 03.11.2020 до договору поставки № 211101 від 02.11.2020 документом, що підтверджує факт отримання товару покупцем, є видаткова накладна, в якій вказується найменування, кількість, ціна, загальна вартість товару, що поставляється.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач належним чином та в повному обсязі виконав зобов`язання за договором № 021101 від 02.11.2020 щодо передачі товару на суму 463 357,80 грн, що підтверджується підписаною обома сторонами договору видатковою накладною № 1276 від 05.11.2020, яка містить всі необхідні реквізити, за якими можливо ідентифікувати проведену сторонами в межах договору поставки № 021101 від 02.11.2020 господарську операцію щодо поставки товару на вищевказану суму. Відповідне вказує на виконання позивачем взятих на себе договірних зобов`язань, сторонами у справі вказаний факт не спростовується.

Відповідно до ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п. 3.1 договору загальна вартість товару визначається (ціною) товару, переданого постачальником покупцеві згідно специфікації протягом дії договору.

Покупець оплачує товар шляхом 100 % передоплати, якщо інший порядок та строки розрахунків, не визначені у відповідній специфікації (та/або додатку) до цього договору. У разі розбіжностей стосовно строків та прядку оплати товару між договором та специфікацією пріоритет має специфікація (п. 3.4 договору).

Відповідно до п. 3.4.1 договору якщо сторони або їх представники підписали специфікацію, в якій міститься графік оплати товару, то покупець оплачує продавцю товар відповідно до вказаного графіка. Графік оплати може бути передбачений в окремому підписаному сторонами або їх представниками документі, який буде також невід`ємною частиною даного договору.

Покупець при оплаті товару в платіжному документі (дорученні тощо) повинен вказати номер, дату і назву договору, за яким здійснюється платежі, а також посилатися на специфікацію або видаткову накладну або рахунок-фактуру, за якими здійснюється платіж, з вказівкою назви, номеру і дати такого документа. Якщо дані відомості у платіжному документів не будуть вказані покупцем, то продавець самостійно визначає документ (рахунок-фактура, специфікація, видаткова накладна, договір), згідно з яким покупець перерахував грошові кошти продавцю.

Згідно з п. 1.1 Специфікації № 1 на підставі договору поставки № 021101 від 02.11.2020 ТОВ "ТД "Украгроцентр" зобов`язується передати, а ТОВ "Агровіка" зобов`язується прийняти та оплатити в повному обсязі та в строки, зазначені в п. 1.3 даного додатку товар.

Оплата за товар здійснюється до 01 грудня 2020 року шляхом перерахування покупцем на поточний рахунок постачальника 20% загальної вартості товару, що вказана в п. 1.2. даної Специфікації, до 01 жовтня 2021 року шляхом перерахування покупцем на поточний рахунок постачальника 80 % загальної вартості товару, що вказана в п. 1.2. даної Специфікації.

При цьому колегія суддів враховує, що оскільки Інститутом української мови НАН України було зазначено (лист №307/209 від 31.03.2015), що в офіційному вжитку для визначення кінцевої календарної дати чинності або виконання чого-небудь потрібно використовувати прийменник до, останнім календарним днем виконання зобов`язання з оплати 20 % загальної вартості товару за договором поставки № 021101 від 02.11.2020 та Специфікацією № 1 від 03.11.2020 до вказаного договору, що складає 92 671,56 грн, є 01.12.2020, а останнім днем строку здійснення оплати 80 % загальної вартості товару, що складає 370 686,24 грн, - 01.10.2021.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.03.2024 у справі № 922/1813/23.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно заключної виписки по рахунку ТОВ "ТД "Украгроцентр" за 03.11.2020 на суму 77226,30 грн, платіжних доручень № UA244 від 11.01.2022 на суму 36131,50 грн, № UA259 від 02.02.2022 на суму 30 000,00 грн, №UA269 від 22.02.2022 на суму 100 000,00 грн Товариством з обмеженою відповідальністю "Агровіка" було частково сплачено заборгованість за договором поставки № 021101 від 02.11.2020 на суму 243 57,80 грн.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Агровіка" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Украгроцентр" за поставку товару за договором № 021101 від 02.11.2020 р. в сумі 220 000,00 грн, що не спростовується відповідачами у справі.

Суд зазначає, що, оскільки 1-й відповідач у встановлений договором та специфікацією № 1 строк свого обов`язку щодо повної оплати товару не виконав, допустивши прострочення виконання зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (стаття 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (стаття 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 т. 216 Господарського кодексу України часники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (стаття 218 Господарського кодексу України).

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 т. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові аслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга татті 217 Господарського кодексу України).

Виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими Господарським кодексом України та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (частина перша статті 199 Господарського кодексу України).

Видами забезпечення виконання зобов`язання за змістом положень частини першої статті 546 Цивільного кодексу України є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Пунктом 12.2 договору поставки № 021101 від 02.11.2020 визначено, що у випадку порушення термінів або умов оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню від суми простроченого або неналежно здійсненого платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення.

Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку пені (в межах заявлених позовних вимог), нарахованого згідно з п.12.2 договору, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо наявності в останньому помилки, а саме стосовно невірного визначення періоду прострочення, оскільки, як було встановлено судом вище, початок прострочення оплати в розмірі 20 % загальної вартості товару є 02.12.2020, прострочення здійснення оплати в розмірі 80 % загальної вартості товару - 02.10.2021.

При цьому, частиною 6 статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Отже, даною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду.

У пункті 12.6 договору № 021101 від 02.11.2020 сторони домовились, що нарахування пені за прострочення виконання грошових зобов`язань здійснюється до повного розрахунку, але не більше 3-х років.

Таким чином, здійснивши власний перерахунок пені за несвоєчасне виконання 1-м відповідачем грошових зобов`язань за договором поставки № 021101 від 02.11.2020 за період з 02.12.2020 по 15.06.2024 (в т.ч. за прострочення здійснення оплати в розмірі 20 % загальної вартості товару - за період з 02.12.2020 по 30.11.2023 та за прострочення здійснення оплати в розмірі 80 % загальної вартості товару - за період з 02.10.2021 по 15.06.2024), місцевий господарський суд дійшов висновку шодо обґрунтованості нарахування на підставі п.12.2 договору пені на суму 218 190,15 грн в межах заявлених позовних вимог, з чим погоджується суд апеляційної інстанції.

Судова колегія вказує також про врахування позивачем 3-річного строку нарахування пені на існуючу заборгованість за договором, який було застосовано щодо кожного з періодів виникнення заборгованості, а саме: на суму заборгованості в розмірі 15 445,26 грн пеня була нарахована в період з 02.12.2020 по 30.11.2023, що становить 14 740,29 грн, на суму 204 554,74 грн - в період з 02.10.2021 по 15.06.2024, що становить 203 449,86 грн. Відповідне спростовує доводи скаржника щодо порушення позивачем встановленого п. 12.6 порядку при здійснені нарахувань штрафних санкцій.

Слід також вказати, що в наданому позивачем розрахунку штрафних санкцій та нарахувань у відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України враховано часткову оплату 1-м відповідачем вартості поставленого товару 03.11.2020 на суму 77 226,30 грн, за наслідком чого розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат за прострочення оплати 20 % загальної вартості товару з 02.12.2020 здійснено на заборгованість в сумі 15 445,26 грн (92 671,56 (20% вартості поставленого товару) - 77 226,30).

При цьому, посилання скаржника на помилковість висновку суду про можливість нарахування вказаних нарахувань на суму 15 445,26 грн, з огляду на відсутність заборгованості з оплати вартості товару станом на 01.12.2020, є безпідставним, з огляду на те, що за умовами п.1.4 специфікації № 1 до 01 грудня 2020 року 1-й відповідач мав сплатити 20% від загальної вартості товару, що вказана в п. 1.2. даної специфікації, тобто 463 357,80грн, що складає 92 671,56 грн. В свою чергу, 77 226,30 грн, на які посилається скаржник, як обов`язковий платіж до 01.12.2020, є сумою ПДВ, яка включена до загальної вартості товару та складає 20% від 386 131,50грн, тобто суми, яка підлягала оподаткуванню.

Щодо посилань скаржника на сплив позовної давності щодо нарахування пені на суму прострочення оплати вартості товару за договором судова колегія вважає за необхідне вказати таке.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна давність встановлюється тривалістю у три роки, в т.ч. строк позовної давності щодо вимог про стягнення інфляційних втрат та відсотків річних складає 3 роки відповідно до умов договору.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 259 ЦК України).

Судом встановлено, що п. 15.5 договору сторони домовились про наступне: на підставі ст. 259 ЦК України, при нарахуванні штрафних санкцій відповідно до умов цього договору, не застосовувати п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, а здійснювати нарахування штрафних санкцій за весь період неналежного виконання взятих на себе зобов`язань за цим договором, а також збільшити позовну давність про стягнення неустойки за цим договором, до 3-х років.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який продовжується до цього часу.

15.03.2022 Верховна Рада України прийняла Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" № 2120-IX, який набрав чинності 17.03.2022.

Цим Законом розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 19 такого змісту: "У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії".

Таким чином, статті 257, 258 ЦК України підпадають під перелік статей, строки яких продовжені на період дії в Україні воєнного стану.

Законом України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини" від 08.11.2023 №3450-IX, який набрав чинності 30.01.2024, у розділі "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України пункт 19 викладено в такій редакції:

" 19. У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.".

Оскільки з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан і відповідно станом на 20.06.2024 (дата подання позовної заяви) діяв на усій території України, то позивач звернувся з визначеними вимогами до господарського суду першої інстанції у межах позовної давності.

З приводу доводів апеляційної скарги щодо припинення дії поруки як підстави для солідарного стягнення заборгованості за договором поставки від 02.11.2020 № 021101, судова колегія виходить з того, що відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Частинами 1-2 ст. 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання. Підставою поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника.

02.11.2020 між позивачем та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № ПР-0211.

Згідно з п. 1.1 вказаного договору поручитель ( ОСОБА_1 ) зобов`язувався перед Кредитором (ТОВ "ТД "Украгроцентр") відповідати в повному розмірі за своєчасне та повне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Агровіка" (боржник) зобов`язань по договору поставки № 021101 від 02 листопада 2020 р., укладеному між кредитором та боржником.

Пунктом 1.2 договору поруки № ПР-0211 від 02.11.2020 визначено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язання боржником в повному обсязі. поручитель відповідає в тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, комісій, неустойки, курсової різниці (дооцінка вартості товару), судових та інших витрат кредитора.

У разі порушення боржником зобов`язання, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, що означає право кредитора вимагати виконання зобов`язання в повному обсязі як від боржника і поручителя разом, так і від кожного з них окремо (п. 1.3 договору).

Відповідно до п. 3.2 договору поручитель зобов`язаний виконати пред`явлену йому кредитором вимогу в повному обсязі в строк не пізніше 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання такої вимоги.

Відповідно до статті 559 "Припинення поруки" ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання. У разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов`язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов`язання.

Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов`язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем.

Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не погодився забезпечувати виконання зобов`язання іншим боржником у договорі поруки чи при переведенні боргу.

Порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов`язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов`язання не пред`явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред`явить позову до поручителя. Для зобов`язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов`язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов`язання.

Відповідно до умов п. 6.1 договору порука за цим договором припиняється з припиненням зобов`язання. Порука також припиняється, якщо кредитор протягом 3 (трьох) років з дня настання строку виконання зобов`язання не звертається з вимогою до поручителя.

Як вбачається з матеріалів справи ТОВ "Торговий дім "Украгроцентр" у відповідності до умов п. 6.1 договору було направлено на адресу ОСОБА_1 письмову вимогу про виконання зобов`язання за договором поставки від 02.11.2020 №021101 за вих.№272 від 05.09.2023(а.с. 11). Докази направлення вказаної вимоги 05.09.2023 містяться в матеріалах справи (а.с. 14).

Крім того, як вже було зазначено вище, згідно з чинною редакцією вказаного пункту ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану (зміни внесені до пункту 19 розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України згідно із Законом України від 08.11.2023 № 3450-IX "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини".

Отже, починаючи з 17.03.2022 в силу пункту 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України строки визначені, зокрема, статтею 559 ЦК України, продовжилися на строк дії воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №2102-IX.

На момент набрання чинності Законом №2120-IX (17.03.2022) строк поруки, встановлений договором поруки не було припинено, а в силу пункту 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України строки, визначені статтею 559 ЦК України були продовжені на строк дії в Україні воєнного стану.

Конструкція пункту 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, у редакції Закону №2120-IX, не надає можливості трактувати вказану норму таким чином, що законодавець передбачив продовження виключно строків позовної давності та не продовжив строк поруки, визначений договором (частина четверта статті 559 ЦК України).

У пункті 2.4 Рішення Конституційного Суду України від 08.06.2016 №3-рп/2016 йдеться про те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України), одним з елементів якого є правова визначеність положень законів та інших нормативно-правових актів.

За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 22.09.2005 №5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці, неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості в особи передбачати дії цих органів.

У пункті 127 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 14.06.2007 у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України" Суд нагадав, що закон має бути сформульовано з достатнім ступенем передбачуваності, щоб надати громадянину можливість у розумній, залежно від обставин, мірі передбачити наслідки певної дії. Ступінь передбачуваності в значній мірі залежить від змісту акта, який розглядається, сфери, яку він має охопити, кількості та статусу тих, кому його адресовано.

Судова колегія виходить з того, що законодавцем визначено автоматичне продовження строків, зазначених, зокрема, у статті 559 ЦК України без будь-яких умов та застережень, у зв`язку з цим, беручи до уваги пряму вказівку, викладену у пункті 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, у редакції Закону №2120-IX, є окремим застереженням стосовно календарного періоду застосування цієї норми та стосовно поширення цієї норми (всієї) на правовідносини у часі.

Судовою колегією встановлено відсутність припинення забезпечених порукою зобов`язань за договором поставки станом на момент звернення позивача до суду, а трирічний строк з моменту настання строку виконання основного зобов`язання за договором поставки припадає на період воєнного стану, що вказує на його автоматичне продовження на період дії такого стану. За таких обставин, посилання скаржника на припинення поруки станом на момент звернення позивачем з позовом до суду є безпідставним.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

За таких обставин, судова колегія погоджується в висновком суду першої інстанції, щодо наявності підстав для задоволення вимог позивача в частині стягнення в солідарному порядку з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агровіка", як боржника за вказаним договором, та ОСОБА_1 , як поручителя, 220 000,00 грн заборгованості за договором поставки № 021101 від 02.11.2020, 218 190,15 грн пені, 87 326,98 грн втрат від інфляції, 18 242,76 грн 3 % річних.

За наслідками розгляду поданого клопотання про зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій на 70 %, судова колегія вказує таке.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.

Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує у відповідності до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідженню конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

За наслідками перевірки матеріалів апеляційної скарги судовою колегією встановлено відсутності надання скаржником жодного доказу на підтвердження обставин, з якими пов`язана винятковість даного спору, як то доказів тяжкого матеріального становища відповідачів, визначення поважних причин неналежного виконання зобов`язання тощо, що позбавляє права суд оцінити вказаний випадок з позиції загальних засад цивільного законодавства, як підстав для його задоволення. Таким чином, судова колегія вбачає, що нараховані суми в даному випадку виступають, як компенсація за порушене право та їх нарахування і розмір в даному випадку, виходячи з наявних матеріалів справи та встановлених судом обставин, зокрема, визначених сторонами умов договору, не порушує принципу розумності, справедливості та пропорційності. У зв`язку з чим заявлене скаржником клопотання про зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій задоволенню не підлягає.

Щодо обставин порушення судом першої інстанції норм процесуального права, за наслідками яких 2-й відповідач був позбавлений права на участь у розгляді справи з наданням відповідних документів на підтвердження своєї позиції у справі, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

Позовну заяву ТОВ "Торговий дім "Украгроцентр" сформовано в системі "Електронний суд" 20.06.2024 та подано до суду через вказану систему, про що свідчать відповідні примітки на кожному аркуші вказаної позовної заяви.

Відповідно до пункту 1 частини 1 ст.164 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви додаються докази відправлення іншим учасникам справи копії позовної заяви і доданих до неї документів.

Частиною 1 ст.172 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що позивач, особа, яка звертається з позовом в інтересах іншої особи, зобов`язані до подання позовної заяви надіслати учасникам справи її копії та копії доданих до неї документів, листом з описом вкладення. Таке надсилання може здійснюватися в електронній формі через електронний кабінет з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.

Зі змісту вказаної позовної заяви вбачається визначення ОСОБА_1 2-м відповідачем у справі, направлення якому позовної заяви у справі передувало зверненню з позовом до суду, що підтверджується квитанцією № 1251789 від 20.06.2024 (а.с. 30) про доставку електронної копії вказаних матеріалів до зареєстрованого електронного кабінету ОСОБА_1 - користувача Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - ЄСІТС).

При цьому, судова колегія звертає увагу, що у постанові Верховного Суду від 02.10.2024 у справі №912/920/22 зазначено, що статус фізичної особи - підприємця - це юридичний статус, який засвідчує право особи на заняття підприємницькою діяльністю, а саме: самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

З огляду на те, що юридичний статус "фізична особа - підприємець" сам по собі не впливає і ніяким чином не обмежує будь-які правомочності особи, які випливають з її цивільної право та дієздатності, посилання скаржника на те, що судове рішення, яке надійшло до його електронного кабінету як ФОП, не є належним повідомлення в розумінні процесуального законодавства, є безпідставним.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 01.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі; визнано справу малозначною; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов, оформленого з урахуванням вимог ст. 165 ГПК України - протягом 15 днів з дня отримання ухвали.

Особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в ЄСІТС, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою (частина сьома статті 6 ГПК України).

Колегією суддів зазначено, що документи, створені судом, надсилаються особам, які зареєстрували Електронний кабінет, в автоматичному режимі. Так само підсистема "Електронний суд" забезпечує автоматичне формування довідки про доставлення документа в Електронний кабінет користувача. Саме зазначена у такій довідці дата (час, число, місяць і рік) і є тією датою, з якою процесуальний закон пов`язує день вручення особі судового рішення.

Отже, надсилання судом першої інстанції копії ухвали від 01.07.2024 в системі ЄСІТС відповідає приписам ч.ч. 5,7 ст.6 ГПК України та зазначене судове рішення вважається врученим стороні відповідно до ч.6 ст.242 ГПК України з наступного робочого дня після отримання його до електронного кабінету через систему "Електронний суд".

Таким чином, судом встановлено, що вказану ухвалу вручено ТОВ "Агровіка" та ОСОБА_1 03.07.2024, як підстави для висновку про обізнаність вказаних осіб про розгляд даної справи та наявності розумного строку для користування наданими їм законом правами як сторонами у справі (заявляти клопотання процесуального характеру та по суті спору).

Водночас, на думку судовою колегії, допущена описка у вказаній ухвалі суду першої інстанції щодо визначення правильного складу сторін у справі, яка була виправлена на підставі ухвали Господарського суду Полтавської області від 18.09.2024, не позбавила права відповідачів користуватися наданими їм законом правами щодо подання відзиву на позовну заяву та/або звертатися до суду з клопотанням про продовження строку на складення відповідного процесуального документу та відкладення розгляду справи, що з боку відповідачів у справі здійснено не було.

За приписами частини 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S. A. v. Spain") від 07.07.1989).

Таким чином, судова колегія вказує про підтвердження матеріалами справи належне повідомлення судом сторін про відкриття провадження у справ даної справі та подальший рух даної справи. В свою чергу, неналежна організація процесу з користування наданими процесуальним законом правами з боку сторін у справі є суто суб`єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв`язку з такою причиною, є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов`язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними.

Оцінюючи оскаржуване рішення суду першої інстанції, через призму застосування принципів оцінки доказів та аргументації своїх висновків, викладених в Рішенні ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", судова колегія зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не зобов`язує національні суди надавати детальну відповідь на кожен аргумент заявника (сторони у справі); суди зобов`язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент; межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення; питання чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає із статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки в світлі конкретних обставин справи (пункти 21, 23 Рішення).

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Доводи, викладені скаржником у апеляційній скарзі, не спростовують правомірність застосування імперативних норм чинного законодавства, якими обґрунтована оскаржуване рішення суду першої інстанції, тому підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у цій справі немає.

Враховуючи вищевикладене, Східний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Полтавської області від 03.10.2024 у справі №917/1023/24 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим оскаржуване рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 269, 271, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 03.10.2024 у справі №917/1023/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження постанови апеляційного господарського суду передбачені статтями 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 30.12.2024.

Головуючий суддя В.В. Лакіза

Суддя Л.М. Здоровко

Суддя Н.О. Мартюхіна