Постанова

від 27.12.2024 по справі 420/13235/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 420/13235/24

адміністративне провадження № К/990/30183/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого-судді - Мацедонської В. Е.,

суддів: Мельник-Томенко Ж. М., Мартинюк Н. М.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Херсонській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з публічної служби, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою адвоката Ішбулатової Світлани Рустамівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 08 травня 2024 року (суддя Стефанов С. О.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2024 року (суддя-доповідач Димерлій О. О., судді: Шляхтицький О. І., Осіпов Ю. В.),

І. Суть спору

У квітні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Херсонській області (далі - відповідач, ГУ Нацполіції в Херсонській області), у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУ Нацполіції в Херсонській області від 29 березня 2024 року № 415 «Про застосування дисциплінарного стягнення» відносно ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ від 01 квітня 2024 року № 116 о/с «Про особовий склад» у частині звільнення капітана поліції ОСОБА_1 , старшого інспектора-чергового відділення поліції № 1 Херсонського районного управління поліції у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби;

- поновити капітана поліції ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора-чергового відділення поліції № 1 Херсонського районного управління поліції;

- стягнути з ГУ Нацполіції в Херсонській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу;

- рішення суду в частині поновлення капітана поліції ОСОБА_1 на службі в поліції та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах стягнення суми за один місяць - допустити до негайного виконання.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що спірні накази винесено відповідачем протиправно, оскільки ним не було допущено дисциплінарного проступку, а тому, на думку позивача, звільнення останнього з органів поліції є безпідставним та не відповідає тяжкості вчиненого проступку.

ІІ. Установлені судом першої інстанції фактичні обставини справи, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та мотиви їх ухвалення.

Відповідно до наказу ГУ Нацполіції в Херсонській області від 29 березня 2024 року № 415 «Про застосування дисциплінарного стягнення» вирішено, серед іншого,: за порушення службової дисципліни, вчинення дій, які підривають авторитет поліції, недотримання вимог пунктів 1, 2 частини першої статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», грубе порушення вимог пунктів 1, 2, 5, 6, 13 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, абзаців 2, 3 частини п`ятої статті 14, абзаців 2, 3 частини другої статті 16 Закону України «Про дорожній рух», підпунктів а) та б) пункту 2.1, пункту 2.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, Присяги працівника поліції, вимог керівництва з питань дотримання транспортної дисципліни застосувати до старшого інспектора-чергового чергової частини відділення поліції № 1 Херсонського РУП ГУНП в Херсонській області ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції.

Згідно з висновком службового розслідування від 29 березня 2024 року убачається, що позивач допустив порушення службової дисципліни, яка виявилася у керуванні транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння під час дії комендантської години та під час воєнного стану в Україні, не мав при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом, не виконав законну вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд на стан сп`яніння, намагався втекти від поліцейського.

Відповідно до наказу ГУ Нацполіції в Херсонській області від 01 квітня 2024 року № 116 о/с «Про особовий склад» звільнено капітана поліції ОСОБА_1 , старшого інспектора-чергового відділення поліції № 1 Херсонського районного управління поліції згідно з пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби.

Із згаданими наказами позивач ознайомився 01 квітня 2024 року, про що не заперечує у позовній заяві.

Уважаючи таке рішення відповідача протиправним, 28 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року позов залишено без руху, у зв`язку з пропуском позивачем 15-денного строку звернення до адміністративного суду з цією позовною заявою. Суд зазначив, що позивачу необхідно подати заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій вказати причини поважності (у разі їх наявності) пропуску строку звернення до суду та надати належні докази. Надано позивачу 10-ти денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання ухвали.

На виконання цієї ухвали суду, позивач подав заяву про поновлення процесуального строку, у якій зазначив, що відповідно до статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Позивач уважає, що саме ця норма КАС України повинна застосовуватися до спірних правовідносин. Також, ОСОБА_1 зазначив, що він проживає у смт. Білозерка в Херсонській області, у зв`язку з активними бойовими діями Херсонський окружний адміністративний суд змінив свою підсудність на Одеський окружний адміністративний суд, який знаходиться на значній відстані від місця проживання позивача, а тому останній не мав можливість вчасно звернутись за правничою допомогою та подати позов в межах 15-денного строку. Крім того, позивач повідомив, що він у період з 12 квітня 2024 року по 22 квітня 2024 року перебував на амбулаторному лікуванні з діагнозом R74-Гостра інфекція верхніх дихальних шляхів, що підтверджується довідкою КНП «Білозерський центр первинної медико-санітарної допомоги» Білозерської селищної ради Херсонського району Херсонської області.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 08 травня 2024 року, залишеною без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2024 року, у задоволенні клопотання про поновлення строку на звернення до суду ОСОБА_1 відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_1 до ГУ Нацполіції в Херсонській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з публічної служби - повернуто позивачу.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у контексті цього судового спору застосуванню підлягає Дисциплінарний статут, що затверджений Законом України і яким передбачені порядок та строки оскарження дисциплінарного стягнення, а саме: частиною четвертою статті 31 Дисциплінарного статуту передбачено, що поліцейський має право оскаржити застосоване до нього дисциплінарне стягнення, звернувшись до адміністративного суду протягом 15 днів з дня його ознайомлення з наказом про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Що стосується поважності (неповажності) причин пропуску строку позивачем на звернення до суду з цим позовом, суди попередніх інстанцій, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 22 листопада 2019 року у справі № 120/4137/18, зазначили, що хвороба, перебування на амбулаторному лікуванні не є перешкодою для звернення до суду з позовом та не є об`єктивно непереборними обставинами, оскільки залежать виключно від волевиявлення самого позивача та належного використання ним своїх прав, визначених нормами закону.

Щодо доводів позивача про введення на всій території України воєнного стану, місцезнаходження заявника, та проведення на відповідній території бойових дій, як обставини, що перешкоджали у реалізації своєчасного звернення до суду, суди першої та апеляційної інстанції вважають, що позивачем не указано на обставини, які зумовлені воєнним станом та пов`язані з дійсно непереборними та об`єктивними перешкодами, істотними труднощами, що не залежали від волі особи та унеможливили своєчасне, у встановлений процесуальним законом строк, звернення до суду, як і не додано жодних належних доказів на підтвердження наявності непереборних обставин, які у взаємозв`язку із введенням воєнного стану перешкоджали особі вчасно звернутись до суду.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій не знайшли підтвердження поважності причин пропуску строку на звернення до адміністративного суду та дійшли висновку про наявність підстав для застосування частини другої статті 123 КАС України.

ІІІ. Провадження в суді касаційної інстанції

02 серпня 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Ішбулатової С. Р., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 08 травня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2024 року.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 серпня 2024 року визначено склад суду для розгляду цієї касаційної скарги: Мацедонська В. Е. (головуючий суддя), Білак М. В., Губська О. А.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі частини другої статті 328 КАС України.

Відповідно до Протоколу повторного розподілу судової справи між суддями від 26 грудня 2024 року (у зв`язку з перебуванням судді Білак М. В. у відпустці та обранням судді Губської О. А. до складу Великої Палати Верховного Суду) визначено склад суду для розгляду цієї касаційної скарги: Мацедонська В. Е. (головуючий суддя), Мельник-Томенко Ж. М., Мартинюк Н. М.

ІV. Касаційне оскарження

У касаційній скарзі представник позивача просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, а справу направити до Одеського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

На обґрунтування позиції скаржник посилається на те, що позивачем не допущено суттєвого пропуску строку звернення до суду, що могло б свідчити про зловживання зі сторони позивача та загальний місячний строк, установлений КАС України, не пропущено.

Представник позивача вважає, що суди попередніх інстанцій допустили вибіркове тлумачення правових висновків Верховного Суду, на які посилаються у своїх судових рішеннях, і помилково вважають, що позивач не зазначив поважні причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом, оскільки ОСОБА_1 лікувався і проживає на території, яка постійно перебуває під обстрілами.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить відмовити у її задоволенні та залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін. Зазначає, що служба в поліції має особливий характер та всі правовідносини побудовані на спеціальних нормах законодавства України, таких як Дисциплінарний статут Національної поліції України та Закон України «Про Національну поліцію», а тому саме приписи статті 31 Дисциплінарного статуту слід застосовувати під час обрахування строку на звернення до суду з таким позовом. Крім того, ГУ Нацполіції зауважує, що договір про надання правової допомоги між позивачем та Ішбулатовою С. Р. був укладений 22 квітня 2024 року у період перебування ОСОБА_1 на лікуванні, а тому триваюча пасивна поведінка останнього не свідчить про дотримання ним строку звернення до суду, з урахуванням наявної у позивача можливості знати про стан (порушення) своїх прав, свобод та інтересів.

Також відповідач зазначає, що посилання позивача стосовно того, що Херсонський окружний адміністративний суд змінив свою підсудність на Одеський окружний адміністративний суд, який знаходиться на значній відстані від місця проживання позивача, не має суттєве значення у цій справі, оскільки позов був поданий не особисто ОСОБА_1 і під час таких дій останній не зобов`язаний прибути особисто за адресою суду.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування.

Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За правилами частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною третьою статті 122 КАС України установлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п`ята статті 122 КАС України).

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 123 КАС України, за частиною першою якої визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Відповідно до частини другої статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Водночас, відповідно до частини першої статті 59 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII) служба в поліції є державною службою особливого характеру, що відносить її до публічної служби в розумінні пункту 17 частини першої статті 4 КАС України.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2123-IX «Про внесення змін до законів України «Про Національну поліцію» та «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» з метою оптимізації діяльності поліції, у тому числі під час дії воєнного стану» (далі - Закон № 2123-IX) внесено зміни до указаних нормативно-правових актів. Зокрема, Дисциплінарний статут НП України доповнено розділом V «Особливості проведення службового розслідування в період дії воєнного стану», яким з 01 травня 2022 року, зокрема, запроваджено іншу процедуру ознайомлення поліцейського з наказом про притягнення до дисциплінарної відповідальності та інші строки звернення до суду.

При цьому, Преамбулою Дисциплінарного статуту передбачено, що цим Статутом, зокрема, визначені види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження.

Так, частиною четвертою статті 31 Дисциплінарного статуту передбачено, що поліцейський має право оскаржити застосоване до нього дисциплінарне стягнення, звернувшись до адміністративного суду протягом 15 днів з дня його ознайомлення з наказом про притягнення до дисциплінарної відповідальності. У разі застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади, пониження у спеціальному званні на один ступінь або звільнення зі служби в поліції поліцейський має право оскаржити таке стягнення протягом 15 днів з дня його ознайомлення з наказом по особовому складу про виконання застосованого дисциплінарного стягнення.

VІ. Висновки Верховного Суду

У силу положень статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Повертаючи позовну заяву, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме положення статті 31 Дисциплінарного статуту, яка передбачає 15-денний строк звернення до суду щодо оскарження наказів по особовому складу про виконання застосованого дисциплінарного стягнення (у цій справі - накази ГУ Нацполіції в Херсонській області від 29 березня 2024 року № 415 та від 01 квітня 2024 року), і такий строк починається з 01 квітня 2024 року (коли ОСОБА_1 був ознайомлений з такими наказами).

Водночас, суди попередніх інстанцій уважають, що посилання позивача на амбулаторне лікування у період з 12 квітня 2024 року по 22 квітня 2024 року та значну відстань між його місцем проживання та місцем розташування Одеського окружного адміністративного суду, не свідчить про поважність причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом.

Скаржник стверджує, що такі висновки суду апеляційної інстанції є помилковими, у зв`язку з тим, що, не зважаючи на положення статті 31 Дисциплінарного статуту, позивач звернувся до суду з цим позовом фактично у місячний строк, який визначений нормами статті 122 КАС України. Зловживання своїми правами на звернення до суду з боку позивача відсутнє, оскільки існують поважні причини, які унеможливили у 15-денний строк позивачу звернутися до суду, а саме: лікування гострої інфекції верхніх дихальних шляхів та перебування на території, яка постійно знаходиться під обстрілами.

Що стосується застосування судами першої та апеляційної інстанцій строків, визначених статтею 31 Дисциплінарного статуту, яка встановлює порядок звернення до суду з позовами про оскарження застосованих до поліцейських дисциплінарних стягнень, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Аналіз викладених вище положень КАС України дає підстави для висновку про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням правової визначеності в публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Звернення до суду за межами строків, визначених у статі 122 КАС України, є підставою для повернення (залишення без розгляду) позовної заяви, якщо суд не дійде висновку, що вказаний строк позивачем був пропущений з поважних причин.

Отже, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як убачається з матеріалів справи, предметом оскарження у цій справі є накази відповідача про застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення та виконання дисциплінарного стягнення і звільнення зі служби в поліції позивача.

Так, як вже було зазначено вище, Законом № 2123-ІХ було доповнено Дисциплінарний статут розділом V «Особливості проведення службового розслідування» в період дії воєнного стану».

Поряд з цим, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (пункт 1).

При цьому, надалі відповідними Указами Президента України воєнний стан в Україні неодноразово продовжено, такий правовий режим триває й на сьогодні.

Статтею 31 розділу V Дисциплінарного статуту встановлено порядок оскарження дисциплінарного стягнення у період дії воєнного стану, відповідно до частини четвертої якої поліцейський має право оскаржити застосоване до нього дисциплінарне стягнення, звернувшись до адміністративного суду протягом 15 днів з дня його ознайомлення з наказом про притягнення до дисциплінарної відповідальності. У разі застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади, пониження у спеціальному званні на один ступінь або звільнення зі служби в поліції поліцейський має право оскаржити таке стягнення протягом 15 днів з дня його ознайомлення з наказом по особовому складу про виконання застосованого дисциплінарного стягнення.

Оскільки існує колізія між загальним (КАС України) та спеціальним законом (Дисциплінарний статут), застосуванню підлягають норми спеціального закону, яким є саме Дисциплінарний статут.

Аналогічний висновок висловлений Верховним Судом у постановах від 31 травня 2023 року у справі № 160/9356/22, від 31 жовтня 2023 року у справі № 340/4394/22, від 30 листопада 2023 року у справі № 500/1224/23, від 28 березня 2024 року у справі № 420/22052/23 та від 30 вересня 2024 року у справі № 520/5571/24, і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від нього.

Таким чином, законодавець чітко пов`язав виникнення права на оскарження застосованого до поліцейського дисциплінарного стягнення та обчислення строку на таке оскарження - з моменту ознайомлення особи з наказом про виконання застосованого дисциплінарного стягнення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач був ознайомлений із спірними наказами 01 квітня 2024 року, про що, в свою чергу, зазначав й сам позивач під час звернення до суду з цим позовом та направлення заяви про поновлення процесуального строку, а тому саме з цієї дати слід обчислювати 15-денний термін на їх оскарження в судовому порядку.

Водночас, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду першої інстанції лише 28 квітня 2024 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» через свого представника - адвоката Ішбулатової С. Р., з якою 22 квітня 2024 року уклав договір про надання правової допомоги.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачем подано адміністративний позов з пропуском строку звернення до суду з даною позовною заявою, визначеним статтею 31 Дисциплінарного статуту.

У контексті доводів касаційної скарги та встановлених судами попередніх інстанцій обставин щодо заявлених позивачем причин пропуску строку звернення до суду із цим позовом, колегія суддів зазначає таке.

Процесуальні строки дисциплінують суб`єктів адміністративного судочинства, роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав сторін - учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.

Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 9901/405/19.

При цьому, колегія суддів зауважує, що поважними визнаються обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. Такими обставинами є ті, що унеможливлюють вчасне звернення до суду з відповідним позовом.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , як на поважність причин пропуску строку звернення до суду, посилається на: перебування у період з 12 квітня 2024 року по 22 квітня 2024 року на амбулаторному лікування; місце проживання позивача та місце знаходження Одеського окружного адміністративного суду знаходяться на значній відстані один від одного, при цьому, Херсонська область постійно перебуває під обстрілами.

Так, колегія суддів уважає за доцільне звернути увагу, що Верховний Суд у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 560/3070/19 зазначив, що амбулаторне лікування розуміє під собою лікувально-профілактичні дії, які надаються особі (основні види медичної допомоги), як в самій амбулаторії (без залишення в лікарні на стаціонар), так і вдома.

Хвороба, лікування в умовах денного стаціонару, перебування на амбулаторному лікуванні не є перешкодою для звернення до суду з позовом та не є об`єктивно непереборними обставинами, оскільки залежали виключно від волевиявлення самого позивача та належного використання ним своїх прав, визначених нормами закону.

Зазначений висновок, узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22 листопада 2019 року у справі № 120/4137/18-а, відповідно до якої перебування особи на амбулаторному лікуванні, на відміну від стаціонарного, не позбавляє можливості такої особи реалізувати своє право на захист порушених прав, як самому, так і через представника.

Тобто, колегія суддів погоджується з твердженнями судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач не був позбавлений можливості вчасно звернутися до суду з цим позовом як у період з 01 квітня 2024 року по 11 квітня 2024 року (коли не перебував на лікуванні), так і з 12 квітня 2024 року по 22 квітня 2024 року (коли позивач проходив амбулаторне лікування). Більш того, як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 лише 22 квітня 2024 року уклав з ОСОБА_4 договір про надання правової допомоги, що свідчить про його пасивну поведінку щодо дотримання строків оскарження спірних наказів ГУ Нацполіції в Херсонській області від 29 березня 2024 року № 415 та від 01 квітня 2024 року № 116 о/с.

Водночас, колегія суддів зауважує, що звернення позивача до адвоката за наданням правової допомоги не змінює моменту, з якого ОСОБА_1 повинен був дізнатися чи дізнався про порушення своїх прав щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення зі служби, а може свідчити про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права на звернення до суду і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку на звернення до суду.

Що стосується доводів скаржника про введення на території воєнного стану, знаходження Херсонської області під постійними обстрілами та значну відстань між місцем проживання позивача та розташуванням суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з твердженнями судів попередніх інстанцій про те, що такі підстави не можуть вважатися поважними причинами пропуску строку звернення до суду, оскільки ані під час подання позову, ані під час розгляду судами цієї справи ОСОБА_1 не надав належні та допустимі докази, які б були зумовлені воєнним станом та пов`язані з дійсно непереборними та об`єктивними перешкодами, істотними труднощами, що не залежали від волі позивача.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що як позовна заява, так і всі інші документи подавалися представником ОСОБА_1 - адвокатом Ішбулатовою С. В. до суду за допомогою підсистеми «Електронний суд», особисто до Одеського окружного адміністративного суду позивач не звертався, що спростовує його аргументи щодо значної відстані між місцем проживання та місцем розташування цього суду.

Верховний Суд уважає, що наведені скаржником підстави пропуску строку звернення до суду мають суб`єктивний характер та не позбавляли останнього можливості звернутись до суду з вказаним позовом у встановлені строки.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про повернення позовної заяви на підставі частини другої статті 123 КАС України.

Також, Суд констатує, що у касаційній скарзі відсутні обґрунтовані доводи, які б свідчили про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і не підлягають скасуванню, оскільки прийняті з дотриманням норм процесуального права, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін.

З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 345, 350, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Ішбулатової Світлани Рустамівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 08 травня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2024 року залишити без змін.

Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Е. Мацедонська

Судді Ж. М. Мельник-Томенко

Н. М. Мартинюк