Ухвала

від 06.01.2025 по справі 335/11/24

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

06 січня 2025 року

м. Київ

справа № 335/11/24

провадження № 61-17550ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12 березня 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 12 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Готель Україна» Запорізької обласної ради, Комунального підприємства «Універс» Запорізької обласної ради про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суми індексації заробітної плати та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства «Готель Україна» Запорізької обласної ради (далі - КП «Готель Україна» ЗОР, Комунального підприємства «Універс» Запорізької обласної ради (далі - КП «Універс» ЗОР), в якому просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 березня 2022 року до 09 грудня 2023 року в розмірі 118 944,00 грн; суму індексації заробітної плати в розмірі 9 376,50 грн; моральну шкоду в розмірі 5 000,00 грн та усі понесені ним судові витрати у справі.

В обґрунтування позову позивач зазначав, що з 05 лютого 2020 року ОСОБА_1 працював на посаді сторожа в КП «Готель Україна» ЗОР. 06 травня 2020 року позивача звільнено із займаної посади за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України, відповідно до наказу КП «Готель Україна» ЗОР «Про припинення трудового договору (контракту) від 06 травня 2020 року № 6-к. З 05 лютого 2020 року до 06 травня 2020 року позивач жодного разу не отримував заробітну плату, розрахунок при звільненні з ним не проведено. 18 березня 2022 року позивач звернувся до суду із позовом до КП «Готель Україна» ЗОР про стягнення заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за невикористану відпустку, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06 червня 2022 року у справі № 334/1246/22 позов задоволено частково. Стягнуто з КП «Готель Україна» ЗОР на користь позивача заборгованість із заробітної плати та компенсацію за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 14 465,36 грн; компенсацію моральної шкоди в розмірі 3 000,00 грн. Рішення сторонами не оскаржувалося і набрало законної сили 07 липня 2022 року.

Факт та дата прийняття на роботу, а також факт та дата звільнення позивача із займаної посади встановлені Ленінським районним судом м. Запоріжжя і закріплені у його рішенні від 06 червня 2022 року у справі № 334/1246/22, де брали участь ті самі позивач та КП «Готель Україна» ЗОР, а тому у розумінні приписів частини 4 статті 82 ЦПК України, не потребують доказування при розгляді іншої справи. У подальшому ухвалою цього ж суду від 31 жовтня 2023 року, у цій же справі боржника КП «Готель Україна» ЗОР замінено на нового боржника, правонаступника- КП «Універс» ЗОР. Вищевказане судове рішення фактично було виконано лише 09 грудня 2023 року, коли на розрахунковий рахунок позивача надійшли усі присуджені судом суми, у тому числі заборгованість із заробітної плати та грошова компенсація за невикористану відпустку. Таким чином, повний розрахунок із позивачем здійснено роботодавцем лише 09 грудня 2023 року. Враховуючи рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06 червня 2022 року у справі № 334/1246/22), за яким стягнення з відповідачів на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07 травня 2020 року до 18 березня 2022 року (день звернення із позовом) вже вирішено, представник позивача вважає, що з відповідачів у солідарному порядку на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 19 березня 2022 року по день фактичного розрахунку - 09 грудня 2023 року. Оскільки позивача звільнено з займаної посади 06 травня 2020 року, в силу положень частини першої статті 58 та частини третьої статті 22 Конституції України, а тому у даному спорі слід застосувати норми законодавства, що були чинні станом на 06 травня 2020 року. Згідно з наказом про прийняття на роботу, тривалість роботи позивача протягом тижня становить 40 годин, тарифна ставка - 28,31 грн, надбавка за нічні години - 30 %. Згідно з розрахунковими листками підприємства, заробітна плата позивача по часовому тарифу у березні 2020 року становила 4 583,39 грн за 143 робочих днів (в тому числі з доплатою за 63 години у нічний час), у квітні 2020 року - 52 228,86 грн за 154 робочих днів (в тому числі з доплатою за 49 годин у нічний час, 16 - у святкові і вихідні дні). Таким чином, середньогодинна заробітна плата позивача за два останні місяці перед звільненням, з урахуванням надбавки за нічні години, складає 33,04 грн ((4583,39+5228,86) / (143+154) = 33,04 грн).

Вищевказаний розмір і розрахунок середньогодинної заробітної плати та тривалість роботи позивача встановлено Ленінським районним судом м. Запоріжжя і закріплено у його рішенні від 06 червня 2022 року у справі № 334/1246/22, де брали участь ті самі позивач та КП «Готель «Україна» ЗОР, а тому, у розумінні приписів частини 4 статті 82 ЦПК України, не потребують доказуванню при розгляді справи. Норма тривалості робочого часу при 40-годинному робочому тижні за період з 19 березня 2022 року по 09 грудня 2023 року становить (90 тижнів х 40 годин) 3600 годин. Отже, за період з 19 березня 2022 року по день фактичного розрахунку, тобто по 09 грудня 2023 року середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні становить 118 944,00 грн (3600 год х 33,04 грн = 118 944,00 грн.). Таким чином, з відповідачів у солідарному порядку на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 19 березня 2022 року по 09 грудня 2023 року в розмірі 118 944,00 грн.

Крім того, КП «Готель Україна» жодного разу не здійснювалася індексація заробітної плати позивача за період його роботи на підприємстві з 05 лютого 2020 року по день звільнення 06 травня 2020 року. Не проведено індексацію і правонаступником КП «Готель Україна» ЗОР - КП «Універс» ЗОР. Враховуючи те, що індексація заробітної плати відповідачем не здійснювалася з лютого 2020 року, базовим (відправним) місяцем використано лютий 2020 року. Таким чином, з відповідачів у солідарному порядку на користь позивача підлягає стягненню сума індексації заробітної плати в розмірі 9376,50 грн.

Також, невиплатою заробітної плати у строки, передбачені законом, позивачеві була заподіяна моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях та переживаннях, викликаних порушенням права на оплату праці, необхідністю додавання зусиль для організації свого життя в забезпеченні себе та членів своєї сім`ї, яка підлягає відшкодуванню. Таким чином, з відповідачів у солідарному порядку на користь позивача підлягає стягненню моральна шкода, розмір якої позивач оцінює у 5 000,00 грн.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12 березня 2024 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 12 грудня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави у сумі 1 191,90 грн.

У грудні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 звернувсядо Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12 березня 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 12 грудня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про задоволення його вимог.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до частини четвертої статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема, малозначних справ; справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною дев`ятою статті 19 ЦПК України встановлено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому, незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розташована серед Загальних положень цього Кодексу, яка поширюється й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Ціна позову у даній справі становить 133 320,50 грн (118 944,00 грн + 9 376,50 грн + 5 000,00 грн), що станом на 01 січня 2024 року не перевищує вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 х 80 = 242 240,00 грн).

Зазначена справа є малозначною справою відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

При цьому, Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та судову практику у цій категорії справ.

Касаційна скарга не містить обґрунтування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

Посилання заявника на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу касаційного оскарження не заслуговують на увагу, оскільки з указаних підстав підлягають оскарженню рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, зокрема, у малозначних справах. Тобто такі доводи є виконанням вимог процесуального закону щодо змісту будь-якої касаційної скарги, а тому самі по собі не вказують на фундаментальність порушених у скарзі питань для формування єдиної правозастосовчої практики, та не свідчить про наявність інших випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судові рішення у малозначних справах, підлягають касаційному оскарженню.

Верховний Суд зауважує, що обґрунтування касаційної скарги підставами, передбаченими частиною другою статті 389 ЦПК України, не звільняє заявника від обов`язку, у відповідності до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, обґрунтувати підстави перегляду в касаційному порядку судових рішень у малозначних справах.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).

При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до верховного суду є правомірною та обгрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).

Рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023, зокрема, визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

У касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених Кодексом (абзац четвертий пункту 7.5. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023)

Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів (абзац п`ятий пункту 7.7. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Внормування процесуальних відносин у спосіб визначення в Кодексі підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв`язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики (абзац другий пункту 7.8. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Припис пункту 2 частини третьої статті 389 Кодексу, що встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим за змістом та передбачним за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності (пункт 7.9. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

З урахуванням наведеного, оскільки представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12 березня 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 12 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Готель Україна» Запорізької обласної ради, Комунального підприємства «Універс» Запорізької обласної ради про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суми індексації заробітної плати та моральної шкоди відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник