Ухвала

від 06.01.2025 по справі 420/2978/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

про відмову у відкритті касаційного провадження

06 січня 2025 року

м. Київ

справа № 420/2978/24

адміністративне провадження № К/990/50300/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Коваленко Н.В. та Стрелець Т.Г., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2024 року

у справі № 420/2978/24

за позовом ОСОБА_1

до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, Державної інспекції архітектури та містобудування України,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_4 , Одеська міська рада,

про визнання протиправними та скасування наказів,

УСТАНОВИВ:

29 січня 2024 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, Державної інспекції архітектури та містобудування України, у якому просила визнати протиправними та скасувати:

- наказ Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області (далі - Інспекція ДАБК в Одеській області) від 16 червня 2014 року № 69 СК про скасування реєстрації 03 квітня 2014 року за номером ОД 08 2140930868 декларації про початок виконання будівельних робіт з реконструкції частини квартири АДРЕСА_1 та нежитлового приміщення з об`єднанням під квартиру та виділом в окрему одиницю без зміни цільового призначення, та

- наказ Інспекції ДАБК в Одеській області від 25 липня 2014 року № 93 СК про скасування реєстрації 22 квітня 2014 року за номером ОД 14214112065 декларації про готовність об`єкта до експлуатації з реконструкції частини 350/1000 квартири та нежитлового приміщення з об`єднанням під квартиру та виділом в окрему одиницю без зміни геометричних розмірів за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2024 року, відмовлено у задоволенні позову.

Не погодившись з рішеннями судів першої і апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 25 грудня 2024 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного.

Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Згідно з пунктом 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Відповідно до пункту 6 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.

Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

За правилами пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв`язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Водночас обов`язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.

Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

ОСОБА_1 визначає підстави касаційного оскарження, передбачену пунктами 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме те, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували пункт 6 частини 5 статті 26, частину першу статті 41 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон № 3038-VI) та не врахували висновки щодо застосування цих та інших норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року в справі № 804/1510/16, від 02 жовтня 2018 року в справі № 465/1461/16-а, від 05 червня 2019 року в справі № 815/3172/18, від 23 липня 2019 року в справі № 826/5607/17, від 01 жовтня 2019 року в справі № 826/9967/18, від 20 січня 2021 року в справі № 420/1674/19, від 09 червня 2021 року в справі № 826/2123/18, від 18 червня 2021 року в справі № 420/3572/19, від 24 жовтня 2022 року в справі № 640/22599/19, від 17 жовтня 2023 року в справі № 440/12326/21, від 14 березня 2024 року в справі № 640/1622/20 та від 17 вересня 2024 року в справі № 420/2436/20.

Суд наголошує, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, їхніх повноважень, об`єкта, предмета правового регулювання відносин, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їхньої подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

Разом з тим, обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення в сукупності у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Правова позиція Верховного Суду у зазначених постановах від 19 вересня 2018 року в справі № 804/1510/16 та інших зводиться того, що після реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкта до експлуатації остання вичерпує свою дію фактом виконання, а подальші дії з її скасування або перевірка об`єкта контролюючими органами є неправомірними

Сама ОСОБА_1 , посилаючись на зазначені постанови, одночасно стверджує про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункт 6 частини п`ятої статті 26, частину першу статті 41 Закону № 3038-VI у подібних правовідносинах, коли оскаржується скасування декларацій про початок виконання будівельних робіт та про готовність об`єкта до експлуатації після скасування свідоцтва про право власності на об`єкт нерухомості.

Тому колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на висновки Верховного Суду, викладені у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року в справі № 804/1510/16, від 02 жовтня 2018 року в справі № 465/1461/16-а, від 05 червня 2019 року в справі № 815/3172/18, від 23 липня 2019 року в справі № 826/5607/17, від 01 жовтня 2019 року в справі № 826/9967/18, від 20 січня 2021 року в справі № 420/1674/19, від 09 червня 2021 року в справі № 826/2123/18, від 18 червня 2021 року в справі № 420/3572/19, від 24 жовтня 2022 року в справі № 640/22599/19, від 17 жовтня 2023 року в справі № 440/12326/21, від 14 березня 2024 року в справі № 640/1622/20 та від 17 вересня 2024 року в справі № 420/2436/20, оскільки такі висновки ухвалені за інших фактичних обставин та не можуть бути застосовані до спірних правовідносин без належного обґрунтування їхньої релевантності.

Також Верховний Суд звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції в мотивах постанови відхилив як нерелевантні висновки, сформульовані в постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2023 року в справі № 440/12326/21 та від 14 березня 2024 року в справі № 640/1622/20, щодо вичерпання дії декларацій про початок виконання будівельних робіт і готовність об`єкта до експлуатації після реєстрації права власності, оскільки реєстрація права власності позивачки на спірний об`єкт нерухомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно була скасована, тобто, висновки, викладені у зазначених постановах, стосуються інших правовідносин, які не відповідають обставинам справи, що переглядається.

У свою чергу обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є, зазначення норми права, яка була неправильно застосована судами першої та (або) апеляційної інстанцій щодо якої відсутній висновок Верховного Суду, а також обґрунтування у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на його думку, відповідна норма повинна застосовуватися.

Скаржник у касаційній скарзі лише посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, проте не обґрунтовує будь-яким чином цю підставу, не наводить конкретних аргументів, які б свідчили про наявність істотних порушень норм матеріального чи процесуального права, що могло б вплинути на законність та обґрунтованість прийнятих судами попередніх інстанцій рішень у цій справі. Тому колегія суддів вважає недоведеною наявність такої підстави касаційного оскарження.

Також ОСОБА_1 не аргументує, яким чином невитребування судом апеляційної інстанції оригіналів оскаржуваних нею у цій справі наказів Інспекції ДАБК в Одеській області вплинуло на повноту встановлення обставин, які можуть мати значення для правильного вирішення справи.

Суд також наголошує, що касаційна скарга не містить обґрунтування значного суспільного інтересу до розгляду конкретно цієї справи.

На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, а виключних підстав для касаційного оскарження судових рішень у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, передбачених частиною четвертою та частиною п`ятою статті 328 КАС України скаржником у касаційній скарзі належним чином не обґрунтовано, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 355, 359 КАС України, Суд, -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2024 року у справі № 420/2978/24 за позовом ОСОБА_1 до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, Державної інспекції архітектури та містобудування України про визнання протиправними та скасування наказів.

2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя -доповідач Я.О. Берназюк

Судді Н.В. Коваленко

Т.Г. Стрелець