Постанова

від 14.04.2008 по справі 12/245

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА

01025,  м. Київ,  вул. Десятинна,  4/6, тел. 278-43-43

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

 14 квітня 2008 року           17:45           № 12/245

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого –судді Цвіркуна Ю.І.,

суддів –Кротюка О.В., Ковзеля П.О.,

при секретарі Рудик Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі міста Києва, Кабінету Міністрів України про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії,

встановив:

Позивач звернувся до адміністративного суду з позовом до відповідачів про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії.

В суді позивач позов підтримав і просив визнати протиправною бездіяльність відповідачів,  зобов’язати їх здійснити йому перерахування пенсії та забезпечити її виплату з огляду на положення Закону України «Про соціальний захист дітей війни»та рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 р. № 6-рп/2007 (справа №1-29/2007), аргументуючи тим, що відповідачі своєю бездіяльністю порушують його конституційні права, позбавляють права на отримання  відповідної доплати до пенсії.

Представники відповідачів позов не визнали, посилаючись на те, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни», здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, тому кошти на доплату пенсії відповідним категоріям громадян в 2007 році повинні бути передбачені в Законі України "Про Державний бюджет України на 2007 рік". Однак згідно ст.ст.71, 111 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік»дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»зупинено. А після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 9 липня 2007 р. № 6-рп/2007 (справа №1-29/2007) відповідні зміни до Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік»не вносились, тому кошти на здійснення таких виплат у Державному бюджеті передбачені не були.  

Суд, вислухавши учасників процесу та дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

ОСОБА_1 є дитиною війни, що підтверджується пенсійним посвідченням.

Відповідач-1 та відповідач-2 не заперечують того факту, що позивач дійсно є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

У вересні 2007 року позивач звернувся до Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі міста Києва із заявою про доплату до пенсії в сумі 123 грн. 02 коп., на підставі того, що рішенням Конституційного  Суду України від 09.07.2007 р. №6-рп/2007 визнані відповідні положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким була зупинена дія положень чинного законодавства України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Відповідачем-1 було відмовлено у здісненні позивачу перерахунку пенсії та відповідної доплати.

Судом з’ясовано, що у 2007 році позивачу дана доплата до пенсії не виплачувалася. Але у 2008 році така виплата йому уже здійснюється.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" - дитина війни - це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

Згідно з ч.2 ст.3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Як встановлювала ч.1 ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»до внесення змін Законом України від 28.12.2007 року №107-VI, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Згідно статті 7 даного Закону фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Тобто, позивач має право отримувати державну соціальну підтримку, передбачену ст.6  Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»дія норм названого вище Закону, які передбачали відповідні виплати, була призупинена.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"  від 09.07.2007 р. №6-рп/2007 (справа №1-29/2007) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"  пункту 12 статті 71, яким зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", з урахуванням статті 111 цього Закону.

У рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій, третій статті 95 Конституції України. Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.

Також у цьому рішенні Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України на необхідність додержання положень статей 1, 3, 6, 8, 19, 22, 95, 96 Конституції України, статей 4, 27, частини другої статті 38 Бюджетного кодексу України при підготовці, прийнятті та введенні в дію закону про Державний бюджет України (пункт 4 резолютивної частини рішення).

Відповідно до пунктів 5 та 6 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 р. № 6-рп/2007 (справа №1-29/2007) рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Згідно зі ст.8 Основного Закону України Конституція має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Відповідно до ст.22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ст.152 Конституції України закони та інші правові акти, які за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, у зв'язку з визнанням Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) відповідних положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», починаючи з 9 липня 2007 р. відповідач-1 – суб’єкт владних повноважень зобов'язаний був здійснити позивачу перерахування пенсії та вчинити дії щодо забезпечення її виплати у відповідності до Конституції та Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

При цьому береться до уваги те, що реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів,  яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Тому посилання органів державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань, не може враховуватись судом.

Так, у рішенні від 8 листопада 2005 року по справі «Кечко проти України»(Заява №63134/00) Європейський Суд з прав людини констатував, що Суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.

Тож заперечення відповідачів про відсутність бюджетних асигнувань у даному випадку не можна вважати слушними, оскільки доказів про відсутність асигнувань суду не представлено, але й за умови наявності таких доказів, невиконання чи неналежне виконання законодавчих норм про виплати  державної соціальної підтримки через відсутність грошей, не є підставою для виправдання дискримінюючої недоплати відповідних виплат таким категоріям громадян як діти війни.

Відповідно до ч.1 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

У ст.19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи  місцевого  самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією  та  законами України.

Таким чином, відповідний суб’єкт владних повноважень повинен діяти згідно із Конституцією та законами України.

Однак, бездіяльність відповідача-1, що оскаржується, не відповідає вимогам чинного законодавства України і критеріям, які визначені у ч.3 ст.2 КАС України. При цьому, як видно, такими діями порушені права позивача.

Згідно із ч.1 ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому суд бере до уваги положення ч.2 ст.71 КАС України, згідно з якими в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак відповідач-1 не довів правомірність своєї позиції.

Суд вважає обґрунтованими вимоги позивача щодо здійснення йому перерахунку пенсії та забезпечення її виплати.

Так, на нього з 09.07.2007 року розповсюджувалися всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни», в тому числі й право на підвищення пенсії  згідно із ст.6 даного Закону.

Таким чином, з’ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, оскільки до компетенції Кабінету Міністрів України нарахування та виплата пенсій не відноситься.

На основі встановленого, керуючись ст.ст.86, 159-163 КАС України, суд

постановив:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі міста Києва протиправною.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі міста Києва здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії та забезпечити її виплату відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.

В решті позовних вимог –відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір (державне мито) в розмірі 3 грн. 40 коп.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України –з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява і скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції у порядку, що передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий :                                                                        Ю.І. Цвіркун

Суддя:                                                                            О.В. Кротюк

Суддя:                                                                            П.О. Ковзель