Ухвала

від 13.01.2025 по справі 161/3280/18

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/3280/18 Головуючий у 1 інстанції: Олексюк А. В. Провадження № 22-ц/802/254/25 Доповідач: Карпук А. К.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

13 січня 2025 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Карпук А.К.

суддів - Бовчалюк З.А., Киці С.І.,

вивчивши апеляційну скаргу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 подану його представником ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 липня 2018 року в справі за позовом ОСОБА_3 до Департаменту житлово-комунального господарства Луцької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування розпорядження,

встановив:

Представник третьої особи ОСОБА_2 09.01.2025 подав апеляційну скаргу на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 липня 2018 року в даній справі.

Відповідно до ст. 354 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Апеляційна скарга подана з порушенням строків, встановлених ст. 354 ЦПК України, оскільки оскаржуване рішення суду постановлене і повний текст виготовлений 13 липня 2018 року, тому строк на оскарження даного рішення закінчився 12 серпня 2018 року. З апеляційною скаргою представник третьої особи звернувся 09.01.2025 (згідно з відміткою канцелярії апеляційного суду на апеляцій скарзі).

ДО апеляційної скарги представник ОСОБА_2 долучивклопотання про поновлення строку на апеляційне провадження, в якому просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 липня 2018 року.

Клопотання обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 ознайомився з матеріалами справи 24.12.2024, копію судового рішення отримав 24.12.2024.

У задоволенні клопотання належить відмовити, з таких підстав.

Згідно з положеннями частини 1 статті 127 ЦПК України, яка врегульовує питання поновлення та продовження процесуальних строків, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

При цьому, ЦПК України не пов`язує право суду поновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Таким чином, у кожному випадку, суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

Клопотання чи заява про поновлення процесуального строку повинна містити роз`яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В клопотанні чи заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості.

Виходячи з положень статей 81, 127 ЦПК України, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Апеляційна скарга третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_1 подана через 6 років і 6 місяців з дня ухвалення рішення Луцьким міськрайонним судом.

У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі Пономарьов проти України викладено висновок Європейського суду з прав людини про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом із тим, питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан потрібного їм судового провадження. У кожній справі суди мають перевіряти, чи виправдовують підстави для поновлення строків для оскарження втручання у принцип юридичної визначеності.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, № 1916404, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Отже, встановлення строків звернення до суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності.

Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а також строків на оскарження судових рішень, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об`єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.

У клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження представник третьої особи ОСОБА_1 - ОСОБА_2, як на підставу поновлення строку апеляційного оскарження послався на те, що ОСОБА_1 ознайомився з матеріалами справи 24.12.2024 , копію судового рішення отримав 24.12.2024.

З огляду на дату ухвалення рішення суду - 13.07.2018, наведені представником третьої особи причини пропуску строку апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції не можна визнати поважними.

У тексті клопотання заявник не повідомляє та не додає належних доказів з матеріалів цивільної справи про те, чи було відомо ОСОБА_1 про відкрите провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до Департаменту житлово-комунального господарства Луцької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування розпорядження, чи був ОСОБА_1 належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи Луцьким міськрайонним судом у судових засіданнях, які були призначені у цій справі, чи не подавав він до Луцького міськрайонного суду заяв по суті справи, а також заяв про розгляд справи у його відсутності, чи надсилалось Луцьким міськрайонним судом копія рішення у справі після його ухвалення та чи була така копія рішення вручена заявнику.

Відповідно до вимог пункту 4 ч. 4 ст. 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції (за наявності).

Згідно з ч.3 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Всупереч наведеним правовим нормам заявником в апеляційній скарзі не наведено посилання на належні та допустимі докази, а також не додано докази на підтвердження дати отримання судового рішення, яке оскаржується.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Тому особі, яка подала апеляційну скаргу, відповідно до п. 3 ст. 357 ЦПК України, необхідно вказати підстави для поновлення строку та подати докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості.

Крім того, відповідно до положень п.3 ч.4 статті 356 ЦПК до апеляційної скарги має бути доданий документ про сплату судового збору або документи, які дають підстави для звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Апеляційна скарга не відповідає вимогам п.3 ч.4 статті 356 ЦПК України, оскільки заявником не додано документів, що підтверджують сплату судового збору в розмірі, визначеному пунктом 6 частини 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» або документів, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до Закону і такі документи відсутні в матеріалах справи.

До апеляційної скарги представник третьої особи ОСОБА_2 долучив клопотання в якому просить звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору.

Клопотання мотивовано важким фінансовим становищем, зокрема ОСОБА_1 є пенсіонером, не працевлаштований, отримує пенсію за віком.

У задоволенні клопотання належить відмовити з таких підстав.

Згідно з частинами першою та третьою статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до оплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно зі статтею 12 ЦПК України, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі. Приписами ст. 8 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Нормами ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» передбачено право суду, а не обов`язок щодо звільнення, відстрочення або розстрочення сплати судового збору.

Як роз`яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 29 постанови № 10 від 17.10.2014 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», єдиною підставою для відстрочення або розстрочення сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони, тобто фізичної або юридичної особи (наприклад, довідка про доходи, про склад сім`ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім`ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо). Клопотання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до суду, або окремим документом.

Тобто, підставою для звільнення від його сплати є такий, обумовлений виключними обставинами, майновий стан сторони, який об`єктивно унеможливлює сплату нею судового збору у відповідному розмірі.

Відповідно до приписів частини четвертої статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на національні суди покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов`язковість якої надано ВРУ та практику ЄСПЛ, як джерело права.

Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 року №10, судові витрати - передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду.

Відповідно до практики ЄСПЛ пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає від держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Разом з тим, там де такі суди існують, гарантії, що містяться у статті 6 Конвенції, повинні відповідати, зокрема, забезпеченню ефективного доступу до цих судів для того, щоб учасники судового процесу могли отримати рішення, яке стосується їх «цивільних прав та обов`язків» (Рішення ЄСПЛ у справі «Гоффман проти Німеччини» («Hoffmann v. Germany») від 11 жовтня 2001 року, пункт 65; Рішення ЄСПЛ у справі «Кудла проти Польщі» («Cudla v. Poland») від 26 жовтня 2000 року).

ЄСПЛ також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (Рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19.06.2001, пункт 59). Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (Рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia») від 20.02.2014, пункт 111).

Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (Рішення ЄСПЛ «Kniat v. Poland» від 26.07.2005, пункт 44; Рішення ЄСПЛ «Jedamski and Jedamska v. Poland» від 26.07.2005, пункти 63-64).

У зв`язку з цим, при здійсненні правосуддя у цивільних справах суди повинні вирішувати питання, пов`язані з судовими витратами (зокрема, щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), Закону України «Про судовий збір», а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку.

З долученої до клопотання довідки про доходи № 7566815437759513, вбачається, що ОСОБА_1 отримає пенсію за віком, яка за період з травня 2024 року по листопад 2024року складає 19075 грн. Проте подана довідка про доходи не є належним доказом річного доходу третьої особи ОСОБА_1 за попередній календарний рік, оскільки містить відомості про доходи за 7 місяців.

Відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 22.11.2024 також не є доказом річного доходу ОСОБА_1 , оскільки в них містяться відомості щодо третього кварталу 2024 року.

Як зазначалось вище суди повинні встановлювати наявність реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, проте відповідач усупереч вимог ст. 81 ЦПК України заявник не подав банківських документів про відсутність на рахунках коштів, довідки про склад сім`ї.

Надані заявником докази скрутного майнового стану не дають підстав прийти до висновку про можливість звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору, тому у задоволенні заяви необхідно відмовити.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відмова у звільненні від сплати судового збору, відстрочці або розстрочці його сплати не порушує положення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (про право на справедливий суд), оскільки не перешкоджає вказаній особі у доступі до суду і не ускладнює його таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права. Судовий збір, його об`єкти та ставки, підстави і порядок сплати, а також умови звільнення від сплати встановлені законом, тобто справляння судового збору переслідує законну мету.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Креуз проти Польщі» від 19.06.2001 зазначено, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду.

Таким чином, особі, яка подає апеляційну скаргу, необхідно сплатити судовий збір у порядку та розмірі, визначених Законом України «Про судовий збір».

При зверненні до суду з позовом сплачено підлягав сплаті судовий збір в розмірі 704,80 грн.

Згідно з пунктом 6 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду справляється судовий збір в розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

З поданої апеляційної скарги вбачається, що особа, яка подала апеляційну скаргу оскаржує рішення в повному обсязі, тому розмір судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду становить 1057,20 грн (704,80 грн х150%) і має бути перерахований або внесений за реквізитами:

Отримувач коштів ГУК у Волин.обл/м.Луцьк/22030101

Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38009371

Банк отримувача Казначейство України (ел. адм. подат.)

Код банку отримувача (МФО) 899998

Рахунок отримувача UA938999980313121206080003550

Код класифікації доходів бюджету 22030101

Призначення платежу *;101;

---

(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і має відповідну відмітку у паспорті);Судовий збір, за позовом

---

(ПІБ чи назва установи, організації позивача), на рішення від

---

(Дата оскаржуваного рішення) по справі

---

(Номер справи), Волинський апеляційний суд (назва суду, де розглядається справа).

Відповідна квитанція (оригінал) або квитанції (оригінали) мають бути подані до апеляційного суду.

Враховуючи зазначені обставини, апеляційну скаргу необхідно залишити без руху на підставі ст. 357 ЦПК України, надати строк для усунення відмічених недоліків.

Керуючись статтею 136, частиною 2 статті 357 ЦПК України,

У Х В А Л И В :

Відмовити в задоволенні клопотання представника третьої особи ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 липня 2018 року.

Відмовити в задоволенні клопотання представника третьої особи ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 липня 2018 року.

Апеляційну скаргу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 подану його представником ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 липня 2018 року в даній справі залишити без руху, надавши строк тривалістю десять днів з дня вручення копії ухвали для усунення вказаних недоліків.

Роз`яснити особі, яка подала апеляційну скаргу, що у разі невиконання у визначений строк вимоги суду про звернення до апеляційного суду з заявою про поновлення строку, у відкритті апеляційного провадження буде відмовлено на підставі ч. 3 ст. 357 ЦПК України. У разі несплати судового збору у зазначений строк апеляційна скарга буде визнана неподаною та повернута особі, яка її подала.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий - суддя

Судді