Постанова

від 13.01.2025 по справі 671/2696/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2025 року

м. Київ

справа № 671/2696/23

провадження № 61-7722св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне підприємство «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Волочиської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Флисом Василем Володимировичем, на рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 29 лютого 2024 року у складі судді Андрущенка О. Ю. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 23 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Костенка А. М., Гринчука Р. С., Спірідонової Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Волочиської міської ради (далі - КП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Волочиської міської ради) про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що вона до 31 жовтня 2023 року працювала лікарем-педіатром Волочиської амбулаторії загальної практики сімейної медицини КП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Волочиської міської ради.

31 серпня 2023 року їй було вручено повідомлення про скорочення чисельності та штату працівників Волочиської амбулаторії загальної практики сімейної медицини, яким повідомлено, що з 31 жовтня 2023 року її буде звільнено з займаної посади.

31 жовтня 2023 року їй вручено наказ про звільнення у зв`язку зі скороченням чисельності штату працівників.

Позивач вказувала, що наказ про звільнення є незаконним, оскільки вона мала переважне право на залишення на роботі, а саме: в її сім`ї немає інших працівників із самостійним заробітком (до складу її сім`ї входить дочка-інвалід з дитинства, яка не має заробітку та доходів, також зареєстрований син, який проходить службу в Збройних силах України по мобілізації, однак він проживає окремо зі своєю сім`єю) та вона є працівником з тривалим безперервним стажем роботи на підприємстві.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд: визнати незаконним та скасувати наказ КП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Волочиської міської ради від 30 жовтня 2023 року № 346/к про її звільнення; поновити її на посаді лікаря-педіатра Волочиської амбулаторії загальної практики сімейної медицини КП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Волочиської міської ради; стягнути з КП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Волочиської міської ради на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 листопада 2023 року до дня поновлення на роботі та стягнути на її користь понесені судові витрати.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 29 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 23 квітня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовано тим, що звільнення ОСОБА_1 було проведено КП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Волочиської міської ради відповідно до вимог КЗпП України, порушень процедури звільнення не встановлено, зокрема, враховано переважне право працівників на залишення на роботі, а вакантних посад відповідно до кваліфікації позивача на підприємстві не було.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2024 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Флис В. В., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не надали належної правової оцінки тому, що у позивача було переважне право на залишення на роботі, а проведена підприємством оцінка працівників, на думку заявника, проведена неправильно, оскільки не передбачає визначення кваліфікації та продуктивності праці працівників.

Посилається на відповідну практику Верховного Суду.

Також ставить під сумнів протокол зборів профспілкової організації, на яких вирішувалося питання про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 з роботи, оскільки її не запрошували прийняти участь в них. При цьому, вважає, що показання свідків, які вказують на те, що ОСОБА_1 була присутня на зборах, не можна брати до уваги, оскільки такі свідки є працівниками від`повідача та залежні від нього.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2024 року КП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Волочиської міської ради подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що викладені в ній доводи є безпідставними й не впливають на правильність оскаржуваних судових рішень, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

19 червня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 161/,7196/19 (провадження № 61-4375св20), від 12 травня 2021 року у справі № 561/1030/19 (провадження № 61-8403св20), від 09 червня 2021 року у справі № 333/4222/19 (провадження № 61-2971св21) та від 26 січня 2022 року у справі № 671/875/20 (провадження № 61-2163св21) що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також зазначає про порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме, судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Флиса В. В., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Звільнення згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).

Відповідно до статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

Згідно із частиною першою статті 43 КЗпП України у редакції, чинній на виникнення спірних правовідносин, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України чи органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового та митного законодавства.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (частина третя статті 49-2 КЗпП України).

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40 та частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши, що КП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Волочиської міської ради дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема скорочення чисельності та штату працівників, а саме однієї посади лікаря-педіатра, 31 серпня 2023 року ОСОБА_1 було було попереджено про наступне звільнення з 31 жовтня 2023 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, аналогічні вакантні посади, на які могла бути працевлаштована позивач, на підприємстві були відсутні, тому їй не могли бути запропоновані інші вакантні посади для її працевлаштування на підприємстві, було отримано попередньо згоду профспілкової організації на звільнення позивача, а також проведено аналіз переважного права залишення на роботі серед працівників, тобто звільнення позивача відбулося відповідно до процедури, визначеної нормами КЗпП України, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, через його необґрунтованість та недоведеність.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували переважного права позивача на залишення на роботі, є безпідставними.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що для визначення аналізу кваліфікації та продуктивності праці працівників, відповідною комісією підприємства надавалася оцінка всім трьом лікарям-педіатрам підприємства, тобто працівникам однорідних професій та посад, одна з яких підлягала скороченню.

Відповідна комісія підприємства 18 вересня 2023 року здійснила підсумки оцінювання якості роботи лікарів-педіатрів та лікарів-терапевтів та за результатами ОСОБА_1 набрала найменшу кількість балів, а саме: з максимальної кількості балів 41, ОСОБА_1 - 34 бали, ОСОБА_2 - 40 балів, ОСОБА_3 - 41 бал.

Станом на 31 жовтня 2023 року кількість укладених декларацій лікарем-педіатром ОСОБА_1 за 2 місяці зменшилася на 291, а саме з 641 декларацій до 350 декларацій, у той час як у лікаря-педіатра ОСОБА_2 така кількість збільшилася за той самий період з 93, до 444 декларації.

З рішення директора КП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Волочиської міської ради, оформленого протоколом наради директора від 21 вересня 2023 року, ОСОБА_2 має стаж роботи не лише на посаді лікаря-педіатра, а і лікаря педіатра-неонатолога, а лікар-педіатр ОСОБА_4 має кращу продуктивність роботи відносно до лікаря-педіатра ОСОБА_1 .

Враховуючи, зокрема, наведене, комісія дійшла висновку, що лікарі-педіатри ОСОБА_2 та ОСОБА_5 мають кращу продуктивність роботи та кваліфікацію відносно до лікаря-педіатра ОСОБА_1 .

Отже, перед звільненням ОСОБА_1 з роботи, КП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Волочиської міської ради виконало вимоги статті 42 КЗпП України та перевірило переважне право працівників з однорідними посадами на залишення на роботі, а надавати оцінку такій перевірці Верховний Суд не в праві, оскільки не може здійснювати переоцінку доказів, які були оцінені судами попередніх інстанцій (стаття 400 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції, відхиляючи аналогічні доводи апеляційної скарги заявника, про те, що оцінка продуктивності та кваліфікації лікарів-педіатрів підприємства не визначалась, не проведено порівняльний аналіз продуктивності та кваліфікації працівників, обґрунтовано вказав, що оцінювання якості роботи лікарів-педіатрів та лікарів-терапевтів відповідною комісією підприємства вчинено на підставі Критеріїв оцінки якості роботи лікаря КП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Волочиської міської ради, а твердження заявника, що вказані критерії не відображають кваліфікацію та продуктивність лікарів не заслуговують на увагу, оскільки законодавством не визначено відповідних критеріїв щодо проведення оцінки кваліфікації лікарів, такі критерії визначені самим підприємством та вони не суперечать чинному законодавству.

Доводи касаційної скарги з посилання на правові висновки Верховного Суду, є безпідставними, оскільки висновки судів попередніх інстанцій їм не суперечать.

Отже, вказані, а також інші доводи касаційної скарги, зокрема й оцінка показань свідків щодо протоколу зборів профспілкової організації, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не відповідають матеріалам справи та встановленим судом обставинам, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться виключно до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Флисом Василем Володимировичем, залишити без задоволення.

Рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 29 лютого 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 23 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. Ю. Гулейков

Д. Д. Луспеник