Постанова
від 14.01.2025 по справі 910/11751/23
КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/11751/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Ємця А.А.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «МР» (далі - Товариство, позивач) - Грива В.О. (адвокатка),

відповідача - Приватного підприємства «Хладоюг Сервіс» (далі - Підприємство, відповідач, скаржник) - Чехонадський А.О. (адвокат),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Підприємства

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2024 (головуюча - суддя Марченко О.В.),

додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 (головуюча - суддя Марченко О.В.),

постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.10.2024 (головуюча - суддя Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Яковлєв М.Л.) та

постанову (додаткову) Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2024 (головуюча - суддя Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Яковлєв М.Л.)

у справі за позовом Товариства

до Підприємства

про зобов`язання вчинити дії та стягнення 710 381,04 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

ВСТУП

Предметом судового розгляду є наявність/відсутність підстав для зобов`язання вчинити дії, а саме забрати (вивезти) товар і стягнення заборгованості, втрат від інфляції та 3% річних.

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство звернулося до суду з позовом до Підприємства про:

- зобов`язання Підприємства вчинити дії, а саме забрати (вивезти) зі складу Товариства за свій рахунок виготовлений за замовленням Підприємства товар;

- стягнення, ураховуючи заяву про збільшення позовних вимог, 526 590,60 грн заборгованості за товар; 154 101,28 грн втрат від інфляції та 29 689,16 грн 3% річних.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:

- починаючи з 2016 року у сторін склалися довготривалі господарські відносини щодо виготовлення та поставки товару - виробів з металу за замовленнями, вихідними даними та кресленням відповідача; зазвичай договори у письмовій формі не укладалися, а домовленості стосовно виготовлення, відвантаження та оплати товару досягалися в усній формі та шляхом обміну повідомленнями з використанням електронної пошти та месенджера «Viber»;

- з серпня 2021 року до лютого 2022 року Підприємство зробило у Товариства замовлення на виготовлення виробів з металу за кресленнями відповідача;

- на виконання вказаної домовленості позивачем виставлено Підприємству до оплати низку рахунків-фактур;

- відповідач здійснив часткову оплату товару, переліченого у рахунках-фактурах, що підтверджується банківськими виписками;

- за фактом надходження сплачених коштів Товариство зареєструвало в Єдиному реєстрі податкових накладних на користь Підприємства податкові накладні;

- товар виготовлено Товариством, проте відповідач його не забрав;

- з огляду на наявність у відповідача заборгованості позивачем нараховано втрати від інфляції та 3% річних.

2. Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції та ви суду апеляційної інстанції

2.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 27.05.2024 у цій справі:

- позовні вимоги задовольнив частково;

- зобов`язав Підприємство вчинити дії, а саме забрати (вивезти) зі складу Товариства за свій рахунок виготовлений за замовленням Підприємства товар;

- стягнув з Підприємства на користь Товариства 526 590,60 грн заборгованості за замовлений відповідачем та виготовлений позивачем товар; 91 054,33 грн втрат від інфляції; 25 536,04 грн 3% річних і 12 331,72 грн судового збору;

- у задоволенні решти позовних вимог відмовив.

2.2. Господарський суд міста Києва додатковим рішенням від 10.06.2024 у цій справі стягнув з Підприємства на користь Товариства 68 666,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

2.3. Північний апеляційний господарський суд постановою від 14.10.2024 у цій справі апеляційну скаргу Підприємства залишив без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 у справі №910/11751/23 залишив без змін.

2.4. Північний апеляційний господарський суд постановою (додатковою) від 28.10.2024 у цій справі заяву Товариства про ухвалення додаткової постанови задовольнив і стягнув з Підприємства на користь Товариства 25 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з апеляційним розглядом справи.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Підприємство, посилаючись на ухвалення судами попередніх інстанцій оскаржуваних судових рішень з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

3.2. Також, скаржник просив постановити ухвалу, якою справу №910/11751/23 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою відступлення від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у пункті 32 постанови від 03.07.2018 у справі №917/1345/17 щодо застосування частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в частині ототожнення термінопонять "рішення суду" та "судове рішення".

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. У поданій касаційній скарзі (в новій редакції) Підприємство з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №904/6455/17 щодо частини першої статті 76 ГПК України, від 23.04.2019 у справі №910/7058/18 щодо пункту 5 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

4.2. Скаржник у касаційній скарзі (в новій редакції) з посиланням на пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України зазначає на необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, а саме від висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованого у пункті 32 постанови від 03.07.2018 у справі №917/1345/17, відповідно до якого преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом, на підставі чого дійшов висновку про те, що Велика Палата Верховного Суду у висновках щодо преюдиції не обмежується встановленням обставин, що мають преюдиційне значення, виключно «рішенням суду», прийнятим першою інстанцією, а використовує загальний термін «судовими рішеннями», оскільки, правовідносини у справах №917/1345/17 та №910/11751/23 є подібними (предмети позовів в обох справах - стягнення грошових коштів). На міркування відповідача, Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові в контексті частини четвертої статті 75 ГПК України безпідставно ототожнила термінопоняття «рішення суду» та «судове рішення», оскільки, за такого тлумачення рішенням суду, встановлені обставини в якому мають преюдиційне значення є не тільки постанови, але й ухвали та судові накази, що вже призводить та може призвести у майбутнього до спотворення дійсного змісту цієї норми процесуального права.

4.3. Відповідач у касаційній скарзі (в новій редакції) з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини другої статті 664 ЦК України в поєднанні з частиною другою статті 7 ЦК України у подібних правовідносинах.

4.4. Також Підприємство у касаційній скарзі (в новій редакції) з посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункти 1, 3, 4 частини третьої статті 310 ГПК України зазначає, що суд не дослідив зібрані у справі докази, необґрунтовано відхилив клопотання про витребування доказів та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

4.5. Разом з тим, у касаційній скарзі (в новій редакції) на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2024 скаржник, з посиланням на правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16.04.2018 у справі №923/631/15, від 23.01.2020 у справі №910/20089/17, від 23.12.2021 у справі №925/81/21, від 09.02.2022 у справі №910/17345/20, від 06.04.2023 у справі №910/18417/21, просить їх скасувати як похідні, оскільки додаткове рішення не може існувати окремо від первісного (основного) рішення та у разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

4.6. У доповненнях до касаційної скарги Підприємство вважає за необхідне доповнити касаційну скаргу додатковими підставами, з посиланням:

4.6.1. на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України та зазначає на не врахуванні апеляційним судом висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08.10.2024 у справі №922/1715/22 щодо частин першої, другої статті 269 ГПК України; від 18.04.2019 у справі №910/493/18 щодо частини першої статті 692 ЦК України; від 03.10.2024 у справі №910/13/21 щодо пункту 3 частини четвертої статті 129 ГПК України; від 25.06.2024 у справі №908/3274/23 щодо частини сьомої статті 116 ГПК України;

4.6.2. на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України та вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права частини третьої статті 88 ГПК України в поєднанні з статтею 90 ГПК України у подібних правовідносинах;

4.6.3. на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункти 1, 2 частини першої статті 310 ГПК України, оскільки, суд апеляційної інстанції розглянув та вирішив справу неповноважним складом суду; наявні сумніви у неупередженості та об`єктивності судді Господарського суду міста Києва, якій ним було заявлено відвід, у задоволенні якого відмовлено та пункти 1, 4 частини третьої статті 310 ГПК України, оскільки: суд неналежно дослідив докази подання відповідачем клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів щодо доказів оплати позивачем гонорару за надання професійної правничої допомоги.

5. Позиція іншого учасника справи

5.1. У відзиві на касаційну скаргу Товариство заперечило проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просило відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

5.2. Позивач у порядку статті 221 ГПК України зробив заяву про вирішення питання про судові витрати після ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, у зв`язку з неможливістю з поважних причин до закінчення судових дебатів подати докази, що підтверджують розмір понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції.

5.3. Також, Товариство просило свої судові витрати у суді касаційної інстанції у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн стягнути з Підприємства.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- позивач 18.08.2021 виставив відповідачу рахунок-фактуру на оплату матеріалів №СФ-0000660 на суму 96 725,40 грн. Підприємством 29.10.2021 сплачено Товариству 48 362,70 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 22.10.2021 №50767 (призначення платежу «Оплата за тмц згідно рах№660 від 18.08.21 у т.ч. ПДВ 20% 8 060,45 грн.»);

- позивач 21.10.2021 виставив відповідачу рахунки-фактури на оплату матеріалів №СФ-0000847 на суму 96 180 грн і №СФ-0000848 на суму 94 825,80 грн. Підприємством 22.10.2021 сплачено Товариству 95 502,90 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 22.10.2021 №50735 на суму 47 412,90 грн (призначення платежу «Оплата за колектор згідно рах№СФ-0000848 від 21.10.21 у т.ч. ПДВ 20% 7902,15 грн.») і №50736 на суму 48 090,00 грн (призначення платежу «Оплата за колектор згідно рах№СФ-0000847 від 21.10.21 у т.ч. ПДВ 20% 8 015 грн.»);

- позивач 31.01.2022 виставив відповідачу рахунки-фактури на оплату матеріалів №СФ-0000061 на суму 101 862,00 грн, №СФ-0000062 на суму 101 049,00 грн і №СФ-0000063 на суму 101 751,00 грн. Підприємством 31.01.2022 сплачено Товариству 30 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 31.01.2022 №51548 на суму 10 000,00 грн (призначення платежу: «Оплата за тмц згідно рах№СФ-0000061 від 31.01.22 у т.ч. ПДВ»), №51549 на суму 10 000,00 грн (призначення платежу «Оплата за тмц згідно рах№СФ-0000062 від 31.01.22 у т.ч. ПДВ») і №51550 на суму 10 000,00 грн (призначення платежу «Оплата за тмц згідно рах№СФ-0000063 від 31.01.22 у т.ч. ПДВ»);

- позивач 03.02.2022 виставив відповідачу рахунки-фактури на оплату матеріалів №СФ-0000078 на суму 19 551,00 грн і №СФ-0000079 на суму 100 512,00 грн. Підприємством 18.02.2022 сплачено Товариству 12 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 18.02.2022 №51659 на суму 2 000,00 грн (призначення платежу «Оплата за тмц згідно рах№СФ-0000078 від 03.02.22 у т.ч. ПДВ 20% 333,33 гр») і №51660 на суму 10 000,00 грн (призначення платежу «Оплата за тмц згідно рах№СФ-0000079 від 03.02.22 у т.ч. ПДВ 20% 1666,67 грн»).

6.2. Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач вказує про те, що позивачем не доведено, що сторонами погоджено виготовлення всіх матеріалів, які зазначені у рахунках-фактурах. За доводами Підприємства, матеріали, які були замовлені відповідачем, частково ним і оплачені у сумі 185 865,60 грн.

6.3. Суди попередніх інстанцій встановили, що:

- згідно з наявними в матеріалах справи скриншотами електронної переписки сторін, позивачем електронною поштою (на адресу j@m-r.kiev.ua) отримано від відповідача (з адреси ІНФОРМАЦІЯ_2 «ОСОБА_2», ця особа в електронних листах зазначена як менеджер відповідача) креслення, за якими замовлено виготовлення відповідних матеріалів;

- матеріали справи містять електронну переписку сторін щодо погодження замовлень (креслень) і оплати за ними. Листування відповідачем здійснювалося з офіційної електронної адреси Підприємства (ІНФОРМАЦІЯ_1), яка зазначена на сайті відповідача.

6.4. У судовому засіданні 27.05.2024 судом першої інстанції досліджено подані позивачем електронні докази щодо переписки сторін електронною поштою, в яких сторони погоджували креслення, внесення до них коригувань, готовність продукції на складі.

6.5. Суди попередніх інстанцій вказали, що матеріали справи також містять довіреності, видані Підприємством (з накладенням електронної печатки відповідача), на ім`я менеджера проєктів Мельниченко Наталії Михайлівни від 21.12.2022 №351 на отримання цінностей за рахунком-фактурою від 31.01.2022 №ХС-0000063 і №352 на отримання цінностей за рахунком-фактурою від 21.10.2021 №СФ-0000848.

6.4. Відтак, оскільки відповідачем здійснено часткові оплати, то, на думку судів попередніх інстанцій, він фактично погодився прийняти виготовлені позивачем матеріали.

6.5. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вказав, що на кожну з проведених Підприємством оплат Товариством складено податкові накладні, які надають відповідачу можливість скористатися податковим кредитом.

6.6. Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- позивачем 22.05.2023 надіслано відповідачу вимогу від 22.05.2023 вих. №2205/23-1, в якій Товариство просило отримати виготовлені за замовленням Підприємства вироби зі складу позивача, оплатити у відповідача заборгованість у сумі 526 590,60 грн, повернути Товариству один екземпляр кожної видаткової накладної, доданої до даної вимоги, і актів звірки взаєморозрахунків за 2020 рік, 2021 рік та 2022 рік, надісланих Підприємству 05.05.2023;

- листом від 30.05.2023 №30-05 відповідач повідомив позивача про те, що:

за рахунками-фактурами, вказаними Товариством (від 18.08.2021 №СФ-0000660, від 21.10.2021 №СФ-0000847, від 21.10.2021 №СФ-0000848, від 31.01.2022 №СФ-0000061, від 31.01.2022 №СФ-0000062, від 31.01.2022 №СФ-0000063, від 03.02.2022 №СФ-0000078, від 03.02.2022 №СФ-0000079), на оплату товарів за період з 18.08.2021 по 03.02.2022 Підприємство сплачувало лише ті товари, які дійсно замовляло у позивача; названі у платіжних документах товари, що сплачені за рахунками-фактурами відповідач від Товариства ніколи не отримував з причини, яка не залежить від Підприємства; заборгованість відповідача становить 185 865,60 грн;

згідно з вимогами чинного законодавства всі операції передачі товарів між сторонами супроводжувалися складанням в двох примірниках (по одному для кожної із сторін) і підписанням повноважними представниками юридичних осіб первинних документів, в яких відображені відповідні господарські операції;

твердження про те, що позивач в період з квітня 2020 року по грудень 2022 року передавав товари покупцям без оформлення таких первинних документів є нелогічним і не відповідає дійсності; просимо пояснити, якими саме документами, підписаними повноважними представниками Товариства і Підприємства, обумовлені зобов`язання (обов`язки), виконання яких позивач вимагає;

- Товариство листом від 18.07.2023 вих. №1807/23-1 надало відповідачу таку відповідь:

Підприємство з 18.08.2021 по 03.02.2022, як і практикувалося раніше між компаніями, здійснило замовлення на виготовлення металевих виробів (товару) за наданими відповідачем електронною поштою вихідними даними та кресленнями на загальну суму 712 456,20 грн;

позивач за отриманими замовленнями виставив рахунки-фактури з переліком замовленого товару на загальну суму 712 456,20 грн та надіслав їх електронною поштою Підприємству; перелік рахунків зазначено у вимозі від 22.05.2023 вих. №2205/23-1;

жодних повідомлень від відповідача щодо зміни рахунків чи номенклатури, вказаної у них, Товариству не надходило;

Підприємство за рахунками-фактурами здійснило часткову оплату у сумі 185 865,60 грн із посиланням на номер рахунка у відповідних платіжних дорученнях;

дії відповідача свідчать про повне та беззастережне прийняття ним умов договору, а отже всього переліку товару в рахунках на оплату відповідно до частин першої та другої статті 642 ЦК України;

вироби (товар) згідно з наданими та передплаченими замовленнями виготовлено позивачем в строк, проте з незалежних від останнього причин на даний час не вивезено (забрано) Підприємством і не проведено останнім остаточного розрахунку з Товариством у сумі 526 590,60 грн;

- відповідач виготовлені матеріали у позивача не забрав та їх вартість не оплатив;

- згідно з наявною в матеріалах справи перепискою між менеджерами сторін виготовлені позивачем за замовленнями відповідача матеріали отримувалися останнім безпосередньо у позивача, тобто відповідач самостійно забирав товар зі складу позивача;

- з наведеного вбачається, що відповідач уникає як отримання товару, так і його оплати.

6.7. Суди попередніх інстанцій зазначили, що Підприємством подано до Господарського суду міста Києва позов до Товариства про розірвання договору, укладеного у спрощений спосіб, припинення зобов`язання сторін та стягнення 185 865,60 грн.

6.7.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.07.2023 у справі №910/3611/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2023, залишеною без змін постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.02.2024, у задоволенні позовних вимог Підприємства відмовлено.

6.7.2. Вказане рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, мотивовано тим, що Підприємством не було доведено факту порушення Товариством зобов`язань з поставки товару у встановлений строк, що свідчило б про наявність у Підприємства права вимагати повернення спірної суми грошових коштів у порядку статті 693 ЦК України, відповідно, враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів прострочення продавцем виконання його обов`язку щодо передачі товару, зокрема, доказів, які підтверджують конкретну дату виникнення такого прострочення і доказів відмови Товариства в передачі товару Підприємству на його вимогу, заявлені останнім вимоги про стягнення 185 865,60 грн є передчасними та не доведеними належним чином, тобто у розумінні положень частини другої статті 651 ЦК України не можуть вважатися істотним порушенням Товариством умов договорів та не можуть бути підставою для розірвання договорів.

6.7.3. Суд апеляційної інстанції зазначив, що надані до відзиву на позовну заяву скріншоти переписки представників сторін електронною поштою (ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 / ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 / ІНФОРМАЦІЯ_3), а також у месенджері «Viber» підтверджують узгодження сторонам умов виготовлення замовлених товарів, уточнення за об`єктами, внесення коригувань у креслення, їх готовність на складі, надіслання Підприємством даних стосовно автомобілів на відвантаження готових виробів, підготовку розрахунків за замовленнями тощо. Факт наявності переписки сторін, вирішення відповідних питань з виконання замовлень, як електронною поштою, так і у месенджері «Viber» не заперечується Підприємством.

6.7.4. Узгодження умов поставки товару за кожним замовленням сторонами відбувалося шляхом обміну повідомленнями електронною поштою та у месенджері «Viber», як про те стверджує Товариство, відвантаження товару здійснювалось за адресою виробничих потужностей Товариства; Підприємство надсилало номер машини, вказувало особу, яка прибуде за товаром (підтверджено скріншотами повідомлень).

6.7.5. Апеляційний господарський суд зазначив, що з переписки сторін вбачається, що Товариство неодноразово повідомляло про готовність товарів до відвантаження та необхідність проведення оплат, а Підприємство неодноразово підтверджувало намір забрати товар та здійснити оплату.

6.7.6. Відтак, дослідивши наявне в матеріалах справи електронне листування сторін, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що продавцем не була здійснена поставка замовлених Підприємством, виготовлених та готових товарів внаслідок ненадання покупцем транспортного засобу під завантаження, неприбуття уповноважених осіб Підприємства для отримання замовлень.

6.7.7. Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанції про те, що сукупність встановлених судами обставин доводить відсутність законних підстав для висновку про порушення Товариством своїх зобов`язань з поставки замовленого Підприємством товару, що, в свою чергу, свідчить про відсутність підстав для стягнення з Товариства суми попередньої оплати та розірвання договору.

6.8. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виснував, що в силу частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 31.07.2023 у справі №910/3611/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2023 та постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.02.2024, не підлягають доказуванню під час розгляду цієї справи.

6.9. У судовому засіданні 27.05.2024 судом першої інстанції досліджено переписку сторін у застосунку «Viber» стосовно замовлення товару, його готовності для відвантаження та прохання з боку позивача оплачувати такий товар вчасно, сплачувати аванс, надіслання Підприємством даних стосовно автомобілів на відвантаження готових виробів.

6.10. Суд апеляційної інстанції вказав, що у цій справі суд першої інстанції дослідив зібрані у справі докази, в тому числі, й електронні докази переписки сторін електронною поштою та переписку сторін у застосунку Viber. Аргументи скаржника про відмову суду у задоволенні клопотання відповідача про витребування оригіналів доказів від 11.04.2024 спростовуються тим, що відмовляючи у задоволенні клопотання суд повідомив представників сторін про те, що суд на стадії дослідження доказів обов`язково огляне електронні докази.

6.10.1. У судовому засіданні на стадії дослідження доказів судом оглянуто електронні докази переписки сторін електронною поштою та переписку сторін у застосунку Viber, про що зазначено у судовому рішенні.

6.10.2. Як вбачається з протоколу судового засідання від 27.05.2024 №2919913, представник відповідача брав участь у судовому засіданні 27.05.2024 у режимі відеоконференції та брав участь у дослідженні електронних доказів судом, ставлячи питання та отримуючи відповіді на них.

6.10.3. Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, у рішенні суду від 27.05.2024 місцевим судом обґрунтовано зазначено, що суд дослідив в порядку статей 209 і 210 ГПК України докази у справі, в тому числі і електронні докази переписки сторін.

6.11. Суд апеляційної інстанції вказав, що:

- не зазначення у рішенні, які докази відкинуті свідчить про те, що всі докази, долучені до матеріалів справи, визнані судом належними, допустимими, достовірними, досліджені та враховані судом та жодний доказ не було відкинуто;

- отже, твердження скаржника, що оцінка доказів місцевим господарським судом взагалі не здійснювалась не відповідає дійсності;

- вказуючи на відсутність слова «оцінка» та посилаючись на статтю 86 ГПК України скаржник вдається до надмірного формалізму обґрунтовуючи незаконність і необґрунтованість оскаржуваного рішення;

- у цьому випадку скаржник маніпулює словом «оцінка», вказуючи на його відсутність в рішення суду, проте така відсутність не спростовує того, що місцевим судом здійснено оцінку всіх необхідних доказів для винесення законного та обґрунтованого рішення;

- в оскаржуваному рішенні місцевим судом, оцінено докази та, зокрема, встановлено, що згідно з наявною в матеріалах справи перепискою між менеджерами сторін, позивачем виготовлені за замовленнями відповідача матеріали отримувалися останнім безпосередньо у позивача, тобто відповідач самостійно забирав товар зі складу позивача;

- з наведеного вбачається, що відповідач уникає як отримання товару, так і його оплати;

- відтак, твердження скаржника щодо нездійснення судом оцінки доказів є безпідставними та спростовуються самим судовим рішенням.

6.12. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що з огляду на встановлені судом обставини недобросовісних дій відповідача, враховуючи, що матеріали виготовлені на замовлення Підприємства, і саме останній має їх вивезти зі складу Товариства, вимоги позивача про зобов`язання відповідача вчинити дії, а саме забрати (вивезти) зі складу Товариства за свій рахунок виготовлений за замовленням Підприємства товар та стягнення 526 590,60 грн заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

6.13. Як зазначає суд апеляційної інстанції, місцевим судом правомірно стягнуто з відповідача 91 054,33 грн втрат від інфляції та 25 536,04 грн 3% річних.

6.14. Стосовно додаткового рішення суду першої інстанції про стягнення з відповідача 68 666 грн судових витрат на професійну правничу (правову) допомогу, то суд апеляційної інстанції зазначив таке.

6.14.1. Позивачем і адвокатом Гривою Вікторією Олександрівною 04.05.2023 укладено договір №04/05-2023 про надання правової/правничої допомоги, за умовами пункту 2.1 якого адвокат надає клієнту правову допомогу, пов`язану із зверненням до Господарського суду міста Києва з позовною заявою з вимогами зобов`язати Підприємство забрати зі складу Товариства замовлений відповідачем товар власним транспортом та оплатити заборгованість за товар у сумі 526 590,60 грн і штрафні санкції; правова допомога включає в себе: підготовку до розгляду справи в суді, включаючи підготовку правової позиції та стратегії ефективного захисту інтересів клієнта з подальшою реалізацією; збір доказів; складання та подання позовної заяви, заперечень на відзив, додаткових пояснень, апеляційної скарги, заперечень на апеляційну скаргу, касаційної скарги, заперечень на касаційні скарги, заяв про перегляд, заперечень на заяву про перегляд, клопотань, заяв, письмових пояснень, та всіх інших процесуальних документів, необхідних для ефективного захисту інтересів клієнта при розгляді справи в судах усіх інстанцій; представництво інтересів клієнта в судовому процесі при розгляді справи в усіх інстанціях без обмеження повноважень; ознайомлення з матеріалами судової справи, а також отримання оригіналів та копій процесуальних документів.

6.14.2. Відповідно до додаткової угоди від 04.05.2023 №1 до договору Товариство і адвокат на підставі пункту 5.1 договору домовились, що оплата гонорару (вартості послуг) адвоката за надання правової допомоги клієнту за договором буде здійснюватися в такому порядку: за супроводження судової справи в суді першої інстанції, незалежно від кількості судових засідань, гонорар становить 15 000,00 грн та у разі задоволення судом позовної заяви 10% від ціни позову 536 660,17 грн, що у розрахунку дорівнює 53 666,00 грн; перша частина гонорару у сумі 15 000,00 грн сплачується клієнтом протягом 10 робочих днів з дати відкриття позовного провадження за позовною заявою та не залежить від задоволення позовної заяви; друга частина гонорару у сумі 53 666,00 грн сплачується протягом 3 робочих днів з дати прийняття рішення судом першої інстанції у разі задоволення позовної заяви.

6.14.3. Товариством і адвокатом 30.05.2024 підписано акт приймання-передачі послуг, за яким адвокатом згідно з договором належним чином надано клієнту професійну правову/правничу допомогу - послуги юридичні за кодом УКТЗЕД 69.10., пов`язану зі зверненням Товариства до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Підприємства та розглядом справи №910/11751/23, склад яких зазначено у додатку №1 до даного акта, а клієнт прийняв надану правову/правничу допомогу та оплатив її в повному обсязі; вартість наданої правової/правничої допомоги становить 68 666,00 грн; у клієнта відсутні будь-які претензії, пов`язані з наданням адвокатом правової/правничої допомоги за договором в суді першої інстанції.

6.14.4. Оплата наданих адвокатом послуг підтверджується платіжними інструкціями від 23.08.2023 №10762 на суму 15 000,00 грн і від 29.05.2024 №12147 на суму 53 666,00 грн.

6.14.5. На підтвердження виконання адвокатом зобов`язань за Договором про надання правової допомоги позивачем надано:

- копія договору №04/05-2023 про надання правової/правничої допомоги від 04.05.2023;

- копія Довідки про взяття на облік платника податків форми 34-ОПП ФОП, адвоката Гриви В.О.;

- копія Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю адвоката Гриви В.О. Серія ЧК№ 001092, видане 01.03.2019;

- ордер про надання правничої (правової) допомоги серія СА №1060569 від 18.07.2023;

- сканкопія Додаткової угоди до Договору №04/05-2023 про надання правової/правничої допомоги від 04.05.2023;

- сканкопія рахунку №17/08 від 17.08.2023;

- сканкопія рахунку №28/08 від 28.05.2024;

- сканкопія платіжної інструкції № 10762 від 23.08.2023;

- сканкопія платіжної інструкції № 12147 від 29.05.2024;

- сканкопія Акта приймання-передачі послуг від 30.05.2024, відповідно до Договору №04/05-2023 про надання правової/правничої допомоги від 04.05.2023 із звітом про надану правову/правничу допомогу станом на 30.05.2024.

6.14.6. Суд апеляційної інстанції зазначив, що наведені докази спростовують твердження скаржника про неподання належних та допустимих доказів, які підтверджують оплату наданої професійної правничої допомоги.

6.14.7. Відповідно до акта надання послуг від 30.05.2024 адвокатом Гривою В.О. надано Товариству правову/правничу допомогу у загальній сумі 68 666,00 грн.

6.14.8. Надані адвокатом послуги на загальну суму 68 666,00 грн згідно з актом надання послуг від 30.05.2024 відповідно до платіжної інструкції від 23.08.2023 №10762 та платіжної інструкції від 29.05.2024 №12147 оплачено позивачем.

6.14.9. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає доведеними витрати позивача на надання правової допомоги.

6.14.10. Щодо тверджень скаржника, що договір про надання правової допомоги укладений між позивачем та адвокатом Гривою В.О., яка одночасно являється фізичною особою підприємцем, а тому не зрозуміло хто отримав кошти адвокат чи ФОП, то колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, що:

- адвокат Грива В.О. має професійний статус адвоката, та матеріали справи не містять доказів, що її діяльність не зупинена та не припинена;

- порядок оподаткування доходів фізичної особи-підприємця та самозайнятої особи, яка провадить незалежну професійну діяльність не стосується предмета дослідження питання витрат на професійну правничу допомогу та перебуває виключно у сфері взаємовідносин адвоката та контролюючого органу, який реалізує державну податкову політику;

- питання відшкодування витрат на правову/правничу допомогу не ставиться в залежність від виконання адвокатом своїх податкових зобов`язань та від порядку здійснення обліку і звітності за податковими зобов`язаннями.

6.14.11. Також, колегія суддів апеляційної інстанції зазначила таке:

- додаткове рішення у справі № 910/11751/23 прийняте судом першої інстанції на підставі поданої позивачем заяви про ухвалення додаткового рішення та доказів на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом зазначеної справи;

- відповідно до ухвали про призначення до розгляду від 04.06.2024 у справі №910/11751/23 судове засідання з розгляду заяви Товариства про відшкодування судових витрат у справі №910/11751/23 призначено на 10.06.2024 об 11:20 год.;

- зазначена ухвала розміщена в Електронному суді 04.06.2024, а, отже, сторони належним чином повідомлені про дату та час судового засідання;

- клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами доставлено до Електронного суду 10.06.2024 о 13:52, що підтверджується карткою руху документу, яка додана до матеріалів справи;

- отже, клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката подано після оголошення додаткового рішення у судовому засіданні та не могло братись до уваги судом під час прийняття додаткового рішення;

- не є визначальною для обґрунтованості оскарженого додаткового рішення причина невчасної доставки вказаного клопотання до Електронного суду, визначальним є той факт, що на момент винесення даного додаткового рішення вказане клопотання було відсутнє в матеріалах справи;

- представник відповідача у судове засідання 10.06.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, яке фактично не було подане на момент ухвалення судом додаткового рішення.

6.14.12. Суд апеляційної інстанції виснував, що, здійснюючи розподіл понесених позивачем судових витрат на оплату професійної правничої допомоги, місцевий суд дійшов правомірного висновку про необхідність покладення на позивач витрат відповідача на оплату послуг адвоката у розмірі 68 666,00 грн.

6.15. Ухвалюючи постанову (додаткову) суд апеляційної інстанції вказав, зокрема, таке.

6.15.1. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.10.2024 у цій справі апеляційну скаргу Підприємства залишено без задоволення; рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2024 у справі №910/11751/23 залишено без змін; додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 у справі №910/11751/23 залишено без змін; судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладено на скаржника.

6.15.2. Через систему «Електроний суд» 15.10.2024 (судом зареєстровано 16.10.2024) від представника Товариства адвоката Гриви В.О. надійшла заява про ухвалення додаткового судового рішення у справі №910/11751/23.

6.15.3. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.10.2024 призначено до розгляду заяву представника Товариства адвоката Гриви В.О. про ухвалення додаткового судового рішення за результатами розгляду апеляційної скарги Підприємства на рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 у справі №910/11751/23 у судовому засіданні на 28.10.2024.

6.15.4. У судове засідання 28.10.2024 з`явився представник Товариства адвокатка Грива В.О. та просила задовольнити її заяву про ухвалення додаткового судового рішення у справі №910/11751/23.

6.15.5. У судове засідання 28.10.2024 відповідач явку свого уповноваженого представника не забезпечив, про поважність причин нез`явлення в судове засідання суд не повідомляв, хоча про дату, час та місце розгляду заяви про ухвалення додаткового судового рішення був повідомлений належним чином, шляхом доставлення копій ухвали апеляційного суду до його електронного кабінету, що підтверджується відповідною довідкою.

6.15.6. Розглянувши заяву про ухвалення додаткового судового рішення, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про її задоволення, у зв`язку з таким

6.15.7. Представником Товариства до заяви про ухвалення додаткового рішення долучено такі докази:

- додаток №2 від 30.07.2024 до Договору №04/05-2023 про надання правової/правничої допомоги від 04.05.2023;

- рахунок №30/07 від 30.07.2024;

- платіжна інструкція №12492 від 13.08.2024;

- виписка банку за період 13.08.2024;

- акт приймання-передачі послуг від 15.10.2024 відповідно до Договору №04/05-2023 про надання правової/правничої допомоги від 04.05.2023 із звітом про надану правову/правничу допомогу станом на 15.10.2024.

6.15.8. Також в матеріалах справи містяться:

- Договір №04/05-2023 про надання правової/правничої допомоги від 04.05.2023;

- копія Довідки про взяття на облік платника податків форми 34-ОПП ФОП, адвоката Гриви В.О.;

- ордер на надання правничої (правової) допомоги в Північному апеляційному господарському суді серії СА №1094358 від 14.08.2024.

6.15.9. Вказані докази підтверджують надання адвокатом послуг на загальну суму 25 000,00 грн, що складаються з:

- ознайомлення та проведення аналізу апеляційної скарги Підприємства у справі №910/11751/23, визначення переліку заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги;

- підготовка та направлення відзиву на апеляційну скаргу та додатків до нього;

- ознайомлення та проведення аналізу заперечень проти доводів і міркувань позивача, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, поданих Підприємством, визначення переліку та змісту додаткових пояснень;

- підготовка та подання заяви про надання пояснень на заперечення Підприємства;

- підготовка та подання заперечень на клопотання про витребування у позивача оригіналів письмових доказів;

- прийняття участі у судових засіданнях у справі №910/11751/23.

6.15.10. У відзиві на апеляційну скаргу Товариство надало попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, яка становить 25 000,00 грн, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи №910/11751/23 у суді апеляційної інстанції.

6.15.11. Разом з відзивом на апеляційну скаргу позивачем подано заяву у порядку статті 221 ГПК України про вирішення питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті вимог апеляційної скарги, у зв`язку з неможливістю з поважних причин до закінчення судових дебатів подати докази, що підтверджують розмір понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.

6.15.12. У судовому засіданні 14.10.2024 представником позивача до закінчення судових дебатів зроблено усну заяву в порядку статей 129, 221 ГПК України.

6.15.13. Відповідач не подав заперечень стосовно розміру витрат на послуги адвоката.

6.15.14. Дослідивши надані позивачем на підтвердження витрат докази, колегія суддів апеляційної інстанції встановила таке.

6.15.15. Товариством і адвокатом Гривою В.О. 04.05.2023 укладено договір №04/05-2023 про надання правової/правничої допомоги, за умовами пункту 2.1 якого адвокат надає клієнту правову допомогу, пов`язану із зверненням до Господарського суду міста Києва з позовною заявою з вимогами зобов`язати Підприємство забрати зі складу Товариства замовлений відповідачем товар власним транспортом та оплатити заборгованість за товар у сумі 526 590,60 грн і штрафні санкції; правова допомога включає в себе: підготовку до розгляду справи в суді, включаючи підготовку правової позиції та стратегії ефективного захисту інтересів клієнта з подальшою реалізацією; збір доказів; складання та подання позовної заяви, заперечень на відзив, додаткових пояснень, апеляційної скарги, заперечень на апеляційну скаргу, касаційної скарги, заперечень на касаційні скарги, заяв про перегляд, заперечень на заяву про перегляд, клопотань, заяв, письмових пояснень, та всіх інших процесуальних документів, необхідних для ефективного захисту інтересів клієнта при розгляді справи в судах усіх інстанцій; представництво інтересів клієнта в судовому процесі при розгляді справи в усіх інстанціях без обмеження повноважень; ознайомлення з матеріалами судової справи, а також отримання оригіналів та копій процесуальних документів.

6.15.16. Згідно з пунктом 1 Додатку №2 від 30.07.2024 до Договору №04/05-2023 про надання правової/правничої допомоги від 04.05.2023 сторони домовились, що адвокат надає клієнту професійну правничу/правову допомогу в суді апеляційної інстанції - Північному апеляційному господарському суді, справа №910/11751/23, яка пов`язана з апеляційним оскарженням Підприємством рішення господарського суду міста Києва від 27.05.2024 та додаткового рішення від 10.06.2024 по справі №910/11751/23.

6.15.17. Відповідно до пункту 2 Додатку №2 від 30.07.2024 до Договору №04/05-2023 про надання правової/правничої допомоги від 04.05.2023 сторони домовились, що розмір гонорару адвоката за супроводження/ведення судової справи №910/11751/23 в суді апеляційної інстанції, становить 25 000,00 грн незалежно від кількості судових засідань та обсягу наданих адвокатом послуг.

6.15.18. Відповідно до акта прийому передачі послуг до Договору №04/05-2023 про надання правової/правничої допомоги від 04.05.2023 від 15.10.2024, вартість наданої адвокатом правничої допомоги складає 25 000,00 грн.

6.15.19. У цьому випадку гонорар адвоката погоджено сторонами у договорі правової допомоги у фіксованому розмірі (25 000,00 грн) за супроводження/ведення судової справи №910/11751/23 в суді апеляційної інстанції, що не суперечить положенням наведеної норми закону.

6.15.20. Отже, згідно з поданими позивачем документами, під час розгляду справи апеляційним господарським судом позивачу надані послуги правничої допомоги на загальну суму 25 000,00 грн.

6.15.21. Дослідивши подані Товариством під час апеляційного перегляду справи документи, суд апеляційної інстанції вважає, що вказані витрати на суму 25 000,00 грн є співмірними із предметом позову та складністю справи на стадії апеляційного провадження, витраченим адвокатом часом на надання таких послуг, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру, з огляду на обсяг справи, який потребував відповідного часу.

6.15.22. Враховуючи, що заявлений Товариством розмір витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції відповідає укладеному Товариством та адвокатом договором та вимогам Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», підтверджений документально, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000,00 грн відповідають критеріям статті 126 ГПК України, є розумно необхідними, належно обґрунтованими та документально доведеними, у зв`язку з чим покладаються на Підприємство.

6.15.23. Відтак, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що заява Товариства про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення понесених судових витрат, що складаються з витрат на професійну правничу допомогу у справі №910/11751/23 в суді апеляційної інстанції підлягає задоволенню повністю.

7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Верховний Суд ухвалою від 07.11.2024, зокрема, відкрив касаційне провадження у справі №910/11751/23 на підставі пунктів 1, 2, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

7.2. Ухвалою Верховного Суду від 12.11.2024, зокрема, прийнято доповнення до касаційної скарги Підприємства у справі №910/11751/23 до сумісного розгляду з касаційною скаргою Підприємства.

7.3. Верховний Суд ухвалою від 03.12.2024, зокрема, повідомив учасника справи, що наступне судове засідання із розгляду Верховним Судом касаційної скарги Підприємства на рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2024, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2024, постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.10.2024 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2024 у справі №910/11751/23 відбудеться 14.01.2025.

7.4. Суд протокольною ухвалою від 14.01.2025 постановив розглядати клопотання відповідача про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду спільно з доводами касаційної скарги.

7.5. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.6. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

7.7. Суд розглянув справу з дотриманням розумних строків, ураховуючи характер спірних правовідносин, доводи та заперечення сторін, ураховуючи завдання господарського судочинства (верховенство права), які превалюють над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі, дотримуючися незмінності складу суду та ураховуючи відпустку суддів, утому числі судді доповідача.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.3. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.4. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 2, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

8.5. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.6. Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.

8.7. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.7.1. Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

8.7.2. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

8.7.3. Сама по собі різниця судових рішень не свідчить про безумовне підтвердження незастосування правового висновку.

8.8. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин:

- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями;

- з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими;

- подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

8.9. Предметом розгляду у цій справі є:

- стягнення заборгованості за товар; втрат від інфляції та 3% річних.

8.10. Скаржник, оскаржуючи рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанцій, з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України вказує на такі постанови Верховного Суду, що означені у пунктах 4.1 та 4.6.1 цієї постанови.

8.11. Предметом розгляду у справі №904/6455/17 було стягнення заборгованості за договором на виконання робіт, 3 % річних, інфляційних втрат і пені.

8.11.1. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором у частині повного та своєчасного розрахунку, право вимоги за яким до позивача перейшло на підставі договорів про відступлення права вимоги. Вимоги щодо солідарної відповідальності мотивовані укладенням договорів поруки.

8.11.2. Верховним Судом у справі №904/6455/17 зроблено висновок щодо застосування частини першої статті 76 ГПК України.

8.12. Предметом розгляду у справі №910/7058/18 було присудження до виконання обов`язку в натурі, а саме: передати оригінали кредитного договору та усіх інших документів, що підтверджують перехід права вимоги за вказаним кредитним договором (платіжні доручення, квитанції тощо та всі інші документи, які свідчать про їх виконання, на підставі договору поруки).

8.12.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладено кредитний договір. З метою забезпечення виконання цього кредитного договору укладений договір поруки. Позивач як поручитель виконав обов`язок боржника перед кредитором за кредитним договором, а саме: погасив борг. У разі виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника, що відповідає статті 556 ЦК України. Однак відповідач відмовляється надати позивачу вказані документи, чим порушує право позивача на визнання його новим кредитором.

8.13. Предметом розгляду у справі №922/1715/22 було:

- стягнення пені, штрафу 7%, штрафу 20%, інфляційних втрат, 3% річних, з вирахуванням із загального розміру зазначених нарахувань гарантійного внеску (первісний позов);

- визнання недійсним рішення замовника (Організації) у вигляді протоколу розгляду тендерних пропозицій, розміщеного на веб-порталі prozorro.gov.ua, у частині допущення до аукціону, рішення тендерного комітету Організації, оформленого протоколом щодо визначення переможцем, а також рішення про намір укласти договір про закупівлю; визнання недійсним договору про закупівлю (зустрічний позов).

8.13.1. Первісні позовні вимоги обґрунтовано тим, що проведено процедуру закупівлі товару, за наслідками якої товариство визнано переможцем, та укладено з останнім договір щодо поставки, однак у встановлений договором термін товариство товар не поставило.

8.13.2. Зустрічний позов мотивовано відсутністю у тендерних пропозиціях довідок або листів-згоди на обробку персональних даних фізичних осіб, що містяться у поданих документах. Зазначені обставини, на думку позивача за зустрічним позовом, свідчать про порушення вимоги підпункту 4 пункту 3 додатку 3 до тендерної документації та абзацу третього пункту 1 частини першої статті 31 Закону України "Про публічні закупівлі".

8.14. Предметом розгляду у справі №910/493/18 стягнення основної заборгованості, пені, 3% річних.

8.14.1. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення умов укладеного з позивачем договору купівлі-продажу не виконав свої зобов`язання з повної оплати отриманого від позивача товару, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість, наявність якої відповідач визнав шляхом підписання акта взаємних розрахунків та яку відповідач відповідно до норм чинного законодавства та умов договору має погасити, а також сплатити 3% річних та штрафні санкції за прострочення виконання грошового зобов`язання.

8.15. Предметом розгляду у справі №910/13/21 було розірвання договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування, стягнення інфляційних втрат і 3% річних.

8.15.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не повернув позивачеві грошові кошти, які розміщено на рахунках згідно з умовами договору, чим порушив свої зобов`язання щодо здійснення розрахунково-касового обслуговування, що тривалий час не дозволяє позивачу користуватися своїми власними коштами та використовувати їх у своїй поточній діяльності.

8.15.2. Верховним Судом у справі №910/13/21 зроблено висновок щодо застосування частини четвертої статті 129 ГПК України.

8.16. Предметом розгляду у справі №908/3274/23 було солідарне стягнення основної заборгованості та заборгованості за процентами.

8.16.1. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням грошових зобов`язань за договором про надання банківських послуг як основного зобов`язання, та невиконанням поручителями, взятих на себе зобов`язань згідно з договорами поруки, якими забезпечено виконання основного зобов`язання.

8.16.2. Предметом касаційного розгляду у справі №910/3274/23 було питання наявності/відсутності підстав для повернення апеляційної скарги.

8.17. З огляду на вищевикладене, Суд, у результаті аналізу змісту судових рішень у цій справі та у справах №910/7058/18, №922/1715/22, №910/493/18, №910/3274/23 дійшов висновку, що спірні правовідносини у вказаних справах, з огляду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, не є подібними за змістовним критерієм, оскільки, відрізняються за предметом і підставами позову, нормативно-правовим регулюванням і доказовою базою, а також доводами та аргументами сторін, про що свідчить розділ 6 цієї постанови та пункти 8.9, 8.12 - 8.14.1, 8.16 - 8.16.2

8.18. Що ж до справ №904/6455/17 та №910/13/21, то правові висновки, які висловлені Верховним Судом у них стосувалися норм процесуального права, застосування яких, з огляду на процесуальний характер цих норм, є загальним під час вирішення питання належності доказів і наявності/відсутності підстав для відшкодування судових витрат.

8.19. Слід зазначити, що касаційне провадження у цій справі також відкрито за касаційною скаргою на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України.

8.20. Так, скаржник у касаційній скарзі (в новій редакції) з посиланням на пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України зазначає на необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, а саме від висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованого у пункті 32 постанови від 03.07.2018 у справі №917/1345/17, відповідно до якого преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом, на підставі чого дійшов висновку про те, що Велика Палата Верховного Суду у висновках щодо преюдиції не обмежується встановленням обставин, що мають преюдиційне значення, виключно «рішенням суду», прийнятим першою інстанцією, а використовує загальний термін «судовими рішеннями», оскільки, правовідносини у справах №917/1345/17 та №910/11751/23 є подібними (предмети позовів в обох справах - стягнення грошових коштів).

8.21. Також, Підприємством заявлено клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою відступлення від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у пункті 32 постанови від 03.07.2018 у справі №917/1345/17, а саме:

« 32. Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи».

8.22. Верховний Суд виходить з того, що в силу приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

8.23. Відповідно до положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.

8.24. Колегія суддів касаційної інстанції ураховує, що основним завданням Верховного Суду відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення сталості та єдності судової практики.

8.25. Також, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

8.26. Верховний Суд вважає за необхідне у цій справі звернутися до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 та у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №910/8091/20, від 24.06.2021 у справі №914/2614/13, такого змісту: «з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання».

8.27. Відтак, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

8.28. Зважаючи на це, у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи.

8.29. Суд наголошує, що забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

8.30. На міркування відповідача, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2018 у справі №917/1345/17 в контексті частини четвертої статті 75 ГПК України безпідставно ототожнила термінопоняття «рішення суду» та «судове рішення», оскільки, за такого тлумачення рішенням суду, встановлені обставини в якому мають преюдиційне значення є не тільки постанови, але й ухвали та судові накази, що вже призводить та може призвести у майбутнього до спотворення дійсного змісту цієї норми процесуального права.

8.31. Верховний Суд виходить з того, що у цій справі з посиланням на частину четверту статті 75 ГПК України суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що обставини, встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 31.07.2023 у справі №910/3611/23. Це рішення постановами Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2023 та Верховного Суду від 15.02.2024 залишено без змін у порядку апеляційного та касаційного перегляду та не підлягають доказуванню під час розгляду даної справи.

8.32. Доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі та у пунктах 4.2 і 8.30 цієї постанови, не є релевантними для цієї справи, оскільки, судами попередніх інстанцій у цій справі преюдиційними визнані обставини встановлені рішенням суду першої інстанції, яке залишене без змін постановами судів апеляційної та касаційної інстанцій і в цьому аспекті та у цій справі не стоїть питання неправильного застосування термінопоняття «рішення суду».

8.33. Отже, скаржником, у контексті приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, не наведено вагомих і достатніх аргументів, які б свідчили про обґрунтованість необхідності відступу від висновків Верховного Суду, застосованих судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних рішень, а саме: не доведено наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту).

8.34. Таким чином, підстава касаційного оскарження, обґрунтована скаржником з посиланням на пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.

8.35. Стосовно клопотання Підприємства про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, слід зазначити таке.

8.35.1. Обґрунтовуючи вказане клопотання позивач вказував, зокрема, на те, що ця справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

8.35.2. Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

8.35.3. Тобто, по-перше, правова проблема має існувати не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; мають існувати обставини, з яких вбачається, що відсутня стала судова практика у відповідних питаннях, поставлені правові питання не визначені на нормативному рівні, відсутні процесуальні механізми вирішення такого питання тощо; по-друге, вирішення виключної правової проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

8.35.4. Про виключність правової проблеми з точки зору якісного критерію можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що суди припустилися явної й грубої помилки у застосуванні норм процесуального та матеріального права, в тому числі свавільного розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанцій таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.

8.35.5. При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.

8.35.6. Верховний Суд зазначає, що застосування таких критеріїв є сталим і послідовним, викладеним Верховним Судом і Великою Палатою Верховного Суду, у низці судових рішень (наприклад, від 10.07.2019 у справі №431/5643/16-ц, від 28.04.2020 у справі №357/13182/18, від 23.06.2020 у справі №910/8130/17, від 09.07.2020 у справі №610/1065/18, від 15.09.2020 у справі №910/32643/15, від 13.10.2020 у справі №640/17296/19, від 23.10.2020 у справі №906/677/19, від 14.04.2021 у справі №757/50105/19, від 22.04.2021 року у справі №640/6432/19, від 28.04.2021 у справі №916/1977/20, від 18.05.2021 у справі №758/733/18), адже виключна правова проблема, необхідність для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики є оціночними поняттями.

8.35.7. Клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не містить аргументовано переконливого обґрунтування наявності глибоких розходжень у судовій практиці щодо застосування однієї і тієї ж норми права, в тому числі наявності правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному у справах з подібними правовідносинами; не викладено правової проблеми, яка б потребувала узгодження висновків Верховного Суду, зроблених за результатами розгляду справ судами різних юрисдикцій; за відсутності також і посилання на справи, у яких виникає проблема правозастосування з подібними правовідносинами.

8.35.8. Отже, заявлене позивачем клопотання не містить належного обґрунтування виключної правової проблеми за кількісним та якісним критерієм, які б надавали можливість подолати бар`єр означених показників, а обставини, наведені у клопотанні, не дають підґрунтя вважати, що існують підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

8.35.9. З огляду на викладене вище відсутні підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а тому у задоволенні клопотання відповідача про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити.

8.36. Також, касаційне провадження у цій справі відкрито за касаційною скаргою на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.

8.37. Так, скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування таких норм права:

- частини другої статті 664 «Момент виконання обов`язку продавця передати товар» ЦК України в поєднанні з частиною другою статті 7 «Звичай» ЦК України у подібних правовідносинах;

- частини третьої статті 88 «Заява свідка» ГПК України в поєднанні з статтею 90 «Письмове опитування учасників справи як свідків» ГПК України у подібних правовідносинах.

8.38. Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

8.39. Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

8.40. Слід зазначити, що висновки Верховного Суду стосовно питання застосування норм права, наведених у пункті 8.37 цієї постанови, у контексті спірних правовідносин, враховуючи обставини даної справи та вказані скаржником порушені норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права, відсутні.

8.41. Отже, з огляду на відсутність таких висновків, необхідно з`ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

8.41.1. У цьому аспекті Верховний Суд розглядає ці підстави касаційного оскарження у їх логічному взаємозв`язку.

8.42. Зі змісту судових рішень вбачається, що судами попередніх інстанцій встановлено, зокрема, таке:

- позивач 21.10.2021 виставив відповідачу рахунки-фактури на оплату матеріалів №СФ-0000847 на суму 96 180,00 грн і №СФ-0000848 на суму 94 825,80 грн. Підприємством 22.10.2021 сплачено Товариству 95 502,90 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 22.10.2021 №50735 на суму 47 412,90 грн (призначення платежу «Оплата за колектор згідно рах№СФ-0000848 від 21.10.21 у т.ч. ПДВ 20% 7902,15 грн.») і №50736 на суму 48 090,00 грн (призначення платежу «Оплата за колектор згідно рах№СФ-0000847 від 21.10.21 у т.ч. ПДВ 20% 8015 грн.»);

- позивач 31.01.2022 виставив відповідачу рахунки-фактури на оплату матеріалів №СФ-0000061 на суму 101 862,00 грн, №СФ-0000062 на суму 101 049,00 грн і №СФ-0000063 на суму 101 751,00 грн. Підприємством 31.01.2022 сплачено Товариству 30 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 31.01.2022 №51548 на суму 10 000,00 грн (призначення платежу: «Оплата за тмц згідно рах№СФ-0000061 від 31.01.22 у т.ч. ПДВ»), №51549 на суму 10 000,00 грн (призначення платежу «Оплата за тмц згідно рах №СФ-0000062 від 31.01.22 у т.ч. ПДВ») і №51550 на суму 10 000,00 грн (призначення платежу «Оплата за тмц згідно рах№СФ-0000063 від 31.01.22 у т.ч. ПДВ»);

- позивач 03.02.2022 виставив відповідачу рахунки-фактури на оплату матеріалів №СФ-0000078 на суму 19 551,00 грн і №СФ-0000079 на суму 100 512,00 грн. Підприємством 18.02.2022 було сплачено Товариству 12 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 18.02.2022 №51659 на суму 2 000,00 грн (призначення платежу «Оплата за тмц згідно рах№СФ-0000078 від 03.02.22 у т.ч. ПДВ 20% 333,33 гр») і №51660 на суму 10 000,00 грн (призначення платежу «Оплата за тмц згідно рах№СФ-0000079 від 03.02.22 у т.ч. ПДВ 20% 1666,67 грн»);

- згідно з наявними в матеріалах справи скриншотами електронної переписки сторін, позивачем електронною поштою (на адресу j@m-r.kiev.ua) отримано від відповідача (з адреси ІНФОРМАЦІЯ_2 «ОСОБА_2», дана особа в електронних листах зазначена як менеджер відповідача) креслення, за якими замовлено виготовлення відповідних матеріалів;

- матеріали справи також містять довіреності, видані Підприємством (з накладенням електронної печатки відповідача), на ім`я менеджера проєктів Мельниченко Наталії Михайлівни від 21.12.2022 №351 на отримання цінностей за рахунком-фактурою від 31.01.2022 №ХС-0000063 і №352 на отримання цінностей за рахунком-фактурою від 21.10.2021 №СФ-0000848;

- відтак, оскільки відповідачем здійснено часткові оплати, то, на думку судів попередніх інстанцій, він фактично погодився прийняти виготовлені позивачем матеріали;

- на кожну з проведених Підприємством оплат Товариством складено податкові накладні, які надають відповідачу можливість скористатися податковим кредитом.

8.43. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що з огляду на встановлені судом обставини недобросовісних дій відповідача, враховуючи, що матеріали виготовлені на замовлення Підприємства, і саме останній має їх вивезти зі складу Товариства, вимоги позивача про зобов`язання відповідача вчинити дії, а саме забрати (вивезти) зі складу Товариства за свій рахунок виготовлений за замовленням Підприємства товар та стягнення 526 590,60 грн заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

8.44. Крім того, як зазначає суд апеляційної інстанції, місцевим судом правомірно стягнуто з відповідача 91 054,33 грн втрат від інфляції та 25 536,04 грн 3% річних.

8.45. Верховний Суд зазначає, що в загальному наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

8.46. Суд акцентує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

8.47. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, судами першої та апеляційної інстанцій надано оцінку поданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду даного господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

8.48. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 зі справи №373/2054/16-ц).

8.49. Слід зазначити, що скаржник у касаційній скарзі (в новій редакції) та у доповненнях до касаційної скарги посилався на частину четверту статті 287 ГПК України, пункти 1, 2 частини першої статті 310 ГПК України та пункти 1, 3, 4 частини третьої статті 310 ГПК України.

8.50. Відповідно до пунктів 1 та 2 частини першої статті 310 ГПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо:

- справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду;

- в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою.

8.51. Згідно із пунктами 1, 3, 4 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

- суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або

- суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або

- суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

8.52. Так, скаржник вказує, що ним було заявлено заяву про відвід судді Марченко О.В., проте, ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.04.2024 у цій справі відмовлено у задоволенні вказаної заяви, а суд апеляційної інстанції проігнорував такий аргумент відповідача.

8.53. Зі змісту ухвали суду першої інстанції від 12.04.2024 у цій справі вбачається, що:

- із заяви вбачається, що фактично заявником викладено незгоду із діями судді у вчиненні процесуальних дій щодо розгляду клопотань сторін та проведення підготовчого провадження;

- жодних обставин, передбачених частиною першою статті 35 ГПК України, які визначають випадки відводу судді від участі у розгляді справи, у заяві не наведено;

- крім того, згідно з частинами другою і третьою статті 38 ГПК України з підстав, зазначених у статтях 35, 36 і 37 цього Кодексу, судді, секретарю судового засідання, експерту, спеціалісту, перекладачу може бути заявлено відвід учасниками справи;

- відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження;

- після спливу вказаного строку заявляти відвід (самовідвід) дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу;

- так, під час вчинення суддею процесуальних дій, з якими не погоджується представник відповідача, останній брав безпосередню участь у підготовчих засіданнях, а тому Підприємством пропущено передбачені статтею 38 ГПК України строки;

- частиною третьою статті 39 ГПК України передбачено, що якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 32 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід;

- якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу.

8.54. Доводи скаржника стосовно необ`єктивності та упередженості судді Марченко О.В. зводяться до незгоди із діями цієї судді у вчиненні процесуальних дій стосовно розгляду клопотань сторін і проведення підготовчого провадження.

8.55. Верховний Суд наголошує, що вимогами змісту статей 35, 36 ГПК України визначено підстави для відводу, (самовідводу) судді.

8.56. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 35 ГПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.

8.57. Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік обставин, зазначених у пункті 5 частини 1 статті 35 ГПК України, чинним законодавством не визначено і тому вирішення питання про визнання певних обставин тими обставинами, про які йдеться в наведеній вище нормі цього Кодексу, є оціночною категорією.

8.58. Приписами частин другої, третьої статті 38 ГПК України з підстав, зазначених у статтях 35, 36 і 37 цього Кодексу, зокрема, судді може бути заявлено відвід учасниками справи; відвід повинен бути вмотивованим.

8.59. Верховний Суд неодноразово наголошував, що посилання на відповідну обставину повинно бути обґрунтованим, а сама обставина - такою, що дійсно викликає сумнів в неупередженості або/та сумніви у об`єктивності судді.

8.60. Суд виходить з того, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

8.61. Отже, стаття 6 Конвенція вимагає, аби кожен суд, до якого вона застосовується, був «безстороннім».

8.62. За усталеною практикою ЄСПЛ безсторонність означає відсутність упередженості та необ`єктивності.

8.63. Наявність безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинна встановлюватися згідно з:

(І) суб`єктивним критерієм, враховуючи особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об`єктивним у цій справі, та

(ІІ) об`єктивним критерієм, іншими словами, шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії для того, щоб виключи ти будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності (пункти 28, З0 рішення у справі «Фей проти Австрії» (Fey v. Austria) від 24.02.1993 та «Веттштайн проти Швейцарії», заява N33958/96, п. 42, ECHR 2000-ХІІ).

8.64. За суб`єктивним критерієм «особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного» (пункти 49, 50 рішення у справі «Білуха проти України», заява № 33949/02, рішення від 09.11.2006).

8.65. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів:

- чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (див. пункти 27, 28, З0 рішення у справі «Фей проти Австрії» (Fey v. Austria) від 24.02.1993; пункт 42 рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії» (Wettstein v. Switzerland, N 33958/96, ЄСПЛ 2000-ХІІ);

- чи наявні факти, що можуть бути перевірені, які породжують сумніви щодо відсутності безсторонності судів. У цьому зв`язку навіть зовнішні ознаки мають певне значення. Ключовим питанням є питання довіри, яку суди в демократичному суспільстві мають вселяти суспільству і, перш за все, сторонам у процесі (пункт 64 рішення у справі «Бочан проти України», N7577/02 від 03.05.2007);

- окремо від поведінки суддів слід визначити, чи існували переконливі факти, які могли би викликати сумніви щодо їхньої безсторонності. Це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезстороннім, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими (пункти 29, 31 рішення ЄСПЛ від 15.07.2010 у справі «Газета «Україна-центр» проти України»);

- чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про небезсторонність суду (пункт 38 рішення у справі «Пуллар проти Сполученого Королівства» (Pullarv. United Kingdom) від 10.06.1996).

8.66. Суд також виходить із того, що між суб`єктивною та об`єктивною безсторонністю не існує беззаперечного розмежування, оскільки, поведінка судді не тільки може викликати об`єктивні побоювання щодо його безсторонності з точки зору стороннього спостерігача (об`єктивний критерій), а й може бути пов`язана з питанням його або її особистих переконань (суб`єктивний критерій) (див. пункт 119 рішення у справі «Кіпріану проти Кіпру» [ВП], заява N 73797/01, ECHR 2005-ХІІІ). Отже, у деяких випадках, коли докази для спростування презумпції суб`єктивної безсторонності судді отримати складно, додаткову гарантію надасть вимога об`єктивної безсторонності (див. пункт 32 рішення у справі «Пуллар проти Сполученого Королівства»(Pullarv. United Kingdom) від 10.06.1996).

8.67. Суд ураховує, що у цьому аспекті навіть вигляд має певну важливість - іншими словами, «має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється». Адже йдеться про довіру, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість (див. рішення у справі «Де Куббер проти Бельгії», від 26.10.1984, Series А, N 86).

8.68. Колегія суддів виходить також з того, що ГПК України не встановлює вичерпного переліку обставин, які свідчать про необ`єктивність судді, однак зазначається, що такі підстави повинні бути обґрунтовані особою, яка ініціює питання про відвід судді.

8.69. Верховний Суд наголошує, що істинність твердження про упередженість та/чи небезсторонність судді має бути доведена за вказаною обставиною саме заявником з огляду на приписи частини четвертої статті 38 ГПК України, адже суб`єктивний критерій вимагає оцінки реальних та фактичних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і лише після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність.

8.70. Не є підставами для відводу суддів заяви, які містять лише припущення про існування відповідних обставин, непідтверджених належними і допустимими доказами.

8.71. Частиною четвертою статті 35 ГПК України передбачено, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

8.72. Самі по собі доводи Підприємства про упередженість та необ`єктивність судді Марченко О.В., про що свідчать, на думку скаржника, дії судді щодо розгляду клопотань сторін та проведення підготовчого провадження, не є підставою для відводу у розумінні пункту 5 частини першої статті 35 ГПК України, адже фактично зводяться до незгоди з процесуальним рішенням у цій справі.

8.73. Верховний Суд виходить з того, що «особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного», а заявником не надано жодних доказів, які б підтверджували, що суддя Марченко О.В. прямо чи побічно заінтересована у результаті розгляду справи, або/та/чи існують переконливі факти, які могли б викликати сумніви щодо її безсторонності або/та/чи існування наявності фактів, що можуть бути перевірені, які породжують сумніви щодо відсутності безсторонності суді, адже незгода сторони з процесуальними рішеннями судді не може бути підставою для відводу та не є і не може викликати сумніви щодо безсторонності та неупередженості судді, і не свідчать, що у цьому контексті за цими доводами та обставинами, є питанням довіри, яку суди в демократичному суспільстві мають вселяти суспільству і, перш за все, сторонам у процесі, а також для того щоб за суб`єктивним критерієм з боку стороннього спостерігача виникли сумніви у неупередженості судді.

8.74. З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що скаржником не наведено аргументовано обґрунтованих підстав вважати суддю Марченко О.В. упередженою чи необ`єктивною, оскільки, доводи Підприємства є припущеннями та зводяться до незгоди сторони з процесуальними рішеннями судді, що в силу імперативного припису частини четвертої статті 35 ГПК України не може бути підставою для відводу.

8.75. Щодо доводів скаржника про те, що справу у суді апеляційної інстанції розглянуто і вирішено неповноважним складом суду, то слід зазначити таке.

8.75.1. Так, Підприємство, мотивуючи пункт 1 частини першої статті 310 ГПК України вказує, зокрема, на таке:

- станом на дату повторного автоматизованого розподілу (24.09.2024) у Північному апеляційному господарському суді здійснювали правосуддя 37 суддів, у тому числі й суддя Вовк І.В., що підтверджується листом згаданого суду від 07.11.2024 № 04-11/811/24, в якому цей суддя зазначений під №6;

- крім того, відповідно до Додатку № 1 до Засад використання автоматизованої системи документообігу суду затверджених рішенням зборів суддів від 02.10.2018 (зі змінами станом на 24.04.2024 та чинним в період з 01.08.2024 до 29.10.2024, тобто включаючи дати повторного розподілу та винесення оскаржуваної постанови) суддя Вовк І.В. разом з суддями Сибігою О.М. та Яковлєвим М.Л. був визначений резервним суддею в колегії суддів Палій В.В., Хрипун О.О., Яценко О.В.;

- ці обставини підтверджується відомостями листа Північного апеляційного господарського суду від 29.10.202 №04-11/787/24 з додатками до нього;

- те, що у вказаній колегії суддів суддя Вовк І.В. був визначений резервним суддею, вбачається також і з наявного у матеріалах справи протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.06.2024;

- одночасно з цим, з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 вбачається, що суддя Вовк І.В. не був включений до загального списку суддів, серед яких здійснювався авторозподіл, хоча на згадану дату він мав повноваження судді щодо розгляду справи за апеляційною скаргою відповідача;

- таке безпідставне виключення резервного судді Вовка І.В. із загального списку суддів, які включені до авторозподілу суперечить принципу випадковості визначення колегії суддів, що в свою чергу свідчить про штучне визначення колегії суддів.;

- тобто вибір відбувався лише серед резервних суддів Сибігою О.М. та Яковлєвим М.Л., чим було порушено порядок визначення судді для розгляду справи;

- відповідно до пункту 4 частини першої статті 35 ГПК суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо було порушено порядок визначення судді для розгляду справи;

- в порушення даних вимог закону суддя Яковлєв М.Л. самовідвід не заявив, а у відповідача на час розгляду справи у апеляційному господарському суді не було відомостей про наявність правових підстав для заявлення відводу цьому судді, оскільки, відомості про суддів, які здійснюють правосуддя та про персональний склад постійних колегій суддів судових палат у цьому суді дотепер закриті;

- зазначені вище обставини та надані докази свідчать про те, що апеляційним господарським судом порушено конвенційне право відповідача на розгляд справи судом, встановленим законом, оскільки, склад суду в особі судді Яковлєва М.Л. був визначений з порушенням передбачених законом процедур судочинства, а Яковлєв М.Л. як суддя апеляційного суду здійснював правосуддя не у порядку, встановленому процесуальним законом.

8.75.2. Слід зазначити, що зі змісту листа Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2024 №04-06/854/24, яке надано на адвокатський запит представнику позивача, вбачається, що стосовно підстав невключення судді Вовка І.В. до загального списку суддів Північного апеляційного господарського суду серед яких 24.09.2024 здійснювався повторний розподіл справи № 910/11751/23, повідомлено таке:

- відповідно до вимог Положення про автоматизовану систему документообігу суду не розподіляються щодо конкретного судді судові справи, що надійшли, за два місяці до закінчення повноважень судді;

- 24.09.2024 розподіл судових справ на суддю Вовка І.В. не здійснювався, у зв`язку з настанням двох місяців до закінчення його повноважень як судді.

8.75.3. Відповідно до статті 120 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» повноваження судді припиняються з наступного дня після досягнення ним шістдесяти п`яти років.

Про наявність підстави для припинення повноважень судді голова суду, в якому суддя обіймав посаду, не пізніш як за місяць до дня, зазначеного в частині першій цієї статті, повідомляє Вищу раду правосуддя, Вищу кваліфікаційну комісію суддів України та Державну судову адміністрацію України. До повідомлення додаються документи на підтвердження факту досягнення суддею шістдесяти п`яти років.

Суддя не може здійснювати правосуддя з наступного дня після досягнення ним шістдесяти п`яти років.

8.75.4. Відповідно до підпункту 2.3.3 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 02.04.2015 №25 (із змінами і доповненнями, внесеними відповідними рішеннями Ради суддів України), не розподіляються щодо конкретного судді судові справи, що надійшли за два місяці до закінчення повноважень судді.

8.75.5. Таким чином, станом на 24.09.2024 суддя Вовк І.В. здійснював повноваження судді, втім, щодо нього не здійснювався розподіл цієї справи, оскільки, двомісячний строк протягом якого не здійснюється розподіл у зв`язку із припиненням повноважень розпочався за два місяці до дати народження.

8.75.6. Отже, доводи скаржника стосовно розгляду і вирішення справи неповноважним складом суду не знайшли свого підтвердження.

8.76. Щодо підстав касаційного оскарження, визначених пунктами 1, 3, 4 частини третьої статті 310 ГПК України, слід зазначити таке.

8.77. Так, доводи скаржника зводяться до того, що:

- суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про витребування у позивача оригіналів електронних доказів;

- можливість бачити хід огляду оригіналів електронних доказів представникові відповідача забезпечена не була (останній тільки чув те, що говорить суддя, проте самих оригіналів електронних доказів не бачив, оскільки, відеокамера суду у момент даної процесуальної дії була відключена);

- у такий спосіб місцевий господарський суд зробив неможливою повноцінну участь представника відповідача у дослідженні доказів;

- судом апеляційної інстанції не досліджено зібрані у справі докази;

- суди попередніх інстанцій не надали оцінки відповідям на запитання, викладені у заяві свідка ОСОБА_1 від 11.10.2023.

8.78. Відповідно до статті 210 ГПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Письмові, речові і електронні докази оглядаються у судовому засіданні, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом, і пред`являються учасникам справи за їх клопотанням, а в разі необхідності - також свідкам, експертам, спеціалістам.

Учасники справи можуть давати свої пояснення з приводу письмових, речових та електронних доказів або протоколів їх огляду, ставити питання експертам. Першою ставить питання особа, за клопотанням якої було викликано експерта.

8.79. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що судом першої інстанції досліджено, докази у справі, в тому числі і електронні докази переписки сторін у судовому засіданні 27.05.2024.

8.80. Те, що представнику відповідача не було видно те як суд досліджує електронні докази, жодним чином не свідчить про те, що суд не здійснив таке дослідження в силу приписів статті 210 ГПК України.

8.81. Слід також зазначити, що судами попередніх інстанцій наведені обґрунтування та мотиви відхилення клопотання відповідача щодо витребування оригіналів у позивача електронних доказів.

8.82. Суд виходить з того, що не є порушенням норм процесуального права нездійснення дослідження оригіналу електронного доказу за наявності в матеріалах справи паперових копій цих доказів за відсутності обґрунтованих сумнівів у їх відповідності оригіналу (висновки зроблені за подібного правого регулювання щодо наслідків нездійснення дослідження оригіналів електронних доказів у разі наявності їх паперових копій та відсутності сумнівів у їх відповідності оригіналу, викладені у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28.04.2021 у справі №234/7160/20, від 18.06.2021 у справі №234/8079/20, від 08.08.2022 у справі №234/7298/20, від 28.12.2022 у справі №553/244/22).

8.83. Водночас, у цій справі не наведено обґрунтованих і мотивованих сумнівів що невідповідності паперових копій електронних доказів, які містяться в матеріалах справи.

8.84. Отже, підстави касаційного оскарження передбачені пунктами 1, 3 частиною третьою статті 310 ГПК України не знайшли свого підтвердження.

8.85. З огляду на викладене доводи касаційної скарги на рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, не знайшли свого підтвердження, та підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні, оскільки, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать нормам матеріального та процесуального права і не свідчать про їх інше тлумачення або інший спосіб витлумачення.

8.86. Слід зазначити, що узагальнені доводи касаційної скарги в частині оскарження додаткового рішення та постанови (додаткової) зводяться до того, що у разі задоволення касаційної скарги на рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у цій справі, то додаткові судові рішення у цій справі як похідні, також мають бути скасовані.

8.87. Водночас, скаржник у доповненні до касаційної скарги посилається на пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України, мотивуючи доводи касаційної скарги в частині оскарження додаткового рішення суду першої інстанції, а також вказує на неврахування судом першої інстанції клопотання про зменшення судових витрат.

8.88. Щодо покликань скаржника на встановлення судом першої інстанції під час ухвалення додаткового рішення обставин на підставі недопустимих доказів, Суд зазначає таке:

- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (стаття 74 ГПК України);

- обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (частини перша та друга статті 77 ГПК України);

- допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи;

- недопустимі докази - це докази, отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що суд використав недопустимий доказ. Така ж правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі №922/2319/20, від 16.02.2021 у справі №913/502/19, від 13.08.2020 у справі №916/1168/17, від 16.03.2021 у справі №905/1232/19;

- належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення ( статті 76 ГПК України);

- належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом (така ж за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 зі справи №925/2301/14, від 19.06.2019 зі справи №910/4055/18);

- з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову;

- неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття. Така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 31.08.2021 у справі №910/13647/19;

- законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 86 ГПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

8.89. Так, скаржник вказує, що належним доказом зарахування коштів на розрахунковий рахунок представника позивача є виписки з клієнтського рахунку, яких представником позивача суду не надано, тобто не надано тих документів, які і чинним законодавством, і самими сторонами договору визначені як докази оплати професійної правничої допомоги.

8.90. Водночас, відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

8.91. Тобто питання зарахування коштів на розрахунковий рахунок представника позивача не є визначальним для розподілу судових витрат.

8.92. Стосовно посилань відповідача на неврахування судом першої інстанції клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, то слід зазначити таке.

8.92.1. Як вказує скаржник і як вбачається з комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», вказане клопотання було зареєстровано канцелярією Господарського суду міста Києва після закінчення судового засідання, на якому вирішувалось питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу.

8.92.2. Отже, суддя об`єктивно не мала можливості розглянути вказане клопотання.

8.92.3. Щодо доводів скаржника про те, що суддя Марченко О.В. мала б самостійно ознайомитися з вказаним клопотанням у своєму електронному кабінеті, то вони є безпідставними, оскільки, обмін документами в електронній формі здійснюється не безпосередньо між певним суддею і учасниками справи, а між судом і такими учасниками.

8.92.4. Всі документи, які надходять до суду, у тому числі через «Електронний Суд» мають пройти відповідну реєстрацію в передбаченому порядку.

8.93. Стосовно посилань відповідача на правову позицію викладену у постанові від 03.10.2024 у справ №910/13/21 (забезпечено надання загального доступу в Єдиному державному реєстрі судових рішень 08.10.2024), то слід зазначити таке.

8.94. Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

8.95. Втім, зі змісту оскаржуваного додаткового рішення вбачається, що:

- відповідно до додаткової угоди від 04.05.2023 №1 до договору Товариство і адвокат на підставі пункту 5.1 договору домовились, що оплата гонорару (вартості послуг) адвоката за надання правової допомоги клієнту за договором буде здійснюватися в такому порядку: за супроводження судової справи в суді першої інстанції, незалежно від кількості судових засідань, гонорар становить 15 000,00 грн та у разі задоволення судом позовної заяви 10% від ціни позову 536 660,17 грн, що у розрахунку дорівнює 53 666,00 грн; перша частина гонорару у сумі 15 000,00 грн сплачується клієнтом протягом 10 робочих днів з дати відкриття позовного провадження за позовною заявою та не залежить від задоволення позовної заяви; друга частина гонорару у сумі 53 666,00 грн сплачується протягом 3 робочих днів з дати прийняття рішення судом першої інстанції у разі задоволення позовної заяви;

- Товариством і адвокатом 30.05.2024 підписано акт приймання-передачі послуг, за яким адвокатом згідно з договором належним чином надано клієнту професійну правову/правничу допомогу - послуги юридичні за кодом УКТЗЕД 69.10., пов`язану зі зверненням Товариства до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Підприємства та розглядом справи №910/11751/23, склад яких зазначено у додатку №1 до даного акта, а клієнт прийняв надану правову/правничу допомогу та оплатив її в повному обсязі; вартість наданої правової/правничої допомоги становить 68 666,00 грн; у клієнта відсутні будь-які претензії, пов`язані з наданням адвокатом правової/правничої допомоги за договором в суді першої інстанції.

8.96. Отже, адвокатом і позивачем узгоджено фіксований розмірі витрат на професійну правничу допомогу, а саме у розмірі 15 000,00 грн та 10% від ціни позову 536 660,17 грн, що складає 53 666,00 грн.

8.97. Водночас, зі змісту оскаржуваного рішення суду першої інстанції вбачається, що судом задоволено позовні вимоги у загальному розмірі 643 180,97 грн (526 590,60 грн заборгованості за замовлений відповідачем та виготовлений позивачем товар + 91 054,33 грн втрат від інфляції + 25 536,04 грн 3% річних).

8.98. Таким чином, судом першої інстанції ухвалено додаткове рішення, ураховуючи умови договору, що стосуються фіксованого розміру витрат на професійну правничу допомогу, які не вийшли за межі 10 % від задоволених позовних вимог.

8.99. З огляду на викладене доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, та підстави для скасування оскаржуваних додаткового рішення та постанови (додаткової) відсутні.

8.100. Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, в тій частині, яка узгоджується з вказаними вище міркуваннями Верховного Суду, наведеними у цій постанові.

8.101. Верховний Суд окремо вважає за необхідне вказати, що у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях ЄСПЛ від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

8.102. Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.

8.103. Слід зазначити, що в силу приписів частини другої статті 309 ГПК України формальні порушення не можуть бути підставою для скасування з формальних міркувань правильного по суті і законного рішення.

8.104. Верховний Суд, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому касаційну скаргу Підприємства слід залишити без задоволення.

10. Судові витрати

10.1. Судовий збір за подання касаційної скарги у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки, Суд касаційну скаргу відповідача залишає без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

10.2. Щодо означеної Товариством вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, то суд касаційної інстанції зазначає, що вказане клопотання буде розглянуто у строки і спосіб, передбачені ГПК України. У разі неподання відповідних доказів і невиконання приписів статті 80 ГПК України протягом встановленого ГПК України строку, наступатимуть наслідки, передбачені абзацом третім частини восьмої статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Хладоюг Сервіс» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2024, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2024, постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.10.2024 та постанову (додаткову) Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2024 у справі №910/11751/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець


Суд	Касаційний господарський суд Верховного Суду
Дата ухвалення рішення	14.01.2025
Оприлюднено	16.01.2025
Номер документу	124424104
Судочинство	Господарське

Малашенкова Т.М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 14.01.2025 по справі 910/11751/23КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Судовий реєстр по справі —910/11751/23

Постанова від 14.01.2025

Постанова
від 14.01.2025 по справі 910/11751/23
КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ