Ухвала

від 17.01.2025 по справі 911/22/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

17 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 911/22/24 (911/747/24)

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду: Пєскова В. Г. - головуючого, Бенедисюка І. М., Васьковського О. В., Вронської Г. О., Дроботової Т. Б., Малашенкової Т. М., Рогач Л. І., Чумака Ю. Я.

розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Київської області від 31.05.2024

у складі судді Наріжного С. Ю.

та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2024

у складі колегії суддів: Доманської М.Л. (головуючого), Пантелієнка В.О., Поліщука В.Ю.

у справі № 911/22/24 (911/747/24)

за позовом ОСОБА_1

до відповідачів: 1) ОСОБА_2 ; 2) ОСОБА_3 ; 3) ОСОБА_4 ; 4) ОСОБА_5 ; 5) ОСОБА_6 ; 6) Товариства з обмеженою відповідальністю "Квеста Груп"; 7) Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональні Ресурси"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 7: розпорядника майна ТОВ "Регіональні Ресурси" арбітражного керуючого Беркута Максима Сергійовича

про розірвання договору купівлі-продажу, визнання недійсними правочинів та витребування з володіння (стягнення) частки у статутному капіталі товариства, визначення розміру статутного капіталу та розмірів часток учасників у статутному капіталі товариства

в межах справи № 911/22/24

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Метал Коіл"

до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональні Ресурси"

про банкрутство,-

ВСТАНОВИВ:

27.02.2024 ухвалою Господарського суду Київської області відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональні Ресурси" (далі - ТОВ "Регіональні Ресурси", позивач), введено процедуру розпорядження майном боржника.

Подання позову

22.03.2024 до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до відповідачів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ТОВ "Квеста Груп" та ТОВ "Регіональні Ресурси", в якій позивач просив:

- розірвати Договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Регіональні Ресурси" від 10.03.2020, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу частки ТОВ "Регіональні Ресурси" від 18.08.2020, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу частки ТОВ "Регіональні Ресурси" від 18.08.2020, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу частки ТОВ "Регіональні Ресурси" від 18.08.2020, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу частки ТОВ "Регіональні Ресурси" від 18.08.2020, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 ;

- витребувати з володіння (стягнути) Товариства з обмеженою відповідальністю "Квеста Груп" (далі - ТОВ "Квеста Груп") на користь ОСОБА_1 частку у розмірі 100% статутного капіталу ТОВ "Регіональні Ресурси";

- визначити розмір часток в статутному капіталі ТОВ "Регіональні Ресурси" наступним чином: частка ОСОБА_7 становить 100%, що становить 33 200 грн, а всього статутний капітал ТОВ "Регіональні Ресурси" (100%) - 33 200 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані, зокрема, наступним:

- 10.03.2020 між Позивачем (продавець) та Відповідачем 1 (покупець) укладено Договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Регіональні Ресурси";

- в той же день між сторонами складено Акт приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "Регіональні Ресурси", відповідно до якого Позивач передав, а Відповідач 1 прийняла частку у статутному капіталі Товариства у розмірі 100% його статутного капіталу;

- за умовами Договору оплата вартості частки мала бути здійснена покупцем до 10.04.2020. Проте Відповідач 1 не виконала зобов`язання щодо оплати Позивачу коштів за відчужувану частку у статутному капіталі;

- 15.04.2020 Позивачем на адресу Відповідача 1 було направлено претензію з вимогою у семиденний строк виконати умови Договору від 10.03.2020 щодо оплати вартості частки та повідомлено, що у разі відмови від виконання цього зобов`язання вважати даний лист пропозицією щодо розірвання Договору, попереджено, що в іншому випадку Позивач звернеться до суду з позовом про розірвання Договору;

- проте, Відповідач 1 не оплатила вартість частки в статутному капіталі в сумі 33 200,00 грн на користь Позивача та не повернула вказану частку Позивачу;

- натомість, як стверджує Позивач, Відповідач 1 з метою ухилення від виконання зобов`язання за Договором від 10.03.2020 щодо оплати 33 200,00 грн та неповернення Позивачу частки у статутному капіталі Товариства в розмірі 100% його статутного капіталу, відчужила цю частку спочатку Відповідачу 2 шляхом укладення Договору від 05.05.2020 та відповідно складання з нею Акту від 04.09.2020, а потім відчужила частку знову Відповідачам 2-5 шляхом укладення Договорів та Актів від 18.08.2020, тобто уклала фраудаторні правочини, на підставі яких в подальшому Відповідачі 3-5 стали власниками частки у статутному капіталі Товариства у розмірі 100% його статутного капіталу, які у свою чергу уклали низку правочинів, на підставі яких Відповідач 6 (єдиним кінцевим бенефіціарним власником якого є Відповідач 3) став власником спірної частки;

- в якості нормативного обґрунтування позову Позивач посилається на положення ч. 2 ст. 651, ст. 691 ЦК України, згідно з якими підставою для розірвання договору є істотне порушення іншою стороною договору, коли внаслідок цього друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

- позивач стверджує, що оскільки він значною мірою позбавився того, на що розраховував при укладенні Договору від 10.03.2020, а саме вчасної оплати Відповідачем 1 коштів за частку у статутному капіталі Товариства у розмірі 100% його статутного капіталу згідно умов Договору від 10.03.2020, отже вказаний Договір підлягає розірванню.

- підставами для визнання недійсними Договорів купівлі-продажу від 18.08.2020, укладених між Відповідачем 1 та Відповідачами 2-5, Позивач вказує фраудаторність даних правочинів, оскільки вважає, що вони укладені Відповідачем 1 на шкоду кредитору - Позивачу, з метою ухилення від виконання зобов`язання щодо оплати вартості одержаної частки у статутному капіталі Товариства згідно договору від 10.03.2020 та з метою неповернення відповідної частки Позивачу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду

31.05.2024 рішенням Господарського суду Київської області у задоволенні позову відмовлено повністю.

07.10.2024 постановою Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові рішення мотивовані таким:

- суди попередніх інстанцій послалися на постанови Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав і цінних паперів від 06.06.2022 у справі № 902/66/20, та від 30.10.2023 у справі № 910/16754/21, де зазначено наступне:

" 62. Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення статей 692 та 694 ЦК, вказує, що такий спосіб захисту як розірвання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства, що вже виконаний з боку продавця, який передав товар (частку), і частково виконаний з боку покупця, який прийняв товар (частку), і не здійснив її оплату та в подальшому відчужив її третім особам, не направлений на відновлення порушеного майнового права продавця, оскільки повернення товару відповідно до правил ч. 4 ст. 694 ЦК є неможливим у зв`язку з відсутністю товару (частки) у власності покупця; належним та ефективним способам захисту у цій справі є позов про стягнення неотриманих коштів.

63. Верховний Суд частково погоджується з цими доводами скаржника.

64. У постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав і цінних паперів від 07.10.2021 у справі №925/1382/19 Верховний Суд зробив висновки, що якщо договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства передбачає відстрочення або розстрочення платежу, то такий договір є договором купівлі-продажу товару (частки) в кредит і до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статей 651 та 694 ЦК. Право вимагати повернення товару, проданого у кредит та неоплаченого покупцем, прямо передбачене законом (ч.4 ст.694 ЦК), тому продавець частки у статутному капіталі товариства, яка була продана з відстроченням платежу та не була оплачена покупцем, має право вимагати її повернення. З урахуванням особливостей, встановлених Законом "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" у такому випадку позивач має заявляти позовну вимогу про розірвання договору купівлі-продажу, повернення частки та визначення розміру статутного капіталу і часток учасників/витребування частки, а не про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства та скасування реєстраційної дії.

65. Водночас у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав і цінних паперів від 06.06.2022 у справі №902/66/20 зроблено висновки щодо обрання способу захисту цивільного права продавця у випадку несплати (неповної оплати) покупцем вартості придбаної частки в статутному капіталі господарського товариства, яка в подальшому частково була відчужена третім особам, застосування статей 651, 692, 694 ЦК при вирішенні такого спору, наявності у продавця частки права вимагати розірвання договору купівлі-продажу частки і повернення проданої частки, з врахуванням постанови Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав і цінних паперів від 07.10.2021 у справі №925/1382/19 та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №916/667/18.

66. Зокрема, Верховний Суд у цій постанові вказав, що такий спосіб захисту як розірвання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства, що вже виконаний з боку продавця, який передав товар (частку), і частково виконаний з боку покупця, який прийняв товар (частку), здійснив її часткову оплату (основну частину) і в подальшому відчужив її третім особам, не направлений на відновлення порушеного майнового права продавця, оскільки повернення товару відповідно до правил ч.4 ст.694 ЦК є неможливим у зв`язку з відсутністю товару (частки) у власності покупця та, відповідно, є неналежним способом захисту. Способу захисту, який належним чином захистить право продавця на отримання коштів, відповідає позовна вимога про стягнення недоотриманих коштів.

67. Враховуючи, що на момент розірвання Договору купівлі-продажу продавцем (29.06.2021) спірна частка вже не знаходилася у власності покупця, а була подарована ОСОБА_2 , тобто ще 22.10.2020 перейшла у власність третьої особи, то продавець втратив право вимагати повернення йому такої частки внаслідок розірвання договору купівлі-продажу через невиконання покупцем умов щодо оплати частки.";

- у справі, що розглядається, судом встановлено, що спірна частка у статутному капіталі ТОВ "Регіональні Ресурси" була відчужена Позивачем ОСОБА_1 на користь Відповідача 1 ОСОБА_2 за Договором від 10.03.2020 та згідно з Актом приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "Регіональні Ресурси", Позивач передав, а Відповідач 1 прийняла частку у статутному капіталі Товариства у розмірі 100% його статутного капіталу;

- отже, з матеріалів справи вбачається, що Договір від 10.03.2020 був виконаний продавцем ОСОБА_1 в частині передачі частки та крім того був виконаний покупцем ОСОБА_2 в частині прийняття у власність частки в статутному капіталі ТОВ "Регіональні Ресурси". В подальшому, 18.08.2020, спірна частка в статутному капіталі ТОВ "Регіональні Ресурси" була відчужена ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ;

- на даний час спірна частка в статутному капіталі ТОВ "Регіональні Ресурси" не перебуває у власності Відповідача 1 ОСОБА_2 (зокрема з 18.08.2020);

- відтак продавець ( ОСОБА_1 ) втратив право вимагати повернення йому такої частки внаслідок розірвання договору купівлі-продажу через невиконання покупцем умов щодо оплати частки, у зв`язку з відсутністю спірного майна у власності Відповідача 1 починаючи з 18.08.2020. Способу захисту, який у даній справі належним чином захистить право продавця на отримання коштів, відповідає позовна вимога про стягнення неотриманих коштів;

- таким чином, Позивач ( ОСОБА_1 ) звертаючись до суду з позовом у даній справі обрав неналежний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову;

- позовна давність не підлягає застосуванню, оскільки суди дійшли висновку про відмову у задоволенні позову по суті позовних вимог.

Подання касаційної скарги

28.10.2024 ОСОБА_7 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 31.05.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2024, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Скаржник стверджує, що судами попередніх інстанцій було неправильно застосовані:

- ст.ст. 651, 694, 387, 388 Цивільного кодексу України без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 29.04.2020 у справі №906/655/18;

- ст.ст. 651, 692, 694 Цивільного кодексу України без врахування висновків Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду викладених у постановах від 07.10.2021 у справі №925/1382/19 та від 06.06.2022 у справі №902/66/20;

-ст.ст. 651, 387, 388, 1212 Цивільного кодексу України у взаємозв`язку з ст.ст. 3, 13 Цивільного кодексу України без врахування висновків Верховного Суду викладених у постанові від 30.10.2023 у справі №910/16754/21.

При цьому, скаржник вказує, що

- у даному випадку, відбувся продаж товару (спірної частки) у кредит з відстроченням платежу (ст. 694 ЦК України) та продавець (Позивач) має право вимагати повернення неоплаченого товару (спірної частки) з Відповідача-1, з огляду на положення ч. 4 ст. 694 ЦК України;

- позивачем обрано належний та ефективний спосіб захисту порушено свого права;

- позивач значною мірою позбавився того, на що розраховував при укладенні Договору-1, а саме - вчасної оплати Відповідачем-1 коштів спірну частку згідно з умовами Договору від 10.03.2020, а тому цей Договір підлягає розірванню;

- оспорюванні Договори купівлі-продажу від 18.08.2020 можуть бути кваліфіковані як правочини, при укладенні яких Відповідачі 1-5 діяли недобросовісно та зловживали правами щодо Позивача, відтак ці правочини є фраудаторними правочинами, а тому підлягають визнанню недійсними;

- оскільки, Договір від 10.03.2020 підлягає розірванню, а Договори купівлі-продажу від 18.08.2020 є фраудаторними правочинами та підлягають визнанню то підлягає і витребуванню з володіння Відповідача-6 спірна частка;

- з огляду на те, що змінився не тільки власник спірної частки, а й її грошовий еквівалент і метою позову було відновлення становища, яке існувало до порушення права позивача, отже необхідним є також визначення розміру статутного капіталу товариства та часток у ньому;

- з огляду на п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України загальна позовна давність тривалістю у три роки є продовженою на період дії воєнного стану в Україні, а тому Позивачем не пропущена.

25.11.2024 ОСОБА_4 подав до Верховного Суду відзив, в якому заперечує проти доводів касаційної скарги та просить залишити без змін оскаржувані судові рішення, а скаргу - без задоволення.

Передача справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

10.12.2024 ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду справу № 911/22/24 (911/747/24) разом із касаційною скаргою ОСОБА_1 від 28.10.2024 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 та на рішення Господарського суду Київської області від 31.05.2024, передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, оскільки колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування статей 692, 694 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах у раніше ухвалених постановах Верховного Суду від 07.10.2021 у справі № 925/1382/19, від 06.06.2022 у справі № 902/66/20, від 30.10.2023 у справі № 910/16754/21.

Колегія суддів зазначила, що відповідно до обставин встановлених судами першої та апеляційної інстанцій оплата за товар не здійснена, а відтак товар набутий першим покупцем без проведення оплати (безоплатно). Тому у першого покупця було відсутнє право для подальшого перепродажу придбаного товару.

На думку колегії суддів, із наведених положень законодавства (ст. 694, ч. 2 ст. 697 ЦК України) убачається безумовне право продавця вимагати повернення неоплаченого товару, проданого в кредит, якщо покупець прострочив і не здійснив оплату такого товару, що в сукупності із положеннями ст. 387, 388 ЦК України формує передбачений законом, належний та ефективний спосіб захисту порушеного права, який полягає у пред`явленні позовних вимог про розірвання договору купівлі - продажу товару в кредит та витребування такого товару в останнього набувача.

Колегія суддів також зазначила, що будь-який спір, переданий на вирішення суду зі способом (способами) захисту прав або інтересів, передбачених законом чи договором, має бути розглянутий по суті заявлених позовних вимог. Ні Конституцією, ні жодним законом України не передбачено можливості відмови в позові у випадку, якщо спосіб захисту є неефективним чи не передбачений законом або договором, оскільки це обмежує законодавчо встановлений принцип цивільного права, за яким право на обрання певного способу захисту порушеного права належить позивачу і обмежується лише у випадках, прямо передбачених законом. Тим більше суд не може відмовити у задоволенні позову з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту, якщо він передбачений законом або договором.

Відтак, на думку колегії суддів, наявні підстави для відступу від висновків (їх конкретизації, або уточнення) щодо застосування положень ст. 692, 694 ЦК України, викладеного у постановах Верховного Суду 07.10.2021 у справі № 925/1382/19, від 06.06.2022 у справі № 902/66/20, від 30.10.2023 у справі № 910/16754/21, з огляду на подібність правовідносин у контексті правозастосування.

Підстави повернення справи на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для розгляду справи № 911/22/24 (911/747/24) об`єднаною палатою з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Згідно з частиною четвертою статті 303 ГПК України про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.

У постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини" таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

В ухвалі від 27.09.2024 у cправі № 922/3929/23 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду також звернув увагу, що підставою для передачі для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати, є конкретний висновок, який здійсненний саме Верховним Судом (Верховним Судом України) в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати у подібних правовідносинах про те, як саме повинна застосовуватися норма права, а не будь-якого висновку чи правової оцінки, зробленого судом касаційної інстанції для обґрунтування мотивувальної частини постанови.

Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в ухвалі від 11.07.2024 у справі № 909/1167/17 дійшов висновку, що умовами (підставами) для передачі справи на розгляд об`єднаної палати, як і підставами для здійснення розгляду справи об`єднаною палатою, є:

1) наявність висновку щодо застосування конкретної норми (норм) права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати;

2) такий висновок має бути зроблено в подібних правовідносинах.

Підсумовуючи коло критеріїв щодо прийняття/повернення справ, переданих на розгляд об`єднаної палати, об`єднана палата Касаційного господарського суду у справі № 909/1167/17 виснувала про таке:

1) на розгляд об`єднаної палати може бути передано справу після відкриття касаційного провадження колегією суддів, а касаційні скарги, заяви і клопотання на розгляд об`єднаної палати не передаються;

2) колегія суддів може погодитися з клопотанням учасника справи про передачу справи на розгляд об`єднаної палати, або підставами касаційного оскарження, зазначеними в касаційній скарзі (пункт 2 частини 2 статті 287 ГПК України), або ж самостійно прийняти рішення про передачу справи на розгляд об`єднаної палати в разі наявності обґрунтованих підстав;

3) для відступу або уточнення правової позиції колегія суддів повинна посилатися на постанову (постанови) Касаційного господарського суду:

а) в якій викладено висновок щодо застосування норми права з посиланням на конкретну норму (норми) матеріального або процесуального права;

б) відповідний висновок має бути зроблено в іншій справі зі спору, що виник із подібних правовідносин;

в) висновок повинен бути зроблений в постанові (постановах) колегій суддів з інших палат, іншою палатою Касаційного господарського суду або самою об`єднаною палатою.

4) колегія суддів має належним чином аргументувати підстави відступлення від висновку або необхідність відступлення шляхом уточнення попереднього висновку;

5) справа підлягає поверненню відповідній колегії суддів, якщо колегія фактично просить відступити від висновку щодо застосування норми права, викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду або іншого касаційного суду у складі Верховного Суду.

Обґрунтовуючи підставу передачі цієї справи на розгляд об`єднаної палати, відповідно до частини другої статті 302 ГПК України, колегія суддів Касаційного господарського суду вказує про необхідність відступу від висновків (їх конкретизації, або уточнення) щодо застосування положень ст. 692, 694 ЦК України, викладеного у постановах Верховного Суду 07.10.2021 у справі № 925/1382/19, від 06.06.2022 у справі № 902/66/20, від 30.10.2023 у справі № 910/16754/21.

Проаналізувавши постанови Верховного Суду, від висновків в яких пропонує відступити (уточнити/конкретизувати) колегія суддів та відповідні мотиви для передачі цієї справи на розгляд об`єднаної палати, об`єднана палата дійшла таких висновків.

У справі № 925/1382/19 предметом спору були вимоги про розірвання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі, визнання недійсним рішення загальних зборів та скасування реєстраційної дії державного реєстратора.

Позовні вимоги продавця частки в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю мотивовані порушенням покупцем істотної умови договору щодо оплати фактично переданої частки у статутному капіталі товариства.

Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у постанові від 07.10.2021 у справі №925/1382/19 вказав, що "якщо договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства передбачає відстрочення або розстрочення платежу, то такий договір є договором купівлі-продажу товару (частки) в кредит і до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статей 651 та 694 ЦК України. Право вимагати повернення товару, проданого у кредит та неоплаченого покупцем, прямо передбачене законом (ч. 4 ст. 694 ЦК), тому продавець частки у статутному капіталі товариства, яка була продана в кредит та не була оплачена покупцем, має право вимагати розірвання договору та повернення частки. З урахуванням особливостей, встановлених Законом "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", у такому випадку позивач має заявляти позовні вимоги про розірвання договору купівлі-продажу, повернення частки та визначення розміру статутного капіталу і часток учасників або витребування частки, а не про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства та скасування реєстраційних дій (записів) (п. 88, 89 постанови)".

Проте, у справі № 925/1382/19 спірні правовідносини виникли між продавцем та покупцем частки у статутному капіталі товариства, на відміну від цієї справи № 911/22/24 (911/747/24), де судовими рішеннями встановлено, що спірна частка в статутному капіталі була в подальшому перепродана третій особі і наразі знаходиться у власності Відповідача 6.

Отже об`єднана палата вважає, що обставини цієї справи № 911/22/24 (911/747/24) та справи № 925/1382/19 не є подібними за змістовним критерієм.

Об`єднана палата також зауважує, що у справі № 925/1382/19 не йшла мова про ефективність/неефективність обраного позивачем способу захисту, натомість - щодо належного способу захисту (права продавця вимагати розірвання договору та повернення частки).

Крім того, слід зазначити, що у справі № 925/1382/19 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові без змін, вказав на наявність обставин, що виключають можливість розірвання договору в порядку, передбаченому ст. 651 ЦК, а тому у задоволенні відповідної позовної вимоги з цих підстав необхідно відмовити. Верховний Суд зауважив, що суди попередніх інстанцій хоча й дійшли частково помилкових висновків щодо неналежності обраного позивачем способу захисту його порушеного права чи інтересу, однак, зазначені висновки не вплинули на правильність рішень про відмову у задоволенні позову; дійсні мотиви відмови в позові викладені у мотивувальній частині цієї постанови.

У постанові від 06.06.2022 у справі № 902/66/20 Верховний Суд у складі суддів палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду вказав, що такий спосіб захисту як розірвання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства, що вже виконаний з боку продавця, який передав товар (частку), і частково виконаний з боку покупця, який прийняв товар (частку), здійснив її часткову оплату (основну частину) і в подальшому відчужив її третім особам, не направлений на відновлення порушеного майнового права продавця, оскільки повернення товару відповідно до правил ч. 4 ст. 694 ЦК України є неможливим у зв`язку з відсутністю товару (частки) у власності покупця та, відповідно, є неналежним способом захисту.

При цьому, у справі № 902/66/20 предметом спору були вимоги про розірвання договору-купівлі продажу частки у статутному капіталі товариства, визнання недійсними рішень, оформлених протоколом загальних зборів та скасування реєстраційних дій з підстав істотного порушення покупцем його умов щодо оплати на користь продавця частини вартості проданої частки.

Проте, за обставин щодо продажу товару із відстроченням оплати (в кредит) та подальшого відчуження товару (частки у статутному капіталі) третім особам, істотною відмінністю справи № 902/66/20 та цієї справи № 911/22/24 (911/747/24) є встановлені у справі № 902/66/20 обставини щодо часткової оплати покупцем товару за договором купівлі-продажу.

Крім того, суттєвою відмінністю справи № 902/66/20 та цієї справи № 911/22/24 (911/747/24) в контексті вибору правозастосування є також те, що у справі № 902/66/20 (на відміну від цієї справи) не ставилося питання визнання недійсними договорів подальшого перепродажу частки третім особам, зокрема, з підстав їх фраудаторності.

Наведене не дає підстав вважати правовідносини в зазначеній справі та цій справі подібними саме за змістовним критерієм.

У справі № 902/66/20 також не вирішувалося питання щодо саме ефективності обраного способу захисту порушеного права, а вирішувалося питання стосовно належного способу захисту з урахування обставин справи.

При цьому у справі № 925/1382/19 та у справі № 902/66/20 позовні вимоги про витребування майна (товару) на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України (про необхідність застосування яких зазначено в ухвалі про передачу цієї справи на розгляд об`єднаної палати) не заявлялися і відповідно такі вимоги та підстави для застосування цих норм не досліджувалися судами.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.10.2023 у справі № 910/16754/21 розглядалася справа щодо визнання недійсним акту прийому-передачі частини частки в статутному капіталі ТОВ до договору купівлі-продажу, неоплаченого покупцем, визнання недійсним договору дарування спірної частки покупцем третій особі (поточному власнику) в умовах невиконання покупцем договору-купівлі-продажу щодо оплати за товар, витребування майна та скасування реєстраційних дій.

При цьому суд касаційної інстанції вказав (п. 67 постанови) про те, що, враховуючи, що на момент розірвання Договору купівлі-продажу продавцем спірна частка вже не знаходилася у власності покупця, а була подарована, тобто перейшла у власність третьої особи, то продавець втратив право вимагати повернення йому такої частки внаслідок розірвання договору купівлі-продажу через невиконання покупцем умов щодо оплати частки.

Водночас Верховний Суд також звернув увагу на те, що у справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій також задовольнили вимогу позивача і визнали недійсним Договір дарування як фраудаторний і саме цим мотивували рішення про витребовування частки у нового власника. Тобто суди, витребовуючи спірну частку, вважали, що частка перейшла у власність до третьої особи без належних правових підстав (п. 68 постанови).

Направляючи справу № 910/16754/21 на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд виснував, що висновки судів попередніх інстанцій про фраудаторність та недійсність договору дарування є передчасними, оскільки суди попередніх інстанцій не вказали, в чому саме виявлялася невідповідність критеріям добросовісності, справедливості та недопустимості зловживання правами при укладенні Договору дарування, а також не встановили наявність чи відсутність у покупця обмежень на розпорядження (відчуження) часткою у статутному капіталі товариства; суди не дослідили обставин обтяження часки заставою; суди не вказали у чому виражається спрямованість оспорюваного правочину на шкоду позивачу, не дослідили характер взаємовідносин між контрагентами Договору дарування, його мету (зокрема економічну), не встановили втрату платоспроможності покупця за Договором купівлі-продажу (дарувальника за Договором дарування) внаслідок укладення оспорюваного правочину; суди також не встановили, чи наявне у відповідача (покупця) інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором після відчуження спірної частки у статутному капіталі ТОВ (п. 86-89 постанови).

Тож у цій постанові від 30.10.2023 у справі № 910/16754/21 Верховний Суд не робив самостійного висновку про неможливість одночасного визнання недійсним другого договору відчуження та витребування майна від поточного власника (вторинного набувача).

В контексті наведеного об`єднана палата зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц звернула увагу, що правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формулюються виходячи з конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права.

Звідси відсутні підстави для вирішення порушеного в ухвалі від 10.12.2024 про передачу на розгляд об`єднаної палати цієї справи №911/22/24 (911/747/24) питання щодо відступу (конкретизації/уточнення) від висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 30.10.2023 у справі № 910/16754/21.

Відносно зауваження колегії суддів в ухвалі від 10.12.2024 про передачу справи на розгляд об`єднаної палати цієї справи №911/22/24 (911/747/24) щодо того, що ні Конституцією, ні жодним законом України не передбачено можливості відмови в позові у випадку, якщо спосіб захисту є неефективним чи не передбачений законом або договором об`єднана палата зазначає таке.

Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постанові від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 вказала, що обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Подібний висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155).

Наразі така практика є стабільною і Велика Палата Верховного Суду не відступала від цієї позиції. Тому питання, в тому числі, відступу від цього висновку мало б бути предметом розгляду саме Великою Палатою, відповідно до ч. 4 ст. 302 ГПК України, а не об`єднаною палатою.

Отже об`єднана палата констатує відсутність належного обґрунтування колегією суддів Касаційного господарського суду при постановленні ухвали від 10.12.2024 критеріїв, наявність яких у сукупності могла би стати достатньою підставою для прийняття об`єднаною палатою цієї справи №911/22/24 (911/747/24) до розгляду.

Таким чином, викладені в ухвалі від 10.12.2024 у справі № 911/22/24 (911/747/24) мотиви колегії суддів Верховного Суду про необхідність відступу від висновків (їх конкретизації, або уточнення), викладених у постановах Верховного Суду 07.10.2021 у справі № 925/1382/19, від 06.06.2022 у справі № 902/66/20, від 30.10.2023 у справі № 910/16754/21 не обґрунтовують наявність підстав, передбачених частиною другою статті 302 ГПК України, для прийняття на розгляд Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду справи № 911/22/24 (911/747/24) з огляду на викладене вище у цій ухвалі.

В ухвалі від 10.12.2024 у справі № 911/22/24 (911/747/24) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду також зазначив, що згідно з частиною шостою статті 303 ГПК України тільки Великій Палаті Верховного Суду за відсутності підстав для передачі справи на її розгляд, надано право повертати справу відповідній колегії для розгляду.

Об`єднана палата вважає, що повернення справи на розгляд колегії суддів у зв`язку з недотриманням критеріїв, визначених для передачі справи на розгляд об`єднаної палати узгоджується з нормами ст. 302, 303 ГПК України та не суперечить їм.

Наведена практика підтверджується, зокрема, ухвалами Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.12.2024 у справі № 910/4017/22, від 03.09.2024 у справі № 910/15002/23, від 09.08.2024 у справі № 909/1043/21, від 11.07.2024 у справі № 909/1167/17, Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.12.2020 у справі № 199/2819/17-ц, 14.02.2022 у справі 761/43507/19, від 14.12.2022 у справі № 357/8104/19, від 04.09.2023 у справі № 759/28079/21, Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 20.06.2024 у справі № 260/4199/22 тощо.

В ухвалі від 18.06.2024 у справі №300/2457/19 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду щодо меж повноважень об`єднаної палати при ухваленні рішення про повернення справи на розгляд відповідної колегії зазначив наступне:

- Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлює право на справедливий суд: "Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення";

- Вимога щодо того, що суд має бути "встановленим законом", є однією з декількох вимог Конвенції та протоколів до неї і встановлює, що дії національних органів мають базуватись на внутрішньому праві, наприклад пункт 1 статті 5 ("відповідно до процедури, встановленої законом" та "законний" арешт або затримання), пункт 2 статті 8 ("у відповідності з законом"), підпункти 2 статей 9, 10 та 11 ("встановлені законом"), пункт 2 та пункт 4 статті 2 Протоколу № 4 ("згідно із законом") та пункт 1 статті 4 Протоколу № 7 ("відповідно до закону та кримінальної процедури цієї держави");

- Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях щодо формулювання "встановлений законом" робить висновки, що межі цієї вимоги є більш обмеженими, ніж вимога стосовно того, що суд має діяти відповідно до закону або шляхом, "передбаченим законом". Буквальне тлумачення цього вислову приводить до думки, що вимагається правова підстава для існування та організації суду, включно із визначенням питань, які підпадають під юрисдикцію суду;

- Цей термін не можна розуміти у тому сенсі, що суд для того, щоб уважатись встановленим законом, має також дотримуватись всіх вимог, передбачених національним законодавством, щодо здійснення його функцій. Якщо б існувала така концепція, не було б жодного сенсу виокремлювати пункт 1 статті 6 щодо цього питання з-поміж інших статей;

- Об`єднана палата повторює, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність;

- Передача справи на розгляд об`єднаної палати за відсутності підстав, зазначених у статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України /яка є аналогічною за змістом статті 302 ГПК України/ (суд, який розглядає справу у складі колегії суддів передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного суду у складі колегії з іншої палати), та з порушенням порядку передачі, зазначених у статті 347 Кодексу адміністративного судочинства України /яка є аналогічною статті 303 ГПК України/ (суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 346 цього Кодексу) призводить до перевищення повноважень об`єднаної палати, а саме положень Кодексу адміністративного судочинства України, які регулюють діяльність останньої (стаття 33 Кодексу адміністративного судочинства України), а тому остання не може вважатися "судом, встановленим законом" у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції відносно цього судового провадження;

- Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень ("що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності"). Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону (Oleksandr Volkov v. Ukraine) від 09.01.2013, заява № 21722/11). Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід`ємна частина "судового процесу" для цілей статті 6 Конвенції (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece) від 19.03.1997, заява № 18357/91, пункт 40).

- Звертаючись до принципу юридичної визначеності в контексті практики Європейського суду, об`єднана палата приділяє увагу питанню поваги до остаточних судових рішень, у розумінні вимоги, що остаточне судове рішення не має ставитись під сумнів за відсутності обставин суттєвого та неспростовного характеру, які це можуть виправдати. Адже за результатом безпідставного провадження, об`єднана палата по суті може нівелювати результат завершеного судового провадження, а саме зроблений правовий висновок щодо застосування норми права;

- Отже, не маючи повноважень на здійснення судочинства в цьому провадженні, об`єднана палата діятиме всупереч чітким процесуальним нормам, що не відповідало б принципу юридичної визначеності та обов`язковості (остаточності) рішень та спричинило б порушення статті 6 Конвенції.

Слід також зазначити, що у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (Заяви № 29458/04 та № 29465/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що у країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства (див. рішення у справі "Коем та інші проти Бельгії" (Coeme and Others v. Belgium), №№ 32492/96, 32547/96, 32548/96, 33209/96 та 33210/96, п. 98, ECHR 2000-VII).

Відтак за відсутності прямої вказівки в процесуальному кодексі щодо повноважень саме об`єднаної палати повернути справу на розгляд відповідної колегії, у випадку відсутності дотримання критеріїв для розгляду справи об`єднаною палатою, повернення такої справи колегії відповідає загальним принципам, меті судочинства та практиці Європейського Суду з прав людини, адже у протилежному випадку об`єднана палата не діятиме як суд "встановлений законом".

Отже, справа № 911/22/24 (911/747/24) за касаційною скаргою ОСОБА_1 від 28.10.2024 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 та на рішення Господарського суду Київської області від 31.05.2024 підлягає поверненню відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Керуючись статтями 234, 235, 301, 302 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду

УХВАЛИВ:

Справу № 911/22/24 (911/747/24) за касаційною скаргою ОСОБА_1 від 28.10.2024 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 та на рішення Господарського суду Київської області від 31.05.2024 повернути відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Пєсков

Судді І. Бенедисюк

О. Васьковський

Г. Вронська

Т. Дроботова

Т. Малашенкова

Л. Рогач

Ю. Чумак