Окрема думка

від 04.12.2024 по справі 22/045-10

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

(розбіжна)

суддів Великої Палати Верховного Суду Мартєва С. Ю., Шевцової Н. В.,

04 грудня 2024 року

м. Київ

Справа № 22/045-10

Провадження № 12-46звг24

у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Сквираплемрибгосп» про перегляд за виключними обставинами постанови Київського апеляційного господарського суду від 14 грудня 2010 року та постанови Вищого господарського суду України від 23 лютого 2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Земельна біржа України» до Сквирської районної державної адміністрації та Відкритого акціонерного товариства «Сквирасільрибгосп» про визнання незаконними дій, визнання державних актів на право постійного користування землею такими, що втратили чинність, та зобов`язання повернути земельні ділянки разом з водними об`єктами, за зустрічним позовом Відкритого акціонерного товариства «Сквирасільрибгосп» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Земельна біржа України» та Сквирської районної державної адміністрації про визнання права користування земельними ділянками.

Відповідно до змісту частини третьої статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку, про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні.

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. У березні 2010 рокуТовариство з обмеженою відповідальністю «Земельна біржа України» (далі - Біржа) звернулася до Господарського суду Київської області з позовом до Сквирської районної державної адміністрації (далі - Сквирська РДА) та Відкритого акціонерного товариства «Сквирасільрибгосп» (далі - ВАТ «Сквирасільрибгосп»), в якому просило визнати незаконними дії адміністрації щодо відмови у наданні в оренду земельних ділянок; визнати такими, що втратили чинність, акти на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 000983 від 16 квітня 1998 року, серії ІІ-КВ № 000981 від 20 квітня 1998 року, серії ІІ-КВ № 000980 від 16 квітня 1998 року та серії ІІ-КВ № 000988 від 13 квітня 1998 року, а також зобов`язати ВАТ «Сквирасільрибгосп» повернути земельні ділянки разом з водними об`єктами загальною площею 402 га.

2. ВАТ «Сквирасільрибгосп» проти позову Біржі заперечило та заявило зустрічний позов до Біржі та Сквирської РДА про визнання права користування земельними ділянками.

3. Рішенням від 24 березня 2010 року Господарський суд Київської області відмовив у задоволенні первісного позову, а зустрічний позов задовольнив та визнав за ВАТ «Сквирасільрибгосп» право користування земельними ділянками.

4. 22 жовтня 2010 року заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Сквирської РДА засобами поштового зв`язку направив до суду першої інстанції апеляційну скаргу, в якій виклав клопотання про відновлення передбаченого статтею 93 ГПК України строку на апеляційне оскарження.

За твердженнями апелянта, цей строк був пропущений з поважних причин, оскільки Прокуратура Київської області довідалась про підстави для оскарження рішення суду першої інстанції лише 11 жовтня 2010 року після ознайомлення з матеріалами справи на виконання завдання Генеральної прокуратури від 07 липня 2010 року.

5. Ухвалою від 08 листопада 2010 року Київський апеляційний господарський суд відновив заступнику прокурора Київської області строк на подання апеляційної скарги, прийняв її до розгляду та порушив апеляційне провадження.

6. За змістом цієї ухвали суддя-доповідач відзначив, що вказані у заяві причини пропуску строку на подання скарги є поважними, а заява про відновлення цього строку підлягає задоволенню.

7. Постановою від 14 грудня 2010 року Київський апеляційний господарський суд задовольнив апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області, скасував рішення Господарського суду Київської області від 24 березня 2010 року і прийняв нове рішення, яким відмовив у задоволенні вимог Біржі про зобов`язання ВАТ «Сквирасільрибгосп» повернути земельні ділянки разом із водними об`єктами, припинив провадження у справі в частині вимог Біржі про визнання незаконними дій Сквирської РДА щодо відмови у наданні земельних ділянок в оренду, а також вимог про визнання державних актів на право постійного користування землею такими, що втратили чинність; відмовив у задоволенні зустрічного позову ВАТ «Сквирасільрибгосп».

8. Постановою від 23 лютого 2011 року Вищий господарський суд України відмовив у задоволенні касаційної скарги ВАТ «Сквирасільрибгосп» та залишив без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 14 грудня 2010 року.

9. Рішенням від 30 листопада 2023 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) у справі «ВАТ «Сквирасільрибгосп» проти України» (CASE OF SKVYRASILRYBGOSP, VAT v. UKRAINE, далі - Рішення ЄСПЛ) за заявою № 27128/11 ВАТ «Сквирасільрибгосп», що реорганізовано у Товариство, оголосив прийнятною скаргу за пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) на, як стверджувалося, невиправдане поновлення строку для подання апеляційної скарги у справі підприємства-заявника, а решту скарг у заяві - неприйнятними, а також постановив, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції; встановлення порушення становить достатню справедливу сатисфакцію будь-якої моральної шкоди, завданої підприємству-заявнику.

10. У Рішенні ЄСПЛ констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у цій справі у зв`язку з відсутністю належного обґрунтування для задоволення клопотання про поновлення строку для апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції, адже, задовольняючи це клопотання, апеляційний суд просто підтримав аргумент заступника прокурора, що строк пропущено з «поважних причин», оскільки йому стало відомо про рішення суду від 24 березня 2010 року приблизно через шість місяців, не перевіривши, чи міг прокурор або загалом органи державної влади, у тому числі Генеральна прокуратура України та Сквирська РДА, від імені яких він подав апеляційну скаргу, бути повідомлені про рішення раніше.

11. ЄСПЛ зауважив, що підприємство-заявник також скаржилося за пунктом 1 статті 6 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на те, що рішення Господарського суду Київської області від 24 березня 2010 року, яке ухвалено на його користь, скасовано без наведення прийнятної причини, і його позовні вимоги щодо спірних земельних ділянок були незаконно залишені без задоволення апеляційним судом 14 грудня 2010 року.

12. З посиланням на власну практику ЄСПЛ вказав, що ця скарга обмежується оскарженням фактичних висновків національних судів і правової оцінки позову підприємства-заявника та не видається належним чином обґрунтованою чи переконливою. Висновок Суду, що поновлення строку для подання апеляційної скарги становило порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, яке передувало відповідному скасуванню рішення, не означає, що подальший розгляд апеляційної скарги заступника прокурора по суті був неналежним або незаконним. Підприємство-заявник не стверджувало, що йому відмовлено в можливості ефективно підтримувати свої позовні вимоги в апеляційній та касаційній інстанціях, і немає підстав для висновку, що провадження у цих судах характеризувалося такою кількістю недоліків, що з його результатом не можна було погодитися. Звідси ЄСПЛ виснував, що ця частина заяви має бути відхилена як явно необґрунтована відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.

13. 14 серпня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Сквираплемрибгосп» (далі - ТОВ «Сквираплемрибгосп») звернулося до Великої Палати Верховного Суду із заявою про перегляд за виключними обставинами постанови Київського апеляційного господарського суду від 14 грудня 2010 року та постанови Вищого господарського суду України від 23 лютого 2011 року у цій справі з підстави, передбаченої пунктом 2 частини третьої статті 320 ГПК України.

14. Обґрунтовуючи наявність зазначеної підстави для перегляду судових рішень за виключними обставинами, ТОВ «Сквираплемрибгосп» послалося на рішення ЄСПЛ від 30 листопада 2023 року у справі «Відкритого акціонерного товариства «Сквирасільрибгосп» проти України» (CASE OF SKVYRASILRYBGOSP, VAT v. UKRAINE) за заявою № 27128/11.

15. Заява містить клопотання про поновлення строку на її подання, передбаченого пунктом 5 частини першої статті 321 ГПК України, та про витребування в Урядового уповноваженого у справах ЄСПЛ копії рішення.

16. Ухвалою від 10 вересня 2024 року Велика Палата Верховного Суду поновила ТОВ «Сквираплемрибгосп» строк на подання заяви, відкрила провадження за виключними обставинами у цій справі та призначила заяву до розгляду на 20 листопада 2024 року; витребувала з Господарського суду Київської області матеріали справи, а із Секретаріату Урядового уповноваженого у справах ЄСПЛ - копію Рішення ЄСПЛ з його автентичним перекладом українською мовою.

17. Постановою від 04 грудня 2024 року Велика Палата Верховного Суду заяву ТОВ «Сквираплемрибгосп» про перегляд судових рішень за виключними обставинами задовольнила частково.

Скасувала ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 08 листопада 2010 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 14 грудня 2010 року та постанову Вищого господарського суду України від 23 лютого 2011 року у справі № 22/045-10, а справу направила до Північного апеляційного господарського суду для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги.

18. Постанову мотивувала тим, що апеляційний суд погодився з твердженнями заступника прокурора Київської області про поважність причин його пропуску через те, що Прокуратура Київської області довідалась про підстави для оскарження рішення суду першої інстанції лише 11 жовтня 2010 року після ознайомлення з матеріалами справи.

19. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що апеляційний суд не перевірив обґрунтованості таких тверджень, зокрема, не дослідив, чи могли органи прокуратури та Сквирська РДА, в особі якої була подана апеляційна скарга, бути обізнаними з рішенням суду першої інстанції раніше з урахуванням того, що клопотання Прокуратури Київської області про ознайомлення з матеріалами справи від 06 серпня 2010 року № 05/1-1972вих надійшло до суду першої інстанції 11 серпня 2010 року; в апеляційній скарзі вказано, що клопотання про ознайомлення з матеріалами справи було подано на виконання завдання Генеральної прокуратури від 07 липня 2010 року; на звороті останньої сторінки рішення суду першої інстанції містяться підписи представників Біржі та ВАТ «Сквирасільрибгосп» про отримання його копій 25 березня 2010 року, а також відмітки суду про відправлення ще однієї копії 02 квітня 2010 року та про внесення в цей же день рішення до Єдиного державного реєстру судових рішень.

20. Дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції здійснив перегляд рішення Господарського суду Київської області від 24 березня 2010 року за апеляційною скаргою заступника прокурора Київської області з порушенням вимог статті 93 ГПК України. Під час касаційного перегляду постанови Київського апеляційного господарського суду від 14 грудня 2010 року це порушення виправлено не було.

21. Велика Палата Верховного Суду вважала, що інтерес ТОВ «Сквираплемрибгосп» полягає у відновленні становища, що було до скасування рішення Господарського суду Київської області від 24 березня 2010 року, яким задоволено зустрічний позов ВАТ «Сквирасільрибгосп» до Біржі та Сквирської РДА про визнання права постійного користування спірними земельними ділянками. Отже, ТОВ «Сквираплемрибгосп» домагається перегляду рішень апеляційної та касаційної інстанцій у цій справі для безперешкодної реалізації права постійного землекористування, яке, за його твердженнями, було набуто в порядку правонаступництва від ВАТ «Сквирасільрибгосп», а в подальшому підтверджено Верховним Судом у постанові від 31 серпня 2023 року у справі № 911/3076/21.

22. Водночас зазначила, що під час розгляду заяви жоден з учасників справи не стверджував про те, що вказаному вище інтересу ТОВ «Сквираплемрибгосп» протистоїть інтерес у дотриманні принципу res judicata інших управнених осіб, зокрема, що після скасування рішення суду першої інстанції про визнання права постійного землекористування ВАТ «Сквирасільрибгосп» спірні земельні ділянки були передані іншим особам у володіння чи користування. Матеріали справи також не свідчать про те, що скасування постанов Київського апеляційного господарського суду від 14 грудня 2010 року та Вищого господарського суду України від 23 лютого 2011 року матиме явно непропорційні негативні наслідки для інтересу інших осіб у дотриманні принципу res judicata.

23. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що встановлені у Рішенні ЄСПЛ порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з відсутністю належного обґрунтування поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції у цій справі мали суттєве значення для результату її розгляду, та вважає, що це порушення можна виправити тільки через повторний розгляд справи з вирішенням апеляційним судом питання про існування підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження за апеляційною скаргою прокурора, для чого необхідним є скасування ухвали Київського апеляційного господарського суду від 08 листопада 2010 року, постанови цього суду від 14 грудня 2010 року та постанови Вищого господарського суду України від 23 лютого 2011 року.

ІІ. Зміст окремої думки

24. Не погоджуємося із висновками Великої Палати Верховного Суду з таких підстав.

25. Вважаємо, що підстави для поновлення строку на подання заяви про перегляд за виключними обставинами постанови Київського апеляційного господарського суду від 14 грудня 2010 року та постанови Вищого господарського суду України від 23 лютого 2011 року у справі № 22/045-10 та відкриття провадження були відсутні.

26. По-перше, за змістом пункту 1 статті 46 розділу ІІ Конвенції держава Україна зобов`язана виконувати остаточні рішення Суду в будь-якій справі, у якій вона є стороною. Порядок виконання рішення Суду, яке набуло статусу остаточного, встановлює, зокрема, Закон України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV).

27. За частинами першою та другою статті 10 Закону № 3477-IV на забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні.

Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом (частина третя згаданої статті).

У виняткових випадках повторний розгляд справи або поновлення провадження є найбільш ефективним, якщо не єдиним засобом досягнення restitutio in integrum.

28. Повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження може бути лише у виняткових випадках та за умови констатації Судом порушення конвенційних та національних вимог у контексті цієї, які можна усунути лише шляхом скасування судових рішень з направленням матеріалів справи для повторного розгляду.

29. Проте, у рішенні від 30 листопада 2023 року у справі «ВАТ «Сквирасільрибгосп» проти України» (CASE OF SKVYRASILRYBGOSP, VAT v. UKRAINE) (заява № 27128/11), яке стало підставою для перегляду судових рішень у цій справі, оголошено прийнятною скаргу на ухвалу за пунктом 1 статті 6 Конвенції на, як стверджувалося, невиправдане поновлення строку для подання апеляційної скарги у справі підприємства-заявника, а решту скарг у заяві - неприйнятними.

30. Тобто фактично ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з відсутністю належного обґрунтування для задоволення клопотання про поновлення строку для оскарження під час постановлення Київським апеляційним господарським судом ухвали від 08 листопада 2010 року

31. По-друге, у цьому рішенні ЄСПЛ визнав неприйнятними доводи підприємства-заявника щодо порушення пункту 1 статті 6 Конвенції в частині оскарження фактичних висновків національних судів і правової оцінки позову підприємства-заявника, оскільки в цій частині скарга не видається належним чином обґрунтованою чи переконливою. Висновок суду про невиправдане поновлення строку для подання апеляційної скарги не означає, що подальший розгляд апеляційної скарги заступника прокурора по суті був неналежним або незаконним.

32. ЄСПЛ встановив у Рішенні необґрунтованість та непереконливість доводів щодо фактичних висновків національних судів і правової оцінки позову, відсутність підстав для висновку, що провадження у цих судах характеризувалося такою кількістю недоліків, що з його результатом не можна було погодитися, а отже дійшов висновку про відсутність порушення Україною пункту 1 статті 6 Конвенції через несправедливий розгляд справи по суті, що не ставлять під сумнів рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій у цій справі.

33. Тобто, ЄСПЛ встановив відсутність порушення Україною пункту 1 статті 6 Конвенції під час прийняття Київським апеляційним господарським судом постанови від 14 грудня 2010 року та Вищим господарським судом України постанови від 23 лютого 2011 року, про перегляд яких подано заяву.

34. Вважаємо, що наведена обставина в розумінні підпункту «b» підпункту «іі» пункту ІІ Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи державам-членам від 19 січня 2000 року № R(2000)2 «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» не є передумовою для повторного розгляду справи як найбільш ефективного, якщо й не єдиного, засобу для відновлення попереднього правового становища, яке сторона мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum).

35. Отже, враховуючи те, що ЄСПЛ не констатовані порушення конвенційних та національних вимог у контексті цієї справи які можна усунути шляхом скасування судових рішень апеляційної та касаційної інстанцій з направленням матеріалів справи на новий розгляду, вважаємо, що у Великої Палати Верховного Суду не було підстав для поновлення строку на подання заяви про перегляд за виключними обставинами постанови Київського апеляційного господарського суду від 14 грудня 2010 року і постанови Вищого господарського суду України від 23 лютого 2011 року у справі № 22/045-10 та відкриття провадження, та, як наслідок, для скасування цих судових рішень.

Судді С. Ю. Мартєв Н. В. Шевцова