Ухвала

від 23.01.2025 по справі 164/2681/24

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 164/2681/24 Провадження №11-сс/802/61/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1 Доповідач: ОСОБА_2

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2025 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

слідчого ОСОБА_7 ,

представника власників майна адвоката ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника власників майна ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Маневицького районного суду Волинської області від 14 січня 2025 року,

ВСТАНОВИВ:

Слідчий СУ ГУНП у Волинській області ОСОБА_9 , за погодженням із прокурором Маневицького відділу Камінь-Каширської окружної прокуратури Волинської області ОСОБА_6 , звернувся до суду з клопотанням про накладення арешту на тимчасово вилучене майно в рамках кримінального провадження, 01.04.2024 внесеного до ЄРДР під №12024030530000252, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.185, ч.1 ст.246, ч.1 ст.263 КК України.

Клопотання обґрунтоване тим, що протягом 2024 року, за попередньою змовою групою осіб, умисно, з метою незаконного збагачення, здійснювались крадіжки лісо деревини, в умовах воєнного стану, у лісництвах на території Камінь-Каширського району Волинської області, що належать ДСГП «Ліси України».

29 жовтня 2024 року під час проведення обшуку було виявлено та вилучено автомобіль марки «ЗИЛ 131», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , який на праві приватної власності належить ОСОБА_10 , та свідоцтво про реєстрацію на цей транспортний засіб серії НОМЕР_2 .

Вказані транспортний засіб та свідоцтво про його реєстрацію постановою слідчого від 29.10.2024 визнано речовими доказами у кримінальному провадженні №12024030530000252.

Слідчий зазначає про те, що вилучене під час проведення обшуку майно відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 КПК України, а тому з метою його збереження, перешкоджання його приховуванню, збуту, пошкодженню чи знищенню, воно підлягає арешту, що й просить зробити.

Ухвалою слідчого судді Маневицького районного суду Волинської області від 14.01.2025 клопотання слідчого задоволено та накладено арешт на вищевказаний транспортний засіб і свідоцтво про його реєстрацію.

Слідчий суддя місцевого суду накладаючи арешт на вищевказане майно у своєму судовому рішенні зазначив, що слідчим та прокурором доведено наявність передбачених кримінальним процесуальним законом підстав для накладення арешту на нього з метою збереження речових доказів.

Не погодившись із таким судовим рішенням, представник власників майна подав апеляційну скаргу в якій просить його скасувати та постановити нове, яким відмовити в задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на майно, оскільки вважає його необґрунтованим та незаконним. Зазначає про те, що слідчий суддя розглянув клопотання про накладення арешту на майно з порушенням строків, передбачених ч.1 ст.172 КПК України, чим допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Також незважаючи на висловлені ним, як представником власників майна, зауважень щодо строків надіслання клопотання до суду, так і не було з`ясовано коли саме воно було надіслано. Окрім того, зазначає про те, що відповідно до ухвали про надання дозволу на проведення обшуку, дозвіл був наданий на обшук автомобіля марки «ЗИЛ 131», номерний знак НОМЕР_1 , який належав ОСОБА_10 з метою виявлення та вилучення конкретно зазначених речей, а саме документів, чорнових записів, мобільних телефонів, банківських карток тощо. При цьому, дозвіл на вилучення самого автомобіля суд не надавав, а сторона обвинувачення не просила. Проте, під час обшуку без дозволу суду було вилучено сам автомобіль, хоча він і не відноситься до предметів, що заборонені в обігу та надають право на його вилучення. Апелянт вважає, що слідчим та прокурором не підтверджено належними доказами того, що транспортний засіб є речовим доказом. Він як представник в судовому засіданні вказував, що ОСОБА_10 на момент проведення обшуку здійснював легальну підприємницьку діяльність та використовував автомобіль для лісоперевезень. Окрім того, на даний час незважаючи, що кримінальне провадження розслідується ще з 01.04.2024, однак підозра будь-кому не пред`явлена. На вказані обставини слідчий суддя належної уваги не звернув.

ОСОБА_11 будучи належним чином повідомленою про час, дату та місце апеляційного розгляду в судове засідання не з`явилася, і не повідомила суд про причини своєї неявки. При цьому, будь-яких клопотань чи заяв про відкладення розгляду справи не подавала. Тому апеляційний суд вважає, що розгляд апеляційної скарги можливо провести у відсутності вказаної особи.

Заслухавши доповідача, який виклав суть ухвали та доводи апеляційної скарги, представника власників майна, який скаргу підтримав та просив задовольнити, а також не заперечив щодо судового розгляду у відсутності його довірителя, прокурора та слідчого, які апеляційні доводи вважали безпідставними та просили залишити без задоволення скаргу, а оскаржуване судове рішення, - без змін, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Пунктом 7 ч.2 ст.131 КПК України передбачено, що арешт майна є заходом забезпечення кримінального провадження.

Речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення (ст.98 КПК України).

Відповідно доч.2ст.167КПК Українитимчасово вилученимможе бутимайно увигляді речей,документів,грошей тощо,щодо якихє достатніпідстави вважати,що вони: 1)підшукані,виготовлені,пристосовані чивикористані якзасоби чизнаряддя вчиненнякримінального правопорушеннята (або)зберегли насобі йогосліди; 2)призначалися (використовувалися)для схилянняособи довчинення кримінальногоправопорушення,фінансування та/абоматеріального забезпеченнякримінального правопорушенняабо винагородиза йоговчинення; 3)є предметомкримінального правопорушення,у томучислі пов`язаногоз їхнезаконним обігом; 4) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.

Арештом майна відповідно до ч.1 ст.170 КПК України є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Згідно ізп.1ч.2,ч.3ст.170КПК Україниарешт майнадопускається зметою забезпечення збереження речових доказів . У цьому випадку, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним уст.98цього Кодексу.

З аналізу положень вищевказаних процесуальних норм закону вбачається, що слідчий, прокурор повинні довести, що майно, яке на їх думку підлягає арешту, повинно відповідати критеріям, визначеним у ст.98 КПК України. При цьому, доведеними повинні бути і ризики щодо такого майна, передбачені ст.170 КПК України і, зокрема щодо збереження речових доказів.

Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядкуст.170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати усі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.

Колегія суддів апеляційного суду проаналізувавши матеріали клопотання наряду з апеляційними доводами вважає, що за наслідками розгляду поданого слідчим клопотання про арешт майна, слідчий суддя дійшов законного та обґрунтованого висновку про його задоволення з огляду на таке.

З матеріалів клопотання вбачається, що СУ ГУНП у Волинській області проводиться досудове розслідування кримінального провадження, 01.04.2024 внесеного до ЄРДР під №12024030530000252, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.185, ч.1 ст.246, ч.1 ст.263 КК України.

Встановлено і те, що на підставі судового рішення слідчого судді від 18.10.2024 в межах цього кримінального провадження було проведено обшук автомобіля марки «ЗИЛ 131», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , який знаходився біля будинку за адресою: вул.Козацька, 14, с.Залісся, Камінь-Каширський район, Волинська область, в ході якого вилучено цей транспортний засіб та реєстраційні документи на нього.

Цей транспортний засіб та реєстраційні документи на нього постановою слідчого від 29.10.2024 визнано речовими доказами у даному кримінальному провадженні.

Доводячи підставність поданого клопотання слідчий вказує про те, що майно, яке визнано речовими доказами вищевказаною постановою, на яке він просить накласти арешт, має силу речових доказів у вищевказаному кримінальному провадженні №12024030530000252, а тому накладення арешту на нього забезпечить можливість його збереження та встановлення істини в даному кримінальному провадженні. Таке майно відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 КПК України.

Проаналізувавши вищевикладене та дослідивши матеріали кримінального провадження апеляційний суд вважає, що майно, на яке слідчий просить накласти арешт у поданому до місцевого суду клопотанні, дійсно може бути доказом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.185, ч.1 ст.246 КК України розслідування щодо якого проводиться у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12023030520001275, оскільки воно відповідає критеріям, визначеним у ст.98 КПК України, а тому відповідно до п.1 ч.2 ст.170 КПК України на даному етапі досудового розслідування підлягає арешту - з метою збереження речових доказів.

На переконання колегії суддів апеляційного суду такі висновки підтверджуються дослідженими судом доказами, що наявні в кримінальному провадженні.

Оскаржувана ухвала слідчого судді прийнята з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства, є цілком законною та обґрунтованою, і підстав для її скасування, як про це просить апелянт у поданій апеляційній скарзі, немає.

При цьому, апеляційні доводи про те, що транспортний засіб та реєстраційні документи на нього не можуть бути речовими доказами в розумінні ст.98 КПК України, є цілком безпідставними, оскільки матеріали кримінального провадження свідчать про протилежне, тобто автомобіль може бути знаряддям вчинення кримінальних правопорушень, про які йде мова у кримінальному провадженні.

Окрім того, посилання апелянта на те, що ОСОБА_10 здійснював легальну підприємницьку діяльність у зв`язку з чим використовував транспортний засіб для лісоперевезень, жодним чином з урахуванням встановлених обставин, не дає підстав для скасування судового рішення, оскільки, як встановлено, автомобіль та реєстраційні документи на нього відповідають критеріям, визначеним у ст.98 КПК України, що на даному етапі дає підстави для їх арешту з метою збереження речових доказів.

Таким чином, вищенаведені та усі інші апеляційні доводи, які викладені в апеляційній скарзі щодо незаконності оскаржуваного судового рішення не заслуговують на увагу суду, оскільки на думку апеляційного суду фактично зводяться до довільної та суперечливої інтерпретації дійсних обставин провадження та відповідних норм чинного законодавства і жодним чином не спростовують наведених вище висновків суду першої інстанції.

Апеляційний суд не вбачає істотних порушень норм кримінального процесуального закону, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Таким чином, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення, - без змін.

Керуючись ст.ст. 98, 170, 376, 407, 422 КПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника власників майна ОСОБА_8 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Маневицького районного суду Волинської області від 14 січня 2025 року в даному провадженні, - без змін.

Ухвала остаточна й оскарженню не підлягає.

Головуючий

Судді