Ухвала
від 23.01.2025 по справі 910/11484/23
КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

23 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/11484/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Жайворонок Т.Є.,

за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,

представників учасників справи:

товариства з обмеженою відповідальністю «Прайдагротех»</a> - Кириченко К.О., адвокат (ордер від 23.01.2025),

товариства з обмеженою відповідальністю «Полігран-Трейд» - Парчевський В.Ю., адвокат (ордер від 05.07.2024),

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Прайдагротех»</a>

на рішення господарського суду міста Києва від 14.11.2023 (суддя Котков О.В.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2024 (головуючий суддя: Іоннікова І.А., судді: Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.)

у справі № 910/11484/23

за первісним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Прайдагротех»</a> (далі - ТОВ «Прайдагротех»)

до товариства з обмеженою відповідальністю «Полігран-Трейд» (далі - ТОВ «Полігран-Трейд»)

про стягнення грошових коштів,

та за зустрічним позовом ТОВ «Полігран-Трейд»

до ТОВ «Прайдагротех»

про стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Прайдагротех» звернулося до суду з позовом до ТОВ «Полігран-Трейд» про стягнення 2 826 525,05 грн, з них: 1 675 123,60 грн - основного боргу, 309 158,48 грн інфляційний втрат, 61 130,54 грн - 3% річних та 781 112,43 грн пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язання за договором поставки від 27.01.2022 № ПТ-00048 в частині поставки товару в обумовлений договором строк та неповернення у зв`язку з цим частини здійсненої передоплати за товар.

ТОВ «Полігран-Трейд» у зустрічному позові просило суд стягнути з ТОВ «Прайдагротех» 3 486 838,59 грн - 3% річних, які нараховані за порушення виконання зобов`язання із здійснення попередньої оплати за договором.

Згідно з ухвалою господарського суду міста Києва від 23.08.2023 зі справи № 910/11484/23 зустрічну позовну заяву об`єднано в одне провадження з первісним позовом.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.11.2023 у справі № 910/11484/23 первісний позов задоволено частково: стягнуто з ТОВ «Полігран-Трейд» на користь ТОВ «Прайдагротех» 1 675 123,60 грн основного боргу, 101 339,37 грн інфляційних втрат, 34 144,99 грн - 3% річних, 390 097,28 грн пені, а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 52 944,15 грн та судовий збір у розмірі 33 010,58 грн. В іншій частині у задоволенні первісного позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано, зокрема тим, що ТОВ «Полігран-Трейд» не здійснило в повному обсязі поставку товару (карбаміду) на підставі договору в обумовлений ним строк та не повернуло частину отриманої передоплати за товар у розмірі 1 675 123,60 грн, у зв`язку з чим ТОВ «Прайдагротех» реалізувало своє право, передбачене частиною другою статті 693 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та пред`явило вимогу про повернення суми попередньої оплати. При цьому, судом здійснено перерахунок нарахованих ТОВ «Прайдагротех» на суму основного боргу пені, 3% річних та інфляційних втрат з моменту встановленого прострочення ТОВ «Полігран-Трейд» виконання грошового зобов`язання, а саме з 05.11.2022. У задоволенні зустрічного позову ТОВ «Полігран-Трейд» судом відмовлено з тих підстав, що у ТОВ «Прайдагротех», враховуючи умови договору, відсутнє зобов`язання з перерахування на користь ТОВ «Полігран-Трейд» попередньої оплати у розмірі 76 710 122,81 грн, у зв`язку з чим ТОВ «Прайдагротех» не могло построчити виконання зобов`язання, яке не виникло.

Згідно з додатковим рішенням від 11.01.2024 зі справи заяву ТОВ «Полігран-Трейд» про ухвалення додаткового рішення задоволено частково: стягнуто з ТОВ «Прайдагротех» на користь ТОВ «Полігран-Трейд» 48 000,00 грн витрат на правову допомогу. В іншій частині заяви відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2024 зі справи рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2024 зі справи додаткове рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх судових інстанцій, які ухвалені по суті спору, ТОВ «Прайдагротех» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить: рішення та постанову судів попередніх інстанцій в частині вирішення спору за первісним позовом скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову у повному обсязі. В частині вирішення спору за зустрічним позовом судові рішення залишити без змін.

Таким чином, судові рішення попередніх інстанцій, які ухвалені по суті спору, в частині вирішення спору за первісним позовом, у тій частині, в якій первісний позов задоволено, а також в частині вирішення спору за зустрічним позовом про відмову в його задоволенні сторонами не оскаржуються та не є предметом касаційного перегляду.

Касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Прайдагротех» відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

ТОВ «Полігран-Трейд» у відзиві на касаційну скаргу просило Суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін, з посиланням, зокрема, на необґрунтованість доводів касаційної скарги.

Від ТОВ «Прайдагротех» надійшла відповідь на відзив на касаційну скаргу, в якій (відповіді) назване Товариство підтримало доводи своєї касаційної скарги.

В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій не було враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18), від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) та від 22.09.2020 у справі № 918/631/19.

За доводами скаржника, судами попередніх інстанцій безпідставно застосовано до спірних правовідносин приписи частини другої статті 530 ЦК України, оскільки на його думку безпосередньо договором у його пункті 5.8 було врегульовано строк повернення коштів передоплати у разі нездійснення поставки товару. З огляду на те, що судами помилково визначено період, протягом якого у відповідача за первісним позовом існувало невиконане грошове зобов`язання, зазначене призвело до незаконного зменшення нарахованих сум пені, 3% річних та інфляційних втрат за первісним позовом.

Стосовно наведеного Верховний Суд зазначає таке.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до імперативних приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Суд зауважує, що ГПК України та інші законодавчі акти не містять визначення поняття «подібні правовідносини», а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів слід звертатися до правових висновків, що викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду.

З метою визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

У постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття «подібні правовідносини», що полягає в тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, щодо якого вони вступають у правовідносини, у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні ознаки з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність ознак слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема, пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин та їх оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними, й надалі порівнювати права та обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) та за потреби, зумовленої цим регулюванням, - визначити суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо. Обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Сама по собі різниця судових рішень не свідчить про безумовне підтвердження незастосування правового висновку.

Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.

Верховний Суд виходить також з того, що досліджуючи доцільність посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: (1) чи є правовідносини подібними та (2) чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на відповідні законодавчі акти. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних нормативно-правових актів.

Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).

Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Верховний Суд вважає безпідставними доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, які викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18), від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) та від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 щодо застосування норм права, з огляду на таке.

У справі № 910/12382/17, на яку посилається скаржник, про стягнення з авансу, сплаченого на виконання робіт по етапу № 2 з виготовлення дослідного зразка модернізованої бойової машини та проведення попередніх випробувань, коригування робочої конструкторської документації за результатами попередніх випробувань на підставі договору від 08.08.1997 № 117539, позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на невиконання відповідачем у справі своїх зобов`язань за договором з виготовлення бойової машини піхоти, а тому, за доводами позивача у цій справі, наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача сплаченої суми авансу з урахуванням інфляційних втрат.

У цій справі Верховний Суд погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про відмову в позові, з огляду на те, що аванс - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є грошова сума, яка перераховується згідно договору наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за роботи які мають бути виконані, при цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося. Водночас, як встановлено судами, відповідач у справі не припиняв виконання обумовлених договором робіт, зворотного не доведено належними та допустимими доказами.

У справі, судові рішення в якій є предметом касаційного перегляду, розглядався спір за первісним позовом про повернення суми попередньої оплати, сплаченої за товар, який не було поставлено на виконання умов договору поставки від 27.01.2022 № ПТ-00048, а також нарахованих пені, 3% річних та інфляційних втрат. При цьому, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача за первісним позовом суми попередньої оплати за товар, який не було поставлено, а також нарахованих пені, 3% річних та інфляційних витрат з моменту прострочення ТОВ «Полігран-Трейд» виконання грошового зобов`язання.

У справі яка переглядається, у своїх висновках суди виходили з оцінки конкретних умов договору поставки від 27.01.2022 № ПТ-00048, який укладений сторонами цієї справи, в тому числі, його пункту 5.8, про який зазначає скаржник за змістом своєї касаційної скарги.

Так, суди попередніх інстанцій встановили, що відповідно до пункту 5.8. договору у разі, якщо після отримання від покупця попередньої оплати за товар постачальник в силу обставин, що не залежать від нього, не має можливості виконати свої зобов`язання з постачання товару покупцеві у строки, передбачені у пункті 5.2. договору, постачальник повинен повідомити покупця за допомогою факту та (або) електронної пошти про неможливість виконання зобов`язань. Після цього сторони мають письмово узгодити новий строк поставки товару. У випадку недосягнення згоди, постачальник зобов`язується протягом 2 (двох) банківських днів повернути покупцю сплачені за товар кошти. Повернення постачальником попередньої оплати покупцеві не є порушенням зобов`язань постачальника за умовами договору.

У підпункті 8.2.1 пункту 8.2 договору передбачено, що при затримці відвантаження товару покупцю понад строк, передбачений пунктом 5.2. договору, з урахуванням вимог пункту 5.8. договору, постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який нараховується пеня, від вартості невідвантаженого в строки товару, за кожен день прострочення.

Суди попередніх інстанцій, дослідивши обставини цієї справи вказали, зокрема про те, що згідно з матеріалами справи відповідач за первісним позовом здійснив прострочення поставки товару. У свою чергу, ТОВ «Прайдагротех» реалізувало своє право, передбачене частиною другою статті 693 ЦК України, та пред`явило вимогу про повернення суми попередньої оплати.

Суди у цій справі встановили, що 26.10.2022 ТОВ «Прайдагротех» звернулося до ТОВ «Полігран-Трейд» з претензією вих. від 24.10.2022 № 24/10-22 про повернення суми попередньої оплати. Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0407141744421 претензія вих. від 24.10.2022 № 24/10-22 отримана відповідачем за первісним позовом 28.10.2022. Отже, в силу приписів частини другої статті 530 ЦК України, у строк до 04.11.2022 включно ТОВ «Полігран-Трейд» мало здійснити повернення спірної суми попередньої оплати. Оскільки попередня оплата у розмірі 1 675 123,60 грн повернута не була, відповідач за первісним позовом є таким, що прострочив грошове зобов`язання з 05.11.2022. Відповідно саме з 05.11.2022, в даному випадку, є правомірним нарахування штрафних санкцій.

З огляду на викладене, правовідносини у наведених вище справах відрізняються з точки зору фактично-доказової бази та обставин справи, що виключає їх подібність.

У справі № 758/1303/15-ц, на яку також посилається скаржник, розглядався спір про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем (Військовою частиною) грошового зобов`язання з виплати позивачу одноразової грошової допомоги, призначеної відповідно до статей 9 і 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

У цій справі Велика Палата, зокрема виснувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. У цій статті визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання. Тобто, дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. З огляду на те, що відповідач порушив грошове зобов`язання з виплати одноразової грошової допомоги, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат і 3% процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України.

Скаржник також посилається на справу № 686/21962/15-ц про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за несвоєчасне виконання вироку Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області в частині стягнення з відповідача матеріальних збитків та відшкодування моральної шкоди.

У зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду також виснувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Отже, у справі № 686/21962/15-ц суди попередніх інстанцій обґрунтовано вважали, що наявні правові підстави для застосування до спірних правовідносин приписів частини другої статті 625 ЦК України.

Суд зазначає, що правовідносини у справах № 758/1303/15-ц, № 686/21962/15-ц та у справі № 910/11484/23 відрізняються за змістом заявлених позовних вимог, підставами та предметом позову, за матеріально-правовим регулюванням, що виключає подібність спірних правовідносин.

Позовні вимоги у справі № 918/631/19 про стягнення заборгованості, на яку (справу) також посилається скаржник, обґрунтовані належним виконанням позивачем зобов`язання щодо перерахування відповідачу попередньої оплати за укладеним сторонами форвардним контрактом, а також порушенням відповідачем зобов`язань у частині поставки оплаченого товару, внаслідок чого позивач на підставі частини другої статті 693 ЦК України вимагав від відповідача повернення суми попередньої оплати з нарахованими штрафом, пенею, інфляційними втратами та 3 % річних.

У цій справі Велика Палата Верховного Суду дійшов висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості у повному обсязі, зазначивши, зокрема таке.

В основі спірних правовідносин лежить питання про те, чи є зобов`язання із повернення попередньої оплати грошовим зобов`язанням та, відповідно, чи є відповідач боржником, зобов`язаним на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 ЦК України).

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17).

Правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3% річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.

Відповідач прострочив своє грошове зобов`язання з повернення суми попередньої оплати у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки, та яку позивач зажадав повернути на підставі частини другої статті 693 ЦК України.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у справі № 918/631/19 виходила з її встановлених фактичних обставин, зазначивши, що посилання відповідача на домовленість сторін про постачання товару виключно на підставі листів-замовлень на кожну окрему партію товару, що мали б складатися позивачем, однак ним не складалися та не направлялися, не свідчить про те, у відповідача не виникло зобов`язання з повернення суми попередньої оплати товару. Вказане зобов`язання, відповідно до положень частини першої статті 530 ЦК України, фактично виникло у відповідача у зв`язку із закінченням обумовленого сторонами у констракті строку поставки, який, виходячи із суті зобов`язання сторін, є тим строком, після настання якого постачальник (продавець) усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів. Таким чином, у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, частини першої статті 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки.

Водночас у справі № 910/11484/23, судові рішення в якій є предметом касаційного перегляду, суди попередніх інстанцій, врахувавши та оцінивши зміст умов договору поставки від 27.01.2022 № ПТ-00048, зокрема його пункт 5.8; взявши до уваги те, що сторони погодили можливість поставки товару партіями, оплата яких відбувається на підставі виставленого рахунку; здійснену позивачем за первісним позовом попередню оплату та часткову поставку відповідачем за первісним позовом товару, у тому числі поза межами строку, визначеного у договорі (товар за якістю та кількістю прийнятий позивачем за первісним позовом без заперечень), а також вимоги претензії вих. від 24.10.2022 № 24/10-22, відповідно до якої позивач за первісним позовом скористався правом на повернення суми попередньої оплати на підставі частини другої статті 693 ЦК України, звернувшись до відповідача за первісним позовом 26.10.2022 з претензією про повернення суми попередньої оплати, - дійшли висновку про застосування до спірних правовідносин частини другої статті 530 ЦК України та визначили початок періоду прострочення відповідачем за первісним позовом грошового зобов`язання з 05.11.2022.

Отже, правовідносини у справі № 918/631/19 та у справі № 910/11484/23 відрізняються, зокрема за встановленими судами фактичними обставинами справи, що виключає їх подібність.

При цьому, враховуючи встановлений судами попередніх інстанцій зміст пункту 5.8 договору (на який в своїх доводах покликається й скаржник), з урахуванням приписів частини першої статті 628, статті 638 ЦК України та обставини виконання договору сторонами цієї справи, Верховний Суд не вбачає підстав для обрахунку дводенного строку для повернення покупцю сплачених за товар коштів від дати поставки товару за договором, як про це зазначає скаржник.

Крім того, Верховний Суд враховує і те, що згідно з послідовною та сталою позицією Верховного Суду умовою застосування частини другої статті 693 ЦК України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Отже, суди попередніх інстанцій при вирішенні цього спору, дослідили та оцінили предмет та підстави позову, а також за правилами статті 86 ГПК України надані та зібрані у справі докази у їх сукупності і вірогідності, застосувавши статті 76-79 ГПК України.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди навели аргументи і мотиви з яких вони виходили, частково відмовляючи в задоволенні первісного позову. Колегією суддів не вбачається, що сторони надали докази, а суди попередніх інстанцій їх не дослідили, не оцінили та не встановили на їх підставі обставини справи. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

Наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для задоволення первісного позову у справі у повному обсязі.

Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.

Інших підстав для перегляду справи у суді касаційної інстанції скаржник у касаційній скарзі не наводить.

У силу принципів диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності, колегія суддів констатує, що в межах усіх доводів касаційної скарги і зазначених скаржником підстав касаційного оскарження, а також з урахуванням установлених судами у справі конкретних обставин, оцінила аргументи касаційної скарги щодо підтвердження наявної доказової бази у даній справі, однак зазначає, що не наділена повноваженнями втручатися в оцінку доказів у силу приписів статті 300 ГПК України.

Отже, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, зважаючи на зміст фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, та правове регулювання, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ «Прайдагротех», оскільки після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України Судом встановлено, що висновки щодо застосування норм права, які (висновки) викладені у наведених скаржником постановах Верховного Суду, стосуються правовідносин, які є неподібними.

Водночас Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві ТОВ «Полігран-Трейд» на касаційну скаргу, у тій частині, в якій вони не суперечать мотивам цієї ухвали.

При розгляді даної справи Верховний Суд бере до уваги, що однією із основних засад справедливого судочинства вважається принцип верховенства права, невід`ємною, органічною складовою, якого є принцип правової визначеності.

Одним з аспектів принципу правової визначеності є те, щоб у разі винесення судами остаточного судового рішення воно не підлягало перегляду. Сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, забезпечується через реалізацію відомого принципу res judicata. Остаточні рішення національних судів не повинні бути предметом оскарження. Можливість скасування остаточних рішень, без урахування при цьому безспірних підстав публічного інтересу, та невизначеність у часі на їх оскарження несумісні з принципом юридичної визначеності. Тому категорію res judicata слід вважати визначальною й такою, що гарантує незмінність установленого статусу учасників спору, що визнано державою та забезпечує сталість правозастосовних актів. Правова визначеність також полягає в тому, щоб остаточні рішення судів були виконані.

Верховний Суд, здійснюючи аналіз доводів касаційної скарги у співвідношенні до обраної скаржником підставою касаційного оскарження виходить з того, що скаржником не аргументовано і не доводилось у касаційній скарзі того, що суди під час розгляду справи зашкодили самій суті права доступу до суду, та не обґрунтовували наявну необхідність забезпечити сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».

Отже, Верховний Суд виходить з того, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, адже повноваження Верховного Суду мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі в касаційній скарзі з огляду на підставу оскарження скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

У справі ЄСПЛ «Sunday Times v. United Kingdom» Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін «передбачено законом» передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін «передбачено законом» передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови «законний» та «згідно з процедурою, встановленою законом» зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі «Steel and others v. The United Kingdom»).

Разом з тим, суд касаційної інстанції в силу положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Прайдагротех»</a> на рішення господарського суду міста Києва від 14.11.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2024 у справі № 910/11484/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Жайворонок

СудКасаційний господарський суд Верховного Суду
Дата ухвалення рішення23.01.2025
Оприлюднено27.01.2025
Номер документу124659718
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —910/11484/23

Ухвала від 23.01.2025

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Колос І.Б.

Ухвала від 23.01.2025

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Колос І.Б.

Ухвала від 12.12.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Колос І.Б.

Постанова від 02.10.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Іоннікова І.А.

Постанова від 02.10.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Іоннікова І.А.

Ухвала від 13.09.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Іоннікова І.А.

Ухвала від 13.09.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Іоннікова І.А.

Ухвала від 01.05.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Іоннікова І.А.

Ухвала від 01.05.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Іоннікова І.А.

Ухвала від 05.03.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Іоннікова І.А.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні