Постанова

від 23.01.2025 по справі 190/385/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/644/25 Справа № 190/385/23 Суддя у 1-й інстанції - Кудрявцева Ю. В. Суддя у 2-й інстанції - Максюта Ж. І.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2025 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - Максюти Ж.І.

суддів - Космачевської Т.В., Халаджи О.В.

за участю секретаря - Піменової М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Зеленової Ольги Рудольфівни, яка діє в інтересах Приватного сільськогосподарського підприємства "КАСПІЙ" на рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 07 серпня 2024 року по справ за позовом ОСОБА_1 до Приватного сільськогосподарського підприємства "КАСПІЙ" Кам`янського району Дніпропетровської області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПСП «Каспій», в якому просить зобов`язати відповідача повернути належну їй земельну ділянку сільськогосподарського призначення, загальною площею 9,450 га, з кадастровим номером 1224588000:02:002:0014; скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про інше речове право від 22 грудня 2017 року.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що їй на праві власності належить земельна ділянка сільськогосподарського призначення площею 9,450 га, з кадастровим номером 1224588000:02:002:0014, яка розташована на території Холодіївської сільської ради П`ятихатського району Дніпропетровської області. 25.06.2007 року між нею та ПСП «Каспій» був укладений договір оренди зазначеної земельної ділянки, строком на 5 років. Додатковою угодою №1 до вказаного договору, строк дії договору змінено і вказано, що договір укладено на 15 років. Зазначена додаткова угода зареєстрована у відділі Держкомзему у П`ятихатському районі 25.06.2012 року, запис №12245880400064. Тому позивач вважала, що дія зазначеного договору оренди закінчується 25 червня 2022 року. Вона повідомила відповідача про те, що вона не бажає продовжувати дію договору і запропонувала йому не займати зазначену земельну ділянку. Відповідач погодився і обіцяв не обробляти земельну ділянку, але восени 2022 року відповідач зорав належну позивачці земельну ділянку, не зважаючи на те, що влітку 2022 року позивачкою були встановлені межові знаки. Коли позивачка вказала відповідачу про недопустимість зайняття земельної ділянки, їй було повідомлено, що начебто вона підписала якусь угоду по оренді землі. Згодом позивач з`ясувала, що існує додаткова угода №2 від 18.12.2017 року, якою збільшений строк дії договору оренди землі на 25 років додатково, перебіг дії додаткового строку оренди розпочинається від дня реєстрації даної додаткової угоди. Позивач впевнена, що додаткову угоду №2 вона не підписувала. 12.05.2017 року вона отримала Витяг з державного земельного кадастру про земельну ділянку, в якому було вказано, що строк дії речового права (договору оренди) 15 років і восени 2017 року на пропозицію відповідача щодо продовження строку дії договору, вона відмовилась від підписання будь яких угод. Таким чином позивач просить зобоваким чином позивач просить зобов`язати відповідача повернути належну їй земельну ділянку.

Рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 07 серпня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного сільськогосподарського підприємства "КАСПІЙ" Кам`янського району Дніпропетровської області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою задоволено.

Зобов`язано Приватне сільськогосподарське підприємство "КАСПІЙ" повернути ОСОБА_1 земельну ділянку сільськогосподарського призначення, загальною площею 9,450 га, з кадастровим номером 1224588000:02:002:0014.

Скасовано запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про інше речове право від 22 грудня 2017 року про реєстрацію договору оренди земельної ділянки загальною площею 9,450 га, кадастровий номер 1224588000:02:002:0014, зареєстрований виконавчим комітетом Жовтоводської міської ради.

Додатковим рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 02 жовтня 2024 року доповнено резолютивну частину рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 07 серпня 2024 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного сільськогосподарського підприємства "КАСПІЙ" Кам`янського району Дніпропетровської області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, абзацом четвертим, такого змісту: "Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства «КАСПІЙ» Кам`янського району Дніпропетровськоїобласті на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати по сплатісудового зборув сумі1073(однатисяча сімдесяттри)грн.60коп."

Із вказаним рішенням суду не погодилась представник відповідача - адвокат Зеленова О.В., та подала апеляційну скаргу, в якій вказує, на те, що рішення було ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без належного дослідження обставин справи, тому просила скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає те, що при винесенні рішення судом порушені норми процесуального права, а саме ст. 109 ЦПКУ, яка встановлює, що у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні

При цьому, від представника відповідача надійшли додаткові пояснення у справі, в яких вона повідомляє про причини відсутності оригіналу додаткової угоди №2, а саме про те, що надіслане на адресу суду поштове відправлення, в якому знаходився зокрема оригінал додаткової угоди №2, втрачено при пересилці.

Звертає увагу на те, що відповідачем зі свого боку був виконаний обов`язок по надання оригіналу оскаржуваної додаткової угоди і з незалежних від нього обставин така додаткова угода не була надана, що не є тотожним ухиленню відповідача від подання експертам необхідних матеріалів, і як встановлено самим судом - матеріали справи неодноразово повертались до суду з експертної установи без проведення експертизи, саме через не сплату позивачем вартості експертизи.

Також, вважає, що під час державної реєстрації права оренди земельної ділянки на підставі додаткової угоди № 2 від 18.12.2017 р. для проведення реєстраційних дій державному реєстратору був поданий оригінал додаткової угоди № 2 від 18.12.2017 р., як висновок - право оренди зареєстровано у встановленому законом порядку та є діючим на теперішній час.

Звертає увагу на те, що позивачем не додано будь-яких доказів, що нею подавались заяви щодо дострокового розірвання договору оренди (наприклад весною 2017 р., коли, як вона стверджує у тексті позову, її чоловік запропонував їх сину обробляти землю самостійно) чи оскарження в судовому або позасудовому порядку продовження строку оренди на 25 років, починаючи з 2017 р. Крім того, в судовому засіданні 07.08.2024 р. стороною позивача визнано, що за весь період орендного користування землею, в тому числі за період після 25 червня 2022 року, нею отримувалась орендна плата за договором оренди, що на думку відповідача свідчить про суперечливу поведінку позивачки

Відповідно до п. 20 Договору оренди земельної ділянки від 25.06.2007 р. передбачений обов`язок Орендаря повернути земельну ділянку після припинення дії договору оренди, на час звернення позивача з позовом такий строк ще не настав, отже права позивача не є порушеними.

Від позивача відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

На підставі ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно із ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно із ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст.203 ЦК України до загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, є, те, що: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно із ч. 1 ст. 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно копії договору оренди земельної ділянки від 25.06.2007 року між ОСОБА_1 та ПСП «Каспій» укладено договір оренди земельної ділянки, строком на 5 років.

Згідно копії додаткової угоди №1 від 28.05.2012 року (а.с.7), - ОСОБА_1 та ПСП «Каспій» уклали додаткову угоду до Договору оренди землі, відповідно до якої погодили внесення змін до договору оренди землі, зокрема до п.7 розділу «Строк дії договору», відповідно до якого договір укладено на 15 років.

Згідно копії Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, що сформований 12.05.2017 року (а.с.8), - земельна ділянка сільськогосподарського призначення площею 9,4500 га, з кадастровим номером 1224588000:02:002:0014, яка розташована на території Холодіївської сільської ради П`ятихатського району Дніпропетровської області, належить ОСОБА_1 , перебуває в оренді ПСП «Каспій», дата державної реєстрації речового права 25.06.2007 року, строк дії речового права - 15 років.

Згідно копії Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, що сформований 12.01.2023 року (а.с.10), - земельна ділянка сільськогосподарського призначення площею 9,4500 га, з кадастровим номером 1224588000:02:002:0014, яка розташована на території Холодіївської сільської ради П`ятихатського району Дніпропетровської області, належить ОСОБА_1 , перебуває в оренді ПСП «Каспій», дата державної реєстрації речового права 22.12.2017 року, строк дії речового права - договір укладено на 25 років.

Згідно копії додаткової угоди №2 від 18.12.2017 року (а.с.13), - ОСОБА_1 та ПСП «Каспій» уклали додаткову угоду до Договору оренди землі, відповідно до якої погодили внесення змін до договору оренди землі, зокрема до п.7 розділу «Строк дії договору», відповідно до якого договір укладено на 25 років; перебіг дії додаткового строку договору оренди розпочинається від дня державної реєстрації даної додаткової угоди.

Згідно витягу з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців (а.с.14), - ПСП «Каспій» є юридичною особою.

В зв`язку з тим, що позивач заперечувала щодо підписання нею додаткової угоди №2 до договору оренди землі, за клопотанням представника позивача по справі було призначено судово-почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено запитання, чи виконаний підпис в угоді №2 від 18.12.2017 року позивачем ОСОБА_1 , чи іншою особою (а.с.110-111). У відповідача витребувано оригінал додаткової угоди №2.

Згідно додаткових пояснень представника відповідача (а.с.117-118), - оригінал додаткової угоди №2 надати не виявляється за можливе, оскільки він був втрачений при пересилці.

Ухвала суду про призначення експертизи залишена експертом без виконання, оскільки не проведено оплату за її виконання (а.с.158).

Водночас, згідно інформації наданої експертом на запит суду, проведення експертизи без оригіналу досліджуваного документу, є неможливим (а.с.131).

Під час підготовчого судового засідання представник позивача - адвокат Сарма Л.І. пояснила, що сторона позивача вважає недоцільним проводити оплату експертизи, яка не зможе бути проведена через відсутність оригіналу досліджуваного документу - Додаткової угоди №2 до Договору оренди землі.

Задовольняючі позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не погоджувала укладення Додаткової угоди №2 до договору оренди землі та не підписувала його, а тому не можна вважати, що сторони досягли згоди щодо продовження строку дії договору оренди землі.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За ч.1 ст.14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається в письмовій формі.

За ч.1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі», в редакції, що діяла на момент укладення договорів оренди землі та оспорених договорів, істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог ст. 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Оскільки матеріали справи не містять та відповідачем не надано ні для проведення експертизи ні для огляду суду та навіть не долучено копію Додаткової угоди №2 оренди землі, колегія суддів вважає, що у даному випадку відсутній факт укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 1224588000:02:002:0015.

Великою Палатою Верховного Суду від 16 червня 2020 року ухвалено постанову у справі № 145/2047/16-ц, в якій Велика Палата Верховного Суду висловила думку про необхідність відступлення від наведеного вище висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, із тих мотивів, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено (не підписано)), не підлягає визнанню недійсним. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договорів, позаяк цей спосіб захисту є неефективним. Натомість ефективним способом захисту права, в контексті фактичних обставин справи № 145/2047/16-ц є усунення перешкод у користуванні належним власнику майном, тобто негаторний позов.

Таким чином, зі змісту вказаної правової позиції Великої Палати Верховного Суду убачається, що ефективним способом захисту права, яке позивач вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення таких земельних ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13- ц (пункт 71), від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97))

З урахуванням вищезазначеного та на підставі належним чином оцінених доказів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується колегія суддів про те, що позивачем доведено належними та допустимими доказами, а відповідачем не спростовано, факт не укладення спірного договору оренди, відомості про який були внесені до державного реєстру.

Проаналізувавши зміст рішення суду першої інстанції з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції ухвалено рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить із того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що позивачка отримувала оренду плату за спірну земельну ділянку, що свідчить про її згоду на укладання договору оренди землі, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки таку додаткову угоду позивачка не підписувала, своєї згоди на обробку земельної ділянки не надавала. а гроші отримувала, як плату за фактичне використування земельної ділянки, про що відповідач не заперечує, а тому посилання представника відповідача на вказані обставини є безпідставними, та не впливають на висновок суду.

Інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів також не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, власним тлумаченням норм права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Крім того, вказані доводи були предметом розгляду у суді першої інстанції та судом першої інстанції їм було надано обґрунтовану оцінку, а тому вони додатковому правовому аналізу не підлягають.

Крім того, апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував доводи апеляційної скарги, з посиланням на докази згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України, тоді як суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 ..

Оскаржуване рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу адвоката Зеленової Ольги Рудольфівни, яка діє в інтересах Приватного сільськогосподарського підприємства "КАСПІЙ" - залишити без задоволення.

Рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 07 серпня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: