Ухвала

від 27.01.2025 по справі 380/6132/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

27 січня 2025 року

м. Київ

справа №380/6132/20

адміністративне провадження № К/990/784/25

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Бевзенка В.М. (далі - Суд), перевіривши касаційну скаргу Виконавчого комітету Львівської міської ради на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2024 року у справі № 380/6132/20 за позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітнього ОСОБА_2 до Управління освіти Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Львівської міської ради, відділу освіти Сихівського та Личаківського районів управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, відділу освіти Галицького та Франківського районів управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, відділу освіти Шевченківського та Залізничного районів управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, закладу дошкільної освіти (ясла-садок) №160 Львівської міської ради про визнання протиправними та нечинними наказу, рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У 2020 році ОСОБА_1 в інтересах малолітнього ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Управління освіти Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Львівської міської ради, відділу освіти Сихівського та Личаківського районів управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, відділу освіти Галицького та Франківського районів управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, відділу освіти Шевченківського та Залізничного районів управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, закладу дошкільної освіти (ясла-садок) №160 Львівської міської ради, в якому просила:

- визнати протиправним та нечинним наказ Управління освіти Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради від 03 вересня 2018 року №535р "Про затвердження Положення щодо організації роботи з дітьми із порушеннями мовлення у закладах дошкільної освіти м. Львова";

- визнати протиправним та нечинним рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 20 вересня 2019 року №883 "Про зміну мережі груп у закладах дошкільної освіти м. Львова та затвердження Положення про організацію роботи з дітьми із порушеннями мовлення в закладах дошкільної освіти м. Львова".

Суд першої інстанції розглянув справу за правилами загального позовного провадження.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09 червня 2022 року відмовлено у задоволенні позову.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2022 року апеляційну скаргу позивача задоволено в повному обсязі, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 червня 2022 року у справі № 380/6132/20 скасовано.

Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Виконавчого комітету Львівської міської ради на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2022 року.

Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 травня 2024 року касаційну скаргу Виконавчого комітету Львівської міської ради задоволено частково, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2022 року у справі № 380/6132/20 скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2024 року апеляційну скаргу позивача задоволено, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 червня 2022 року скасовано та прийнято постанову, якою позов задоволено в повному обсязі.

05 грудня 2024 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Виконавчого комітету Львівської міської ради, у якій скаржник просив скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2024 року та залишити в силі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 червня 2022 року у справі № 380/6132/20.

Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2024 року повернуто касаційну скаргу у зв`язку з тим, що у касаційній скарзі не були викладені підстави для оскарження судового рішення у касаційному порядку.

07 січня 2025 року Виконавчий комітету Львівської міської ради повторно звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2024 року та залишити в силі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 червня 2022 року у справі № 380/6132/20.

Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, Суд виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.

Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження судового рішення, скаржник покликається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду України, Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та Вищого адміністративного суду України, а саме:

- постанови Верховного Суду України від 24 лютого 2015 року у справі № 21-34а15, постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 серпня 2019 року у справі № 288/1557/16-а щодо того, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням;

- постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 травня 2020 року у справі № 640/11643/19 в частині висновків про те, що з`ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішення, котре оскаржується. Відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскарженого рішення;

- постанов Верховного Суду України від 15 грудня 2015 року у справі № 21- 5361а15 та від 01 грудня 2015 року у справі № 21-3222а15, а також постанов Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 826/8803/15, від 18 травня 2022 року у справі № 826/14230/16, від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16 і від 01 липня 2019 року у справі №460/1019/16-а, які закріплюють, що звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах, а відтак обов`язковою умовою надання правового захисту судом, є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду;

- постанови Верховного суду України від 12 червня 2007 року у справі 21-173во07, ухвали Вищого адміністративного суду України К/9991/90069/11 від 04 грудня 2012 року, які визначають, що такий спосіб захисту порушеного права, як визнання незаконним акта суб`єкта владних повноважень, не є універсальним і його застосування можливе у двох випадках: коли може бути відновлено те становище, яке існувало до видання акта, або коли за відсутності цієї можливості вимога про визнання незаконним акта суб`єкта владних повноважень поєднана з вимогою про відшкодування майнової та моральної шкоди. Відновлення становища, яке існувало до прийняття спірного рішення, якщо право власності на майно набуто іншою особою (ніж суб`єкт владних повноважень), неможливо. Якщо відновлення становища, яке існувало до прийняття спірного рішення неможливо і вимоги про скасування рішення суб`єкта владних повноважень не поєднано з вимогами про відшкодуванням майнової та моральної шкоди у задоволенні позову необхідно відмовити.

Суд відхиляє посилання відповідача на висновки викладені у постановах Верховного Суду України та Вищого адміністративного суду України, оскільки такі висновки не можуть бути прикладом іншого правозастосування та обов`язковими для врахування судами, оскільки відповідно до положень частини п`ятої статті 242 КАС України обов`язковими для врахування судами є лише висновки викладені в постановах Верховного Суду.

Суд також не бере до уваги посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 22 серпня 2019 року у справі № 288/1557/16-а (предмет спору - визнання незаконною реєстрації припинення юридичної особи без дотримання узаконених процедур, без ліквідаційного балансу або передавального акта) та від 28 червня 2020 року у справі № 640/11643/19 (предмет спору - визнання протиправним і скасування дозволу на виконання будівельних робіт, виданого Державною архітектурно-будівельною інспекцією України). Зазначені судові рішення не враховуються, оскільки обставини цієї справи та справ, на які посилається скаржник для обґрунтування підстави касаційного оскарження, виникли за різних правовідносин та фактичних умов, у різні періоди часу, а також з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування.

Суд наголошує, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, їхніх повноважень, об`єкта, предмета правового регулювання відносин, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їхньої подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

Також Суд не бере до уваги покликання скаржника на висновки Верховного Суду у постановах від 22 серпня 2019 року у справі № 288/1557/16-а та від 28 червня 2020 року у справі № 640/11643/19 з огляду на те, що правовідносини вищезазначених справ не є подібними до правовідносин у справі №380/6132/20.

При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а так само оцінка судами їхньої сукупності, не можуть вважатися подібністю правовідносин.

Щодо посилань на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Частиною другою статті 353 КАС України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або

2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або

3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;

4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Частиною третьою статті 353 КАС України встановлено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо:

1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду;

2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою;

3) справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою;

4) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі;

5) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені в судовому рішенні;

6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;

7) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25- 28 цього Кодексу.

При цьому доводи касаційної скарги стосуються невстановлення осіб, які брали участь у судовому засіданні 29 жовтня 2024 року, доповіді головуючої судді щодо змісту судового рішення, що оскаржується, та апеляційної скарги, заслухання пояснень сторін щодо обставин справи під час її розгляду по суті. Ці доводи не узгоджуються з підставами касаційного оскарження судових рішень, передбаченими пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Отже, обґрунтування пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме підстави, передбачені частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу, касаційна скарга не містить.

Інші наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з підставами касаційного оскарження судових рішень - пунктами 1- 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Верховний Суд звертає увагу, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційний суд не перевіряє законність й обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, так само, як і визначити норму права, яку на думку скаржника, застосовано судами без врахування висновків Верховного Суду, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України).

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Відповідач вже реалізовував своє право на касаційне оскарження у цій справі, проте касаційна скарга була повернута ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2024 року як така, що не містить підстав касаційного оскарження. Скаржнику надавалися вичерпні роз`яснення щодо вимог до форми і змісту касаційної скарги, яким така має відповідати в частині визначення підстав. Натомість, ці роз`яснення так і не були враховані скаржником при повторному зверненні.

Зазначене свідчить про формальний підхід до оформлення касаційної скарги та ігнорування скаржником роз`яснень, які надавалися йому Верховним Судом щодо вимог до змісту касаційної скарги в частині визначення підстав касаційного оскарження судових рішень.

Суд звертає увагу на неналежне виконання Виконавчим комітетом Львівської міської ради своїх процесуальних обов`язків щодо оскарження судового рішення у касаційному порядку та наголошує на необхідності дотримання всіма учасниками справи вимог частини другої статті 44 КАС України. Відповідно до цієї норми, учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин касаційна скарга має бути повернута особі, яка її подала.

Керуючись статтями 169, 330, 332 КАС України, Верховний Суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Виконавчого комітету Львівської міської ради на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2024 року у справі № 380/6132/20 - повернути скаржнику.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 цього Кодексу.

Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду з підстав і у порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не оскаржується.

Суддя В. М. Бевзенко