Постанова

від 21.01.2025 по справі 910/8050/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/8050/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н.М. - головуючий, Баранець О.М., Кондратова І.Д.,

за участю секретаря судового засідання - Долгополової Ю.А.,

представників учасників справи:

позивача - не з`явився,

відповідача-1 - не з`явився,

відповідача-2 - Барановська А.М.,

третьої особи-1 - не з`явився,

третьої особи-2 - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства юстиції України

на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Руденко М.А., Барсук М.А., Пономаренко Є.Ю.

від 24.09.2024

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пераспера"

до ОСОБА_1 , Міністерства юстиції України

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Копеліна", Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пахниць Наталія Вікторівна

про витребування частки в статутному капіталі, скасування наказу та зобов`язання відновити запис.

1. Історія справи

Товариство з обмеженою відповідальністю "Пераспера" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 та Міністерства юстиції України з позовом про: стягнення (витребування з володіння) з ОСОБА_1 частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Копеліна" у розмірі 100%, що складає 733 200,00 грн; визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України № 1560/5 від 02.05.2023 "Про задоволення скарги", виданого на підставі висновку центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України; зобов`язання відновити записи стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю "Копеліна" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: а) запис № 1000741070018013083, зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи; б) запис № 1000741070019013083, зміна видів економічної діяльності юридичної особи; зміна кінцевого бенефіціарного власника (контролера) або зміна відомостей про кінцевого бенефіціарного власника (контролера); зміна керівника або відомостей про керівника юридичної особи; зміна місцезнаходження юридичної особи; зміни до установчих документів, які не пов`язані з внесенням змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, внесені Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пахниць Наталею Вікторівною.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 у справі № 910/8050/23 позов задоволено: стягнуто (витребувано з володіння) з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пераспера" частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Копеліна" у розмірі 100%, що складає 733 200,00 грн; визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України № 1560/5 від 02.05.2023 "Про задоволення скарги"; зобов`язано Міністерство юстиції України відновити записи стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю "Копеліна" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Міністерство юстиції України звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким закрити провадження у справі в частині позовних вимог про скасування пунктів 3, 5 наказу Міністерства юстиції України № 1560/5 від 02.05.2023 "Про задоволення скарги", а у задоволенні решти позовних вимог про визнання протиправним та скасування вказаного наказу, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2024 у справі № 910/8050/23 апеляційну скаргу Міністерства юстиції України залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 у справі № 910/8050/23 залишено без змін, судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покладено на апелянта.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Пераспера" звернулося до апеляційного господарського суду із заявою ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат у справі № 910/8050/23, в якій просило стягнути з Міністерства юстиції України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пераспера" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 120 000,00 грн.

2. Короткий зміст додаткової постанови суду апеляційної інстанції

Додатковою постановою від 24.09.2024 Північний апеляційний господарський суд задовольнив частково заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Пераспера" про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат у справі № 910/8050/23. Присудив до стягнення з Міністерства юстиції України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пераспера" 10 000,00 грн за супровід справи в суді апеляційної інстанції. У задоволенні решти заяви - відмовив.

Додаткова постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що дослідивши та оцінивши обґрунтованість заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, враховуючи подане Міністерством юстиції України клопотання про зменшення розміру судових витрат на правову допомогу, беручи до уваги те, що правова позиція позивача була сталою, і адвокат Балійчук Л.І. надавала правову допомогу позивачу в цій справі в суді першої інстанції і правова позиція була незмінна, а тому, відповідно, була обізнана з усіма обставинами цієї справи, та те, що для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи, суд апеляційної інстанції вважає справедливим та розумним задовольнити подане клопотання позивача частково, стягнувши з Міністерства юстиції України на користь позивача 10 000,00 грн за супровід справи в суді апеляційної інстанції.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 у даній справі та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Пераспера" про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.

Скаржник у якості підстав касаційного оскарження додаткової постанови суду апеляційної інстанції зазначив пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме, при ухваленні оскаржуваної додаткової постанови судом апеляційної інстанції не було враховано висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, висновків об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладених у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 13.02.2019 у справі № 756/2114/17, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20, від 11.11.2021 у справі № 910/7520/20, від 05.03.2024 у справі № 903/135/23 (903/134/23) та у додатковій постанові Верховного Суду від 03.10.2024 у справі № 357/8695/23 щодо дотримання принципу пропорційності при вирішенні питання розподілу судових витрат та врахування критеріїв здійснення такого розподілу. Міністерство юстиції України зауважує, що відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 10.09.2024 у справі № 902/99/24, якщо позов задоволено, то судові витрати, за наявності у справі двох і більше відповідачів, розподіляються між відповідачами у визначених частках. Солідарне стягнення суми судових витрат, до яких належать витрати на професійну правничу допомогу, законом не передбачено. Отже, судом апеляційної інстанції при ухваленні додаткової постанови Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 у справі № 910/8050/23 неправильно застосовано статті 126 та 129 Господарського процесуального кодексу України щодо стягнення витрат з двох і більше відповідачів у разі ухвалення судового рішення проти них. Скаржник також звертає увагу Суду на додаткову ухвалу Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20, що стосовно визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін та наголошує, що судом апеляційної інстанції не враховано доводів Міністерства юстиції України щодо необґрунтовано завищеної суми розміру витрат на правничу допомогу, що свідчить про неповноту судового розгляду.

Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а додаткову постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

4. Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно із статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Верховний Суд зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу витрат повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 107 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справ № 922/1964/21).

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, під час розгляду справи, позивач у своєму відзиві на апеляційну скаргу, окрім іншого, зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс у зв`язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції становлять витрати на професійну правничу допомогу, у розмірі 120 000,00 грн, та просив стягнути такі витрати.

У клопотанні про стягнення витрат на професійну правничу допомогу від 12.02.2024 позивач також просив стягнути судові витрати позивача на правничу допомогу, надану

адвокатським об`єднанням «Дефендо Капітал», у розмірі 120 000,00 грн. До вказаного клопотання позивачем додано докази понесення відповідних витрат.

19 квітня 2024 року до суду апеляційної інстанції від Товариства з обмеженою відповідальністю "Пераспера" надійшла заява про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат у справі № 910/8050/23, в якій позивач просив стягнути з Міністерства юстиції України на його користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 120 000,00 грн.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції при розгляді справи № 910/8050/23, Товариством з обмеженою відповідальністю "Пераспера" надано: договір про надання правової допомоги від 05.12.2023; ордер АІ № 524501 від 05.12.2023; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю; платіжні інструкції № @2PL054998 від 25.01.2024, № @2PL617041 від 29.01.2024, № @2PL098785 від 16.01.2024 та квитанції до платіжної інструкції; детальний опис правової допомоги від 09.02.2024; акт прийому-передачі від 09.02.2024 надання правової допомоги за договором від 05.12.2023.

Зазначені докази понесення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції були подані позивачем як разом із клопотанням про стягнення витрат на професійну правничу допомогу від 12.02.2024, так і разом із заявою про ухвалення додаткового рішення від 19.04.2024.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що відповідно до умов укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Пераспера" (надалі - Замовник) та Адвокатським об`єднанням "Дефендо Капітал" (надалі - Виконавець) договору про надання правничої допомоги від 05.12.2023, Виконавець згідно з цим договором зобов`язується надати Замовникові правничу допомогу, а Замовник зобов`язується прийняти та оплатити надану правничу допомогу (пункт 1.1 вказаного договору).

У пункті 1.2 зазначеного договору сторони визначили перелік послуг, що надаються Виконавцем Замовнику.

Пунктом 3.1 вказаного договору передбачено, що вартість правничої допомоги, що передбачено статтею 1 договору узгоджена сторонами, та становить 120 000,00 грн.

Відповідно до пункту 4.1 вказаного договору приймання-передача наданої правничої допомоги оформляється відповідним актом, який підписується сторонами.

Загальна вартість наданих послуг правової допомоги становить 120 000,00 грн, визначена в акті приймання-передачі наданої правничої допомоги від 09.02.2024, та зазначена в детальному описі правничої допомоги від 09.02.2024.

Відповідно до зазначених акта приймання-передачі наданої правничої допомоги від 09.02.2024 та детального опису правничої допомоги від 09.02.2024, Виконавцем за період з 05.12.2023 по 09.02.2024 (включно), відповідно до договору про надання правничої допомоги від 05.12.2023, надано, а Замовником прийнято правничу допомогу, а саме: складання клопотання до суду апеляційної інстанції від 09.01.2024 про ознайомлення із матеріалами справи № 910/8050/23 (час - 08:00-09:00); ознайомлення 11.01.2024 у суді апеляційної інстанції з матеріали справи № 910/8050/23 (час - 11:00-14:00); складання, підписання та подання 23.01.2024 до суду апеляційної інстанції відзиву на апеляційну скаргу (дата - 22.01.2024, час - 09:00-15:00), (дата - 23.01.2024, час - 09:00-14:00); складання, підписання та подання до суду апеляційної інстанції заперечення на відповідь на відзив на апеляційну скаргу (дата - 08.02.2024, час - 09:00-17:00); складання, підписання та подання до суду апеляційної інстанції клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу (дата - 09.02.2024, час - 09:00-15:00); представництво інтересів Замовника в Північному апеляційному господарському суді під час розгляду апеляційної скарги Міністерства юстиції України (час - протягом розгляду справи № 910/8050/23); консультування Замовником з усіх питань, які виникають під час розгляду апеляційним господарським судом апеляційної скарги Міністерства юстиції України (час - протягом розгляду справи № 910/8050/23).

Заперечуючи проти заяви позивача про відшкодування витрат на правову допомогу Міністерство юстиції України, зокрема, зазначало, що заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу є завищеним, оскільки доводи і позиція сторін протягом розгляду справи не змінювалися і доводи у відзиві на апеляційну скаргу суттєво не відрізнялися від доводів позовної заяви. Окрім того, майнові позовні вимоги були заявлені до ОСОБА_1 і за їх відсутності не було б і вимог про скасування наказу Міністерства юстиції України та відновлення записів в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо юридичної особи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (пункт 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справ № 922/1964/21).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 зазначено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка стверджує про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування щодо невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

У постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі №910/20852/20, у додаткових постановах Верховного Суду від 29.02.2024 у справі № 917/272/23, від 05.03.2024 у справі № 916/2266/22, від 17.04.2024 у справі № 910/19865/21 зазначено, що суд при зменшенні витрат на правову допомогу враховує: чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спірні правовідносини у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини.

Суд апеляційної інстанції встановив, що правова позиція позивача була сталою, і адвокат Балійчук Л.І. надавала правову допомогу позивачу в цій справі в суді першої інстанції і правова позиція була незмінна, а тому, відповідно, була обізнана з усіма обставинами цієї справи.

Отже, врахувавши результати розгляду справи у суді апеляційної інстанції, дослідивши та оцінивши заяву позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, клопотання Міністерства юстиції України про зменшення розміру судових витрат на правову допомогу, беручи до уваги те, що для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, та з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення заяви позивача та стягнення з Міністерства юстиції України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пераспера" 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, які відповідають критерію розумності їхнього розміру.

Аргументи скаржника, з посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові Верховного Суду від 10.09.2024 у справі № 902/99/24, про те, що судом апеляційної інстанції не було враховано того факту, що позовні вимоги були заявлені до кількох відповідачів, а саме ОСОБА_1 та Міністерства юстиції України, а тому витрати понесені позивачем протягом розгляду судом апеляційної інстанції повинні ділитися солідарно, а не тільки з Міністерства юстиції України, Суд вважає безпідставними, з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду від 10.09.2024 у справі № 902/99/24, на яку посилається Міністерство юстиції України, зазначено, що: «Розподіл витрат на професійну правничу допомогу у господарській справі здійснює суд, який ухвалював судове рішення у справі, відповідно до вимог 129, 126 ГПК України. З аналізу вказаних норм ГПК України вбачається, що солідарне стягнення витрат на професійну правничу допомогу чинним ГПК України не передбачено. Судове рішення не може бути підставою виникнення солідарності, оскільки, судовим рішенням підтверджуються права осіб, а не створюються заново. Судове рішення не може створювати й солідарну відповідальність там, де вона не випливає з самого правовідношення, яке зумовило виникнення спору. Отже, якщо позов задоволено, то судові витрати, за наявності у справі двох і більше відповідачів, розподіляються між відповідачами у визначених частках. Солідарне стягнення суми судових витрат, до яких належать витрати на професійну правничу допомогу, законом не передбачено. Таким чином, у суду відсутні правові підстави для розподілу витрат на професійну правничу допомогу шляхом їх солідарного стягнення з відповідачів у випадку задоволення позову. Такий розподіл здійснюється відповідно до вимог Закону, зокрема статей 129, 126 ГПК України.».

Із наведеного висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 10.09.2024 у справі № 902/99/24, вбачається відсутність правових підстав у суду для розподілу витрат на професійну правничу допомогу шляхом їх солідарного стягнення з відповідачів у випадку задоволення позову. До того ж такий висновок Верховного Суду стосується питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу за наслідками розгляду спору по суті (винесення судом першої інстанції рішення у справі).

У той же час, у даному випадку, у цій справі № 910/8050/23 оскаржувана додаткова постанова була прийнята судом апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги Міністерства юстиції України на рішення суду першої інстанції, та яка апеляційним господарським судом була залишена без задоволення. Тому покладення судом апеляційної інстанції витрат позивача на професійну правничу допомогу, понесену у суді апеляційної інстанції, відповідає основним засадам (принципам) господарського судочинства, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Суд відхиляє доводи скаржника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 13.02.2019 у справі № 756/2114/17, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20, від 11.11.2021 у справі № 910/7520/20, від 05.03.2024 у справі № 903/135/23 (903/134/23), у додатковій постанові Верховного Суду від 03.10.2024 у справі № 357/8695/23, у додатковій ухвалі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20 щодо дотримання принципу пропорційності при вирішенні питання розподілу судових витрат та врахування критеріїв здійснення такого розподілу, критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на те, що зазначені скаржником постанови Верховного Суду не містять протилежної позиції щодо дотримання принципу пропорційності при вирішенні питання розподілу судових витрат та врахування критеріїв здійснення такого розподілу порівняно з позицією судів попередніх інстанцій у справі, що переглядається. Суд зазначає, що застосування судом апеляційної інстанції норм права в оскаржуваній постанові у цій справі № 910/8050/23 не суперечить висновкам суду касаційної інстанції у наведених скаржником постановах, оскільки застосування норм права у зазначених справах залежало від доведеності надання адвокатами послуг з правничої допомоги, наданих до суду доказів на підтвердження здійснення відповідних витрат та встановлених обставин обґрунтованості і співмірності відповідних витрат.

При цьому, Суд зазначає, що принцип пропорційності є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо. Сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідним доказам, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їх розміру, принципу пропорційності тощо, не свідчить про незаконність оскаржуваного судового рішення.

Скаржник не обґрунтував, в чому саме, на його думку, полягає завищення та неспівмірність розміру витрат на професійну правничу допомогу, які стягнув суд апеляційної інстанції, та не обґрунтував, в чому саме полягає неврахування судом апеляційної інстанції зазначених висновків Верховного Суду, на які він посилається у касаційній скарзі.

Сама лише незгода скаржника з додатковою постановою або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в ній, не свідчить про її незаконність.

Незгода скаржника з наданою судом апеляційної інстанції оцінкою відповідним доказам, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їх розміру, не свідчить про незаконність оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду.

Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

Касаційна скарга Міністерства юстиції України не містить доказів існування обставин за наявності яких Суд міг би замінити висновки суду апеляційної інстанції власною оцінкою, та визначити інший розмір судових витрат, ніж той, що був доведений стороною в суді апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, а фактично зводяться до незгоди з таким висновками стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на переоцінку цих доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права на підставі встановлених апеляційним господарським судом фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Суд дійшов висновку про необґрунтованість скарги та про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що додаткова постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм процесуального права, тому підстав для її зміни чи скасування немає.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

2. Додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 у справі № 910/8050/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н.М. Губенко

Судді О.М. Баранець

І.Д. Кондратова