Постанова

від 21.01.2025 по справі 568/324/24

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2025 року

м. Рівне

Справа № 568/324/24

Провадження № 22-ц/4815/78/25

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчук Н. М.,

суддів: Гордійчук С. О., Боймиструка С. В.

секретар судового засідання Пиляй І. С.

учасники справи:

позивач Радивилівська міська рада Дубенського району Рівненської області

відповідач ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Бернацького Павла Васильовича на рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 17 вересня 2024 року у складі судді Сільман А.О., постановлену в м. Радивилів Рівненської області о 12 годині 46 хвилин, повний текст рішення складено 18 вересня 2024 року,

в с т а н о в и в :

Радивилівська міська рада Дубенського району Рівненської області звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді керівника Бугаївського дошкільного навчального закладу «Дивосвіт» Радивилівського району Рівненської області, наказом №38 від 14.05.2018 р. звільнила з посади вихователя Бугаївського ДНЗ «Дивосвіт» ОСОБА_2 .. Рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 06.03.2023 р. у справі № 568/673/18 вказане звільнення визнано незаконним, оскільки здійснено з порушенням вимог закону, змінено підстави та дату звільнення; з Радивилівської міської ради на користь ОСОБА_2 стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15 травня 2018 року по 17 вересня 2021 року в розмірі 111882,21 грн., з утриманням при виплаті цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів, 20 000 грн. моральної шкоди, понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1500 грн. та стягнуто на користь держави судовий збір в розмірі 704,80 грн. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 2827,35 грн. Постановою Рівненського апеляційного суду від 16.05.2023 р. рішення суду першої інстанції залишено без змін. На виконання рішення суду Радивилівською міською радою ОСОБА_3 виплачено кошти у загальному розмірі 134087,01 грн. (без врахування зайво стягнутих 2827,35 грн., з утримання при виплаті цієї суми податків та обов`язкових платежів). Позивач вважає, що діями відповідача ОСОБА_1 , яка на той час була завідувачем Бугаївського ДНЗ «Дивосвіт» та видала незаконний наказ про звільнення працівника, Радивилівській міські раді Дубенського району спричинена матеріальна шкода. На підставі ст. 134, ч. 4 ст. 136, ст. 237 КЗпП України просив стягнути з відповідача на його користь шкоду, завдану незаконним звільненням працівника, в загальному розмірі 134087,01 грн.

Рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 17 вересня 2024 року вказаний позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Радивилівської міської ради Дубенського району Рівненської області матеріальну шкоду в розмірі 134 087,01 грн., а також 3 028 грн. судового збору.

Рішення суду першої інстанції вмотивоване положеннями ст. 134, 136, 237 КЗпП України, якими передбачена відповідальність працівників за шкоду, завдану з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, а також з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи та обґрунтована встановленими обставинами справи, підтвердженими належними доказами про те, що відповідачка ОСОБА_1 , обіймаючи посаду завідувача Бугаївського ДНЗ «Дивосвіт» Радивилівського району Рівненської області винесла наказ № 38 від 14.08.2018 р. (зі змінами відповідно до наказу № 9 від 30.01.2019 р.) про звільнення ОСОБА_2 з посади вихователя на підставі п. 3 ч.1 ст. 41 КЗпП України, котрий в подальшому у судовому порядку був визнаний неправильним, а звільнена особа поновлена на роботі з виплатою їй Радивилівською міською радою Рівненської області середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди в загальній сумі 134 087,01 грн, у зв`язку з чим ці кошти підлягають стягненню з відповідачки на користь органу місцевого самоврядування, який їх виплатив незаконно звільненій особі.

Вважаючи рішення суду незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, представник ОСОБА_1 адвокат Бернацький Павло Васильович оскаржив його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі пояснює, що, підстави для пред`явлення органу місцевого самоврядування вимог щодо стягнення з ОСОБА_1 матеріальної шкоди в сумі 134087, 01 грн внаслідок звільнення ОСОБА_2 відсутні, оскільки нормою ст.. 1174 ЦК України чітко встановлено, що органом державної влади чи органом місцевого самоврядування відшкодовується шкода, завдана фізичні або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади чи органу місцевого самоврядування. Додає, що в цьому випадку рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 06 березня 2023 року, на який посилається Радивилівська міська рада Рівнеснької області, незаконними рішення дії чи бездіяльність ОСОБА_1 на посаді керівника Бугаївського дошкільного навчального закладу «Дивосвіт» не визнавалися. Вказує, що виплачені Радивилівською міською радою кошти в сумі 134087,01 грн, пов`язані із трудовими відносинами, при чому, це не заперечується позивачем та підтверджується доказами у справі. Стверджує, що відшкодування виплат, пов`язаних із трудовими відносинами, не може бути підставою для пред`явлення державним органом або органом місцевого самоврядування зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування, пов`язаного із трудовими відносинами. Наголошує, що виплати на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 15 травня 2018 року по 17 вересня 2021 року у розмірі 111 882 грн 21 коп. та 20000,00 грн на виконання рішення суду у відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням трудових прав, такі виплати не є матеріальною шкодою, спричиненою відповідачем позивачу, а витратами на відшкодування виплат, пов`язаних із середнім заробітком за час вимушеного прогулу. Інших витрат, які можуть бути визначені як матеріальна шкода, позивачам не зазначено, та не встановлено належних доказів у підтвердження спричинення матеріальної шкоди ОСОБА_1 позивачу, яка повинна розраховуватися відповідно до вимог статті 135.3 КЗпП України. Доводить, що факт співпадання завдавача шкоди та фігури особи, яка несе відповідальність за завдану шкоду, за її згоди, не може бути підставою для пред`явлення Радивилівською міською радою Рівненської області зворотної вимоги (регресу) до ОСОБА_1 в розмірі виплаченого відшкодування, пов`язаного з трудовими відносинами. Оскільки право застосування зворотної вимоги до винної особи (регрес) має третя особа після виконання нею зобов`язання перед потерпілим, а не відповідач, який визнав позов та в добровільному порядку виплатив таке відшкодування. Зазначає, що Радивилівська міська рада Рівненської області порушила порядок звернення із позовною вимогою про стягнення в порядку регресу. Наголошує на відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження визнання ОСОБА_1 вини у заподіянні майнової шкоди Радивилівській міській раді, а також відсутності доказів щодо наявності всіх складових цивільно-правової відповідальності ОСОБА_1 у завданні позивачу шкоди, а тому позовні вимоги не можуть бути задоволені.

Вказує, що суд першої інстанції, застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі п. 8 ст. 134 КЗпП України, прийшов до помилкового висновку про те, що позивачем не пропущено встановлений законом (в тому числі Бюджетним Кодексом України) строк позовної давності. Додає, що до правовідносин, які виникли між сторонами, необхідно застосовувати норми спеціального закону Бюджетного кодексу України, яким встановлений скорочений строк позовної давності в один місяць, та враховувати той факт, що службове розслідування не проводилося, акт службового розслідування не складався, і оплата була проведена платіжними інструкціями від 07 червня 2023 року та від 10 березня 2023 року, а до суду Радивилівська міська рада Рівненської області звернулася лише 23 лютого 2024 року, у зв`язку з чим строк позовної давності нею пропущений і не наведено поважності причин такого пропуску. Зауважує, що згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною спорі, є підставою для відмови у позові. Вказує про те, що судовим судом першої інстанції всупереч вимогам закону не розглянуто клопотання про витребування доказів та визнання їх неналежними, яке було подане разом з відзивом, а тому клопоче про визнання неналежними та недопустимими доказів у справі.

Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, апелянт також заперечує щодо правомірності ухвали Радивилівського районного суду Рівненської області від 18 червня 2024 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі. Пояснює, що без результатів розгляду справи номер №568/673/18 за позовом ОСОБА_2 до Радивилівської міської ради Рівненської області, третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_1 , про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, об`єктивно неможливо розглянути дану справу, оскільки позовні вимоги Радивилівської міської ради Рівненської області випливають із рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 06 березня 2023 року у справі №568/673/18. Додає, що між справами, які розглядаються, існує тісний матеріально-правовий зв`язок, який виражається в тому, що факти, встановлені у справі №568/673/18 будуть мати преюдиційне значення для справи №568/324/24, а відтак зупинення провадження у цій справі є необхідним.

Також заперечує проти ухвали Радивилівського районного суду Рівненської області від 18 червня 2024 року щодо відмови у задоволенні заяви про відвід судді Сільман А.О., оскільки вона прямо та побічно була заінтересована в результаті розгляду справи на користь позивача.

З наведених міркувань просить:

1) рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 17.09.2024 року у справі №568/324/24 за позовом Радивилівської міської ради Лубенського району Рівненської області до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу - скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі;

2) ухвалу Раднвилівського районного суду Рівненської області від 18.06.2024 року у справі №568/324/24 щодо відмови в задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі визнати незаконною та скасувати;

3) ухвалу Радивилівського районного суду Рівненської області від 18.06.2024 року у справі №568/324/24 щодо відмови у задоволенні заяви про відвід судді Сільман А.О. у цивільній справі № 568/324/24 визнати незаконною та скасувати;

4) визнати неналежним та недопустимим доказом у справі:

- рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 06.03.2023 року у справі №568/673/18 за позовом ОСОБА_2 до Радивилівської міської ради Рівненської області, третя особа на стороні відповідача без самостійних позовних вимог ОСОБА_1 , про поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку та моральної шкоди;

- платіжна інструкція №5(#363111428) від 07 червня 2023 року (код платника 04057847);

- платіжна інструкція №4(#363108962) вці 07 червня 2023 року (код платника 04057847);

- платіжна інструкція №3(#363079697) віт 07 червня 2023 року (код платника 04057847);

- платіжна інструкція №2(#363076151) від 07 червня 2023 року (код платника 04057847);

- платіжна інструкція №1 (#363070266) від 07 червня 2023 року (код платника 04057847);

- платіжна інструкція №1 (#338706250) від 10 березня 2023 року (код платника 04057847);

- платіжна інструкція №2(#338702060) від 10 березня 2023 року (код платника 04057847);

- платіжна інструкція №3(0338709888) від 10 березня 2023 року (код платника 04057847);

- виконавчий лист Радивилівського районного суду Рівненської області від 01.06.2023 року по справі №568/673/18;

- виконавчий лист Радивилівського районного суду Рівненської області від 07.03.2023 року по справі №568/673/18.

5) стягнути із Радивилівської міської ради Дубенського району Рівненської області на користь ОСОБА_1 судові витрати, у тому числі сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги та витрати на правову допомогу.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві Радивилівська міська рада Рівненської області вважає рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим, ухваленим із дотриманням норм матеріального та процесуального права, просить залишити його без зміни, а апеляційну скаргу без задоволення.

Дослідивши матеріали та обставини справина предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, на підставі наказу Відділу освіти Радивилівської районної Державної адміністрації №76К від 31.08.2011 р. ОСОБА_1 переведено за її згодою на посаду завідувачки Бугаївського дошкільного навчального закладу з 01.09.2011 р. з оплатою праці згідно штатного розпис.

Наказом завідувача Бугаївського ДНЗ «Дивосвіт» Радивилівського району № 38 від 14.05.2018 р. ОСОБА_2 звільнено з посади вихователя на підставі п. 3 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, п. 4 ст. 40 КЗпП України з 10.10.2017 р..

Наказом завідувача Бугаївського ДНЗ «Дивосіт» Радиввилівського району № 9 від 30.01.2019 р. внесено зміни до наказу № 38 від 14.05.2017 р. «Про звільнення ОСОБА_2 » та зазначено про звільнення ОСОБА_2 на підстав п. 3 ч. 1 ст. 41 КЗпП України з 14.05.2018 р..

Рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 06.03.2023 р. у справі № 568/673/18 визнано звільнення ОСОБА_2 з посади вихователя Бугаївського закладу дошкільної освіти (ясла-садок) «Дивосвіт» комбінованого типу Радивилівської міської ради на підставі наказу Бугаївського ДНЗ «Дивосвіт» Радивилівського району №38 від 14 травня 2017 року (зі змінами відповідно до наказу №9 від 30.01.2019 року) «Про звільнення ОСОБА_2 » неправильним. Стягнуто з Радивилівської міської ради Дубенського району Рівненської області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15 травня 2018 року по 17 вересня 2021 року в розмірі 111882,21 грн., з утриманням при виплаті цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів; 20 000 грн. моральної шкоди, 1500 грн. витрат по сплаті судового збору та стягнуто на користь держави 704,80 грн. судового збору. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 2827,35 грн., з утриманням при виплаті цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів (а.с. 14-19).

Окремою ухвалою Радивилівського районного суду Рівненської області від 06.03.2023 р. у справі №568/673/18 повідомлено керівника Дубенської окружної прокуратури про наявність ознак складу кримінального правопорушення за ст.172 КК України в діях адміністрації Бугаївського ДНЗ «Дивосвіт» Радивилівського району Рівненської області при винесенні наказу № 38 від 14.08.2017 р. (зі змінами відповідно до наказу № 9 від 30.01.2019 р.) щодо звільнення ОСОБА_2 з посади вихователя за п. 3 ч.1 ст. 41 КЗпП України.

З повідомлення начальника Радивилівського відділу Дубенської окружної прокуратури від 23.03.2023 р. та з витягу Єдиного реєстру досудових розслідувань вбачається, що на виконання вищевказаної окремої ухвали, 14.03.2023 р. до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості №42023183330000018 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України.

На виконання рішення суду Радивилівською міською радою на користь ОСОБА_2 сплачено 2276 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підтверджується платіжною інструкцією № 3 від 10.03.2023 р..

Постановами Рівненського апеляційного суду від 16.05.2023 р. у справі № 568/673/18 рішення та окрема ухвала Радивилівського районного суду залишені без мін.

На виконаннярішенняусправі № 568/673/18 Радивилівським районним судом видано 01.06.2023 р. виконавчий лист.

Відповідно до платіжної інструкції № 3 від 07.06.2023 р. Радивилівська міська рада сплатила на користь ОСОБА_2 90 065,18 грн. середній заробіток за час вимушеного прогулу. Крім того, 07.06.2023 р. позивачем перераховано на користь ОСОБА_2 20000 грн. відшкодування моральної шкоди, 1500 грн. судових витрат, що підтверджується платіжною інструкцією № 5, № 4 від 07.06.2023 р.; 2276,02 грн. середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу (платіжна інструкція № 3 від 10.03.2023 р.).

07.06.2023 р. Радивилівською міською радою перераховано на користь ГУК у Рівненській області 22368,36 грн. передбачених законом податків та обов`язкових платежів та 704,80 грн. судового збору, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними інструкціями.

Звертаючись до суду з цим позовом, Радивилівська міська рада обґрунтовувала свої вимоги про стягнення шкоди, завданої незаконним звільненням працівника, в розмірі 134087,01 грн., положеннями ст. 134, 136, 237 КЗпП України, якими передбачена відповідальність працівників за шкоду, завдану з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, а також з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи.

Відповідно до ч. 4 ст. 136 КЗпП України, стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу.

Працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу (пункт 8 частини першої статті 134 КЗпП України).

Статтею 237 КЗпП України визначено, що суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов`язок покладається, якщо звільнення чи переведення відбулося з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 134, ст. 237 КЗпП України матеріальна відповідальність на службову особу за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації оплатою працівникові вимушеного прогулу або різниці у заробітку при незаконному звільненні або незаконному переведенні його на іншу роботу можна покласти при наявності її персональної вини в цьому, у випадках, коли незаконне звільнення або незаконне переведення мало місце за рішенням колегіального органу, керівник цього органу може нести зазначену матеріальну відповідальність в тому разі, коли рішення було прийняте внаслідок його винних протиправних дій.

Застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 статті 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов`язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі; відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.

Як встановлено судом, відповідачкою у справі ОСОБА_1 під час перебування на посаді завідувача Бугаївського ДНЗ «Дивосвіт» Радивилівського району Рівненської області винесено наказ № 38 від 14.08.2018 р. (зі змінами відповідно до наказу № 9 від 30.01.2019 р.) ОСОБА_2 звільнено з посади вихователя на підставі п. 3 ч.1 ст. 41 КЗпП України.

Рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 06.03.2023 р. у справі № 568/673/18 визнано звільнення ОСОБА_2 з посади вихователя Бугаївського закладу дошкільної освіти (ясла-садок) «Дивосвіт» комбінованого типу Радивилівської міської ради на підставі наказу Бугаївського ДНЗ «Дивосвіт» Радивилівського району №38 від 14 травня 2017 року (зі змінами відповідно до наказу №9 від 30.01.2019 року) «Про звільнення ОСОБА_2 » неправильним. Стягнуто з Радивилівської міської ради Дубенського району Рівненської області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу, моральну шкоду та судові витрати. Вказане рішення набрало законної сили.

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, факт незаконного звільнення ОСОБА_2 встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, і свідчить про вину особи, яка уповноважена на звільнення працівників Бугаївського закладу дошкільної освіти «Дивосвіт» комбінованого типу Радивилівської міської ради Музики Л.В.. Наведене спростовує покликання апеляційної скарги на відсутність належних та допустимих доказів підтвердження визнання ОСОБА_1 вини у заподіянні майнової шкоди Радивилівській міській раді, а також відсутності доказів щодо наявності всіх складових цивільно-правової відповідальності ОСОБА_1 у завданні позивачу шкоди.

Встановлено, що ОСОБА_2 рішенням суду від 11.05.2018 р. поновлено на роботі на посаді вихователя Бугаївського дошкільного начального закладу «Дивосвіт», стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10.10.2017р. по 11.05.2018р. та моральну шкоду. Суд дійшов висновку, що підстави для звільнення працівника за п.3 ч.1 ст. 41 КЗпП України відсутні, обставини вчинення ОСОБА_2 аморального проступку, як при виконанні трудових обов`язків, так і не пов`язаних з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті) не встановлено.

Наказом №37 керівника Бугаївського дошкільного навчального закладу «Дивосвіт» Музики Л.В. від 14.08.2018 року ОСОБА_2 поновлено на посаді вихователя дошкільного закладу.

Цього ж дня, 14.08.2018 року відповідачкою видано наказ №38, яким ОСОБА_2 звільнено на підставі п.3 ч1. ст. 41 КЗпП України.

У справі №568/673/18 за позовом ОСОБА_2 судом винесено окрему ухвалу, в мотивувальній частині якої вказано, що: «Під час розгляду справи №568/673/18 судом було встановлено обставини свавільного звільнення 14 травня 2018 року вихователя Бугаївського дошкільного навчального закладу «Дивосвіт» Радивилівського району ОСОБА_2 »; викладені повторні обставини звільнення працівника, які рішенням Радивилівського районного суду від 11.05.2018 р. у справі №568/879/17 вже визнавались незаконними, при повторному звільненні на підставі п.3 ч.1 ст.41 КЗпП України керівник установи ( ОСОБА_1 ) знову посилається на підстави, які вже розглядались судом.

На виконання рішення суду у справі № 568/673/19 Держказначейська служба України, як розпорядник коштів Радивилівської міської ради, виплатила на користь ОСОБА_2 90 065,18 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 20 000 грн. у відшкодування моральної шкоди, 1 500 грн. компенсації судових витрат та 2 276,02 грн. середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу. Крім того, 07.06.2023 р. Радивилівською міською радою перераховано на користь ГУК у Рівненській області 22 368,36 грн. передбачених законом податків та обов`язкових платежів і 704,80 грн. судового збору, що в загальній сумі становить 136 914,36 грн., з яких ГУК у Рівненській області зайво стягнуто з Радивилівської міської ради на рахунок ОСОБА_2 2 827,35 грн., а відтак сума спричиненої шкоди становить 134 087,01 грн..

Оцінюючи встановлені обставини справи в сукупності та взаємозв`язку із нормами закону, що їх регулює, апеляційний суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог Радивилівської міської ради Рівненської області та правомірне задоволення їх судом першої інстанції.

Викладені у апеляційній скарзі твердження представника відповідача про те, що факт співпадання завдавача шкоди та фігури особи, яка несе відповідальність за завдану шкоду, за її згоди, не може бути підставою для пред`явлення Радивилівською міською радою Рівненської області зворотної вимоги (регресу) до ОСОБА_1 в розмірі виплаченого відшкодування, пов`язаного з трудовими відносинами апеляційним судом оцінюються критично.

Як встановлено судом, наказ про звільнення ОСОБА_2 видано саме відповідачем ОСОБА_1 як керівником закладу, яка здійснювала організаційно-розпорядчі та господарські функції, а тому вона несе матеріальну відповідальність згідно вимог ст.ст. 134, 237 КЗпП України.

За положеннями п. 8 ч. 1 ст. 134 КЗпП України, ОСОБА_1 як службова особа, яка видала наказ про звільнення, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну Радивилівській міській раді у зв`язку з оплатою незаконно звільненому працівникові ОСОБА_2 середнього заробітку та моральної шкоди. З огляду на це покликання відповідача, що виплачені кошти в силу зворотної вимоги (регресу) згідно ст. 1191 ЦК України не підлягають стягненню з відповідачки, є неспроможними, адже правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами трудового законодавства і посилання представника відповідача на положення ЦК України в цьому випадку є безпідставним.

Окрім цього, стала судова практика, викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 401/1387/17-ц, від 20 червня 2019 року у справі № 462/8925/14, від 06 грудня 2018 року у справі № 474/658/16-ц, від 11 жовтня 2023 р. у справі № 158/2727/20 містить висновки про те, що відповідач як службова особа, яка видала наказ про звільнення, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству у зв`язку з оплатою незаконно звільненому працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

З огляду на наведене, відповідачка ОСОБА_1 як службова особа, яка видала наказ про звільнення ОСОБА_2 , котрий у подальшому визнано неправильним в судовому порядку, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну органу місцевого самоврядування у зв`язку з оплатою незаконно звільненим працівникам середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди та судових витрат.

Покликання апеляційної скарги на помилковість висновку місцевого суду про те, що позивачем не пропущено встановлений законом (в тому числі Бюджетним Кодексом України) строк позовної давності, адже до правовідносин, які виникли між сторонами, необхідно застосовувати норми спеціального закону Бюджетного кодексу України, яким встановлений скорочений строк позовної давності в один місяць для звернення до суду, апеляційним судом відхиляються.

Так, ч. 3 ст. 233 КЗпП України передбачено, що для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 статті 134 КЗпП України, судам необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений статтею 233 КЗпП України річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування. Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником.

Для правовідносин, що виникли між сторонами, спеціальним законом регулювання є Кодекс законів про працю України, зокрема ч. 3 ст. 233 КЗпП, і саме його норми, а не положення Бюджетного Кодексу України, застосовуються судом при вирішенні питання дотримання строку звернення власника або уповноваженого ним органу до суду про стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, яким передбачений строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

В даному випадку перебіг строку звернення позивача з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної незаконним звільненням працівника, розпочався з дня проведення належних виплат незаконно звільненому працівнику (червень 2023 року), тому з цього часу обраховується перебіг встановленого частиною третьою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.10.2023 року у справи № 158/2727/20). Позивач звернувся до Радивилівського районного суду Рівненської області з цим позовом 23.02.2024 р. (вх. №851/24 від 23.02.2024 р.), тобто в межах строку, визначеного ст. 233 КЗпП України.

Заперечення апелянта проти ухвали Радивилівського районного суду Рівненської області від 18 червня 2024 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі, апеляційним судом відхиляються. Як вбачається із матеріалів справи, клопотання відповідача обґрунтоване неможливістю розгляду цієї справи до ухвалення рішення судом касаційної інстанції у справі №568/673/18 за позовом ОСОБА_2 до Радивилівської міської ради Рівненської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_1 , про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст.251 ЦПК України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.

При цьому, суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Підставою зупинення провадження у справі є не лише сам факт розгляду іншої справи, а об`єктивна неможливість її розгляду до вирішення іншої справи.

У справі, що є предметом цього апеляційного перегляду, на підставі доказів, що надані суду, цілком можливо надати юридичну оцінку наявності чи відсутності підстав заявлених позовних вимог. Будь-які докази об`єктивної неможливості розгляду цієї справи відсутні, натомість матеріали цієї справи та встановлені обставини дають суду можливість оцінити спірні правовідносини та вирішити спір. Окрім того, рішення у справі № 568/673/18 набрало законної сили 16.05.2023 року після його перегляду в апеляційному порядку, та виконане Радивилівською міською радою Рівненської області.

Відхиляючи заперечення апеляційної скарги в цій частині, апеляційний суд також враховує, що ОСОБА_1 не позбавлена можливості захистити свої права у спосіб, передбачений процесуальним законом, в залежності від правових висновків Верховного Суду.

Покликання апелянта на незаконність ухвали Радивилівського районного суду Рівненської області від 18 червня 2024 року щодо відмови у задоволенні заяви про відвід судді Сільман А.О., оскільки вона прямо та побічно була заінтересована в результаті розгляду справи на користь позивача, не можуть слугувати підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Як вбачається із заяви про відвід судді Сільман А.О., обставин, які б могли свідчити про існування обґрунтованих сумнівів у об`єктивність та неупередженість судді при розгляді матеріалів позовної заяви в розумінні ст. 36 ЦПК України, вона не містить. Натомість покликання заявника зводяться до невмотивованого та надуманого припущення про упередженість судді на користь позивача.

Процесуальні дії судді, законність і обґрунтованість рішень суду можуть бути предметом розгляду лише в апеляційному та касаційному порядку, визначеному процесуальним законом, відповідно, незгода сторони з процесуальним розглядом, а так само прийняття суддею процесуальних рішень, не може бути підставою для відводу судді, а має наслідком право сторони на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.

Особа, яка подала заяву про відвід, але не навела жодних об`єктивних і конкретних доводів, які свідчили б про те, що суд не є безстороннім, тобто вільним від будь-яких зв`язків, упередженості, які впливають або можуть сприйматися як такі, що впливають на здатність судді приймати незалежне рішення, отже, заява про відвід є необґрунтованою.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Бернацького Павла Васильовича залишити без задоволення.

Рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 17 вересня 2024 року залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 22 січня 2025 року.

Головуючий Ковальчук Н. М.

Судді: Боймиструк С. В.

Гордійчук С. О.