Постанова

від 22.01.2025 по справі 924/527/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 м.Рівне, вул.Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

22 січня 2025 року Справа № 924/527/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Грязнов В.В., суддя Розізнана І.В. , суддя Павлюк І.Ю.

секретар судового засідання Петрук О.В.,

представники учасників справи:

КП «Міськтепловоденергія» Стороженко Ю.В., Семенов С.В.;

ТДВ «Адамс» Куц І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Комунального підприємства «Міськтепловоденергія» на рішення господарського суду Хмель-ницької області від 18.10.2024, повний текст якого складено 22.10.2024, у справі №924/527/24 (суддя Музика М.В.)

за позовом Комунального підприємства «Міськтепловоденергія»

до Товариства з додатковою відповідальністю «Адамс»

про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю

та за зустрічним позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Адамс»

до Комунального підприємства «Міськтепловоденергія»

Кам`янець-Подільської міської ради

про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення,-

В травні 2024 року Комунальне підприємство «Міськтепловоденергія» (надалі в тексті Підприємство) звернулося до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Адамс» (надалі в тексті Товариство) про визнання за набуваль-ою давністю права власності на каналізаційно-насосну станцію загальною площею 129,3 кв.м. за адресою: Кам`янець-Подільського район, с.Жовтневе, вул.Гастелло, буд.53-А.(т.1, арк. справи 1-3).

Під час провадження у суді першої інстанції Товариство заявило зустрічний позов до Під-приємства про усунення перешкод у користуванні ТДВ «Адамс» майном шляхом виселення КП «Міськтепловоденергія» з нежитлової будівлі каналізаційно-насосної станції загальною площею 129,3 кв.м. за адресою: Кам`янець-Подільського район, с.Жовтневе, вул.Гастелло, буд.53-А.(т.1, арк.справи 149-154).

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 18.10.2024 у справі №924/527/24 в задоволенні первісного позову було відмовлено, а зустрічний позов задоволено в повному обсязі. Зобов`язано Підприємство усунути перешкоди у користуванні Товариством майном шляхом висе-лення КП «Міськтепловоденергія» з нежитлової будівлі каналізаційно-насосної станції загальною площею 129,3 кв.м. за адресою: Кам`янець-Подільського район, с.Жовтневе, вул.Гастелло, буд.53-А, загальною площею 129,3 кв.м., реєстраційний номер нерухомого майна 10206288.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що первісний позов є безпідставним, оскільки сам по собі факт користування майном та здійснення його утримання КП «Міськтепловоденергія» не є підставою для виникнення у нього права власності за набувальною давністю. Натомість рішення про задоволення зустрічного позову місцевий господарський суд вмотивував висновком, що власником спірного майна є ТДВ «Адамс», однак за відсутності правових підстав та поза волею власника каналізаційну насосну станцію займає КП «Міськтепло-воденергія», відтак вимога про усунення перешкод власнику в користуванні належним майном шляхом виселення Відповідача є належним способом захисту в розумінні вимог ст.15-16 Цивільного кодексу України, оскільки призведе по поновлення порушених прав володільця у користуванні своїм майном, за захистом яких він звернувся до господарського суду.(т.1, арк. справи 241-246).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Підприємство звернулась до Північно-західного апеляційного господарського суду із скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду Хмельницької області від 18.10.2024 у справі №924/527/24, рішення суду першої інстанції у даній справі скасувати та ухвалити нове, яким задоволити первісний позов та повністю відмовити у задоволенні зустрічного позову.(т.2, арк. справи 30-32).

На думку Скаржника, рішення суду першої інстанції є помилковим, з огляду на наступне:

- справа №924/314/23 не має преюдиційного значення, оскільки рішення було ухвалено з процесуальних підстав і не встановлює всіх обставин по суті спору;

- наявними у справі доказами не спростовано, що дійсним власником каналізаційної станції та силових кабелів є КП «Міськтепловоденергія»;

- реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна у державному реєстрі не є критичним для цілей підтвердження права власності;

- ТДВ «Адамс» не надало доказів, що підтверджують право власності на майно після його добровільного відчуження;

- суд першої інстанції не врахував, що з моменту прийняття каналізаційної станції за актом приймання-передачі у 2012р. КП «Міськтепловоденергія» безперервно здійснює володіння та користування цим майном;

- ТДВ «Адамс» понад 10 років не висувало претензій щодо спірного майна, а така тривала бездіяльність свідчить про відсутність інтересу до майна та наявність мовчазної згоди з існуючим станом речей;

- ТДВ «Адамс» обрано неправильний спосіб захисту, оскільки належним в даному спорі є віндикаційний позов, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні зустрічного позову.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.12.2024 відкрито провадження у справі №924/527/24 та призначено її до розгляду на 22.01.2025.(т.2, арк.справи 49).

17.12.2024 на адресу суду надійшов відзив, в якому Товариство просить суд залишити апеля-ційну скаргу Підприємства без задоволення, а рішення господарського суду Хмельницької області від 18.10.2024 у справі №924/527/24 без змін.(т.2, арк.справи 51-58).

14.01.2025 через систему «Електронний суд» від Підприємства надійшли додаткові пояснення. (т.2, арк.справи 62-63).

Ухвалою суду від 16.01.2025 задоволено клопотання ТДВ «Адамс» про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.(т.2, арк.справи 67, 72).

В судовому засіданні апеляційної інстанції 22.01.2025 представники Підприємства під-тримали свою апеляційну скаргу та просили її задоволити, представник Товариства надав свої пояснення та заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити без змін рішення господарського суду Хмельницької області від 18.10.2024.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників, вивчивши матеріали оскарження, наявні в ній докази, перевіривши правильність додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Кам`янець-Подільська міська рада листом №1/02-15-560 від 29.02.2012 запропонувала ТДВ «Адамс» безкоштовно передати на баланс управління комунального майна міста двох силових кабелів (ААБ-10 3х240 та ААБ-10 3х185) від підстанції «Південна» до РП-14.(т.1, арк.справи 12).

Листом від 01.03.2012р. №47 Товариство повідомило Кам`янець-Подільську міську раду про можливість передачі кабельних ліній JI-36 довжиною 7700 м. до підстанції «Північна» та Л-40 довжиною 5200 м до підстанції «Південна» за умови відновлення живлення на резервній лінії ЗТП-71 до РП-14 10 кВ. довжиною 1200 м та передання на баланс міста каналізаційної насосної станції за адресою с.Жовтневе, вул.Гастелло, 53-А. Даний лист підписано т.в.о. президента Барабаш М.А.(т.1, арк.справи 14).

Рішенням 24-ї сесії VI скликання Кам`янець-Подільської міської ради від 27.04.2012 №5 «Про прийняття в комунальну власність міста каналізаційної насосної станції за адресою: вул. Гастелло, 53-А, яка належить ТДВ «Адамс», на підставі листа Товариства та акта комісії прийнято в комунальну власність міста вказану каналізаційну насосну станцію.(т.1, арк.справи 18).

Рішенням 24-ї сесії VI скликання від 27.04.2012р. №6 «Про передачу каналізаційної станції за адресою: вул.Гастелло, 53-А на баланс КП «Міськтепловоденергія», вказаний об`єкт передано на баланс КП «Міськтепловоденергія».(т.1, арк.справи 19).

В подальшому, рішенням 29-ї сесії Кам`янець-Подільської міської ради VI скликання від 26.06.2012 №6 Міська рада внесла зміни до рішення сесії від 27.04.2012 №6 «Про передачу каналізаційної станції за адресою: вул.Гастелло,53-А на баланс КП «Міськтепловоденергія», а саме: словосполучення «на баланс КП «Місьтепловоденергія» замінено на «до статутного капіталу КП «Місьтепловоденергія».(т.1, арк.справи 20).

Матеріалами справи стверджено, що згідно акту прийняття-передачі основних засобів від 14.05.2012 та акту від 11.09.2012 Товариство безоплатно передало на баланс Міської ради кабельну лінію Л-36 на 10 кВ (ААБ-10 3*240) до підстанції «Північна», кабельну лінію Л-40 на 10 кВ (ААШВ-10 3*185) та каналізаційну насосну станцію за адресою вул.Гастелло, 53-А. Дані акти від імені Товариства підписано Барабаш М.А., від імені Міської ради Гурською М.Д. та Сущенко Н.І. Акти містять відсилку на відповідні рішення Кам`янець-Подільської міської ради.(т.1, арк. справи 15).

Згідно додаткового акту прийняття-передачі основних засобів (каналізаційної насосної станції за адресою вул.Гастелло, 53-А) від 11.09.2012, на виконання рішення 31 сесії від 14.08.2012 №7 внесено зімни до акту прийняття-передачі від 14.05.2012, а саме вилучено: каналізація (самотічна 440 м а/ц труби д. 400мм; напірна 1600 м ст. труби д. 250 мм), включено: каналізація (самотічна 440 м а/ц труби д. 400 мм; напірна 180 м ст. труби д. 250 мм).(т.1, арк.справи 16).

Акт підписано т.в.о. президента ТДВ «Адамс» та заступником директора департаменту начальником управління економіки.

З матеріалів справи вбачається, що КП «Міськтепловоденергія» сформовано балансову довідку від 23.05.2023, відповідно до якої спірне у даній справі нерухоме майно перебуває на балансі позивача за первісним позовом. Також Підприємством надано звіт про витрати та виконані роботи на каналізаційно-насосній станції, загальною площею 129,3 кв.м, за адресою: Хмельницька область, Кам`янець-Подільський район, с.Жовтневе, вул.Гастелло, буд.53-А за період з 11.09.2012 по 31.12.2023, згідно якого витрати на об`єкті за вказаний період склали 107313,00 грн.(т.1, арк. справи 6).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за ТДВ «Адамс» зареєстрована на праві приватної власності нежитлова будівля каналізаційно-насосної станції площею 129,3 кв.м. за адресою: Хмельницька область, Кам`янець-Подільський район, с. Жовтневе, вул.Гастелло, буд.53-А.(т.1, арк.справи 24-35).

Поруч з тим, вважаючи, що з моменту прийняття спірного майна за актом прийому-передачі та до цього часу Підприємство здійснює володіння та користування каналізаційною насосною станцією відповідно до її цільового призначення для забезпечення потреб мешканців м.Кам`янець-Подільського та району у водовідведенні, КП «Міськтепловоденергія» звернулося з первісним позовом до суду з вимогою про визнання за набувальною давністю права власності на каналі-заційно-насосну станцію загальною площею 129,3 кв.м. за адресою: Кам`янець-Подільського район, с.Жовтневе, вул.Гастелло, буд.53-А.

Матеріалами справи стверджено, що 15.06.2024 комісією в складі т.в.о. президента і охорон-ників ТДВ «Адамс», а також спеціаліста проведено обстеження каналізаційної насосної станції, розташованої за адресою: с.Жовтневе, вул.Гастелло, буд.53-А, та встановлено, що на станції присутня стороння людина, яка представилась працівником КП «Міськтепловоденергія» та чинила перешкоди в доступі працівників ТДВ «Адамс» до приміщення станції.

Тому, вважаючи, що Товариство є постійним власником каналізаційно-насосної станції, розташованої за адресою: Хмельницька обл., Кам`янець-Подільський р-н, с.Жовтневе, вул.Гастел-ло, буд.53-А, загальною площею 129,3 кв.м, а КП «Міськводенергія» чинить перешкоди у користу-ванні спірним майном, ТДВ «Адамс» подало зустрічний позов до суду про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення.

Як зазначалось вище, рішенням від 181.10.2024 господарського суду Хмельницької області в задоволенні позову Підприємства відмовлено, позов Товариства повністю задоволено.(т.1, арк. справи 241-246).

Перевіривши додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга Підприємства на рішення суду першої інстанції безпідставна і не підлягає задоволенню, з огляду на наступне:

Переглядаючи рішення суду першої інстанції, колегія суддів приймає до уваги, що у відповідності до ч.1 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відпові-дача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Предметом первісного позову є право власності на нерухоме майно за набувальною давністю, натомість предметом зустрічного позову наявність перешкод у користуванні даним майном.

Переглядаючи оскаржуване рішення по суті, колегія суддів виходить з того, що гарантоване ст.55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист перед-бачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексуУкраїни (надалі в тексті ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями ст.20 Госпо-дарського кодексу України (надалі в тексті ГК України), встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно вимог ч.1-2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Поруч з тим, переглядаючи рішення у даній справі, колегія суддів виходить з того, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.(ч.4 ст.75 ГПК України).

Колегією суддів встановлено, що існує судове рішення, яке має преюдиційне значення для розгляду даної справи, а саме справа №924/314/23 ТОВ «Адамс» до Кам`янець-Подільської міської ради, КП «Міськтепловоденергія», про визнання протиправними, незаконними і скасування право-вих актів та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Преюдиціальність обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхід-ності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Апеляційний суд зауважує, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Брумареску проти Румунії» №28342/95, п.61, ECHR 1999-VII).

Частиною 2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов-язковість врахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Колегія суддів приймає до уваги, що рішенням господарського суду Хмельницької області від 29.08.2023 відмовлено ТДВ «Адамс» у задоволенні позову, однак мотивувальну частину рішення суду першої інстанції змінено постановою Північно-західного апеляційного господарсь-кого суду від 22.11.2023 в редакції постанови.

Зокрема, суд у справі №924/314/23 встановив, що власником каналізаційної насосної станції відповідно до копії Витягу про реєстрацію права власності на нерухому майно №6795581 від 22.03.2005 було Відкрите акціонерне товариство «Адамс», правонаступником якого, згідно статут-них документів є Позивач ТДВ «Адамс».

Апеляційним судом також встановлено, що Відповідачі Кам`янець-Подільська міська рада та КП «Міськтепловоденергія» не надали як доказів, що стверджують волевиявлення ТДВ «Адамс» на передачу спірного майна у комунальну власність, або стверджують про вирішення загальними зборами Товариства питання безоплатної чи оплатної передачі кабельних ліній та насосної станції у власність Міської ради, так і доказів укладення сторонами цивільно-правових договорів, які б підтверджували перехід спірного майна з приватної у комунальну власність. Відтак, суд апеляцій-ної інстанції виснував, що спірні об`єкти: силові кабелі та каналізаційна насосна станція (надалі в тексті КНС) належали ТДВ «Адамс» на праві приватної власності,

Колегія суддів дійшла висновку, що спірними рішеннями, які були предметом дослідження у справі №924/314/23, про передачу силових кабелів та КНС у комунальну власність міста Кам`янця-Подільського прийняті Міською радою без належних правових підстав, тому є такими, що порушують право приватної власності Позивача (ТДВ «Адамс») на ці об`єкти.

Також суд виснував про неправомірність дій Кам`янець-Подільської міської ради при прийнятті акту прийому-передачі майна від 11.09.2012, акту прийняття-передачі основних засобів від 14.05.2012, додаткового акту прийняття-передачі основних засобів від 11.09.2012, рішення ради №5 від 27.04.2012, рішення ради №6 від 27.04.2012, рішення ради №6 від 26.06.2012, рішення ради №7 від 14.08.2012.

Поруч з тим встановивши, що позов є обґрунтованим, колегія суддів відмовила у задоволенні позову з підстав пропуску ТДВ «Адамс» строку позовної давності, про застосування якого заявлено Відповідачем.

Апеляційний суд також вважає за необхідне зазначити, що рішення у справі №924/314/23 набрало законної сили та не оскаржувалося жодною із сторін до суду касаційної інстанції.

Таким чином, колегія суддів виснує, що питання права власності на КНС було предметом дослідження у справі №924/314/23, рішенням у якій було встановлено неправомірність дій Кам`янець-Подільської міської ради та КП «Міськтепловоденергія» щодо користування КНС власником якого є ТДВ «Адамс».

Переглядаючи первісний позов, колегія суддів бере до уваги наступне.

Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або особа, яка вважає себе власником майна. При цьому така особа має не визнавати або оспорювати це право позивача, і між сторонами має існувати спір про право, який суд вирішує у поряду позовного провадження. Позов про право власності за давністю володіння не може пред`являти законний володілець, тобто особа, яка володіє майном з волі власника, крім випадків, визначених ч.3 ст.344 ЦК України.

Отже, встановлення власника майна і його волі щодо передачі майна у володіння є обставинами, які мають юридичне значення для правильного вирішення спору у справі про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, і підлягає доведенню під час ухвалення судового рішення. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №924/925/17, від 22.05.2018 у справі №922/1574/17, від 09.07.2019 у справі №920/999/16.

Відповідно до приписів ч. 1, 4 ст.344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у ч.1 ст.344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; закон-ність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; без-перервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом ст.2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Отже, для набуття права власності на майно за набувальною давністю згідно з правилами ст. 344 ЦК України, необхідно, щоб заволодіння майном було добросовісним, тобто особа при заволодінні майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Разом з тим факт обізнаності особи про те, що вона не є власником речі, не виключає добросовісності володіння за умови, що заволодіння майном не відбулося з порушенням норм права (викрадення, шахрайство).

Аналізуючи поняття «добросовісності володіння» як ознаки набувальної давності за ст.344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна, тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений в тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

При набувальній давності тягар доказування добросовісності лягає на зацікавлену сторону на позивача. Наявність у володільця певної правової підстави для володіння майном виключає можливість набуття права власності за набувальною давністю.

При цьому, виходячи зі змісту цієї статті особа, що має право на визнання права власності на майно за набувальною давністю повинна бути незаконним добросовісним володільцем цього майна, тобто фактичним володільцем, який не має будь-якого титулу (права власності, користу-вання, сервітуту та інші) на це майно, а наявність відповідного титулу виключає застосування положень статті 344 ЦК України.

Відкритість володіння полягає в тому, що фактичний незаконний володілець майна, здійсню-ючи володіння повинен ставитись до речі як до своєї власної (експлуатувати, вживати необхідні заходи до утримання), не приховуючи цього факту від інших осіб. При цьому від давнісного володільця не вимагається здійснення активних дій для демонстрації свого володіння іншим особам, а вимагається лише утримання від дій, спрямованих на його приховування.

Як уже зазначалося, КП «Міськтепловоденергія» звернулося із позовом про визнання права власності на спірне майно саме за набувальною давністю, в підтвердження чого надав ряд актів приймання-передачі про прийняття спірного майна на баланс, далі в комунальну власність і в кінцевому результаті до статутного капіталу. (Акт прийняття-передачі основних засобів від 14.05.2012, акт прийому-передачі майна з балансу департаменту економіки та розвитку інфра-структури міста до статутного капіталу КП «Міськтепловоденергія», рішення Кам`янець-Подільсь-кої міської ради №7 від 14.08.20212, №6 від 27.04.2012 «Про прийняття в комунальну власність міста каналізаційно-насосної станції за адресою: вул.Гастелло, 53-А, яка належить ТДВ «Адамс», №6 від 27.04.2012 «Про передачу каналізаційної станції за адресою: вул.Гастелло, 53-А на баланс КП «Міськтепловоденергія», №6 від 26.06.2012 «Про внесення змін до рішення 24 сесії Кам`янець-Подільської міської ради VІ скликання від 27.04.2012 №6 про передачу каналізаційної насосної станції за адресою: вул.Гастелло, 53-А, на баланс КП «Міськтепловоденергія»).

Апеляційний суд зауважує, що передача спірного майна на баланс, не є тотожним поняттям переходу права власності на таке майно. Так, КП «Міськтеплоенергія» прийнявши на баланс КНС, фактично почало користуватися спірним майном, а відтак отримало статус користувача, що виключає поняття безтитульного володільця.

Крім того, як зазначалося вище, у постанові Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 у справі №924/314/23 установлена безпідставність твердження про перехід спірного майна до комунальної власності.

Апеляційний суд зауважує, що позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником. (Анало-гічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 у справі №910/17274/17, постановах Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №755/16913/16-ц та від 28.04.2020 у справі №552/1354/18).

При цьому, зважаючи на наявну державну реєстрацію за ТДВ «Адамс» права власності на каналізаційну насосну станцію у Державному реєстрі речових прав КП «Міськтепловоденергія» було достовірно відомо про наявність власника майна.

З огляду на вище встановлене, КП «Міськтепловоденергія» не може вважатися володільцем, який добросовісно заволодів спірним майном, а відтак в задоволенні позову про визнання права власності на КНС за набувальною давності слід відмовити за безпідставністю.

Аналізуючи підставність зустрічного позову, колегія суддів враховує, що згідно статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Із змісту положень ст.317, 319 ЦК України вбачається, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він реалізує на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення пе-решкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Переглядаючи рішення у даній справі, апеляційний суд звертає увагу, що чинним законо-давством встановлено право особи звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер пору-шення та дає можливість захистити порушене право.

При цьому, колегія суддів зауважує, що під час розгляду позову про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном позивач насамперед має підтвердити право власності на спірне майно та надати суду відповідні докази.

Позивачем у негаторному позові є власник майна або особа, яка володіє майном на підставі інших прав на майно (титульний власник). До останніх належать як суб`єкти речових прав (на-приклад, підприємство, організація, установа, що не є власником майна, але володіє ним на праві повного господарського відання або оперативного управління, що позбавлена можливості корис-туватися чи розпоряджатися майном), так і суб`єкти зобов`язальних прав, які пов`язані з воло-дінням (наприклад, орендар, охоронець, перевізник). У разі, якщо право володіння належить не власникові, то позов має право подавати володілець майна, а власник може звернутися з таким позовом лише після припинення у володільця згаданого права на володіння.

Характерною ознакою негаторного позову є протиправне чинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Право власності як абсолютне право має захищатися лише у разі доведення самого факту порушення. Отже, встановлення саме зазначених обставин належить до предмета доказування у справах за такими позовами

Колегія суддів звертає увагу, що визначальною ознакою негаторного позову є індивідуально визначене майно.

Колегія суддів бере до уваги висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 (пункт 146) у справі №359/3373/16-ц, що набуття особою володіння нерухо-мим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 95- 98), від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (пункти 85, 86, 115), від 19.05.2020 у справі №916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (пункти 63, 74).

Як було встановлено господарським судом у справі №924/314/23 та не заперечувалося жодною із сторін з 2005 року КНС належала на праві приватної власності Відкритому акціонерне товариство «Адамс», правонаступником якого, згідно статутних документів є Позивач за зустріч-ним позовом ТДВ «Адамс».

Згідно наявного в матеріалах справи витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, спірне майно зареєстроване на праві власності за ТДВ «Адамс» на підставі свідоцтва про право власності САС 967694 від 08.08.2011, виданого Слобідо-Кульчієвецькою сільською радою.

З наданих пояснень у судовому засіданні апеляційної інстанції 22.01.2025 вбачається, що Підприємство та Товариство не заперечують, що на момент розгляду даної справи в суді апеляційної інстанції в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є запис, що власником спірного майна КНС зазначено ТДВ «Адамс».

Разом з тим, сторони не заперечують, що на час розгляду справи в суді першої інстанції, КП «Міськтепловоденергія» користується КНС. Однак, матеріали справи не містять, а Скаржником не надано суду доказів користування спірним майном на договірних відносинах чи на будь-яких інших правових підставах.

Однак, як стверджує позивач за зустрічним позовомпрацівники КП «Міськтепловоденергія» чинять перешкоди у користуванні спірною КНС.

Враховуючи, що ТДВ «Адамс» станом на дату подання позову є власником КНС загальною площею 129,3 кв.м. за адресою: Кам`янець-Подільського район, с.Жовтневе, вул.Гастелло, буд.53-А останнє правомірно звернулося за захистом свого права із негаторним позовом до КП «Міськ-тепловоденергія».

Таким чином, вимога про усунення КП «Міськтепловоденергія» перешкод ТДВ «Адамс» в користуванні належним останньому нерухомим майном шляхом виселення КП «Міськтепловод-енергія» є належним способом захисту в розумінні вимог ст.ст.15-16 ЦК України, оскільки призведе до поновлення порушених прав володільця у користуванні своїм майном, за захистом яких він звернувся до суду, а відтак суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення зустрічного позову.

На переконання апеляційного суду всі доводи апеляційної скарги на рішення господарського суду Хмельницької області від 18.10.2024 розглянуто, порушених, невизнаних або оспорених прав чи інтересів Скаржника не встановлено.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрун-товувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Статтею 74 ГПК України передбачено обов`язок кожної із сторін довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ст.86 ГПК України).

Отже, доводи Скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 277, 278 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарсь-кого суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст.ст.34,86,129,232,233,240,270,275,276,282,284,287 Господарського процесу-ального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Міськтепловоденергія» на рішення господарського суду Хмельницької області від 18.10.2024 у справі №924/527/24 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 20 днів з моменту виготовлення повного тексту постанови.

3. Матеріали справи №924/527/24 повернути до господарського суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Грязнов В.В.

Суддя Розізнана І.В.

Суддя Павлюк І.Ю.