Постанова

від 27.12.2007 по справі 4/409

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

4/409

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

          "27" грудня 2007 р.       Справа №  4/409

Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Хилька Ю.І. за участю секретаря  Волоткевича  А.В. розглянув справу № 4/ 409

за позовом: Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Кіровоград  

до відповідача: Закрите акціонерне товариство «Сільгаз», м. Кіровоград     

про стягнення 16 278 грн. 26 коп.

Представники:

від позивача - Пилипенко О.І., довіреність № 04-04/21 від 11.01.2007 року;

від відповідача - Добровольська М.М., довіреність № 218 від 24.07.2007 року;

час  прийняття  постанови: 12:50 год.

Дослідивши матеріали справи, факти та відповідні їм правовідносини  між сторонами спору,  господарський суд, -

                                       ВСТАНОВИВ :

Позовні вимоги обґрунтовуються наступним.

Статтями 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів  в Україні"  із змінами, внесеними Законом України № 2606-111 від 05.07.2001року « Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», який вступив  в дію 01.08.2001 (в редакції що діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює  до 25 чоловік – у кількості одного робочого місця.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від  05.07.2001 року, підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Порядок сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів  затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року № 1767 (далі - Порядок).

Відповідно до пунктів 2-5 вищезазначеного Порядку, підприємства, на яких працює 15 і більше чоловік, реєструються у відділеннях Фонду за своїм місцезнаходженням і щороку, не пізніше 1 лютого подають до відділень звіт про зайнятість  та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується Держкомстатом.

Підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша від установленого нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в  Україні” сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції самостійно,  15 квітня року, що настає за звітним. Суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства , відкриті в установах Національного банку чи в установах комерційних банків.

Суми штрафних санкцій визначаються у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Позивач наполягає  на  тому, що згідно зі звіту „Про зайнятість та  працевлаштування інвалідів”, наданого відповідачем до відділення  Фонду, на підприємстві відповідача повинно працювати 3 інваліди, але було працевлаштовано   лише одного.

Таким чином, на думку позивача, відповідачем не створено 2 робочі місця для працевлаштування  інвалідів і виходячи з середньорічної заробітної плати в розмірі  8 139 грн. 13 коп.  сума штрафних санкцій складає:  16 278 грн. 26 коп.

Заперечення  на  позовні вимоги відповідач  суду   надав, позовні вимоги  заперечив,  посилаючись на ту  обставину  що ним було виконано всі   можливі заходи для  створення робочих місць і  працевлаштування інвалідів та   самостійно  проводився пошук  осіб з числа інвалідів  які б виявили бажання працевлаштуватись.

Дослідивши  письмові  докази  по справі,  проаналізувавши   нормативні   документи, які  регулюють   спірні  правовідносини,    доводи  позивача та  відповідача  щодо обґрунтування  своєї позиції суд вважає, що  позовні вимоги  підлягають  до часткового  задоволення  з наступних підстав:

Як  обґрунтовано  посилається  позивач  в заявленому  позові,  статтями 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" із змінами, внесеними Законом України № 2606-111 від 05.07.2001року « Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», який вступив в дію 01.08.2001 (в редакції що діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання ,  фізичних осіб, які використовують  найману  працю, встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює  до 25 чоловік – у кількості одного робочого місця.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від  05.07.2001 року, підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Порядок сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів  затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року № 1767 (далі - Порядок).

Відповідно до пунктів 2-5 вищезазначеного Порядку, підприємства, на яких працює 15 і більше чоловік, реєструються у відділеннях Фонду за своїм місцезнаходженням і щороку, не пізніше 1 лютого подають до відділень звіт про зайнятість  та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується Держкомстатом.

Підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша від установленого нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в  Україні” сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції самостійно,  15 квітня року, що настає за звітним. Суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства , відкриті в установах Національного банку чи в установах комерційних банків.

Суми штрафних санкцій визначаються у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Поряд з цим, господарський  суд не погоджується  з  висновком  позивача  про те, що   відповідач не  створив 2  робочі  місця  для працевлаштування  інвалідів, оскільки матеріалами справи  доведено, що   в спірний  період на підприємстві  відповідача  було працевлаштовано  2 особи, які мали статус  інвалідів (Нужненко  В.С. та   Корнієнко  В.Г.) та вказані  особи   пропрацювали  на підприємстві  відповідача   разом 13  місяців, тобто середньостатистичний  показник  працевлаштування складає  6 місяців 15 днів, або  заокруглено -  1 рік.

При цьому, господарський  суд  приймає до уваги  та  визначальним  вважає   положення про відсутність в діяв  відповідача  щодо створення   2-х робочих місць для працевлаштування інвалідів згідно до   передбаченого законом  нормативу  по  працевлаштуванню інвалідів з посиланням  на те, що  1 особа,  яка мала  статус інваліда,  працювала  на підприємстві  всього 2 місяці,  а  друга- 11 місяців в 2006 році, оскільки  така  позиція   позивача  повністю  спростовується   передбаченим Інструкцією  зі статистики   кількості працівників затвердженої  Наказом  Державного комітету  статистики України  №286 від  28.09.2005 року та зареєстрованим в Міністерстві  юстиції  України   30.11.2005 року за №1442/11722  порядком   розрахунку кількості працівників в еквіваленті  повної  зайнятості. Згідно до проведеного розрахунку на підставі  п.3.2.5 вказаної  Інструкції  коефіцієнт зайнятості  працівників, які  працювали  на виробництві  відповідача 13 місяців становить 6,5 та при округленні   результату за звичайними правилами арифметики   проводиться   округлення цифри поступово справа  наліво: якщо остання значуща  цифра більше  “4”, то вона відкидається, якщо - більше “6”, найблища  від неї ліворуч  значуща  цифра збільшується на одиницю. Якщо  остання значуща цифра “5”, найблища ліворуч від неї цифра збільшується на одиницю, якщо вона парна, а непарна залишається без змін (правило парної цифри). Отже, коефіцієнт зайнятості  2-х працівників на підприємстві відповідача становить при заокругленні до цілого числа -1 (1+1=2).

Таким чином, господарський суд приходить до переконання, що  відповідачем у  2006 році  було створено  та  введено  в   експлуатацію шляхом  працевлаштування інвалідів 2 робочі місця, а  враховуючи  передбачений  законом норматив   3 особи, не було виконано  норматив по працевлаштуванню інвалідів  в  кількості 1 особи.

За невиконання нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів  відповідач  повинен був  самостійно до  15.04.2007 року  перерахувати  штрафні санкції в розмірі 8 139 грн. 13 коп.  за 2006 рік.

Однак,  незважаючи на те, що  відповідач  звіт  позивачу направив своєчасно 22.01.2007 року,  скоєне ним правопорушення, пов'язане з невиконанням  нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів фактично  було  внесено  до звіту  та виявлене працівниками позивача  при  представленні звіту  саме  22.01.2007 року але на суму  16278 грн. 26 коп.

Натомість,  як вбачається із Звіту  про зайнятість і  працевлаштування  інвалідів за 2006 рік  відповідач   зазначив   кількість   інвалідів-штатних  працівників, які  повинні працювати на робочих місцях створених  відповідно  до вимог ст.19 Закону  України “Про основи соціальної  захищеності інвалідів в Україні” в кількості  3 осіб та     визнав, що на  підприємстві  працювали  лише 1 особа, якій відповідно  до законодавства  встановлена  інвалідність та    самостійно   обрахував   суму  адміністративно- господарських санкцій.

Фактично  вказаний  звіт  судом  розцінюється  як  узгоджене   відповідачем  зобов'язання  перед позивачем про необхідність  оплати   штрафних  санкцій  за нестворене  1  робоче   місце   в  2006 році виходячи з   середньооблікової кількості  штатних працівників 69 осіб та невиконання нормативу по створенню 1 робочого  місця.

Позивачем  необґрунтовано проведено розрахунок  штрафних санкцій  за нестворені 2  робочі  місця  для працевлаштування   інвалідів, тому  господарський суд  вважає за  необхідне   визначити штрафні санкції в розмірі    8139 грн. 13 коп.

Крім того,  відповідно до Порядку  нарахування пені та її  сплати, затвердженого Міністерством праці та соціальної політики України  № 223 від  15.05.2007 року порушення строку сплати адміністративно- господарських санкцій тягне за собою нарахування пені, розмір якої обчислюється виходячи із 120 відсотків   річних облікової ставки Національного банку України, що діє на момент подання позовної заяви. Таким, чином до стягнення підлягає пеня в розмірі  480 грн. 68 коп. (8 139,13 Х 8% Х 120 : 100 : 365 Х 197)  за період з   16.04. по  29.10.2007 року включно.

За таких обставин відповідач повинен сплатити 8 139, 13 грн. на   користь  позивача   заборгованості з відрахувань цільових коштів на створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів та пеню за несвоєчасну сплату штрафних санкцій  в розмірі  480 грн. 68 коп.  

Висновок про  правомірність вимог позивача суд  також робить на підставі системного аналізу отриманих доказів по справі. Так судом   встановлено, що  відповідно до середньо облікової чисельності штатних працівників (69 осіб) відповідач у 2006 році мав створити 3 робочі місця для працевлаштування інвалідів, а   фактично  створив  лише  2. За повідомленням  Кіровоградського міськрайонного центру зайнятості  № 03-2636 від  28.11.2007 року   відповідач заявку  про потребу  працевлаштування інвалідів   протягом  2006 року (звіти форми  3-ПН) не подавав щомісячно всупереч вимогам  Інструкції, затвердженої  наказом  Міністерства праці та  соціальної політики України № 420 від 19.12.2005 року  про щомісячне надання  інформації до   центрів  зайнятості про наявність вакансій, а  за  наданими  відповідачем доказами такий звіт ним направлявся лише 1 раз станом на  13.11.2006 року.

За приписом  ст. 218  Господарського  кодексу  України  підставою господарсько-правової  відповідальності учасника  господарських  відносин є  вчинене  ним  правопорушення у  сфері  господарювання. Учасник   господарських  відносин відповідає за невиконання  або  неналежне виконання господарського  зобов'язання чи  порушення  правил  здійснення   господарської  діяльності, якщо не  доведе,  що  ним вжито   усіх  залежних  від  нього заходів для  недопущення  господарського  правопорушення.

Враховуючи,  що  відповідачем  не  надано  доказів  вжиття  ним  вичерпних  заходів для  недопущення  правопорушення  та  не  спростовано   надані  позивачем   докази  про наявність  правопорушення, господарський  суд дійшов  до висновку,  що  позовні вимоги  підлягають  до  повного   задоволення.

Виходячи  з припису пункту першого Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів ( далі Положення) затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 року № 314, зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.02 року № 19, робоче місце інваліда – це окреме робоче місце, або ділянка виробничої площі на підприємстві, в установі та організації, не залежно від форм власності та господарювання, де створенні необхідні умови для праці інваліда. Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п. 3). Підприємства  повинні розробляти заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і включати їх до колективного договору ( п.5). Таким чином, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда. Закон зобов'язує відповідача відповідно до встановленого нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення, та відділення Фонду соціального захисту інвалідів. Відповідач не створив робочі місця для інвалідів і повинен нести відповідальність за ст. 20 Закону.

За ст. 19 Закону керівники підприємств, установ і організацій, не залежно від форм власності і господарювання у разі не забезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку. А в разі коли кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то відповідальність покладається на підприємства у вигляді щорічної сплати штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце не зайняте інвалідом.

Крім того, при вирішенні спору  господарським судом враховується, що  обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладено на органи працевлаштування, перелічені в ч. 1 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Однак, господарським судом  достовірно встановлено, що  протягом  2006 року відповідачем не створено 1 робоче  місце  для працевлаштування  інвалідів  та не було фактично введено  це   робоче  місце   шляхом  працевлаштування інваліда,  не  було створено (пристосовано) робочі місця робітників для осіб з обмеженими фізичними  можливостями.  Крім того, про створення робочого місця  для працевлаштування інваліда   відповідачем  не  було    повідомлено    управління    праці    та    соціального    захисту    населення Кіровоградської міської ради, Кіровоградський  міськрайонний центр зайнятості , Кіровоградську      громадську   організацію   інвалідів   та  Кіровоградське  обласне відділення Фонду України соціального захисту інвалідів.

Господарським судом також враховується, що відповідачем не виконувались вимоги  наказу Державного комітету статистики № 244 від 06.07.1998 р.,  яким затверджена форма статистичної звітності № 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад)", що повинен подаватись підприємствами, установами та організаціями щомісячно на адресу державної служби зайнятості.

У звіті відповідача проведено  розрахунок штрафних санкцій , тому   відповідно до чинного законодавства відповідач є боржником і має сплатити суму адміністративно - господарських санкцій в розмірі  8139 грн. 13 коп. за невиконання вимог Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Фонд соціального  захисту  інвалідів відповідно до покладених  чинним законодавством України на нього завдань  здійснює  контроль  за   виконанням   суб'єктами  господарювання  чотирьохвідсоткового  нормативу  робочих   місць,   призначених   для   працевлаштування  інвалідів,  в  тому  числі  шляхом  стягнення  в  судовому порядку  адміністративно-господарських санкцій за невиконання  ними  такого  нормативу  в розмірі середньорічної заробітної плати працівника за  кожне незайняте робоче місце  інвалідом  згідно  ст.  ст.  19,  20  Закону  України  "Про  основи  соціальної  захищеності інвалідів в  Україні" .

Господарський суд прийшов до переконання про необхідність розглянути  спір  по суті в порядку  Кодексу адміністративного судочинства України враховуючи наступне.  Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішують відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні  ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Визначення поняття "справа адміністративної юрисдикції" наведено у статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, під якою розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією з сторін є суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства,  в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Тобто справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у  яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого  (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.

Поняття "суб'єкт владних повноважень" визначено у статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України - це  органи державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства.

Відтак необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, причому ці функції повинні здійснюватися відповідним суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює зазначених владних управлінських функцій (щодо іншої особи, яка є учасником спору), то такий суб'єкт не перебуває "при здійсненні управлінських функцій" і не має встановлений нормами КАС України ознак суб'єкта владних повноважень. Визначившись з питанням щодо  правовідносинами  між учасниками спору  та про віднесення  їх до   таких, які  підлягають  до розгляду   за правилами Кодексу адміністративного судочинства України,  провівши  розгляд    адміністративної справи за правилами  Кодексу  адміністративного судочинства України, господарський суд враховує особливість  вказаного  Кодексу  стосовно презумціїї винності суб'єкта владних повноважень та   приписи ст. 71 КАС України про обов'язок доказування кожною стороною обставин на яких ґрунтуються  їх вимоги та  заперечення і приходить до переконання, що позивачем не  надано безспірних доказів про наявність правопорушення  з боку  відповідача, наданими  позивачем доказами  не  доведено  сам факт  скоєного  правопорушення, тобто   порушення  будь- чийого  права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 94, 160, 162, 163, 167, 186, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд, -

                                     П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний  позов  задовольнити   частково.

Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Сільгаз»,                            м. Кіровоград, вул. Карла Маркса, 64, код  р/р 2600901301959, МФО 321228, ідент. код 20636645 заборгованість по сплаті адміністративно - господарських санкцій в розмірі 8 139 грн. 13 коп. за невиконання нормативу по працевлаштуванню інвалідів в 2006 році,  пеню в розмірі  480 грн. 68 коп.  за  несвоєчасне перерахування адміністративно - господарських санкцій на користь Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту  інвалідів, м. Кіровоград,  вул. 50 років  Жовтня, 7а,  р/р 31215230700002 УДК в м. Кіровограді, Головне Управління Державного Казначейства в  Кіровоградській  області,  МФО 823016,  код 24145329.

В решті позовних вимог  відмовити.

Сторони мають право оскаржити   в  апеляційному  порядку постанову в   порядку і строки  відповідно до ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства  України.  Про  апеляційне оскарження рішення суду  першої  інстанції спочатку   подається заява. Обґрунтування мотивів  оскарження і вимоги до суду апеляційної  інстанції викладаються в апеляційній скарзі. Заява про апеляційне оскарження та  апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної  скарги одночасно надсилається особою,   яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява  про  апеляційне     оскарження   постанови  суду   першої   інстанції  подається  протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному  обсязі відповідно до статті 160 цього Кодекс - з дня   складення в повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти  днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути  подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,   якщо скарга  подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею,   залишаються   без   розгляду, якщо суд апеляційної інстанції  за  заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав  для  поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Постанова   набирає   законної   сили   відповідно   до   ст.   254   Кодексу   адміністративного судочинства України. Постанова суду першої інстанції набирає  законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,   встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано  заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк,  встановлений цим Кодексом, постанова  суду  першої  інстанції набирає законної сили  після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо  його  не  скасовано,   набирає  законної сили   після   закінчення  апеляційного розгляду   справи.   Якщо   строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова виготовлена в повному обсязі 27 грудня 2007 року.

           Суддя

  Ю. І. Хилько