Постанова

від 22.01.2025 по справі 753/8257/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року

м. Київ

справа № 753/8257/22

провадження № 61-9825св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого- Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Добровільне товариство володарів гаражних боксів (кооператив) «Славутич»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Войцуна Івана Гавриловича на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 16 лютого 2024 року, ухвалене у складі судді Кулик С. В., та постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Оніщук М. І., Шебуєвої В. А., Кафідової О. В.,та касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Батрина Максима Віталійовича на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 04 липня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Оніщук М. І., Шебуєвої В. А., Кафідової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Добровільного товариства володарів гаражних боксів (кооператив) «Славутич» (далі - кооператив «Славутич») про визнання протиправним та нечинним рішення правління щодо переоформлення гаражного боксу,

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її колишній чоловік ОСОБА_3 , після смерті якого їй стало відомо, що він за життя самовільно, без її згоди згідно з рішенням правління автогаражного кооперативу «Славутич» переоформив членство у кооперативі «Славутич» на ОСОБА_2 , внаслідок чого остання заволоділа гаражним боксом № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ), який належав їй та її чоловіку на праві спільної сумісної власності.

Вказувала на те, що вона з 1980 року до 31 липня 2007 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , після розірвання якого подружжя не ділило спільне майно, а згодом проживали разом однією сім`єю без реєстрації шлюбу. За спільні кошти вони придбали вказаний гаражний бокс, якимпостійно користувалися до дня смерті ОСОБА_3 та сплачували членські внески.

Зазначила, що її покійний чоловік був членом кооперативу з моменту купівлі гаражного боксу у 1997 році. У зазначеному гаражному боксі знаходилось майно її родини. Після смерті ОСОБА_3 ОСОБА_2 самовільно заволоділа правовстановлюючими документами на зазначений гаражний бокс шляхом обману та фальсифікації документів та без її письмової згоди переоформила його на себе.

03 березня 2021 року кооператив «Славутич», порушуючи її право спільної сумісної власності на майно, шляхом фальсифікації документів в односторонньому порядку переоформив гаражний бокс на ОСОБА_2 .

Вважає, що оскільки вказаний гаражний бокс придбаний під час шлюбу за спільні кошти подружжя, він є спільною сумісною власністю подружжя та не може бути відчужений без згоди іншого з подружжя.

Вказувала на те, що вона намагалася отримати документи, на підставі яких зазначений гаражний бокс переоформлено на ОСОБА_2 , однак кооператив «Славутич» не надав їй цих документів.

З урахуванням зазначеного ОСОБА_1 просила суд:

- визнати гаражний бокс № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ), який знаходиться у кооперативі «Славутич», спільним сумісним майном її та ОСОБА_3 ;

- скасувати протокол рішення правління кооперативу щодо переоформлення членства у кооперативі із ОСОБА_3 на ОСОБА_2 ;

- визнати за нею право власності на зазначений гаражний бокс.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 16 лютого 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 19 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Войцуном І. Г., залишено без задоволення, рішення Дарницького районного суду міста Києва від 16 лютого 2024 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що переоформлення 25 жовтня 2000 року членства у кооперативі «Славутич» з ОСОБА_3 на ОСОБА_2 не потребувало нотаріального оформлення, а тому на проведення вказаних дій не потрібна була згода позивачки як дружини ОСОБА_3 . Позивачка не надала належних та допустимих доказів того, що рішення про переоформлення членства у кооперативі з ОСОБА_3 на ОСОБА_2 від 25 жовтня 2000 року прийняте правлінням кооперативу «Славутич» з порушенням законодавства.

Установивши, що оскаржуване рішення правління кооперативу «Славутич» від 25 жовтня 2000 року винесено правлінням кооперативу в межах своєї компетенції та не протирічить чинному на той час законодавству, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та нечинним рішення правління від 25 жовтня 2000 року № 161 щодо переоформлення гаражного боксу № НОМЕР_1 (НОМЕР_2).

Також суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання спірного гаражного боксу спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та визнання за ОСОБА_1 права власності на цей гараж, оскільки до дати введення в експлуатацію - 19 червня 2001 року гаражний бокс № НОМЕР_1 не існував, а після введення його в експлуатацію не перебував у власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Установивши, що 09 серпня 2022 року, тобто після пред`явлення ОСОБА_1 цього позову, ОСОБА_2 відчужила спірний гаражний бокс на підставі нотаріально посвідченого договору дарування на користь ОСОБА_4 , а позивачка не заявляла клопотань про залучення співвідповідача або про заміну неналежного відповідача на належного - ОСОБА_4 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку про відмову у задоволенні пред`явлених до ОСОБА_2 вимог.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 04 липня 2024 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу, апеляційний суд виходив із того, що у зв`язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 понесла витрати на правничу допомогу.

Суд апеляційної інстанції, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принцип співмірності та розумності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, критерій реальності адвокатських витрат, виходячи з конкретних обставин справи та її складності, дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу з 40 000,00 грн до 5 000,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводів

У липні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Батрин М. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просив скасувати додаткову постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачка з клопотанням про зменшення витрат на професійну правничу допомогу не зверталася, у судове засідання за заявою про ухвалення додаткового судового рішення не з`явилася, а суд апеляційної інстанції з власної ініціативи вчинив дії на користь позивачки та вдався до доведення неспівмірності заявлених відповідачем витратна професійну правничу допомогу та зменшив розміру витрат на правничу допомогу з 40 000,00 грн до 5 000,00 грн без заяви про зменшеннярозміру витрат на правничу допомогу.

Підставами касаційного оскарження додаткової постанови Київського апеляційного суду від 04 липня 2024 року представник заявника зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) та у постановах Верховного Суду від 06 березня 2024 року у справі № 756/219/22 (провадження № 61-253св24), від 12 червня 2024 року у справі № 444/3403/20 (провадження № 61-14963св23).

У жовтні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Войцун І. Г. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 лютого 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2024 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції допустив порушення вимог статей 196, 197 ЦПК України, не розглянув клопотання про витребування доказів у відповідачів та про допит свідків.

Суди попередніх інстанцій належним чином не встановили обставини справи, помилково посилались на те, що ОСОБА_2 була членом кооперативу та, відповідно, замовником будівництва гаражного боксу та змінила ОСОБА_3 у кооперативі як члена кооперативу з 11 серпня 2000 року, оскільки замовником будівництва на спірний гаражний бокс був саме ОСОБА_3 , а ОСОБА_2 , яка була орендарем однієї з кімнат квартири ОСОБА_3 , після смерті останнього шахрайським шляхом заволоділа правовстановлюючими документами на гараж та за узгодженням кооперативу, шляхом фальсифікації та підробки документів, переоформила членство у кооперативі з ОСОБА_3 на себе. Надалі ОСОБА_2 оформила право власності на спірний гараж та подарувала його своїй дочці.

Підставами касаційного оскарження рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 лютого 2024 року та постанови Київського апеляційного суду від 19 червня 2024 року представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме, щодо застосування статей 77-80, 84, 90, 229 ЦПК України; суд не дослідив зібрані у справі докази.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Лимар Ю. В. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скаргиОСОБА_1 та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційних скарг у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Батрина М. В. та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У жовтні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 08 жовтня 2024 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Войцуна І. Г. залишено без руху.

Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Войцуна І. Г.

Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

09 лютого 1980 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зареєстрований шлюб, який розірвано 31 липня 2007 року.

Згідно з протоколом від 25 жовтня 2000 року № 161 на засіданні правління кооперативу «Славутич» розглянуто заяви членів кооперативу, зокрема переоформлено членство у кооперативі «Славутич» зі сплатою вступного внеску у сумі 1 632,00 грн з ОСОБА_3 на ОСОБА_2 ( НОМЕР_2).

Відповідно до довідки кооперативу «Славутич» від 11 серпня 2000 року, яка видана ОСОБА_2 , вона є членом кооперативу «Славутич» замість ОСОБА_3 .

Згідно з квитанцією до прибуткового касового ордера серія 02 АФ № 699545 кооператив «Славутич» 11 серпня 2000 року прийняв від ОСОБА_2 вступний внесок у сумі 1 632,00 грн.

Відповідно до квитанцій до прибуткового касового ордера: від 13 січня 2000 року № 43; від 10 лютого 2009 року № 440, від 31 березня 2009 року № 909, від 31 березня 2009 року № 913, від 23 червня 2009 року № 1423, від 23 червня 2009 року № 1424, від 13 січня 2010 року № 46, від 20 березня 2011 року № 738, від 02 жовтня 2012 року № 2126; від 22 лютого 2013 року № 589; від 01 квітня 2014 року № 888; від 20 березня 2015 року № 878; від 10 червня 2016 року № 1525; від 25 липня 2017 року № 2121; від 17 липня 2018 року № 2019; від 27 грудня 2018 року № 3367; від 20 листопада 2019 року (за 2019 рік) № 2882; від 12 серпня 2020 року № 1809; від 16 лютого 2021 року № 423, ОСОБА_2 сплачувала членські внески до кооперативу «Славутич» у період з 2000 року до 2021 року.

Згідно з довідкою від 24 лютого 2021 року НОМЕР_1, виданої кооперативом «Славутич», ОСОБА_2 є власником гаражного боксу № НОМЕР_1 поверх 1 ряд 1Є , який складається з наземного та підвального приміщень, загальною площею 39 кв. м, на вул. Затишній, 7 у Дарницькому районі м. Києва . Гаражний бокс НОМЕР_1 в кооперативі «Славутич» побудований та введений в експлуатацію як окреме індивідуально визначене нерухоме майно 19 червня 2001 року. Пайовий внесок сплачено повністю.

25 лютого 2021 року на замовлення ОСОБА_2 виготовлено технічний паспорт на гаражний бокс № НОМЕР_1 ряд 1 -Є кооперативу «Славутич».

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 05 березня 2021 року за ОСОБА_2 05 березня 2021 року зареєстровано право власності на гараж № НОМЕР_1 кооперативу «Славутич», який розташований за адресою: вул. Затишна, 7б у м. Києві, загальною площею 39,9 кв. м. Підстава для державної реєстрації - довідка про членство особи в кооперативі та внесення таким членом кооперативу пайового внеску в повному обсязі, видана 25 лютого 2021 року, видавник - кооператив «Славутич».

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 10 серпня 2022 року, за ОСОБА_4 10 серпня 2022 року зареєстровано право власності на гараж № НОМЕР_1 кооперативу «Славутич», який розташований за адресою: вул. Затишна, 7б у м. Києві, загальною площею 39,9 кв. м.Підстава для державної реєстрації - договір дарування від 09 серпня 2022 року.

Відповідно до відповіді кооперативу «Славутич» на запит ОСОБА_5 від 30 квітня 2021 року, ОСОБА_3 був членом кооперативу з 1997 року до 25 жовтня 2000 року. Згідно з пунктом 2.4 Статуту кооперативу він переоформив членство в кооперативі на ОСОБА_2 , що зафіксовано рішенням правління № 161. Гаражний бокс НОМЕР_1 (НОМЕР_2) був зданий в експлуатацію 19 червня 2001 року. Право власності на цей гаражний бокс зареєстровано 03 березня 2021 року. Договору купівлі-продажу автогаражного кооперативу «Славутич» не існує. Заяви про переоформлення членства в кооперативі до 2002 року не зберіглися, оскільки термін їх зберігання п`ять років.

Згідно зі звітом про незалежну оцінку вартості гаражного боксу від 19 листопада 2022 року № К220719-2, складеним ПП «Приват-Інвест», ринкова вартість гаражного боксу, розташованого за адресою: м. Київ, ДТВГБ кооператив «Славутич», гараж НОМЕР_1 ряд 1Є , на вул. Затишній, 7 у Дарницькому районі м. Києва , без врахування ПДВ становить 184 284,00 грн.

Також судами встановлено, що у грудні 2020 року ОСОБА_2 зверталася до суду з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , у якому просила:

- встановити факт спільного сумісного проживання її та ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , як чоловіка і жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 серпня 2007 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- змінити черговість одержання права на спадкування для неї після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , включивши її до кола спадкоємців першої черги за законом;

- визнати спільним сумісним майном її та ОСОБА_3 автомобіль марки «Nissan X-TRAIL», 2012 року випуску, синього кольору, реєстраційний номер НОМЕР_5 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_6 ;

- визнати за нею право власності на 1/2 частку автомобіля марки «Nissan X-TRAIL», 2012 року випуску, синього кольору, реєстраційний номер НОМЕР_5 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_6 .

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 14 лютого 2023 року у справі № 753/21732/20, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 травня 2023 року, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 про встановлення факту проживання однією сім`єю, зміну черговості права на спадкування та визнання права власності на частку у спільному майні залишено без задоволення.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Батрина М. В. підлягає задоволенню, а касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Войцуна І. Г. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Тому суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

Відповідно до положень частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 до гаражного кооперативу «Славутич» про визнання права власності на гаражний бокс

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про кооперацію» членський внесок - грошовий неповоротний внесок, який періодично сплачується членом кооперативного об`єднання для забезпечення поточної діяльності кооперативного об`єднання.

Статтею 8 Закону України «Про кооперацію» визначено, що статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про кооперацію» основними обов`язками члена кооперативу є: додержання статуту кооперативу; виконання рішень органів управління кооперативу та органів контролю за діяльністю кооперативу: виконання своїх зобов`язань перед кооперативом: сплата визначених статутом кооперативу внесків.

Згідно зі статтею 19 Закону України «Про кооперацію» кооператив є власником будівель, споруд, грошових та майнових внесків його членів, виготовленої продукції, доходів, одержаних від її реалізації та провадження іншої передбаченої статутом діяльності, а також іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом.

Статутом Добровільного товариства володарів гаражних боксів (кооперативу) «Славутич», затвердженого рішенням загальних зборів членів кооперативу «Славутич», протокол № 1515 від 06 грудня 1997 року, визначено, що вказане товариство здійснює свою діяльність на підставі вказаного статуту, Закону України «Про кооперацію» та інших законодавчих актів. Кооператив розташовано за адресою: м. Київ вул. Затишна, 7б. Вказаний кооператив є гаражним кооперативом. Основними напрямками його діяльності є будівництво та експлуатація гаражів, створення умов для збереження, обслуговування та ремонту транспортних засобів., навчання правилам дорожнього руху та володіння транспортних засобів. Зазначено порядок набуття членства у кооперативі, та хто може стати його членом; регламентовано органи управління та контролю за діяльністю кооперативу.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з частинами другою та третьою статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за умови, що на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просила суд визнати гаражний бокс № НОМЕР_1 (НОМЕР_2), який знаходиться у кооперативі «Славутич», спільним сумісним майном її та ОСОБА_3 ; скасувати протокол рішення правління кооперативу щодо переоформлення членства у кооперативі із ОСОБА_3 на ОСОБА_2 та визнати за нею право власності на зазначений гаражний бокс, посилалася на те, що спірний гаражний бокс є спільною сумісною власністю подружжя та відчужений без її згоди.

У справі, яка переглядається, установлено, що 25 жовтня 2000 року членство в кооперативі «Славутич» переоформлено з ОСОБА_3 на ОСОБА_2 .

Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцеві Положення» Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 року № 2947-III (далі - СК України), цей Кодекс набрав чинності одночасно з набранням чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року.

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набранням ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набранням ним чинності.

Відповідно до статті 22 Кодексу законів про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України) об`єктом спільної сумісної власності подружжя є майно, набуте ними за час шлюбу.

Згідно зі статтею 23 КпШС України при укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя, для укладення угод по відчуженню спільного майна подружжя, що потребують обов`язкового нотаріального засвідчення, згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі.

Положення КпШС України не передбачало ні письмової, ні нотаріальної згоди другого з подружжя у разі укладення правочинів, які не вимагають нотаріального засвідчення.

Суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що переоформлення членства у кооперативі не потребувало нотаріального оформлення, а тому на проведення вказаних дій не потрібна була згода позивачки як дружини ОСОБА_3 .

Установивши, що рішення правління кооперативу «Славутич» від 25 жовтня 2000 року прийнято правлінням кооперативу в межах своєї компетенції та не протирічить чинному на той час законодавству, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправним та нечинним рішення правління № 161 від 25 жовтня 2000 року щодо переоформлення членства у кооперативі та переоформлення гаражного боксу № НОМЕР_1 (НОМЕР_2).

Також колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для визнання спірного гаражного боксу спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та визнання за позивачкою ОСОБА_1 права власності на цей гараж, оскільки вказаний гараж введено в експлуатацію 19 червня 2001 року та після його вводу в експлуатацію вказане майно не перебувало у власності ОСОБА_3 та позивачки.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 .

Відповідно до частини першої статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України).

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 4 частини другої статті 175 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Позов може бути пред`явлений до кількох відповідачів. Участь у справі кількох відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є їхні спільні права чи обов`язки; 2) права і обов`язки кількох відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права й обов`язки (стаття 50 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що сторонами у справі є позивач і відповідач, між якими саме і виник спір, за вирішенням якого позивач звернувся до суду з позовом до відповідача.

За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

У пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18 (провадження № 14-517цс19) зазначено, що належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача.

Близькі за змістом висновки сформульовані також у пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17.

При цьому слід враховувати, що визначення позивачем у справі складу сторін (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та мати на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову у зв`язку з неналежним суб`єктним складом сторін.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19.

Таким чином, на позивача покладено обов`язок визначити відповідача/відповідачів у справі. Залучення відповідача/співвідповідача у справі здійснюється лише судом першої інстанції за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання (у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження). У разі спливу зазначених строків та необхідності залучення відповідача до участі у справі на позивача покладається обов`язок довести факт своєї необізнаності щодо необхідності залучення належного відповідача/співвідповідача. Можливість залучення до участі у справі відповідача/співвідповідача в апеляційного суду відсутня. Суд під час розгляду справи повинен вирішувати спір, виходячи зі складу сторін, які визначені позивачем, і не вправі зі своєї ініціативи без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13 квітня 2021 року у справі № 925/440/18.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2). Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. пункт 8.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20 (провадження № 12-31гс22)).

Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (див. постанову Верховного Суду від 26 січня 2022 року в справі № 457/726/17 (провадження № 61-43201св18)).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 300/808/19 (провадження № 61-11144св22), постанову Верховного Суду від 07 грудня 2023 року у справі № 363/2300/20 (провадження № 61-6922св23), постанову Верховного Суду від 13 грудня 2023 року у справі № 753/8710/21 (провадження № 61-6090св23)).

Установивши, що 09 серпня 2022 року, тобто після пред`явлення ОСОБА_1 цього позову, ОСОБА_2 відчужила спірний гаражний бокс на підставі нотаріально посвідченого договору дарування на користь ОСОБА_4 , а позивачка не заявляла клопотань про залучення співвідповідача або про заміну неналежного відповідача на належного - ОСОБА_4 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні пред`явлених до ОСОБА_2 вимог.

Доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Войцуна І. Г. про те, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, не розглянув клопотанняпро витребування доказів у відповідачів та допит свідків, є безпідставними, оскільки згідно з протоколом судового засідання від 05 жовтня 2023 року суд першої інстанції відповідно до вимог статей 196, 197 ЦПК України розглянув заяви та клопотання учасників судового розгляду та за наслідками їх розгляду постановив відповідні процесуальні рішення.

Інші доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Войцуна І. Г. зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості.

У справі, яка розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у позивачки іншої точки зору на встановлені судами обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь позивачки.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Щодо додаткової постанови апеляційного суду

Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до положень статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Таким чином, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі № 727/463/19, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, від 02 червня 2022 року у справі № 15/8/203/20.

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 750/2055/20 (провадження № 61-16723св20) вказано, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

На підтвердження обставин понесення у суді апеляційної інстанції витрат на правову допомогу представник ОСОБА_2 - адвокат Батрин М. В. надав: договір № 11/04/2024-1 про надання правової допомоги від 11 квітня 2024 року; додаткову угоду до договору про надання правової допомоги від 11 квітня 2024 року, акт приймання-передачі правової допомоги до договору від 24 червня 2024 року, ордер на надання правничої допомоги.

Згідно з пунктом 1.1 розділу 1 договору від 11 квітня 2024 року клієнт у порядку та на умовах, визначених цим договором, дає завдання-доручення, а адвокат зобов`язується відповідно до завдання-доручення клієнта надати йому правову допомогу: послуги консультування з питань права (матеріального та процесуального права) та захист його інтересів у цивільній справі № 753/8257/22 під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до пункту 4.1 розділу 4 договору гонорар адвоката визначається окремими домовленостями сторін.

У додатковій угоді сторони дійшли згоди змінити/доповнити розділ 4 договору про надання правової допомоги від 11 квітня 2024 року № 11/04/2024-1 та викласти його в такій редакції: вартість (ціна) правової допомоги, визначеної пунктом 1.1 договору (фіксований розмір гонорару) у суді апеляційної інстанції становить 40 000,00 грн та сплачується клієнтом у повному обсязі у 45-денний строк з дати ухвалення судом апеляційної інстанції відповідного рішення у справі на користь клієнта.

24 червня 2024 року між адвокатом Батриним М. В. та ОСОБА_2 підписаний акт приймання-передачі правової допомоги, відповідно до якого:

- на виконання пункту 1.1 договору про надання правової допомоги від 11 квітня 2024 року № 11/04/2024-1 адвокатом відповідно до завдання-доручення клієнта надано йому правову допомогу - послуги консультування з питань права (матеріального та процесуального права) та захист його інтересів у цивільній справі № 753/8257/22 під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції;

- постановою Київського апеляційного суду від 19 червня 2024 року у справі № 753/8257/22 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, чим досягнуто позитивного результату для клієнта (рішення ухвалено на користь клієнта);

- клієнт не має претензій до якості та обсягу наданої правової допомоги. Послуги надані адвокатом вичерпно, невідкладно, відповідно до завдання-доручення клієнта;

- вартість (ціна) правової допомоги, визначеної пунктом 1.1 договору (фіксований розмір гонорару), у суді апеляційної інстанції становить 40 000,00 грн та сплачується клієнтом у повному обсязі у 45-денний строк з дати ухвалення судом апеляційної інстанції відповідного рішення у справі на користь клієнта.

Аналізуючи реальність (дійсність та необхідність), а також обґрунтованість розміру витрат на правничу допомогу, надану відповідачу на стадії апеляційного перегляду справи, колегія суддів враховує таке.

Фіксований розмір гонорару означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу, конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має істотного значення для визначення розміру гонорару.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність й розумність.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. У такому разі на сторону покладається також обов`язок доведення неспівмірності витрат.

Апеляційний суд не врахував, що Войцун Л. С. не надала заперечень щодо невідповідності заявлених витрат критеріямреальності, розумності та співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи і виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), що виключає ініціативу суду з приводу зменшення відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої сторони, а тому дійшов помилкового висновку про наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу з 40 000,00 грн до 5 000,00 грн.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргупредставника ОСОБА_1 - адвоката Войцуна І. Г. без задоволення, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишити без змін, касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Батрина М. В. задовольнити, додаткову постанову апеляційного суду змінити, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн, у решті - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Войцуна Івана Гавриловича залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 16 лютого 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2024 року залишити без змін.

Касаційну скаргупредставника ОСОБА_2 - адвоката Батрина Максима Віталійовича задовольнити.

Додаткову постанову Київського апеляційного суду від 04 липня 2024 року змінити, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн (сорок тисяч гривень 00 копійок), у решті - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець