Постанова

від 29.01.2025 по справі 679/813/24

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2025 року

м. Хмельницький

Справа № 679/813/24

Провадження № 22-ц/820/126/25

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: П`єнти І.В. (суддя-доповідач), Ярмолюка О.І., Янчук Т.О.,

секретар судового засідання Демчук В.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 доАкціонерного товаристваКомерційний банк«ПриватБанк»,треті особи,які незаявляють самостійнихвимог щодопредмета спору:Нетішинський відділдержавної виконавчоїслужби уШепетівському районіХмельницької областіЦентрального міжрегіональногоуправління Міністерстваюстиції (м.Київ),приватний нотаріусКиївського міськогонотаріального округуШвець РусланОлегович,про визнаннявиконавчого написутаким,що непідлягає виконанню, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана його представником ОСОБА_2 , на рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 21 жовтня 2024 року (суддя Безкровний І.Г.).

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд

в с т а н о в и в:

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Нетішинський відділ державної виконавчої служби у Шепетівському районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Р.О., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

В обґрунтування позову зазначав, що у травні 2024 року, маючи намір перереєструвати транспортний засіб, виявив запис у Єдиному реєстрі боржників, проведений на підставі постанови державного виконавця в межах виконавчого провадження № 54982919, відкритого за заявою АТ КБ «ПриватБанк» за виконавчим написом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швець Р.О. № 8558 від 14.07.2017.

За вказаним виконавчим написом з позивача на користь відповідача була стягнута заборгованість за кредитним договором від 11.08.2011 у розмірі 14652,33 грн та плату за вчинення нотаріального напису в розмірі 1800 грн.

ОСОБА_1 наголошує, що відповідач намагається протиправно у позасудовому порядку реалізувати своє право на стягнення з нього грошових коштів за кредитним договором. На думку позивача, зазначений виконавчий напис вчинено без належних правових підстав за вимогами відповідача, що є неправомірними.

Позивач вказував, що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Р.О. з огляду на надані йому стягувачем документи не мав належних і достатніх підстав кваліфікувати вимоги стягувача і борг, для стягнення якого кредитор просив вчинити виконавчий напис.

Надані документи вочевидь вказували на необхідність додаткового з`ясування підстав для нарахування боргу та його розміру. Нотаріус не діяв у передбачений законодавством спосіб для з`ясування відповідних обставин, хоча перед вчиненням виконавчого напису був зобов`язаний перевірити наявність підстав для цього, зокрема з`ясувати, чи є умови для такої дії, зважаючи на зміст договору та вимоги законодавства.

Крім того, оскаржуваний виконавчий напис не відповідав вимогам законодавства, оскільки вчинений не на передбаченому борговому документі кредитному договорі, який нотаріально не посвідчений, та відсутні докази безспірності заборгованості, а тому не підлягає виконанню.

У зв`язку з цим позивач просив визнати зазначений виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню.

Рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 21 жовтня 2024 року позов задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, зареєстрований за №8558, вчинений 14.07.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Р.О., про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором від 11.08.2011 у розмірі 14652,33 грн.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1211,20 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у стягненні судових витрат на професійну правничу допомогу, ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду в цій частині скасувати та ухвалити нове судове рішення про стягнення таких витрат. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, обставинам справи.

Вказує, що на підтвердження розміру понесених позивачем судових витрат на оплату професійної правничої допомоги, стороною позивача 01.07.2024 в електронній формі за допомогою особистого кабінету в підсистемі ЄСІТС «Електронний суд» подано до суду акт приймання-передачі правничої допомоги від 01.07.2024, з якого вбачається, що позивачем були понесені витрати за надання професійної правничої допомоги адвокатом Волковим С.В., пов`язані з розглядом зазначеної цивільної справи у розмірі 3600 грн, сплата яких підтверджується квитанцією ПриватБанку від 01.07.2024.

Вважає, що оскільки копія акту приймання-передачі правничої допомоги від 01.07.2024 та квитанція «ПриватБанку» від 01.07.2024, подані до суду в електронній формі, суд, у відповідності до ч. 9 ст. 83 ЦПК України, має приймати такі докази навіть за відсутності доказу надіслання таких іншим учасникам справи.

Звертає увагу, що положення ч. 9 ст. 83 ЦПК України про відсутності обов`язку у надісланні копії доказів іншим учасникам справи, якщо вони надсилаються в електронній формі - закладено у програмне забезпечення підсистемі ЄСІТС «Електронний суд», оскільки програмне забезпечення «Електронного суд» не містить технічної можливості надіслання іншим учасникам у яких наявний електронний кабінет в підсистемі ЄСІТС «Електронний суд» «клопотання про долучення доказів» із доданими до нього документами.

Тому, покладення на сторону у справі обов`язку надсилати такі докази, за умови що програмним забезпеченням підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» це не передбачено у відповідності до ч. 9 ст. 83 ЦПК України, є надмірним тягарем та є надмірним формалізмом.

Крім того, звертає увагу апеляційного суду на те, що відповідач у справі має зареєстрований електронний кабінет у підсистемі ЄСІТС «Електронний суд», а тому мав можливість ознайомитись із поданими позивачем актом приймання-передачі правничої допомоги від 01.07.2024 та квитанцією про сплату, які були наявні та доступні з 01.07.2024 у електронному кабінеті в у підсистемі ЄСІТС «Електронний суд» для усіх учасників даної справи.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

Учасники справи в судове засідання не з`явилися, про день, місце і час слухання справи повідомлені належним чином.

В силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Рішення суду першої інстанції щодо розгляду справи по суті та вирішення питання розподілу судового збору не оскаржується, а тому апеляційним судом, відповідно до ст. 367 ЦПК України, не переглядається.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно положень ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України.

Відмовляючи у стягненні з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу при задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів підтвердження надсилання (надання) копії відповідних документів (щодо понесення витрат на правничу допомогу) до електронного кабінету відповідача.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції не можна погодитись з таких підстав.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (ч.ч.1, 2 ст. 133 ЦПК України).

Відповідно до п. 1 ч.2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача.

Пунктом 12 частини 3 статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Практична реалізація цього принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу; 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами: подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; (4) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу чи розподіл витрат судом.

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст. 137 ЦПК України).

З аналізу ч.3 ст. 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи (висновки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 357/380/20).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч.8 ст. 141 ЦПК України).

Відповідно до ч.9 ст. 83 ЦПК України, копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Оскільки склад і розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, підлягає доведенню, порушення заявником свого процесуального обов`язку та ненаправлення іншій стороні копій доказів на підтвердження дійсності понесення на правничу допомогу витрат призводить до порушення принципу змагальності, неможливості іншим учасникам судового розгляду ознайомитись із їхнім змістом, позбавляє можливості надати свої заперечення щодо обсягів витрат, а також правильності їх обрахунку.

У випадку недотримання заявником вимог щодо належного направлення відповідних копій документів іншій стороні, а також у разі ненадання суду доказів підтвердження факту такого надсилання, суд не може брати до уваги докази понесення витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду відповідної заяви.

Наведені висновки сформульовані Верховним Судом у постановах від 21 серпня 2019 року у справі № 922/2821/18, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/14138/18 та від 24 березня 2021 року у справі № 756/2399/18.

Проте, положення ч.9 ст. 83 ЦПК України не можуть бути (у випадку їх недотримання) безумовною підставою відмови у розподілі витрат на правову допомогу, якщо іншій стороні надано можливість спростувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.

У процедурі розгляду заяви сторони про розподіл судових витрат, у тому числі на правову допомогу, суду належить забезпечити сторонам у справі можливість бути повідомленими про розгляд заяви та надати свої заперечення щодо розміру витрат, які заявник намагається компенсувати за рахунок протилежної сторони (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21).

При розгляді цієї заяви суд повинен забезпечити сторонам дотримання принципів змагальності, рівності в судочинстві, реалізацію права сторони «бути вислуханою» як передумови того, що вона була «почута», що є складовою права на справедливий суд (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Серявін проти України», заява № 4909/04 від 10 лютого 2010 року).

З матеріалів справи вбачається, що у позові позивачем зазначено, що попередній орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу, які очікує понести у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, становить 4500 грн, остаточний розмір витрат буде обраховано позивачем на підставі договору про надання правничої допомоги від 14.05.2024, а також позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у справі (а.с. 4 на звороті).

До позову позивачем долучено договір про надання правничої допомоги від 14.05.2023, п. 4.1 якого визначено, що вартість правничих послуг узгоджується актом приймання-передачі правничих послуг, яка сплачується в день підписання актів, виходячи з наступних тарифів: 1 година роботи адвоката становить 900 грн (а.с. 10-11).

У відповідності до ст.1Закону України"Проадвокатуру таадвокатську діяльність" адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У даній справі у відзиві на позов, АТ КБ «ПриватБанк» зазначав, що розмір таких витрат позивача на правничу допомогу не обґрунтований у зв`язку з відсутністю акту виконаних робіт та квитанції, просив задовольнити клопотання банку про зменшення витрат на оплату правничої допомоги (а.с. 39).

01.07.2024 на адресу суду першої інстанції представником позивача адвокатом Волковим С.В. подано через систему «Електронний суд» клопотання про долучення доказів понесення витрат на правничу допомогу, з електронними копіями акту приймання-передачі правничої допомоги від 01.07.2024 та квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки №0.03737291390.1 від 01.07.2024 на суму 3600 грн (а.с. 60).

В період з 01.07.2024 по день ухвалення рішення по суті 21.10.2024 відповідач у справі АТ КБ «ПриваБанк», маючи електронний кабінет в системі «Електронний суд», цікавлячись ходом судового процесу у даній справі, не був позбавлений можливості ознайомитись з документами, поданими позивачем, і надати свої заперечення. Крім того, у відзиві на позов відповідач висловив свою позицію щодо необхідності зменшення понесених позивачем витрат на правничу допомогу, яка визначена була у позові в розмірі 4500 грн. Таким чином, стороні відповідача було надано можливість спростувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу позивача. Разом з тим, відповідачем не доведено не співмірності витрат позивача на правничу допомогу.

З урахуваннямвикладеного вище,колегія суддівприходить довисновку про стягненняз відповідачана користьпозивача 3600грн понесенихостаннім витратна професійнуправничу допомогув судіпершої інстанції. Такий розмір доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.

Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового судового рішення про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 3600 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником Волковим Сергієм Вікторовичем, задовольнити.

Рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 21 жовтня 2024 року в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 3600 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 29 січня 2025 року.

Суддя-доповідач І.В. П`єнта

Судді: О.І. Ярмолюк

Т.О. Янчук