Постанова

від 20.01.2025 по справі 914/3574/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2025 р. Справа № 914/3574/23

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого (судді-доповідача)Якімець Г.Г.,

Суддів:Бойко С.М.,Бонк Т.Б.,

за участю секретаря судового засідання Кришталь М.Б.,

та представників:

від позивача (скаржника) Кийко А.О.

від відповідача Ковальська О.Б.

від третьої особи-1 Забур`янов В.В. (в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду)

від третьої особи-2 Куть Н.В.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 від 16 вересня 2024 року

на рішення Господарського суду Львівської області від 31 липня 2024 року (повний текст підписано 12.08.2024), суддя Галамай О.З.

та на додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 28 серпня 2024 року (повний текст підписано 02.09.2024), суддя Никон О.З.

у справі №914/3574/23

за позовом ОСОБА_1 , м. Львів

до відповідача Первинної профспілкової організації Національного природного парку Північне поділля, м. Броди, Львівська область

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів, м. Київ

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Національний природний парк Північне Поділля, с. Підгірці, Львівська область

про визнання незаконною та скасування вимоги профспілкового комітету первинної профспілкової організації Національного природного парку Північне Поділля

в с т а н о в и в :

06 грудня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до відповідача Первинної профспілкової організації Національного природного парку «Північне поділля» про визнання незаконною та скасування вимоги профспілкового комітету первинної профспілкової організації Національного природного парку «Північне Поділля» №32 від 04 грудня 2020 року про розірвання контракту з директором Національного природного парку «Північне Поділля» Кийком Андрієм Олександровичем.

Позов обґрунтовано тим, що вимога профспілкового комітету первинної профспілкової організації Національного природного парку «Північне Поділля» №32 від 04 грудня 2020 року є безпідставною; позивач заперечує обставини, зазначені в такій вимозі. Враховуючи те, що така вимога слугувала однією із підстав звільнення позивача 28 січня 2021 року з посади директора Національного природного парку «Північне Поділля», останній просить визнати незаконною та скасувати спірну вимогу.

В процесі розгляду справи судом першої інстанції залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів і Національний природний парк «Північне Поділля».

Рішенням Господарського суду Львівської області від 31 липня 2024 року у справі №914/3574/23 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, а належний спосіб захисту встановлено законом та роз`яснено позивачу у справі №462/5026/21. Суд у рішенні зазначає, що способом захисту керівника, щодо якого подано вимогу про звільнення, є оскарження до суду саме рішення виборного органу первинної профспілкової організації про звернення до роботодавця з вимогою про розірвання трудового договору. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що Міндовкілля розглянуло вимогу Первинної профспілкової організації Національного природного парку «Північне Поділля» №8 від 18.02.2020 та задовольнило її, при цьому, вимога від 04.12.2020 за змістом є аналогічною вимозі від 18.02.2020; жодних рішень, в яких порушено питання про вимогу від 04.12.2020 відповідач не приймав; у вимозі від 04.12.2020 відповідач лише повторно просив виконати рішення профспілкового комітету від 18.02.2020, яке залишилось нерозглянутим у зв`язку з реорганізаційними процесами міністерств.

Додатковим рішенням Господарського суду Львівської області від 28 серпня 2024 року у справі №914/3574/23 присуджено до стягнення з позивача на користь відповідача 30 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Додаткове рішення суду мотивоване тим, що відповідачем доведено належними та допустимими доказами понесення витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи судом першої інстанції в сумі 30 000 грн, відтак, враховуючи складність справи, її тривалий розгляд, обсяг наданих послуг, поведінку представників відповідача під час судових засідань, зважаючи на відсутність клопотання позивача про зменшення витрат на професійну правничу допомогу та фіксований розмір гонорару, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з позивача на користь відповідача вказаної суми у відшкодування таких витрат. Одночасно судом у додатковому рішенні спростовано доводи позивача щодо відсутності доказів оплати таких послуг, а також опису виконаних робіт.

Не погоджуючись з рішенням та додатковим рішенням місцевого господарського суду, позивач ОСОБА_1 звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати: рішення Господарського суду Львівської області від 31 липня 2024 року та додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 28 серпня 2024 року у справі №914/3574/23 і прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі, а також стягнути з відповідача судовий збір в сумі 2 684 грн, сплачений за подання апеляційної скарги. Зокрема, зазначає, що місцевий господарський суд помилково дійшов висновку, що Міндовкілля розглянуло вимогу Профспілки №8 від 18.02.2020 та задовольнило її. Наголошує, що відповідач скерував до Міндовкілля на ім`я міністра Абрамовського Р.Р. не вимогу №8 від 18.02.2020 р., а вимогу №32 від 04.12.2020 р. з оновленим текстом, натомість, вимога Профспілки НПП №8 від 18.02.2020 р. скеровувалась до іншого міністерства - Мінекоенерго на ім`я міністра енергетики та захисту довкілля ОСОБА_2 , а зміст таких вимог не є аналогічним. Крім цього, вважає наявними підстави для визнання незаконною та скасування саме вимоги №32 від 04.12.2020 р., оскільки така підписана та надіслана до Міндовкілля одноосібно головою профспілкового комітету Первинної профспілкової організації Національного природного парку «Північне поділля» без відповідних повноважень від членів Профспілки. Також апелянт зазначає, що був позбавлений можливості вчасного (у двотижневий термін) оскарження до суду вимоги Первинної профспілкової організації Національного природного парку «Північне Поділля» №8 від 18.02.2020 у відповідності до ст.45 КЗпП України, оскільки йому не було відомо про таку до моменту його звільнення. Разом з цим, посилається на відсутність рішення Профспілки про розірвання контракту з позивачем, оскарження якого, на думку суду першої інстанції, є належним способом захисту. На переконання апелянта, саме протиправна вимога Профспілки про розірвання контракту від 04.12.2020 р. і була тим рішенням відповідача в розумінні ст.45 КЗпП України, а можливість оскарження до суду саме вимоги роз`яснено у постанові Верховного Суду у справі №462/5026/21.

Щодо додаткового рішення, апелянт наголошує, що відповідачем порушено абз.2 ч.8 ст.129 ГПК України, оскільки, докази про розмір судових витрат подані ним зі спливом 5 днів з дня проголошення рішення суду у справі. Поряд з тим, звертає увагу на те, що представник відповідача відповідно до вимог ч.3 ст.126 ГПК України мала б надати суду першої інстанції детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Одночасно наголошує, що суд при визначенні суми відшкодування має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач Первинна профспілкова організація Національного природного парку «Північне поділля» просить оскаржувані рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зокрема, зазначає, що жодних рішень, в яких порушено питання про вимогу від 04.12.2020 профком не приймав, разом з тим, у вимозі від 04.12.2020 відповідач лише повторно просив виконати рішення профспілкового комітету від 18.02.2020, яке залишилось не розглянутим, у зв` язку з реорганізаційними процесами міністерств. Також зазначає, про пропуск позивачем визначеного ст.45 КЗпП строку на оскарження такого рішення. Щодо заперечень апелянта на додаткове рішення, відповідач наголошує, що матеріали справи уже містили докази, необхідні для вирішення питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, і представник відповідача заявила про їх відшкодування, у зв`язку з чим, вважає посилання позивача на порушення відповідачем строку необґрунтованими. Одночасно, враховуючи складність справи, її тривалий розгляд, обсяг наданих послуг, поведінку представників відповідача під час судових засідань, зважаючи на відсутність клопотання позивача про зменшення витрат на професійну правничу допомогу та фіксований розмір гонорару, вважає, що місцевий господарський суд правильно дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з позивача на користь відповідача 30 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Поряд з тим, просить стягнути з позивача також витрати на послуги професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції в сумі 30 000 грн.

Третя особа (Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів) у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги скаржника та просить оскаржуване основне рішення залишити без змін.

Третя особа (Національний природний парк «Північне Поділля») у відзиві на апеляційну скаргу також заперечує вимоги апеляційної скарги та просить оскаржувані рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.

До суду також надійшли відповіді скаржника на подані іншими учасниками відзиви, а також заперечення відповідача на відповідь апелянта та пояснення скаржника на вказані заперечення.

Судові засідання в суді апеляційної інстанції здійснювалися в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, на підставі заяви третьої особи-1 та відповідних ухвал суду.

20 січня 2025 року від апелянта до суду надійшло клопотання про долучення доказів, а саме: Примірного положення про первинну профспілкову організацію організаційну ланку членської організації Федерації профспілок України, затверджене постановою Президії Ради ФПУ №П-30-7 від 15.11.2000 року.

У судовому засіданні апелянт підтримав вказане клопотання.

Представники інших учасників у справі покладалися на розсуд суду.

Щодо клопотання скаржника, колегія суддів звертає увагу, що вказане Примірне положення, копію якого апелянт просить долучити до матеріалів справи, не є доказом в розумінні ст.73 ГПК України, текст вказаного положення знаходиться у відкритому доступі на офіційному сайті за адресою: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v30-7580-00#Text, відтак, долучення копії такого до матеріалів справи на стадії апеляційного розгляду справи не потребує вирішення на підставі ч.3 ст.269 ГПК України, як доказу, який не був поданий до суду першої інстанції.

Позивач (скаржник) у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив такі задоволити у повному обсязі: скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 31 липня 2024 року та додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 28 серпня 2024 року у справі №914/3574/23 і прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі, з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив оскаржувані рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу. Поряд з тим, просив здійснити розподіл судових витрат (витрат на послуги адвоката).

Представники третіх осіб в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги також заперечили, просили такі залишити без задоволення.

Західний апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення позивача (скаржника) та представників відповідача і третіх осіб-1,2, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню (щодо оскарження додаткового рішення), виходячи з наступного:

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 09 квітня 2019 року наказом №122-О ОСОБА_1 призначено на посаду директора Національного природного парку «Північне Поділля».

Постановою Атомпрофспілки №П-13-7 від 26.09.2019 постановлено включити до її складу Первинну профспілкову організацію Національного природного парку «Північне Поділля».

18 лютого 2020 року відбулися збори Первинної профспілкової організації Національного природного парку «Північне Поділля», на яких розглядалося питання про порушення директором Національного природного парку «Північне Поділля» трудового законодавства, та прийнято рішення вимагати від Міністра енергетики та захисту довкілля України Оржеля О.А. розірвати контракт з директором НПП «Північне Поділля» ОСОБА_1 на підставі ст.45 КЗпП України. Вимога №8 від 18.02.2020 скерована Мінекоенерго.

У вказаній вимозі зазначено про такі порушення: члени двосторонньої робочої комісії з розроблення Колективного договору на період переговорів та підготовки проекту договору не були звільнені від основної роботи, що змушувало їх неодноразово, поряд з виконанням своїх безпосередніх посадових обов`язків, працювати над проектом в позаробочий час, вихідні дні, обідні перерви; колективний договір схвалено загальними зборами трудового колективу та підписано головою профспілкового комітету, однак директор відмовився його підписувати, що позбавило членів профспілкового комітету законного права брати участь у роботі виборних профспілкових органів; з боку директора Кийка А.О. розпочався утиск активних членів профспілкової організації, вимагаються пояснення щодо їхніх дій, спрямованих на виконання громадських обов`язків в інтересах трудового колективу, зокрема, щодо передачі приміщення для адміністрації Національного природного парку в с. Ясенів Бродівського району; систематичні заяви директора стосовно провідного фахівця з кадрів, що така є нефаховим та некомпетентним кадровиком, а також погрози судовими позовами, змусили її звільнитись з роботи; погрози і утиск уповноваженого трудового колективу змусили її також скласти повноваження з представлення інтересів трудового колективу перед роботодавцем, про що вона заявила на загальних зборах трудового колективу 21.01.2020; тиск на члена профспілки за його звернення до контролюючих органів щодо можливих порушень чинного законодавства України керівництвом установи, за непогодження уповноваженим трудового колективу наказу про встановлення надбавки за складність та напруженість у роботі працівникам Національного природного парку за січень 2020 року у нього вимагались письмові пояснення; за результатами перевірки, проведеної у 2019 році Головним управлінням Держпраці за зверненням працівників щодо порушення законодавства в частині невмотивованої невиплати заробітної плати в повному обсязі, складено акт, директору винесено припис на усунення виявлених порушень, складено протокол про адміністративне правопорушення та матеріали стосовно директора парку, в діях якого можливі ознаки кримінального правопорушення у зв`язку з безпідставною невиплатою премій працівникам.

Мінекоенерго направило директору НПП «Північне Поділля» ОСОБА_1 лист №26/1.9-22.2-4783 від 25.02.2020 для надання пояснень у зв`язку з розглядом звернення Первинної профспілкової організації НПП «Північне Поділля» №8 від 18.02.2020 щодо неправомірних, на думку заявників, дій керівництва. У листі зазначено про необхідність надання пояснень щодо: розроблення проєкту колективного договору між роботодавцем і трудовим колективом НПП «Північне Поділля» на 2020-2024 роки за участю трудового колективу національного природного парку «Північне Поділля» в переговорах як представників сторін під час виконання своїх безпосередніх посадових обов`язків; відмови від підписання колективного договору НПП «Північне Поділля» на 2020-2024 роки, схваленого загальними зборами трудового колективу 21 січня 2020 року та підписаного головою профспілкового комітету первинної профспілкової організації установи; утиску членів профспілкової організації, вимагання надання пояснень щодо їхніх дій, зокрема, щодо приміщення адміністрації НПП в с. Ясенів Бродівського району; чи мали місце факти порушення трудового законодавства під час звільнення провідного фахівця з кадрів та застосування погроз і тиску на працівників парку з вимаганням надання пояснень щодо відмови від підписання наказу «Про встановлення надбавки» у січні 2020 року, звернення окремих працівників до Національного агентства запобігання корупції; повідомити які заходи вживаються для усунення порушень за результатами перевірки, проведеної у 2019 році Головним управлінням Держпраці у Львівській області в частині безпідставної невиплати заробітної плати працівникам в повному обсязі (невиплата премій) та які методи застосовуються для врегулювання конфліктних ситуацій в колективі.

У листі №87 від 26.02.2020 ОСОБА_1 пояснив, що у профспілці є діючий Колективний договір; створення первинної профспілкової організації не є підставою для укладення нового Колективного договору; зазначив про недоцільність брати в оренду чи власність приміщення в селі Ясенів, враховуючи їх напівзруйнований стан; порушення трудового законодавства при звільненні фахівця з кадрів не було; утисків та стягнень стосовно членів не було; уповноважений представник трудового колективу не підписав наказ «Про встановлення надбавки у січні 2020 року», тому директор звернувся з проханням надати пояснення, які були надані, стягнення стосовно працівника не застосовувались; за результатами перевірки у 2019 році Головним управлінням Держпраці у Львівській області в частині підстав для виплати заробітної плати порушень не виявлено; премії виплачуються за рахунок економії фонду заробітної плати, вони не є виробничими преміями систематичного характеру; на вимогу працівників Національної поліції ним надано всі необхідні пояснення щодо звернення працівників Парку до Національного агентства запобігання корупції.

Поряд з цим, судом встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України №425 від 27.05.2020 «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» Міністерство енергетики та захисту довкілля України перейменовано на Міністерство енергетики України та утворено Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України (Міндовкілля).

Листом від 16.07.2020, адресованим голові Профспілки працівників атомної енергетики та промисловості України, Міндовкілля зазначило, що розглянуло звернення вказаної профспілки з приводу ситуації, що склалась в Національному природному парку «Північне Поділля», у зв`язку з призначенням нового керівника цієї установи та повідомило, що питання подальшого перебування керівника ОСОБА_1 на займаній посаді буде розглянуто після віднесення до сфери управління міністерства відповідних установ природно-заповідного фонду.

У листі Міндовкілля від 20.08.2020, яке скеровувалось ОСОБА_3 , зазначено, що Департаментом заповідної справи Мінекоенерго підтримано звернення керівництва Атомпрофспілки щодо розірвання контракту з директором Парку, проте подальші реорганізації міністерства не дали можливість вирішити це питання по суті. Також у вказаному листі Міндовкілля повідомило, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 19.08.2020 №1031-р «Деякі питання управління Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів об`єктами державної власності» прийнято рішення передати установи природно-заповідного фонду Міністерства енергетики України, у тому числі Національний природний парк «Північне Поділля», до сфери управління «Міндовкілля». А також те, що на той час проводилися відповідні дії щодо завершення такої передачі.

09 листопада 2020 року Міндовкілля звернулось до НПП «Північне Поділля» з вимогою надати копії документів для розгляду інформації, викладеної у зверненнях Атомпрофспілки та працівників Національного природного парку «Північне Поділля» щодо можливих неправомірних дій керівництва Парку.

Профспілковий комітет Первинної профспілкової організації НПП «Північне Поділля» звернувся до Міндовкілля з вимогою №32 від 04.12.2020, в якій вимагав, на виконання рішення профспілкового комітету від 18.02.2020 та відповідно до статті 45 КзПП України, розірвати контракт з директором НПП «Північне Поділля» Кийком А.О. Також наголосив, що вимога №8 від 18.02.2020 року не була розглянута та виконана, разом з тим, така є актуальною, оскільки директор і надалі грубо порушує законодавство про працю, ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Листом від 29.01.2021 Міндовкілля повідомило голову Профспілкового комітету Первинної профспілкової організації НПП «Північне Поділля» про опрацювання матеріалів, затребуваних листом від 09.11.2020 та за їх результатами прийняття рішення про задоволення вимоги профспілкового комітету первинної профспілкової організації Парку і розірвання контракту з директором Парку ОСОБА_1 відповідно до вимог трудового законодавства (арк. справи 194 том І).

Наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України №27-О від 27 січня 2021 року ОСОБА_1 звільнено з посади директора НПП «Північне Поділля» на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації, стаття 45 КЗпП України. Підстави для звільнення: доповідна записка директора Департаменту природно-заповідного фонду ОСОБА_4 від 18 січня 2021 року №11-01/67ВН-21, лист Професійної спілки працівників атомної енергетики та промисловості України від 06 липня 2020 року №01-17-184, лист ППО НПП «Північне Поділля» від 04 грудня 2020 року №32 (арк. справи 38 том І).

Із вказаним наказом ОСОБА_1 ознайомився 29.01.2021.

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Первинної профспілкової організації національного природного парку «Північне Поділля» про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 27.01.2021 №27-О про звільнення позивача з посади директора Національного природного парку «Північне Поділля»; поновлення на роботі на посаді директора в Національному природному парку «Північне Поділля»; стягнення з Міністерства екології та природних ресурсів України на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 06.02.2021 до дня поновлення на роботі.

Так, ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 29 червня 2021 року провадження у справі №380/2107/21 закрито. Суд роз`яснив, що розгляд спору у справі належить до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства з урахуванням правил територіальної підсудності.

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Залізничного районного суду м. Львова з позовом до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, за участю третіх осіб: Первинної профспілкової організації національного природного парку «Північне Поділля», Національного природного парку «Північне поділля» та Професійної спілки працівників атомної енергетики та промисловості України про поновлення на роботі на посаді директора в Національному природному парку «Північне Поділля» та стягнення з Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 06.02.2021 до дня поновлення на роботі.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 29 липня 2022 року у справі №462/5026/21 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного суду від 02 березня 2023 року у справі №462/5026/21 рішення Залізничного районного суду м. Львова від 29 липня 2022 року скасовано, позов задоволено в повному обсязі.

Постановою Верховного Суду від 02 серпня 2023 року у справі №462/5026/21 постанову Львівського апеляційного суду від 02 березня 2023 року скасовано та залишено в силі рішення Залізничного районного суду м. Львова від 29 липня 2022 року.

При прийнятті постанови касаційний суд виходив з того, що позивач в установлений статтею 45 КЗпП України строк не оскаржив прийняте рішення ППО НПП «Північне Поділля», в якому порушено вимогу про розірвання трудового контракту з ним та про порушення позивачем трудового законодавства, яке стало підставою для звернення ППО НПП «Північне Поділля» до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України щодо звільнення позивача. При цьому, судом першої інстанції встановлено, що вимога ППО НПП «Північне Поділля» обґрунтована порушенням позивачем законодавства про працю. Доводи позивача про те, що його звільнення проведено відповідачем з порушенням вимог трудового законодавства колегією суддів Верховного Суду не прийнято до уваги, оскільки позивач в установлений статтею 45 КЗпП України строк не оскаржив прийняте рішення ППО НПП «Північне Поділля», а тому звернення з таким позовом до суду визнав передчасним.

06 грудня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до відповідача Первинної профспілкової організації Національного природного парку «Північне поділля» про визнання незаконною та скасування вимоги профспілкового комітету первинної профспілкової організації Національного природного парку «Північне Поділля» №32 від 04 грудня 2020 року про розірвання контракту з директором Національного природного парку «Північне Поділля» Кийком Андрієм Олександровичем.

Щодо юрисдикції спору:

Як правильно зазначив суд першої інстанції що за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 14 грудня 2022 року у справі №201/909/20 (провадження №14-34цс22), правове регулювання питання розірвання трудового договору з керівником підприємства, установи, організації за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення у результаті припинення трудових правовідносин.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини. Такі висновки Велика Палата Верховного Суду неодноразово підтверджувала, зокрема, у постановах від 10 квітня 2019 року у справі №510/456/17, від 08 листопада 2019 року у справі №667/1/16, від 19 лютого 2020 року у справі №145/166/18.

Доцільним є збереження єдиної юрисдикційної належності спорів про припинення повноважень керівника та/або членів виконавчого органу господарського товариства для формування стабільної та послідовної судової практики щодо належності таких спорів до господарської юрисдикції, що узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 09 листопада 2022 року у справі №761/25659/21.

Висновки щодо застосування норм права, а саме щодо визначення господарської юрисдикції спорів про розірвання трудового договору з керівником господарської організації на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації в порядку, передбаченому статтею 45 КЗпП України, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі №201/909/20, постановах Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі №359/8573/20, від 13 березня 2024 року у справі №760/479/22.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Так, статтею 20 ГПК України передбачено особливості предметної та суб`єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Спір у цій справі пов`язаний з діяльністю національного природного парку й управлінням ним. Наслідки його вирішення можуть впливати на трудові правовідносини з директором парку, що не змінює корпоративного характеру такого спору.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що цей спір виник, в тому числі, і з корпоративних відносин та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Щодо обраного позивачем способу захисту:

Відповідно до ч.1 ст.4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 ГПК України).

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Способи захисту цивільного права чи інтересу це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювались Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі №903/1030/19.

Так, спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №925/642/19, пункт 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі №910/10011/19).

Так, позивач звернувся до суду з цим позовом про визнання незаконною та скасування вимоги профспілкового комітету первинної профспілкової організації Національного природного парку «Північне Поділля» №32 від 04 грудня 2020 року.

Слід зазначити, що Верховним Судом у постанові від 02 серпня 2023 року у справі №462/5026/21, визнаючи передчасним спір про поновлення позивача на роботі на посаді директора та стягнення з середнього заробітку за час вимушеного прогулу, наголошено, що позивач ОСОБА_1 в установлений статтею 45 КЗпП України строк не оскаржив прийняте рішення ППО НПП «Північне Поділля», в якому порушено вимогу про розірвання трудового контракту з ним та про порушення позивачем трудового законодавства, яке стало підставою для звернення ППО НПП «Північне Поділля» до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України щодо звільнення позивача.

Згідно з п.4 ч.1 ст.36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є: розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи роботодавця (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

В силу ст.45 КЗпП України на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) роботодавець повинен розірвати трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації, якщо він порушує законодавство про працю, про колективні договори і угоди, Закон України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності". Якщо роботодавець, або керівник, стосовно якого пред`явлено вимогу про розірвання трудового договору, не згоден з цією вимогою, він може оскаржити рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) до суду у двотижневий строк з дня отримання рішення. У цьому разі виконання вимоги про розірвання трудового договору зупиняється до винесення судом рішення. У разі, коли рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) не виконано і не оскаржено у зазначений строк, виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) у цей же строк може оскаржити до суду діяльність або бездіяльність посадових осіб, органів, до компетенції яких належить розірвання трудового договору з керівником підприємства, установи, організації.

Відповідно до п.9 ч.1 ст.247 КЗпП України виборний орган первинної профспілкової організації на підприємстві, в установі, організації приймає рішення про вимогу до роботодавця розірвати трудовий договір (контракт) з керівником підприємства, установи, організації, якщо він порушує Закон України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", законодавство про працю, ухиляється від участі в переговорах щодо укладення або зміни колективного договору, не виконує зобов`язань за колективним договором, допускає інші порушення законодавства про колективні договори.

Як встановлено судом, 18 лютого 2020 року відбулися збори Первинної профспілкової організації Національного природного парку «Північне Поділля», на яких розглядалося питання про порушення директором Національного природного парку «Північне Поділля» трудового законодавства, та прийнято рішення, яке оформлене протоколом №5, звернутися з вимогою до Міністра енергетики та захисту довкілля України щодо розірвання контракту з директором НПП «Північне Поділля» ОСОБА_1 . Відповідач звернувся з такою вимогою за вих.№8 від 18.02.2020 року.

У зв`язку з процесом реорганізації міністерств, така вимога відповідача протягом тривалого часу залишалась не розглянутою, у зв`язку з чим, відповідач 04 грудня 2020 року звернувся до Міндовкілля з вимогою виконати рішення профспілкового комітету від 18.02.2020, копія якого долучалась, та розірвати контракт з позивачем.

Наказом Міндовкілля від 27 січня 2021 року позивача звільнено з посади директора з 28.01.2021 на підставі доповідної записки директора Департаменту природно-заповідного фонду Арустамяна Е. М. від 18 січня 2021 року №11-01/67ВН-21, листа Професійної спілки працівників атомної енергетики та промисловості України від 06 липня 2020 року №01-17-184, листа ППО НПП «Північне Поділля» від 04 грудня 2020 року №32.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що Міндовкілля розглянуло саме вимогу ППО НПП «Північне Поділля» №8 від 18.02.2020, яка була погоджена та прийнята рішеннями зборів Первинної профспілкової організації Національного природного парку «Північне Поділля», оформленими протоколом №5. Міндовкілля розглянуло таку вимогу та задовольнило її.

Судом також встановлено, що вимога від 04.12.2020 за змістом є аналогічною вимозі від 18.02.2020. При цьому будь-яких нових рішень про вимогу до роботодавця розірвати трудовий договір (контракт) з керівником підприємства на зборах Первинної профспілкової організації Національного природного парку «Північне Поділля» не приймалося, в тому числі і щодо вимоги від 04.12.2020 року.

У вимозі від 04.12.2020 відповідач лише повторно просив виконати рішення профспілкового комітету від 18.02.2020, яке залишилось нерозглянутим, у зв`язку з реорганізаційними процесами міністерств.

Судом також враховано, що в наказі про звільнення позивача однією із підстав зазначено лист Атомпрофспілки від 06 липня 2020 року №01-17-184 щодо підтримання вимоги профкому про розірвання контракту з позивачем.

Судом першої інстанції правильно відхилено доводи позивача про те, що Мінекоенерго розглянуло вимогу відповідача №8 від 18.02.2020 та не знайшло підстав для розірвання контракту, оскільки це суперечить матеріалам справи, в яких відсутні будь-які докази, які б свідчили про розгляд та відхилення такої вимоги до винесення Міндовкілля наказу №27-О від 27 січня 2021 року.

Разом з тим, позивач не оскаржив в судовому порядку саме рішення (від 18 лютого 2020 року, оформлене протоколом №5) виборного органу первинної профспілкової організації про звернення до роботодавця з вимогою про розірвання трудового договору, як це передбачено чинним законодавством та роз`яснено позивачу у постанові Верховного суду від 02 серпня 2023 року у справі №462/5026/21.

Оскарження позивачем самої лиш вимоги Профспілкового комітету Первинної профспілкової організації НПП «Північне Поділля» №32 від 04.12.2020, в якій комітет, на виконання рішення профспілкового комітету від 18.02.2020 та відповідно до статті 45 КЗпП України, вимагав розірвати контракт з директором НПП «Північне Поділля» Кийком А.О., не передбачене чинним законодавством, не є належним способом захисту та не призведе до поновлення прав позивача, які він вважає порушеними (не є ефективним).

Відповідно до ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч.ч.1,3 ст.13 ГПК України).

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).

Враховуючи все наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання незаконною та скасування вимоги профспілкового комітету первинної профспілкової організації Національного природного парку «Північне Поділля» №32 від 04 грудня 2020 року, у зв`язку з обранням позивачем неналежного та неефективного способу захисту.

Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (ч.1 ст.275 ГПК України).

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення основного рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги в цій частині без задоволення.

Щодо апеляційної скарги в частині оскарження додаткового рішення суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне:

Як зазначалося вище, додатковим рішенням Господарського суду Львівської області від 28 серпня 2024 року у справі №914/3574/23 присуджено до стягнення з позивача на користь відповідача 30 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Статтею 221 ГПК України встановлено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

За змістом статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви.

Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.

У відзиві на позов відповідач зазначив, що очікує понести витрати, пов`язані з розглядом справи у вигляді професійної правничої допомоги на суму 30 000 грн. Поряд з тим, до відзиву долучив договір про надання правничої допомоги №03/2-01/24 від 03.01.2024, укладений між АО «ЛьвівЛойерс» та відповідачем.

Так, відповідно до п.1.1 вказаного Договору замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання надати замовнику правничу допомогу у представництві його інтересів у господарській справі №914/3574/23, а замовник зобов`язаний прийняти ці послуги і сплатити за них гонорар в порядку, розмірі та на умовах, передбачених у договорі.

У відповідності до п.1.2 Договору зміст надання виконавцем правничої допомоги полягає у наступному: - підготовка, підписання та подання в інтересах замовника заяв про суті справи в межах п.1.1 цього договору; - підготовка, підписання та подання в інтересах замовника заяв, скарг, клопотань з питань процесуального характеру у господарських справах, визначених п.1.1 договору, адвокатських запитів, тощо; - представництво адвокатами виконавця інтересів замовника в судових засіданнях судів першої інстанції у господарських справах, визначених п.1.1 договору; - представництво адвокатами виконавця інтересів замовника у виконавчих провадженнях з примусового виконання виконавчих документів, виданих у господарських справах, визначених п.1.1 договору.

У п.3.1 Договору сторони погодили, що за надання правничої допомоги замовник зобов`язується виплатити виконавцю гонорар у порядку, розмірі та на таких умовах: за послуги, передбачені підпунктами 1.2.1-1.2.3 пункту 1.2 статті 1 договору, в суді першої інстанції суму в розмірі 30 000 грн, які сплачуються в такому порядку: 15 000 грн у день підписання цього договору та 15 000 грн в день отримання повного рішення суду першої інстанції у господарській справі №914/3574/23.

У судовому засіданні 31.07.2024 представник відповідача просила у задоволенні позову відмовити та покласти на позивача заявлені витрати на професійну правничу допомогу.

Оскільки матеріали справи уже містили докази, необхідні для вирішення питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, і представник відповідача заявила про їх відшкодування, судом правомірно відхилено посилання позивача на порушення відповідачем строку подання доказів на підтвердження розміру таких витрат.

Поряд з цим, місцевий суд залишив без розгляду поданий відповідачем акт приймання-передачі наданих послуг від 31.07.2024, оскільки відповідач не заявляв про подання додаткових доказів після ухвалення судового рішення та не просив поновити строк на їх подання.

Враховуючи наведене, беручи до уваги те, що відповідачем не заявлялися будь-які додаткові витрати на професійну правничу допомогу, окрім передбаченого договором гонорару в розмірі 30 000 грн, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про порушення судом норм процесуального права в частині подання відповідачем доказів, що підтверджують розмір витрат на послуги адвоката. Суд першої інстанції правильно прийняв додаткове рішення на підставі тих доказів, які вже були у матеріалах справи до прийняття основного рішення і якими відповідач підтверджував понесення таких витрат.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з сумою судових витрат (30 000 грн), які суд вирішив відшкодувати відповідачу за рахунок позивача, з огляду на наступне:

Згідно з ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1).

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.2 ст.126 ГПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст. 126 ГПК України).

Відповідно до ст.1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з ст.19 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, в тому числі є: 1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; 2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характер; 6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст.30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Згідно з ч.5 ст.126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч.6 ст.126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Поряд з тим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (п.21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, п.5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява №19336/04, §268).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§55).

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Поряд з цим, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. (Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18).

Усі понесені стороною витрати повинні оцінюватися з урахуванням критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін, а також співмірності.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

При цьому, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24 січня 2022 року у справі №911/2737/17).

Проаналізувавши подані відповідачем докази, що підтверджують понесення ним витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 30 000 грн (передбачений договором гонорар), врахувавши заперечення в повному обсязі позивача щодо стягнення таких витрат, оцінивши виконані адвокатом роботи (надані послуги), взявши до уваги характер спору (спір фактично стосується незаконного на думку позивача звільнення останнього з посади директора), значення такого спору для позивача, а також те, що позивачем є саме фізична особа, виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності, принципу співмірності та розумності судових витрат, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої фактичності та неминучості) та розумності їх розміру, пропорційності до предмета спору та обсягу наданих послуг, враховуючи, що для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору, а також взявши до уваги, що позивачем є фізична особа, при цьому, останній звільнений від сплати судового збору у категорії справ про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі на підставі п.1 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір», апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви відповідача та стягнення з позивача на користь відповідача 5 000 грн у відшкодування судових витрат на професійну правову допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Згідно з ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Статтею 277 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

У зв`язку з наведеним вище, колегія суддів дійшла висновку про: часткове задоволення апеляційної скарги позивача та зміну додаткового рішення суду першої інстанції в частині суми присуджених до стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат.

Крім цього, відповідач також просив апеляційний суд стягнути з позивача 30 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи апеляційним судом. Вказана вимога заявлена відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу від 05.11.2024 та озвучена представником відповідача у судовому засіданні.

На підтвердження понесення таких витрат відповідач надав апеляційному суду: копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЛВ №002545 від 17.03.2023 року; копію ордеру на надання правничої допомоги відповідачу адвокатом Ковальською Оксаною Богданівною серія ВС №1322422 від 03.11.2024 року; копію договору №25.10-1.24 про надання правничої допомоги від 25 жовтня 2024 року, укладеного між Адвокатським об`єднанням «ЛьвівЛойерс» (виконавець) та відповідачем (замовник); копію платіжної інструкції №17 від 30.10.2024 року на суму 20 000 грн.

Відповідно до п.1.1 вказаного Договору замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання надати замовнику правничу допомогу у представництві його інтересів у Західному апеляційному господарському суді у господарській справі №914/3574/23, а замовник зобов`язаний прийняти ці послуги і сплатити за них гонорар в порядку, розмірі та на умовах, передбачених у договорі.

Зміст надання виконавцем правничої допомоги визначено у п.1.2 Договору, який полягає у наступному: - підготовка, підписання та подання в інтересах замовника заяв про суті справи в межах п.1.1 цього договору; - підготовка, підписання та подання в інтересах замовника заяв, скарг, клопотань з питань процесуального характеру у господарських справах, визначених п.1.1 договору, адвокатських запитів, тощо; - представництво адвокатами виконавця інтересів замовника в судових засіданнях судів апеляційної інстанції у господарських справах, визначених п.1.1 договору; - представництво адвокатами виконавця інтересів замовника у виконавчих провадженнях з примусового виконання виконавчих документів, виданих у господарських справах, визначених п.1.1 договору.

Згідно з п.3.1 Договору за надання правничої допомоги замовник зобов`язується виплатити виконавцю гонорар у порядку, розмірі та на таких умовах: за послуги, передбачені підпунктами 1.2.1-1.2.3 пункту 1.2 договору, в суді апеляційної інстанції суму в розмірі 30 000 грн, які сплачуються в такому порядку: 20 000 грн у день підписання цього договору та 10 000 грн в день отримання повного тексту рішення Західного апеляційного господарського суду у господарській справі №914/3574/23.

Апеляційним судом враховано, що в суді апеляційної інстанції відбулися два судові засідання з розгляду цієї справи (09 грудня 2024 року, в якому представник відповідача був відсутній та 20 січня 2025 року), а пояснення представника відповідача у судовому засіданні та доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, в основному відповідають позиції відповідача, викладеній у відзиві на позов та інших письмових поясненнях під час розгляду справи судом першої інстанції.

Відтак, враховуючи наведене, керуючись зазначеними судом вище нормами права, проаналізувавши подані відповідачем докази, що підтверджують понесення ним витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 30 000 грн (передбачений договором гонорар), врахувавши заперечення в повному обсязі позивача щодо стягнення таких витрат, оцінивши виконані адвокатом роботи (надані послуги), взявши до уваги характер спору (спір фактично стосується незаконного на думку позивача звільнення останнього з посади директора), значення такого спору для позивача, а також те, що позивачем є саме фізична особа, при цьому, останній звільнений від сплати судового збору у категорії справ про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі на підставі п.1 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір», виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності, принципу співмірності та розумності судових витрат, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої фактичності та неминучості) та розумності їх розміру, пропорційності до предмета спору та обсягу наданих послуг, враховуючи, що для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви відповідача та стягнення з позивача на користь відповідача 5 000 грн у відшкодування судових витрат на професійну правову допомогу під час розгляду справи Західним апеляційним господарським судом.

Керуючись ст.ст.123, 126, 129, 236, 244, 270, 275, 276, 277, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково.

Рішення Господарського суду Львівської області від 31 липня 2024 року у справі №914/3574/23 залишити без змін.

Додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 28 серпня 2024 року у справі №914/3574/23 змінити, виклавши резолютивну частину рішення у наступній редакції:

«Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Первинної профспілки Національного природного парку Північне Поділля (80640, Львівська область, м. Броди, вул. Львівська, буд.28; ідентифікаційний код 43365276) 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу».

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Первинної профспілки Національного природного парку Північне Поділля (80640, Львівська область, м. Броди, вул. Львівська, буд.28; ідентифікаційний код 43365276) 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи апеляційним судом.

На виконання постанови видати накази.

Матеріали справи №914/3574/23 повернути до Господарського суду Львівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.

Повну постанову складено 29 січня 2025 року

Головуючий (суддя-доповідач)Якімець Г.Г.

Суддя Бойко С.М.

СуддяБонк Т.Б.