Постанова

від 31.01.2025 по справі 357/11959/24

НЕ ВКАЗАНО

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №357/11959/24 Головуючий у І інстанції - Бебешко М.М.

апеляційне провадження №22-ц/824/2803/2025 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу керівника Корюківської окружної прокуратури Чернігівської області на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 серпня 2024 року

у справі за позовомкерівника Корюківської окружної прокуратури Чернігівської області в інтересах держави в особі Маловільшанської сільської ради Білоцерківського району Київської області до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки,

установив:

У серпні 2024 року керівник Корюківської окружної прокуратури Чернігівської області в інтересах держави в особі Маловільшанської сільської ради Білоцерківського району Київської області звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області із позовом до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 серпня 2024 року позовну заяву керівника Корюківської окружної прокуратури Чернігівської області в інтересах держави в особі Мальовільшанської сільської ради Білоцерківського району Київської області до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки - повернуто позивачу.

Ухвала суду мотивована тим, що керівником Корюківської окружної прокуратури Чернігівської області не підтверджено повноваження прокурора на представництво інтересів держави на території Білоцерківського району Київської області.

Не погодився із вказаним судовим рішенням Корюківська окружна прокуратура Чернігівської області подала апеляційну скаргу, так як вважає, що ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального права.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру» визначено, що органи прокуратури України є єдиною системою, яка здійснює свої конституційні функції у тому числі з метою захисту інтересів держави (ст. 131-1 Конституції України).

Сам факт наявності порушення інтересів держави, невжиття уповноваженим державним органом заходів, щодо захисту цих інтересів є достатніми та єдиними передумовами реалізації Конституційної функції прокуратури.

При цьому, будь-які обмеження щодо територіальності здійснення представницької діяльності органами прокуратури, спрямованої на захист порушених інтересів держави, у чинному законодавстві відсутні.

Зазначає, що відповідно до рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 січня 2021 року у справі №357/3175/19, яке набрало законної сили, у ОСОБА_1 витребувано з незаконного володіння земельну ділянку площею 1,7838 га з кадастровим номером 3220485300:01:008:0081 для ведення особистого селянського господарства.

Під час виконання зазначеного судового рішення, стало відомо, що земельна ділянка з кадастровим номером 3220485300:01:008:0081 припинила своє існування, як об`єкт цивільних справ, а новостворена земельна ділянка з кадастровим номером 3220485300:01:008:0086, яка побудована за координатами попередньої, підлягає витребуванню у ОСОБА_1 .

Вказує, що нею, Корюківською окружною прокуратурою, на виконання вимоги ч. 3, 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» на адресу Маловільшанської сільської ради Білоцерківського району Київської області надіслано лист №51-75- 1430вих-24 від 05 квітня 2024 року з пропозицією вжиття вичерпних заходів до усунення порушень.

Однак, Маловільшанська сільська рада Білоцерківського району Київської області як орган державної влади, уповноважений на захист інтересів держави у сфері використання спірної земельної ділянки, будучи належним чином поінформована про суть порушеного права у окреслених запитом спірних правовідносинах, відмовилась від захисту таких інтересів.

Таким чином, вона, Корюківська окружна прокуратура дотрималася всіх вимог ЦПК України, Закону України «Про прокуратурою», наказу №389, при підготовці даної позовної заяви та при скеруванні її до суду.

Поруч із цим, наголошує, що у межах держави не існує жодної території, на яку б не поширювалася діяльність органів прокуратури України.

Просила суд, скасувати ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 серпня 2024 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1,5,6,9,10,14,19,37-40 частини першої ст. 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци 1 і 2 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру»).

Системне тлумачення положень ч.ч. 3-5 ст. 56 ЦПК України і ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Водночас тлумачення п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом.

При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст.129 Конституції України).

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Нездійснення захисту» має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №806/1000/17 та від 20 вересня 2018 року у справі №924/1237/17).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом «суд знає закони» під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін, щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої ч. 3 та 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до приписів ст. ст. 56, 185 ЦПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.

При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06 серпня 2019 року у справі № 910/6144/18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 наведено правові висновки, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18).

З матеріалів справи вбачається, що у серпні 2024 року керівник Корюківської окружної прокуратури Чернігівської області в інтересах держави в особі Маловільшанської сільської ради Білоцерківського району Київської області звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки

Підстави звернення до суду в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» в інтересах держави керівник Корюківської окружної прокуратури Чернігівської області зазначив, що Маловільшанської сільської ради Білоцерківського району Київської області неналежно виконує надані законом повноваження.

До позовної заяви керівник Корюківської окружної прокуратури долучив копію листа адресованого Маловільшанській сільській раді від 05 квітня 2024 року, яким сільську раду повідомлено про виявлені прокуратурою порушення вимог чинного законодавства при використанні земель сільськогосподарського призначення та запитано про вжиті сільською радою заходи реагування до усунення допущених порушень законодавства шляхом звернення до суду із позовом, а в разі невжиття заходів претензійно позовного характеру до усунення зазначених порушень законодавства -повідомити про це окружну прокуратуру, висвітлити в інформації конкретні причини та позицію сільської ради з цього приводу.

Листом від 03 травня 2024 року Маловільшанська сільська рада повідомила прокуратуру про відсутні підстави для вжиття відповідних заходів.

Також Листом Корюківської окружної прокуратури від 24 липня 2024 року №51-77-3140вих24 було повідомлено Маловільшанську сільську раду про підготовку прокуратурою позову.

За таких обставин, Корюківською окружною прокуратурою було дотримано порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», а саме повідомлено Маловільшанську сільську раду про те, що наявні обґрунтовані підстави вважати, що діями відповідача, щодо набуття права власності на спірну земельну ділянку було порушено інтереси держави, які полягають у необхідності забезпечення прав та інтересів територіальної громади в особі Маловільшанської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

На виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор попередньо, до звернення до суду, повідомив про це Маловільшанську сільську раду листом Корюківської окружної прокуратури від 24 липня 2024 року №51-77-3140вих24 про підготовку відповідного позову.

Щодо висновків суду першої інстанції про відсутність повноважень Корюківської окружної прокуратури Чернігівської області на представництво інтересів держави на території Білоцерківського району Київської області, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Закон України «Про прокуратуру» у п. 3 ч. 1 ст. 3 визначає територіальність самостійним принципом діяльності прокуратури.

Однак, принцип територіальності прокуратури у розумінні Закону є не принципом діяльності, а принципом організації прокуратури, оскільки він визначає не функціональні основи прокуратури, а її організацію.

Слід підкреслити, що поняття «територіальності», як засада діяльності органів прокуратури, відрізняється від поняття «підслідності», визначеного КПК України та «підсудності», визначеної нормами КПК України, ЦПК України, ГПК України та КАС України.

Так, принцип територіальності, визначений Законом України «Про прокуратуру» передбачає, що систему органів прокуратури складають Офіс Генерального прокурора, обласні та окружні прокуратури. Офіс Генерального прокурора є органом прокуратури вищого рівня, щодо обласних та окружних прокуратур, обласна прокуратура є органом прокуратури вищого рівня щодо окружних прокуратур, розташованих у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури.

З наведеного вбачається, що організація прокуратури за принципом територіальності спрямована на забезпечення наближеності органів прокуратури до людей. Це є важливою гарантією для вирішення спорів у розумні строки в умовах ускладнення правових відносин та збільшення кількості правових конфліктів.

Поруч із цим, у межах держави не існує жодної території, на яку б не поширювалася діяльність органів прокуратури України.

З аналізу наведеного та зазначених нормативно - правових актів колегія суддів дійшла висновку, що при здійсненні представницьких повноважень у органів прокуратури (прокурора) відсутні обмеження чи застереження у праві звертатися з позовами до судів, щодо порушень, які стосуються об`єктів розташованих на іншій території.

Крім того, жодним процесуальним законом чи підзаконним правовим актом, а також внутрішніми документами, що регламентують діяльність прокурора в частині представництва інтересів держави у суді, не обмежено право прокурора на звернення із позовом до суду, який знаходиться на території іншого району чи області.

Згідно з висновками Верховного Суду, викладених у постанові від 14 березня 2024 року у справі №378/6/23 визначено, «З огляду на викладене та ураховуючи, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому Законом України «Про прокуратуру», здійснює встановлені Конституцією України функції, зокрема, з метою захисту загальних інтересів суспільства та держави, а повноваження прокурора щодо звернення до суду із позовом (заявою) під час реалізації конституційної функції представництва інтересів держави у суді не обмежені лише районом, на території якого розташована прокуратура, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що керівник Обухівської окружної прокуратури Київської області мав право на звернення до суду з цим позовом в інтересах Держави в особі Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області».

Таким чином, Конституцією України, ЦПК України, Законом України «Про прокуратуру», наказом Генерального прокурора №389 не передбачено обмежень, щодо територіальності виявлення органом прокуратури порушень вимог законодавства та вжиття за виявленими фактами представницьких заходів.

Отже, керівником Корюківської окружної прокуратури Чернігівської області були зазначені обґрунтовані підстави для представництва інтересів держави в суді, що є достатнім для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про відсутність підстав для повернення позовної заяви, оскільки прокуратурою доведено підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді, що підтверджується достатніми доказами.

Згідно з положеннями п.1 ч. 1ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Отже, викладені заявником в апеляційній скарзі доводи знайшли своє підтвердження, і дають підстави для скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 379, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-

постановив:

Апеляційну скаргу Корюківської окружної прокуратури Чернігівської області задовольнити.

Ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 серпня 2024 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба