Постанова

від 29.01.2025 по справі 160/15169/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

29 січня 2025 року м. Дніпросправа № 160/15169/24

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Шлай А.В. (доповідач),

суддів: Баранник Н.П., Кругового О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2024 р. (суддя Кальник В.В.) в адміністративній справі №160/15169/24 за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Могилівської сільської ради, про визнання незаконним та скасування розпорядження про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою, в якій просила суд визнати незаконним та скасувати розпорядження голови виконавчого комітету Могилівської сільської ради Дружка В.В. №53-К від 30.04.2024 про її звільнення з посади начальника відділу освіти, культури, молоді та спорту відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України; поновити на посаді начальника відділу освіти, культури, молоді та спорту виконавчого комітету Могилівської сільської ради з 01.05.2024; стягнути з Виконавчого комітету Могилівської сільської ради середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.04.2024 до дня поновлення на роботі, який на день пред`явлення позову становить 19068 грн.75 коп; стягнути з Виконавчого комітету Могилівської сільської ради 10000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивачка вказувала на упереджене ставлення до неї з боку керівництва, що призвело до незаконного її звільнення з посади, оскільки вона була відсутня на роботі в першій половині дня з поважної причини продовження хвороби.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2024 р., ухваленим за результатом розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, у задоволенні адміністративного позу відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі позивачка, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено про те, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на сфабрикованих відповідачем доказах. Позивачка стверджує, що суд не врахував її аргументів, тому вона не була почута судом, а також наполягає на поважності відсутності її 01.04.2024 на роботі внаслідок захворювання, доказом чого є відповідні документи, які видані сімейним лікарем та невропатологом. На стадії апеляційного провадження позивачка просить залучити до матеріалів справи в якості доказу копію запису її огляду невропатологом від 01.04.2024.

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивачки, вказуючи на відсутність процесуальних підстав для залучення до справи додаткового доказу копію запису огляду позивачки невропатологом, оскільки цей запис вже був досліджений судом першої інстанції і він не підтверджує поважність причини відсутності її на роботі 01.04.2024 внаслідок непрацездатності. Відповідач акцентує увагу суду на тому, що 29.03.2024 позивачці було відмовлено у наданні їй частини щорічної чергової відпустки і в цей же день о 18.28 год. у телефонному застосунку Viber вона поставила до відома голову виконкому про те, що 01.04.2024 «бере вихідний». При цьому, 01.04.2024 вона була відсутня на роботі до 15.25 год. Причиною звільнення позивачки стало систематичне порушення трудового законодавства, ігнорування зауважень з боку керівника, провокування конфліктних ситуацій, небажання налагодити дружні стосунки в колективі, постійні маніпуляції щодо лікарняних та її наполегливий намір розірвати трудові відносини з виконавчим комітетом, що суттєво позначилося на виконанні позивачкою своїх службових обов`язків.

12 грудня 2024 р. позивачкою була подана заява про долучення додаткового доказу копії листа медичного директора Царичанської районної лікарні на підтвердження поважності причини відсутності її на роботі 01.04.2024. В обґрунтування неможливості надання цього доказу до суду першої інстанції позивачка вказує ту обставину, що зазначений лист був отриманий нею 03.12.2024, тобто вже після ухвалення судом першої інстанції рішення у справі.

Відповідач письмово виклав свої запереченням на зазначену заяву, вказуючи на те, що зміст листа, копію якого позивачка просить врахувати в якості доказу, не підтверджує жодних нових обставин.

Розгляд апеляційної скарги здійснено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, як це передбачено статтею 311 Кодексу адміністративного судочинства України.

Здійснюючи перевірку оскарженого рішення суду першої інстанції, колегія суддів керується приписами статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких рішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, як це передбачено статтею 308 цього ж Кодексу.

Обставини у справі:

Розпорядженням виконавчого комітету Могилівської сільської ради Царичанського району Дніпропетровської області № 26-к від 24.04.2017 ОСОБА_1 прийнято за конкурсом на посаду начальника відділу з питань освіти, охорони здоров`я, культури, сім`ї, молоді та спорту виконавчого комітету Могилівської сільської ради з 03.05.2017 року.

01 квітня 2024 р. працівниками Могилівської сільської ради - заступником голови виконкому ОСОБА_2 , начальником відділу бухгалтерського обліку та звітності головним бухгалтером Сіданченко О.О. та начальником відділу екології, земельних ресурсів, житлово- комунального господарства, цивільного захисту та мобілізаційної роботи ОСОБА_3 було складено та підписано "Акт відсутності на робочому місці" начальника відділу освіти, культури, молоді та спорту ОСОБА_1 . Цим було зафіксовано факт відсутності ОСОБА_1 на робочому місці 01 квітня 2024 року з 08:00 до 15:25 год. та зазначено про те, що ОСОБА_1 покинула робоче місце о 16.15 год., таким чином загальний період відсутності на робочому місці складає 7 (сім) годин 10 хвилин. Причина відсутності невідома.

30 квітня 2024 року ОСОБА_1 вручено розпорядження «Про розірвання трудового договору з ОСОБА_1 та звільнення з займаної посади» № 53-к. Відповідно до вказаного розпорядження, позивачку звільнено з посади начальника відділу освіти, культури, молоді і спорту виконавчого комітету Могилівської сільської ради Царичанського району Дніпропетровської області на підставі пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України, у зв`язку з відсутністю 01 квітня 2024 року більше трьох годин протягом робочого дня.

Не погоджуючись із вказаним Розпорядженням, позивачка звернулась до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що звільнення позивачки з посади відбулось із дотриманням норм чинного трудового законодавства України.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами у зв`язку із звільненням ОСОБА_1 з публічної служби, регулюються Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування» та Кодексом про працю України.

Статтею 20 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» визначені підстави припинення служби в органах місцевого самоврядування, у тому числі, загальні, які передбачені Кодексом законів про працю України.

За приписами пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю (КЗпП)України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Як вбачається зі змісту спірного Розпорядження Голови Виконавчого комітету Могилівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області № 53-к від 30.04.2024, трудовий договір із ОСОБА_1 був розірваний і остання була звільнена з 30 квітня 2024 р. із займаної посади на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України у зв`язку із відсутністю 01 квітня 2024 р. більше трьох годин протягом робочого дня (а.с.42).

Отже, позивачку було звільнено 30 квітня 2024 р. за прогул, допущений нею 01 квітня 2024 р.

Прогулом визнається відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня (див. постанови Верховного Суду від 06 грудня 2023 р. у справі № 727/3114/21, від 22 грудня 2023 р. у справі № 756/8875/21).

Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з`ясування поважності причини такої відсутності. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника (див. постанову Верховного Суду від 20 грудня 2023 р. у справі № 757/45015/20-ц).

Законодавство не містить вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі, тому в кожному випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається, виходячи з конкретних обставин (див. постанови Верховного Суду від 28 квітня 2022 р. у справі № 761/48981/19, від 14 червня 2023 р. у справі № 727/3770/21).

Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (стаття 149 КЗпП України).

Правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами (див. постанови Верховного Суду від 26 січня 2024 р. у справі № 643/19450/20, від 14 лютого 2024 р. у справі № 537/4343/20).

Колегія суддів, у свою чергу, наголошує на тому, що визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення працівника з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі.

Як свідчать наявні у справі письмові докази, в період з 27 по 29 березня 2024 р. ОСОБА_1 перебувала на лікарняному (а.с.58). 01 квітня 2024 р. вона подала заяву про надання їй відпустки за власний рахунок на 15 робочих днів у зв`язку із лікуванням з 02.04.2024 (а.с.17). Розпорядженням Голови виконавчого комітету Могилівської сільської ради № 18-В від 02.04.2024 на підставі зазначеної заяви ОСОБА_1 була надана відпустка з 02 квітня по 16 квітня 2024 р. включно (а.с.47).

Актом від 01 квітня 2024 р. зафіксована обставина відсутності ОСОБА_1 на робочому місці 01 квітня 2024 р. з 08.00 до 15.25 год. (а.с.52). За змістом цього акту ОСОБА_1 о 16.15 год. покинула робоче місце.

Тобто, 01 квітня 2024 р. в період часу з 15.25 до 16.15 ОСОБА_1 перебувала на робочому місці. Відповідач, склавши зазначений акт, не вжив заходів щодо з`ясування причини відсутності ОСОБА_1 на робочому місці до 15.25 год., не ініціював процедуру притягдення до дисциплінарної відповідальності, як це передбачено статтею 148 КЗпП України, а погодив їй відпустку за власний рахунок.

До суду першої інстанції позивачка надала письмовий доказ на підтвердження поважності причини її відсутності на роботі у зв`язку із відвідуванням лікаря (а.с.9 звор. бік).

За даними, наданими медичним директором Комінального підприємства «Царичанська центральна лікарня» та викладеними у листі № 1434 від 03.12.2024, ОСОБА_1 29.03.2024 отримала призначення невропатолога на комплексне амбулаторне лікування у сімейного лікаря з продовженням лікарняного листка з 30.03.2024 по 05.04.2024 у сімейного лікаря, а 01.04.2024 була повторно оглянута лікарем-невропатологом. Цей лист було надано позивачкою на стадії апеляційного провадження, проте жодних нових обставин він не підтверджує, про що зазначив і відповідач у відзиві на апеляційну скаргу.

Таким чином, причиною відсутності ОСОБА_1 на роботі 01 квітня 2024 р. більше трьох годин було її звернення за медичною допомогою, і ця причина, на думку колегії суддів, є поважною, зважаючи на рекомендації лікаря-невропатолога. При цьому, у заяві про надання відпустки ОСОБА_1 повідомила відповідача про необхідність проведення лікування.

Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що законні підстави для звільнення позивачки за прогул 01 квітня 2024 р. - відсутні, оскільки причина її неявки на роботу в цей день є поважною.

Суд першої інстанції у своєму рішенні вказав на те, що «факт відсутності позивача на роботі підтверджується наявними в матеріалах справи актами відсутності на робочому місці працівника від 04.03.2024 року, 01.04.2024 року, 22.04.2024 року, які складені посадовими особами відповідача ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 ».

Колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 звільнено за прогул, допущений нею 01 квітня 2024 р., про що прямо зазначено у спірному Розпорядженні відповідача, тому акти від 04.03.2024 та від 22.04.2024 не входять до предмета доказування і не мають враховуватись при вирішенні спору.

Суд першої інстанції дослідив також «наявні в матеріалах справи пояснення секретаря виконавчого комітету Могилівської сільської ради ОСОБА_5 , в яких, зокрема, зазначено, що 04.03.2024 року ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці без поважних причин, про що було складено Акт, керівник також відреагував лояльно - офіційних дисциплінарних стягнень до неї не застосував, обмежився усним попередженням».

При цьому, зазначені письмові пояснення адресовані Дніпропетровському окружному адміністративному суду.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Письмові пояснення, які адресовані суду, не віднесені процесуальним законом до кола доказів, тому не можуть бути ані предметом дослідження судом, ані підставою для встановлення обставин у справі.

Висновок суду першої інстанції про те, що хвороба позивачки має підтверджуватись виключно лікарняним листком, колегія суддів також вважає помилковим, оскільки відсутність працівника за станом здоров`я може підтверджуватись не тільки лікарняним листом, а й довідкою медичної установи, показаннями свідків чи іншими доказами (див. постанову Верховного Суду від 20 листопада 2024 р. у справі N 753/24208/21).

Доводи відповідача, з якими погодився і суд першої інстанції, про систематичне порушення позивачкою трудового законодавства, колегія суддів вважає неспроможними, оскільки останню звільнено за прогул (п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України) , а не за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку (п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України).

За приписами статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно довідки Виконавчого комітету Могилівської сільської ради Царичанського району Дніпропетровської області, отриманої на запит апеляційного суду, середньоденна заробітна плата позивачки за два попередні місяці, що передували її звільненню, складає 664,50 грн.

При розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів виходить з наступного:

Позивачку звільнено з 30.04.2024. День звільнення вважається останнім днем роботи. Поновлення на роботі здійснюється з дня звільнення, проте розрахунок середньої заробітної плати здійснюється з наступного дня, тобто з 01.05.2024.

З 01.05.2024 по 29.01.2025 (день постановлення рішення у справі) 185 робочих днів.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 122932,50 грн. (664,50 грн. х 185), який підлягає стягненню на користь позивачки.

Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди.

Згідно статті 237-1 Кодексу законів про працю України, відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Тлумачення поняття моральної шкоди наведено у статті 23 Цивільного кодексу України. Так, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. (п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди"). При цьому, зважаючи на характер спору, який виник з приводу звільнення позивача з публічної служби, остання не позбавлена обов`язку по доведенню позовних вимог про стягнення суми на відшкодування моральної шкоди, як це передбачено частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів вважає, що обставина порушення прав позивачки внаслідок незаконного звільнення є достатньою підставою стверджувати про заподіяння їй моральної шкоди. Проте позивачкою не наведено обґрунтування заявленої до відшкодування суми у розмірі 10000 грн. Враховуючи обставини справи, колегія суддів визнає адекватною компенсацією за шкоду, заподіяну позивачці внаслідок протиправного звільнення, суму у розмірі 1000 грн., яка підлягає стягненню з відповідача.

Щодо розподілу судових витрат.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів керується приписами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За приписами пункту першого частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Отже, ОСОБА_1 в силу закону звільнена від сплати судового збору за пред`явлення позовних вимог про скасування розпорядження про її звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Проте, ОСОБА_1 сплачено судовий збір за позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди.

За правовим висновком Верховного Суду, сформульованим у постанові від 13 серпня 2021 р. у справі № 440/5178/20, вимога про відшкодування шкоди не є об`єктом, за який справляється судовий збір.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не здійснює розподіл судових витрат по справі.

Невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне тлумачення норм матеріального права, є підставами для скасування оскарженого рішення суду першої інстанції, як це передбачено статтею 317 Кодексу адміністративного судочинства України, та прийняття нового рішення у справі.

Керуючись статтями 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2024 р. в адміністративній справі №160/15169/24 - скасувати та ухвалити нове рішення.

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Голови Виконавчого комітету Могилівської сільської ради, Дніпровського району Дніпропетровської області № 53-к від 30.04.2024 «Про розірвання трудового договору з ОСОБА_1 та звільнення з займаної посади».

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу освіти, культури, молоді і спорту Виконавчого комітету Могилівської сільської ради з дня її звільнення з 30 квітня 2024 р.

Стягнути з Виконавчого комітету Могилівської сільської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу на суму 122932 (сто двадцять дві тисячі дев`ятсот тридцять дві) грн. 50 коп.

Стягнути з Виконавчого комітету Могилівської сільської ради на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 1000 (одна тисяча) грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Допустити постанову апеляційного суду до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та в частині стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили 29 січня 2025 р. і оскарженню в касаційному порядку не підлягає згідно частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддяА.В. Шлай

суддяН.П. Баранник

суддяО.О. Круговий