Постанова

від 06.02.2025 по справі 320/6895/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/6895/24 Суддя (судді) першої інстанції: Дудін С.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2025 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Кучми А.Ю.,

суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 липня 2024 року (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Державної міграційної служби України про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового-акту в частині,-

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, в якому просить:

- пункт 4 розділу IV Порядку провадження за заявами про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 16.08.2016 №816, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.09.2016 за №1241/29371, за яким у разі прийняття рішення про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання територіальний орган ДМС у строк не пізніше п`яти робочих днів інформує заявника про прийняте рішення та строк його дії, а також про те, що заявнику необхідно: зняти з реєстрації своє місце проживання в Україні, щодо «встановлення строку дії рішення про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання та необхідності зняти з реєстрації своє місце проживання в Україні»;

- пункт 6 розділу IV Порядку провадження за заявами про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 16.08.2016 №816, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.09.2016 за №1241/29371, за яким: «Територіальний орган ДМС проставляє в паспорті громадянина України у формі книжечки (на одній із сторінок з одинадцятої по шістнадцяту) та в паспорті (паспортах) громадянина України для виїзду за кордон (на одній із сторінок з другої по п`яту) штампи про оформлення виїзду за кордон на постійне проживання, які скріплюються печаткою, тільки після подання заявником паспорта громадянина України у формі книжечки зі штампом зняття з реєстрації місця проживання або довідки про зняття з реєстрації місця проживання, виданої органом реєстрації»;

- пункт 5 розділу IV Порядку провадження за заявами про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 16.08.2016 №816, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.09.2016 за №1241/29371, за яким: «Строк дії рішення про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання становить шість місяців з дня його прийняття. Якщо заявник у зазначений строк не звернувся до територіального органу ДМС для оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання, рішення втрачає силу, про що робиться відмітка в заяві».

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що пункти 4, 5 та 6 розділу IV Порядку №816 є протиправними та такими, що не відповідають правовому акту вищої юридичної сили, а саме: статтям 1, 4, 6 Закону України від 21.01.1994 № 3857-XII «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», пункту 5-2 частини першої статті 7, пункту 18 частини сьомої статті 22 Закону України від 20.11.20212 № 5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», частині першій статті 16 Закону України від 05.11.2021 № 1871-IX «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», оскільки положеннями Законів №3857-ХІІ та №5492-VI не передбачено зняття з реєстрації свого місця проживання в Україні при виїзді на постійне місце проживання за кордон, не передбачено встановлення строку дії рішення про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання. Також позивач зазначає, що положеннями законів №3857-ХІІ та №5492-VI не передбачено, що тільки після подання заявником паспорта громадянина України у формі книжечки зі штампом зняття з реєстрації місця проживання або довідки про зняття з реєстрації місця проживання, виданої органом реєстрації, територіальний орган ДМС проставляє в паспорті громадянина України у формі книжечки (на одній із сторінок з 11 по 16) та в паспорті (паспортах) громадянина України для виїзду за кордон (на одній із сторінок з 2 по 5) штампи про оформлення виїзду за кордон на постійне проживання, які скріплюються печаткою. Позивач також вважає, що пункт 5 Порядку №816 суперечить положенням законів №3857-XII та №5492-VI, оскільки ними не встановлено строку дії рішення про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання.

Відповідач подав суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у її задоволенні, зазначивши, що оскільки відповідачем не вчинено по відношенню до позивача протиправних дій як то відмова у виїзді за кордон на постійне місце проживання, ймовірне задоволення позовних вимог не вплине на права позивача, тобто, не відбудеться ефективне поновлення в правах. Відповідач наголосив, що перед державною реєстрацією Порядку №816 в силу положень законодавства він пройшов правову експертизу на відповідність Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам, ратифікованим в Україні, антикорупційну експертизу та у зв`язку з відповідністю означеним актам законодавства був зареєстрований в установленому порядку. На думку відповідача, позивачем обрано неналежний спосіб захисту нібито порушеного права.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04 липня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі. Апелянт наголошує, що пункти 4, 5 та 6 розділу IV Порядку №816 є протиправними та такими, що не відповідають правовому акту вищої юридичної сили.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.

Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, наказом МВС України від 16.08.2016 №816, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 09.9.2016 за №1241/29371, відповідно до статей 4, 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», статей 7, 21, 22 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», статей 16, 18 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», пунктів 9, 11 Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 878, затверджено Порядок провадження за заявами про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання.

Пунктами 1, 2 розділу І Порядку №816 визначено, що він розроблений відповідно до Законів України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» та «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус».

Цей Порядок визначає процедуру прийому і розгляду заяв про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання, прийняття за ними рішень та виконання прийнятих рішень.

Відповідно до пунктів 4 - 6 розділу IV Порядку №816 у разі прийняття рішення про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання територіальний орган ДМС у строк не пізніше п`яти робочих днів інформує заявника про прийняте рішення та строк його дії, а також про те, що заявнику необхідно:

- зняти з реєстрації своє місце проживання в Україні;

- надати територіальному органу ДМС паспорт громадянина України і паспорт громадянина України для виїзду за кордон для проставляння в них штампа про оформлення виїзду за кордон на постійне проживання, зразок якого наведено у додатку 6 до цього Порядку, або внесення відповідної інформації до безконтактного електронного носія, який імплантовано у паспорт громадянина України у формі картки. У разі наявності в особи, яка виїжджає за кордон на постійне проживання, двох паспортів громадянина України для виїзду за кордон надаються обидва такі паспорти;

- отримати довідку органу державної фіскальної служби про сплату податку на доходи фізичних осіб та про відсутність податкових зобов`язань з такого податку, яка подається до органів митного контролю під час перетинання митного кордону України та є підставою для проведення митних процедур.

Строк дії рішення про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання становить шість місяців з дня його прийняття. Якщо заявник у зазначений строк не звернувся до територіального органу ДМС для оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання, рішення втрачає силу, про що робиться відмітка в заяві.

Після подання заявником паспорта громадянина України у формі книжечки зі штампом зняття з реєстрації місця проживання або довідки про зняття з реєстрації місця проживання, виданої органом реєстрації, територіальний орган ДМС проставляє в паспорті громадянина України у формі книжечки (на одній із сторінок з одинадцятої по шістнадцяту) та в паспорті (паспортах) громадянина України для виїзду за кордон (на одній із сторінок з другої по п`яту) штампи про оформлення виїзду за кордон на постійне проживання, які скріплюються печаткою (після повернення на проживання в Україну вказані штампи анулюються).

У разі наявності в такої особи паспорта громадянина України у формі картки з безконтактним електронним носієм територіальний орган ДМС вносить інформацію про оформлення виїзду за кордон на постійне проживання до безконтактного електронного носія. Якщо до безконтактного електронного носія, який імплантовано у паспорт громадянина України у формі картки, орган реєстрації не вніс інформацію про зняття з реєстрації місця проживання, територіальний орган ДМС перед внесенням інформації про оформлення виїзду за кордон на постійне проживання вносить до безконтактного електронного носія зазначену інформацію на підставі довідки про зняття з реєстрації місця проживання.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем цього Порядку в частині пунктів 4-6 розділу IV, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного порядку.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень визначені у положеннях статті 264 КАС України.

У відповідності до пункту 2 частини першої статті 264 КАС України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частин другої, третьої статті 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.

Відтак, процесуальний закон вимагає, щоб у позовній заяві про оскарження нормативно-правового акту позивач, з-поміж іншого, обґрунтував свою належність до суб`єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт. Таке ж правило має застосовуватись і до оскарження правових актів індивідуальної дії.

Крім того, з аналізу означених норм вбачається, що особливістю провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів є те, що для таких категорій спорів передбачено, фактично, необмежене коло осіб, які можуть ініціювати відкриття відповідного провадження в адміністративному суді; необмежене в часі право на доступ до суду для ініціювання такого спору; додаткові гарантії інформування всіх про початок розгляду судом такого спору; додаткові процесуальні гарантії для сторін, що надаються згідно з положеннями КАС України у справах, що розглядаються за правилами загального позовного провадження; спеціальні повноваження суду, спрямовані на гарантування ефективного захисту.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.05.2022 у справі №160/9717/21, від 13.03.2023 у справі № 620/4460/21.

Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.03.2023 у справі №640/6699/20.

З матеріалів справи вбачається, що оскаржуваний Порядок №816 стосується осіб, які звернулися із заявами про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання, прийняття за ними рішень та виконання прийнятих рішень.

Повідомленням Управління ДПС в Івано-Франківській області від 25.09.2023 позивача проінформовано про прийняття позитивного рішення від 25.09.2023 щодо задоволення його клопотання про залишення на постійне місце проживання до США та доведено до його відома про необхідні для завершення процедури оформлення виїзду на постійне місце проживання за кордоном кроки.

Тобто, позивач, як особа, щодо якої прийнято позитивне рішення від 25.09.2023 щодо задоволення його клопотання про виїзд на постійне місце проживання до США, є суб`єктом правовідносин застосування оскаржуваного нормативно-правового акту, внаслідок чого суд першої інстанції вірно вказав, що позивачем було доведено його право на звернення до суду з цим позовом.

Разом із тим, суд першої інстанції вірно вказав, що юридичний спір має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Конституційний Суд України в пп.3.6 п.3 Рішення від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес)) зазначив, що системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» має один і той же зміст.

У вказаній справі Конституційний Суд України вирішив, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом. Суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав і захист законних інтересів, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17.

При цьому, відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (аналогічну правову позицію також викладено в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19).

Натомість, позивач наголошуючи на невідповідності Порядку №816 в оскаржуваній частині, актам вищої юридичної сили, в адміністративному позові не зазначає, у чому саме полягає його порушене право та не вказує, яким чином задоволення позовних вимог вплине на відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.

Повідомленням Управління ДПС в Івано-Франківській області від 25.09.2023 позивача проінформовано про прийняття позитивного рішення від 25.09.2023 щодо задоволення його клопотання про залишення на постійне місце проживання до США та доведено до його відома про необхідні для завершення процедури оформлення виїзду на постійне місце проживання за кордоном кроки.

При цьому, матеріали справи не містять жодних доказів, якими б підтверджувалося порушення прав позивача спірними пунктами 2-4 розділу IV Порядку №816, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, як таких, що не підтверджені документально.

Разом із тим, суд першої інстанції вірно вказав, що керуючись закріпленим в статті 9 КАС України принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі є доцільним надати правовий висновок викладеним в позовній заяві твердженням відповідача про невідповідність оскаржуваних положень Порядку №816 актам вищої юридичної сили.

Позивач стверджує про невідповідність актам вищої юридичної сили:

- пункту 4 розділу IV Порядку №816 в частині встановлення строку дії рішення про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання та в частині необхідності зняти з реєстрації своє місце проживання в Україні;

- пункту 6 розділу IV Порядку №816, відповідно до якого тільки після подання заявником паспорта громадянина України у формі книжечки зі штампом зняття з реєстрації місця проживання або довідки про знаття з реєстрації місця проживання, виданої органом реєстрації, територіальний орган ДМС проставляє в паспорті громадянина України у формі книжечки (на одній із сторінок з 11 по 16) та в паспорті громадянина України для виїзду за кордон (на одній із сторінок з 2 по 5) штампи про оформлення виїзду за кордон на постійне місце проживання, які скріплюються печаткою.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» (далі - Закон № 3857-XII) громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну.

На громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов`язки. За громадянами України зберігаються на її території майно, кошти, цінні папери та інші цінності, що належать їм на праві приватної власності. Будь-яке обмеження їх громадянських, політичних, соціальних, економічних та інших прав не допускається.

Порядок в`їзду до іноземної держави регулюється законодавством відповідної держави.

Громадянин України ні за яких підстав не може бути обмежений у праві на в`їзд в Україну.

Згідно статті 4 Закону № 3857-XII оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Оформлення документів для залишення на постійне проживання за кордоном громадян України, які виїхали за кордон тимчасово, здійснюється закордонними дипломатичними установами України.

Провадження за заявами про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання здійснюється в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Провадження за заявами про оформлення документів для залишення на постійне проживання за кордоном громадян України, які виїхали за кордон тимчасово, здійснюється в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері зовнішніх зносин.

Положеннями статті 6 Закону №3857-ХІІ визначено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли:

1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону;

3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень;

4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання;

5) він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів;

9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду;

10) він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв`язку з яким таке обмеження встановлюється.

Тимчасове обмеження права громадянина України на виїзд з України у випадках, передбачених частинами першою та шостою цієї статті, запроваджується в порядку, передбаченому законодавством. У разі запровадження такого обмеження орган, що його запровадив, в одноденний строк повідомляє про це громадянина України, стосовно якого запроваджено обмеження, та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

У разі накладення на громадянина адміністративного стягнення за вчинення правопорушення, передбаченого частиною сьомою статті 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення, йому тимчасово обмежується право на виїзд з України з дитиною строком на один рік з дня накладення адміністративного стягнення, крім випадку, коли є нотаріально посвідчена згода на виїзд дитини другого з батьків.

Відповідно до пункту 5-2 частини першої статті 7 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі - Закон № 5492-VI) до Реєстру вносяться відомості про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання або залишення на постійне проживання за кордоном чи повернення на проживання в Україну.

Згідно пунктів 17, 18 частини сьомої статті 22 Закону № 5492-VI до паспорта громадянина України для виїзду за кордон вноситься така інформація: дані про перебування на консульському обліку (за бажанням особи або її представника, представника закладу, який виконує функції опікуна чи піклувальника над особою); дані про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання або залишення на постійне проживання за кордоном чи повернення на проживання в Україну.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» (далі - Закон №1871-IX) за заявою особи орган реєстрації вносить до реєстру територіальної громади інформацію про зняття такої особи із задекларованого/зареєстрованого місця проживання у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон або залишенням на постійне місце проживання за кордоном у порядку, встановленому актами Кабінету Міністрів України.

Позивач наголошує, що положеннями статей 1, 4 та 6 Закону № 3857-XII, пунктом 5-2 частини першої статті 7 Закону № 5492-VI, пунктом 1817 частини сьомої статті 22 Закону № 5492-VI не передбачено при виїзді на постійне проживання за кордон зняття з реєстрації свого місця проживання в Україні.

Проте, посилання позивача на відсутність в Законі №5492-VI положень щодо зняття з реєстрації свого місця проживання в Україні при виїзді на постійне проживання за кордон є необґрунтованими, оскільки означеним Законом визначено правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи.

Натомість, Закон №3857-XII регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України. Статтею 4 означеного Закону визначено порядок оформлення документів для постійного проживання громадян України за кордоном, у той час як процедура прийому і розгляду заяв про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання, прийняття за ними рішень та виконання прийнятих рішень врегульована Порядком №816.

Вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України. У випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

У свою чергу, прийняття підзаконних нормативно-правових актів у правовій системі зумовлено багаторівневою структурою самих суспільних відносин, що потребують як законодавчого врегулювання, так і вторинного, детальнішого і конкретизуючого нормативного регулювання з метою оперативного вирішення питань в окремих сферах життєдіяльності суспільства.

Суд першої інстанції вірно вказав, що норми Порядку №816 оскаржуваною частиною не змінюють приписів Законів №3857-XII, № 5492-VI, розроблені відповідно до Законів України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» та «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», та визначають процедуру прийому і розгляду заяв про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання, прийняття за ними рішень та виконання прийнятих рішень.

Відсутність у статтях 1, 4, 6 Закону №3857-XII, пункті 5-2 частини першої статті 7, пунктах 17, 18 частини сьомої статті 22 Закону №5492-VI строку дії рішення про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання обумовлена тим, що означеними законами не врегульовано процедурні питання, зокрема, в частині прийняття рішень за наслідками розгляду заяв про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання та виконання прийнятих рішень. Така процедура визначена положеннями Порядку №816.

З аналогічних підстав положеннями статей 1, 4, 6 Закону №3857-XII, пунктом 5-2 частини першої статті 7, пунктах 17, 18 частини сьомої статті 22 Закону №5492-VI не передбачено порядок проставляння в паспорті громадянина України у формі книжечки (на одній із сторінок з одинадцятої по шістнадцяту) та в паспорті (паспортах) громадянина України для виїзду за кордон (на одній із сторінок з другої по п`яту) штампів про оформлення виїзду за кордон на постійне проживання, які скріплюються печаткою та після повернення на проживання в Україну вказані штампи анулюються.

При цьому, статті 4, 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», статті 7, 21, 22 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» закріплюють, що процедурні питання, пов`язані з реалізацією відповідних норм, мають бути врегульовані у законодавчо визначеному порядку, що і було зроблено оскаржуваними пунктами спірного Порядку №816.

Крім того, позивач, посилаючись на невідповідність пунктів 4-6 розділу IV Порядку №816 актам вищої юридичної сили, та звертаючись до суду в порядку адміністративного судочинства, помилково посилається на положення Цивільного кодексу України, оскільки вказаний нормативно-правовий акт не регулює спірні правовідносини.

Так, згідно зі статтею 1 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для визнання протиправним та нечинним Порядку провадження за заявами про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 16.08.2016 №816, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.09.2016 за №1241/29371 в оскаржуваній позивачем частині.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 липня 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 06.02.2025.

Головуючий суддя: А.Ю. Кучма

В.О. Аліменко

Н.В. Безименна