Постанова

від 05.02.2025 по справі 917/730/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 917/730/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Случа О.В.,

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Бактибаєва Аскара Токтогуловича

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.11.2024 (головуюча - Білоусова Я. О., судді: Здоровко Л. М., Пуль О. А.) у справі

за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Вокзальна компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця»

до Фізичної особи - підприємця Бактибаєва Аскара Токтогуловича

про стягнення 101903,70 грн та звільнення орендованого майна

(за участю представників: позивача - Гудкова Т.А., відповідача - Паркулаб А.В.)

Історія справи

Обставини справи, встановлені судами

1. 28.11.2005 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавської області та Фізичною особою-підприємцем Бактибаєвим Аскаром Токтогуловичем (далі -ФОП Бактибаєв А.Т., відповідач, Орендар) був укладений договір оренди № 498/05-Н (далі - договір оренди), нежитлового приміщення в холі вокзалу площею 2,26 кв. м, розташованого за адресою: м. Полтава, вул. Площа Слави, 1 (далі - орендоване майно), яке знаходиться на балансі вокзалу Полтава-Південна Південної залізниці. Строк дії договору з 28.11.2005 по 27.10.2006

2. У подальшому між сторонами неодноразово було укладено додаткові угоди, а саме: № 2 від 06.08.2010, № 3 від 23.05.2011, № 4 від 12.05.2014, № 5 від 02.02.2015, якими, зокрема, вносились зміни в частині розміру орендної плати та порядку розрахунків, строку дії договору оренди тощо.

3. Відповідно до пункту 8.5 договору оренди (в редакції додаткової угоди № 4 від 12.05.2014) у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення договору оренди після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір оренди вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором з урахуванням змін в законодавстві. Зазначені дії оформлюються додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною договору оренди.

4. У додатковій угоді від 02.02.2015 № 5 сторони продовжили строк дії договору оренди на 2 роки та 364 дні, а саме по 27.01.2018 включно.

5. У зв`язку з утворенням Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - ПАТ «Укрзалізниця») відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» орендодавцем з 01.12.2015 за договором оренди стало ПАТ «Укрзалізниця» (правонаступник - Акціонерне товариство «Українська залізниця», далі - АТ «Укрзалізниця», позивач).

6. 14.05.2020 створена філія «Вокзальна компанія» АТ «Укрзалізниця» та вокзал станції Полтава-Південна увійшов до структури вказаної філії.

7. Додатковим договором від 30.01.2018 № ПК-Вок-Полтава/498/05-Н/Д1/18 до договору оренди (далі - додатковий договір від 30.01.2018) змінено орендодавця на АТ «Укрзалізниця», встановлено розмір орендної плати 1 883,34 грн та строк дії договору з 28.01.2018 по 31.03.2018 включно.

8. Додатковим договором від 23.05.2018 № ПК-Вок-Полтава/498/05-Н/Д2/18 до договору оренди (далі - додатковий договір від 23.05.2018) сторони встановили строк дії договору до 30.06.2018 включно.

9. Листами-повідомленнями від 31.05.2018 № 259 від 17.07.2018 № 342 позивач двічі повідомив відповідача про закінчення та не продовження строку дії договору оренди, нарахування неустойки за не повернення майна після закінчення строку дії договору оренди. Вказані листи отримані особисто Орендарем 27.07.2018 та 27.04.2018 відповідно.

Узагальнений зміст позовних вимог та підстав позову

10. АТ «Укрзалізниця» звернулось до суду з позовом до ФОП Бактибаєва А.Т. про стягнення 101 903,70 грн заборгованості за договором оренди та звільнення орендованого майна

11. На обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач після закінчення строку дії договору оренди не повернув орендоване майно позивачу і з травня 2020 року припинив сплачувати неустойку за несвоєчасне повернення майна у розмірі подвійної орендної плати.

Узагальнений зміст та обґрунтування прийнятих у справі судових рішень

12. Справа розглядалась судами неодноразово.

13. Господарський суд Полтавської області рішенням від 08.12.2022 позов задовольнив, виходячи з обґрунтованості та доведеності позовних вимог.

14. Суд першої інстанції спростував доводи відповідача про те, що додатковий договір від 30.01.2018 він не підписував з огляду на його фактичне виконання відповідачем (сплату орендної плати та відсутність заборгованості відповідача з орендної плати станом на 30.06.2018), а також з урахуванням наступного підписання між сторонами додаткового договору від 23.05.2018 та факту користування відповідачем об`єктом оренди, сплати орендної плати, листування сторін, яке містило посилання на відповідні додаткові договори.

15. Східний апеляційний господарський суд постановою від 01.04.2024 скасував рішення суду першої інстанції в частині стягнення 101 903,70 грн неустойки та ухвалив у цій частині нове рішення, яким стягнув з відповідача на користь позивача неустойку в сумі 27 981,20 грн; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

16. Апеляційний суд за клопотанням відповідача у справі призначив почеркознавчу експертизу, згідно з висновками якої, підписи, зокрема на додатковому договорі від 30.01.2018, виконано не відповідачем. Проте апеляційний суд не взяв висновок експерта до уваги, оскільки експериментальні зразки підпису Бактибаєва А. Т. не було відібрано саме судом у зв`язку з відсутністю відповідача на території України.

17. Апеляційний суд не прийняв як доказ зміни розміру орендної плати та встановлення нового строку дії договору оренди додатковий договір від 30.10.2018 та додатковий договір від 23.05.2018, внаслідок чого дійшов висновку, що договір оренди припинив дію 27.01.2018 і у відповідача виник обов`язок повернути орендоване майно позивачу саме з цієї дати.

18. Апеляційний суд не взяв до уваги доводи відповідача про автоматичне продовження строку дії договору оренди, оскільки він не підписував додаткові договори від 30.01.2018 та від 23.05.2018; обрахував розмір неустойки на підставі умов додаткової угоди від 12.05.2014 № 4 з огляду на відсутність згоди між позивачем та відповідачем щодо встановлення згідно з додатковою угодою від 30.01.2018 нового розміру орендної плати.

19. Верховний Суд постановою від 17.07.2024 скасував зазначену постанову суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до цього суду.

20. Зокрема, суд касаційної інстанції вказав на допущені судом апеляційної інстанції процесуальні порушення при відхиленні висновку експерта та зазначив про те те, що визнавши висновок експертизи неповним та сумнівним, суд апеляційної інстанції не виніс на обговорення сторін ані питання про допит експерта з метою усунення такої неповноти, ані питання про призначення у справі повторної або додаткової експертизи, що надало б можливість усунути неповноту розгляду справи.

Узагальнений зміст та обґрунтування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції

21. За результатом нового розгляду справи Східний апеляційний господарський суд постановою від 07.11.2024 рішення суду першої інстанції від 08.12.2022 залишив без змін.

22. На виконання вказівок суду касаційної інстанції апеляційний суд, зважаючи на неможливість допиту судового експерта щодо його висновку № 21151 від 20.12.2023 (у зв`язку зі звільненням з експертної установи), викликав ФОП Бактибаєва А. Т. в судове засідання суду апеляційної інстанції для відібрання в нього експериментальних зразків підпису з метою вирішення питання щодо призначення у справі повторної почеркознавчої експертизи.

23. Однак відповідач вимоги суду апеляційної інстанції не виконав, у судове засідання на виклик суду не з`явися.

24. У зв`язку з чим суд апеляційної інстанції відхилив висновок судової експертизи № 21151 від 20.12.2023 як таку, що проведена без відібрання у встановленому порядку експериментальних зразків підпису ФОП Бактибаєва А. Т., оскільки експерт взяв до уваги лише долучені представником відповідача до суду відповідні зразки за відсутності можливості ідентифікувати особу, яка їх надала. Відтак суд відмовив відповідачу у визнанні обставини не підписання ним додаткових договорів від 30.01.2018 та від 23.05.2018 з посиланням на приписи пункту 4 статті 102 ГПК України.

25. Апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази, встановив, що в листуванні між сторонами позивач неодноразово посилався на умови додаткових договорів від 30.01.2018 та від 23.05.2018, а відповідач не заперечував проти цього, одночасно сплачуючи виставлені позивачем рахунки у період з 2018 по 2021 роки. Оцінивши вказані обставини в сукупності, суд апеляційної інстанції констатував, що відповідач не довів факт не укладення додаткових договорів від 30.01.2018 та від 23.05.2018, оскільки більш вірогідними є обставина їх укладення та фактичного виконання сторонами.

26. У підсумку суд дійшов висновку про припинення дії договору оренди 30.06.2018 та виникнення у відповідача з цієї дати обов`язку з повернення орендованого майна.

27. Суд апеляційної інстанції відхилив твердження відповідача про автоматичне продовження договору оренди на 2 роки 364 дні після закінчення строку його дії 27.01.2018 з посиланням на умову пункту 8.5 договору оренди (в редакції додаткової угоди від угоди № 4 від 12.05.2014), за якою підставою пролонгації договору оренди є, по-перше, відсутність заяви однієї із сторін про припинення цього договору, а по-друге, оформлення продовження договору оренди на той самий строк і на тих самих умовах шляхом укладення додаткової угоди, яка між сторонами спору укладена не була.

Касаційна скарга

28. Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи касаційної скарги

29. Суд апеляційної інстанції (1) не врахував вимоги пункту 1.4 розділу І Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, внаслідок чого необґрунтовано визнав висновок експерта недопустимим і неналежним доказом; (2) порушив частину 4 статті 102 ГПК України, незаконно відмовивши відповідачу у визнанні обставин щодо не підписання ним спірних угод. Проте відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування цих норм права у подібних правовідносинах.

30. Суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду у постанові від 18.09.2024 у справі 2-6470/11, від 26.11.2020 у справі № 910/2318/16, внаслідок чого безпідставно відмовився приймати висновок експерта в якості доказу; порушив стандарт доказування «вірогідність доказів», не врахувавши висновки Верховного Суду у постановах від 10.01.2024 у справі № 910/268/23, від 31.03.2021 у справі №923/875/19, від 16.07.2021 у справі №916/2620/20, від 16.09.2021 у справі №910/12930/18.

31. У порушення частини 4 статті 102 ГПК України суд необґрунтованого відхилив висновок експерта, що унеможливило встановлення дійсних обставин справи щодо автоматичної пролонгації договору оренди, що у свою чергу призвело до неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду щодо застосування частини 2 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», викладених в постановах від 19.05.2020 у справі 910/719/19, від 07.04.2021 у справі № 904/7825/17, від 25.05.2021 у справі 910/9949/20, від 07.04.2021 у справі № 904/7825/17.

32. Після прийняття постанови апеляційного суду, а саме 25.11.2024, відповідач заявив відвід складу апеляційного господарського суду Білоусова Я.О., Здоровко Л.М., Пуль О.А., який не був розглянутий цим судом.

Позиція позивача у відзиві на касаційну скаргу

33. Доводи касаційної скарги не містять питань права та правозастосування, а зводяться до вимог про переоцінку доказів та встановлення інших фактичних обставин справи, тому є безпідставними, а постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою. У зв`язку з чим касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Позиція Верховного Суду

34. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

35. Верховний Суд констатує, що між сторонами даної справи існує спір щодо строку дії договору оренди.

36. За позицією позивача в додаткових договорах від 30.01.2018 та від 23.05.2018 сторони погодили строк дії договору оренди до 30.06.2018. Позивач завчасно повідомив відповідача про те, що договір оренди продовжуватись не буде, у подальшому додаткова угода про продовження строку дії договору оренди сторонами не укладалась, а тому у відповідача виник обов`язок щодо повернення орендованого майна у зв`язку із закінченням строку дії договору оренди 30.06.2018.

37. Натомість відповідач стверджує про те, що не підписував додаткові договори від 30.01.2018 та від 23.05.2018, а тому договір оренди діяв з урахуванням змін, внесених додатковою угодою № 5 від 02.02.2015, відтак був продовжений автоматично на 2 роки 364 дні після закінчення строку його дії 27.01.2018, як це передбачено пунктом 8.5 договору оренди (в редакції додаткової угоди від угоди № 4 від 12.05.2014).

38. Продовженням такої позиції відповідача є і його доводи, викладені в касаційній скарзі, суть яких зводиться до того, що суд апеляційної інстанції мав вирішити спір з урахуванням висновку проведеної у справі експертизи, що на переконання відповідача мало б наслідком встановлення судом іншої фактичної обставини справи - неукладення між сторонами додаткових договорів від 30.01.2018 та від 23.05.2018 та призвело б до протилежного результату вирішення даного спору.

39. Верховний Суд вважає такі доводи відповідача неспроможними та зазначає про таке.

40. З метою встановлення стверджуваної відповідачем обставини не підписання ним вказаних додаткових договорів апеляційний господарський суд за клопотанням відповідача призначив почеркознавчу експертизу, згідно з висновками якої підпис, зокрема, на додатковому договорі від 30.01.2018, виконано не відповідачем у справі.

41. Проте, дослідивши зміст висновку експерта від 20.12.2023 № 21151, апеляційний суд встановив, що експерт, зокрема, врахував надані відповідачем в якості експериментальних зразків підпису відповідача документи, які не були відібрані судом, як органом, який призначив експертизу, що не відповідає вимогам частини 1 статті 102 ГПК України та викликає сумніви в обґрунтованості такого експертного висновку.

42. З метою усунення сумнівів в обґрунтованості висновку експерта суд апеляційної інстанції викликав судового експерта Смоліну Оксану Михайлівну в судове засідання для надання пояснень щодо її висновку від 20.12.2023 № 21151. Проте Національний науковий центр «Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М. С. Бокаріуса» Міністерства юстиції України листом № 5003/16-9/24 від 17.10.2024 повідомив суд про те, що судовий експерт Смоліна Оксана Михайлівна з 30.09.2024 не працює у вказаній експертній установі.

43. Зважаючи на неможливість допиту судового експерта суд апеляційної інстанції ухвалою від 24.10.2024 викликав відповідача в судове засідання для відібрання в нього експериментальних зразків підпису з метою вирішення питання щодо призначення повторної судової почеркознавчої експертизи у справі. Однак відповідач вимоги суду не виконав, у судове засідання на виклик суду не з`явися.

44. Враховуючи неможливість усунення недоліків проведеної у справі судової експертизи як шляхом допиту експерта, так і шляхом призначення повторної судової експертизи внаслідок ухилення відповідача від виконання своїх процесуальних обов`язків, суд апеляційної інстанції відхилив висновок експерта, надавши перевагу іншим наявним у справі доказам, та за принципом вірогідності встановив обставину укладення між сторонами додаткових договорів від 30.01.2018 та від 23.05.2018. Відтак суд погодився з доводами позивача та констатував обставину припинення дії договору оренди 30.06.2018.

45. Заперечуючи такі висновки суду апеляційної інстанції, відповідач в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, стверджує про порушення судом вимог частини 4 статті 102 ГПК України та пункту 1.4 розділу І Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 №53/5.

46. Верховний суд такі доводи скаржника відхиляє з огляду на наступне.

47. Відповідно до частини 4 статті 102 ГПК України у разі ухилення учасника справи від подання суду на його вимогу необхідних для проведення експертизи матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, що перешкоджає її проведенню, суд залежно від того, яка особа ухиляється, а також яке ця експертиза має значення, може визнати встановленою обставину, для з`ясування якої експертиза була призначена, або відмовити у її визнанні.

48. Указана процесуальна норма підлягає застосуванню у тому випадку, коли суд вже вирішив питання про призначення судової експертизи в порядку частини 1 статті 100 ГПК України, тобто шляхом постановлення ухвали, проте фактичне проведення такої експертизи стало неможливим внаслідок, зокрема ухилення учасника справи від подання суду на його вимогу необхідних для проведення експертизи матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі.

49. Проте у даній справі судова експертиза вже була проведена, за її наслідками складений висновок експерта від 20.12.2023 № 21151, який за визначенням статті 73 ГПК України є письмовим доказом у справі.

50. При цьому за нормою статті 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

51. Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції надав оцінку висновку експерта, як доказу, за правилами статей 86, 104 ГПК України, дійшовши мотивованого висновку про його відхилення, про що вже було зазначено вище.

52. Суд апеляційної інстанції не вчинив процесуальну дію з призначення у справі повторної судової експертизи, тому в оскаржуваній постанові помилково послався на приписи частини 4 статті 102 ГПК України, які застосуванню у такому випадку не підлягали. Проте допущене судом процесуальне порушення не призвело до прийняття незаконного судового рішення, що виключає скасування оскаржуваної постанови з цієї підстави з огляду на положення частини 2 статті 311 ГПК України.

53. Верховний Суд також не враховує посилання скаржника в якості підстави касаційного оскарження на положення Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 №53/5.

54. За змістом частини 2 статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

55. Натомість науково-методичні рекомендації належать до актів рекомендаційного характеру, оскільки містять роз`яснення, методики, поради тощо, тобто не є нормативно-правовим актом, не створюють нових і не змінюють вже існуючих правових норм та не мають загальнообов`язкового характеру.

56. У зв`язку з чим надання Верховним Судом правового висновку з питання застосування науково-методичних рекомендацій в порядку пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України є неможливим.

57. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, то Верховний Суд приходить до висновку про необхідність закриття касаційного провадження за поданою касаційною скаргою у цій частині на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

58. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

59. На предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

60. Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

61. Разом з тим, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

62. Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Верховного Суду у справах, на які послався відповідач у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, з огляду на таке.

63. Відповідач, посилаючись на не врахування судом правових висновків у постановах Верховного Суду у справах № 2-6470/11, № 910/2318/16 лише цитує окремі фрагменти тексту постанов суду касаційної інстанції, при цьому скаржник не зазначає щодо якої норми права Верховним Судом зроблено висновок та яка саме правова норма, на думку скаржника, неправильно застосована судом апеляційної інстанції при розгляді даної справи.

64. Разом з тим підставою касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

65. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій подібній справі. Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц та від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.

66. Колегія суддів відзначає, що у справах № 910/268/23, №923/875/19, №916/2620/20, №910/12930/18 (на які також покликається скаржник) викладені правові висновки щодо застосування норм процесуального права, зокрема щодо стандарту доказування «вірогідність доказів», які у своєму правозастосуванні є універсальними для розгляду усіх справ у господарських судах, незалежно від характеру спірних правовідносин. Водночас їх застосування залежить саме від встановлених обставин справи, які були досліджені і оцінені судами на підставі поданих сторонами. Відтак, проаналізувавши наведені постанови Верховного Суду щодо застосування наведених норм права, на які вказує скаржник, колегія суддів доходить висновку, що всі висновки, наведені у вказаних постановах, мають універсальний характер. Відмінність судових рішень полягає у різних встановлених судами фактичних обставинах справ, в залежності від яких і прийнято судове рішення, а, отже, вказані для порівняння судові рішення Верховного Суду не можуть бути релевантним до обставин цієї справи.

67. Також Верховний Суд не враховує посилання скаржника на неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду у справах № 910/719/19, № 904/7825/17, № 910/9949/20, № 904/7825/17 щодо застосування частини 2 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», яка стосується порядку продовження договорів оренди на новий строк за принципом «мовчазної згоди». У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції встановив наявність заперечень орендодавця проти продовження договору та, відповідно, припинення дії договору оренди у встановлений цим договором строк. У зв`язку з чим зацитовані скаржником висновки Верховного Суду у вказаних справах є нерелевантними, оскільки спірні правовідносини у справі, що переглядається та у згаданих справах очевидно є неподібними за змістовним критерієм.

68. Таким чином, визначений скаржником виключний випадок для касаційного перегляду судового рішення не підтвердився.

69. Верховний Суд зазначає, що суть доводів скаржника у цій частині касаційної скарги зводиться виключно до його незгоди саме з установленими у справі обставинами, а також зі здійсненою судом апеляційної інстанції оцінкою зібраних у справі доказів, зокрема висновку експерта. Разом з тим незгода скаржника з висновками суду апеляційної інстанції по суті спору, а також його прагнення здійснити нову переоцінку наявних у справі доказів та перевірку обставин цієї справи з урахування його власних висновків щодо поданих доказів не є підставою для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень в силу встановлених статте 300 ГПК України меж перегляду справи судом касаційної інстанції.

70. Таким чином, визначений скаржником виключний випадок для касаційного перегляду судового рішення не підтвердився.

71. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник посилається, зокрема на неналежне дослідження судами зібраних у справі доказів.

72. Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

73. Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

74. Натомість зміст касаційної скарги переконливо свідчить про те, що доводи відповідача зводяться здебільшого до посилань на необхідність переоцінки наявних у справі доказів, але, як зазначено вище, скаржник при цьому належним чином не обґрунтував у своїй касаційній скарзі наявність хоча б однієї з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

75. За таких обставин колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про неповне дослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів за умови відсутності підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

76. Не знайшли підтвердження і посилання скаржника на наявність обов`язкової підстави скасування судового рішення, передбаченої пунктом 2 частини 1 статті 310 ГПК України.

77. Так, апеляційний перегляд рішення Господарського суду Полтавської області від 08.12.2022 був завершений прийняттям оскаржуваної постанови Східного апеляційного господарського суду від 07.11.2024, оголошеної в судовому засіданні за участі представника відповідача Паркулаба А.В.

78. Натомість, як вбачається з матеріалів справи, заяву про відвід складу суду Східного апеляційного господарського суду відповідач подав 25.11.2024, тобто вже після оголошення постанови суду апеляційної інстанції та закінчення у зв`язку з цим апеляційного розгляду. Зазначене виключає можливість вирішення апеляційним судом заявленого відводу в порядку статті 39 ГПК України.

79. Таким чином, інша зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, також не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

80. Верховний Суд також зазначає, що правильність оформлення касаційної скарги, зокрема, її вимоги, зміст та підстави касаційного оскарження, покладається саме на заявника касаційної скарги, що має своїм наслідком відповідно до статті 300 ГПК України розгляд касаційної скарги в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

81. Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, яких не виклав сам скаржник. В іншому випадку вказане б призводило до порушення таких принципів господарського процесу, як змагальності та диспозитивності.

82. Отже, здійснюючи аналіз доводів касаційної скарги у співвідношенні до обраних скаржником підстав касаційного оскарження, колегія суддів виходить з того, що ним не аргументовано необхідності забезпечити сталість і єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». Адже перегляд остаточного й обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та ухвалення нового рішення у справі, адже повноваження Верховного Суду мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у касаційній скарзі не зазначено й не обґрунтовано.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

83. З огляду на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, колегія суддів на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивача у частині зазначеної підстави касаційного оскарження.

84. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

85. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

86. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи не отримали підтвердження під час касаційного провадження, в зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення.

Розподіл судових витрат

87. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Фізичної особи - підприємця Бактибаєва Аскара Токтогуловича з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Бактибаєва Аскара Токтогуловича з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.11.2024 у справі № 917/730/22 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Случ О.В.