Ухвала

від 10.02.2025 по справі 320/22452/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

10 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 320/22452/23

адміністративне провадження № К/990/3128/25

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року у справі №320/22452/23 за позовом ОСОБА_1 до Конституційного Суду України про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними та скасування розпоряджень,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Конституційного Суду України, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Конституційного Суду України - не ознайомлення своєчасно ОСОБА_1 з розпорядженнями щодо встановлення простою, ненадання інформації з питань трудових відносин та зобов`язати відповідача усунути цю бездіяльність шляхом надання відповіді на запит позивача №21/3704 від 26 грудня 2022 року;

- визнати протиправними та скасувати з моменту їх видання розпорядження виконувача обов`язків Голови Конституційного Суду України «Про організацію роботи Конституційного Суду України в умовах воєнного стану» від 05 квітня 2022 року №11/01/2022-0Д та від 31 серпня 2022 року 33/01/2022-ОД в частині можливості встановлення простою у випадках, коли залучення працівників до роботи не є нагально потрібним;

- визнати протиправними та скасувати з моменту їх видання розпорядження керівника Секретаріату Конституційного Суду України «Про роботу Секретаріату Конституційного Суду України та автобази Конституційного Суду України в умовах воєнного стану» від 08 квітня 2022 року №4/04/2022-ОД та від 31 серпня 2022 року №10/04/2022-0Д в частині вимоги залучати працівників Секретаріату до виконання за посадами в адміністративній будівлі Конституційного Суду України та дистанційно лише у разі нагальної потреби та за погодженням з керівником Секретаріату, а також в частині зобов`язань керівників самостійних структурних підрозділів «подавати пропозиції щодо оформлення простою працівникам, ураховуючи обсяг роботи підрозділу, нагальну необхідність виконання цієї роботи для забезпечення діяльності Суду в умовах воєнного стану та за погодженням керівника Секретаріату на залучення працівників до виконання завдань за посадами в адміністративній будівлі та дистанційно»;

- визнати протиправними та скасувати з моменту їх видання розпорядження керівника Секретаріату Конституційного Суду України в частині уможливлення та оформлення ОСОБА_1 простою, за увесь його період - з квітня 2022 року до 29 січня 2023 року, у тому числі розпорядження «Про встановлення простою працівникам Секретаріату Конституційного Суду України» від 14 квітня 2022 року №77/4/2022-к/тр, від 15 листопада 2022 року №6415/4/2022-к/тр, від 15 грудня 2022 року №459/4/2022-к/тр;

- стягнути з Конституційного Суду України на користь ОСОБА_1 кошти на відшкодування шкоди, заподіяної протиправними розпорядженнями та бездіяльністю відповідача - різницю у заробітній платі за період з 01 квітня 2022 року по 29 січня 2023 року включно у сумі 247390,13 грн, у тому числі всі податки та обов`язкові збори.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року у справі №320/22452/23 за позовом ОСОБА_1 до Конституційного Суду України про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними та скасування розпоряджень - повернуто особі, яка її подала.

24 січня 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» повторно надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року у справі №320/22452/23. Скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов або направити справу на новий розгляд.

Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.

Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункти 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку із пунктами 1, 4 частини другої статті 353 КАС України.

При цьому, в першому випадку скаржник зазначає, що судами не враховано позицію Верховного Суду, наведену у постановах від 24 травня 2023 року у справі №759/17718/21, від 10 січня 2024 року у справі №759/17724/21: «тлумачення статті 34 КЗпП України свідчить про те, що обов`язковою підставою для введення простою на підприємстві є повна зупинка його роботи або роботи окремих підрозділів».

Однак, у іншому випадку скаржник, посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах), вказує про неправильне розуміння та застосування положень статті 34 КЗпП України судами першої та апеляційної інстанцій.

Тобто, в першому випадку скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження, та зазначає, що існують висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо питання застосування статті 34 КЗпП України, які не враховані судами попередніх інстанцій, а далі по тексту касаційної скарги зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування вищевказаної норми права у подібних правовідносинах.

Але такі підстави є взаємовиключними, та не можуть вважатись судом належним обґрунтуванням підстав касаційного оскарження.

Наведене обґрунтування підстав звернення до Верховного Суду із касаційною скаргою не є достатнім у розумінні пунктів 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Окрім того, відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається автор касаційної скарги у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Із системного аналізу наведеного положення процесуального закону у взаємозв`язку із приписами статті 328 КАС України висновується, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв`язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.

З огляду на викладене, ураховуючи приписи пункту 1 частини другої статті 353 КАС України, Суд уважає такі обґрунтування недостатніми для відкриття касаційного провадження у цій справі.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Зокрема, у тексті касаційної скарги скаржник вказав, що протокол від 25 березня 2022 року щодо повідомлення з розпорядженнями про простій складено на підставі розпорядження від 14 квітня 2022 року, якого 25 березня 2022 року (час складання) не могло існувати, отже протокол складено з порушенням вимог законодавства.

Водночас, згідно з приписами частини першої статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Указаним положенням установлено пряму заборону при розгляді та вирішенні адміністративної справи для суду брати до уваги докази з порушенням законної процедури їх одержання (нелегітимні докази, включаючи сфальсифіковані) як під час розгляду клопотання про долучення доказу до справи, так і в межах судового розгляду.

Слід зауважити, що у разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено доказ, який скаржник вважає недопустимим, обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, тобто такими, що одержані з порушенням законної процедури.

Окрім цього, надання неправильної, на думку скаржника, оцінки наявним у матеріалах справах доказам не є тотожним встановленню судом обставин на підставі недопустимого доказу.

З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 4 частини другої статті 353 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Також скаржник обґрунтовує касаційну скаргу тим, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, становить значний суспільний інтерес, а також суд першої інстанції відніс справу до справ незначної складності помилково, що за змістом відповідає підпунктам «а», «в», «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Суд зазначає, що посилання на підпункти пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не звільняє особу від обов`язку обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв`язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у справі.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню як така, що не містить належно обґрунтованих підстав касаційного оскарження.

На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332 КАС України,

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року у справі №320/22452/23 за позовом ОСОБА_1 до Конституційного Суду України про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними та скасування розпоряджень - повернути особі, яка її подала.

Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Копію ухвали направити скаржнику та іншим учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - засобами поштового зв`язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя О.В. Кашпур