Постанова

від 11.02.2025 по справі 469/1434/16-ц

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

11.02.25

22-ц/812/247/25

Провадження №22-ц/812/247/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

11 лютого 2025 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Царюк Л.М., Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання: Колосовою О.М.,

за участю: прокурора Волкожа С.В., представника відповідача ТОВ «Каскад -2012» - Судакова В.В.,

розглянувши впорядку спрощеногопровадження увідкритому судовомузасіданні врежимі відеоконференціїцивільну справу №469/1434/16-ц за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Каскад-2012» на заочне рішення, яке постановив Березанський районний суд Миколаївської області під головуванням судді Гапоненко Наталії Олександрівни у приміщенні цього суду 26 вересня 2022 року, повний текст якого складений того ж дня, за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Каскад-2012», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Публічне акціонерне товариство «ПРОКРЕДИТ БАНК», про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним і скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно,

у с т а н о в и в :

У листопаді 2016 року заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 (далі прокурор) в інтересах держави звернувся із позовом до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Каскад-2012» (далі - ТОВ «Каскад-2012», Товариство), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Публічне акціонерне товариство «ПРОКРЕДИТ БАНК», про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним і скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Позов прокурормотивував тим,що пунктами2,4рішення Коблівськоїсільської ради№10від 26грудня 2012року затвердженопроект землеустроюта наданоу власність ОСОБА_1 земельну ділянкуплощею 2га (пасовища)для веденняособистого селянськогогосподарства вс.Коблеве Березанськогорайону Миколаївськоїобласті. Відповідно до вказаного рішення ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК №808905 від 29 грудня 2012 року щодо земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером 4820982200:12:042:0389. У подальшому пунктом 2 рішення Коблівської сільської ради №14 від 19 лютого 2014 року затверджено проект із землеустрою щодо зміни цільового призначення належної ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2 га (забудовані землі, під проїздами та площадками) з ведення особистого селянського господарства на будівництво і обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування. Реєстраційною службою Березанського районного управління юстиції у Миколаївській області 26 вересня 2014 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 щодо земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером 4820982200:12:042:0389 по АДРЕСА_1 . У подальшому, на підставі акту прийому-передачі від 17 березня 2015 року право власності на зазначену земельну ділянку перейшло до ТОВ «Каскад-2012», учасником (засновником) якого відповідно до протоколу №1/2015 загальних зборів ТОВ «Каскад-2012» від 16 березня 2015 року, є ОСОБА_1 . У зв`язку з цим реєстраційна служба Березанського районного управління юстиції у Миколаївській області 11 квітня 2015 року видала Товариству свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_2 . Посилаючись на те, що спірна земельна ділянка перебуває в межах прибережної смуги, оскільки за даними Національної кадастрової системи відстань від її південної межі до урізу води Чорного моря становить 735 - 740 м, від північної - 778 - 783 м, прокурор вважає, що як надання у власність відповідачці спірної ділянки для особистого селянського господарства, так і для будівництва і обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування суперечить вимогам земельного та водного законодавства. Так, прибережна захисна смуга може використовуватися лише відповідно до її цільового призначення з урахуванням законодавчих обмежень щодо ведення господарської діяльності, а землі, на яких розташована прибережна смуга, не підлягають відчуженню. Фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством. Відсутність такого проекту та невизначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги та правомірність передачі у приватну власність ділянки, розташованої у нормативно визначеній смузі від урізу води. Окрім іншого, як зазначає прокурор, при прийнятті Коблівською сільською радою рішень про надання ОСОБА_1 спірної земельної ділянки для особистого селянського господарства, а також будівництва і обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування допущено порушення законодавства у сфері містобудування. Спірна земельна ділянка розташована у межах прибережної захисної смуги Чорного моря, а тому відповідно до статей 85, 88 Водного кодексу України, статей 59, 84 ЗК України може перебувати виключно у державній та комунальній власності і надаватися лише в користування та для спеціально визначених цілей; ведення особистого селянського господарства та будівництво не передбачених Проектом планування та забудови Березанського району Миколаївської області об`єктів за місцезнаходженням земельної ділянки заборонено також існуючими будівельними нормами та містобудівною документацією. У порушення вимог частини 2 статті 186-1 ЗК України погодження органу містобудування та архітектури не надавалось.

Посилаючись на викладене, прокурор просив:

- визнати незаконними та скасувати пункти 2, 4 рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №10 від 26 грудня 2012 року в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,00 га (пасовища) для ведення особистого селянського господарства в с.Коблеве Березанського району Миколаївської області;

- визнати незаконним та скасувати пункт 2 рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №14 від 19 лютого 2014 року в частині затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення належної ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,00 га (забудовані землі, під проїздами та площадками) з ведення особистого селянського господарства на будівництво та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування в межах с.Коблеве Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області;

- визнати недійсним виданий ОСОБА_1 державний акт на право власності на земельну ділянку від 29 грудня 2012 року серії ЯК № 808905 на право власності на земельну ділянку площею 2,00 га з кадастровим номером 4820982200:12:042:0389 в с. Коблеве в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області;

- визнати недійсним і скасувати видане ОСОБА_1 свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_3 від 26 вересня 2014 року.

Заочним рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 26 вересня 2022 року позовні вимоги прокурора задоволені частково.

Визнано незаконними та скасовано пункти 2, 4 рішення Коблівської сільської ради № 10 від 26 грудня 2012 року в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,0000 га (пасовища) для ведення особистого селянського господарства із земель, не наданих у власність та постійне користування, в межах території населеного пункту с. Коблеве Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

Визнано незаконним та скасовано пункт 2 рішення Коблівської сільської ради № 14 від 19 лютого 2014 року в частині затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, що перебуває у власності ОСОБА_1 , площею 2,0000 га (забудовані землі, під проїздами та площадками) на будівництво і обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування.

У задоволенні інших вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 та Коблівської сільської ради на користь прокуратури Миколаївської області сплачений судовий збір у сумі 1722 грн 50 коп. з кожного.

Рішення суду мотивовано тим, що Коблівською сільською радою Березанського району Миколаївської області усупереч вимогам законодавства надано відповідачу ОСОБА_1 у приватну власність для ведення особистого селянського господарства в с. Коблеве Березанського району Миколаївської області, з подальшою зміною цільового призначення на будівництво і обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування в межах с. Коблеве Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, земельну ділянку, розміщену у межах прибережної захисної смуги, а тому оскаржувані рішення Коблівської сільської ради не відповідають зазначеним вимогам законодавства.

Суд у рішенні дійшов висновку, що ведення особистого селянського господарства на спірній земельній ділянці суперечить земельному і водному законодавству, містобудівній документації, а тому пункти 2, 4 рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №10 від 26 грудня 2012 року «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок» в частині затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та пункт 2 рішення Коблівської сільської ради №14 від 19 лютого 2014 року «Про затвердження проекту із землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок», яким затверджено проект із землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, що перебуває у власності ОСОБА_1 , з ведення особистого селянського господарства на будівництво і обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, не є законними.

Також суд зазначив, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 не погоджений у порядку, встановленому законом.

Відмовляючи у позовних вимогах про визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку та свідоцтва про право власності на нерухоме майно, суд виходив з того, що підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку. Такий акт лише посвідчуває відповідне право та не має самостійного юридичного значення.

Суд, пославшись серед іншого на правову позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц, вважав, що для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для повернення цієї ділянки власнику визнання недійсним державного акта не є необхідним, тому така вимога не є ефективним способом захисту для усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою,

Також суд, взявши до уваги положення частин 1, 2 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), пункт 81-2 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права, і не породжує, не змінює і не припиняє певні права та обов`язки, тобто не є правочином або підставою для державної реєстрації права власності на земельну ділянку у даному спорі, та втрачає свою юридичну силу у зв`язку зі скасуванням документа, що підтверджував право, а тому вимога прокурора в частині визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно задоволенню не підлягає.

Ухвалою Березанського районного суду Миколаївської області від 19 листопада 2024 року у задоволенні заяви ТОВ «Каскад-2012» про перегляд заочного рішення відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ «Каскад-2012» вказує, що рішення суду є необґрунтованим, ухвалено із порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить його скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду про те, що спірна земельна ділянка повністю розташована в межах прибережної захисної смуги Чорного моря, а отже не могла бути надана у приватну власність ОСОБА_1 та що проект із землеустрою щодо зміни цільового призначення цієї земельної ділянки не є законними, не відповідають фактичним обставинам справи. Так, на замовлення відповідача ТОВ «Каскад - 2012» судовим експертом Українського незалежного інституту судових експертиз Коваленко О. А. проведено дослідження та надано висновок земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою № 368/08-2024 від 04 грудня 2024 року. Цей висновок цілком відповідає вимогам ст. 102 ЦПК України, не надавався в суді першої інстанції у зв`язку із тим, що ТОВ «Каскад - 2012» фактично не приймав участь у справі, не отримував позов, та відповідно, не подавав відзив із доказами, які б спростовували доводи позивача. Товариство зазначає, що судом порушені норми матеріального права, а саме: статей 19, 20, 22, 58, 110, 111, 116, 118, 122-126, 184, 186, 193-195, 198, 199, 203, 204, пункту 12 розділу Х «перехідні положення» Земельного Кодексу України (в редакції чинній на 2012 року); статті 1, 10, 14, 21, 33 Закону України «Про Державний земельний кадастр»; пунктами 4.4, 4.6, 4.7 Технічних вказівок щодо визначення меж земельних ділянок спільної та спільної часткової власності фізичних і юридичних осіб на забудованій території у населених пунктах; статей 4, 87, 88 Водного кодексу України; пункти 3-8, 10 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року за № 486; пункти 1, 2, 5, 6 Порядку проведення експертизи містобудівної документації, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року № 548; пункт 2.3 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затверджено наказом Держбуду України 24.05.2001 № 127 (далі - Інструкція 127). Посилаючись на зазначені норми законодавства, Товариство зауважує, що відсутнє чітке розмежування між «об`єктами туристичної інфраструктури та закладами громадського харчування» і «зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, туристичних баз». Отже, зміна цільового призначення цієї земельної ділянки передбачає будівництво та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, що одночасно відноситься і до земель рекреаційного призначення і до земель громадської забудови, тому при отриманні погодження відповідних органів дана земельна ділянка віднесена до категорії «землі громадської забудови» з кодом цільового використання 03.08 - для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування.

У відзиві на апеляційну скаргу Миколаївський окружний прокурор просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Відзив мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ґрунтується на засадах верховенства права, тобто ухвалено судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин у справі, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та не обґрунтованими.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ТОВ «Каскад-2012», прокурора, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із таких підстав.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).

Вимоги до судового рішення викладені у статтях 263, 264 ЦПК України.

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону не повною мірою.

Як встановив суд першої інстанції і таке вбачається з матеріалів справи, рішенням Коблівської сільської ради Березавського району Миколаївської області від 26 грудня 2012 року №10 затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства із земель, не наданих у власність та постійне користування в межах території населеного пункту с. Коблеве Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області надано ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0000 га (пасовища) для ведення особистого селянського господарства в с. Коблеве (том 1, а.с.20).

Рішенням Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 19 лютого 2014 року №14 ОСОБА_1 затверджено проект із землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки площею 2,0000 га (забудовані землі, під проїздами та площадками) для ведення особистого селянського господарства на будівництво і обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування (том 1, а.с.21).

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вбачається, що реєстраційною службою Березанського РУЮ у Миколаївській області 26 вересня 2014 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 щодо спірної земельної ділянки площею 2 га кадастровий номер 4820982200:12:042:0389 по АДРЕСА_1 . На підставі акта прийому-передачі від 17 березня 2015 року право власності на зазначену земельну ділянку перейшло то ТОВ «Каскад-2012», засновником якого відповідно до протоколу № 1/2015 загальних зборів ТОВ «Каскад-2012» від 16 березня 2015 року є ОСОБА_1 , на підставі чого реєстраційною службою 11 квітня 2015 року ТОВ «Каскад-2012» видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_2 . Також із довідки вбачається, що спірна земельна ділянка перебуває у заставі у ПАТ «ПРОКРЕДИТ БАНК», яке є третьою особою у даній справі, на підставі договору іпотеки № 1157 від 04 серпня 2016 року, укладеним ТОВ «Каскад-2012» (том 1, а.с.22-23).

За даними Національної кадастрової системи відстань від урізу води Чорного моря до південної межі спірної земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:12:042:0389 приблизно складає 735-740 метрів, до північної межі - приблизно складає 778-783 метри, що підтверджується інформаційною довідкою відділу Держгеокадастру у Березанському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (том 1, а.с.24 на звороті).

Як вбачається з повідомлення Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області, у базах даних документів дозвільного та декларативного характеру, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, які зареєстровані Управлінням, відсутні записи щодо об`єктів будівництва, розташованих на території с. Коблеве Березанського району, замовником яких є ОСОБА_1 (том 1, а.с.26).

За змістом повідомлення Управління містобудування та архітектури Миколаївської ОДА від 09 вересня 2016 року надана у власність ОСОБА_1 земельна ділянка площею 2 га кадастровий номер 4820982200:12:042:0389 відповідно до проекту планування розташована в зоні рекреації та на момент її відведення цільове призначення (землі сільськогосподарського призначення) та після його зміни (землі громадської забудови) не відповідало чинній в той час містобудівній документації. На звернення ОСОБА_1 від 21 лютого 2014 року надано позитивний висновок щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, звернення щодо виділення земельної ділянки не зареєстровано (том 1, а.с.27).

З інформації Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 09 вересня 2016 року вбачається, що на спірній земельній ділянці відсутні будівельні матеріали, будівлі чи споруди, а також об`єкти незавершеного будівництва (том 1, а.с.29).

Прокурор у цій справі оспорював рішення органу місцевого самоврядування Коблевської сільської ради щодо надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, зміни її цільового призначення та видані па підставі цих рішень правовстановлюючи документи, покладаючись, насамперед, на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі рекреаційного призначення, землі водного фонду (стаття 19 ЗК України). До земель водного фонду належать, серед інших, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок і навколо водойм (стаття 58 ЗК України та стаття 4 ВК України; тут і далі - у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин).

До земель комунальної власності, які не можна передавати у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених ЗК України (пункт «ґ» частини третьої статті 83 цього кодексу).

Частина друга статті 59 ЗК України обмежує можливість передання земель водного фонду у приватну власність випадком безоплатного передання громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування замкнених природних водойм (загальною площею до 3 гектарів).

Отже,законодавство Україниобмежувало безоплатнепередання уприватну власністьземель водногофонду випадкомпередання зарішенням уповноваженогооргану тількизамкнених природнихводойм (загальноюплощею до3гектарів).Вказане обмеження,визначене намомент виникненняспірних правовідносину пункті«ґ» частинитретьої статті83і вчастині другійстатті 59ЗК України,було доступним,чітким ізрозумілим,а наслідкийого недотриманняз оглядуна приписиЦК України-передбачуваними длябудь-якоїособи,яка набулаземельну ділянкуводного фонду,що неє замкненоюприродною водоймоюзагальною площеюдо 3гектарів (див.пункт 125.4.1постанови Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц).

Земельні ділянки під прибережні захисні смуги виділяються у межах водоохоронних зон вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності (частина перша статті 60 ЗК України, частина перша статті 88 ВК України).

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води (частина п`ята статті 88 ВК України, абзац четвертий пункту 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 року № 173 (далі - Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів)).

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил).

Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України.

Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування можуть передавати, зокрема, громадянам із земель водного фонду на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України; близький за змістом припис закріплює частина третя статті 85 ВК України).

Прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов`язковим централізованим водопостачанням і каналізацією (частина перша статті 90 ВК України; абзац четвертий пункту 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів). У межах таких смуг уздовж морів, морських заток і лиманів забороняється діяльність, яка може призвести до завдання шкоди підземним та відкритим джерелам водопостачання, водозабірним і водоочисним спорудам, водоводам, об`єктам оздоровчого призначення, навколо яких вони створені (частина друга статті 113 ЗК України).

Тобто, якщо земельна ділянка, зайнята прибережною захисною смугою, таку ділянку можна було отримати в оренду для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо, а не у приватну власність для житлового будівництва. Згідно із Законом України від 17 травня 2012 року № 4709-VI перелік цих цілей можливого передання в оренду земельної ділянки, зайнятої прибережною захисною смугою, був розширений у ЗК України цілями догляду, розміщення й обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд.

Більше того, земельні ділянки прибережної захисної смуги уздовж морів могли використовуватися згідно з чинним на час виникнення спірних правовідносин ВК України лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів (не передбачає можливості в межах прибережної захисної смуги ведення особистого селянського господарства та будівництва і обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування і чинна редакція частини першої статті 90 ВК України).

Згідно із висновком Верховного Суду України, викладеним у постановах від 21 травня 2014 року у справі № 6-16цс14 і від 24 грудня 2014 року у справі № 6-206цс14, існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене законом (статтею 88 ВК України). А тому відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність останньої, оскільки її розміри встановлені законом (аналогічного висновку дійшла також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц).

На підставі наданих сторонами доказів суд встановив, що ОСОБА_1 безоплатно отримала у власність спірну земельну ділянку, кадастровий номер 4820982200:12:042:0389, відстань від її південної межи до урізу води Чорного моря складає, приблизно, 735-740 метрів, від північної межі - приблизно 778-783 метри.

З урахуванням наведених вище приписів колегія суддів вважає доведеним належність спірної земельної ділянки до прибережної захисної смуги Чорного моря, яка віднесена до земель водного фонду, та погоджується з відповідним висновком суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги відповідача у справі ТОВ «Каскад-2012» такого висновку не спростовують, оскільки наведене ним обґрунтування щодо невстановлення на час виділення у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки у власність прибережної захисної смуги на підставі відповідного проекту суперечить викладеним положенням законодавства та сталій судовій практиці у даній категорії справ.

В силучастин 1,4статті 367ЦПК Українисуд апеляційноїінстанції переглядаєсправу занаявними вній ідодатково поданимидоказами таперевіряє законністьі обґрунтованістьрішення судупершої інстанціїв межахдоводів тавимог апеляційноїскарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційний суд вважає за необхідне не обмежуватись у цій справі доводами апеляційної скарги та врахувати наступне.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; (пункти 1 і 4 частини другої статті 175 ЦПК України).

Поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України), тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально правова вимога позивача.

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частина перша статті 33 ЦПК України у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі та її розгляду).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (частина перша, друга та третя статті 51 ЦПК України).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

У справі, яка переглядається, прокурором заявлені позовні вимоги про визнання незаконними та скасування: пунктів 2, 4 рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №10 від 26 грудня 2012 року в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,00 га (пасовища) для ведення особистого селянського господарства в с.Коблеве Березанського району Миколаївської області; пункту 2 рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №14 від 19 лютого 2014 року в частині затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення належної ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,00 га (забудовані землі, під проїздами та площадками) з ведення особистого селянського господарства на будівництво та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування в межах с.Коблеве Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області; визнання недійсним виданого ОСОБА_1 державного акту на право власності на земельну ділянку від 29 грудня 2012 року серії ЯК № 808905 на право власності на земельну ділянку площею 2,00 га з кадастровим номером 4820982200:12:042:0389 в с. Коблеве в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області; визнання недійсним і скасування виданого ОСОБА_1 свідоцтва про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_3 від 26 вересня 2014 року.

Відповідно, учасниками (сторонами) спірних правовідносин щодо оспорювання рішення органу місцевого самоврядування є цей орган та ОСОБА_1 , а щодо оспорювання правовстановлюючих документів, що видавалися на спірну земельну ділянку, - ОСОБА_1 . Тобто ТОВ «Каскад-2012» не є учасником спірних правовідносин, отже не є належним відповідачем за заявленими прокурором вимогами. Суд першої інстанції не дав оцінки вказаним обставинам та ухвалив помилкове рішення про задоволення позову до ТОВ «Каскад-2012», хоча фактично відсутні позовні вимоги, які заявлені до цього відповідача.

За такого рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог до ТОВ «Каскад-2012» ухвалено без дотримання вимог процесуального закону та вимог матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а тому його слід скасувати та ухвалити нове про відмову у позові як до неналежного відповідача на підставі положень пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України.

Щодо повноважень ТОВ «Каскад-2012» в частині оскарження рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог, заявлених до інших відповідачів.

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, серед іншого, чи оскаржувати судове рішення в апеляційному порядку та в яких межах.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 червня 2023 року у справі № 760/3730/19 (провадження № 61-4446св23) зазначено, що:

«основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України). Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). У справі, що переглядається, інший відповідач (ОСОБА_3) не скористалася своїм правом подачі касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка відповідача свідчить про повну згоду з судовими рішеннями у частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3. Аналіз аргументів касаційної скарги свідчить, що ОСОБА_2 не навела переконливих доводів, яким чином судові рішення в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 щодо визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, порушують її права та інтереси, за умови, що ОСОБА_3 не оскаржила рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в цій частині, тобто погодилися з цими судовими рішеннями».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 грудня 2021 року у справі № 359/2087/19 (провадження № 61-19150св20) вказано, що:

«у пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

У справі, що переглядається, відповідач ОСОБА_2 судові рішення про їх виселення не оскаржував, своїм правом приєднання до касаційної скарги не скористався. Така процесуальна поведінка цих відповідача свідчить про згоду з оскарженими судовими рішеннями. Аналіз аргументів касаційної скарги свідчить, що ОСОБА_3 не навела переконливих доводів, яким чином оскаржені судові рішення в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_2 порушує її права та інтереси за умови, що цей відповідач судові рішення не оскаржив, тобто погодився з ними».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 червня 2022 року у справі № 571/1607/20 (провадження № 61-805св22) зазначено: «у пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). У справі, що переглядається, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 судові рішення про їх виселення не оскаржували, своїм правом приєднання до касаційної скарги не скористалися. Така процесуальна поведінка цих відповідачів свідчить про згоду з оскарженими судовими рішеннями. Аналіз аргументів касаційної скарги свідчить, що ОСОБА_2 не навела переконливих доводів, яким чином оскаржені судові рішення в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_4 і ОСОБА_5 порушують її права та інтереси за умови, що ці відповідачі судові рішення не оскаржили, тобто погодилися з ними. Тому судові рішення в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 належить залишити без змін».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2021 року у справі № 243/8943/15-ц (провадження № 61-12416св19) зазначено, що:

«відповідно до положень статті 2 ЦПК України, одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність, визначення якого наведено у частині першій статті 13 цього Кодексу, відповідно до якої суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Положення цього принципу мають вираження і у частині першій статті 367 ЦПК України, за змістом якої суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Поручитель ПП «Колегія» не подавав апеляційну скаргу, ОСОБА_1 не надав суду доказів на підтвердження повноважень представляти інтереси ПП «Колегія» в апеляційному суді, а тому суд, діючи у межах визначених частиною першою статті 367 ЦПК України, не мав визначених процесуальним законом повноважень переглядати рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» до ПП «Колегія».

Ураховуючи принцип диспозитивності, Верховний Суд, вважає необхідним зауважити, що ОСОБА_2 також не надала суду касаційної інстанції доказів на підтвердження повноважень діяти в інтересах ОСОБА_1 та ПП «Колегія». Порука ОСОБА_2 та ПП «Колегія» не є солідарною, оскільки кожен з них уклав з кредитором окремий договір поруки та взяв на себе обов`язок відповідати за невиконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором солідарно з позичальником, а тому обсяг відповідальності поручителя ПП «Колегія» жодним чином не впливає на права та обов`язки поручителя ОСОБА_2, тоді як ОСОБА_1 рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку не оскаржував».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року у справі № 308/8567/20 (провадження № 61-3480сво21) вказано, що:

«Об`єднана палата Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду відхиляє аргументи касаційної скарги в частині задоволених вимог заяви про забезпечення позову щодо інших відповідачів (ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4), з таких мотивів. У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України)».

У справі, що переглядається апеляційним судом, рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 26 вересня 2022 року в апеляційному порядку оскаржило лише ТОВ «Каскад-2012», яке доказів на представництво інтересів інших відповідачів та третьої особи апеляційному суду не надало.

Інші відповідачі: Коблівська сільська рада Березанського району Миколаївської області, ОСОБА_1 , а також третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ПАТ «ПРОКРЕДИТ БАНК» не реалізували своє право на подання апеляційної скарги.

За таких обставин ТОВ «Каскад-2012» не має повноважень на оскарження рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 26 вересня 2022 року в частині вимог до інших відповідачів.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частини 1, 13 статті 141 ЦПК України).

З урахуванням того, що за наслідками апеляційного перегляду рішення суду скасовано в частині позовних вимог до ТОВ «Каскад-2012», у позові до цього відповідача відмовлено, судові витрати в апеляційній інстанції покладаються на прокурора, з якого слід стягнути на користь відповідача ТОВ «Каскад-2012» сплачений за подання апеляційної скарги судовий збір - 6614 грн. 40 коп.

Керуючись статтями 367-369, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Каскад-2012» задовольнити частково.

Заочне рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 26 вересня 2022 року в частині вирішення позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «Каскад-2012» скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення.

В позові заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави до Товариства з обмеженою відповідальністю «Каскад-2012» про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним і скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з Миколаївської обласної прокуратури, ЄДРПОУ 029100482, розташованої в місті Миколаєві по вул. Бузький бульвар, 15, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Каскад-2012», ЄДРПОУ 38058565, 6614 грн. 40 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий: Т.М. Базовкіна

Судді: Л.М. Царюк

Ж.М. Яворська

Повна постанова складена 12 лютого 2025 року