Постанова від 05.02.2025 по справі 910/6654/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" лютого 2025 р. Справа№ 910/6654/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Шапрана В.В.

Сітайло Л.Г.

секретар судового засідання - Король Д.А.

учасники справи:

від позивача : Жиленкова В.В.;

від відповідача 1: Миронов О.А.;

від відповідача 2: не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Приватна телекомпанія "Візит"

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2024 (повний текст рішення складено 30.10.2024)

у справі № 910/6654/24 (суддя Паламар П.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Поверхность-Інвест"

до 1. Приватного підприємства "Візит-Сервіс"

2. Приватного підприємства "Приватна телекомпанія "Візит"

про визнання договорів недійсними,

УСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Поверхность-Інвест" з позовом до Приватного підприємства "Візит-Сервіс" та Приватного підприємства "Приватна телекомпанія "Візит" про визнання недійсними:

- договорів позики №№ 1 від 28.05 2021 р., 2 від 10.06.2021, 3 від 18.06.2021, 4 від 28.06.2021, що укладені між Приватним підприємством "Візит-Сервіс" та Приватним підприємством "Приватна телекомпанія "Візит";

- договору застави транспортних засобів від 25.10.2021, що укладений між Приватним підприємством "Візит-Сервіс" та Приватним підприємством "Приватна телекомпанія "Візит";

- договору про припинення зобов`язання переданням відступного від 16.02. 2022, що укладений між Приватним підприємством "Візит-Сервіс" та Приватним підприємством "Приватна телекомпанія "Візит".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на думку позивача, оспорювані ним правочини є фраудаторними, оскільки на момент їх укладення боржник мав перед ним невиконане зобов`язання, підтверджене рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Українська правнича фундація", не мав іншого, окрім переданого у заставу, майна, за рахунок якого було можливе виконання цього зобов`язання, оціночна вартість заставленого майна відповідачами, які є пов`язаними і перебувають під контролем близьких осіб, була занижена. Таким чином, відчуження майна боржника за заниженою ціною пов`язаній особі призвело до неможливості виконання рішення третейського суду, яке відбулося на його користь. Посилаючись на те, що договори були укладені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами, єдиною їх метою було уникнення відповідальності за невиконання зобов`язань, позивач просив визнати їх недійсними на підставі ст. 234 ЦК України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.10.2024 у справі № 910/6654/24 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Поверхность-Інвест" задоволено:

- визнано недійсними договори позики №№ 1 від 28.05 2021 р., 2 від 10.06.2021, 3 від 18.06.2021, 4 від 28.06.2021, укладені між Приватним підприємством "Візит-Сервіс" та Приватним підприємством "Приватна телекомпанія "Візит";

- визнано недійсним договір застави транспортних засобів від 25.10.2021, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького нотаріального округу Полтавської області Ципко Т.А. та зареєстрований в реєстрі за № 2148, укладений між Приватним підприємством "Візит-Сервіс" та Приватним підприємством "Приватна телекомпанія "Візит";

- визнано недійсним договір про припинення зобов`язання переданням відступного від 16.02. 2022, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького нотаріального округу Полтавської області Ципко Т.А. та зареєстрований в реєстрі за № 225, укладений між Приватним підприємством "Візит-Сервіс" та Приватним підприємством "Приватна телекомпанія "Візит";

- стягнуто з Приватного підприємства "Візит-Сервіс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Поверхность-Інвест" 9 084 грн витрат по оплаті судового збору;

- стягнуто з Приватного підприємства "Приватна телекомпанія "Візит" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Поверхность-Інвест" 9 084 грн витрат по оплаті судового збору.

Не погодившись з прийнятим рішенням Приватне підприємство "Приватна телекомпанія "Візит" подала апеляційну скаргу, у якій просила суд відкрити апеляційне провадження, витребувати у приватного виконавця Райди О.С. довідку про суми стягнення грошових коштів з боржника - Приватного підприємства "Візит-Сервіс" на користь стягувача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Поверхность-Інвест" в межах виконавчого провадження №70402265 за період часу з 22.11.2022 по даний час; скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2024 та постановити нове рішення, яким в позові відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що на думку апелянта, місцевим господарським судом необґрунтовано було задоволено позовні вимоги. Апелянт стверджує про відсутність підстав для визнання недійсними оспорюваних позивачем угод.

07.12.2024 ТОВ "Поверхность-Інвест" було подано відзив на апеляційну скаргу у якому позивач просив суд рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Приватна телекомпанія "Візит" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2024 у справі № 910/6654/24, розгляд апеляційної скарги призначено на 08.01.2025.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.01.2025 було оголошено перерву у судовому засіданні до 05.02.2025.

06.01.2025 позивач через систему «Електронний суд» подав відзив на апеляційну скаргу у якому просив суд рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що позивач є кредитором Приватного підприємства "Візит-Сервіс" за вимогою про сплату 750943 грн. штрафу, яка виникла з договору № 039/18 від 18 грудня 2018 р.

Указані обставини підтверджуються рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Українська правнича фундація" від 23 вересня 2021 р. у справі № 1504/21 та ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28 липня 2022 р. та наказом того ж суду від 20 вересня 2022 р. у справі № 873/214/21, на підставі яких з боржника на користь позивача стягнуто 750943 грн. заборгованості, яка є штрафом згідно п.п. 9.4.2. договору № 039/18 від 18 грудня 2018 р., 5000 грн. витрат на правничу допомогу, 1000 грн. реєстраційного збору, 16509,43 грн. третейського збору.

22 листопада 2022 р. приватним виконавцем виконавчого округу Полтавської області відкрите виконавче провадження ВП № НОМЕР_13 з примусового виконання вищевказаного наказу від 20 вересня 2022 р.

У межах виконавчого провадження приватним виконавцем встановлено, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, окрім транспортних засобів AUDI Q7, р.в. 2019, номер кузова НОМЕР_1 , р.н. НОМЕР_2 ; FIAT FIORINO, р.в. 2019 , номер кузова НОМЕР_4 , р.н. НОМЕР_5 ; FIAT QUBO, р.в. 2016, номер кузова НОМЕР_6 , р.н. НОМЕР_7 ; FIAT NUOVO DOBLO, р.в. 2016 , номер кузова НОМЕР_9 , р.н. НОМЕР_10 ; VOLKSWAGEN CARAVELLE, р.в. 2017, номер кузова НОМЕР_11 , р.н. НОМЕР_12 , оголошених в розшук.

Указані обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи постановами приватного виконавця у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_13.

Упродовж травня 2021 - лютого 2022 років між відповідачами укладено шість правочинів, наслідком виконання яких є відчуження боржником вищевказаних транспортних засобів на користь відповідача 2.

Зокрема, відповідачами було укладено договори позики №№ 1 від 28 травня 2021 р., 2 від 10 червня 2021 р., 3 від 18 червня 2021 р., 4 від 28 червня 2021 р., на підставі яких відповідачем 2 у власність боржника були передані грошові кошти у розмірі відповідно 990000 грн., 940000 грн., 305000 грн. та 800000 грн., а всього 3035000 грн., які той зобов`язався повернути позикодавцеві відповідно до 28 вересня, 10, 18 та 28 жовтня 2021 року. Це також договір застави транспортних засобів від 25 жовтня 2021 р., посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького нотаріального округу Полтавської області Ципко Т.А. та зареєстрований в реєстрі за № 2148, за яким відповідач 2 набув права у разі невиконання боржником зобов`язань за вищевказаними договорами позики одержати задоволення за рахунок вказаних вище транспортних засобів, заставна вартість яких визначена у розмірі 1000000 грн.

Крім того відповідачами було укладено договір про припинення зобов`язання переданням відступного від 16 лютого 2022 р., посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького нотаріального округу Полтавської області Ципко Т.А. та зареєстрований в реєстрі за № 225, на підставі якого відповідачі погодили припинити зобов`язання боржника за договорами позики №№ 1від 28 травня 2021 р., 2 від 10 червня 2021 р., 3 від 18 червня 2021 р. повністю, за договором позики № 4 від 28 червня 2021 р. частково (у розмірі 373655,08 грн.) на загальну суму 2608655,08 грн. шляхом передачі у власність відповідача 2 переданих у заставу транспортних засобів.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги про визнання вказаних правочинів недійсними позивач стверджує, що вони були вчинені відповідачами з метою ухилення боржником від виконання наявного зобов`язання.

Статтею 234 ЦК України визначено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Для визнання зобов`язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявності сукупності наступних умов: вина осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором. Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов`язання вчинялося фіктивно. У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву.

Верховний Суд у справі № 904/6251/20 зазначив, що договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Такими критеріями можуть бути: момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі; контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи); щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належного йому майна з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 7 грудня 2018 р. у справі № 910/7547/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Відповідно до правових висновків, викладених Верховним Судом у справах №№ 299/396/17, 405/1820/17, 922/1903/18, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення коштів, що набрало законної сили.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч.3 ст. 13 ЦК України)

Критеріями, які Верховний Суд називає для кваліфікації договору, як фраудаторного, є, зокрема: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред`явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (хоча є і виключення з цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо); майно відчужене на користь пов`язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

Як встановлено судом станом на момент укладення оскаржуваних правочинів у боржника існувало невиконане зобов`язання перед позивачем по сплаті 750943 грн. штрафу за порушення умов договору № 039/18 від 18 грудня 2018 р., для примусового виконання якого останній у квітні 2021 року звернувся з позовом у третейський суд.

Унаслідок вчинення упродовж травня 2021 - лютого 2022 років спірних правочинів боржник позбувся ліквідних активів, за рахунок яких могли бути задоволені вимоги позивача.

Окрім того, відчуження транспортних засобів, у двох з яких строк експлуатації не перевищив трьох років, а в решти - семи років, які за умовами п. 5 договору про припинення зобов`язання переданням відступного перебували у стані, який є повністю придатним для використання за цільовим призначенням, за наслідком проведеного огляду не мали недоліків чи інших дефектів, фактично вчинене за ціною 2608655,08 грн.

Згідно з поданими до справи висновками експерта за результатами проведення транспортно-товарознавчої експертизи від 22 травня 2024 р. №№ 1110/05/2024, 1111/05/2024, 1112/05/2024, 1113/05/2024, 1114/05/2024, складених судовим експертом Експертно-дослідної служби України Власовим А.Ю., ринкова вартість таких транспортних засобів станом на 16 лютого 2024 р. становила 3541270 грн., що значно перевищує ціну, погоджену відповідачами.

Заперечення апелянта щодо висновків експертизи, обґрунтовані неповнотою її дослідження, є безпідставними, оскільки як слідує з наявних матеріалів предметом оцінки були не конкретні транспортні засоби, а ідентичні їм, що не потребувало проведення фізичного огляду.

Посилання ж на неврахування дійсного технічного стану суперечать змісту цитованих вище умов п. 5 договору про припинення зобов`язання переданням відступного.

При цьому колегія суддів відзначає, що апелянтом не було подано до суду інших доказів, які б спростовували правильність та достовірність проведених експертом досліджень.

Судом береться до увати також те, що станом на момент учинення оспорюваних правочинів боржник Приватне підприємство "Візит-Сервіс" та Приватне підприємство "Приватна телекомпанія "Візит" також були пов`язаними особами.

Пов`язані особи - це юридичні та/або фізичні особи, відносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльність осіб, яких вони представляють.

З тексту оспорюваних правочинів вбачається, що місцем реєстрації юридичних осіб відповідачів була одна й та ж адреса у м. Кременчуці Полтавської області по бульвару на той час Пушкіна, 8 у сусідніх офісах №№ 1 та 2.

Від імені боржника ці правочини були вчинені директором ОСОБА_1 , від імені відповідача 2 - тимчасово виконуючим обов`язки директора Мельником Романом Олександровичем.

Одноосібними учасниками товариств відповідачів на час вчинення оспорюваних правочинів були у боржника ОСОБА_2 , у відповідача 2 ОСОБА_3 , що підтверджується витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо відповідачів.

Зареєстрованим місцем проживання вказаних фізичних осіб було АДРЕСА_1 , яке ОСОБА_2 згодом змінив на м. Київ. За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником будинку по АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 .

Спільне проживання осіб, які мають однакове прізвище, а чоловіки також однакове по-батькові, реєстрація такими особами в одному місці належних їм юридичних осіб, вірогідно свідчить про наявність між такими особами родинних відносин, взаємних прав та обов`язків, які вони мали можливість та здійснювали узгоджено, маючи спільну економічну мету, відмінну від обумовленої вчиненими ними правочинами.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що засновники та посадові особи відповідачів, проживаючи спільно, мали між собою відносини, які впливали на умови та економічні результати діяльності належних їм юридичних осіб відповідачів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що зібраними у справі доказами в їх сукупності стверджуються наявність ознаки фраудаторності оспорюваних правочинів, а саме:

- відчуження боржником ліквідного майна за наявності значної непогашеної заборгованості після пред`явлення кредитором вимог щодо її повернення;

- відчуження такого майна на користь пов`язаної особи за зниженою ціною;

- після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого можливе виконання зобов`язання;

- дії боржника унеможливлюють виконання рішення суду, яке набрало законної сили.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із ч. ч. 2, 3 статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 3 липня 2019 р. у справі №369/11268/16-ц, особа вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути підстава, передбачена статтею 234 ЦК України.

Верховним судом України у своїй постанові від 1 квітня 2020 р. у справі № 182/2214/16-ц зроблено висновок про те, що не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом.

Положення ст. 215 ЦК України допускають право звернення з вимогами про визнання судом недійсним правочину не лише сторони цього правочину, але й іншої заінтересованої особи, яка заперечує його дійсність.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог щодо визнання недійними укладених між відповідачами договорів позики № 1від 28 травня 2021 р., №2 від 10 червня 2021 р., №3 від 18 червня 2021 р., №4 від 28 червня 2021 р., договору застави транспортних засобів від 25 жовтня 2021 р., а також договору про припинення зобов`язання переданням відступного від 16 лютого 2022 р.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).

Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2024 у справі №910/6654/24 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Приватна телекомпанія "Візит" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2024 у справі №910/6654/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2024 у справі №910/6654/24 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору покласти на Приватне підприємство "Приватна телекомпанія "Візит".

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 13.02.2025.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді В.В. Шапран

Л.Г. Сітайло