Ухвала від 04.06.2025 по справі 910/6654/24

УХВАЛА

4 червня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/6654/24

провадження № 12-28гс25

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Пількова К. М.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Єленіної Ж. М., Ємця А. А., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Погрібного С. О., Стрелець Т. Г., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.

перевіривши наявність підстав для розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи

за касаційною скаргою Приватного підприємства «Приватна телекомпанія «Візит»

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2024 (суддя Паламар П. І.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 (головуючий суддя Андрієнко В. В., судді Шапран В. В., Сітайло Л. Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Поверхность-Інвест»

до Приватного підприємства «Візит-Сервіс» та Приватного підприємства «Приватна телекомпанія «Візит»

про визнання договорів недійсними,

УСТАНОВИЛА:

1. У травні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Поверхность-Інвест» (далі - Позивач, Товариство) звернулося до Приватного підприємства «Візит-Сервіс» (далі - Відповідач 1, Підприємство, Боржник) та Приватного підприємства «Приватна телекомпанія «Візит» (далі - Відповідач 2, Телекомпанія, разом - Відповідачі) з позовом про визнання недійсними укладених Відповідачами договорів позики від 28.05.2021 на суму 990 000,00 грн, від 10.06.2021 на суму 940 000,00 грн, від 18.06.2021 на суму 305 000,00 грн та від 28.06.2021 на суму 800 000,00 грн (далі - Договори позики); договору застави майна, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області 25.10.2021 за реєстровим № 2148 (далі - Договір застави) та припинити обтяження за цим договором; договору про припинення зобов'язання переданням відступного, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області 16.02.2022 за реєстровим № 225 (далі - Договір про припинення зобов'язання).

2. Позовні вимоги мотивовані тим, що спірні правочини є фраудаторними, оскільки на момент їх укладення Боржник мав перед Позивачем невиконане зобов'язання, підтверджене рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Українська правнича фундація», не мав іншого крім переданого в заставу майна, за рахунок якого можна було б виконати рішення, оціночна вартість цього майна Відповідачами, які є пов'язаними та перебувають під контролем близьких осіб, була занижена. Отже, відчуження майна Відповідачем 1 пов'язаній особі призвело до неможливості виконання рішення третейського суду, прийнятого на користь Позивача.

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.10.2024 (суддя Паламар П. І.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 (головуючий суддя Андрієнко В. В., судді Шапран В. В., Сітайло Л. Г.), позов Товариства задоволено; визнано недійсним Договори позики, Договір застави та Договір про припинення зобов'язань.

4. Обґрунтовуючи свої судові рішення, місцевий та апеляційний господарські суди виходили з того, що зібрані у справі докази свідчать про наявність ознак фраудаторності спірних правочинів, а саме: відчуження Боржником ліквідного майна за наявності значної непогашеної заборгованості після пред'явлення кредитором вимог щодо її повернення; відчуження такого майна на користь пов'язаної особи за зниженою ціною; внаслідок відчуження цього майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого можливе виконання зобов'язання; дії боржника унеможливлюють виконання рішення суду, яке набрало законної сили.

5. У березні 2025 року Телекомпанія (далі також Скаржник) звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - КГС ВС) з касаційною скаргою, в якій просить скасувати прийняті у справі судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову; також просила зупинити дію рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2024 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

6. Касаційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що є підставою касаційного оскарження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Скаржник послався на неврахування судами висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у його постановах, перелік яких містить касаційна скарга.

Також Скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду в подібних правовідносинах щодо застосування статей 3, 13, 15, 16, 203, 204, 215, 216, 234 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства в контексті визнання недійсними правочинів як фраудаторних та застосування категорій «момент виникнення боргу», «підозрілий період», «презумпція сумнівності правочинів» для цілей кваліфікації оспорюваних правочинів як фраудаторних.

7. Ухвалою від 31.03.2025 КГС ВС відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Телекомпанії, а ухвалою від 23.04.2025 передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України для відступу від висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (далі - КЦС ВС), викладених у постановах від 05.04.2023 у справі № 523/17429/20, від 23.10.2024 у справі № 601/2035/23, від 09.04.2025 у справі № 710/1431/23, від 19.03.2025 у справі № 753/12145/22, від 16.10.2024 у справі № 712/3471/22.

8. Мотивуючи ухвалу про передачу справи, колегія суддів КГС ВС зазначила, що у цій справі вимоги Позивача про визнання недійсними правочинів, наслідками яких стало відчуження Відповідачем 1 на користь Відповідача 2 транспортних засобів, не відповідають належному та ефективному способу захисту, оскільки задоволення такого позову не приведе до повернення майна Відповідачу 1 і тим більше не приведе до звернення стягнення на це майно для задоволення вимог Позивача в рахунок погашення існуючої заборгованості, пославшись при цьому на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 та від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц.

Однак таке рішення суду буде спрямоване на створення преюдиції в інших судових провадженнях (про звернення стягнення на таке майно в межах виконавчого провадження або витребування майна з метою його примусової реалізації тощо), що не відповідає завданням господарського судочинства, тому свідчить про неефективність такого способу захисту.

За висновком Великої Палати Верховного Суду два різних суб'єкти права не можуть мати права на один і той же позов (у матеріальному значенні), оскільки це призвело б до можливості дублювання судових процесів з тим же предметом і за тих самих обставин.

Разом із цим колегія суддів вказує, що статтю 215 ЦК України слід розуміти так, що за певних умов третя особа, яка не є стороною правочину (інша заінтересована особа), може звертатися з позовом про визнання правочину недійсним від імені сторони правочину (різновид похідного позову).

9. У цьому аспекті колегія суддів КГС ВС звернула увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду, що стосуються звернення до суду кредитора у справі про банкрутство про визнання недійсними окремих угод боржника, вчинених у підозрілий період (постанова від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц пункти 72, 78), за якими визнала, що кредитори боржника за певних умов можуть мати повноваження на звернення до третіх осіб, винних боржнику, з майновими вимогами, але від імені боржника в порядку похідного позову, вказавши в цій же постанові, що законодавство може мати прогалини в частині похідного позову, які мають заповнювати суди.

10. Також в ухвалі про передачу КГС ВС зазначив, що похідний інтерес кредитора у стягненні коштів з третіх осіб, винних боржнику, може реалізовуватися у виконавчому провадженні; отримавши судове рішення про стягнення з боржника коштів, кредитор у статусі стягувача звертається із заявою про примусове виконання рішення. Так, відповідно до частини першої статті 53 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб; зазначені особи зобов'язані подати на запит виконавця у визначений ним строк відомості про належне боржнику майно, що перебуває у них, та майно чи кошти, які вони повинні передати боржнику [див. mutatis mutandis висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 06.10.2020 у справі № 2-24/494-2009 (пункти 79-81), від 08.06.2022 у справі № 2-591/11 (пункт 38)].

11. Колегія суддів КГС ВС вказала, що якщо спір виник з приводу укладення та виконання боржником з третьою особою фраудаторного правочину, то належними позовними вимогами є вимога про визнання такого правочину недійсним у поєднанні з вимогою про витребування майна, переданого на виконання такого правочину. Належним позивачем за такою вимогою є боржник, а відповідачем - інша сторона, від якої витребовується майно.

Вирішуючи питання про те, хто має повноваження звертатись від імені боржника із зазначеними позовними вимогами в порядку похідного позову, колегія суддів звернулася до висновків Великої Палати Верховного Суду (постанова від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц (пункт 103) про те, що повноваженнями звертатися з похідним позовом має наділятися той, хто не тільки має похідний інтерес у позові, а й при цьому має можливість ефективно захищати права позивача (тобто боржника).

При цьому виконавець відповідно до закону наділений широкими повноваженнями щодо вчинення дій, спрямованих на виконання рішень. Зокрема, відповідно до частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні, звернутися до суду щодо застосування приводу; отримувати від банків та інших фінансових установ, небанківських надавачів платіжних послуг, емітентів електронних грошей інформацію про наявність рахунків / електронних гаманців та/або стан рахунків / електронних гаманців боржника, рух коштів та операції за рахунками / електронними гаманцями боржника; відповідно до частини п'ятої цієї статті під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних тощо.

12. Тому колегія суддів КГС ВС вважає, що повноваження звертатись із позовними вимогами про визнання правочину боржника недійсним у поєднанні з вимогою про витребування майна, переданого на виконання такого правочину, належить як виконавцю, так і кредитору, який набув статусу стягувача у виконавчому провадженні.

В обох випадках боржник набуває статусу позивача; при цьому, на думку колегії суддів КГС ВС, mutatis mutandis підлягають застосуванню правила частини четвертої статті 54, частин четвертої, п`ятої статті 55 ГПК України, частин третьої, четвертої статті 57 Цивільного процесуального кодексу України: зменшення розміру позовних вимог, зміна предмета або підстави позову, укладення мирової угоди, відмова від апеляційної або касаційної скарги, заяви про перегляд рішення суду за нововиявленими або виключними обставинами можлива лише за письмовою згодою виконавця; якщо боржник не підтримує заявлених позовних вимог, то це не є підставою для залишення подання без розгляду; відмова боржника від позову, подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє виконавця права підтримувати позов і вимагати розгляду справи по суті [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.10.2020 у справі № 2-24/494-2009 (пункти 92, 93), від 08.06.2022 у справі № 2-591/11 (пункти 62, 63)].

13. Водночас в ухвалі КГС ВС вказує на наявність непоодинокої практики, яка з наведеними висновками не узгоджується. У справі № 761/40240/21 предметом розгляду були позовні вимоги АТ «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_1, ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про визнання недійсним договору дарування. При зверненні з позовом банк посилався на те, що поручитель за кредитним договором вчинив оспорюваний договір дарування частки в праві спільної часткової власності на квартиру з метою уникнення відповідальності за кредитним договором.

У цій справі Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову та визнання спірного договору дарування недійсним, при цьому вимога про витребування майна не пред`являлась. Тим самим Верховний Суд фактично визнав, що обраний позивачем спосіб захисту є належним та ефективним.

При цьому в постанові від 05.01.2024 у цій справі Верховний Суд зазначив, що необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб.

Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину. Аналогічні висновки викладені у постанові КЦС ВС від 05.04.2023 у справі № 523/17429/20 (див. також постанови Верховного Суду від 23.10.2024 у справі № 601/2035/23, від 09.04.2025 у справі № 710/1431/23, від 19.03.2025 у справі № 753/12145/22, від 16.10.2024 у справі № 712/3471/22 тощо).

14. Отже, висновки Верховного Суду у вказаних постановах полягають у можливості оскарження фраудаторного правочину третьою особою (не стороною правочину) від власного імені, а також у тому, що належному способу захисту прав чи інтересів відповідного кредитора відповідає вимога про визнання правочину недійсним (без її поєднання з вимогою про витребування майна, переданого на виконання такого правочину), тому з огляду на викладені вище обґрунтування колегія суддів КГС ВС з ними не погоджується і вважає за необхідне від них відступити.

15. Відповідно до частини п'ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

16. Згідно із частиною першою статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження. Частиною третьою цієї ж статті встановлено, що розгляд справ у суді касаційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

17. Відповідно до частини другої статті 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання, якщо їх явка є необов'язковою. При цьому в частині другій статті 121 цього Кодексу зазначено, що ухвала, якою суд повідомляє про призначення судового засідання, повинна містити, зокрема, вказівку про те, що участь особи не є обов'язковою.

18. Наведені підстави є достатніми для прийняття та призначення цієї справи до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи про те, що їх явка не є обов'язковою.

Керуючись статтями 120, 121, 233-235, 301, частиною п'ятою статті 302 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

1. Прийняти до розгляду справу № 910/6654/24.

2. Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження на 2 липня 2025 року о 12 годині 00 хвилин у приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8.

3. Повідомити учасників справи № 910/6654/24, що їх явка не є обов'язковою.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач К. М. Пільков Судді:О. О. БанаськоС. Ю. Мартєв О. Л. Булейко С. О. Погрібний І. А. ВоробйоваТ. Г. Стрелець Ж. М. ЄленінаО. В. Ступак А. А. ЄмецьІ. В. Ткач Л. Ю. КишакевичО. С. Ткачук В. В. КорольВ. Ю. Уркевич С. І. КравченкоЄ. А. Усенко О. В. КривендаН. В. Шевцова М. В. Мазур