Постанова

від 12.02.2025 по справі 910/5051/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" лютого 2025 р. Справа№ 910/5051/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ходаківської І.П.

суддів: Владимиренко С.В.

Демидової А.М.

за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н.М.

за участю представників:

від позивача: Бабенко С. М.; Каплуненко С. В.

від відповідача: Тихоновський К. О.; Кибало А. Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Приватного акціонерного товариства "Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури "Діпрозв`язок"

на рішення господарського суду міста Києва від 12.08.2024 (дата складання та підписання повного тексту рішення 06.09.2024)

та на додаткове рішення господарського суду міста Києва від 16.09.2024 (повний текст додаткового рішення складено та підписано 20.09.2024)

у справі № 910/5051/24 (суддя Трофименко Т. Ю.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури "Діпрозв`язок"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "САН-ТЕХНО"

про стягнення 1 124 500,00 грн

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позову

У квітні 2024 року Приватне акціонерного товариства "Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури "Діпрозв`язок" (далі за текстом - ПрАТ "Діпрозв`язок"; позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "САН-ТЕХНО" (далі за текстом - ТОВ "САН-ТЕХНО"; відповідач) про стягнення сплачених за поставлений товар коштів у розмірі 1 124 500,00 грн, 80 467, 50 грн судового збору та 63 600, 00 грн витрат на проведення експертизи.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на підставі договору № 06-07П від 06.07.2022 відповідач передав позивачу товар неналежної якості (виявлені недоліки, які не можна усунути, оскільки товар під назвою "тепловий акумулятор" у кількості 10 штук, не є тепловими акумуляторами, а є ємності виготовлені кустарним засобом), без повного комплекту документів на такий товар, у зв`язку з чим позивач в односторонньому порядку відмовився від договору і вимагав повернення коштів, сплачених за поставлений товар. Оскільки відповідач претензійні вимоги позивача не задовольнив, позивач звернувся з позовом до суду.

Матеріально-правовою підставою позову визначені норми частини п`ятої статті 268 Господарського кодексу України, частини третьої статті 651 та частини другої статті 678 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.08.2024 у справі № 910/5051/24 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що викладені позивачем обставини щодо поставки відповідачем неякісного товару не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи. Належних та допустимих у розумінні статей 76-77 Господарського процесуального кодексу України доказів щодо неналежної якості поставленого відповідачем за договором товару до матеріалів справи не надано. Суд відхилив наданий позивачем висновок експерта № 02/02/2024 від 05.03.2024 щодо якості поставлених відповідачем за договором теплових акумуляторів через його невідповідність вимогам ГПК.

Додатковим рішенням господарського суду міста Києва від 16.09.2024 у цій справі частково задоволено заяву ТОВ "САН-ТЕХНО" про ухвалення додаткового рішення у справі № 910/5051/24. Стягнуто з ПрАТ "Діпрозв`язок" на користь ТОВ "САН-ТЕХНО" 93 000,00 грн витрат на правничу допомогу. В іншій частині заяви відмовлено.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції врахував характер спірних правовідносин, фактичний обсяг наданих адвокатом послуг відповідачу у суді та витрачений ним час, обґрунтованість поданих адвокатом процесуальних документів, виходячи з критерію реальності, пропорційності до предмета спору і розумності розміру заявлених позивачем витрат, та дійшов висновку, що обґрунтованим та таким, що відповідатиме що відповідатиме обставинам цієї справи розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 93 000,00 грн.

Короткий зміст апеляційної скарги і заперечень на неї

ПрАТ "Діпрозв`язок" до Північного апеляційного господарського суду подано апеляційну скаргу на рішення господарського суду міста Києва від 12.08.2024 та на додаткове рішення цього ж суду від 16.09.2024 у справі № 910/5051/24.

В апеляційній скарзі ПрАТ "Діпрозв`язок" просить:

скасувати рішення господарського суду міста Києва від 12.08.2024 у справі № 910/5051/24 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити;

скасувати додаткове рішенням господарського суду міста Києва від 16.09.2024 у справі № 910/5051/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні відповідача про ухвалення додаткового рішення.

Апеляційна скарга обґрунтована такими доводами:

суд першої інстанції зробив висновки, які не відповідають встановленим і дійсним обставинам справи. Так, спочатку суд встановив, що позивач звертався до відповідача з вимогою від 06.09.2023 № 288/04, у якій повідомив, зокрема, про те, що поставлені теплові акумулятори не відповідають встановленим до них вимогам щодо якості, а потім зробив висновок, що у вимозі від 06.09.2023 № 288/04 до відповідача позивач акцентував увагу виключно на непереданні йому документації на цей товар;

згідно з висновком експерта № 02/02/2024 від 05.03.2024 за результатами проведення товарознавчої експертизи встановлено, що товари, поставлені згідно з договором № 06-07П/331 від 06.07.2022 під назвою "тепловий аккумулятор" у кількості 10 штук, не є тепловими акумуляторами, а є ємності виготовлені кустарним засобом;

теплоізоляція теплових акумуляторів є їх невід`ємною частиною. Без такої теплоізоляції теплові акумулятори "a priori" не можуть вважатись тепловими акумуляторами, оскільки не здатні виконувати свою головну функцію з накопичення і утримання тепла і стають звичайними ємностями для води, що підтверджується наданим позивачем висновком судового експерта № 02/02/2024 від 05.03.2024;

відповідач у своїх заявах по суті справи не заперечив щодо твердження позивача про невідповідність теплових акумуляторів вимогам якості такого типу товарів, не надав суду жодних доказів того, що товар під назвою "теплові акумулятори" відповідає вимогам якості такого типу товарів, не надав технічні паспорти на цей товар, а також не надав жодних доказів того, що відповідні недоліки товару виникли після передачі товару позивачу. Суд першої інстанції визнав встановленими обставини, які не були доведені відповідачем, зробивши необґрунтований висновок про вірогідність відповідних недоліків товару, якщо такі мали місце, після передачі товару позивачу;

суд першої інстанції безпідставно відхилив висновок судового експерта №02/02/2024 від 05.03.2024, який відповідає встановленим законодавством вимогам до такого документа, містить відомості про об`єкт товарознавчого дослідження, в т. ч. теплові акумулятори. На переконання позивача, одна лише відсутність у висновку експерта даних про те, хто був присутній при проведенні експертизи, не може слугувати підставою для його відхилення в якості неналежного та недопустимого доказу в цілому, оскільки присутність будь-яких осіб при дослідженні не може вплинути на його результати з огляду на зроблену експертом відмітку щодо обізнаності про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок;

якщо продавцем надані гарантії щодо якості товару, продавець відповідає за його недоліки, у такому разі діє презумпція вини постачальника (виробника) та настають правові наслідки передання товару неналежної якості передбачені законодавством України. Суд першої інстанції не врахував висновки щодо застосування ст. 679 ЦК України, викладені у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 927/787/19 і те, що відповідач не надав суду жодних доказів того, що відповідні недоліки товару виникли після передачі товару позивачу;

щодо додаткового судового рішення, позивач вважає його таким, що ґрунтується на нез`ясованих обставинах і неналежних доказах. Зазначив, що надані відповідачем докази не підтверджують факт понесення ним витрат на правничу допомогу, пов`язаних з розглядом даної справи. Розрахункові операції вчинені сторонами з порушенням п. 6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29.12.2017 № 148. Надані розрахунок-обґрунтування, квитанція до прибуткового касового ордера та ордер на надання правничої допомоги містять посилання на інший договір, який відсутній у справі.

ТОВ "САН-ТЕХНО" 15.11.2024 через систему "Електронний Суд" подало до суду відзив на апеляційну скаргу.

20.11.2024 ПрАТ "Діпрозв`язок" через систему "Електронний Суд" подало до суду заперечення на відзив, у яких, зокрема, вказує, що відзив на апеляційну скаргу поданий відповідачем поза межами процесуального строку і без обгрунтованого клопотання про його продовження.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження у справі від 04.11.2024, відповідачу було встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

З матеріалів справи вбачається, що зазначена ухвала в електронному вигляді доставлена в електронний кабінет ТОВ "САН-ТЕХНО" 04.11.2024.

Строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом (стаття 113 ГПК України).

Відповідно до статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

За змістом частини 1 статті 119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

ТОВ "САН-ТЕХНО" до суду апеляційної інстанції не подавалась заява (клопотання) про продовження строку на звернення з відзивом, отже, поданий до суду ТОВ "САН-ТЕХНО" відзив залишається без розгляду.

Щодо додаткових письмових пояснень відповідача, поданих до суду 18.01.2025.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 42 ГПК України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Відповідно до частини п`ятої статті 161 ГПК України суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.

Отже, учасник справи може подати додаткові письмові пояснення, в тому числі і у суді апеляційної інстанції, лише з дозволу суду.

Відповідач не просив дозволу подати додаткові письмові пояснення, а суд поза межами процесуального строку не визнавав їх подання необхідним, а тому ці додаткові пояснення колегія суддів вирішила до уваги не брати.

Разом з тим, у судовому засіданні 12.02.2025 представнику відповідача була надана можливість надати пояснення усно, якою він скористався.

Процедура апеляційного провадження

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 (колегія суддів у складі: Ходаківської І.П. - головуючої, Владимиренко С.В., Демидової А.М.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПрАТ "Діпрозв`язок" на рішення від 12.08.2024 та на додаткове рішення господарського суду міста Києва від 16.09.2024 у справі № 910/5051/24 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 04.12.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2024 оголошено перерву у судовому засіданні до 22.01.2025 та продовжено строк розгляду справи.

22.01.2025 у судовому засіданні протокольно оголошено перерву до 12.02.2025.

Присутні у судовому засіданні 12.02.2025 представники ПрАТ "Діпрозв`язок" підтримали апеляційну скаргу і просили її задовольнити.

Присутні у судовому засіданні 12.02.2025 представники ТОВ "САН-ТЕХНО" заперечили проти задоволення апеляційної скарги, просили відмовити в її задоволенні.

Фактичні обставини, встановлені місцевим господарським судом і перевірені судом апеляційної інстанції

06.07.2022 між ПрАТ "Діпрозв`язок" (замовник) та ТОВ "САН-ТЕХНО" (виконавець) укладено договір № 06-07П/331 (надалі - Договір), відповідно до умов п. 2.1. якого замовник замовляє і оплачує, а виконавець приймає на себе обов`язки передати у власність замовника комплект обладнання водогрійної котельні з робочим тиском 4 бар на базі двох електрокотлів потужністю 200 кВт (надалі - товар/обладнання), відповідно до Технічного завдання (Додаток № 1 до Договору).

Відповідно до п. 2.3. Договору гарантійний строк на товар становить 2 роки, крім обладнання, перелік якого додається (Додаток № 2 до Договору), з моменту підписання сторонами накладної на товар. У разі виходу з ладу частин комплекту обладнання, зазначеного в пункті 2.1. даного Договору, якщо такий вихід з ладу відбувся з причин, викликаних недоліками експлуатації, а також несанкціонованою заміною комплектуючих, або частин системи, на інші з низькою якістю або недостатніми експлуатаційними характеристиками, такий випадок не є гарантійним (п. 2.4. Договору).

Вартість товару за цим Договором становить 1 324 500,00 грн з ПДВ. Найменування та кількість обладнання, вартість за одиницю зазначається в Специфікації, яка є Додатком № 3 до Договору (п. 3.1. Договору).

Пунктом 3.2. Договору визначено порядок оплати товару, яка має здійснюватися замовником шляхом передоплати в розмірі 485 000,00 грн з ПДВ протягом 5 (п`яти) банківських днів з дня отримання від виконавця рахунку-фактури. Остаточний розрахунок здійснюється протягом 10 (десяти) банківських днів з дати підписання сторонами накладної на обладнання з урахуванням попередньої оплати.

Поставка товару відбувається після отримання авансу згідно з п. 3.2. Договору (п. 3.4. Договору).

Розділом 6 Договору сторонами погоджено порядок здачі-приймання товару.

Так, відповідно до пунктів 6.1.-6.4. Договору протягом п`яти робочих днів з моменту повідомлення виконавцем про готовність обладнання до відвантаження замовник може, але не зобов`язаний надіслати свого представника для прийомки обладнання. Датою відвантаження обладнання вважається дата товарно-транспортної накладної. Замовник протягом п`яти робочих днів з моменту пуску в експлуатацію обладнання, змонтованого під наглядом виконавця згідно Технічного завдання (Додаток № 1 до Договору), здійснює прийомку, або протягом цього строку направляє виконавцю мотивовану відмову від приймання обладнання в письмовому вигляді. Мотивована відмова має вказувати на виявлені недоліки в роботі обладнання та/або відступлення від умов цього Договору. В разі мотивованої відмови замовника від прийняття товару сторони складають Акт з переліком недоліків та строків їх усунення. Мотивовані недоліки усуваються виконавцем за власний рахунок.

Обладнання вважається таким, що прийнято замовником, в разі: ненаправлення замовником мотивованої відмови від прийняття обладнання протягом строку, встановленому в п. 6.2. цього Договору; усунення виконавцем недоліків, вказаних в Акті згідно з п. 6.3. цього Договору (в такому разі обладнання буде вважатись прийнятим замовником в день, коли відбудеться усунення таких недоліків і який вказується в Акті усунення недоліків); підписання сторонами накладної на обладнання.

Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до моменту виконання сторонами своїх зобов`язань по цьому Договору (п. 7.2. Договору).

Сторонами підписано Технічне завдання, Перелік обладнання, на яке не розповсюджується гарантія виконавця, Специфікацію, які є Додатками №№ 1, 2, 3 до Договору, відповідно.

На виконання умов Договору позивач здійснив передоплату за товар у розмірі 485 000,00 грн з ПДВ, що підтверджується платіжними інструкціями від 30.08.2022 №№ 331, 332, 333.

Після отримання передоплати відповідач поставив позивачу обладнання за Договором на суму 1 324 500,00 грн з ПДВ, що підтверджується актами передачі готової продукції від 28.10.2022 № 4/28 та віл 06.12.2022 № 5/06, а також видатковою накладною від 30.01.2023 № 05, які підписані сторонами та скріплені їх печатками.

Після здійснення відповідних поставок позивач перерахував кошти на рахунок відповідача за поставлений останнім товар у загальному розмірі 639 500,00 грн, підтвердженням чого є платіжні інструкції від 28.10.2022 № 25, від 20.12.2022 № 682 та від 12.01.2023 № 803.

Всього позивачем сплачено коштів за поставлений відповідачем за Договором товар у розмірі 1 124 500,00 грн з ПДВ.

Листом від 25.05.2023 № 181/14 позивач звернувся до відповідача, у якому просив надати технічну документацію (технічні паспорти, сертифікати відповідності, формуляри тощо) на поставлені за Договором теплові акумулятори у кількості 10 шт.

У відповідь на вказаний лист відповідач листом від 30.08.2023 № 1_30 підтвердив не передачу ним позивачу відповідної технічної документації на поставлені 10 теплових акумуляторів, зазначивши, що така документація буде надана після здійснення позивачем повної оплати за поставлений товар.

Надалі позивач звернувся до відповідача із вимогою від 06.09.2023 № 288/04, у якій повідомив про те, що надані на два електрокотла технічні паспорти та сертифікати відповідності містять недостовірні дані, а поставлені теплові акумулятори не відповідають встановленим до них вимогам щодо якості. У зв`язку із зазначеним, позивач із посиланням на п. 2.3. Договору, просив усунути недоліки у документації на електрокотли та надати технічну документацію та сертифікати на теплові акумулятори. Вказану вимогу відповідач отримав 11.09.2023, однак відповіді на неї не надав.

У зв`язку з викладеним, 09.04.2024 позивач звернувся до відповідача з вимогою від 08.04.2024 № 176/04, до якої долучив висновок експерта від 05.03.2024 № 02/02/2024 щодо невідповідності теплових акумуляторів вимогам щодо якості та на підставі ч. 5 ст. 268 ГК України та ч. 3 ст. 651, ч. 2 ст. 678 ЦК України повідомив відповідача про відмову від Договору та вимагав повернути сплачену за поставлений товар суму коштів у розмірі 1 124 500,00 грн. Дана вимога отримана відповідачем 15.04.2024.

Враховуючи залишення відповідачем вимог позивача без відповіді та задоволення, останній звернувся із даним позовом до суду, у якому із посиланням на ч. 5 ст. 268 ГК України та ч. 2 ст. 678 ЦК України просить стягнути з відповідача сплачену суму коштів за поставлений товар у розмірі 1 124 500,00 грн.

Відповідач заперечив проти задоволення позову, вказавши на недоведення позивачем належними доказами невідповідності поставленого товару вимогам щодо якості. Товар передано позивачу із усіма необхідними на нього документами та сертифікатами. На переконання відповідача, даний позов подано лише з метою незаконного збагачення позивача, враховуючи, що позивач протягом двох років використовує поставлене обладнання, при чому, питання про його повернення не ставить. Також відповідач вказав на недобросовісність позивача, оскільки останнім не сплачено кошти за товар у повному обсязі.

Отже спір виник з приводу наявності у позивача права вимагати повернення сплаченої ним грошової суми за поставлений йому товар, який на його думку неналежної якості і має істотні недоліки, які не можна усунути.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи.

Відповідно до приписів частин 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно з статтею 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

За приписами ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

За положеннями частин 1, 2 статті 673 ЦК України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується.

Умова договору щодо якості продукції характеризує предмет купівлі-продажу (поставки) з точки зору придатності до використання за цільовим призначенням. Якість продукції - це сукупність властивостей і характеристик, які відображають рівень новизни, надійність, довговічність, економічність продукції (товарів) і зумовлюють її здатність задовольнити відповідно до свого призначення потреби споживача. Предметом договору купівлі-продажу (поставки) може бути річ тільки належної якості, що обумовлена договором.

Норми статей 675, 678, 679, 680 ЦК України передбачають, зокрема, що товар, який продавець передає або зобов`язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості у момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу.

Гарантії якості товару, визначені статтею 675 ЦК України, вказують, зокрема, що договором або законом може бути передбачений строк, протягом якого продавець гарантує якість товару (гарантійний строк) (ч. 2 ст. 675 ЦК України), тобто, строк, протягом якого виробник (продавець) зобов`язаний забезпечити застосування (використання) товару за призначенням. В такому разі продавець приймає на себе зобов`язання, що товар відповідатиме вимогам покупця не лише на час його передачі, але й на строк, встановлений договором.

Гарантійний строк починається з моменту передання товару покупцеві, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 676 ЦК України).

Відповідно до частин 1-6 статті 269 ГК України строки і порядок встановлення покупцем недоліків поставлених йому товарів, які не могли бути виявлені при звичайному їх прийманні, і пред`явлення постачальникові претензій у зв`язку з недоліками поставлених товарів визначаються законодавством відповідно до цього Кодексу. Стандартами, технічними умовами (у разі наявності) або договором щодо товарів, призначених для тривалого користування чи зберігання, можуть передбачатися більш тривалі строки для встановлення покупцем у належному порядку зазначених недоліків (гарантійні строки). Сторони можуть погодити в договорі гарантійні строки більш тривалі порівняно з передбаченими стандартами або технічними умовами (у разі наявності).

Гарантійний строк експлуатації обчислюється від дня введення виробу в експлуатацію, але не пізніше одного року з дня одержання виробу покупцем (споживачем), а щодо виробів народного споживання, які реалізуються через роздрібну торгівлю, - з дня роздрібного продажу речі, якщо інше не передбачено стандартами, технічними умовами (у разі наявності) або договором. Гарантійний строк придатності та зберігання товарів обчислюється від дня виготовлення товару.

Постачальник (виробник) гарантує якість товарів у цілому. Гарантійний строк на комплектуючі вироби і складові частини вважається рівним гарантійному строку на основний виріб, якщо інше не передбачено договором або стандартами, технічними умовами (у разі наявності) на основний виріб.

Постачальник (виробник) зобов`язаний за свій рахунок усунути дефекти виробу, виявлені протягом гарантійного строку, або замінити товари, якщо не доведе, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання виробу. У разі усунення дефектів у виробі, на який встановлено гарантійний строк експлуатації, цей строк продовжується на час, протягом якого він не використовувався через дефект, а при заміні виробу гарантійний строк обчислюється заново від дня заміни.

Разом із цим, ст. 678 ЦК України передбачено правові наслідки передання товару неналежної якості.

За частиною першою статті 678 ЦК України покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

Згідно з частиною другою статті 678 ЦК України у разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов`язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з`явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару.

Аналіз наведеної норми свідчить про те, що вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми або його заміни покупець має право лише у випадку, якщо недоліки товару є істотними.

Тобто відповідно до вимог закону істотними недоліками вважаються:

невиправні недоліки, які визначають неможливість фізичного усунення порушення вимог щодо якості товару;

недоліки, усувати які економічно невигідно, зумовлюють наявність такого порушення вимог щодо якості товару, усунення якого пов`язане із значними витратами, замість яких доцільніше придбати інший товар;

повторні недоліки визначають такий стан товару, за якого вони постійно повторюються незалежно від їх усунення.

У разі застосування судом вимог частини другої статті 678 ЦК України для вирішення спору слід з`ясовувати обставини істотності порушення вимог щодо якості товару. Виявлення у проданому товарі звичайних (несуттєвих) недоліків не надає покупцеві право відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар суми або вимагати заміни товару. Такі висновки сформовано у постановах Верховного Суду у справах №№ 910/7195/21, 921/765/20, 910/10585/23, 910/13396/23.

В силу положень статті 679 ЦК України продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві, або з причин, які існували до цього моменту. Якщо продавцем надані гарантії щодо якості товару, продавець відповідає за його недоліки, якщо він не доведе, що вони виникли після його передання покупцеві внаслідок порушення покупцем правил користування чи зберігання товару, дій третіх осіб, випадку або непереборної сили.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення містить ст. 193 ГК України.

Статтею 615 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що частину товару (теплові акумулятори) передано позивачу 28.02.2022 за актом передачі готової продукції № 4/28, а іншу частину (електрокотли та кабелі) - 06.12.2022 за актом передачі готової продукції № 5/06.

Виходячи з умов пунктів 6.2.-6.4. Договору, після передачі виконавцем товару замовнику має здійснюватися пуск обладнання в експлуатацію, після чого відбувається прийомка товару, підтвердженням якої є підписання сторонами накладної на обладнання.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 30.01.2023 сторонами підписано та скріплено печатками видаткову накладну № 05 без будь-яких зауважень, яка відповідно до п. 6.4. Договору є підтвердженням прийняття замовником обладнання. В матеріалах справи відсутні докази наявності на момент приймання товару (30.01.2023) письмових претензій та/або повідомлень про невідповідність товару вимогам щодо його якості.

Отже, товар прийнятий позивачем (замовником) без зауважень.

Водночас, судом першої інстанції досліджувалась заява щодо термінового усунення недоліків обладнання від 31.01.2023 № 40/04, у якій позивач просив відповідача направити фахівця для огляду та усунення виявлених недоліків електрокотлів САН Е-200 кВт за адресою: вул. Солом`янська, 3, м. Київ, а також надати відповідну документацію на зазначений товар.

Втім, у матеріалах справи відсутня мотивована відмова позивача від товару, оформлена відповідно до умов пунктів 6.2., 6.3. Договору, як і відсутній Акт з переліком недоліків обладнання. Вказана вище заява позивача від 31.01.2023 № 40/04 не може вважатись такою мотивованою відмовою від товару, оскільки направлена вже після прийомки товару, в той час як мотивована відмова має бути надана протягом строку прийомки товару. Крім того, така заява стосується лише електрокотлів, а не теплових акумуляторів, про неналежну якість яких вказує позивач. При цьому, подальші звернення позивача до відповідача стосувалися виключно непередання документації на електрокотли, жодних вимог про усунення його недоліків щодо якості не заявлялось.

Так само, щодо теплових акумуляторів, у листі від 25.05.2023 № 181/14 та вимозі від 06.09.2023 № 288/04 до відповідача позивач акцентував увагу виключно на непереданні йому документації на цей товар, не вимагаючи здійснення заміни неякісного товару (теплових акумуляторів). Однак, вже після проведення товарознавчого дослідження 05.03.2024 щодо поставленого, зокрема, за Договором товару, більше ніж через рік з дати його прийняття (30.01.2023), позивач у вимозі від 08.04.2024 № 176/04 зазначає про те, що поставлені відповідачем теплові акумулятори не відповідають вимогам щодо якості такого роду товарів та по суті є ємностями, виготовленими кустарним засобом, у зв`язку з чим відмовляється від Договору в повному обсязі.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 та ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Принципи добросовісності, справедливості та розумності є загальною засадою зобов`язального права та регулятором поведінки учасників цивільно-правових відносин; вони застосовуються в усіх зобов`язальних відносинах і кожен учасник повинен їх дотримуватися.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium міститься принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанови Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №910/9397/20, від 10.04.2019 у справі №390/34/17).

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що встановлені обставини свідчать про те, що позивач принципу добросовісності не дотримався та фактично в односторонньому порядку відмовився від виконання Договору, що за приписами ст. 525 ЦК України та ч. 9 ст. 193 ГК України не допускається.

Щодо наданого позивачем висновку експерта від 05.03.2024 № 02/02/2024 за результатами проведення товарознавчої експертизи, слід зазначити таке.

Статтею 1 Закону України "Про судову експертизу" передбачено, що судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Частиною 2 статті 9 Закону України "Про судову експертизу" встановлено, що особа або орган, які призначають або замовляють судову експертизу, можуть доручити її проведення тим судовим експертам, яких внесено до державного Реєстру атестованих судових експертів, або іншим фахівцям з відповідних галузей знань, якщо інше не встановлено законом.

Тобто судова експертиза може проводитись як на підставі рішення суду, так і за ініціативою сторін процесу. При цьому, таку експертизу мають право проводити державні спеціалізовані установи, а також окремі судові експерти, що не є працівниками цих установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань.

Частиною 1 статті 98 ГПК України визначено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи (ч. 3 ст. 98 ГПК України).

Відповідно до ч.ч. 6 - 8 ст. 98 ГПК України у висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім`я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків. Якщо експерт під час підготовки висновку встановить обставини, що мають значення для справи, з приводу яких йому не були поставлені питання, він має право включити до висновку свої міркування про ці обставини.

Відповідно до ст. 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст. 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Суд першої інстанції встановив, що у висновку експерта № 02/02/2024 від 05.03.2024 вказано, що він підготовлений для подання до суду; судовий експерт обізнаний (попереджений) про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку згідно зі ст. 384 Кримінального кодексу України та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків згідно з ст. 385 Кримінального кодексу України; наведено відомості, що судовий експерт Гаврилова К.В. має вищий освітньо-кваліфікаційний рівень - магістр, кваліфікацію судового експерта за спеціальністю 12.1. "Визначення вартості машин, обладнання, сировини та споживчих товарів", стаж роботи експертом товарознавчих досліджень з 2017 року, № свідоцтва 1917 , видане ЦЕКК Міністерства юстиції України, яке дійсне до 17.12.2023. Також наявне посилання на п. 4 наказу Міністерства юстиції України від 14.03.2022 № 1138/5, яким визначено продовжити строк дії свідоцтв про присвоєння кваліфікації судового експерта, який закінчується у період дії воєнного стану або протягом одного місяця після припинення чи скасування воєнного стану.

Втім, зазначений висновок експерта не містить даних про те, хто був присутній при проведенні експертизи, як того вимагає ч. 6 ст. 98 ГПК України.

З висновку експерта вбачається, що на дослідження експерту представлені такі об`єкти: два електрокотли САН-КЕ 200 кВт (заводський № 300120232001, заводський № 30012023200), огляд яких проводився за місцем їх розташування: м. Київ, вул. Солом`янська, буд. 3., однак не зазначено про огляд теплових акумуляторів, щодо яких зроблено висновок про їх невідповідність.

При цьому, як вбачається зі змісту висновку експерта № 02/02/2024 від 05.03.2024, судовим експертом висновки про невідповідність теплових акумуляторів зроблено на підставі відомостей зі звіту ТОВ "ТГ-ЛАЙН" за результатами технічного обстеження із визначення відповідності будівельному законодавству існуючого змонтованого обладнання резервного теплопостачання на базі електрокотлів в адміністративній будівлі за адресою: вул. Солом`янська, 3. Однак, вказаного звіту до матеріалів справи не долучено.

Отже, з урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно відхилив наданий позивачем висновок експерта № 02/02/2024 від 05.03.2024, оскільки не може вважатися належним, достовірним та достатнім доказом наявності обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо стягнення з відповідача вартості поставленого товару за ч. 2 ст. 678 ЦК України,

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 цього ж кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зі змісту вказаної статті випливає, що на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватись із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Товар був прийнятий позивачем без зауважень та почав експлуатуватися.

У позові не зазначено, які з пунктів Технічного завдання (додаток № 1 до укладеного договору) не були виконані відповідачем.

Щодо посилання позивача на відсутність теплоізоляції теплових акумуляторів, то як зазначав у судових засіданнях суду апеляційної інстанції представник відповідача, відповідні роботи виконуються на вимогу замовника і оплачуються додатково за домовленістю сторін. Відсутність теплоізоляції у даному випадку не впливає на роботу обладнання.

Отже, позивачем не доведено належними засобами доказування обставин та факту передачі відповідачем товару із порушенням вимог щодо технічних характеристик у момент поставки, зокрема, факту поставки відповідачем необумовленого договором товару або товару, характеристика якого не відповідає умовам договору.

Щодо доводів позивача про непередання відповідачем всієї документації на товар, суд зазначає таке.

Відповідно до частин 1-5 ст. 268 ГК України якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам (у разі наявності), іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів. Номери та індекси стандартів, технічних умов (у разі наявності) або іншої документації про якість товарів зазначаються в договорі. Якщо вказану документацію не опубліковано у загальнодоступних виданнях, її копії повинні додаватися постачальником до примірника договору покупця на його вимогу. У разі відсутності в договорі умов щодо якості товарів остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних критеріїв якості. Постачальник повинен засвідчити якість товарів, що поставляються, належним товаросупровідним документом, який надсилається разом з товаром, якщо інше не передбачено в договорі. У разі поставки товарів більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами (у разі наявності) чи зразком (еталоном), покупець має право відмовитися від прийняття і оплати товарів, а якщо товари уже оплачені покупцем, - вимагати повернення сплаченої суми.

За змістом статті 666 ЦК України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Так, у своїй вимозі від 06.09.2023 № 288/04 позивач зазначав, що у разі ненадання відповідачем запитуваної документації на поставлений товар, замовником буде повернуто товар як такий, що не відповідає умовам Договору.

Втім, доказів відмови від приймання товару та/або його повернення відповідачу з огляду на відсутність або неналежність технічних паспортів та сертифікатів відповідності на товар матеріали справи не містять.

При цьому, відповідачем підтверджено обставину непередання ним позивачу всієї документації на товар, однак зазначає, що питання щодо зобов`язання відповідача передати таку документацію не ставиться позивачем та не є предметом даного спору.

На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що викладені позивачем обставини щодо поставки відповідачем неякісного товару (з істотними недоліками) не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи. Оскільки належних та допустимих у розумінні статей 76-77 ГПК України доказів щодо істотного порушення відповідачем умов договору щодо якості товару, поставленого за договором в матеріали справи не надано, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову про стягнення з відповідача сплачених позивачем коштів за поставлений товар.

Наведені висновки суду першої інстанції не суперечать правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах Верховного Суду від 13.12.2019 у справі № 904/5002/18 та від 30.09.2020 у справі № 927/787/19, від 29.07.2021 у справі № 904/5217/19 щодо презумпції вини постачальника (виробника) з огляду на те, що у справі, яка розглядається не було встановлено поставки товару неналежної якості.

Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення.

Відповідно до статті 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

За пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За змістом пункту 9 частини 1 статті 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

За змістом положень пункту 3 частини 1 статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини 3 статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас, частиною 3 цієї статті визначено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, згідно частини 4 зазначеної норми розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У той же час, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Принцип пропорційності є загальним, універсальним принципом права, який вимагає співрозмірного обмеження прав та свобод людини для досягнення публічних цілей.

Обґрунтованість та співмірність понесених витрат на професійну правничу допомогу необхідно досліджувати з урахуванням частини 3 статті 13 ГПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Отже, нормами процесуального законодавства передбачені такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (пункти 33 - 34; 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).

До того ж на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 11.12.2023 у справі № 925/200/22).

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен також враховувати, що:

- не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі №922/1964/21);

- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц);

- суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц).

Таким чином, у вирішенні заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд керуючись принципами пропорційності та справедливості, закріпленими у статтях 2 та 15 ГПК України має обов`язок дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 20.08.2024 відповідач звернувся до суду першої інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 200 000,00 грн.

На виконання вимог п. 8 ч. 3 ст. 165 та ч. 8 ст. 129 ГПК України відповідачем у відзиві на позовну заяву був зазначений попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат (80 000 грн) та зроблено про це відповідну заяву до закінчення судових дебатів, що вбачається з протоколу судового засідання від 12.08.2024.

09.09.2024 до суду першої інстанції від позивача надійшли заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 200 000,00 грн, відповідачем надано: договір № 21/04 про надання правничої допомоги від 21.04.2024, акт виконаних робіт від 12.08.2024 до договору про надання правничої допомоги № 21/04 від 21.04.2024, розрахунок-обґрунтування суми сплаченого гонорару за надану правничу допомогу від 12.08.2024, квитанцію до прибуткового касового ордера від 12.08.2024.

Представництво інтересів відповідача при розгляді даної справи в господарському суді міста Києва здійснював адвокат Кибало Андрій Ярославович (ордер серія АІ № 1462928 від 01.05.2024).

Суд встановив, що 21.04.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "САН-ТЕХНО" та Адвокатським об`єднанням "Харченко та партнери" (надалі - адвокатське об`єднання) укладено договір про надання правничої допомоги № 21/04, відповідно до якого адвокатським об`єднанням взято на себе зобов`язання по наданню юридично-консультативної допомоги та захисту інтересів відповідача в Господарському суді міста Києва в обсязі та за вимогами з усіма правами, передбаченими ГПК України, ГК України та цим договором.

Пунктом 2.2. договору про надання правничої допомоги № 21/04 визначено, що для виконання угоди, по узгодженню із відповідачем, адвокатське об`єднання своїм рішенням призначає адвоката Кибало Андрія Ярославовича, а по необхідності залучаються інші фахівці.

Відповідно до п. 3.1. договору про надання правничої допомоги № 21/04, розрахунки за виконану роботу проводяться відповідачем виходячи із вартості 1 години роботи адвоката - 3000,00 грн, а також додатково сплачується 10% винагороди від суми гонорару в разі досягнення позитивного результату по справі.

12.08.2024 сторонами договору про надання правничої допомоги № 21/04 складено та підписано Акт виконаних робіт до договору про надання правничої допомоги № 21/04 від 21.04.2024, відповідно до якого вартість виконаних робіт згідно вказаного договору склала 200 000,00 грн, в обґрунтування якої надано розрахунок від 12.08.2024.

Водночас, позивач заперечував щодо покладення на нього вказаної суми витрат на професійну правничу допомогу відповідача, вказуючи, що долучені відповідачем до заяви про ухвалення додаткового рішення документи не підтверджують факт понесення заявлених витрат. Так, зокрема, позивач зазначав, що ні договір від 21.04.2024, ні акт виконаних робіт від 12.08.2024 не містять посилань на справу № 910/5051/24, а наданий розрахунок заявленої суми витрат від 12.08.2024 хоч і містить посилання на судову справу, втім у ньому згадується інший договір, а саме № 24/04 від 21.04.2024, а не № 21/04 від 21.04.2024. Також посилання на інший договір міститься у долученій відповідачем квитанції до прибуткового касового ордера від 12.08.2024. При цьому, сама квитанція, на думку позивача, є неналежним доказом здійснення оплати за надані адвокатом послуги, оскільки суперечить п. 6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29.12.2017 № 148. Крім зазначеного, позивач посилався також і на неспівмірність заявленої суми витрат на правничу допомогу із складністю даної справи.

Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обґрунтованість та співмірність понесених витрат на професійну правничу допомогу слід досліджувати з урахуванням ч. 3 ст. 13 ГПК України, згідно з якою кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 74 ГПК України. Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17.02.2021 у справі № 922/2875/18 та від 19.08.2021 у справі № 910/11547/19, від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20.

Види робіт або послуг адвоката, витрат, про відшкодування яких у справі заявлено вимогу, мають відповідати умовам договору про надання правової допомоги, положенням Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" і процесуального закону (постанова Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 910/23210/17).

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Ціна договору, тобто розмір адвокатського гонорару, може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата, кожний з яких відрізняється порядком обчислення. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 922/1948/19, від 12.08.2020 у справі № 916/2598/19, від 30.07.2019 у справі № 911/1394/18).

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Така позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 910/12876/19.

Оцінюючи подані відповідачем докази на підтвердження заявленого до стягнення з позивача розміру витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції зазначив, що такими доказами підтверджується факт надання адвокатом Кибало А.Я. ТОВ "САН-ТЕХНО" правової допомоги у господарському суді міста Києва у справі № 910/5051/24. Так, адвокатом було підготовлено та подано відзив на позовну заяву, заперечення на відповідь на відзив, забезпечено участь у судових засіданнях 29.05.2024, 19.06.2024, 01.07.2024, 12.08.2024.

Зокрема, перераховані вище адвокатські послуги були відображені у розрахунку-обґрунтуванні суми сплаченого гонорару за надану правничу допомогу від 12.08.2024, який містить посилання на справу № 910/5051/24.

Актом виконаних робіт від 12.08.2024 до договору про надання правової допомоги № 21/04 від 21.04.2024 підтверджується надання відповідачу адвокатських послуг адвокатським об`єднанням на суму 200 000,00 грн.

Суд першої інстанції відхилив доводи позивача щодо відсутності належних доказів витрат відповідача на правову допомогу на вказану суму, оскільки із назви акту виконаних робіт від 12.08.2024 вбачається, що він складений на виконання договору про надання правової допомоги № 21/04 від 21.04.2024, на підставі якого адвокат Кибало А.Я. здійснював представництво інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю "САН-ТЕХНО" (відповідно до ордеру серії АІ № 1462928 від 01.05.2024). При цьому, матеріалами справи підтверджується наявність правовідносин відповідача з адвокатським об`єднанням та фактичне надання адвокатом такого об`єднання відповідачу правничої допомоги.

Судом також враховано, що наданий відповідачем розрахунок зазначеної в акті виконаних робіт вартості адвокатських послуг містить посилання на справу №910/5051/24, а наявності будь-яких інших договорів, укладених відповідачем із адвокатським об`єднанням, зокрема, від 24.04.2024 № 24/04 або від 21.04.2024 № 24/04, не встановлено. Водночас, акт виконаних робіт та розрахунок - обґрунтування складені у дату прийняття судом рішення у даній справі.

Відповідно до практики ЄСПЛ, при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, п. 29, 26.07.2007; "ТОВ "Фріда" проти України", заява № 24003/07, п. 33, 08.12.2016). Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 та від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, а також у додатковій постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 08.03.2023 у справі № 873/52/22.

З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції допустив можливість технічної помилки при зазначенні у змісті акту виконаних робіт від 12.08.2024 та розрахунку - обґрунтуванні від 12.08.2024, в той час як неврахування вказаних доказів із зазначених причин було б проявом надмірного формалізму, який обмежує сторону судового провадження права на відшкодування судових витрат, яке є однією із основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

В свою чергу, суд першої інстанції врахував заперечення позивача із посиланням на п. 6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29.12.2017 № 148, однак зазначає, що надана відповідачем квитанція до прибуткового касового ордера не є ключовим доказом у вирішенні питання про відшкодування витрат на правничу допомогу, оскільки витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено. Така позиція висловлена Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.03.2019 у справі № 922/445/19, Верховним Судом у постановах від 29.10.2020 у справі № 686/5064/20, від 19.01.2022 у справі № 910/789/21.

Таким чином, місцевий суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджується факт надання відповідачу правничої допомоги адвокатом Кибало А.Я. відповідно до договору про надання правової допомоги № 21/04 від 21.04.2024 та акту виконаних робіт від 12.08.2024, чого позивачем не було спростовано.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині ч. 4 ст. 129 ГПК України. Проте, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Оцінивши у порядку ст. 86 ГПК України надані відповідачем докази витрат на послуги адвоката, враховуючи заперечення позивача, фактичний обсяг наданих адвокатом послуг відповідачу у суді та витрачений ним час, обґрунтованість поданих адвокатом процесуальних документів, зважаючи на ступінь складності цієї справи, виходячи з критерію реальності, пропорційності до предмета спору і розумності розміру цих витрат, суд дійшов висновку про надмірність заявлених до відшкодування витрат на правничу допомогу, порівняно зі складністю даної справи, характером наявних у справі доказів та часом, який був об`єктивно необхідний для надання правничої допомоги. Крім того, до переліку послуг було включено такі, що не підтверджені жодними доказами, а саме: "консультація щодо можливої мирової угоди, варіанти, її наслідки".

Щодо включення до суми витрат на правничу допомогу гонорару за виконану роботу у розмірі 10 % від позову, так званого "гонорару успіху", суд зазначає таке.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, дійшла висновку про можливість існування "гонорару успіху" як форми оплати винагороди адвокату; визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як "гонорар успіху", що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява №31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

З урахуванням наведеного, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Суд першої інстанції, зважаючи на положення ст. 126 ГПК України, дослідивши докази, надані заявником на підтвердження понесених судових витрат, практику ЄСПЛ та Верховного Суду, дійшов обґрунтованого висновку, що "гонорар успіху" у даному випадку не був необхідним, а його відшкодування, з огляду на узгоджені між відповідачем та адвокатським об`єднанням ціни на адвокатські послуги, які фактично були надані, матиме надмірний характер.

При цьому стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для покладення на позивача суми узгодженого між відповідачем та адвокатським об`єднанням "гонорару успіху".

Отже, з огляду на характер спірних правовідносин, фактичний обсяг наданих адвокатом послуг відповідачу у суді та витрачений ним час, обґрунтованість поданих адвокатом процесуальних документів, виходячи з критерію реальності, пропорційності до предмета спору і розумності розміру заявлених позивачем витрат, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що обґрунтованим та таким, що відповідатиме обставинам цієї справи розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 93 000,00 грн.

Висновки суду першої інстанції відповідають положенням статей 123, 126, 129, 244 ГПК України та прийняті з урахуванням всіх необхідних принципів та критеріїв розподілу судових витрат на оплату послуг адвоката, та на підставі поданих сторонами доказів.

Необхідно зазначити, що вирішення питання щодо розподілу витрат на оплату послуг адвоката є дискрецією суду, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності та реалізується ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження та оцінки доказів за правилами статей 210, 86 ГПК України.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції зазначає, що місцевий суд обґрунтовано задовольнив частково заяву відповідача про ухвалення додаткового рішення та стягнув з позивача на користь відповідача 93 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених останнім під час перегляду справи у суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не отримали підтвердження, таким чином, колегія суддів зазначає, що скарга є необґрунтованою, а тому додаткове рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін.

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вказаних висновків.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до вимог статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно пункту 1 частини першої статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши рішення суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, встановивши, що відповідні доводи щодо наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Судові витрати

З огляду на те, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, судовий збір за подання апеляційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури "Діпрозв`язок" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 12.08.2024 та додаткове рішення господарського суду міста Києва від 16.09.2024 у справі № 910/5051/24 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повна постанова підписана - 17.02.2025.

Головуючий суддя І.П. Ходаківська

Судді С.В. Владимиренко

А.М. Демидова