Постанова

від 12.02.2025 по справі 554/2399/24

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 554/2399/24

провадження № 61-16239св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Полтавська міська спілка товариств»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду в складі колегії суддів: Карпушина Г. Л., Дряниці Ю. В., Кузнєцової О. Ю. від 28 листопада 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Полтавська міська спілка товариств» (далі - ТОВ «Полтавська міська спілка товариств»), в якому просив:

- скасувати наказ ТОВ «Полтавська міська спілка товариств» від 20 травня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 за невиконання роботодавцем законодавства про працю на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України;

- зобов`язати ТОВ «Полтавська міська спілка товариств» видати наказ про звільнення ОСОБА_1 за невиконання роботодавцем законодавства про працю на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України із зазначенням дати звільнення 26 лютого 2024 року;

- стягнути з ТОВ «Полтавська міська спілка товариств» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час несвоєчасної видачі дублікату трудової книжки НОМЕР_1 з 13 лютого 2020 року по 26 лютого

2024 року в сумі 312 995 грн;

- стягнути з ТОВ «Полтавська міська спілка товариств» на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди за час несвоєчасної видачі дублікату трудової книжки НОМЕР_1 в сумі 687 005 грн.

-

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач працював у відповідача на різних посадах. Розпорядженням від 04 червня 2019 року позивача звільнено з підприємства за прогули датою 07 грудня 2018 року. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 01 жовтня 2019 року у справі № 554/5630/19 звільнення за прогули визнано незаконним та скасовано розпорядження

від 04 червня 2019 року. Змінено дату і формулювання причин звільнення

«20 травня 2019 року за невиконання роботодавцем законодавства про працю за статтею 38 КЗпП України». Постановою Полтавського апеляційного суду

від 02 грудня 2019 року у справі № 554/5630/19 відповідача зобов`язано видати трудову книжку серії НОМЕР_2 , яку він протиправно не видав при звільненні. Позивачем звернуто постанову до виконання і виконавче провадження відкрито.

Указував, що 26 лютого 2024 року державним виконавцем Шевченківського ВДВС складено акт прийому-передачі дублікату трудової книжки, зазначено, що відповідач втратив трудову книжку № НОМЕР_3 , яку він мав видати на виконання постанови Полтавського апеляційного суду від 02 грудня 2019 року у справі

№ 554/5630/19, а тому на виконання вимог Інструкції по заповненню трудових книжок видано її дублікат НОМЕР_1 . Того ж дня було закінчено виконавче провадження.

Зазначав, що у зв`язку із невчасною видачею трудової книжки є підстави для зміни дати звільнення позивача на 26 лютого 2024 року та стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки за період з 13 лютого 2020 року по 26 лютого 2024 року у сумі 312 995,00 грн.

Окрім того вказував, що у зв`язку із несвоєчасною видачею дублікату трудової книжки і втратою відповідачем оригіналу є підстави для стягнення моральної шкоди.

Зазначав, що трудова книжка НОМЕР_2 була видана ще під час першого працевлаштування в житті і містила інформацію про увесь трудовий шлях позивача.

Наголошував на тому, що невидача оригіналу трудової книжки завдала позивачу суттєву моральну шкоду та життєві незручності, оскільки він не міг підтвердити свій трудовий стаж, що необхідно було для участі у різних конкурсах. Також відсутність трудової книжки унеможливлювала працевлаштування позивача взагалі, а відновити інформацію є неможливим так як він починав свій трудовий шлях у 1979 році у Донецькій області, а тому вважає, що 687 005,00 грн, буде достатнім та обґрунтованим розміром моральної шкоди.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 30 липня 2024 року провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Полтавська міська спілка товариств» про скасування наказу ТОВ «Полтавська міська спілка споживчих товариств» від 29 травня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 за невиконання роботодавцем законодавства про працю на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, - закрито у зв`язку із відсутністю предмета спору.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 30 липня 2024 року

у складі судді Савченко Л. І. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов`язано ТОВ «Полтавська міська спілка товариств» видати наказ про звільнення ОСОБА_1 за невиконання роботодавцем законодавства про працю за частиною третьою статті 38 КЗпП України із зазначенням дати звільнення 26 лютого 2024 року та внести відповідний запис до трудової книжки позивача.

Стягнуто з ТОВ «Полтавська міська спілка товариств» на користь

ОСОБА_1 середній заробіток за час несвоєчасної видачі дублікату трудової книжки НОМЕР_1 з 22 липня 2020 року по 26 лютого 2024 року в сумі 190 767,80 грн.

Стягнуто з ТОВ «Полтавська міська спілка товариств» на користь

ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди за час несвоєчасної видачі дублікату трудової книжки НОМЕР_1 в сумі 10 000,00 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий суд виходив із того, що оскільки датою вручення трудової книжки є 26 лютого 2024 року наявні підстави для зобов`язання відповідача видати наказ про звільнення

ОСОБА_1 за невиконання роботодавцем законодавства про працю за частиною третьою статті 38 КЗпП України із зазначенням дати звільнення

26 лютого 2024 року та внести відповідний запис до трудової книжки, що узгоджується із пунктом 4.1., 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці, Міністерством юстиції та Міністерством соціального захисту населення від 29 липня 1993 року № 58.

Ураховуючи, що трудова книжка позивачу була вручена 26 лютого 2024 року, наявні правові підстави для стягнення із відповідача на користь позивача середнього заробітку за час несвоєчасної видачі такої книжки.

Оскільки відповідачем порушено трудове законодавство, а саме несвоєчасно видано дублікат трудової книжки НОМЕР_1 , не видано її оригінал серії

НОМЕР_2 , що позбавило позивача на працевлаштування із врахуванням наявного у нього трудового стажу, враховуючи характер, тривалість та наслідки порушення, принцип розумності, виваженості та справедливості, місцевий суд дійшов висновку про стягнення на відшкодування моральної шкоди

10 000,00 грн. Заявлений позивачем розмір моральної шкоди, місцевий суд вважав завищеним та необґрунтованим саме в такому розмірі.

Місцевий суд врахувавши, що позовні вимоги задоволено частково, дійшов висновку, що загалом розмір витрат на правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 5 400,00 грн.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Полтавського апеляційного суду від 28 листопада 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу представника ТОВ «Полтавська міська спілка споживчих товариств» задоволено частково.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 30 липня 2024 року в частині стягнення середнього заробітку за час несвоєчасної видачі дублікату трудової книжки НОМЕР_1 , відшкодування моральної шкоди та судових витрат - скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог в цій частині відмовлено.

В іншій частині рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 30 липня 2024 року залишено без змін.

Компенсовано ТОВ «Полтавська міська спілка товариств» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України 11 977 грн сплаченого судового збору.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами винних дій відповідача у затримці видачі дублікату трудової книжки та відсутні докази того, що у зв`язку із затримкою видачі дублікату трудової книжки мав місце вимушений прогул позивача та були перешкоди для його працевлаштування, а тому відсутні підстави для задоволення позову в цій частині.

Оскільки вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди є похідними і обґрунтовуються виною ТОВ «Полтавська спілка товариств» в тому, що позивач несвоєчасно отримав трудову книжку, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні цих вимог.

Апеляційний суд вважав, що клопотання представника відповідача про відшкодування витрат на правничу допомогу слід залишити без розгляду, оскільки матеріалами справи не підтверджено виконання представником відповідача вимог ЦПК України щодо направлення іншим учасникам справи клопотання про стягнення витрат на правову допомогу з приєднаними до нього додатками як доказ понесених витрат на правничу допомогу.

Узагальнені доводи касаційної скарги

05 грудня 2024 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, у якій просив її скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди та в цій частині направити справу до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 25 січня 2018 року у справі № 761/18931/15-ц, від 04 листопада 2020 року у справі № 812/390/16, від 14 липня 2021 року у справі № 569/6979/20, від 30 червня 2022 року у справі № 640/1175/20 тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник оскаржує судові рішення з передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав (вказує на порушення судом норм процесуального права, оскільки апеляційний суд розглянув справу у неповноважному складі у зв`язку із безпідставною відмовою у задоволенні відводу суддям (пункти 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 06 лютого 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

ОСОБА_1 працював в Полтавській обласній спілці споживчих товариств на різних посадах до 2019 року, яка у 2023 році реорганізована

в ТОВ «Полтавська міська спілка товариств».

Розпорядженням від 04 червня 2019 року ОСОБА_1 звільнено з підприємства за прогули з 07 грудня 2018 року.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 01 жовтня 2019 року у справі № 554/5630/19 визнано протиправним і скасовано розпорядження Полтавської обласної спілки споживчих товариств від 04 червня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади помічника голови правління з економічної та інформаційної безпеки на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України з 07 грудня 2018 року; змінено формулювання підстав та дати звільнення та вважається, що ОСОБА_1 звільнений з Полтавської обласної спілки споживчих товариств за власним бажанням у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України з 20 травня 2019 року; зобов`язано Полтавську обласну спілку споживчих товариств внести запис до трудової книжки ОСОБА_1 про його звільнення з посади помічника голови правління з економічної та інформаційної безпеки за власним бажанням, у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, на підставі статті 38 КЗпП України, з 20 травня 2019 року.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 02 грудня 2019 року у справі № 554/5630/19 рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 01 жовтня 2019 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог про покладення на Полтавську обласну спілку споживчих товариств обов`язку видати ОСОБА_1 трудову книжку серії НОМЕР_2 із записом про звільнення з 20 травня 2019 року за частиною третьою статті 38 КЗпП України, копію наказу про звільнення з 20 травня 2019 року за частиною третьою статті 38 КЗпП України, копії всіх наказів про надання йому відпусток а також довідку із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати за весь період його роботи скасовано, ухвалено у цій частині нове рішення. Зобов`язано Полтавську обласну спілку споживчих товариств надати ОСОБА_1 трудову книжку серії НОМЕР_2 із записом про звільнення з 20 травня 2019 року за частиною третьою статті 38 КЗпП України, зобов`язано Полтавську обласну спілку споживчих товариств надати ОСОБА_1 копію наказу про звільнення з 20 травня 2019 року за частиною третьою статті 38 КЗпП України, копії всіх наказів про надання йому відпусток а також довідку із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати за весь період його роботи. В іншій частині рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 01 жовтня 2019 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 554/5630/19 постанову Полтавського апеляційного суду від 2 грудня 2019 року в частині задоволення позовних вимог щодо видачі наказу про звільнення від 20 травня 2019 року за частиною третьою статті 38 КЗпП України скасовано, залишено в силі в цій частині рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 1 жовтня 2019 року. В іншій частині рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 1 жовтня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 2 грудня 2019 року залишено без змін.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 25 січня 2022 року (справа № 554/9488/20) позов ОСОБА_1 до Полтавської обласної спілки споживчих товариств про стягнення середнього заробітку за час затримки у видачі трудової книжки задоволено, стягнуто середній заробіток за період

з 13 жовтня 2020 року до 25 січня 2022 року у розмірі 97 064,15 грн. Постановою Полтавського апеляційного суду від 05 травня 2022 року рішення районного суду скасовано, в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 06 вересня 2022 року (справа № 554/2989/22) відмовлено ОСОБА_1 у стягненні середнього заробітку за час затримки у видачі трудової книжки за період з 26.01.2022 року по 06.09.2022 року. Постановою Полтавського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року рішення районного суду залишено без змін.

26 лютого 2024 року державним виконавцем Шевченківського ВДВС у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у ВП № 62341745 складено акт прийому-передачі дублікату трудової книжки, зазначено, що відповідач втратив трудову книжку серії НОМЕР_2 , яку він мав видати на виконання постанови Полтавського апеляційного суду від 02 грудня 2019 року у справі № 554/5630/19, а тому на виконання вимог Інструкції по заповненню трудових книжок видано її дублікат. Того ж дня закінчено виконавче провадження № 62341745.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки судові рішення оскаржуються лише в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки та відшкодування моральної шкоди, то відповідно до статті 400 ЦПК України їх законність в частині вирішення позовних вимог про скасування наказу про звільнення, зобов`язання видати наказ про звільнення із зазначенням дати 26 лютого 2024 року колегією суддів не перевіряється.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору (частина третя статті 38 КЗпП України).

Згідно зі статтею 47 КЗпП України (в редакції, чинній на день звільнення позивача) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок в строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Відповідно до статті 48 КЗпП України (в редакції, чинній на день звільнення позивача) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуть на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Відповідно до пунктів 2.4, 2.5 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці, Міністерством юстиції та Міністерством соціального захисту населення від 29 липня 1993 року № 58 (далі - Інструкція), записи в трудову книжку при звільненні вносяться власником або уповноваженим ним органом після видачі наказу; з кожним записом, який вноситься до трудової книжки на підставі наказу про звільнення, власник зобов`язаний ознайомити працівника під розписку в особовій картці.

Згідно з пунктами 4.1, 4.2 Інструкції при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним. Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

Відповідно до частини п`ятої статті 235 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

У постанові Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 569/6979/20 вказано, що за змістом частини п`ятої статті 235 КЗпП України середній заробіток у зв`язку із затримкою видачі трудової книжки виплачується працівникові, якщо така затримана призвела до вимушеного прогулу працівника, тобто затримка видачі трудової книжки перешкодила його працевлаштуванню. Отже, для застосування цієї норми права необхідно наявність таких умов як затримка у видачі трудової книжки; вина власника або уповноваженого ним органу; вимушений прогул, викликаний затримкою видачі трудової книжки.

У зазначеній постанові Верховний Суд виходив із того, що оскільки у трудовому праві превалює підхід, за яким вимушений прогул визначають як час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором, то виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов`язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю.

За змістом статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1,2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за своєю правовою природою є різновидом матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником і не входить до структури заробітної плати.

Вичерпний перелік підстав виплати працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу визначено статтями 235, 236 КЗпП України і вони не підлягають розширеному тлумаченню.

Отже, оплата вимушеного прогулу у встановлених указаними статтями КЗпП України випадках є мірою матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю. Підставою матеріальної відповідальності роботодавця є трудове майнове правопорушення, тобто винне протиправне порушення роботодавцем своїх трудових обов`язків, унаслідок чого заподіюється майнова шкода працівникові.

Звертаючись з цим позовом, ОСОБА_1 вказував, що будучи звільненим за рішенням судів 20 травня 2019 року (змінено дату звільнення роботодавцем з 07 грудня 2018 року), дублікат трудової книжки отримав лише 26 лютого

2024 року, а не в день звільнення, тому просив стягнути середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки з 13 лютого 2020 року до 26 лютого

2024 року.

Відмовляючи у задоволенні позову суди виснували, що судовими рішеннями за позовами ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні встановлено факт отримання позивачем трудової книжки 14 червня 2019 року, тому відсутні підстави для матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником.

Колегія суддів вважає такий висновок судів таким, що ґрунтується на вимогах закону та матеріалах справи з огляду на таке.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У постанові Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі

№ 820/17548/14 (адміністративне провадження № К/9901/9245/18) зазначено, що преюдиціальні факти потрібно відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин. Адже преюдиціальні факти - це явища дійсності, істинність яких вже була встановлена у рішенні, що виключає необхідність їх повторного з`ясування, тоді як юридична оцінка фактів - це оціночне судження, зроблене судом в процесі співставлення факту з нормою права, яка регулює відповідну сферу правовідносин.

В іншій постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17

(провадження № 61-26396св18) Верховний Суд зробив висновки про те, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини. Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу.

Суть преюдиції полягає і в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17).

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 25 січня 2022 року (справа № 554/9488/20) позов ОСОБА_1 до Полтавської обласної спілки споживчих товариств про стягнення середнього заробітку за час затримки у видачі трудової книжки задоволено, стягнуто середній заробіток за період

з 13 жовтня 2020 року до 25 січня 2022 року у розмірі 97 064,15 грн. Постановою Полтавського апеляційного суду від 05 травня 2022 року рішення районного суду скасовано, в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 06 вересня 2022 року (справа № 554/2989/22) відмовлено ОСОБА_1 у стягненні середнього заробітку за час затримки у видачі трудової книжки за період з 26.01.2022 року по 06.09.2022 року. Постановою Полтавського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року рішення районного суду залишено без змін.

У зазначених справах судами встановлено, що при звільненні позивача із займаної посади згідно з розпорядженням від 04 червня 2019 року трудова книжка за заявою працівника надіслана йому засобами поштового зв`язку та фактично отримана 14 червня 2019 року, що підтверджується підписом отримувача на поштовому відправленні № 3603926389146. Суди дійшли висновку про те, що роботодавець виконав вимоги статті 47КЗпП України в частині видачі працівникові належно оформленої трудової книжки, тому відсутні підстави для стягнення з нього на користь працівника середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки.

Таким чином, у зазначених справах суди встановили обставину щодо отримання позивачем трудової книжки у червні 2019 року, а тому така обставина в силу вимог статті 82 ЦПК України не підлягає доказуванню в межах цієї справи, отже, є безпідставними вимоги про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки з 13 лютого

2020 року до 26 лютого 2024 року.

Крім того, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що за наявності оригіналу трудової книжки, позивач мав можливість реалізувати своє право на працю.

Позивач не надав належних та допустимих доказів того, що неотримання дублікату трудової книжки йому перешкоджало у працевлаштуванні. Інших доказів які б давали підстави для висновку про те, що затримка видачі трудової книжки призвела до вимушеного прогулу судам не надано.

Таким чином, суд апеляційної інстанції правильно вважав, що відсутні підстави вважати, що у зв`язку із затримкою видачі трудової книжки мав місце вимушений прогул позивача та були перешкоди для його працевлаштування, а на роботодавця слід покласти матеріальну відповідальність у виді стягнення середнього заробітку за вимушений прогул.

Оскільки вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди є похідними та обґрунтовувались протиправністю дій відповідача щодо невидачі трудової книжки, однак такі обставини не підтвердилися, з огляду на отримання позивачем трудової книжки у червні 2019 року, що встановлено судовими рішеннями у справах № №554/9488/20, 554/2989/22, то суд апеляційної інстанції правильно відмовив у позові в цій частині.

У касаційній скарзі позивач посилається на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив його заяву про відвід суддів Карпушина Г. Л. та

Дряниці Ю. В., не звернувши належної уваги на те, що ці судді брали участь у розгляді іншого спору між тими самими сторонами про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки (справа № 554/9488/20), а також у справі № 554/10946/19 про стягнення заборгованості по заробітній платі. На думку скаржника такі обставини свідчать про розгляд цієї справи неповноважним складом суду, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.

Колегія суддів відхиляє такі доводи, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження наявності підстав для відводу суддів позивач не надав.

Відповідно до положень статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 40 ЦПК України питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.

Європейський суд з прав людини вказав, що наявність безсторонності відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Стосовно суб`єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного. Стосовно об`єктивного критерію, то це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими (рішення у справі «Білуха проти України», N 33949/02, § 49-52, від 09 листопада 2006 року).

Статтею 48 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» встановлено, що суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і має наслідком відповідальність, установлену законом.

Частиною четвертою статті 36 ЦПК України встановлено, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Учасники справи не можуть використовувати інститут відводу суддів з метою схиляння суду до ухвалення бажаного для них процесуального рішення.

Необґрунтоване усунення судді від участі у розгляді певної справи є порушенням права на справедливий суд, так само як і незадоволення обґрунтованої заяви про відвід судді.

Суд враховує, що ухвалою Полтавського апеляційного суду від 25 жовтня 2024 року ОСОБА_1. було відмовлено у задоволенні заяви про відвід суддів Карпушина Г. Л. та Дряниці Ю. В. з огляду на те, що наведені у цій заяви доводи свідчать про незгоду заявника із процесуальними рішеннями суддів, прийнятими у межах розгляду справ № № 554/9488/20, 554/10946/19. Питання про відвід колегії суддів передано на розгляд іншому судді, визначеному у порядку частини першої статті 33 ЦПК України.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року також відмовлено позивачу у задоволенні заяви про відвід суддів Карпушина Г. Л. та Дряниці Ю. В., оскільки доводи заявника щодо можливої упередженості та необ`єктивності суддів є його суб`єктивною думкою, яка не ґрунтується на доказах, а їх участь у розгляді інших справ за таким же суб`єктним складом учасників не є підставою для відводу.

Верховний Суд дійшов переконання про відсутність підстав стверджувати, що судді Карпушин Г. Л. та Дряниця Ю. В. виявляли особисту упередженість у цій справі, оскільки безсторонність суддів презюмується, а доказів протилежного заявником не надано, і судом не встановлено.

Позивачем по суті не було наведено доводів, які б свідчили про існування об`єктивних обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності суддів Полтавського апеляційного суду. Подана ним заява про відвід зводилися до незгоди з процесуальними рішеннями суддів у межах розгляду справ № № 554/9488/20, 554/10946/19, що відповідно до частини четвертої статті 36 ЦПК України не можуть бути підставою для їх відводу.

Отже, доводи позивача про упередженість суддів апеляційного суду є неприпустимими, ґрунтуються на припущеннях та не відповідають обставинам справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України,

№ 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 28 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович