Ухвала від 03.03.2025 по справі 463/7774/24

Справа № 463/7774/24

Провадження № 2/461/1162/25

УХВАЛА

03.03.2025 року місто Львів

Галицький районний суд м. Львова у складі головуючого судді Стрельбицького В.В., розглянувши та дослідивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Держави Україна в особі Личаківського районного суду м. Львова, третя особа Президент України Зеленський Володимир Олександрович про відшкодування моральної шкоди,

встановив:

I.Фактичні обставини справи, суть питання, яке вирішується судом

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Держави Україна в особі Личаківського районного суду м. Львова, третя особа Президент України Зеленський Володимир Олександрович про відшкодування моральної шкоди.

У прохальній частині відповідної заяви, крім питань процесуального характеру (прийняття заяви до провадження, визначення порядку розгляду справи, визначення порядку надання доказів суду), позивачі просять:

- визнати дії судді Личаківського районного суду м. Львова Нора Назарія Володимировича порушенням присяги судді;

- стягнути грошові кошти в загальному розмірі 65000 гривень 00 копійок за рахунок коштів Державного бюджету України в якості морального відшкодування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , завданого суддею Личаківського районного суду м. Львова Нором Назарієм Васильовичем під час виконання обов`язків судді.

Ухвалою судді Личаківського районного суду м. Львова від 20.08.2024 матеріали цивільної справи № 463/7774/24 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Держави Україна в особі Личаківського районного суду м. Львова, третя особа Президент України Зеленський Володимир Олександрович про відшкодування моральної шкоди, передано на розгляд до Галицького районного суду м. Львова за підсудністю.

16.09.2024 справа надійшла до Галицького районного суду м. Львова.

Ухвалою від 18.09.2024 матеріали даної справи скеровано за підсудністю до Франківського районного суду міста Львова.

Постановою колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду від 14.01.2025 року вказану ухвалу скасовано, а справу направлено до Галицького районного суду міста Львова для продовження розгляду.

28.02.2025 канцелярією суду справу передано судді для продовження розгляду та після визначення підсудності справи прийнято головуючим до свого провадження.

II.Мотиви та висновки судді, а також положення закону, яким керувався суддя, постановляючи ухвалу

Згідно статті 1 ЦПК України, Цивільний процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч.ч.1,2 ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 13 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів»,висновки щодозастосування нормправа,викладені упостановах ВерховногоСуду,є обов`язковимидля всіхсуб`єктів владнихповноважень,які застосовуютьу своїйдіяльності нормативно-правовийакт,що міститьвідповідну нормуправа. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Частиною 4 ст. 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, правові позиції Верховного Суду України та правові висновки Верховного Суду є джерелами права в Україні.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини 1 статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року (справа №686/31901/19), серед іншого, наведено наступне.

Предметом спору у цій справі є відшкодування шкоди, завданої позивачу ухваленим процесуальним рішенням слідчого судді.

Згідно зі ст.19 Конституції органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами стст.1166, 1167 Цивільного кодексу, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст.1176 ЦК. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч.1 ст.1176 ЦК, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування ч.1 ст.1176 ЦК, в інших випадках завдання шкоди цими органами діють правила ч.6 цієї статті така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (стст.1173, 1174 цього кодексу).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст.1174 ЦК.

Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу.

У постанові ВП ВС від 21.11.2018 у справі №757/43355/16-ц викладено висновок, що позовні вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених ст.1176 ЦК.

Відмовляючи у позові, суди виходили з того, що позивач не надав належних та допустимих доказів неправомірних дій чи бездіяльності слідчого судді, наслідком яких є заподіяння йому моральної та (або) майнової шкоди.

Відповідно до чч.13 ст.263 Цивільного процесуального кодексу судові рішення не відповідають вимогам законності і обґрунтованості, з огляду на таке.

Згідно з чч.1, 11 ст.49 закону «Про судоустрій і статус суддів» від 7.07.2010 №2453-VI суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. За шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.

Законом встановлено імунітет суду, і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено.

Європейський суд з прав людини зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї зі справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що з огляду на обставини тієї справи таке обмеження було пропорційним (рішення від 12.03.2009 у справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України»).

Схожий висновок висловлено Верховним Судом України, зокрема, у постанові ВСУ від 1.03.2017 у справі №6-3139цс16, в якій зазначено, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Утручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне відповідальність, установлену законом (чч.1 та 3 ст.6 закону «Про судоустрій і статус суддів»).

Закони не передбачають розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов`язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.

Оскарження діяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій.

Учинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.

Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Приписи «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (п.1 ч.1 ст.186 ЦПК у редакції, чинній на момент звернення до суду), стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами відповідно цивільного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами.

Позовні вимоги про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства.

Позовні вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених ст.1176 ЦК.

У разі надходження позовної заяви з вимогами про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду(судді) шкоди з підстав, не передбачених ст.1176 ЦК, суд відмовляє у відкритті провадження у справі (п.1 ч.1 ст.186 ЦПК).

Відповідний правовий висновок викладений у постанові ВП ВС від 20.11.2019 у справі №454/3208/16-ц.

За змістом §1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст.6 конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine» від 21.12.2010).

Відсутність правової регламентації можливості оскаржити процесуальні рішення судді інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за такі рішення є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, а також встановленням у законі особливостей відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду.

Правові висновки щодо відповідальності судді чи суду викладені у постановах ВП ВС від 13.06.2018 у справі №454/143/17-ц, від 21.11.2018 у справі №757/43355/16-ц, від 29.05.2019 у справі №489/5045/18, від 20.11.2019 у справі №454/3208/16-ц.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.255 ЦПК суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених стст.1922 цього кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (ч.2 ст.414 ЦПК).

З огляду на підстави та зміст позову, викладені вище мотиви та висновки, позовОсоби 1до держави України в особі Хмельницького міськрайсуду, Державної казначейської служби про відшкодування шкоди не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства, оскільки оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Допущені судами порушення процесуального закону згідно з ч.3 ст.400 та ч.2 ст.414 ЦПК становлять підставу скасування оскаржуваних судових рішень із закриттям провадження у справі за п.1 ч.1 ст.255 ЦПК.

З огляду на зазначені висновки та мотиви, суд касаційної інстанції прийшов до висновку про те, що провадження у такій справі підлягає закриттю.

З матеріалів даної позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися з цим позовом у якому просять суд визнати дії судді Личаківського районного суду м. Львова Нора Назарія Володимировича порушенням присяги судді, тобто фактично просять суд першої інстанції в межах територіальної юрисдикції якого розташований Личаківський районний суд м. Львова надати оцінку процесуальним діям та рішенням зазначеного судді (складу суду) ухваленим та прийнятим під час розгляду іншої цивільної справи за позовом ОСОБА_3 , яка перебувала у провадженні Личаківського районного суду м. Львова, а також встановити факт порушення цим суддею присяги. Тобто фактично позивачі ініціюють питання здійснення дисциплінарного провадження щодо судді судом першої інстанції, що виходить за межі компетенції суду та суперечить нормам ЗУ «Про судоустрій та статус суддів».

Саме з неналежними, на думку позивачів, діями суду під час розгляду зазначеної справи позивачі пов`язують «порушення присяги» суддею Нором Н.В.

Виходячи з наведеного, позивачі вважають, що внаслідок неправомірних дій суду (судді) їм спричинено моральну шкоду, а тому просять ухвалити рішення яким стягнути грошові кошти в загальному розмірі 65000 гривень 00 копійок за рахунок коштів Державного бюджету України в якості морального відшкодування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , завданого суддею Личаківського районного суду м. Львова Нором Назарієм Васильовичем під час виконання обов`язків судді.

Отже, виходячи з наведених доводів та мотивів, встановлених обставин справи та приймаючи до уваги зазначені вище положення чинного законодавства, а також висновки суду касаційної інстанції щодо застосування норм права, суд приходить до висновку про те, що заявлені позивачами вимоги про відшкодування шкоди не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства, оскільки оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Крім того, здійснення де факто процедури дисциплінарного провадження щодо судді місцевим судом суперечить положенням ЗУ «Про судоустрій та статус суддів».

Відповідно до п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України, суддя відмовляєу відкриттіпровадження усправі,якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно з пунктом 1 частини першоїстатті 255 ЦПК України,суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, зокрема, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що законних підстав для відкриття провадження у справі немає, а провадження у справі розпочате у місцевому суді після визначення її підсудності судом апеляційної інстанції підлягає закриттю.

З огляду на вищенаведене та керуючись статтями 186, 255, 260 ЦПК України,

постановив:

у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Держави Україна в особі Личаківського районного суду м. Львова, третя особа Президент України Зеленський Володимир Олександрович про відшкодування моральної шкоди відмовити.

Провадження у справі розпочате судом першої інстанції після надходження матеріалів справи з Львівського апеляційного суду закрити.

Копію даної ухвали скерувати позивачам.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії ухвали суду.

Повний текст ухвали складено 03 березня 2025 року.

Головуючий суддя В.В. Стрельбицький