Ухвала

від 20.02.2025 по справі 910/19274/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

20 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 910/19274/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранець О. М. - головуючий, Губенко Н. М., Мамалуй О.О.,

за участю секретаря судового засідання Москалика О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Майданевича А.Г., Коротун О.М., Суліма В.В.

від 09.09.2024

у справі за позовом ОСОБА_1

до: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопро Компані",

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова"

про визнання недійсними договору купівлі-продажу і угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог,

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1.,

від відповідача-1: не з`явилися,

від відповідача-2: не з`явилися.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтокомплект ЛТД" (змінено назву на Товариство з обмеженою відповідальністю "Автопро Компані") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" про:

- визнання недійсним договору купівлі-продажу від 13.07.2022 № 12, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укравтокомплект ЛТД" (змінено назву на ТОВ "Автопро Компані");

- визнання недійсним підпункту "б" пункту 1.1 угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 13.07.2022 № 1, укладеної між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укравтокомплект ЛТД"(змінено назву на ТОВ "Автопро Компані");

- визнання недійсним підпункту "б" пункту 1.2 угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 13.07.2022 № 1, укладеної між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укравтокомплект ЛТД"(змінено назву на ТОВ "Автопро Компані");

- визнання недійсним пункту 4.2 угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 13.07.2022 № 1, укладеної між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укравтокомплект ЛТД" (змінено назву на ТОВ "Автопро Компані").

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що спірні правочини вчинено з порушенням корпоративних прав позивача, як учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" з 100% часткою в статутному капіталі Товариства, на управління справами Товариства (укладення договору купівлі продажу директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" з перевищенням наданих йому повноважень - без отримання згоди вищого органу Товариства), що відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання недійсними спірного договору та угоди про зарахування зустрічних позовних вимог.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

04.04.2019 рішенням зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбуд Забудова», яке оформлене протоколом №1-04/19, затверджено Статут Товариства у новій редакції.

Відповідно до умов Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбуд Забудова», в редакції на момент укладення оскаржуваних правочинів, вбачається, що єдиним учасником цього Товариства є громадянин України ОСОБА_1 .

Згідно з підпунктом g. пункту 7.4. Статуту до виключної компетенції загальних зборів Товариства віднесено, зокрема, надання попередньої письмової згоди на укладання, зміну та припинення правочинів (договорів, контрактів) та прийняття будь-яких інших зобов`язань товариством на суму, що перевищує 200 000,00 грн (двісті тисяч гривень 00 копійок), у тому числі, укладення договорів, або вчинення кількох однорідних правочинів, що спрямовані на досягнення єдиної мети, загальна сума яких перевищує 200 000, 00 грн.

Пунктом 8.1. Статуту Товариства передбачено, що виконавчим органом Товариства є директор, який здійснює поточне керівництво діяльністю Товариства, є підзвітним зборам учасників та організовує виконання їх рішень.

Укладення, зміна чи припинення договорів (контрактів), вчинення правочинів від імені Товариства, що виходять за межі повноважень директора, здійснюються директором виключно на підставі рішення зборів учасників про укладення, зміну чи припинення такого договору (контракту), вчинення правочину (пункт 8.6 Статуту).

Згідно із наказом від 03.01.2020 на підставі рішення єдиного учасника ТОВ «Укрбуд Забудова» ОСОБА_1. від 03.01.2020 на посаду директора ТОВ «Укрбуд Забудова» призначено Глузд І.І.

28.12.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укравтокомплект ЛТД" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 103 від 28.12.2020 за умовами пункту 1.1 якого продавець зобов`язується доставити і передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити наступний товар, згідно із специфікацією, що є додатком №1 до договору, а саме: Автомобільний кран КС 55727-С-12 (далі - товар) вартістю 4 152 187 грн 60 коп. з ПДВ.

13.07.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" (продавець), в особі директора Глузд Ірини Іванівни, яка діяла на підставі Статуту, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укравтокомплект ЛТД" (покупець) був укладений договір купівлі-продажу № 12, за яким продавець зобов`язується доставити і передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити наступний товар, згідно до специфікації, що є додатком № 1 до договору: Автомобільний кран КС 55727-С-12, 2020 р.в., марки "МАЗ", шасі VIN: НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_2 . Загальна сума договору, згідно з пунктом 3.2. договору станом на день підписання даного договору становить 3 452 187 грн 60 коп. з ПДВ.

13.07.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" (сторона-1 за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укравтокомплект ЛТД" (сторона-2 за договором) укладено угоду № 1 про зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до умов якої сторони дійшли згоди на підставі статті 601 Цивільного кодексу України про зарахування таких зустрічних однорідних вимог, що випливають з договору купівлі-продажу № 103 від 28.12.2020, де сторона-2 є кредитором, а сторона-1 є боржником при виконанні грошового зобов`язання в сумі 3 452 187,60 грн з ПДВ (далі - зобов`язання 1) (підпункт а пункту 1.1 угоди) та з договору купівлі-продажу № 12 від 13.07.2022, де сторона-1 є кредитором, а сторона-2 є боржником при виконанні грошового зобов`язання в сумі 3 452 187,60 грн з ПДВ (далі - зобов`язання 2) (підпункт б пункту 1.1 угоди).

Згідно з пунктом 1.2 угоди вказані вище зобов`язання за вищезазначеними договорами припиняються у наступному порядку: зобов`язання 1 припиняється повністю - на суму 3 452 187,60 гривень з ПДВ після набуття чинності цією угодою (підпункт а пункту 1.2 угоди); зобов`язання 2 припиняється повністю в сумі 3 452 187,60 грн з ПДВ після набуття чинності цією угодою (підпункт б пункту 1.2 угоди).

Позивач, який є єдиним учасником відповідача-2, вказує, що договір купівлі-продажу № 12 від 13.07.2022 та угода про зарахування зустрічних однорідних вимог № 1 від 13.07.2022 є такими, що вчинені директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" із перевищенням повноважень, є не погодженими загальними зборами учасників Товариства, та, враховуючи відсутність передачі майна за договором, у відповідності до статті 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу № 12 від 13.07.202 та окремих положень угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог № 1 від 13.07.2022.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Господарський суд міста Києва рішенням від 08.04.2024 позовні вимоги задовольнив повністю.

Визнав недійсним договір купівлі-продажу від 13.07.2022 №12, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укравтокомплект ЛТД".

Визнав недійсними підпункт "б" пункту 1.1, підпункт "б" пункту 1.2 та пункт 4.2 угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 13.07.2022 № 1, укладеної між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укравтокомплект ЛТД".

Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" на користь ОСОБА_1 5 368,00 грн витрат зі сплати судового збору.

Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтокомплект ЛТД" на користь ОСОБА_1 5 368,00 грн витрат зі сплати судового збору.

Рішення суду мотивовано тим, що на момент підписання договору купівлі-продажу № 12 від 13.07.2022 та угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог № 1 від 13.07.2022 жодних рішень, погоджень або попередньо затверджених умов оспорюваних правочинів загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова", як це передбачено підпунктом g. пункту 7.4., пунктом 8.6 Статуту цього Товариства, здійснено не було. Директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" вийшла за межі своїх повноважень, підписуючи зазначені вище правочини без погодження із загальними зборами учасників Товариства.

Північний апеляційний господарський суд постановою від 09.09.2024 рішення місцевого господарського суду скасував. У задоволенні позовних вимог відмовив повністю. Стягнув з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АвтопроКомпані» витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги у розмірі 6 441,60 грн.

Апеляційний господарський суд обґрунтував своє рішення тим, що належним позивачем у подібних справах є юридична особа, права якої порушено, а не її учасник.

Акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи. Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20, пункти 73-76).

Посилання позивача на порушення його корпоративних прав як єдиного учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" внаслідок укладення спірних правочинів купівлі-продажу та угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог з перевищенням повноважень виконавчим органом відповідача - 2 є необґрунтованими та не можуть бути підставою для визнання недійсними вказаних вище договорів.

Повноваження органу управління товариства (на надання зазначеної згоди), який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які за загальним правилом діяти від імені товариства не мають права.

Укладення виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника.

Подібні правові висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19), від 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17 (провадження № 12-264гс18), від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16 (провадження № 12-90гс19), від 07 квітня 2020 року у справі № 904/3657/18 (провадження № 12-159гс19), від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19).

Виняткових обставин, які надають можливість учаснику Товариства звернутися з позовом на захист інтересів Товариства від його імені чи від власного імені, про які зазначала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц, у цій справі не встановлено.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2024, у якій просив її скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Також касаційна скарга містить заперечення щодо ухвал апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження у справі від 27.05.2024 та про відмову у задоволенні клопотання позивача про закриття апеляційного провадження та залишення апеляційної скарги без розгляду від 02.09.2024.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 2, 3, 4 частини другої статті 287 та пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник у касаційній скарзі зазначив, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте за неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, оскільки, на його переконання, суд апеляційної інстанції припустився порушення норм:

- процесуального права, а саме частини другої статті 260, пункту 2 частини третьої статті 258 Господарського процесуального кодексу України, відкривши апеляційне провадження у справі, адже на переконання скаржника, Товариство з обмеженою відповідальністю "Автопро Компані" неправильно сплатило суму судового збору. У зв`язку з цим просить Верховний Суд сформувати висновок щодо оскарження ухвали суду апеляційної інстанції про відкриття апеляційного провадження разом з постановою апеляційного суду з вищевказаних підстав;

- суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 906/100/17, від 12.06.2018 у справі № 927/976/17, від 30.04.2020 у справі № 925/1147/18, якими позивач обґрунтовував позов, однак взяв до уваги аргументи Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопро Компані", та врахував висновки щодо застосування норм процесуального права, викладені у постанові від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17 (пункт 66 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/22473/15-ц), які є недоречними;

- вважає, що є підстави для відступу від позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/2084/17, яка була застосована судом апеляційної інстанції;

- зазначає, що суд апеляційної інстанції не дослідив докази по справі та не врахував, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Автопро Компані" стосовно автомобільного крану неодноразово здійснювало його перепродаж, у той час коли згідно з рішеннями Шевченківського районного суду міста Києва у справі №761/8274/22 та Подільського районного суду міста Києва у справі №758/4637/22, постанови слідчого прокуратури цей кран знаходився у власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова";

- не надав оцінку доказам, що підтверджують обізнаність Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАВТОКОМПЛЕКТ ЛТД" із певними обмеженнями директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова";

- висновки суду апеляційної інстанції щодо фактичного часткового виконання договору купівлі-продажу не ґрунтуються на доказах;

- суд проігнорував відсутність у матеріалах справи документів, що підтверджують волевиявлення нового учасника і директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопро Компані", на уповноваження адвоката Валька І.В. здійснювати процесуальне представництво.

Відповідачі правом подати відзив на касаційну скаргу не скористалися.

5. Розгляд клопотань

19.02.2025 представником позивача адвокатом Копилом Я.В. подано до Верховного Суду через застосунок «Електронний суд» три клопотання ідентичних за змістом про поновлення ОСОБА_1 процесуального строку для подання додаткових доказів у цій справі, а саме витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 05.02.2025 щодо кримінального провадження за № 42025272150000005 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 358 КК України. Також просив долучити до матеріалів справи витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 05.02.2025 щодо кримінального провадження за № 42025272150000005 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 358 КК України, а також супровідний лист.

Враховуючи межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції не має права приймати до розгляду нові докази (частина друга цієї статті), з огляду на що клопотання позивача про поновлення процесуального строку задоволенню не підлягає, а подані ним додаткові докази залишаються без розгляду.

Також 18.02.2025 та 19.02.2025 представником позивача адвокатом Копилом Я.В. подано до Верховного Суду через застосунок «Електронний суд» клопотання та заяву про передачу справи № 910/19274/23 на Велику Палату Верховного Суду.

Клопотання обґрунтовано тим, що на даний час існує виключна правова проблема, пов`язана з тим, що висновки Верховного Суду неоднозначно трактують право ОСОБА_1 як єдиного учасника товариства з обмеженою відповідальністю звернутися з позовом до суду про визнання недійсними укладених товариством договорів. Даний факт обмежує право ОСОБА_1 на захист корпоративних прав і звернення до суду з відповідним позовом в цілому. В тому числі, висновок Верховного Суду щодо порушеного питання у порівняні зі справами, де такі спори розглядаються на даний час взагалі відсутній.

Вказав, що при винесенні оскаржуваної постанови по справі № 910/19274/23, Північний апеляційний господарський суд взяв за основу правові позиції, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 року у справі № 522/22473/15-ц, від 08.10.2019 року у справі № 916/2084/17: Учасник ТОВ (незалежно від розміру частки) не має права звертатися до суду з позовом про визнання нечинним правочину, укладеного керівником товариства з перевищенням повноважень. При цьому аргументи залишаються незмінними: Учасник просить про захист власного корпоративного права на участь в управлінні товариством. У випадку не скликання загальних зборів право учасника брати участь в управлінні компанією суд не визнає порушеним, адже право зборів дати згоду на укладення правочину не є тотожним із правом учасника взяти участь у роботі зборів у разі їх скликання.

Укладення виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника.

Національне законодавство України також наголошує на наявності в особи права на звернення за захистом свого особистого права. Зокрема, стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Так само і частина 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України містить положення, відповідно до яких юридичні особи мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Отже, належним позивачем у таких справах є юридична особа, права якої порушено, а не її учасник.

Однак, пункти 63-67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 року №522/22473/15-ц говорять про зворотнє.

У пункті 63 передбачено «....орган юридичної особи має повноваження щодо представництва юридичної особи (з можливістю їх обмеження відповідно до установчих документів чи закону)....». Далі у пункті 64 передбачено, що «Таке повноваження не належить до корпоративних прав учасника юридичної особи». В даному спорі, що є предметом розгляду в касаційній інстанції мова йде про виконавчого директора як органу управління, що не відноситься до порушення корпоративних прав. В свою чергу Позивач звернувся до суду саме у зв`язку з порушенням корпоративних прав (перевищення делегованих повноважень директору товариства) як учасник юридичної особи так і позовні вимоги підписані як засновником, і саме директор ( Кизима І.І. до зміни прізвища Глузд І.І. ) ТОВ «Укрбуд Забудова» є Відповідачем-2.

Вважає, що врахування судами висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 року у справі № 916/2084/17 (пункт 66 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/22473/15-ц) є недоречними та потребують відступу від правової позиції у справі ОСОБА_4 .

У цій справі необхідно прийняти новий правовий висновок, шляхом відступу від правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 року у справі № 522/22473/15-ц, так як у справі, яка перебуває на розгляді, не йде мова про однорідні відносини та наявності похідного інтересу для особи, що подала позов.

Свої доводи обґрунтував також посиланням на окрему думку до постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц суддів Ткача І.В. та Пількова К.М., а також ухвалу від 19 травня 2022 року у справі № 522/22473/15-ц, якою було постановлено передати касаційну скаргу в означеній судовій справі на розгляд Великої Палати Касаційного Суду де було детально викладено обґрунтування необхідності відступлення від висновків Великої Палати Верховного Суду, інші аспекти справи, але окремої уваги приділено сприйняттю висновків Великої Палати Верховного Суду у правничій спільноті та суспільстві, а також щодо наявності виключної правової проблеми та ретроспективного застосування правових висновків Верховного Суду.

Просив передати справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2024 у справі за позовом ОСОБА_1 до: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопро Компані", 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" про визнання недійсними договору купівлі-продажу і угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог, на розгляд Великої Палати Верховного Суду для розгляду питання про відступлення від висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 року у справі № 522/22473/15-ц щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а також для формування наступних правових висновків щодо:

- підтвердження права та можливості звернення до суду учасника товариства з обмеженою відповідальністю з позовом про захист його корпоративних прав як учасника такого товариства від власного імені;

- підтвердження права та можливості звернення до суду учасника товариства з обмеженою відповідальністю з позовом про захист інтересів товариства від його імені чи від власного імені;

- формування нового правового висновку Верховного Суду щодо перевірки реального волевиявлення дійсного власника (його освідомленості про факт представництва) та чи відповідає це його інтересам або представництво є фіктивним/ або діяльність ТОВ «Автопро Компані» є фіктивною/ через фіктивного представника;

- того, за яких випадків та обставин акціонер має право на позов у матеріальному правовідношені для захисту корпоративних прав, зокрема визнання правочинів недійсними/ чи має право акціонер взагалі на звернення до суду про визнання договорів недійсними;

- того, за яких випадків Касаційний господарський суд Верховного Суду може відмовити у задоволенні касаційної скарги по суті у зв`язку з тим, що позивач може бути позбавлений права звертатись до суду, та залишити поза увагою інші підстави касаційного оскарження;

- як розмежовується інтерес учасника/звернення учасника до суду від свого імені і звернення від імені товариства (похідний інтерес);

- як розмежовується завдання шкоди самому учаснику товариства (шляхом укладення правочинів з перевищенням повноважень/порушенням корпоративних прав) від завдання шкоди самому товариству (виведення майна товариства без справедливої компенсації, позбавлення його ліквідних активів, ринкових можливостей, погіршення його майнового чи фінансового стану, безпідставне взяття на себе зобов`язань чи іншого майнового тягаря). Тобто якщо шкоди завдано товариству, і виконавчий орган якого заздалегідь обрав неефективний спосіб захисту або відмовлено в задоволені позову, а також товариство позбавлене у будь-який спосіб відшкодувати збитки, то учасник не має жодної можливості захистити права акціонера/впливу на орган управління, оскарження його дій;

- за яких випадків учасник (мажоритарний акціонер) вважається належним заявником: 1) якщо йдеться про порушення корпоративних прав; 2) якщо йдеться про порушення корпоративних прав так і прав юридичної особи, тобто може існувати сумісний інтерес. Чи є можливість виокремити інтерес учасника, якщо так, то як здійснювати захист.

Просив сформувати правовий висновок щодо алгоритму повернення надмірно сплаченого судового збору позивачу (скаржнику) на стадії касаційного провадження за умови, що ухвали суду першої інстанції про визначення суми судового збору за подання позовної заяви, оскаржені сторонами не були.

Також у заяві про доповнення клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду вказав на те, що звернення з позовом виключно до колишнього директора ТОВ «УКРБУД ЗАБУДОВА» про відшкодування завданої шкоди/стягнення збитків буде не ефективним способом захисту, адже відповідач-1 не нестиме будь-якого покарання і не прийматиме участі у відшкодуванні заподіяних збитків. Тобто, тягар неправомірно перекладається на одну особу, ще й з якої у зв`язку з допущеним порушенням немає, що стягувати.

Позивач не знаходить інших способів захисту окрім як притягнути змовника до відповідальності, тому ОСОБА_1 на свою думку обрав єдиний ефективний спосіб захисту, який зможе належним чином повернути становище, що існувало до цього. З огляду на викладене вище необхідним є формування наступного правового висновку, а саме: «Для ефективного способу захисту доцільно відступити від правових висновків наведених у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах №761/45721/16-ц, №910/10647/18, №522/22473/15-ц, з підстав необхідності формування нового правового висновку щодо недопущення уникнення відповідальності кінцевого недобросовісного вигодонабувача (відповідача-1) за завданні збитки, які завідомо вступають з виконавчим органом товариства у змову для виведення активів і за умови, що їм заздалегідь були відомі обмеження виконавчого органу товариства на укладення правочинів, в тому числі у зв`язку із ознайомленням з установчими документами товариства. Ефективність захисту прав повинна полягати в тому, що справедливим буде застосування санкцій до усіх сторін правопорушення, а не перекладання лише на одну сторону з позбавленням в подальшому повернути попереднє правове становище».

6. Висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зроблені за результатом розгляду касаційної скарги, щодо підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, дослідивши наведені позивачем у касаційній скарзі та клопотаннях про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду доводи, перевіривши дотримання та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, дійшла висновку про необхідність передачі справи № 910/19274/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з підстав, передбачених частиною четвертою та п`ятою статті 302 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на таке.

Предметом позову у цій справі № 910/19274/23, що переглядається, є визнання недійсними договору купівлі-продажу від 13.07.2022 № 12, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укравтокомплект ЛТД" (змінено назву на ТОВ "Автопро Компані"), а також визнання недійсними підпункту "б" пункту 1.1, підпункту "б" пункту 1.2, пункту 4.2 угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 13.07.2022 № 1, укладеної між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укравтокомплект ЛТД" (змінено назву на ТОВ "Автопро Компані").

Позивачем у цій справі є особа, яка є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" (сторони спірних договорів) з часткою у статутному капіталі цього товариства 100%, а відповідачами є сторони спірних договорів: продавець - господарське товариство (Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова"), учасником якого є позивач, та покупець - Товариство з обмеженою відповідальністю "Укравтокомплект ЛТД" (змінено назву на ТОВ "Автопро Компані").

Підставою позову є те, що спірні договори були укладені від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" його директором з перевищенням наданих йому повноважень, за відсутності рішення загальних зборів учасників Товариства про їх укладення та про надання директору Товариства повноважень на їх укладення, тобто без згоди позивача, який є єдиним учасником зазначеного Товариства.

Отже суть спірних правовідносин у цій справі полягає у тому, що єдиний учасник господарського товариства, яким є позивач у справі, оспорює правочини, укладені таким господарським товариством, від імені якого діяв виконавчий орган з перевищенням наданих йому повноважень, зокрема за відсутності згоди загальних зборів учасників товариства на укладення спірного правочину.

Північний апеляційний господарський суд у постанові від 09.09.2024 у справі № 910/19274/23, приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, зазначив, що належним позивачем у подібних справах є юридична особа, права якої порушено, а не її учасник, що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду сформульованими у постановах від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19), від 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17 (провадження № 12-264гс18), від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16 (провадження № 12-90гс19), від 07 квітня 2020 року у справі № 904/3657/18 (провадження № 12-159гс19), від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19).

А також вказав на те що у цій справі немає виняткових обставин, які надають можливість учаснику Товариства звернутися з позовом на захист інтересів Товариства від його імені чи від власного імені, на які вказала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц.

Верховний Суд зазначає про те, що у цій категорії спорів (за таких подібних спірних правовідносин) існує чітка та стала судова практика, що сформувалася на підставі висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах: від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17, від 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17, від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16, від 07 квітня 2020 року у справі № 904/3657/18, від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18, від 01 березня 2023 у справі № 522/22473/15-ц, а також з урахуванням ухвал Великої Палати Верховного Суду від 17 грудня 2019 року у справі № 916/1731/18, від 13 січня 2020 року у справі № 910/10734/18, від 15 вересня 2020 року у справі № 904/920/19.

При формуванні цих висновків, Верховний Суд відступив від своїх попередніх висновків (постанова від 02 травня 2018 року у справі № 923/20/17) про те, що укладення виконавчим органом господарського товариства правочину без передбаченої статутом згоди загальних зборів товариства (за відсутності у виконавчого органу відповідних повноважень на укладення правочину) порушує корпоративні права позивача (учасника товариства) на управління справами такого товариства, які полягають у наданні згоди учасниками товариства, оформленої рішенням загальних зборів учасників, на укладання таких договорів.

У наведених постановах Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема таких висновків:

1) договори, укладені посадовою особою (виконавчим органом) господарського товариства без передбаченої статутом згоди загальних зборів, не порушують прав та інтересів учасників такого товариства оскільки:

- згода загальних зборів товариства на укладення договору є згодою органу управління товариства, який діє від імені товариства. Повноваження органу управління товариства (на надання зазначеної згоди), який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які діяти від імені товариства права не мають;

- за договором, укладеним товариством, права та обов`язки набуває таке товариство як сторона договору. При цьому, правовий стан (сукупність прав та обов`язків) безпосередньо учасників цього товариства жодним чином не змінюється;

- підписання виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди учасників цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника, оскільки директор діяв саме від імені товариства, а не його учасника.

2) інтереси товариства можуть не збігатися з інтересами окремих його учасників, а інтереси учасників товариства також не завжди збігаються, тому вирішуючи питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, суди мають враховувати баланс інтересів усіх учасників та самого товариства, уникати зайвого втручання в питання діяльності товариства, які вирішуються виключно зборами учасників товариства;

3) відсутність порушення спірним договором прав та інтересів позивача є самостійною підставою для відмови у позові, тому відсутні підстави надавати оцінку дійсності спірного договору;

4) учасник господарського товариства не позбавлений права ініціювати питання щодо скликання позачергових зборів учасників товариства з метою належного реагування на факт укладення товариством договору, з яким учасник товариства не погоджується, та розгляду питання щодо порушення або не порушення прав та законних інтересів товариства (його учасників). Якщо збори учасників товариства дійдуть висновку про порушення укладеним договором купівлі-продажу прав та законних інтересів товариства останнє вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

5) належним способом захисту права учасника господарського товариства може бути подання ним (зокрема, разом з іншими учасниками, яким належить 10 і більше відсотків статутного капіталу товариства) позову в інтересах юридичної особи до її посадової особи про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, на підставі пункту 12 частини першої статті 20 та статті 54 Господарського процесуального кодексу України. Якщо учасник господарського товариства з огляду на недостатність розміру його частки у статутному капіталі товариства не може звернутися з позовом до посадової особи від імені товариства, то такий учасник вправі вийти з товариства і вимагати виплати йому вартості частки, а також подати позов до самого товариства та / або його учасників, якщо він вважає, що рішенням загальних зборів учасників товариства щодо відчуження майна йому було завдано збитків.

6) законом не передбачено повноваження єдиного учасника товариства або учасника з вирішальним контролем (тобто учасника, який володіє часткою у статутному капіталі товариства, яка дозволяє без врахування волі інших учасників ухвалювати рішення з питань діяльності товариства) звертатися з похідним позовом з будь-яким предметом від імені товариства на захист його прав (крім випадків, передбачених частинами першою, другою статті 54 Господарського процесуального кодексу України). Оскільки такий учасник здатен забезпечити призначення виконавчого органу, який сумлінно здійснюватиме свої повноваження, зокрема звертатиметься від імені товариства з позовами, які є необхідними для захисту прав товариства.

У постанові від 01 березня 2023 року у справі № 522/22473/15-ц Велика Палата Верховного Суду підтримала власні висновки, що укладення виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника. Тому належним позивачем у подібних справах є юридична особа, права якої порушено, а не її учасник.

У той же час, вказала на необхідність врахування сучасного підходу до використання теорії «проникнення за корпоративну завісу», що сформувався в ЄСПЛ, за якого допускається проникнення за «корпоративну завісу» та звернення учасників товариства з позовом в інтересах самого товариства, але за виняткових обставин.

Зокрема у пункті 91 цієї постанови зазначила, якщо екстраполювати наведені висновки ЄСПЛ на національне законодавство, то Велика Палата Верховного Суду вважає, що такими винятковими обставинами можуть бути, наприклад, відкриття ліквідаційної процедури та визнання боржника банкрутом, наслідком чого є припинення повноважень органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, а також припинення повноваження власника (органу, уповноваженого управляти майном) майна банкрута, або запровадження тимчасової адміністрації чи оголошення про ліквідацію банку, в результаті чого припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, наглядової ради і правління) та органів контролю (внутрішнього аудиту).

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що наразі існують підстави для відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у наведених постановах, з огляду на таке.

Згідно з частинами першою та другою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже закон передбачає право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а положення, закріплені у спеціальній нормі (частині третій статті 215 Цивільного кодексу України), що стосується недійсності правочину, передбачають можливість оскарження правочину зацікавленою особою, яка не є стороною договору.

Чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов`язаних з визнанням правочинів недійсними, а тому, виходячи з вимог статті 16 Цивільного кодексу України, статті 4 Господарського процесуального кодексу України, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів, позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Аналогічні висновки містяться у значній кількості постанов Верховного Суду, ухвалених як у господарських, так і цивільних справах, і по суті є універсальними - тобто не залежать від конкретних обставин справи, а застосовуються у всіх випадках, коли особа, яка не є учасником правочину подає позов про визнання його недійсним (постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 лютого 2021 року у справі № 904/2979/20, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 910/5529/19, від 01 грудня 2021 року у справі №910/10754/20, від 13 січня 2022 року у справі № 914/1962/19, від 18 травня 2022 року у справі №916/1383/21, Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі №753/23430/17, від 09 лютого 2022 року у справі № 640/23065/14, Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16 тощо).

За змістом пункту 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України до юрисдикції господарських судів відносяться справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Отже норми процесуального права передбачають можливість виникнення та існування між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом) спору щодо управління такою юридичною особою.

Відповідно до статті 97 Цивільного кодексу України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства.

Учасник товариства не має права голосу при прийнятті загальними зборами товариства рішень з питань щодо вчинення з ним правочину та щодо спору між ним і товариством, якщо інше не встановлено законом. Це правило не застосовується у товаристві з одним учасником.

Аналіз наведених вище норм матеріального та процесуального права у їх сукупності свідчить про те, що учасник господарського товариства може оспорити договір, вчинений господарським товариством, учасником якого він є, якщо обґрунтує, що оспорюваний ним правочин порушує його права та охоронювані законом інтереси.

Однак висновки Великої Палати Верховного Суду сформовані без урахування наведених положень закону, які у своїй сукупності передбачають можливість оскарження вчиненого господарським товариством правочину учасником такого товариства при умові доведеності факту порушення прав та інтересів такого учасника спірним правочином.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду також звертає увагу на те, що наразі вже сформована усталена судова практика про можливість оскарження правочину (фраудаторного) особою (не стороною правочину), чиї майнові інтереси порушує такий правочин, якщо ця особа доведе, що особа, яка уклала договір та відчужила за ним майно, свідомо погіршила свій майновий стан, з метою уникнення відповідальності перед кредитором.

При цьому при розгляді таких позовів суду слід враховувати те, що звернення заінтересованої особи до суду із позовом про визнання недійсним договору направлене на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних із вчиненням такого правочину.

У разі оскарження правочину заінтересованою особою необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованим на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно зі статтею 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

За змістом частин другої та третьої статті 13 Цивільного кодексу України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Із конструкції частини третьої статті 13 Цивільного кодексу України убачається, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17).

Недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (висновок об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17).

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, направленим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.

Подібні висновки Верховного Суду викладені у постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 908/794/19 (№ 905/1646/17).

Як правило, у спорах про визнання правочину недійсним інтерес учасника господарського товариства полягає у збереженні певного майнового та фінансового стану товариства, його ліквідних активів, що обумовлює подання учасником товариства до суду позову про визнання недійсними вчинених цим товариством правочинів, які спрямовані на погіршення такого стану, є вочевидь збитковими для товариства, не мають зрозумілої економічної мети, вчиняються вочевидь всупереч інтересам товариства та майновим інтересам учасника товариства.

Разом з тим колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає про те, що фактично на сьогоднішній день судова практика у корпоративних спорах у подібних до цієї справи правовідносинах формується таким чином, що суди вважають права учасника товариства не порушеними тільки через те, що учасник, а не саме товариство, звернувся з позовом про визнання правочину товариства недійсним. Такі висновки суди роблять без встановлення та дослідження конкретних обставин справи щодо укладення спірних правочинів та їх наслідків для товариства і його учасників. Цей підхід вбачається помилковим та поверхневим.

Адже, коли з товариства директором чи іншою посадовою особою виводяться ліквідні активи, безоплатно відчужується його майно, то це не може не зачіпати інтереси його учасників (як і кредиторів), оскільки вартість частки чи акцій учасника (акціонера) у статутному капіталі господарського товариства зумовлена вартістю майна товариства, і напряму залежить від розміру його чистих активів.

Якщо товариство внаслідок недобросовісних дій виконавчого органу втрачає ліквідне майно, майно, яке використовувалося в господарській діяльності, учасник не лише втрачає потенціальну можливість отримати дивіденди, про що також зазначає позивач у позові та у касаційній скарзі, але й несе інші несприятливі майнові наслідки (неможливість продати свою частку у статутному капіталі, зменшення вартості частки, яка виплачується при виході з товариства чи при його ліквідації, зупинення господарської діяльності товариства, істотне зменшення його доходів, неплатоспроможність, банкрутство та ліквідація тощо). Тобто правочин, вчинений не в інтересах товариства, може призвести до повної втрати учасником своєї власності у формі частки у статутному капіталі.

Позбавлення учасника права оспорити правочин, вчинений з порушенням вимог закону щодо права учасника брати участь в управлінні господарським товариством при вирішенні суттєвих питань, може призвести до узаконення зловживань з боку інших учасників та/або директора товариства, вчинення ними будь-яких правочинів без винесення відповідних питань на загальні збори учасників та протиправного захоплення товариства чи його майна (рейдерства).

Особливо висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що укладення правочину без згоди загальних зборів учасників господарського товариства порушує права самого товариства, а не його учасників, оскільки інтереси товариства можуть не збігатися з інтересами окремих його учасників, а інтереси учасників товариства також не завжди збігаються та суди мають враховувати баланс інтересів усіх учасників та самого товариства, не сприймається щодо господарського товариства з єдиним учасником, який володіє часткою у статутному капіталі товариства у розмірі 100 %. Оскільки в такому випадку воля (інтереси) єдиного або мажоритарного учасника господарського товариства та воля самого господарського товариства по суті співпадають (збігаються).

Відповідно до частини першої статті 37 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" у товаристві, що має одного учасника, рішення з питань, що належать до компетенції загальних зборів учасників, приймаються таким учасником товариства одноособово та оформлюються письмовим рішенням такого учасника.

З огляду на викладене колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що у випадках, якщо особа є єдиним учасником господарського товариства з часткою у статутному капіталі товариства у розмірі 100 % або є учасником, який володіє значною часткою у статутному капіталі товариства, що дозволяє ухвалювати рішення від імені товариства без урахування голосів інших учасників, такий учасник має право звернутися до суду з позовом про визнання недійсним правочину, вчиненого господарським товариством, оскільки у такому випадку воля та інтереси учасника товариства повністю співпадають (збігаються) з волею та інтересами самого товариства.

Це підтверджують обставини встановлені у цій справі № 910/19274/23, відповідно до яких єдиним учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбуд Забудова» є громадянин України ОСОБА_1 , що підтверджується наявним у матеріалах справи Статутом Товариства, в редакції на момент укладення оскаржуваних правочинів.

Згідно з пунктом 7.1 Статуту вищим органом управління Товариства є Загальні збори учасників Товариства. Пунктом 7.6 Статуту визначено, що рішення з питань, що належать до компетенції Зборів Учасників, приймаються єдиним Учасником Товариства одноособово та оформлюються письмовим рішенням Учасника.

Тобто, у цьому випадку воля (інтереси) єдиного учасника господарського товариства та воля самого господарського товариства по суті співпадають (збігаються).

Згідно з підпунктом g. пункту 7.4. Статуту до виключної компетенції загальних зборів Товариства віднесено, зокрема, надання попередньої письмової згоди на укладання, зміну та припинення правочинів (договорів, контрактів) та прийняття будь-яких інших зобов`язань товариством на суму, що перевищує 200 000,00 грн (двісті тисяч гривень 00 копійок), у тому числі, укладення договорів, або вчинення кількох однорідних правочинів, що спрямовані на досягнення єдиної мети, загальна сума яких перевищує 200 000, 00 грн.

Однак, навіть за наявності у статуті Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбуд Забудова» умови щодо обов`язкової згоди загальних зборів учасників, зокрема, на відчуження основних засобів, вартість яких перевищує 200 000,00 грн, таке відчуження відбулося без згоди єдиного учасника (засновника), і такий учасник товариства (єдиний) позбавлений права на звернення до суду, незважаючи на те, що у цьому випадку воля (інтереси) єдиного учасника господарського товариства та воля самого господарського товариства по суті співпадають (збігаються).

Викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16 висновки про те, що у такому разі належним способом захисту права учасника господарського товариства може бути подання ним позову в інтересах юридичної особи до її посадової особи про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, на підставі пункту 12 частини першої статті 20 та статті 54 Господарського процесуального кодексу України, не гарантують відновлення прав учасників товариства.

Більш того такі висновки Великої Палати Верховного Суду про відсутність в учасника господарського товариства права на оскарження в судовому порядку правочину, вчиненого господарським товариством, фактично ставлять під сумнів наявність у такого учасника права на визнання правочину недійсним, яке як спосіб захисту передбачене законом.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду звертає увагу на те, що компенсація господарському товариству збитків директором чи іншою посадовою особою такого господарського товариства не є рівнозначним способом захисту за ефективністю порівняно з визнанням недійсним договору, оскільки протиправно відчужені за спірними договорами активи можуть значно перевищувати вартість майна, що знаходиться у власності директора і яким він може відповідати перед товариством за завдані збитки, внаслідок чого порушені права та / або інтереси господарського товариства не будуть поновлені за рахунок виконання судового рішення про стягнення збитків з посадової особи господарського товариства.

На це звертає увагу і скаржник в поданому ним клопотанні про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказуючи про те, що звернення з позовом виключно до колишнього директора ТОВ «УКРБУД ЗАБУДОВА» про відшкодування завданої шкоди/стягнення збитків буде не ефективним способом захисту, адже відповідач-1 у такому разі не нестиме будь-якого покарання і не братиме участі у відшкодуванні заподіяних збитків, незважаючи на його неправомірну поведінку. Вказує на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Автопро Компані" стосовно автомобільного крану неодноразово здійснювало його перепродаж, у той час коли згідно з рішеннями Шевченківського районного суду міста Києва у справі №761/8274/22 та Подільського районного суду міста Києва у справі №758/4637/22, постанови слідчого прокуратури цей кран знаходився у власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова".

Позивач зазначає, що не знаходить інших способів захисту окрім як притягнути відповідача-1 до відповідальності, тому ОСОБА_1 на його думку обрав єдиний ефективний спосіб захисту, який зможе належним чином повернути становище, що існувало до цього, а тому для ефективного способу захисту доцільно відступи від правових висновків наведених у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах №761/45721/16-ц, №910/10647/18, №522/22473/15-ц, з підстав необхідності формування нового правового висновку задля недопущення уникнення відповідальності кінцевого недобросовісного вигодонабувача (відповідача-1) за завданні збитки.

Зазначає, що ефективність захисту прав повинна полягати в тому, що справедливим буде застосування санкцій до усіх сторін правопорушення, а не перекладання лише на одну сторону з позбавленням в подальшому можливості повернути попереднє правове становище.

Також право учасника звернутися до суду з позовом про визнання недійсним правочину, вчиненого господарським товариством підтверджує і прецедентна практика ЄСПЛ з цього питання, яка була систематизована в рішенні від 07.07.2020 у справі Albert and Others v. Hungary [GC] (№ 5294/14) та частково врахована Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01 березня 2023 року у справі № 522/22473/15-ц. ЄСПЛ зауважив, що виняток із загального правила може бути виправдано у двох випадках:

(1) коли наявні виняткові обставини. Зокрема, коли чітко встановлено, що компанія не мала можливості порушити судові провадження через органи, створені відповідно до статуту, або (у разі ліквідації чи банкрутства) через своїх ліквідаторів або довірених осіб у справі про банкрутство. Такою обставиною також може бути ситуація, коли існує конфлікт інтересів між компанією / банком та довіреними особами / тимчасовою адміністрацією і сама компанія не може порушити судові провадження щодо стверджуваних порушень, а заявник володіє суттєвою часткою акцій, фактично здійснює частину своєї діяльності через компанію / банк і, отже, має пряму особисту зацікавленість у цьому. Разом з тим справа має бути такою, що її потенційний вплив міг мати серйозні наслідки для акціонерів, прямо чи опосередковано.

(2) коли компанія та її акціонери настільки ототожнені один з одним, що їх поділ був би штучним. Зокрема, коли немає ризику розбіжностей у думках між акціонерами або між акціонерами та радою директорів щодо реальності порушень прав, захищених Конвенцією та протоколами до неї, або стосовно найбільш прийнятного способу реагування на такі порушення. Відсутність конкуруючих інтересів, які могли б створити труднощі у визначенні того, хто має право порушувати судові провадження, є підставою для визнання особи потерпілою в розумінні Конвенції, оскільки це стосується оскаржуваних заходів, вжитих щодо її компанії. Як правило, такими є справи, що стосуються порушення прав акціонерів малих або сімейних компаній чи кооперативів, зокрема коли одноосібний власник компанії скаржиться на заходи, вжиті щодо його компанії, або коли всі акціонери звертаються як заявники, або коли один акціонер сімейної фірми подає заяву відповідно до Конвенції, тоді як решта акціонерів принаймні не заперечували проти цього.

Однак, у постанові від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц Великою Палатою Верховного Суду враховано перший виняток та зазначено, що допускається проникнення за «корпоративну завісу» та звернення учасників товариства з позовом в інтересах самого товариства, але за виняткових обставин, зокрема у разі відкриття щодо юридичної особи ліквідаційної процедури та визнання банкрутом.

У той же час ця постанова Великої Палати Верховного Суду не містить жодних висновків щодо неврахування другого винятку із загального правила (2) коли компанія та її акціонери настільки ототожнені один з одним, що їх поділ був би штучним, а тому висновки Великої Палати Верховного Суду підлягають уточненню.

На недоліки у висновках Великої Палати Верховного Суду вказують і судді Великої Палати Верховного Суду Ткач І. В., Пільков К. М., в окремій думці у справі №522/22473/15-ц, вказавши, зокрема на те, що висновки Великої Палати Верховного Суду у цій справі ґрунтуються на вибірковому аналізі практики ЄСПЛ; що частка позивача у статутному капіталі товариства свідчить про ступінь ототожнення товариства та єдиного його учасника; що невідкладні дії учасника Товариства спрямовані на захист його порушених прав і відповідають принципу розумності.

Колегія суддів Касаційного господарського суду також звертає увагу Великої Палати Верховного Суду на доволі категоричне несприйняття висновків, зроблених у справах № 916/2084/17, № 905/2559/17, № 904/10956/16, № 904/3657/18, № 910/10647/18, № 522/22473/15-ц правничою спільнотою, про що свідчать численні наукові публікації, виступи на конференціях.

Проблему корпоративного спору за позовом учасника ТОВ про визнання недійсним договору, укладеного товариством, вже після прийняття Великою Палатою Верховного Суду постанови від 01 березня 2023 року у справі № 522/22473/15-ц, неодноразово підіймала у своєму блозі Юлія Курило, АО «JKLAW», керуючий партнер; Шаді СААД, керівник "Saad Legal" у статті підготовленій для видання "ЮРИСТЗАКОН" №30 19-25.07.2024 тощо.

Правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 01 березня 2023 року у справі № 522/22473/15-ц, сприймаються як консервативне тлумачення норм корпоративного та процесуального законодавства з боку Великої Палати Верховного Суду, яке не дає учаснику, частка якого в ТОВ дорівнює 100%, шансу на звернення з позовом про визнання недійсним правочину, укладеного із порушенням порядку його погодження, у разі відсутності виключних обставин у вигляді ліквідаційної процедури в банкрутстві, особливо враховуючи те, що така можливість ЄСПЛ зовсім не заперечується.

Окрім виключних обставин, коли звернення до суду через уповноважені органи юридичної особи неможлива, тотожність між акціонером (учасником) та юридичною особою допускається у випадку, коли остання є лише корпоративною оболонкою, яку акціонер (учасник») використовує для здійснення власної господарської діяльності.

Хоча ЄСПЛ достатньо жорстко дотримується принципу заборони ототожнення між акціонером та компанією, втім це не заважає у певних випадках ставати на сторону акціонерів, визнаючи за ними право звернення за захистом порушеного права в інтересах юридичної особи. Захист надається під приводом неможливості компанії самостійно здійснити захист своїх прав. У такому разі акціонер діє як уповноважений представник компанії. Або застосовується принцип тотожності акціонера та компанії, коли вирізнення цих суб`єктів є недоцільним. В обох випадках, виняток із загального правила відокремлення засновника та юридичної особи як різних суб`єктів, допускається з метою забезпечити найефективнішого застосування Європейської Конвенції з прав людини. Водночас можливість відхилення від принципу недопущення ототожнення між юридичною особою та її учасником дозволяє реалізації інших цінностей та принципів, які Конвенція захищає та пропагує - принцип Верховенства Права, принцип поваги до особистості, принцип розумного господарювання.

Отже, наразі судова практика активно відстоює інтереси різних зацікавлених сторін при вчиненні правочинів, і у той же час майже повністю позбавляє навіть мажоритарного власника права оскаржити правочин, вчинений з очевидним, незаперечним порушенням порядку надання згоди на його вчинення.

Іншим проблемним питанням у цій справі є те, чи породжують права й обов`язки обох сторін відповідного договору дії представника однієї зі сторін-юридичної особи, який відповідне майно відчужив із перевищенням повноважень.

Так у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, пункти 118-121, міститься висновок, відповідно до якого визнання недійсним правочину, вчиненого представником із перевищенням повноважень, неможливе, якщо цей правочин не отримав наступне схвалення особи, від імені якої діяв цей представник, оскільки за відсутності такого схвалення правочин є неукладеним, тобто таким, який не можна визнати недійсним, тому вимога про визнання недійсним такого правочину є неналежним способом захисту прав позивача.

Однак наведені висновки суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду щодо застосування приписів статей 92 і 241 ЦК України, викладеним у постанові від 27 червня 2018 року в справі № 668/13907/13-ц, у якій Велика Палата Верховного Суду, слідуючи усталеній практиці (власній і Верховного Суду України), не ставила під сумнів те, що визнати недійсним правочин, вчинений представником із перевищенням повноважень, можливо, якщо цей правочин не отримав наступне схвалення особи, від імені якої діяв цей представник.

Тобто наразі існують два взаємовиключних підходи до тлумачення та застосування приписів статті 241 ЦК України: (1) перевищення повноважень представником зумовлює оспорюваність правочину, вчиненого з перевищенням повноважень; (2) перевищення повноважень представником без їх схвалення особою, яку представляють, призводить лише до констатації неукладеності договору, який не можна визнати недійсним.

Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів. Отже зазначена невизначеність при застосуванні приписів статті 241 ЦК України має бути усунена Великою Палатою Верховного Суду, шляхом відступу від одного з них.

Загальні висновки щодо необхідності відступити від висновків Великої Палати Верховного Суду.

На думку колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду звернення учасника господарського товариства до суду з позовом про визнання недійсним вчиненого товариством правочину та надання судом такому учаснику судового захисту є можливим, за таких умов:

- якщо з позовом звертається єдиний учасник господарського товариства або учасник з вирішальним контролем, тобто учасник, який володіє часткою у статутному капіталі товариства, яка дозволяє без врахування волі інших учасників ухвалювати рішення з питань діяльності товариства (має можливість одноосібно формувати волю господарського товариства на вчинення значних правочинів, правочинів із заінтересованістю, інших правочинів, щодо яких статут вимагає отримання згоди загальних зборів), тобто воля (інтереси) учасника господарського товариства та воля самого господарського товариства по суті співпадають (збігаються) і їх поділ є штучним;

- якщо учасник господарського товариства доведе, що мав місце правочин, вчинений з метою завдання шкоди товариству та самому учаснику (виведення майна з товариства без справедливої компенсації, позбавлення його ліквідних активів, ринкових можливостей, погіршення його майнового чи фінансового стану, безпідставне взяття на себе зобов`язань чи іншого майнового тягаря).

Крім того, у разі, якщо учасник господарського товариства відновив ефективний контроль над товариством (змінив виконавчий орган) звернення такого учасника до суду з позовом про визнання недійсним вчиненого товариством правочину можливе за умови, якщо:

- товариство підтримує правову позицію учасника у справі - визнає позов, підтримує вимоги учасника у процесуальних заявах по суті спору тощо;

- товариство не зверталося з аналогічним позовом до контрагента, відсутнє рішення суду, третейського суду чи міжнародного комерційного арбітражу щодо такого спору.

З огляду на це, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що необхідно відступити від правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17, від 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17, від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16, від 07 квітня 2020 року у справі № 904/3657/18, від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 про відсутність в учасника господарського товариства права на оскарження в судовому порядку правочину, вчиненого господарським товариством;

- відступити (шляхом уточнення) від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 01 березня 2023 у справі № 522/22473/15-ц, щодо наявності виняткових обставин, визначених у практиці ЄСПЛ, які надають можливість учаснику товариства звернутися з позовом на захист інтересів товариства від його імені чи від власного імені;

- відступити (шляхом уточнення) висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 01 березня 2023 у справі № 522/22473/15-ц щодо застосування приписів статті 241 ЦК України.

Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій, суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

У цьому випадку підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є необхідність забезпечення найефективнішого застосування Європейської Конвенції з прав людини, захисту цінностей та принципів, які Конвенція захищає та пропагує, - принципу верховенства права, принципу поваги до особистості, принцип розумного господарювання, необхідності застосовувати верховенство права над верховенством закону, особливо в тих випадках коли право безумовно порушене, а закон прямо про це нічого не каже або взагалі коли закон суперечить праву.

Відповідно до частини 4 статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Відповідно до частин 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Згідно з частиною 1 статті 303 Господарського процесуального кодекс України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

З огляду на зазначене, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про наявність підстав для передачі справи №910/19274/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав наявності виключної правової проблеми та необхідності відступити від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у раніше ухвалених судових рішень у подібних правовідносинах.

Інші доводи, наведені позивачем у заявах про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, не містять ознак виключної правової проблеми, а поставлені скаржником питання підлягають оцінці та вирішенню разом з іншими доводами касаційної скарги під час здійснення касаційного перегляду справи по суті спору.

Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Задовольнити клопотання ОСОБА_1 про передачу справи № 910/19274/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

2. Передати справу № 910/19274/23 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопро Компані", Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" про визнання недійсними договору купівлі-продажу і угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог разом з касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2024 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді Н. Губенко

О. Мамалуй