Рішення

від 05.03.2025 по справі 464/5457/21

СИХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 464/5457/21

пр.№ 2/464/281/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.03.2025 м. Львів

Сихівський районний суд м. Львова

в складі: головуючої судді - Сабари Л.В.,

секретаря судового засідання - Андрушко Н.М., Варениці Р.Б.,

за участю: представника позивачів - ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 - Кузьмича В.В. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про стягнення збитків, позовом ОСОБА_7 , ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів - ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Горизонт», про стягнення збитків, визнання недійсним договорів та скасування державної реєстрації права власності,

встановив:

позивач ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , в якому просить стягнути солідарно збитки (упущену вигоду) у розмірі 7 318 796 грн.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 25 квітня 2005 року між продавцем ОТВП у формі ТзОВ «Ярмарх» та покупцями ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 було укладено договір купівлі-продажу будівлі магазину, що за адресою: АДРЕСА_1 , нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Журомською М.В., за реєстровим №1084. На підставі цього договору за ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_7 Львівським ОДКБТІ та ЕО зареєстровано за кожним право власності на 1/3 будівлі магазину, що за адресою: АДРЕСА_1 , про що видано відповідні витяги про реєстрацію права власності на нерухоме майно. Зазначене приміщення покупці придбавали з метою його здачі в оренду для отримання постійного прибутку, та, маючи попередню домовленість з потенційним орендарем - приватним підприємцем ОСОБА_10 , 25.04.2005 уклали з ним договір оренди строком до 31.03.2008, відповідно до умов якого місячна орендна плата становила 48 595,00 грн. 18.05.2005 ОСОБА_5 було подано до Галицького районного суду м. Львова заяву про зміну та збільшення позовних вимог, у якій відповідачами зазначено ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та ОСОБА_2 , в якій, зокрема, просив суд визнати поданий ним договір купівлі-продажу від 04.11.1999, оформлений в простій письмовій формі, дійсним, визнати за ним право власності на магазин за адресою АДРЕСА_1 , та визнати недійсним договір купівлі-продажу цього приміщення від 25.04.2005, укладений між ТзОВ «Ярмарх» та ОСОБА_4 , ОСОБА_9 та ОСОБА_12 . Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 14.08.2007 року в задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено. Рішенням апеляційного суду Львівської області віл 24.12.2007 рішення Галицького районного суду м. Львова від 14.08.2007 скасовано та ухвалено нове рішенням, яким позов ОСОБА_5 задоволено, визнано дійсним договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу /гарантійні зобов`язання/ від 04 листопада 1999 року, укладений між ОСОБА_13 , що діяла від імені організації торгово-виробничих процесів у формі ТзОВ «Ярмарх» та ОСОБА_5 про продаж ОСОБА_5 приміщення майнового комплексу (магазину) за адресою: АДРЕСА_1 ; визнано за ОСОБА_5 право власності на приміщення цілісного майнового комплексу (магазину) що по АДРЕСА_1 ; визнано недійсним договір купівлі-продажу від 25 квітня 2005 року між організацією торгово-виробничих процесів у формі ТЗОВ «Ярмарх» з однієї сторони, та ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 з другої сторони, щодо продажу будівлі магазину, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ; зобов?язано організацію торгово-виробничих процесів у формі ТОВ «Ярмарх», ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 не чинити перешкод ОСОБА_5 у користуванні приміщенням. магазину - АДРЕСА_1 . Ухвалою колегії суддів Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України від 12.05.2008 відхилено касаційні скарги відповідачів ТОВ «Ярмарх», ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , а також особи, яка не брала участі в справі, проте подала касаційну скаргу, дружини позивача ОСОБА_5 - ОСОБА_6 . Рішенням колегії суддів Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України від 20.02.2012 задоволено частково касаційну скаргу ОСОБА_4 , рішення апеляційного суду Львівської області від 24.12.2007 в частині визнання дійсним укладеного 04 листопада 1999 року ОСОБА_5 з організацією торгово-виробничих процесів у формі ТзОВ «Ярмарх» договору купівлі-продажу нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 , а також ухвалу колегії суддів Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України від 12 травня 2008 року в частині залишення без змін зазначеної частини рішення апеляційного суду скасовано. У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_14 , ОСОБА_14 , організації торгово-виробничих процесів «Ярмарх» у формі товариства з обмеженою відповідальністю, ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , за участю третіх осіб - приватного нотаріуса ЛМНО Журомської М.В., ОКП ЛОР «БТІ та ЕО», про визнання договору дійсним відмовлено. В решті рішення апеляційного суду Львівської області від 24.12.2007 та ухвалу колегії судів Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України від 12 травня 2008 року залишено без змін. На підставі рішення Апеляційного суду Львівської області від 24.12.2007 ОСОБА_5 21.08.2008 зареєстрував за собою право власності на приміщення цілісного майнового комплексу (магазину) за адресою: АДРЕСА_1 . Ще до реєстрації свого права власності на вказане приміщення, ОСОБА_5 разом зі сторонніми особами з`явився в магазин та вимагав у ФОП ОСОБА_10 або звільнити приміщення або підписати договір оренди приміщення з ним, у зв`язку із чим 15.07.2008 між ним та ОСОБА_5 було підписано договір оренди вказаного приміщення. 3 15 липня 2008 року і дотепер ОСОБА_5 та ОСОБА_6 користуються нерухомим майном. Однак, вироком Залізничного районного суду м. Львова від 14 травня 2018 року у справі №466/3141/15к, залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року та постановою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 23 червня 2021 року, ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 Кримінального кодексу України. Встановлено, що засуджений ОСОБА_5 24 лютого 2004 року подав до Франківського районного суду м. Львова, розташованого за адресою: вул. Генерала Чупринки, 69, м. Львів, позовну заяву про стягнення боргу в розмірі 185 900 грн, а 15 червня того ж року, з метою підтвердження своїх позовних вимог подав в судовому засіданні завідомо підроблений договір від 04 листопада 1999 року купівлі-продажу приміщення (магазину) за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між директором Організації торгівельно-виробничих процесів у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Ярмарх» (далі - ТОВ «Ярмарх») ОСОБА_13. (продавець) та директором Приватного підприємства «Бізнес» (далі - ПП «Бізнес») ОСОБА_5. (покупець). Отже, є безспірно встановленою та обставина, що рішення апеляційного суду Львівської області від 24.12.2007 року, яким було визнано за ОСОБА_5 право власності на приміщення цілісного майнового комплексу (магазину) за адресою АДРЕСА_1 , та позбавлено позивача права власності на 1/3 частку цього приміщення, було ухвалено судом на підставі підробленого договору купівлі-продажу від 04.11.1999 року. Постановою Верховного Суду від 14 липня 2021 року заяву ОСОБА_4 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Верховного Суду України від 22.02.2012 року задоволено, рішення Верховного Суду України від 22 лютого 2012 року скасовано, скаргу ОСОБА_4 задоволено, рішення апеляційного суду Львівської області від 24 грудня 2007 року, ухвалу Верховного Суду України від 12 травня 2008 року скасовано, рішення Галицького районного суду м. Львова від 14 серпня 2007 року залишено у силі. Отже, безспірно встановленим є те, що ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення, внаслідок чого з дружиною ОСОБА_6 незаконно заволодів належною позивачу часткою в розмірі 1/3 у праві спільної часткової власності на будівлю магазину за адресою АДРЕСА_1 , і, щонайпізніше, з 15 липня 2008 року і дотепер незаконно користуються цим майном, внаслідок чого позивачу заподіяно збитки у вигляді упущеної вигоди в розмірі 7 318 796 грн., що підлягає стягненню солідарно з відповідачів на його користь.

17.11.2021 ОСОБА_7 , ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , в якому просять стягнути солідарно на користь кожного з позивачів збитки (упущену вигоду) у розмірі 7 318 796 грн.

В обґрунтування позовних вимог покликаються на те, що 25 квітня 2005 року між продавцем ОТВП у формі ТзОВ «Ярмарх» та покупцями ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 було укладено договір купівлі-продажу будівлі магазину, що за адресою: АДРЕСА_1 , нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Журомською М.В., за реєстровим №1084. На підставі цього договору за ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_7 Львівським ОДКБТІ та ЕО зареєстровано за кожним право власності на 1/3 будівлі магазину, що за адресою: АДРЕСА_1 , про що видано відповідні витяги про реєстрацію права власності на нерухоме майно. Зазначене приміщення покупці придбавали з метою його здачі в оренду для отримання постійного прибутку, та, маючи попередню домовленість з потенційним орендарем - приватним підприємцем ОСОБА_10 , 25.04.2005 уклали з ним договір оренди строком до 31.03.2008, відповідно до умов якого місячна орендна плата становила 48 595,00 грн. 18.05.2005 ОСОБА_5 було подано до Галицького районного суду м. Львова заяву про зміну та збільшення позовних вимог, у якій відповідачами зазначено ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та ОСОБА_2 , в якій, зокрема, просив суд визнати поданий ним договір купівлі-продажу від 04.11.1999, оформлений в простій письмовій формі, дійсним, визнати за ним право власності на магазин за адресою АДРЕСА_1 , та визнати недійсним договір купівлі-продажу цього приміщення від 25.04.2005, укладений між ТзОВ «Ярмарх» та ОСОБА_4 , ОСОБА_9 та ОСОБА_12 . Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 14.08.2007 року в задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено. Рішенням апеляційного суду Львівської області віл 24.12.2007 рішення Галицького районного суду м. Львова від 14.08.2007 скасовано та ухвалено нове рішенням, яким позов ОСОБА_5 задоволено, визнано дійсним договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу /гарантійні зобов`язання/ від 04 листопада 1999 року, укладений між ОСОБА_13 , що діяла від імені організації торгово-виробничих процесів у формі ТзОВ «Ярмарх» та ОСОБА_5 про продаж ОСОБА_5 приміщення майнового комплексу (магазину) за адресою: АДРЕСА_1 ; визнано за ОСОБА_5 право власності на приміщення цілісного майнового комплексу (магазину) що по АДРЕСА_1 ; визнано недійсним договір купівлі-продажу від 25 квітня 2005 року між організацією торгово-виробничих процесів у формі ТЗОВ «Ярмарх» з однієї сторони, та ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 з другої сторони, щодо продажу будівлі магазину, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ; зобов?язано організацію торгово-виробничих процесів у формі ТОВ «Ярмарх», ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 не чинити перешкод ОСОБА_5 у користуванні приміщенням. магазину - АДРЕСА_1 . Ухвалою колегії суддів Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України від 12.05.2008 відхилено касаційні скарги відповідачів ТОВ «Ярмарх», ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , а також особи, яка не брала участі в справі, проте подала касаційну скаргу, дружини позивача ОСОБА_5 - ОСОБА_6 . Рішенням колегії суддів Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України від 20.02.2012 задоволено частково касаційну скаргу ОСОБА_4 , рішення апеляційного суду Львівської області від 24.12.2007 в частині визнання дійсним укладеного 04 листопада 1999 року ОСОБА_5 з організацією торгово-виробничих процесів у формі ТзОВ «Ярмарх» договору купівлі-продажу нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 , а також ухвалу колегії суддів Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України від 12 травня 2008 року в частині залишення без змін зазначеної частини рішення апеляційного суду скасовано. У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_14 , ОСОБА_14 , організації торгово-виробничих процесів «Ярмарх» у формі товариства з обмеженою відповідальністю, ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , за участю третіх осіб - приватного нотаріуса ЛМНО Журомської М.В., ОКП ЛОР «БТІ та ЕО», про визнання договору дійсним відмовлено. В решті рішення апеляційного суду Львівської області від 24.12.2007 та ухвалу колегії судів Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України від 12 травня 2008 року залишено без змін. На підставі рішення Апеляційного суду Львівської області від 24.12.2007 ОСОБА_5 21.08.2008 зареєстрував за собою право власності на приміщення цілісного майнового комплексу (магазину) за адресою: АДРЕСА_1 . Ще до реєстрації свого права власності на вказане приміщення, ОСОБА_5 разом зі сторонніми особами з`явився в магазин та вимагав у ФОП ОСОБА_10 або звільнити приміщення або підписати договір оренди приміщення з ним, у зв`язку із чим 15.07.2008 між ним та ОСОБА_5 було підписано договір оренди вказаного приміщення. 3 15 липня 2008 року і дотепер ОСОБА_5 та ОСОБА_6 користуються нерухомим майном. Однак, вироком Залізничного районного суду м. Львова від 14 травня 2018 року у справі №466/3141/15к, залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року та постановою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 23 червня 2021 року, ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 Кримінального кодексу України. Встановлено, що засуджений ОСОБА_5 24 лютого 2004 року подав до Франківського районного суду м. Львова, розташованого за адресою: вул. Генерала Чупринки, 69, м. Львів, позовну заяву про стягнення боргу в розмірі 185 900 грн, а 15 червня того ж року, з метою підтвердження своїх позовних вимог подав в судовому засіданні завідомо підроблений договір від 04 листопада 1999 року купівлі-продажу приміщення (магазину) за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між директором Організації торгівельно-виробничих процесів у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Ярмарх» (далі - ТОВ «Ярмарх») ОСОБА_13. (продавець) та директором Приватного підприємства «Бізнес» (далі - ПП «Бізнес») ОСОБА_5. (покупець). Отже, є безспірно встановленою та обставина, що рішення апеляційного суду Львівської області від 24.12.2007 року, яким було визнано за ОСОБА_5 право власності на приміщення цілісного майнового комплексу (магазину) за адресою АДРЕСА_1 , та позбавлено позивачів права власності на 2/3 частку цього приміщення, було ухвалено судом на підставі підробленого договору купівлі-продажу від 04.11.1999 року. Постановою Верховного Суду від 14 липня 2021 року заяву ОСОБА_4 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Верховного Суду України від 22.02.2012 року задоволено, рішення Верховного Суду України від 22 лютого 2012 року скасовано, скаргу ОСОБА_4 задоволено, рішення апеляційного суду Львівської області від 24 грудня 2007 року, ухвалу Верховного Суду України від 12 травня 2008 року скасовано, рішення Галицького районного суду м. Львова від 14 серпня 2007 року залишено у силі. Отже, безспірно встановленим є те, що ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення, внаслідок чого з дружиною ОСОБА_6 незаконно заволодів належною позивачам часткою в розмірі 2/3 у праві спільної часткової власності на будівлю магазину за адресою АДРЕСА_1 , і, щонайпізніше, з 15 липня 2008 року і дотепер незаконно користуються цим майном, внаслідок чого позивачам заподіяно збитки у вигляді упущеної вигоди в розмірі 7 318 796 грн. кожному, що підлягає стягненню солідарно з відповідачів на їх користь.

04.04.2022 позивачі ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 звернулись до суду з заявою про збільшення позовних вимог, в якій просять: визнати недійсним договір дарування від 26 липня 2021 року, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пилипенком Ю.П. за реєстровим №1116, відповідно до якого ОСОБА_5 подарував ОСОБА_6 нежитлове приміщення підвалу під індексом II, площею 19.2 кв.м., розміщене за адресою АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна - 1644139046101; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на нежитлове приміщення підвалу під індексом II, площею 19.2 кв.м., розмішене за адресою АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна - 1644139046101, номер запису про право власності 43153912 від 26.07.2021 року; визнати недійсним договір дарування від 28 липня 2021 року, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пилипенком Ю.П. за реєстровим №1122, відповідно до якого ОСОБА_5 подарував ОСОБА_15 садовий будинок, розміщений за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна - 2419979546233; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_15 на садовий будинок, розміщений за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна - 2419979546233, номер запису про право власності 43211551 від 28.07.2021 року; визнати недійсним договір дарування від 28 липня 2021 року, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пилипенком Ю.П. за реєстровим №1123, відповідно до якого ОСОБА_5 подарував ОСОБА_15 земельну ділянку площею 0.0606 га, кадастровий номер 4623310300:04:000:0376, реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна - 1783386246233; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_15 на земельну ділянку площею 0.0606 га, кадастровий номер 4623310300:04:000:0376, реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна - 1783386246233, номер запису про право власності 43211867 від 28.07.2021 року; визнати недійсним договір дарування від 28 липня 2021 року, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пилипенком Ю.П. за реєстровим №1124, відповідно до якого ОСОБА_5 подарував ОСОБА_15 земельну ділянку площею 0.0194 га, кадастровий номер 4623310300:04:000:0375, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1783400346233; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_15 на земельну ділянку площею 0.0606 га, кадастровий номер 4623310300:04:000:0376, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1783386246233, номер запису про право власності 43212238 від 28.07.2021.

Заяву обґрунтовують тим, що ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 28.07.2021 задоволено заяву ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 про забезпечення позову та накладено арешт, зокрема, наступні об?єкти нерухомого майна, які станом на момент подання заяви про забезпечення позову належали на праві власності ОСОБА_5 : земельна ділянка площею 0.0194 га, кадастровий номер 4623310300:04:000:0375 (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна - 1783400346233); земельна ділянка площею 0.0606 га, кадастровий номер 4623310300:04:000:0376 (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна - 1783386246233); садовий будинок, що складається з 1-ї кімнати, кухні, холу, гардеробної, ванни, коридору та 2-х приміщень підвалу, розміщений за адресою АДРЕСА_3 , реєстраційний номер майна - 38759462; нежитлове приміщення підвалу під індексом ІІ, площею 19.2 кв.м., розміщене за адресою АДРЕСА_2 , (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна - 1644139046101). Ухвала Сихівського районного суду м. Львова від 28.07.2021 була оскаржена апеляційному порядку відповідачкою ОСОБА_6 та особою, яка не є учасником справи - сином відповідачів ОСОБА_15 . З апеляційних скарг позивачам стало відомо, що відповідач ОСОБА_5 в день подання заяви про забезпечення позову 26.07.2021 за договором дарування відчужив своїй «колишній» дружині ОСОБА_6 нежитлове приміщення, розміщене за адресою АДРЕСА_2 , а уже після винесення ухвали про забезпечення позову 28.07.2021 відчужив за договорами дарування своєму синові ОСОБА_15 обидві земельні ділянки і садовий будинок. Усі чотири договори є фраудаторними правочинами (такими, що є проявом зловживання своїми цивільними правами та вчинені на шкоду кредиторам) та мають бути визнані недійсними на підставі ст. ст. 3, 13 ЦК України. Крім того, договори дарування земельних ділянок та садового будинку укладені уже під час дії ухвали Сихівського районного суду м. Львова від 28.07.2021 року про накладення арешту на майно, а тому повинні бути визнані недійсними як такі, що укладені з порушенням вимог закону. Отже, 14 липня 2021 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 безповоротно втратили набуте злочинним шляхом право власності на будівлю магазину за адресою АДРЕСА_1 . Протягом тижня після 14.07.2021 року ОСОБА_5 двічі звертався ОСОБА_4 з пропозиціями про спільне використання будівлі магазину, на що отримав категоричну відмову, крім того, ОСОБА_5 було повідомлено, що уже готується позов до нього про відшкодування збитків, заподіяних ним ОСОБА_4 , ОСОБА_16 , ОСОБА_2 внаслідок протиправного використання належного їм майна. 3 урахуванням безспірності обставин заподіяння шкоди, ОСОБА_5 невідкладно відчужив усе належне йому нерухоме майно безоплатно синові ОСОБА_15 та «формально колишній» дружині ОСОБА_6 шляхом укладення договорів дарування від 26.07.2021 та від 28.07.2021.

09.08.2022 через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, поданий представником відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_17 , відповідно до якого просить в позові ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про стягнення збитків (упущеної вигоди) відмовити повністю. Заперечення обґрунтовує тим, що позовна заява є необґрунтованою та безпідставною, з огляду на те, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, від 20.12.2021 об`єкт нерухомого майна, а саме: приміщення цілісного майнового комплексу (магазину) за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований 15.03.2017 11:17:26 за ОСОБА_5 , а рішення апеляційного суду Львівської області від 24.12.2007, на яке посилається позивач, не надавало ОСОБА_5 права на власності (в тому числі користування), а лише було підставою для державної реєстрації права власності на цей об`єкт, яке в подальшому дозволило б йому користуватися вищезгаданим об`єктом нерухомого майна. Звертає увагу суду на численні судові спори, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 . З огляду на це, вважає твердження позивача стосовно реєстрації ОСОБА_5 права власності на спірне майно 21.08.2008 та, відповідно, перебування вказаного приміщення в користуванні ОСОБА_5 у період з 21.08.2008 по 2021 рік такими, що не відповідають дійсності. Крім того, вказує, що постійне накладення арешту та обмеження прав користувача даного приміщення унеможливлювало його використання для ведення бізнесу чи надання в довготривалу оренду. Відповідно від такого приміщення було неможливо отримувати стабільний прибуток. Також, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 розірвали шлюб 12.05.2018, а задовго до офіційного розлучення (кілька років) не проживали разом, не вели спільного господарства, шлюбні стосунки між ними припинилися. ОСОБА_6 ніколи не користувалася приміщенням цілісного майнового комплексу (магазину) за адресою: АДРЕСА_1 , з огляду на відсутність в неї права власності на вищезгаданий об`єкт нерухомого майна. Незважаючи на те, що право власності на приміщення цілісного майнового комплексу (магазину) за адресою: АДРЕСА_1 було визнано на той момент за її чоловіком, згоди про надання в оренду вказаного об`єкта нерухомого майна в період перебування у шлюбі з ОСОБА_5 не надавала. Так, ОСОБА_6 подавала касаційну скаргу на рішення апеляційного суду Львівської області від 24.12.2007 року з метою визнання за нею частки права власності на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , що свідчило про порушення її майнових прав на частку в майні, набутому в шлюбі, та, як наслідок неможливості користування приміщенням. Враховуючи відсутність належних та достатніх доказів, вважає ціну позову та упущеної вигоди позивачів, перебільшеною та такою, що не відповідає реальним обставинам та ринковим умовам.

30.10.2023 позивачі ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 звернулись до суду з заявою, поданою представником ОСОБА_1 , про зменшення позовних вимог, в якій, з урахуванням висновку експерта №003/23 від 15.02.2023, просять стягнути солідарно з ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь кожного з позивачів по 7 268 450,00 грн. збитків (упущену вигоду), визнати недійсним договір дарування від 26 липня 2021 року, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пилипенком Ю.П. за реєстровим №1116, відповідно до якого ОСОБА_5 подарував ОСОБА_6 нежитлове приміщення підвалу під індексом II, площею 19.2 кв.м., розміщене за адресою АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна - 1644139046101; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на нежитлове приміщення підвалу під індексом II, площею 19.2 кв.м., розмішене за адресою АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна - 1644139046101, номер запису про право власності 43153912 від 26.07.2021 року; визнати недійсним договір дарування від 28 липня 2021 року, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пилипенком Ю.П. за реєстровим №1122, відповідно до якого ОСОБА_5 подарував ОСОБА_15 садовий будинок, розміщений за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна - 2419979546233; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_15 на садовий будинок, розміщений за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна - 2419979546233, номер запису про право власності 43211551 від 28.07.2021 року; визнати недійсним договір дарування від 28 липня 2021 року, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пилипенком Ю.П. за реєстровим №1123, відповідно до якого ОСОБА_5 подарував ОСОБА_15 земельну ділянку площею 0.0606 га, кадастровий номер 4623310300:04:000:0376, реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна - 1783386246233; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_15 на земельну ділянку площею 0.0606 га, кадастровий номер 4623310300:04:000:0376, реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна - 1783386246233, номер запису про право власності 43211867 від 28.07.2021 року; визнати недійсним договір дарування від 28 липня 2021 року, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пилипенком Ю.П. за реєстровим №1124, відповідно до якого ОСОБА_5 подарував ОСОБА_15 земельну ділянку площею 0.0194 га, кадастровий номер 4623310300:04:000:0375, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1783400346233; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_15 на земельну ділянку площею 0.0606 га, кадастровий номер 4623310300:04:000:0376, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1783386246233, номер запису про право власності 43212238 від 28.07.2021.

Зважаючи на те, що ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 17.11.2021 позовну заяву третіх осіб ОСОБА_7 та ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 прийнято до спільного розгляду з позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , відповідно до положень ст. 52 ЦПК України треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, користуються усіма правами і несуть усі обов`язки позивача, а ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 03.05.2022 прийнято заяву позивачів ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 про збільшення позовних вимог, суд за основу бере позовні вимоги ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 до відповідачів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_15 про стягнення збитків (упущеної вигоди), визнання недійсним договорів та скасування державної реєстрації права власності з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 30.10.2023.

Рух справи.

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 28.07.2021 заяву ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено, накладено арешт на об`єкти нерухомого майна, що належать на праві власності ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 : земельну ділянку площею 0.0194 га, кадастровий номер 4623310300:04:000:0375 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1783400346233); земельну ділянку площею 0.0606 га, кадастровий номер 4623310300:04:000:0376 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1783386246233); садовий будинок, що складається з 1-ї кімнати, кухні, холу, гардеробної, ванни, коридору та 2-х приміщень підвалу, розміщений за адресою - АДРЕСА_3 , реєстраційний номер майна - 38759462; нежитлове приміщення підвалу під індексом ІІ, площею 19.2 кв.м., розміщене за адресою АДРЕСА_2 , (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1644139046101); накладено арешт на частку в статутному капіталі приватного підприємства - Фірма «Скорті», ідентифікаційний код юридичної особи - 19340170, місцезнаходження - АДРЕСА_6, у розмірі 100%, що належить ОСОБА_5 ; накладено арешт на частку в статутному капіталі приватного підприємства «Бізнес», ідентифікаційний код юридичної особи - 20819073, місцезнаходження - 79037, м. Львів, вул. Хмельницького, 267, кв. 107, у розмірі 100%, що належить ОСОБА_5 ; накладено арешт на частку в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю «Анаско Інк», ідентифікаційний код юридичної особи - 43248217, місцезнаходження - АДРЕСА_6, у розмірі 100%, що належить ОСОБА_5 , накладено арешт на частку в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю «Анаско Айсел», ідентифікаційний код юридичної особи - 44002604, місцезнаходження - 79006, м. Львів, вул. Конопницької, 8, у розмірі 100%, що належить ОСОБА_5 ; накладено арешт на об`єкти нерухомого майна, що належать на праві власності ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 : квартиру загальною площею 74.0 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2227811146101); земельну ділянку площею 0.0482 га, кадастровий номер 4623686600:04:000:0745 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1935019146236); квартиру загальною площею 50.7 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1042573246101); квартиру загальною площею 50.4 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_6 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 665172346101).

Постановою Львівського апеляційного суду від 07.11.2022 апеляційну скаргу ОСОБА_15 та апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишено без задоволення, а ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 28.07.2021 - без змін.

Постановою Верховного Суду від 25.01.2023 касаційну скаргу ОСОБА_15 задоволено частково, постанову Львівського апеляційного суду від 07.11.2022 у частині залишення без задоволення апеляційної скарги ОСОБА_15 на ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 28.07.2021 скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Львівського апеляційного суду від 09.05.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_15 задоволено частково, ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 28.07.2021 в частині накладення арешту на квартиру загальною площею 50,4 кв.м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_6 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 665172346101) скасовано та постановлено в цій частині нову ухвалу, якою в задоволенні заяви ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 про забезпечення позову в частині накладення арешту на квартиру загальною площею 50,4 кв.м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_6 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 665172346101) відмовлено. В решті ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 28.07.2021 залишено без змін.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.07.2021 матеріали справи передано на розгляд судді Мичці Б.Р.

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 19.08.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 17.11.2021 позовну заяву третіх осіб із самостійними вимогами ОСОБА_7 , ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів ОСОБА_4 , про стягнення збитків (упущеної вигоди) прийнято до спільного розгляду у справі за первісним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про стягнення збитків (упущеної вигоди), позовну заяву ОСОБА_7 , ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів ОСОБА_4 , про стягнення збитків (упущеної вигоди) об`єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про стягнення збитків (упущеної вигоди).

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 03.05.2022 прийнято заяву позивачів ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 про збільшення позовних вимог, витребувано у приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Пилипенка Ю.П. належним чином посвідчені копії нотаріальних справ по укладенню наступних договорів: договір дарування від 26.07.2021 року, реєстровий № 1116, відповідно до якого ОСОБА_5 подарував ОСОБА_6 нежитлове приміщення підвалу під індексом ІІ, площею 19.2 кв.м., розміщене за адресою АДРЕСА_2 , (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1644139046101); договір дарування від 28.07.2021 року, реєстровий № 1122, відповідно до якого ОСОБА_5 подарував ОСОБА_15 садовий будинок, розміщений за адресою - АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2419979546233; договір дарування від 28.07.2021 року, реєстровий № 1123, відповідно до якого ОСОБА_5 подарував ОСОБА_15 земельну ділянку площею 0.0606 га, кадастровий номер 4623310300:04:000:0376 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1783386246233; договір дарування від 28.07.2021 року, реєстровий № 1124, відповідно до якого ОСОБА_5 подарував ОСОБА_15 земельну ділянку площею 0.0194 га, кадастровий номер 4623310300:04:000:0375 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1783400346233).

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 19.05.2022 клопотання позивача ОСОБА_4 про зміну забезпечення позову задоволено, замінено заходи забезпечення позову, вжиті згідно ухвали Сихівського районного суду м. Львова від 28 липня 2021 в частині накладення арешту на об`єкти нерухомого майна, зареєстровані на ім`я ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 та накладено арешт на: нежитлове приміщення підвалу під індексом ІІ, площею 19.2 кв.м., розміщене за адресою АДРЕСА_2 , (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1644139046101), що зареєстроване на ім`я ОСОБА_6 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) на підставі договору дарування від 26 липня 2021 року, нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пилипенком Ю.П. за реєстровим № 1116; земельну ділянку площею 0.0194 га, кадастровий номер 4623310300:04:000:0375 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1783400346233), що зареєстрована на ім`я ОСОБА_15 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ) на підставі договору дарування від 28 липня 2021 року, нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пилипенком Ю.П. за реєстровим № 1124; земельну ділянку площею 0.0606 га, кадастровий номер 4623310300:04:000:0376 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1783386246233), що зареєстрована на ім`я ОСОБА_15 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ) на підставі договору дарування від 28 липня 2021 року, нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пилипенком Ю.П. за реєстровим № 1123; садовий будинок, розміщений за адресою - АДРЕСА_3 , (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2419979546233), що зареєстрований на ім`я ОСОБА_15 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ) на підставі договору дарування від 28 липня 2021 року, нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пилипенком Ю.П. за реєстровим № 1122.

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 28.11.2022 залучено до участі в справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія Горизонт», в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на стороні позивача, ОСОБА_8 .

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 20.03.2023 у задоволенні заяви ОСОБА_6 про скасування заходів забезпечення позову відмовлено.

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 03.04.2023 витребувано із КП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» завірені належним чином копії всіх документів реєстраційної справи будівлі магазину літ. «А-1» (реєстраційний номер майна: 26371350), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та зареєстрована за ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , в тому числі документи, які подані для внесення запису державної реєстрації 09.02.2009 державному реєстратору.

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 23.06.2023 заяву представника позивача ОСОБА_2 - Кузьмич В.В. про забезпечення позову по справі №464/5457/21 повернуто заявнику.

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 14.08.2023 заяву представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Кузьмича В.В. про забезпечення позову задоволено, заборонено відповідачу ОСОБА_6 вчиняти будь-які дії щодо відчуження (перереєстрації) нерухомого майна - нежитлового приміщення підвалу під індексом ІІ, площею 19.2 кв.м., розміщеного за адресою АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1644139046101; заборонено відповідачу ОСОБА_15 вчиняти будь-які дії щодо відчуження (перереєстрації) нерухомого майна - садового будинку, розміщеного за адресою - АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2419979546233; заборонено відповідачу ОСОБА_15 вчиняти будь-які дії щодо відчуження (перереєстрації) нерухомого майна - земельної ділянки площею 0.0606 га, кадастровий номер 4623310300:04:000:0376, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1783386246233; заборонено відповідачу ОСОБА_15 вчиняти будь-які дії щодо відчуження (перереєстрації) нерухомого майна - земельної ділянки площею 0.0194 га, кадастровий номер 4623310300:04:000:0375, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1783400346233.

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 17.08.2023 заяву відповідача ОСОБА_15 про відвід судді Сихівського районного суду м. Львова Мички Б.Р. від розгляду цивільної справи № 464/5457/21 задоволено, постановлено відвести суддю Сихівського районного суду м. Львова Мичку Б.Р. від розгляду цивільної справи № 464/5457/21 (провадження № 2/464/409/2023), матеріали справи передано в канцелярію Сихівського районного суду м. Львова для перерозподілу відповідно до ч. 1 ст. 41 ЦПК України.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.08.2023 матеріали справи передано на розгляд судді Сабарі Л.В.

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 21.08.2023 позовну заяву прийнято до провадження.

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 11.09.2023 у задоволенні заяви ОСОБА_2 про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 28.07.2021 відмовлено.

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 28.12.2023 у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_15 про залучення ОСОБА_18 як третьої особи, клопотання відповідача ОСОБА_5 про залучення ОСОБА_18 як третьої особи, клопотання відповідача ОСОБА_5 про витребування доказів, клопотання відповідача ОСОБА_5 про залучення ОСОБА_19 як третьої особи відмовлено.

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 06.02.2024 у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_15 про призначення експертизи відмовлено.

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 06.02.2024 заяву представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_1 про зменшення позовних вимог прийнято до розгляду, заяву представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_1 про допит свідків та про допит експерта задоволено, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 09.02.2024 у задоволенні клопотання ОСОБА_6 про скасування ухвал Сихівського районного суду м.Львова від 28.07.2021 та від 14.082023, та скасування заходів забезпечення позову вжитих щодо об`єктів нерухомого майна, а саме квартири загальною площею 74.0 кв.м., у АДРЕСА_4 , нежитлового приміщення підвалу під індексом ІІ, площею 19.2 кв.м., у АДРЕСА_2 , земельної ділянки площею 0.0482 га, кадастровий номер 4623686600:04:000:0745, квартири загальною площею 50.7 кв.м., у АДРЕСА_5 відмовлено повністю.

Представник позивачів ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, заяві про зменшення позовних вимог. Додатково зазначив, що підставою для звернення позивачами до суду з позовом є вчинення ОСОБА_5 злочину, внаслідок якого позивачів було незаконно позбавлено права власності. Просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представник позивача ОСОБА_2 - Кузьмич В.В. в судовому засіданні позов підтримав, просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_15 надав пояснення про те, що договір купівлі-продажу на приміщення будівлі магазину, що за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між позивачами та ОТВП у формі ТзОВ «ЯРМАРХ», скасований у грудні 2007 року, відтак відсутні правові підстави завдання їм збитків. ОСОБА_5 набув права власності на приміщення будівлі магазину, що за адресою: АДРЕСА_1 , 24.12.2007 на підставі рішення апеляційного суду Львівської області, яким визнано договір купівлі-продажу від 1999 року укладеним. В подальшому, у зв`язку із тривалими судовими процесами, документ, на підставі якого ОСОБА_5 набув права власності на спірний об`єкт нерухомого майна, скасовано. Разом з тим, зазначає, що увесь період позивачі не мали права користуватись спірним майном, оскільки не мали законних підстав для володіння, користування та розпорядження таким. Погоджується, що ОСОБА_5 визнано винним у використанні підробленого договору купівлі-продажу, разом з тим, судами не встановлено ким підроблено такий документ, а також не встановлено факту підробки, у зв`язку із чим, вважає, що в діях ОСОБА_5 відсутній склад кримінального правопорушення. При цьому, звертає увагу на те, що судами не встановлено незаконності набуття ОСОБА_5 права власності, у зв`язку із чим вважає, що відсутній предмет спору щодо стягнення збитків (упущеної вигоди). Крім того зазначає, що на момент укладення оскаржуваних договір дарування, інформація про вжиття заходів забезпечення щодо майна, що було предметом таких договорів, а також про наявність будь-якої заборгованості було відсутньою, що підтверджується переліком документів, що стали підставою для посвідчення нотаріусом договорів. Враховуючи наведене, вважає позов безпідставним та таким, що не підлягає до задоволення.

В судове засідання, призначене на 20 лютого 2025 року, ОСОБА_5 не з`явився, подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки братиме участь у розгляді іншої справи в Господарському суді Львівської області

Крім того, представник відповідача ОСОБА_15 - ОСОБА_17 скерувала через систему «Електронний суд» клопотання про відкладення судового засідання у зв`язку із зайнятістю у розгляді кримінального провадження у Стрийському міськрайонному суді Львівської області.

Відповідно до ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у зв`язку з першою неявкою в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Враховуючи те, що відповідач ОСОБА_15 , будучи належним чином повідомленим, в черговий раз в судове засідання з розгляду справи не з`явився, а подані ним та його представником клопотання про відкладення розгляду справи не містять жодних доказів на підтвердження поважності причин їх неявки в судове засідання, суд прийшов до переконання про відсутність підстав для відкладення розгляду справи.

Відповідачі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 в судове засідання не з`явились, повідомлені належним чином.

Треті особи ОСОБА_8 , ТОВ «Фінансова компанія «Горизонт» в судове засідання не з`явились, повідомлені належним чином.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд при вирішенні спору зважає на таке.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 16 ЦК України та ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цих Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ст. 317 ЦК України).

Згідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 318 ЦК України закріплено, що суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом. Одночасно, відповідно до ст. 325 ЦК України суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи.

Як вбачається із ст. 355, 356 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно ст. 320 ЦК України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

При цьому, в силу ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Частиною 3 ст. 386 ЦК України передбачено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Одночасно, як встановлено із ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

В силу ч. 2 ст. 16 ЦК України, законодавець закріпив одним із способів захисту майнового права та інтересу відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Як вбачається із ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Так, збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Статтею 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 203 ЦК України вбачається, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Як встановлено із ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Одночасно ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи (ст. 216 ЦК України).

При дослідженні доказів, судом встановлено наступне.

25 квітня 2005 року між Організацією торгівельно-виробничих процесів «ЯРМАРХ» у формі товариства з обмеженою відповідальністю (продавець) та ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_20 (покупці) укладено договір купівлі-продажу будівлі, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Журомською М.В., зареєстрований в реєстрі за №1084, відповідно до умов якого продавець продав, а покупці купили в рівних частках, тобто по 1/3 частці кожен, будівлю магазину, позначену в технічному паспорті літерою «А-1», що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 4).

На підставі укладеного договору, ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_20 зареєстрували право власності на 1/3 будівлі магазину, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується відповідними витягами про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 25.04.2005 (т. 1, а. с. 5-7).

25 квітня 2005 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_20 (орендодавець) та приватним підприємцем ОСОБА_10 (орендар) укладено договір оренди нежитлових приміщень, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає за плату в тимчасове користування нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , площею 971,9 кв.м, з метою використання під магазин. Умовами договору сторони погодили, що за оренду приміщення орендар сплачує орендодавцю орендну плату у розмірі 50,00 грн. за 1 кв. м за один місяць, сума орендної плати за місяць становить 48 595,00 грн. (т. 1, а. с. 8-9).

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 14.08.2007 у справі №2-508 у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_14 , ОСОБА_14 , організації торговельно-виробничих процесів ТОВ «ЯРМАРХ», ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу майнового комплексу по АДРЕСА_1 від 04.11.1999, укладеного між ОТВП ТОВ «ЯРМАРХ» та ОСОБА_5 про визнання та реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на приміщення магазину по АДРЕСА_1 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 25.04.2005, укладеного між ОТВП ТОВ «ЯРМАРХ» та ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , про усунення перешкод у здійсненні права власності на майно відмовлено (т. 1, а. с. 11-14).

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 24.12.2007 апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково, рішення Галицького районного суду м. Львова від 14.08.2007 скасовано та ухвалено нове рішення, яким визнано договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу /гарантійні зобов`язання/ від 04.11.1999, укладений між ОСОБА_13 , що діяла від імені ОТВП у формі ТОВ «ЯРМАРХ», та ОСОБА_5 , про продаж ОСОБА_5 приміщення майнового комплексу (магазину) за адресою: АДРЕСА_1 , дійсним; визнано за ОСОБА_5 право власності на приміщення майнового комплексу (магазину) за адресою: АДРЕСА_1 ; визнано недійсним договір купівлі-продажу від 25.04.2005 між ОТВП у формі ТОВ «ЯРМАРХ», з однієї сторони, та ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , з другої сторони, щодо продажу будівлі магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язано ОТВП у формі ТОВ «ЯРМАРХ», ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 не чинити перешкод ОСОБА_5 у користуванні приміщенням магазину - АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 15-18).

Ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 12.05.2008 касаційні скарги ОТВП ТОВ «ЯРМАРХ», ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та ОСОБА_20 відхилено, рішення апеляційного суду Львівської області від 24.12.2007 залишено без змін (т. 1, а. с. 19-20).

Рішенням Верховного Суду України від 22.02.2012 скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, рішення апеляційного суду Львівської області від 24.12.2007 в частині визнання дійсним укладеного 04.11.1999 ОСОБА_5 з ОТВП «ТОВ «ЯРМАРХ» договору купівлі-продажу нежилого приміщення по АДРЕСА_1 , а також ухвалу колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 12.05.2008 в частині залишення зазначеної частини рішення апеляційного суду без змін скасовано, у позові ОСОБА_5 до ОСОБА_14 , ОСОБА_14 , організації торговельно-виробничих процесів ТОВ «ЯРМАРХ», ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус ЛМНО Журомська М.В., ЛОКП ЛОР «БТІ та ЕО», про визнання договору дійсним відмовлено, в решті рішення апеляційного суду Львівської області від 24.12.2007 та ухвалу колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 12.05.2008 залишено без змін (т. 1, а. с. 21-26).

21 серпня 2008 року ОСОБА_5 на підставі рішення апеляційного суду Львівської області від 24.12.2007 зареєстрував право власності на приміщення цілісного майнового комплексу (магазин), що за адресою: АДРЕСА_1 , що вбачається з витягу ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» №19970115 від 21.08.2008 (т. 1, а. с. 35).

Крім того, 15.07.2008 між ОСОБА_5 (орендодавець) та приватним підприємцем ОСОБА_10 укладено договір оренди нежитлових приміщень, що за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 36-37).

Вироком Залізничного районного суду м. Львова від 14.05.2018 у справі №462/3141/15к, залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 26.11.2020 та постановою Верховного Суду від 23.06.2021, ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України (в редакції від 05.04.2001) (т. 1, а. с. 38-52).

Постановою Верхового Суду від 14.07.2021 заяву ОСОБА_4 про перегляд рішення Верховного Суду України від 22.02.2012 за нововиявленими обставинами задоволено, рішення Верховного Суду України від 22.02.2012 скасовано, скаргу ОСОБА_4 задоволено, рішення апеляційного суду Львівської області від 24.12.2007, ухвалою Верховного Суду України від 12.05.2008 скасовано, рішення Галицького районного суду м. Львова від 14.08.2007 залишено в силі (т. 1, а. с. 27-34).

З касаційної скарги ОСОБА_6 встановлено, що така зверталася до ВСУ щодо скасування рішення Галицького районного суду м. Львова від 14.08.2007 та рішення Апеляційного суду Львівської області від 24.12.2007 (а.с.53 т.1).

Згідно листа ГПУ № 11\1-902вих 08 від 21.05.2008 встановлено, що щодо ОСОБА_6 проводилася перевірка. (а.с. 54 т.1).

Згідно договору оренди житлових приміщень від 15.07.2008 такий укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_10 щодо оренди нежитлового приміщення в АДРЕСА_1 , переданого останньому згідно акту прийому-передачі майна 15.07.2008 (а.с. 36-37 т.1)

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 291318191 від 20.12.2021 встановлено, що щодо об`єкту нерухомого майна в АДРЕСА_1 неодноразово проводилися реєстраційні про що створювалися записи про право власності, заборони відчуження, їх підстави (а.с.141-155, 228-239 т.2, ст. 21-37 т.3)

Згідно копій Апеляційної скарги від 09.04.2015, позовної заяви від 25.07.2016, ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2010, постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2016 вбачається, що між сторонами мав місце спрів в порядку адміністративної юрисдикції, в тому числі з приводу проведення реєстраційних дій щодо об`єкту нерухомого майна в АДРЕСА_1 (а.с. 190-227 т.2).

З копії договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15.02.2023 від 01.07.2007, державного акту на право власності на земельну ділянку ЯД №462167 від 31.05.2007, витягу з ДЗК, копії технічного паспорту встановлено, що ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 придбали у власність в рівних частках земельну ділянку на АДРЕСА_1 (а.с.118-127 т.3).

З копій декларацій ОСОБА_6 за 2015, 2016, 2017, встановлено, що ОСОБА_5 був її чоловіком, та надав інформацію, що являється власником приміщення цілісного майнового комплексу 1041 м.кв (а.с.79- 87 т.4)

З документів, отриманих від приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Пилипенка Ю.П. на підставі котрих здійснювалося укладення договору дарування, встановлено, що 26 липня 2021 року між ОСОБА_5 (дарувальник) та ОСОБА_6 (обдаровуваний) укладено договір дарування нежитлового приміщення, посвідчений приватним нотаріусом ЛМНО Пилипенком Ю.П., зареєстровано в реєстрі за №1116, відповідно до умов якого дарувальник передає безоплатно у власність, а обдаровуваний приймає у дарунок нежитлове приміщення підвалу, призначене у технічному паспорті, виготовленому ТОВ «Бюро технічної інвентаризації міжнародне» станом на 25.04.2018, інвентаризаційна справа №1194, під індексом ІІ загальною площею 19,2 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 (т. 2, а. с. 25-45).

З документів, отриманих від приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Пилипенка Ю.П. на підставі котрих здійснювалося укладення договору дарування, встановлено, що 28 липня 2021 року між ОСОБА_5 (дарувальник) та ОСОБА_15 (обдаровуваний) укладено договір дарування садового будинку, посвідчений приватним нотаріусом ЛМНО Пилипенком Ю.П., зареєстровано в реєстрі за №1122, відповідно до умов якого дарувальник передає безоплатно у власність, а обдаровуваний приймає у дарунок садовий будинок АДРЕСА_3 , з приналежними до нього будівлями та спорудами (т. 2, а. с. 46-59).

З документів, отриманих від приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Пилипенка Ю.П. на підставі котрих здійснювалося укладення договору дарування, встановлено, що 28 липня 2021 року між ОСОБА_5 (дарувальник) та ОСОБА_15 (обдаровуваний) укладено договір дарування земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом ЛМНО Пилипенком Ю.П., зареєстровано в реєстрі за №1123, відповідно до умов якого дарувальник передає безоплатно у власність, а обдаровуваний приймає у дарунок земельну ділянку, місце розташування: Львівська обл., Перемишлянський р-н, Бібрська міська рада, загальною площею 0,606 га, кадастровий номер - 4623310300:04:000:0376, цільове призначення земельної ділянки - для індивідуального садівництва (т. 2, а. с. 60-85).

З документів, отриманих від приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Пилипенка Ю.П. на підставі котрих здійснювалося укладення договору дарування, встановлено, що 28 липня 2021 року між ОСОБА_5 (дарувальник) та ОСОБА_15 (обдаровуваний) укладено договір дарування земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом ЛМНО Пилипенком Ю.П., зареєстровано в реєстрі за №1124, відповідно до умов якого дарувальник передає безоплатно у власність, а обдаровуваний приймає у дарунок земельну ділянку, місце розташування: Львівська обл., Перемишлянський р-н, Бібрська міська рада, загальною площею 0,0194 га, кадастровий номер - 4623310300:04:000:0375, цільове призначення земельної ділянки - для індивідуального садівництва (т. 2, а. с. 86-110).

Як вбачається із копії свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 від 12.05.2018, шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 розірвано, про що Шевченківським районним у місті Львові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції складено відповідний актовий запис за №43 (т. 2, а. с. 186).

Згідно з висновком експерта №003/23 оціночно-будівельної експертизи по заяві ОСОБА_4 у цивільній справі №464/5457/21 та у кримінальному провадженні №120221414110000820, складеним 15.02.2023 судовим експертом Грінько О.І., яка повідомлена про кримінальну відповідальність за ст. 384 КК України, підготовленим для подання до суду, розмір матеріального збитку, завданого власникам будівлі магазину площею 1041,9 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , внаслідок неотримання ними орендної плати за період з 15.07.2008 до 11.05.2018 станом на час проведення експертизи становить 17 844 000 грн.; розмір матеріального збитку, завданого власникам будівлі магазину площею 1041,9 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , внаслідок неотримання ними орендної плати за період з 12.05.2018 до 14.07.2021 станом на час проведення експертизи становить 5 109 000 грн. (т. 3, а. с. 178-302).

З матеріалів реєстраційної справи будівлі магазину літ. «А-1», що розташована за адресою: АДРЕСА_1 вбачається перелік документів, поданих для внесення записів про державну реєстрацію, а також порядок вчинення реєстраційних дій державним реєстратором щодо вказаного об`єкта нерухомого майна.

Позивач ОСОБА_4 , допитаний в судовому засіданні як свідок, надав показання про те, що ОСОБА_5 орендував цілісний майновий комплекс, що за адресою: АДРЕСА_1 , маючи діючий договір оренди з організацією торговельно-виробничих процесів ТОВ «ЯРМАРХ». В 2003 році власниця вказаного товариства, яка здавала ОСОБА_5 приміщення в оренду, померла, однак останній не захотів в добровільному порядку виселятись з такого, у зв`язку із чим подав позов до суду до її правонаступників. У 2005 році ОСОБА_4 із ОСОБА_7 та ОСОБА_2 придбали будівлю магазину, що за адресою: АДРЕСА_1 . Оскільки таке майно придбали в кредит, одразу уклали договір оренди з приватним підприємцем ОСОБА_10 , з метою отримання орендної плати, за рахунок якої мали намір погасити кредитні зобов`язання. В подальшому дізнались про існування позову ОСОБА_5 , оскільки їх залучили до участі у справі, як власників спірного майна. Рішенням Галицького районного суду м. Львова у вказаному позові відмовлено. Разом з тим, апеляційний суд Львівської області, за результатами розгляду апеляційної скарги, визнав право власності на будівлю магазину за ОСОБА_5 та заборонив їм здійснювати перешкоди у його користуванні. Після чого, ОСОБА_5 уклав новий договір оренди з приватним підприємцем ОСОБА_10 , який орендував вказане приміщення до 2018 року. У 2018 році ОСОБА_5 здав приміщення під оренду іншим особам. В той час, його дружина ОСОБА_21 зазначала, що половина спірного майна належить їй як майно подружжя. В подальшому, ОСОБА_5 засуджено, оскільки судами встановлено, що останній використовував завідомо підроблений документ для визнання за ним права власності на спірне майно. Пояснив, що після того як Верховний Суд переглянув судові рішення за нововиявленими обставинами та залишив рішення Галицького районного суду м. Львова про відмову ОСОБА_5 в позові, звернулися до суду з метою повернути кошти, які ОСОБА_5 безпідставно отримував від здачі в оренду спірного приміщення, оскільки власником такого весь той період не був.

Свідок ОСОБА_22 надав показання про те, що знайомий з ОСОБА_4 з 1995 року. Йому відомо про те, що останній придбав об`єкт нерухомого майна по АДРЕСА_1 . Хоткевича та здавав його в оренду, після чого ОСОБА_5 незаконно змусив покинути його таке приміщення. В липні 2021 року ОСОБА_4 попросив його бути присутнім при його розмові з ОСОБА_5 , на що він погодився. Так, почув, що ОСОБА_5 пропонував ОСОБА_4 поділити приміщення. З розмови зрозумів, що між ними існують неприязні відносини, оскільки така розмова пройшла на підвищених тонах. ОСОБА_4 відмовив ОСОБА_5 та повідомив його про намір звертатись до суду.

Свідок ОСОБА_10 надав показання про те, що весною 2005 року позивачі запропонували йому орендувати приміщення, що за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку із чим між ними був підписаний договір оренди. Так, до 2008 року працював у вказаному приміщенні та сплачував на користь позивачів орендну плату. В подальшому, в 2008 році до вказаного приміщення приїхав ОСОБА_5 , обмеживши йому доступ до такого, та повідомив, що є власником приміщення, відтак запропонував йому добровільно з`їхати або орендувати таке в нього. ОСОБА_10 прийняв рішення продовжити оренду з ОСОБА_5 . При цьому, умовою такої оренди була сплата частина грошей на картку, а іншої частини - готівкою. В 2009-2010 року розмір орендної плати зменшив, станом на 2019 рік сплачував орендну плату у розмірі 3 000 - 3 500 доларів США за місяць. Після чого, ОСОБА_5 підняв орендну плату і тому свідок вирішив з`їхати з вказаного приміщення.

Судовий експерт Грінько О.І. пояснила, що наданий нею висновок №003/23 оціночно-будівельної експертизи від 15.02.2023 підтримує в повному обсязі. Повідомила, що предметом експертного дослідження було встановлення завданого матеріального збитку завданого власникам будівлі магазину, що за адресою: АДРЕСА_1 . Дослідження проводилось з попереднім оглядом об`єкта нерухомого майна в присутності представника ОСОБА_4 - адвоката Мартиневича О.А. та слідчої у кримінальному провадженні. В ході огляду приміщення встановлено, що в такому були присутні орендарі, які, на запитання слідчої, повідомлялись, що орендують таке у ОСОБА_5 . Експертом роз`яснено порядок, джерела, методики та дані, що використовувались в ході проведення експертного дослідження з метою встановлення розміру завданого матеріального збитку.

Обставини, які суд вважає встановленими.

25.04.2005 ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 набули право спільної часткової власності на об`єкт нерухомого майна будівлю магазину, позначену в технічному паспорті літерою «А-1», загальною площею 1041, 9 кв. м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , щодо вказаного права власності була проведена державна реєстрація 25.04.2005.

Як вбачається із Договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 04.11.1999 ОСОБА_5 придбав у приватну власність приміщення майнового комплексу загальною площею 1280 м.кв. за адресою АДРЕСА_1 .

Відносини з приводу права власності вказаного об`єкту нерухомого майна неодноразово були предметом судового розгляду.

У зв`язку із цим, обставини, встановлені рішеннями суду у цивільних та кримінальній справах, що набрали законної сили, суд, відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 82 ЦПК України визнає встановленими, та такими, що не підлягають доказуванню.

Так, при вирішенні спору, суд бере до уваги, що Постановою ВС від 14.07.2021 в порядку перегляду рішення ВСУ від 22.02.2012 за нововиявленими обставинами, суд касаційної інстанції залишив без змін рішенням Галицького районного суду м. Львова від 14.08.2007, скасувавши рішення апеляційного суду Львівської області від 24.12.2007, що було підставою для державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_5 на приміщення майнового комплексу загальною площею 1280 м.кв. за адресою АДРЕСА_1 .

Мотивуючи вказане рішення у справі №2-508/2007 ВС встановив, що ОСОБА_5 при вирішенні спорів щодо права власності на вищевказаний об`єкт нерухомого майна подавав підроблений договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 04.11.1999, за що був засуджений вироком Залізничного районного суду м. Львова від 14.05.2018 за ч.3 ст. 358 КК України.

З цього слідує, що ОСОБА_5 у період часу з 12.05.2008, тобто моменту ухвалення ВСУ рішення про часткове залишення в силі рішення апеляційного суду Львівської області від 24.12.2007 котрим за ОСОБА_5 визнано право власності на приміщення цілісного майнового комплексу (магазину) за адресою АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 04.11.1999, до 14.07.2021, моменту скасування вказаного рішення суду в порядку перегляду ВС за нововиявленими обставинами, був власником спірного приміщення. Державну реєстрацію права приватної власності було проведено 21.08.2008 на підставі рішення апеляційного суду Львівської області від 24.12.2007.

З огляду на висновки ВС викладені у постанові від 14.07.2021 (справа № 2-508/2007) вбачається, що позовні вимоги ОСОБА_23 про визнання за ним права власності на об`єкт спірного майна були безпідставними, у зв`язку із підробленням договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 04.11.1999, котрий ним було використано як доказ в силу ст.ст. 10, 58, 59 ЦПК України 2004 року.

26 липня 2021, ОСОБА_5 , будучи власником, на підставі договору купівлі-продажу № 3351 від 01.12.2020 об`єкту нерухомого майна шляхом викупу, нежитлового приміщення підвалу під індексом ІІ, площею 19.2 кв.м., орієнтовною вартістю 149 592 грн. розміщеного за адресою АДРЕСА_2 , розпорядився таким шляхом укладення із ОСОБА_6 договору дарування нежитлового приміщення.

27 липня 2021 ОСОБА_5 , будучи власником, на підставі рішення Бібрської міської ради від 08.02.2019 зареєстрованого 12.03.2019, земельної ділянки площею 0.0606 га, кадастровий номер 4623310300:04:000:0376, розташованої у Бібрській міській раді, Перемишлянського району, Львівської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1783386246233), приблизною вартістю 1116,34 грн., розпорядився такою шляхом укладення із ОСОБА_15 договору дарування земельної ділянки.

28 липня 2021 ОСОБА_5 , будучи власником, на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 22.12.2012, виданого Виконавчим комітетом Бібрської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету від 14.12.2012 № 87, розпорядився садовим будинком АДРЕСА_7 , реєстраційний номер майна - 38759462, орієнтовною вартістю 327603 грн. шляхом укладення із ОСОБА_15 договору дарування.

28 липня 2021 ОСОБА_5 , будучи власником, на підставі рішення Бібрської міської ради від 08.02.2019 зареєстрованого 07.03.2019, земельної ділянки площею 0.0194 га, кадастровий номер 4623310300:04:000:0375, розташованої у Бібрській міській раді, Перемишлянського району, Львівської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1783400346233) , узгодженою вартістю 359 грн. 60 коп., розпорядився такою шляхом укладення із ОСОБА_15 договору дарування земельної ділянки.

Мотиви суду щодо позовних вимог про стягнення солідарно із відповідачів шкоди у виді упущеної вигоди.

Згідно ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

При цьому, як вбачається із п. 2 Постанови Пленуму ВСУ № 6 від 27.03.92 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Близьку за змістом правову позицію виклав Верховний Суд у постановах від 21.04.2020 у справі № 904/3189/19, від 10.12.2018 у справі № 902/320/17, зокрема, що причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Разом з тим, як вбачається за сталою правовою позицією Верховного Суду, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення:1) протиправної поведінки особи (боржника);2) збитків, заподіяних такою особою;3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і збитками;4) вини особи, яка заподіяла збитки, в тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди.

За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди не настає.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі №3-64гс11, постановах Верховного Суду від 09.10.2018 у справі №908/2261/17, від 31.07.2019 у справі №910/15865/14, від 30.09.2021 у справі №922/3928/20.

Як вбачається із ст. 11 ЦК України (діючого на момент звернення до суду ОСОБА_23 з метою захисту права власності) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У ч. 2 вказаної норми, законодавець серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, визначив договори та інші правочини. Також, у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду (ч. 5 ст. 11 ЦК України).

При цьому, ч. ч. 1-4 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

З огляду на це, протиправною слід вважати таку поведінку особи, яка порушує імперативні норми права, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Як вбачається із доводів позивачів, їх було позбавлено права власності що спірного об`єкту нерухомого майна, на підставі рішення суду, ухваленого на користь ОСОБА_5 за його позовною заявою.

За таких обставин суду слід оцінити характер діянь відповідачів, в силу котрих, було порушено права позивачів, та спричинено шкоду останнім.

Згідно ст. 328 ЦК України (діючого на момент прийняття Апеляційним судом Львівської області від 24.12.2007) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 334 ЦК України (діючого на момент прийняття Апеляційним судом Львівської області від 24.12.2007) визначено було, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Згідно ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» (діючого на момент прийняття Апеляційним судом Львівської області від 24.12.2007) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується

внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

З цього слідує, що з використанням завідомо підробленого договору купівлі продажу ОСОБА_5 набув право на звернення до суду з метою нібито захисту права власності, яке в подальшому використав саме для офіційного визнання і підтвердження державою факту виникнення та переходу до нього речових прав на нерухоме майно, що підтверджено Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 19970115 від 21.08.2008, згідно котрого підставою виникнення права власності вказано рішення суду.

Таким чином, ОСОБА_5 не маючи законних правових підстав для набуття прав на приміщення майнового комплексу за адресою АДРЕСА_1 , про що йому достовірно було відомо (про це свідчать висновки суду у кримінальному провадженні, де останнього засуджено за умисний злочин), всупереч моральним засадам суспільства, скористався правом на судовий захист, та використовуючи підроблений договір як доказ, отримав рішення суду, як самостійну підставу для визнання та набуття права власності.

Беручи до уваги, що об`єктивна сторона злочину, в якому обвинувачено ОСОБА_5 повністю охоплюється діями останнього щодо судового захисту права власності, котре ним не набувалося (про що йому було достовірно відомо), що дає підстави для визнання вчинених ОСОБА_5 активних дій для визнання та підтвердження державою права власності на спірний об`єкт нерухомого майна протиправними.

Наступним елементом цивільно-правової відповідальності є наявність збитків.

Так, ВС у постанові від 21.03.2024 (справа № 295/2859/13-ц) сформував правову позицію, що за загальним правилом, яке встановлено у частині першій статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків (майнової шкоди) у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права.

До аналогічних за змістом висновків прийшов КГС ВС у постанові від 30 вересня 2021 року у справі № 922/3928/20, де вказав, що збитками є об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати. Упущеною вигодою є неодержаний (не отриманий) дохід, який кредитор міг реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушено, а боржник додержувався правил здійснення господарської діяльності

З огляду на вищевикладене, під збитками слід розуміти матеріальну шкоду, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, що могло виникнути в тому числі і в минулому, в залежності від моменту виявлення та припинення притиправних дій щодо нього (оскільки воно може бути триваючим).

Згідно ст. 623 ЦК України визначено, що розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

У зв`язку із цим, КГС ВС у постанові від 30 вересня 2021 року у справі № 922/3928/20 додатково, роз`яснив, що звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладається на кредитора (позивача) обов`язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання. Крім того, позивач (кредитор) має довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (подібні за змістом висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18). Тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 127/16524/16-ц (провадження № 61-22106св18)). Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є достатньою підставою для його стягнення, оскільки у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані за звичайних обставин (мають реальний, передбачуваний та очікуваний характер). Окрім того, позивач (кредитор) повинен довести: факти вжиття ним певних заходів щодо одержання таких доходів. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягає відшкодуванню (подібні висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 908/2486/18, від 15.10.2020 у справі № 922/3669/19, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18) (п.п. 55-59).

В силу положень ст. ст. 316-320 ЦК України (діючого на момент набуття позивачами права власності) власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Як встановлено судом, в силу рішення Апеляційного суду Львівської області від 24.12.2007 визнано недійсним договір купівлі-продажу від 25.04.2005 як підставу набуття позивачами права власності на будівлю магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та зобов`язано останніх не чинити перешкоди ОСОБА_5 у користуванні приміщенням вищевказаного об`єкту.

Таким чином, у відповідності до ст. 124 Конституції України (діючої на час ухвалення вказаного рішення суду) та ст. 129-1 Конституції України, в редакції 2020, ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та ОСОБА_2 з 24.12.2004 по 14.07.2021 (постанова ВС про скасування такого)зобов`язані були виконувати рішення суду, що набрало законної сили, а отже утриматися від дій з приводу володіння, користування та розпорядження своїм майном на власний розсуд, тобто утримувати блага, на котрі розраховували при придбанні об`єкту нерухомого майна у власність.

З огляду на це, суд вважає доведеними позивачами та третіми особами, що заявили самостійні вимоги, обставини позбавлення їх реальної можливості отримання доходу в наслідок неправомірних дій відповідача ОСОБА_5 , котрі були єдиною і достатньою причиною порушення їхніх прав щодо майна.

З матеріалів реєстраційної справи, зокрема технічного паспорту, встановлено, що спірний об`єкт нерухомого майна є двоповерховою будівлею з підвалом, загальною площею 1041,9 кв.м., обладнаною водопроводом, каналізацією, газопостачанням, центральним опаленням, електроосвітленням, радіотрансляційною мережею, сміттєводом, ліфтом нежитлового призначення, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , на підставі договору оренди нежитлових приміщень від 25.04.2005 укладеного ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та ОСОБА_2 на строк до 31.03.2008 що міг бути переукладеним на новий термін на цих самих умовах, перебував в оренді суб`єкта господарювання ОСОБА_10 , в силу чого орендодавці могли отримувати доходи у виді орендної плати в розмірі 50 грн. за 1 м. кв. в місяць, що становили 48595 грн., а тому позивачем та третіми особами, доведено, що таке майно могло використовуватися у підприємницькій діяльності третіми особами та бути об`єктом отримання останніми доходів.

Також, стороною позивача доведено, що ОСОБА_4 ОСОБА_7 та ОСОБА_2 вживалися заходи щодо поновлення прав власника. Зокрема, як вбачається із матеріалів справи (в тому числі реєстраційної справи), такі оскаржували судові рішення, ОСОБА_4 звертався із заявами про перегляд судових рішень та визнавався потерпілим у кримінальному провадженні, були позивачами у справі поро визнання недійсним договору купівлі-продажу від 04.11.1999.

Як встановлено судом із висновку експерта №003/23 від 15.02.2023, експертом визначено ринкову вартість орендної плати за користування будівлею магазину площею 1041,9 кв. у АДРЕСА_1 за період з 15.07.2008 року до 14.07.2021 за кожен рік окремо, відповідно до принципу найбільш ефективного використання, тобто такого використання майна, в результаті якого вартість об`єкту оцінки є максимальною, а варіанти використання майна є технічно можливими, юридично дозволеними і економічно доцільними виходячи з його характеристик, на підставі котрого розраховано розмір матеріального збитку внаслідок неотримання орендної плати що становить 17844000 грн. за період часу з 15.07.2007 по 11.05.2018 та 5109000 грн. 12.05.2018 по 14.07.2021.

Вказаний висновок суд приймає в якості доказу, в тому числі щодо розміру збитків, та відхиляє доводи відповідача ОСОБА_15 про визнання його неналежним викладені у заяві від 03.01.2024 (а.с.94 т.6), оскільки він не є учасником вказаних спірних відносин, до нього позовні вимоги не пред`являлися. Він є стороною за позовними вимогами про визнання договорів не дійсними, котрі мають окремий предмет та підстави, що підлягають доведенню. Відповідачами не надано іншого розрахунку орендної плати, яким би спростували фактичні дані, наведені у висновку.

В силу цього, суд звертає увагу на те, що хоча рішення Апеляційного суду Львівської області прийнято 24.12.2007, залишеного в силі згідно ухвали ВС від 12.05.2008, котрим позбавлено права власності ОСОБА_4 ОСОБА_7 та ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна, однак, реально позбавлено права на воління таким в силу припинення договору оренди нежитлових приміщень від 25.04.2005 внаслідок укладення ОСОБА_5 договору оренди нежитлових приміщень з попереднім орендарем 15.07.2008. Порушене права позивачів поновлено постановою ВС від 14.07.2021.

А тому, дані зазначені у висновку експерта, що стосуються періоду спричинення збитків доводяться матеріалами справи.

Одночасно, суд звертає увагу, що в даному випадку не має значення яким чином використовував приміщення магазину відповідач ОСОБА_23 , та чи отримував доходи від права власності, оскільки володіння майном, здійснюється відповідно до закону за волею власника. Будь-яких доказів, що позивачі могли, або зобов`язані б були використовувати майно лише на умовах обраних ОСОБА_5 не надано.

Більше того, позивачі не звернулися до суду з вимогою про повернення розміру доходів отриманих ОСОБА_5 за використання спірного об`єкту нерухомості за вищевказаний період, що не є предметом спору, та відповідно такі обставини не досліджувалися в суді та не підлягають встановленню, а тому ототожнювати доходи отриманні ОСОБА_5 від здійснення права власності із упущеною вигодою потерпілих є безпідставним.

Як вбачається із предмету спору, ОСОБА_4 , ОСОБА_7 ОСОБА_2 заявили вимогу про солідарне стягнення з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 по 7 268 450 грн.

З цього слідує, що ОСОБА_4 ОСОБА_7 та ОСОБА_2 визначено розмір збитків в однаковому вимірі, що сукупно становить 21 805 350 грн. ( 7 268 450 грн. х3), та відповідно не перевищує ринкову вартість орендної плати за користування будівлею магазину площею 1041,9 кв. у АДРЕСА_1 за період з 15.07.2008 року до 14.07.2021 визначену експертом, що становить 22953 000 грн.

Зважаючи на те, що приміщення магазину набувалося ОСОБА_4 ОСОБА_7 та ОСОБА_2 у спільну часткову власність із визначеними частками в розмірі 1/3, а тому кожному спричинено збитки у виді упущеної вигоди пропорційно частці у майні, так як інших фактичних даних суду не доводилося.

При встановленні причинного зв`язку та вини, то суд знову зважає на правову позицію КГС ВС у постанові від 30 вересня 2021 року у справі № 922/3928/20 згідно котрої встановлено таке. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Як вбачається з вищевикладеного, право власності позивачів було порушено внаслідок рішення суду, постановленого на підставі підробленого документу, про що суду відомо не було.

У зв`язку із цим, суд зважає на те, що згідно ст. ст. 3, 12 ЦПК України, в редакції 2004, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів та здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Таким чином, суд встановив послідовність між наміром відповідача ОСОБА_5 отримання визнання державою наявності в нього права приватної власності на підставі завідомо для останнього підробленого документу - договору купівлі-продажу від 1999, реалізацією дій, що проявилися у зверненні до суду із позовними вимогами, в тому числі до позивачів, та наслідками, що настали за результатами розгляду спору, порушеного ОСОБА_5 , у вигляді протиправного позбавлення права власності ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна, що свідчить про наявність причинного зв`язку.

При цьому, важливим є те, що підставою для реалізації права на судовий захист (як вільний спосіб здійснення цивільного права на власний розсуд) ОСОБА_5 , було володіння ним підробленим договором купівлі-продажу від 1999, котрий містив дані про перехід до останнього прав власника, котрий він свідомо, добровільно використав в якості доказу, за що був засуджений.

З приводу встановлення наявності вини, то суд звертає увагу, що подання та використання підробленого договору у суді у справі щодо позивачів, охоплюється об`єктивною стороною злочину передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України, за вчинення котрого, ОСОБА_5 визнано винним та засуджено, а тому, вина в даному випадку проявлялася виключно у формі прямого умислу.

З огляду на вищевикладене, доведено, що протиправними діями ОСОБА_5 допущено наслідки у виді безпідставного, незаконного позбавлення права власності позивачів на період часу з 2008 по 14.07.2021, при наявності причинного зв`язку та вини останнього.

Таким чином, позовні заяви ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_7 до ОСОБА_5 про стягнення збитків у виді упущеної вигоди підлягає до задоволення у заявленому розмірі.

Разом з тим, суд не погоджується, що збитки позивачам були спричиненні також діями ОСОБА_6 , в силу того, що остання являлася дружиною ОСОБА_5 , і майно було набуте у спільну власність подружжя.

Умови солідарної відповідальності визначені ст. 1190 ЦК України.

Як вбачається із ст. 60 СК України (діючого на момент визнання судом переходу прав на об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_5 ) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ст. 58 вказаного кодексу, якщо річ, що належить одному з подружжя, плодоносить, дає приплід або дохід (дивіденди), він є власником цих плодів, приплоду або доходу (дивідендів).

З цього слідує, режим спільної сумісної власності поширюється на майно і на об`єкти, отриманні від використання такого майна.

Беручи до уваги, що суд прийшов до переконання, що розмір доходів отриманих ОСОБА_5 від спірного майна за час дії рішення апеляційного суду Львівської області від 24.12.2007 не є предметом спору (зокрема на підставі ст. 1212 ЦК України), тому слід виходити лише з правомірності підстав набуття у спільну власність будівлі магазину площею 1041,9 кв. у АДРЕСА_1 , ОСОБА_6 .

Як вбачається із свідоцтва про розірвання шлюбу, повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб (а.с.53 т.2), шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 був укладеним 01.06.1996 та розірвано 12.05.2018.

При наданні оцінки доводам позивачів щодо солідарної відповідальності відповідачів суд зважає правові висновки ВС викладені у постанові від 21.03.2024 (справа № 295/2859/13-ц).

Так, суд касаційної інстанції сформував правову позицію про те, що «розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина. Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Отже, з огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на позивача покладено обов`язок доведення протиправністі дій відповідача, наявності шкоди та її розміру й причинно-наслідкового зв`язку. Відповідно до статті 1190 ЦК України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини. За змістом зазначеної норми закону спільною вважається шкода як неподільний результат неправомірних дій або бездіяльності двох і більше осіб. При цьому не обов`язково, щоб дії або бездіяльність, які завдали шкоди іншим особам, співпадали за часом. Це правило поширюється на випадки, коли неможливо встановити, яка дія та в якій мірі спричинила настання такого наслідку. При цьому у заподіянні шкоди спільними діями має місце єдність дій заподіювачів, яка полягає у такому їх взаємозв`язку, при якому виключення хоча би однієї із цих дій із комплексу діянь співзаподіювачів не призводить до виникнення спільного шкідливого результату. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їх вини. Солідарну відповідальність по відшкодуванню шкоди несуть особи, діяння яких були об`єднані спільним злочинним наміром, а заподіяна ними шкода стала наслідком їх спільних дій. При вчиненні злочину кількома особами вони несуть солідарну відповідальність за заподіяну шкоду по епізодах злочину, в яких встановлено їх спільну участь. Разом з тим, є неприпустимим покладення солідарної відповідальності на осіб, яких хоча й притягнуто до кримінальної відповідальності в одній справі, але за самостійні злочини, не пов`язані спільним наміром, а так само на осіб, коли одних із них засуджено за корисливі злочини, наприклад, за розкрадання, а других - за халатність, незважаючи на те, що дії останніх об`єктивно сприяли першим у вчиненні злочину».

Беручи до уваги, що притягнення ОСОБА_5 до кримінальної відповідальності за ч.3 ст. 358 КК України було підставою для перегляду рішення суду, котрим було визнано недійсним договір купівлі-продажу майна від 25.04.2005, таким чином позбавлено позивачів права володіння, користування та розпорядження таким, суд звертає увагу, що останнього визнано винним у вчиненні злочину за відсутності кваліфікуючих ознак - групою осіб.

Будь-яких доказів, що ОСОБА_6 притягувалася до відповідальності за вчинення дій щодо сприяння ОСОБА_5 у протиправному набутті права власності на об`єкт спірного майна, або вчинила інші дії щодо такого майна, що характеризуються протиправністю суду не надано.

При цьому, суд не може визнати, що дії ОСОБА_6 з приводу звернення із касаційною скаргою, здійснення щодо неї перевірки Генеральною прокуратурою України, чи декларування останньою, як державним службовцем спірного об`єкту нерухомості, як спільної сумісної власності перебувають у причинному зв`язку із наслідками що настали, у виді спричинення збитків ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та ОСОБА_2 у виді упущеної вигоди.

Крім того, позивачами не доведено про наявність вини останньої на вчинення протиправних дій, з метою досягнення наслідків, що позбавили ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та ОСОБА_2 прав власника майна на період часу до 24.12.2007 та 14.07.2021.

З огляду на вищевикладене, суд не встановив правових підстав для солідарної відповідальності відповідачів, у зв`язку із чим доводи позивачів в цій частині визнає необґрунтованими, недоведеними, та такими, що не підлягають до задоволення.

Одночасно, суд відхиляє доводи відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , викладені у відзиві на позовну заяву, оскільки, як вбачається з вищевикладеного, права позивачів як власника були порушені протиправною поведінкою ОСОБА_5 що призвела до визнання недійсним договору купівлі-продажу від 25.04.2005 рішенням суду та зобов`язання останніх усунути перешкоди у користуванні об`єктом спірного майна, що призвело до позбавлення права володіння та користування таким.

Сама по собі дія з внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (як юридичний акт) не перебуває у причинному зв`язку із наслідками, що настали у вигляді спричинення шкоди.

Крім того, державна реєстрація права власності за ОСОБА_5 була проведена не тільки шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що спростовується витягом про право власності на нерухоме майно №1970118 від 21.08.2008.

Щодо тверджень, про те, що в ОСОБА_5 були відсутні належні умови використання об`єкту нерухомого майна будівлі магазину площею 1041,9 кв. у АДРЕСА_1 , через постійні його арешти, виконавчі дії, судові спори, то суд звертає увагу, що такі дії вчинялися внаслідок вжиття позивачами заходів на поновлення свої прав, порушених, через протиправну поведінку ОСОБА_5 , за що останнього було притягнуто до кримінальної відповідальності.

Крім того, зважаючи на мотиви суду, викладені вище, предметом спору є стягнення шкоди у виді упущеної вигоди, котру могли отримати позивачі, якщо б використовували майно за звичних умов, що склалися на момент набуття права власності, а не доходів отриманих відповідачем.

Обставини, що перешкоджали ОСОБА_5 використовувати майно за звичних умов, не можуть бути даними, врахованими судом для зменшення розміру позовних вимог, оскільки, він будучи власником на власний розсуд приймав рішення, яким чином його використовувати.

Також, що стосується доводів відповідача ОСОБА_15 про те, що з матеріалів справи не представляється можливим достовірно встановити, що шкода позивачам була спричинена з приводу порушення права власності щодо одного і того ж об`єкту нерухомого майна, оскільки одні дані містять відомості про будівлю магазину, а інші про цілісний майновий комплекс, то суд звертає увагу, що в судовому засіданні підтверджено, що будівлею магазину чи цілісного майнового комплексу є об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою АДРЕСА_1 з відповідними індивідуальними ознаками (поверховість будівлі, площа, призначення, реєстраційний номер), зазначеними у Державному реєстрі речових прав та зафіксованими у реєстраційній справі. Будь-яких доказів, про те, що за вищевказаною адресою розташовані різні приміщення нерухомості, що могли б ставити під сумнів висновки суду, не надано.

Мотиви суду з приводу позовних вимог про визнання недійсними договорів.

Судом встановлено, що у спірних договорах дарування ОСОБА_4 , ОСОБА_24 та ОСОБА_25 не являються сторонами, право власності на об`єкти нерухомості було зареєстрованим за ОСОБА_5 і цей факт позивачами не оспорюється. Разом з тим, як вбачається із заяви про збільшення позовних вимог, основною підставою для визнання договорів недійсним являється вчинення їх ОСОБА_5 з метою уникнення виконання зобов`язання із погашення заборгованості.

Слід відзначити, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Вказаний принцип роз`яснено ВС у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 922/1903/18 таким чином, що в обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.

Крім того, ВС неодноразово висловлювався з приводу визначення фраудаторного правочину.

Зокрема, згідно висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 17 липня 2019 року у справі № 299/396/17 та від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, вбачається, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

У постанові Верховного Суду від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3972/16-ц (провадження № 61-28761св18) викладено правовий висновок, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року в справі № 754/5841/17 (провадження № 61-17966св19) вказано, що «приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин)».

Критеріями, які Верховний Суд називає для кваліфікації договору, як фраудаторного, є, зокрема: 1) відповідач відчужив майно після пред`явлення до нього позову про стягнення боргу; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича; 4) майно відчужено під час дії заборони відчуження на підстави ухвали суду про забезпечення позову про стягнення боргу. На переконання Верховного Суду, сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами, на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення відповідальності перед кредитором, при цьому спростовує доводи касаційних скарг відповідачів про те, що, укладаючи оспорюваний договір дарування, вони діяли добросовісно та мали на меті настання реальних наслідків вчинення цього правочину (постанова від 01 квітня 2020 року у справі № 182/2214/16-ц).

Аналізуючи викладене, слід відзначити, що порушені ВС питання у подібних правовідносинах вказують на обставини, що є вирішальними при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності відповідного договору, адже наявність вказаних обставин свідчить про те, що боржник діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

Таким чином, як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_5 засуджено вироком Залізничного районного суду м. Львова від 14.05.2018, котрий переглядався в апеляційній (ухвала від 26.11.2020) та касаційній інстанції (постанова 23.06.2021), та залишений в силі, за ч.3 ст. 358 КК України зокрема, за те, що подав до суду завідомо підроблений документ, а саме договір купівлі-продажу від 04.11.1999.

На підставі вказаного підробленого договору купівлі-продажу, поданого в якості доказу за позовом ОСОБА_5 , ухвалено рішення судом, в силу котрого, визнано за останнім право власності на будівлю магазину площею 1041,9 кв. у АДРЕСА_1 , тим самим позбавлено прав власника ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 визнавши недійсним договір купівлі-продажу від 25.04.2005.

Згідно Постанови ВС від 14.07.2021 за результатами перегляду рішення ВСУ від 22.02.2012, ВС визнав засудження ОСОБА_5 за ч.3 ст. 358 КК України нововиявленою обставиною, у зв`язку із чим було скасовано рішення Апеляційного суду Львівської області від 24.12.2007 про визнання за останнім права власності на будівлю магазину площею 1041,9 кв. у АДРЕСА_1 .

Таким чином, кінцеве рішення у кримінальному провадженні прийнято Верховним Судом 23.06.2026, а рішення Апеляційного суду Львівської області від 24.12.2007 скасовано 14.07.2021, тоді як договори дарування укладалися у період часу з 26 по 28.07.2021.

Про намір позивачів стягнути спричинену шкоду в судовому порядку ОСОБА_5 був усвідомленим, що підтверджується показами позивача ОСОБА_4 , допитаного в судовому засіданні як свідка.

Важливою є та обставина, що дані спірні договори дарування були укладені після винесення ухвали Сихівського районного суду м. Львова про забезпечення позову до звернення із позовною заявою ОСОБА_26 , котру подано до суду 29.07.2021.

Звичайно, що на момент реалізації права з відчуження об`єктів, належних ОСОБА_5 на праві власності не було судового рішення про стягнення з нього боргу, розпочатого виконавчого провадження, разом з тим, обставини, про засудження його вироком суду, перегляду рішення у цивільній справі за нововиявленими обставинами, звернення позивача із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на предмет дарування до укладення договорів, суд вважає достатніми, в силу котрих останній міг усвідомлювати ймовірні наслідки матеріального характеру, пов`язані з такими судовими рішеннями, котрими відповідно поновлено права власників позивача та третіх осіб, щодо будівлі магазину площею 1041,9 кв. у АДРЕСА_1 , котре внаслідок його протиправної поведінки було порушено.

Крім того майно відчужене на підставі договорів оренди, які є безвідплатними.

Як вбачається із спірних договорів, майно, належне на праві власності ОСОБА_5 відчужене ОСОБА_15 , котрий являється сином останнього, та ОСОБА_6 , що є колишньою дружиною.

Крім того, майно належне на праві власності ОСОБА_5 відчужене під час дії заборони відчуження на підстави ухвали суду про забезпечення позову про стягнення боргу, що підтверджено рішеннями судів апеляційної та касаційної інстанції при перегляді такої.

Таким чином, суд встановив, що ОСОБА_5 , усвідомлюючи наслідки судових рішень, котрі надавали підстави позивачам порушити питання цивільно-правової відповідальності за його протиправні дії, відчужив майно на підставі договорів дарування на користь свого сина ОСОБА_15 та колишньої дружини ОСОБА_6 під час дії заборони відчуження на підстави ухвали суду про забезпечення позову про стягнення боргу, тобто діяв очевидно недобросовісно та зловживав правами, оскільки вчинив договори дарування, які порушують права позивачів та такі направлені на недопущення звернення стягнення на майно за рахунок котрого могло бути поновлено права ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та ОСОБА_2 .

Додатково, суд звертає увагу, на те, що відчужене майно ОСОБА_5 набув під час дії обставин, що порушували право позивачів на використання майна.

Щодо вимоги про скасування державної реєстрації права власності за відповідачами ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_15 , то суд звертає увагу на те, що згідно ч.3 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

За таких обставин, беручи до уваги, що судом не встановлено фактичні дані передбачені п. 1 ч.7 ст. 37 вказаного закону, належними діями з даного приводу є припинення набутих речових прав на нерухоме майно на підставі договору, що визнаний недійсним.

Аналізуючи викладене, суд вважає доводи позивачів обґрунтованими, та такими, що доводяться матеріалами справи, а тому позовні вимоги про визнання недійсними позовів дарування та скасування державної реєстрації підлягають до часткового задоволення.

Розгляд клопотань сторін про закриття провадження у справі та застосування строку позовної давності.

Зважаючи на мотиви суду викладені вище, суд звертає увагу, що заяви ОСОБА_5 від 28.12.2023 (т. 6, а. с. 45) та від 15.03.2024 (т. 7, а. с. 76) про застосування строку позовної давності щодо позовних вимог про відшкодування шкоди не підлягає до задоволення в тому числі виходячи з наступного.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

В силу ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (ч.1 ст. 261, ч. 2 ст. 264 ЦК України).

Беручи до уваги, вищевикладене, суд встановив, що позивачі набули права на відшкодування шкоди з моменту отримання фактичних даних про підтвердження протиправної поведінки відповідача, тобто прийняття ВС постанови від 14.07.2021, котра є складовою цивільно-правової відповідальності.

Доводи відповідача про наявність рішень судів адміністративної юрисдикції про скасування державної реєстрації не свідчать про поновлення прав ОСОБА_26 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 як власника, щодо володіння та користування об`єктом нерухомого майна, оскільки діючим було рішення Львівського апеляційного суду про визнання права власності за ОСОБА_5 та визнання недійсним договору купівлі-продажу від 25.04.2005.

Саме з цього моменту слід обчислювати строк позовної давності, котрий на момент звернення із позовом 29.07.2021 та 17.11.2021 не сплив.

Також не підлягає до задоволення заява ОСОБА_5 від 28.12.2023 (т. 6, а. с. 47) про закриття провадження у зв`язку із відсутністю предмету спору.

Зокрема, відповідач посилається, що у ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та ОСОБА_2 в період часу з липня 2008 по липень 2021 були відсутні підстави для користування спірним майном., у зв`язку із чим відсутній предмет спору.

Однак, як встановлено вище, відсутність правових дістав на користування майном пов`язана із протиправною поведінкою відповідача, котра є складовою цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування шкоди, а тому являється предметом спору..

Аналогічно, не підлягають до задоволення заяви відповідача ОСОБА_6 про закриття провадження у справі у зв`язку із відсутністю предмету спору та спливу позовної давності від 14.03.2024 (т. 7, а. с. 43-44, 62-63) з підстав мотивів, застосованих судом за результатами розгляду заяв ОСОБА_5 .

Одночасно, суд звертає увагу, що позовні вимоги про визнання договорів недійсними та скасування реєстрації мають окремий предмет та правові підстави, що підлягають встановленню та оцінці судом. При цьому, перебіг строку позовної давності для такого позову розпочинається моментом їх укладення.

Крім того, суд прийшов до переконання про безпідставність позовних вимог про відшкодування шкоди до ОСОБА_6 , частково взявши до уваги доводи останньої в частині набуття прав на спірний об`єкт нерухомого майна.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи (ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Встановлено, що позивачами ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та ОСОБА_2 кожним сплачено судовий збір у розмірі 11 350,00 грн. за позовну вимогу майнового характеру (стягнення збитків (упущеної вигоди), що підтверджується квитанціями від 09.01.2022 (т. 1, а. с. 76, 77), від 31.10.2022 (т. 3, а. с. 48).

Крім того, позивачами ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та ОСОБА_2 за позовні вимоги немайнового характеру сплачено судовий збір у розмірі 7 939,20 грн. згідно з квитанцією від 09.01.2022 (т. 1, а. с. 189).

Разом з тим, суд враховує те, що при зверненні до суду з заявою про збільшення позовних вимог, підлягав сплаті судовий збір у розмірі 11 908,80 грн. (з огляду на положення ч. 7 ст. 6 Закону України «Про судовий збір», яким визначено, що у разі коли позов немайнового характеру подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір сплачується кожним позивачем окремим платіжним документом у розмірах, установлених статтею 4 цього Закону за подання позову немайнового характеру), тоді як позивачами сплачено такий не в повному обсязі - у розмірі 7 939,20 грн.

Враховуючи вищевикладене та висновок суду про часткове задоволення позовних вимог, суд приходить до переконання про те, що з відповідача ОСОБА_5 на користь позивачів ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 слід стягнути судовий збір за вимоги майнового характеру у розмірі 5 675,00 грн. кожному.

Крім того, з кожного з відповідачів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_15 на користь позивачів ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 слід стягнути сплачений ними судовий збір за вимоги немайнового характеру у розмірі по 2 646,40 грн., тоді як частину несплаченого позивачами судового збору за таку вимогу у розмірі 3 969,60 грн. слід стягнути у рівних частках з відповідачів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_15 в дохід держави, а саме по 1 323,20 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 81, 89, 133, 141, 229, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,

ухвалив:

позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 збитки (упущену вигоду) у розмірі 7 268 450 (сім мільйонів двісті шістдесят вісім тисяч чотириста п`ятдесят) гривень.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 збитки (упущену вигоду) у розмірі 7 268 450 (сім мільйонів двісті шістдесят вісім тисяч чотириста п`ятдесят) гривень.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 збитки (упущену вигоду) у розмірі 7 268 450 (сім мільйонів двісті шістдесят вісім тисяч чотириста п`ятдесят) гривень.

Договір дарування від 26 липня 2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пилипенко Ю.П. за реєстровим №1116, відповідно до якого ОСОБА_5 подарував ОСОБА_6 нежитлове приміщення підвалу під індексом ІІ, площею 19,2 кв.м, розміщене за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1644139046101 - визнати недійсним.

Договір дарування від 28 липня 2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пилипенко Ю.П. за реєстровим №1122, відповідно до якого ОСОБА_5 подарував ОСОБА_15 садовий будинок, розміщений за адресою - АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2419979546233 - визнати недійсним.

Договір дарування від 28 липня 2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пилипенко Ю.П. за реєстровим №1123, відповідно до якого ОСОБА_5 подарував ОСОБА_15 земельну ділянку площею 0,0606 га, кадастровий номер 4623310300:04:000:0376, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1783386246233 - визнати недійсним.

Договір дарування від 28 липня 2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пилипенко Ю.П. за реєстровим №1124, відповідно до якого ОСОБА_5 подарував ОСОБА_15 земельну ділянку площею 0,0194 га, кадастровий номер 4623310300:04:000:0375, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1783400346233 - визнати недійсним.

В решті позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 судовий збір у розмірі по 6 557 (шість тисяч п`ятсот п`ятдесят сім) гривень 13 (тринадцять) копійок кожному.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 судовий збір у розмірі по 882 (вісімсот вісімдесят дві) гривень 13 (тринадцять) копійок кожному.

Стягнути з ОСОБА_15 на користь ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 судовий збір у розмірі по 882 (вісімсот вісімдесят дві) гривень 13 (тринадцять) копійок кожному.

Стягнути з ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_15 на користь держави судовий збір у розмірі по 1 323 (одна тисяча триста двадцять три) гривні 20 (двадцять) копійок з кожного.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повне судове рішення складено 05 березня 2025 року.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_4 , місце проживання: АДРЕСА_8 , РНОКПП НОМЕР_5 ;

Позивач: ОСОБА_7 , місце проживання: АДРЕСА_9 , РНОКПП НОМЕР_6 ;

Позивач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_10 , РНОКПП НОМЕР_7 ;

Відповідач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

Відповідач: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

Відповідач: ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання: АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Третя особа: ОСОБА_8 , місце проживання: АДРЕСА_11 , РНОКПП невідомий;

Третя особа: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Горизонт», місцезнаходження: м. Київ, вул. Шота Руставелі, 44, офіс 104, код ЄДРПОУ 39013897.

Головуюча Сабара Л.В.