Рішення

від 06.03.2025 по справі 910/15039/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.03.2025Справа № 910/15039/24Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши без виклику сторін у спрощеному позовному провадженні господарську справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Територіальна Сервісна

Компанія" (03142, м. Київ, вул. Стуса Василя, буд. 35а, офіс 03-10;

ідентифікаційний код: 44436033,)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Планета Бергамо"

(03067, м. Київ, бул. Вацлава Гавела, буд. 7В, кв. 47;

ідентифікаційний код: 42841976)

про стягнення 703 871, 12 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Територіальна Сервісна Компанія" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Планета Бергамо" (далі-відповідач) про визнання Договору про надання послуг " 13-02 від 14.12.2023 укладеним та стягнення заборгованості.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2024 вказану позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

17.12.2024 від позивача надійшли додаткові пояснення у справі.

03.01.2025 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в котрому проти задоволення позову заперечує з підстав недоведеності та необґрунтованості. Вказує, що позивачем не доведено за допомогою належних, допустимих та достатніх доказів факт надання послуг, їх обсяг, вартість, а також досягнення сторонами всіх істотних умов щодо укладення Договору.

06.01.2025 позивачем надано відповідь на відзив.

13.01.2025 до суду подано заперечення на відповідь на відзив.

14.01.2025 Товариством з обмеженою відповідальністю "Територіальна Сервісна Компанія" подано додаткові письмові пояснення по справі.

З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв`язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Звертаючись до суду із позовом, позивач вказує, що ТОВ «ТСК» є надавачем житлово-комунальних послуг у науково-учбовому комплексі з гуртожитком готельного типу за адресою: м. Київ, вул. Василя Стуса, 35-А, 35-Б, що зокрема підтверджується актом приймання-передачі науково-учбового комплексу з гуртожитком готельного типу на баланс ТОВ «ТСК» від 01 лютого 2023 року та договорами про переведення боргу за постачання електричної енергії.

ТОВ «Плането Бергамо» є власником приміщення (групи приміщень) №13-02 за адресою м. Київ, вул. Василя Стуса, буд. 35-А (надалі за текстом - приміщення №13- 02), що підтверджується Договором купівлі-продажу від 14 грудня 2023 року (надалі за текстом - Договір купівлі-продажу).

Пунктом 6 вищезазначеного Договору купівлі-продажу передбачено, що Покупець (Відповідач), як власник вищезазначеного приміщення, приймає на себе обов`язок оформити на своє ім`я в день підписання Договору купівлі-продажу правочин, що пов`язаний з обслуговуванням вищезазначеного приміщення: договори з житлово-експлуатаційною організацією та іншими організаціями.

За твердженнями позивача, на виконання пункту 6 вищезазначеного Договору купівлі-продажу у день його укладення, а саме 14 грудня 2023 року, ТОВ «ТСК» складено, підписано та надано Відповідачу Договір про надання послуг №13-02 (надалі за текстом - Договір послуг) для його підписання.

На переконання Товариства з обмеженою відповідальністю "Територіальна Сервісна Компанія", ним свої зобов`язання за вищезазначеним Договором послуг виконуються належним чином та в повному обсязі, однак Відповідач з дати укладання Договору купівлі-продажу та з дати отримання Договору послуг, а саме з 14 грудня 2023 року, відмовляється повертати підписаний зі своєї сторони Договір послуг, окрім того станом на день подачі позовної заяви не здійснив жодного платежу за надані ТОВ «ТСК» послуги, у зв`язку з чим у Відповідача наявна заборгованість перед Позивачем за надані послуги.

17 вересня 2024 року ТОВ «ТСК» звернулося до ТОВ «Планета Бергамо» з листом-претензією №17/09/2024-1 щодо повернення примірників договорів та погашення наявної заборгованості.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Позивач вказує, що з 25 вересня по 15 жовтня 2024 року між ТОВ «ТСК» та Генеральним директором ТОВ «Євробізнес Україна», який в свою чергу є також Генеральним директором ТОВ «Планета Бергамо», відбувалися листування через електронні адреси з яких вбачається, що Позивачем вчергове направлено Відповідачу Договір послуг, рахунки та квитанції за Договором послуг, а Відповідач в свою чергу надав гарантію та запевнив, що здійснить оплату заборгованості до 30 вересня 2024 року, однак станом на день подання позовної заяви підписаний примірник Договору послуг не повернув та не здійснив погашення заборгованості чи взагалі хоч один платіж за Договором послуг.

Також на переконання Позивача, визначальною є та обставина, що Відповідач отримав свій примірник Договору послуг у день підписання Договору купівлі-продажу, а у відповідності до пунктів 3.4., 3.5. Договорів послуг Відповідач був зобов`язаний зареєструватися в додатку «ДАХ» або на сайті https://dah-online.com/ для вчасного отримання усіх рахунків наданих послуг, куди вони і надсилалися, при цьому невиконання ТОВ «Планета Бергамо» обов`язкової вимоги щодо реєстрації в «ДАХ» не звільняє останнього від обов`язку зі сплати наданих йому послуг.

Стосовно вимоги Позивача щодо визнання Договору про надання послуг №13-02 від 14 грудня 2023 року укладеним, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із статтею 638 Цивільного кодексу України Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до частини 1 статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.

Згідно з частиною 1 статті 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Відповідно до статті 181 Господарського кодексу України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із частинами 1, 2, 3 та 5 статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до частини 4 статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим державним органом або органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору (частина 3 статті 184 Господарського кодексу України).

З матеріалів справи судом встановлено, що позивачем не надано належного і допустимого доказу на підтвердження надання - 14 грудня 2023 року або будь якої іншої дати, ТОВ "ПЛАНЕТА БЕРГАМО" складеного та підписаного: Договору про надання послуг № 13-02 від 14 грудня 2023 року (надалі - Договір 1).

Суд зауважує, що Додаток № 11 до позовної заяви, а саме Зображення WhatsApp, дата_ 2024-11-25 о 17.57.15_29d21d3c.jpg не є належним, допустимим та достовірним доказом у справі № 910/15043/24, оскільки взагалі не можливо встановити чи справді велась переписка в месенджері WhatsApp, між якими сторонами велась переписка в месенджері WhatsApp, та не надано доказів, що зміст переписки та документа в месенджері WhatsApp захищений від внесення правок та викривлення інформації.

Додаток № 15 та 16 до позовної заяви, а саме «Скрін листа 210724.pdf.» та «Скріни Листування з Коцюбою.pdf.» не є належним, допустимим та достовірним доказом у справі № 910/15039/24, оскільки взагалі не можливо встановити справжність листів та між ким вона велась.

Суд зауважує, що лист Позивача вих. №17/09/2024-1 від 17.09.2024 не може вважатися належною пропозицією Відповідачу укласти Договір, а відтак не може бути прийнятий судом у якості належного та допустимого доказу.

При цьому суд вказує, що інші докази звернення Позивача до Відповідача щодо укладення Договору відсутні.

Крім того суд погоджується із твердженням Відповідача, що роздруківки електронної переписки не є належним доказом укладення між сторонами договору та вчинення сторонами дій, спрямованих на виникнення та виконання зобов`язань за цим договором, оскільки вони не відповідають вимогам Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» № 851-IV від 22.05.2003 року (надалі - Закон № 851-IV) та не мають електронного цифрового підпису.

Верховний Суд послідовно дотримується правової позиції про те, що роздруківки електронного листування не є ані письмовими доказами, ані електронними документами (копіями електронних документів) в розумінні ст. 5 Закону України № 851-IV, які могли б, з урахуванням інших наявних у справі доказів, достовірно підтвердити факти укладення між сторонами договорів та їх виконання в конкретних відносинах (правовий висновок в постанові від 21 червня 2023 року, справа № 916/3027/21.

Окрім того, Договір 1 (додаток № 7 до позовної заяви) не містить підпису директора Позивача Бескостого Максима Сергійовича та печатки Позивача, а станом на момент подання позовної заяви директором Позивача є Гімплюк Олександр Миколайович.

Отже, матеріали справи № № 910/15039/24 не містять підписаного Договору 1 навіть зі сторони Позивача.

Таким чином, суд погоджується з аргументом Відповідача стосовно того, що Позивач не звертався до нього із пропозицією укласти договір у належний спосіб та у порядоку, передбаченому вказаними вище нормами законодавства, що відповідно виключає факт порушення прав Позивача в цій частині та можливість укладання Договору в судовому порядку.

Відтак, на переконання суду, укладати Договір в судовому порядку, враховуючи відсутність належної реалізації Позивачем пред`явлення пропозиції, буде передчасним та з обмеженням дискреційних повноважень Відповідача, що відповідно свідчить про необхідність відмови у задоволенні позову в цій частині.

Таким чином, доводи позивача, про те що відповідач відповіді на пропозицію не надав та затягував підписання договору понад встановлений законом термін є необґрунтованими та безпідставними

У постанові Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 910/6139/20 викладено правову позицію про те, що вимогу позивача про зобов`язання укласти договір у певній редакції у випадках, які допускають вирішення таких спорів судом, слід тлумачити як вимогу про визнання укладеним такого договору в судовому порядку у запропонованій позивачем редакції, що не суперечить способам захисту, визначеним пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, та відповідає способам захисту, визначеним статтею 20 ГК України.

Стаття 2 ГПК України визначає, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 статті 5 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Водночас, позивач у прохальній частині позовної заяви не наводить відповідної редакції договору, який просить відповідача зобов`язати укласти. Надання такої редакції договору у складі додатків позовної заяви не замінює необхідності викладення позивачем заявлених позовних вимог у прохальній частині позову.

Відповідно до частини 9 статті 238 ГПК України у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір - умови, на яких сторони зобов`язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.

Таким чином, у суду відсутні процесуальні можливості викласти резолютивну частину рішення у відповідності до вимог статті 238 ГПК України та зазначити в рішенні умови всього договору, від укладення якого інша сторона відмовляється.

З огляду на наведені обставини суд приходить до висновку, що вимога про визнання Договору про надання послуг №13-02 від 14 грудня 2023 року укладеним не підлягає задоволенню.

Стосовно вимоги про стягнення заборгованості за Договором про надання послуг №13-02 від 14 грудня 2023 року у розмірі 415 959,33 грн. та штрафних санкцій у вигляді неустойки у розмірі 237 780,21 грн., 3% річних у розмірі 12 139,42 грн. та інфляційних витрат у розмірі 37 992,16 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Суд зазначає, що основні засади організаційних та господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

Статтею 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. Утримання будинків і прибудинкових територій - господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.

Згідно із статтею 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є, зокрема, 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо - та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій; 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків; 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд.

Відповідно до частини 3 статті 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" комунальні послуги надаються споживачу безперебійно, за винятком часу перерв на: 1) проведення ремонтних і профілактичних робіт виконавцем/виробником за графіком, погодженим з виконавчими органами місцевих рад або місцевими державними адміністраціями згідно з нормативними документами; Допустима тривалість перерв у наданні послуг, їх періодичність встановлюються Кабінетом Міністрів України на підставі стандартів, нормативів, норм, порядків та правил експлуатації, проведення випробувань теплових мереж, поточного і капітального ремонтів, реконструкції об`єктів житлового фонду; 2) міжопалювальний період для систем опалення, рішення про початок та закінчення якого приймається виконавчими органами відповідних місцевих рад або місцевими державними адміністраціями виходячи з кліматичних умов згідно з правилами та іншими нормативними документами; 3) ліквідацію наслідків аварій або дії обставин непереборної сили. Перерва у наданні комунальних послуг, яка виникла внаслідок аварії або дії обставин непереборної сили, має бути ліквідована у найкоротші терміни, що визначаються нормативними документами. Якщо ліквідація наслідків аварії або дії обставин непереборної сили потребує більше однієї доби, виконавець/виробник спільно з органами місцевого самоврядування здійснює заходи щодо зменшення її негативного впливу на споживачів.

Пунктом 1 частини 1 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини 3 статті 20 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У разі наявності засобів обліку оплата комунальних послуг здійснюється виключно на підставі їх показників на кінець розрахункового періоду згідно з умовами договору, крім випадків, передбачених законодавством.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем, за твердженням позивача, в період з грудня 2023 року по листопад 2024 року спожито комунальних послуг (послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій) на загальну суму 415 959,33 грн.

Так, на підтвердження факту надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за адресою м. Київ, вул. Василя Стуса, 35-А, 35-Б позивачем долучено до матеріалів справи копії акту приймання-передачі науково-учбового комплексу з гуртожитком готельного типу на баланс ТОВ «ТСК» від 01 лютого 2023 року та договори про переведення боргу за постачання електричної енергії та рахунки на оплату послуг за період грудень 2023, січень 2024 - листопад 2024.

В той же час, всупереч вказаним нормам позивач не подав жодних належних та допустимих доказів в підтвердження надання ним послуг за заявлений період. Суд зауважує, що сам факт виставлення Товариством з обмеженою відповідальністю «ТСК» рахунків на оплату наданих послуг не є безумовним фактом підтвердження надання такої послуги.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Судом встановлено, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт надання послуг належним чином та наявність у відповідача заборгованості за надання таких послуг.

Таким чином, оскільки позивачем не доведено факту того, що у Товариства з обмеженою відповідальністю "Планета Бергамо" виникло зобов`язання із сплати заборгованості саме у сумі 415 959,33 грн., внаслідок невиконання грошового зобов`язання щодо оплати за надані послуги, підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Планета Бергамо" 415 959,33 грн. основного боргу та штрафних санкцій у вигляді неустойки у розмірі 237 780,21 грн., 3% річних у розмірі 12 139,42 грн. та інфляційних витрат у розмірі 37 992,16 грн. у суду відсутні.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з огляду на їх недоведеність та необґрунтованість.

Отже, вимоги позивача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Позивач не довів належними та допустимими доказами свою правову позицію.

З огляду на викладене, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Територіальна Сервісна Компанія" є такими, що задоволенню не підлягають. Решта доводів учасників процесу, їх письмових пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень представників сторін були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Суддя М.О. Лиськов