Рішення

від 06.03.2025 по справі 907/551/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2025 р. м. УжгородСправа № 907/551/14 (907/268/22)

Суддя Господарського суду Закарпатської області Андрейчук Л.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Середнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області, код ЄДРПОУ - 04349923, 89452, Закарпатська обл., Ужгородський р-н, селище міського типу Середнє, вул. Закарпатська, будинок 63,

до відповідача-1 Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, код ЄДРПОУ - 39766716, 88000, Закарпатська обл., місто Ужгород, площа Народна, будинок 4,

до відповідача-2 Державного підприємства «Червона зірка», код ЄДРПОУ - 00413831, 89450, Закарпатська обл., Ужгородський р-н, село Кибляри,

за участю Закарпатської обласної прокуратури, що діє в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, м. Ужгород Закарпатської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Фонду державного майна України, код ЄДРПОУ - 00032945, 01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, будинок 18/9,

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії

в межах справи про банкрутство №907/551/14

за заявою Головного управління ДПС у Закарпатській області

про визнання банкрутом державного підприємства «Червона Зірка» (с. Кибляри, б/н, Ужгородський район Закарпатської області, код 00413831)

Секретар судового засідання - Райніш М.І.,

За участі представників сторін:

від позивача Завада Т.Р.;

від відповідача 1 Боднар М.Ю.;

від відповідача 1 Пузирний Т.М.;

від третьої особи відповідача Шарикін Ю.В.,

від прокуратури Роман М.С.,

СУДОВІ ПРОЦЕДУРИ.

13.05.2022 Середнянська селищна рада Ужгородського району Закарпатської області (далі по тексту Середнянська селищна рада, позивач) звернулась до суду із позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області (далі по тексту ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області, відповідач-1), треті особи за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Державне підприємство «Червона зірка» (далі по тексту ДП «Червона зірка», банкрут, боржник) в якому просив:

- Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області (Код ЄДРПОУ 39766716, Адреса: 88000, Закарпатська обл., місто Ужгород, ПЛОЩА НАРОДНА, будинок 4) щодо неприйняття рішення про припинення належного ДП «ЧЕРВОНА ЗІРКА» (код ЄДРПОУ 00413831) права постійного користування земельною ділянкою площею 1627 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування, яка перебуває у постійному користуванні згідно державного акту на право постійного користування землею Серії ЗК № 012-00051, зареєстрованому в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 41 та яку надано у постійне користування для сільськогосподарського використання відповідно до рішення Пацканівської сільської ради народних депутатів від « 29» квітня 1992 року № 11 та передачу вказаної земельної ділянки до земель запасу Середнянської селищної ради у зв`язку із прийняттям рішення про припинення права постійного користування;

- Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області (Код ЄДРПОУ 39766716, Адреса: 88000, Закарпатська обл., місто Ужгород, ПЛОЩА НАРОДНА, будинок 4) прийняти рішення про припинення належного ДП «ЧЕРВОНА ЗІРКА» (код ЄДРПОУ 00413831) права постійного користування земельною ділянкою площею 1627 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування, яка перебуває у постійному користуванні згідно державного акту на право постійного користування землею Серії ЗК № 012-00051, зареєстрованому в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 41 та яку надано у постійне користування для сільськогосподарського використання відповідно до рішення Пацканівської сільської ради народних депутатів від « 29» квітня 1992 року № 11 та передачу вказаної земельної ділянки до земель запасу Середнянської селищної ради у зв`язку із прийняттям рішення про припинення права постійного користування;

- Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області (Код ЄДРПОУ 39766716, Адреса: 88000, Закарпатська обл., місто Ужгород, ПЛОЩА НАРОДНА, будинок 4) щодо неприйняття рішення про припинення належного ДП «ЧЕРВОНА ЗІРКА» (код ЄДРПОУ 00413831) права постійного користування земельною ділянкою площею 2805 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування, яка перебуває у постійному користуванні згідно державного акту на право постійного користування землею Серії ЗК № 012-00052, зареєстрованому в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 1 та яку надано у постійне користування для сільськогосподарського використання відповідно до рішення Пацканівської сільської ради народних депутатів від « 17» вересня 1992 року № 15 та передачу вказаної земельної ділянки до земель запасу Середнянської селищної ради у зв`язку із прийняттям рішення про припинення права постійного користування.

- Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області (Код ЄДРПОУ 39766716, Адреса: 88000, Закарпатська обл., місто Ужгород, ПЛОЩА НАРОДНА, будинок 4) прийняти рішення про припинення належного ДП «ЧЕРВОНА ЗІРКА» (код ЄДРПОУ 00413831) права постійного користування земельною ділянкою площею 2805 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування, яка перебуває у постійному користуванні згідно державного акту на право постійного користування землею Серії ЗК № 012-00052, зареєстрованому в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 1 та яку надано у постійне користування для сільськогосподарського використання відповідно до рішення Пацканівської сільської ради народних депутатів від « 17» вересня 1992 року № 15 та передачу вказаної земельної ділянки до земель запасу Середнянської селищної ради у зв`язку із прийняттям рішення про припинення права постійного користування.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що відповідач-1 протиправно не прийняв рішення про припинення права постійного користування земельними ділянками ДП «Червона зірка» хоча для того були наявні всі підстави, зокрема, ДП «Червона зірка» мало заборгованість зі сплати земельного податку, що слід кваліфікувати як «систематична несплата земельного податку» в контексті п. «д» ст. 141 Земельного кодексу України (далі по тексту ЗК України).

Рішенням Господарського суду Закарпатської області (суддя Пригуза П.Д.) від 25.11.2022 у справі №907/268/22, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 24.08.2023, позов задоволено частково. Місцевий господарський та апеляційний господарський суди погодилися із доводами позивача й виснували, що внаслідок доповнення розд. Х ЗК України п. 24 у Середнянської селищної ради виникло право «правомірного очікування» отримати у власність всі землі сільськогосподарського призначення в межах територіальної громади, й що ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області протиправно й безпідставно не прийняло за проханням позивача необхідного розпорядчого акту про припинення за ДП «Червона зірка» право постійного користування землями, оскільки для цього були підстави передбачені законодавством, а саме п. «д» ст. 141 ЗК України (систематична несплата земельного податку або орендної плати), а також п. «в» ст. 141 ЗК України (припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій).

Разом з тим, постановою Верховного Суду від 12.12.2023 у справі №907/268/22 постанову Західного апеляційного господарського суду від 24.08.2023 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 25.11.2022 у справі №907/268/22 скасовано. Справу №907/268/22 направлено на новий розгляд до Господарського суду Закарпатської області.

Направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд у згаданій постанові зазначив, що суди попередніх інстанцій:

- належним чином не перевірили чи відбулося припинення діяльності ДП «Червона Зірка» у встановленому законом порядку та чи визначав позивач підставою припинення права постійного користування земельними ділянками ДП «Червона Зірка» п. «в» ч. 1 ст. 141 ЗК України (припинення діяльності державного підприємства), звертаючись до ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області, в якій йому було б безпідставно відмовлено;

- «належним чином не перевірили доводів відповідача щодо відсутності у нього достатніх правових підстав для припинення у ДП «Червона Зірка» права постійного користування спірними земельними ділянками» й не перевірили «чи відбувся перехід спірних земельних ділянок із державної в комунальну власність», внаслідок чого «дійшли передчасного висновку про наявність у позивача порушеного права, за захистом якого він звернувся до суду, а також «правомірних очікувань» у цьому випадку»;

- не врахували, що «належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги» внаслідок чого «належним чином не перевірили та не встановили чи заявлені позивачем вимоги у цій справі безпосередньо стосуються прав та обов`язків ДП «Червона зірка», якого позивач у позовній заяві визначив, а суд першої інстанції залучив до участі у справі третьою особою спору та чи могли заявлені позивачем вимоги з огляду на предмет і підстави позову бути розглянуті і вирішені судом у спорі позивача з третьою особою. Це призвело до того, що господарські суди попередніх інстанцій «не виконали свого обов`язку щодо перевірки належності відповідачів у справі, належним чином не встановили чи повинно ДП «Червона зірка» було бути залучено у даному спорі співвідповідачем, а не третьою особою»;

- не надали належної оцінки тому «чи підлягали/не підлягали ці позовні вимоги розгляду у межах справи № 907/551/14, за умов встановлення правильності суб`єктного складу цього спору, зокрема відповідачів».

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області (суддя Пригара Л.І.) від 22.01.2024 прийнято справу №907/268/22 до свого провадження.

Ухвалою суду від 30.04.2024 замінено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Міністерство економіки України на його правонаступника Фонд державного майна України; залучено до участі у справі в якості співвідповідача ДП «Червона зірка», змінивши його процесуальний статус у цій справі із третьої особи на відповідача-2 (а, відтак надалі, по тексту ДП «Червона зірка» також відповідач-2).

Ухвалою суду від 08.05.2024 матеріали справи №907/268/22 передано для розгляду в межах справи Господарського суду Закарпатської області №907/551/14 про банкрутство Державного підприємства «Червона зірка».

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 22.05.2024 призначений головуючий суддя Андрейчук Л.В. Ухвалою суду від 11.06.2024 прийнято справу №907/551/14 (907/268/22) у провадження судді Господарського суду Закарпатської області Андрейчука Л.В. для розгляду в межах справи про банкрутство ДП «Червона зірка». Запропоновано сторонам у справі до дати підготовчого засідання подати суду наявні в них додаткові заяви по суті справи, зокрема з врахуванням зміни складу учасників у справі.

09.07.2024 Закарпатська обласна прокуратура подала додаткові пояснення щодо забезпечення позовної заяви у справі № 907/551/14 (907/268/22).

09.09.2024 Державне підприємство «Червона Зірка» подало додаткові пояснення у справі.

16.10.2024 Середнянська селищна рада Ужгородського району Закарпатської області подала додаткові пояснення у справі.

12.11.2024 Фонд державного майна України подав додаткові пояснення у справі.

12.11.2024 Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області подало додаткові пояснення у справі.

19.11.2024 Середнянська селищна рада Ужгородського району Закарпатської області подала додаткові пояснення у справі.

20.11.2024 Закарпатська обласна прокуратура подала додаткові пояснення у справі № 907/551/14 (907/268/22).

Ухвалою суду від 29.01.2025 закрито підготовче провадження та призначено судовий розгляд справи по суті на 06 березня 2025 р. на 14:30 год.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами дослідження та оцінки доказів, поданих сторонами у спорі.

АРГУМЕНТИ СТОРІН.

Правова позиція позивача.

Позивач є правонаступником Середнянської, Дубрівської, Ірлявської, Киблярівської, Пацканівської та Худлівської сільських рад. На території теперішньої Середнянської територіальної громади розташоване ДП «Червона зірка» якому у 1992 році було видано два державні акти на право постійного користування землею площею 1627 га. та 2805 га. відповідно, проте вказане підприємство перебуває у процедурі банкрутства, надані землі не обробляє протягом тривалого часу й має податковий борг з 2011 року зі сплати земельного податку до місцевого бюджету.

02.05.2022 позивач звернувся до відповідача-1 із листом за вих. № 302/01-25 в якому просив припинити право постійного користування ДП «Червона Зірка» на землі за двома державними актами, а ці землі передати до земель запасу Середнянської селищної ради, однак 06.05.2022 відповідач-1 відмовив у цьому проханні.

Позивач вважає, що відповідач-1 необґрунтовано відмовив у цьому проханні, й безпідставно вказав на відсутність підстав припинити право постійного користування за п. «д» ст. 141 ЗК України, пославшись при цьому на інші статті (ст. ст. 162, 163 ЗК України та ст. 35, 36, 37 Закону України «Про охорону земель»), оскільки у відповідача-2 наявна систематична несплата земельного податку, що підтверджується листом Головного управління ДПС у Закарпатській області від 21.05.2021 року № 7436/6/07-16-13-07; листом Головного управління ДПС у Закарпатській області № 3982/5/07-16-13-08-06 від 11.08.2022.

Позивач вказує, що внаслідок законодавчих змін, й доповнення розд. Х ЗК України п. 24, у Середнянської селищної ради виникло право «правомірного очікування» отримати у комунальну власність усі земельні ділянки сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, в тому числі й ті, які перебувають у постійному користуванні державних підприємств.

Посилаючись на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 16.02.2022 року у справі № 926/14/20, від 22.06.2021 року у справі № 924/856/20, від 17.04.2018 у справі № 924/689/17, позивач переконаний, що саме відповідач-1 є тим компетентним органом, який уповноважений припинити право постійного користування земельними ділянками на підставі п. «д» ст. 141 ЗК України. На думку позивача, не прийнявши таке рішення й відмовивши у задоволенні клопотання позивача, ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області створило перешкоду для територіальної громади переоформити спірні землі за Середнянською селищною радою на праві комунальної власності чим і порушило право «правомірного очікування».

Додатково порушене право позивач також вмотивовував тим, що спірні землі (якби вони були комунальною власністю) могли б передаватися в оренду іншим особам, й таким чином територіальна громада отримувала б грошовий прибуток з цих земель.

Позивач вважає обраний спосіб захисту ефективним у цих обставинах та правовому регулюванні, про що підтверджено у інших заявах по суті справи відповіді на відзив (том 1 а.с. 158-171) та письмових (том 2 а.с. 1-10, 11-21, 44-55, 103-123, 135-140) і усних поясненнях представника позивача в судових засіданнях, просить позов задовольнити.

Під час нового розгляду справи позивач надав додаткові письмові пояснення стосовно, найважливіших, на його думку, питань цієї справи, які, так чи інакше, підняв у своїй постанові і Верховний Суд: (1) стосовно суб`єктного складу цієї справи; (2) стосовно порушених прав та інтересів позивача; (3) стосовно підстав припинити право постійного користування.

Так стосовно суб`єктного складу позивач повторив свої міркування стосовно компетентного органу, який уповноважений припинити право постійного користування землею на підставі п. «д» ст. 141 ЗК України.

З приводу порушених прав та інтересів вказував, що «право правомірного очікування» в силу законодавчих формулювань у п. 24 розд. Х ЗК України поширюється на усі земельні ділянки сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів. Натомість ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області проігнорувало доводи позивача про наявність підстав припинити право постійного користування ДП «Червона зірка» згідно п. «д» ст. 141 ЗК України, внаслідок чого порушило право правомірного очікування позивача.

З приводу підстав припинити право постійного користування зауважив, що посилання позивача у справі на п. «в» ч. 1 ст. 141 ЗК України не може вважатися зміною підстав позову, оскільки в ході судового розгляду шляхом виступів у судових засіданнях, подання позивачем відповіді на відзив, ряду письмових пояснень, такі підстави були доповненні новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин. Також позивач із посиланням на приписи ст. 59 КУзПБ та ст. 62 КУзПБ виснував, що з дня визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури господарська діяльність банкрута припиняється, а у боржника (в особі ліквідатора) виникає обов`язок щодо повернення майна, користувачем якого є боржник, повертається його власнику відповідно до закону або договору. Ці норми права (а конкретно ст. 59 КУзПБ) на думку позивача й свідчать про те, що діяльність ДП «Червона зірка» як підприємства припинилась в силу прямої вказівки закону, що й становить собою підставу згідно п. «в» ст. 141 ЗК України.

Правова позиція відповідача-1 (ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області).

ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області проти позову заперечує, вважає, що діяло у встановленому законом порядку, й що підстав для припинення права постійного користування землями ДП «Червона зірка» у цьому випадку немає.

Відповідач-1 повідомив, що ДП «Червона зірка» порушувало вимоги законодавства стосовно поводження із земельними ділянками, й що ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області належним чином реагувало на ці випадки. Так відповідач-1 вказав, що за результатами позапланової перевірки у 2019 році було встановлено, що відповідач-2 не розробив проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь; не проводив агрохімічного обстеження за період з 1995 по 2018 роки; самі земельні ділянки, що перебувають у постійному користуванні, не використовуються, внаслідок чого виникло їх забур`янення. За результатами цієї перевірки відносно ліквідатора ДП «Червона зірка» було складено припис, а наступною перевіркою виявлено, що цей припис не виконано, внаслідок чого ліквідатора притягнено до адміністративної відповідальності.

На основі цього відповідач-1 вважає, що невжиття заходів по боротьбі з бур`янами, в тому числі невикористання, земельної ділянки, що призвело до її забур`янення не включено до переліку підстав, визначених ст. 141 ЗК України. Більше того, на думку відповідача-1 порушення вимог земельного законодавства, що встановлені при перевірці (невикористання земельної ділянки, що потягло за собою її забур`янення та систематична несплата земельного податку) не включені до переліку визначеного ст. 143 ЗК України. Більше того, прийняття розпорядчого акта про припинення права постійного користування є дискреційними повноваженнями відповідача-1, в які суд не має права втручатися й вирішувати, яким саме чином ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області має здійснювати такі повноваження.

Відповідач вважає, що несплата податку не є порушенням земельного законодавства. Державний інспектор з контролю за використанням та охороною земель чи державний інспектор з охорони навколишнього природного середовища не має права скласти протокол про адміністративне правопорушення за систематичну несплату земельного податку та вжити заходів, визначених ст. 144 ЗК України, що також, на думку відповідача, виключає можливість звинуватити ГУ Держгеокадастру у протиправній бездіяльності.

Насамкінець, відповідач-1 вважає, що позивач не довів наявність систематичної несплати земельного податку з боку ДП «Червона зірка». Це пояснюється тим, що після визнання ДП «Червона зірка» банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, останнє не декларувало податкові зобов`язання зі сплати земельного податку, така податкова заборгованість не обліковується за ним перед місцевим бюджетом. На підтвердження своїх доводів відповідач-1 посилається на приписи ст. ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», та ст. 41 Кодексу України з процедур банкрутства (далі по тексту КУзПБ) практику Верховного Суду за якою (на думку відповідача-1) не можна припиняти право постійного користування у підприємства банкрута через систематичну несплату земельного податку оскільки це підприємство не зобов`язане декларувати податкових зобов`язань.

Відповідач-1 вважає, що до його обов`язків не віднесено питання уточнення та перевірки достовірності несплати боржником земельного податку як підстави для прийняття рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою ДП «Червона Зірка», а тому висновує, що у спірних відносинах відсутня його протиправна бездіяльність. Вважає, що законні підстави для прийняття рішення про припинення права постійного користування землями ДП «Червона зірка» відсутні.

Врешті, ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області вказує на неможливість в будь-якому випадку виконати прохання територіальної громади, оскільки в різні періоди протягом 1998-2018 рр. із постійного користування ДП «Червона зірка» різними органами державної влади та органами місцевого самоврядування вилучалися земельні ділянки, й станом на зараз неможливо точно визначити яка площа землі й за яким державним актом наявна у постійному користуванні відповідача-2.

Під час нового розгляду відповідач-1 у додаткових письмових поясненнях наголошував на тому, що право правомірного очікування повинно ґрунтуватися на чіткому і передбачуваному законі, й не може ототожнюватись із очікуваннями, що виникають на підставі особистого сприйняття або помилкової оцінки певних обставин чи правових норм. На думку ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області п. 24 розд. Х ЗК України містить чітку вказівку на те, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні державних підприємств не можуть перейти у комунальну власність. Наведе свідчить про те, що відносно позивача не існувало чіткої законодавчої вказівки, на підставі якої могло б виникнути право правомірного очікування. Додатково відповідач-1 наголосив також на тому, що право правомірного очікування могло виникнути тільки після того як право постійного користування ДП «Червона Зірка» було б припинене у встановленому законом порядку.

Стосовно порядку розгляду цієї справи відповідач-1 наголосив на тому, що ця справа повинна розглядатися в провадженні стосовно банкрутства ДП «Червона Зірка», оскільки розгляд усіх майнових спорів стороною в яких є боржник у, справі про банкрутство, повинен відбуватися саме i виключно господарським судом у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи. Ці доводи підтверджує посиланням на практику Верховного Суду за якої, відповідачем може бути також та особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, а отже ДП «Червона Зірка» у справі повинно бути визначене як співвідповідач.

Правова позиція відповідача-2 (ДП «Червона зірка»).

При першому розгляді справи ліквідатор ДП «Червона зірка» (арбітражний керуючий Дідич М.А.) зазначив, що при формуванні ліквідаційної маси земельні ділянки не включалися до складу ліквідаційної маси. На цей час у складі ліквідаційної маси залишилося декілька об`єктів нерухомого майна (будівлі, споруди), які будуть продані та найближчим часом буде сформовано та подано до суду ліквідаційний баланс банкрута.

Посилаючись на норми ч. 7 ст. 62 КУзПБ, вказує, що майно, щодо якого боржник є користувачем, балансоутримувачем або зберігачем, повертається його власнику відповідно до закону або договору. В той же час зазначив, що з часу формування ліквідаційної маси не передавав власнику ГУ Держгеокадастру земельні ділянки, які за банкрутом зареєстровані, таких вимог про передачу земель не отримував від учасників справи про банкрутство та від власника.

Більше того, після визнання боржника банкрутом постановою господарського суду від 20.03.2019 року у боржника згідно положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання боржника банкрутом» та відповідно до норм КУзПБ, у подальшому і до цього часу не виникає нових податкових зобов`язань. Однак заборгованість, що визнана судом за земельним податком і включена до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство ДП «Червона Зірка» з 2014 року по цей час не задоволена і не погашена.

Під час першого судового розгляду ліквідатор ДП «Червона Зірка» повідомив, що попереднім керівництвом ДП «Червона Зірка» йому як розпоряднику майна боржника, а пізніше керуючим санацією та ліквідатору арбітражному керуючому не було передано жодного правоустановчого документа, зокрема, документів щодо права користування землею, яка перебувала в користуванні підприємства. Зазначив, що з 2015 року знаходячись у процедурі санації ДП «Червона Зірка» не здійснювало господарської діяльності, не декларувало плату за землю та не сплачувало земельного податку, тому заборгованість з земельного податку не обліковувалася.

Врешті, ліквідатор висловив позицію про те, що підставою припинення постійного користування спірною землею може слугувати пункт «в» ст. 141 ЗК України - припинення діяльності державного підприємства. Але, на його думку, ця правова підстава може бути застосована лише після завершення ліквідаційної процедури та внесення відомостей до ЄДР юридичних осіб про припинення юридичної особи у зв`язку з ліквідацією.

Під час нового розгляду справи новий ліквідатор ДП «Червона зірка» (арбітражний керуючий Пурій Р.П.) зазначив, що внаслідок внесення змін у ст. 58 КУзПБ стало можливим введення процедури санації боржника навіть після визнання останнього банкрутом. За таких обставин земельні ділянки, що знаходяться у постійному користуванні ДП «Червона зірка» являються єдиним ліквідним активом, що перебуває у розпорядженні Банкрута, а тому позбавлення права його користування призведе до неможливості проведення розрахунків по наявних боргових зобов`язаннях перед кредиторами згідно затвердженого судом реєстру.

З підстав вищезазначеного, ліквідатор ДП «Червона зірка» припускає що мають місце обставини, коли відповідно до приписів п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України можливим є зупинення провадження у справі № 907/268/22 у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи №907/551/14 про банкрутство ДП «Червона зірка», що розглядається в порядку господарського судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням (ухвали про затвердження звіту керуючого санацією та припинення процедури санації чи ухвали про затвердження звіту ліквідатора, ліквідацію юридичної особи банкрута і закриття провадження у справі про банкрутство) у справі №907/551/14.

Крім цього ліквідатор ДП «Червона зірка» стверджує про відсутність підстав припинити право постійного користування банкрута на підставі п. «в» ст. 141 ЗК України, оскільки під «припиненням діяльності підприємства» слід розуміти саме як припинення юридичної особи, в порядку передбаченому законом. На підтвердження своїх доводів посилається на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2024 року у справі №911/1708/18 (911/450/22).

Врешті, ліквідатор 07.09.2024 подав додаткові пояснення в яких повідомив, що Фонд державного майна України листом №10-72-1-16924 від 20.06.2024 та №10-72-20903 від 30.07.2024 повідомив про те, що на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 червня 2024 року № 541-р «Про вилучення і передачу земельних ділянок у постійне користування без зміни цільового призначення», вилучено з постійного користування державного підприємства «Червона зірка» (код згідно з ЄДРПОУ 00413831) земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, загальною площею 2705,4192 га та передано їх у постійне користування державному підприємству «Фонд аграрних інвестицій» без зміни цільового призначення. Ліквідатор зазначив, що вилучення і передача земельних ділянок разом з припиненням права постійного користування земельними ділянками Державним підприємством «Червона зірка» проводилось поза компетенцією ліквідатора та без його згоди.

Правова позиція прокурора.

Прокурор у своїх додаткових поясненнях наголошує на тому, що ДП «Червона зірка» з 2015 року не декларувало податкові зобов`язання зі сплати земельного податку, такої податкової заборгованості не обліковується за ним перед місцевим бюджетом, що свідчить про відсутність боргу з земельного податку. Більше того, з 20.03.2019 у ДП «Червона зірка» в силу приписів ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання боржника банкрутом» як і ст. 41 КУзПБ не виникає нових податкових зобов`язань. На основі цього прокурор виснував, що в цій ситуації відсутня «систематична несплата земельного податку», що виключає застосування за п. «д» ст. 141 ЗК України. На підтвердження своїх доводів покликався на практику Верховного Суду, викладену у постановах від 19.01.2021 у справі № 916/4181/14, від 30.09.2020 у справі № 6/88-Б-05, від 12.03.2021 у справі №910/14827/16, від 19.01.2021 у справі № 916/4181/14, від 08.10.2019 у справі № 911/3883/16, від 14.08.2019 у справі № 913/412/16, від 16.04.2019 у справі № 925/871/15.

Додатково прокурор вказує, що прийняття рішення про припинення права постійного користування є дискреційними повноваженнями ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області, й суд не може втручатися в такі повноваження, зокрема приймати судове рішення, яким зобов`язувати відповідача-1 вчиняти певні конкретні дії (приймати рішення про припинення права постійного користування). На підтвердження власної позиції покликається на постанови Верховного Суду від 24.12.2019 у справі № 823/59/17; від 15.12.2021 у справі №1840/2970/18; від 23.01.2020 у справі №580/1617/19 та ін.

Стосовно п. «в» ст. 141 ЗК України прокурор звертає увагу на особливості ліквідації державних підприємств, що передбачені у ст. 96 КУзПБ, згідно з якими продаж майна державного підприємства відбувається шляхом продажу майна боржника як єдиного майнового комплексу. До складу такого єдиного майнового комплексу включаються, зокрема, права на земельні ділянки. Враховуючи наведене, а також практику Верховного Суду (зокрема постанови від 11.04.2018 у справі №911/4065/16, від 10.10.2018 у справі № 907/916/17, від 27.01.2021 у справі № 906/706/19, від 15. 02.2022 у справі № 906/621/19) приходив до висновку про те, що право постійного користування землею на підставі п. «в» ст. 141 ЗК України може бути припинене лише після завершення ліквідаційної процедури, за умови відсутності покупця єдиного майнового комплексу державного підприємства як правонаступника прав державного підприємства або ж внесення відомостей до ЄДР юридичних осіб про припинення юридичної особи у зв`язку з ліквідацією.

Насамкінець прокурор також наводить міркування про те, що прийняття рішення про припинення права постійного користування земельними ділянками державного підприємства буде мати правові наслідки для самого користувача земельними ділянками, а не для позивача. Перехід землі в територіальну громаду не вирішує питання наявного боргу. На підставі цього приходить до висновку про те, що позивач обрав неналежний та неефективний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови у позові.

19.11.2024 прокурор подав до суду додаткові письмові пояснення, доводи в яких повністю підтримують позицію Фонду державного майна України, наведену нижче.

Правова позиція третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача (Фонд державного майна України).

Фонд державного майна України у письмових поясненнях просить суд закрити провадження у цій справі. На його думку «предметом спору між позивачем та відповідачем-2 є боргове зобов`язання відповідача-2 перед місцевим бюджетом, вирішення якого не відноситься до юрисдикції господарських судів.

Крім цього Фонд посилається на постанову Верховного Суду від 18.01.2023 у справі №580/1300/22 й висновує, що легітимні очікування це не право позивача, за захистом якого він звертається до суду; навпаки легітимні очікування це принцип, за допомогою якого позивач може досягти бажаного результату, захищаючи свої права. Додатково наголошує, що згаданий принцип властивий для публічно-правових спорів, що вирішуються адміністративними судами.

Насамкінець Фонд також повідомив суд, що на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 червня 2024 року № 541-р з постійного користування ДП «Червона зірка» було вилучено 167 земельних ділянок загальною площею близько 2700 га., однак неможливо точно ідентифікувати з масиву яких саме земель було вилучено ці землі (з масиву земель опосередкованих Державним актом від 29.04.1992 площею 1627 га. чи Державним актом від 17.09.1992 площею 2805 га., чи одразу з обох масивів). На підставі цього вважав, що предмет спору в цій справі відсутній, що є самостійною підставою для закриття провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Правова позиція позивача стосовно доводів про закриття провадження.

Середнянська селищна рада наголосила на тому, що загальна площа спірних земельних ділянок згідно державних актів на право постійного користування землею Серії ЗК № 012-00051 та Серії ЗК № 012- 00052 становить 4 432 га, в той час як право постійного користування було припинено щодо 2707,4192 га. Таким чином залишаються й надалі земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні, й щодо яких може бути прийняте рішення про припинення права постійного користування. А отже суд може задовольнити позов принаймні частково.

Позиція ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області та позивача стосовно подальшого вилучення частини земельних ділянок ДП «Червона зірка»

12.11.2024 Відповідач-1 надав додаткові пояснення в яких звернув увагу суду на те, що питання ідентифікації спірних земельних ділянок, які можливо залишились у користуванні відповідача-2 ще більше ускладнилось, оскільки за період від 1998 по 2009 роки із земель ДП «Червона зірка» було переведено в землі запасу 1 305,92 га. землі. Більше того, відповідач-1 переконаний, що суд не може самостійно ідентифікувати спірні та вільні земельні ділянки, оскільки таким чином він вийде за межі позовних вимог.

17.12.2024 позивач надав суду додаткові докази й повідомив, що із Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 408316980 від 16.12.2024 вбачається, що ДП «Червона Зірка» на праві постійного користування належить 147, 8183 га земельних ділянок.

ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області у додаткових поясненнях від 14.01.2025 заперечило проти цього клопотання, оскільки позивач не пояснив неможливість подати суду такі докази раніше разом із заявами по суті справи.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

У 1992 році на підставі рішень Пацканівської та Киблярівської сільських рад народних депутатів Ужгородського району Закарпатської області радгоспу-заводу «Червона зірка» (в подальшому ДП «Червона зірка») було видано два державні акти на право постійного користування землею (для сільськогосподарського використання), а саме:

1) Державний акт серії ЗК № 012-00051 (рішення Пацканівської сільської ради народних депутатів Ужгородського району Закарпатської області від 29.04.1992 № 11) на землю площею 1627 га., зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 41.

2) Державний акт серії ЗК № 012-00052 (рішення Киблярівської сільської ради народних депутатів Ужгородського району Закарпатської області від 17.09.1992 № 15) на землю площею 2805 га., зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 1.

03.07.2014 стосовно ДП «Червона зірка» відкрито провадження у справі про банкрутство. Постановою Господарського суду Закарпатської області від 20.03.2019 ДП «Червона зірка» визнано банкрутом й відкрито ліквідаційну процедуру.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 712-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Закарпатської області», утворено Середнянську територіальну громаду, до складу якої увійшли території колишньої Середнянської, Дубрівської, Ірлявської, Киблярівської, Пацканівської та Худлівської сільської ради. Адміністративним центром Середнянської територіальної громади визначено смт. Середнє, Ужгородського району Закарпатської області.

02.05.2022 позивач звернувся до відповідача-1 із листом за вих. № 302/01-25 в якому просив:

1. Припинити належне ДП «ЧЕРВОНА ЗІРКА» (код ЄДРПОУ 00413831) право постійного користування земельною ділянкою площею 1627 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування, яка перебуває у постійному користуванні згідно державного акту на право постійного користування землею Серії ЗК № 012-00051, зареєстрованому в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 41 та яку надано у постійне користування для сільськогосподарського використання відповідно до рішення Пацканівської сільської ради народних депутатів від « 29» квітня 1992 року № 11 та передати вказану земельну ділянку до земель запасу Середнянської селищної ради у зв`язку із прийняттям рішення про припинення права постійного користування.

2. Припинити належне ДП «ЧЕРВОНА ЗІРКА» (код ЄДРПОУ 00413831) право постійного користування земельною ділянкою площею 2805 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування, яка перебуває у постійному користуванні згідно державного акту на право постійного користування землею Серії ЗК № 012-00052, зареєстрованому в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 1 та яку надано у постійне користування для сільськогосподарського використання відповідно до рішення Пацканівської сільської ради народних депутатів від « 17» вересня 1992 року № 15 та передати вказану земельну ділянку до земель запасу Середнянської селищної ради у зв`язку із прийняттям рішення про припинення права постійного користування.

В цьому листі позивач повідомив, що за ДП «Червона зірка» наявна систематична несплата земельного податку, що є підставою для припинення права постійного користування землею згідно п. «д» ст. 141 ЗК України. На підтвердження цього позивач послався на лист Головного управління ДПС у Закарпатській області від 21.05.2021 року № 7436/6/07-16-13-07 та лист Середнянської селищної ради від 04.06.2021 № 1067/01-23.

З листа Головного управління ДПС у Закарпатській області від 21.05.2021 року № 7436/6/07-16-13-07 вбачається, що управління повідомило позивача про боргові зобов`язання ДП «Червона зірка», серед яких, зокрема, наявна заборгованість за кодом « 18010500» (земельний податок з юридичних осіб) на суму 351 917,04 грн.

В подальшому позивач надав суду лист ГУ ДПС у Закарпатській області № 3982/5/07-16-13-08-06 від 11.08.2022 у якому зазначено, що станом на 02.03.2011 у ДП «Червона зірка» наявні заборгованості зі сплати платежу за кодом 18010500 (Земельний податок з юридичних осіб) у розмірі 199 730,58 грн. та 152 186,46 грн.

З листа Середнянської селищної ради від 04.06.2021 № 1067/01-23 вбачається, що позивач повідомив відповідача-2 про існуючу заборгованість й вимагав сплатити наявні борги до місцевого бюджету.

06.05.2022 відповідач-1 надав у своєму листі за № 18-7-0.72-1406/2-22 відповідь на лист позивача в якому, фактично, відмовив у задоволенні прохання Середнянської селищної ради. Вказаний лист мотивований, зокрема, таким:

«Управлінням з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області на виконання наказу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 27.03.2019 № 302-ДК проводилася позапланова перевірка дотримання вимог земельного законодавства стосовно земельних ділянок, які знаходяться у постійному користуванні ДП «Червона Зірка» на території Ужгородського району Закарпатської області.

На час перевірки встановлено, що прибуток від ведення господарської діяльності не отримується, господарська діяльність ДП «Червона зірка» не ведеться та фінансова можливість для її відновлення відсутня. Наявні земельні ділянки під вирощування сільськогосподарських культур ДП радгосп-завод «Червона зірка» не використовуються, техніка відсутня, працівників, якими здійснюється обробіток земель підприємства немає, договори про спільний обробіток земельних ділянок відсутні. Не використання земельних ділянок не відповідає вимогам статей 162, 163 Земельного кодексу України, статей 35, 36, 37 Закону України «Про охорону земель». Невикористання земельної ділянки, що потягло за собою її забур`янення, містить склад адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 52 Кодексу України про адміністративне правопорушення - невжиття заходів по боротьбі з бур`янами. За вказані порушення арбітражного керуючого ДП «Червона зірка» гр. ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за статтею 52 Кодекс України про адміністративне правопорушення, видано припис про усунення порушень.

Невжиття заходів по боротьбі з бур`янами, в тому числі невикористанні земельної ділянки, що призвело до її забур`янення не включено до переліку визначеного статтею 141 Земельного кодексу України.

Порушення вимог земельного законодавства, встановлені при перевірці (невикористання земельної ділянки, що потягло за собою її забур`янення та систематична несплата земельного податку) не включені до переліку визначеного статтею 143 Земельного кодексу України».

Не погоджуючись із змістом такого листа, вважаючи його виявом протиправної бездіяльності, позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.

Суд також встановив, що під час розгляду справи Кабінет Міністрів України прийняв розпорядження №541-р від 13.06.2024 «Про вилучення і передачу земельних ділянок у постійне користування без зміни цільового призначення», згідно з додатком 1 до якого вилучено з постійного користування державного підприємства «Червона зірка» земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, загальною площею 2705,4192 га та передано їх у постійне користування державному підприємству «Фонд аграрних інвестицій» без зміни цільового призначення. Наведене також підтверджується листом Фонду державного майна України №10-72-1-16924 від 20.06.2024.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ.

Дослідивши доводи учасників справи та узагальнивши вказівки Верховного Суду, що викладені у постанові від 12.12.2023 у справі №907/268/22 суд підсумовує, що для правильного вирішення спору в цій справі необхідно надати відповідь на такі ключові питання:

(1) чи наявні підстави для припинення права постійного користування за ДП «Червона зірка» згідно п. «в» та «д» ст. 141 ЗК України?

(2) чи наявне право «правомірного очікування» у позивача? Якщо так, то чи було воно порушене відповідачем-1?

(3) чи вірно обрано суб`єктний склад і чи слід розглядати справу в провадженні про банкрутство?

Послідовно відповідаючи на такі питання суд зазначає наступне.

Щодо підстав для припинення права постійного користування

Відповідно до ч. 1 ст. 92 ЗК України (тут і надалі, якщо не вказано інше у редакції від 07.04.2022, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності (п. «а» ч. 2 ст. 92 ЗК України).

У ст. 141 ЗК України наведено підстави припинення права користування земельною ділянкою, серед яких, зокрема, згадані: припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій (п. «в») та систематична несплата земельного податку або орендної плати (п. «д»). Крім цього у ст. 143 ЗК України наведено перелік підстав примусового припинення прав на земельну ділянку, яке здійснюється у судовому порядку, серед яких зокрема, згадано: використання земельної ділянки не за цільовим призначенням (п. «а»); неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в строки, встановлені приписами органів, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель (п. «б»).

Суд з`ясував, що під час першого розгляду справи місцевий та апеляційний господарські суди дійшли до висновку про те, що в цій ситуації існували підстави припинити право постійного користування землями ДП «Червона зірка» за п. «в» та п. «д» ст. 141 ЗК України, а саме: що вказане підприємство-банкрут припинило свою діяльність, у нього наявна систематична несплата земельного податку.

Повертаючи справу на новий розгляд Верховний Суд наголосив на тому, що суди належним чином не дослідили заперечення інших учасників справи, чим порушили принцип рівності усіх учасників у справі, закріплений у ст. ст. 2, 7 ГПК України.

Таким чином суд спершу надасть оцінку доводам учасників справи стосовно того чи існує в цій справі систематична несплата земельного податку (п. «д» ст. 141 ЗК України), а в подальшому перевірить чи припинилась діяльність ДП «Червона зірка» в розумінні п. «в» ст. 141 ЗК України. Оцінюючи доводи сторін, суд виходить з наступного.

Стосовно п. «д» ст. 141 ЗК України

У п. 75-84 постанови Великої Палати Верховного суду від 20.11.2024 у справі №918/391/23 наведено міркування стосовно розуміння п. «д» ст. 141 ЗК України й вказано, що для застосування цього положення «суд має встановити такі обставини, як «систематичність» та «несплату»» земельного податку.

Так під «систематичністю» слід розуміти «два та більше випадки несплати» (п. 75), а під поняттям «несплата» слід «розуміти саме як повну несплату» земельного податку (п. 77). Таким чином у п. «д» ст. 141 ЗК України мається на увазі «систематична, тобто неодноразова (два та більше випадків), повна несплата» земельного податку (п. 84). Суд звертає увагу, що цитована постанова Великої Палати Верховного Суду стосувалась систематичної несплати орендної плати, однак у п. «д» ст. 141 ЗК України законодавець згадав земельний податок та орендну плату через сполучник «або», а отже згадані висновки Верховного Суду застосовні й в цій справі.

Позивач наголошував, що відповідач-2 систематично не сплачував земельний податок з 2011 року. Суд нагадує, що провадження у справі про банкрутство ДП «Червона зірка» порушено ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 03.07.2014 року на підставі заяви Ужгородської об`єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області.

На момент прийняття цієї ухвали порушення справи про банкрутство було можливим лише за доведенням існування певних підстав, визначених у ч. 3 ст. 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції від 11.08.2013, чинній на момент порушення провадження про банкрутство). Згідно із наведеною нормою справа про банкрутство порушується, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом. Безспірні вимоги кредиторів - грошові вимоги кредиторів, підтверджені судовим рішенням, що набрало законної сили, і постановою про відкриття виконавчого провадження, згідно з яким відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника. До складу цих вимог, у тому числі щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції.

Господарський суд Закарпатської області в ухвалі від 03.07.2014 з`ясував наступне:

1) Ужгородською МДПІ здійснювались заходи щодо погашення податкового боргу, зокрема на підставі пп. 6.2.1 п.6.2 ст. 6 Закону України «Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-III (що діяв на той час), на адресу відповідача-2 направлялись податкові вимоги № 1/5 від 10 лютого 2002 року (отримано - 28.03.2002 року) та №2/523 від 05 червня 2002 року (отримано - 19.06.2002 року).

2) ініціюючий кредитор проводив заходи щодо погашення податкового боргу у примусовому порядку, зокрема, шляхом звернення до Господарського суду Закарпатської області та Закарпатського окружного адміністративного суду із позовами про стягнення податкового боргу з ДП «Червона зірка», зокрема:

- у справі № 7/268-2005 за позовом до ДП «Червона зірка» про стягнення податкового боргу в розмірі 295 696,66 грн. Господарський суд Закарпатської області видав наказ від 24.10.2005р.;

- у справі №2а-1670/10/0770 за позовом до ДП «Червона зірка» про стягнення податкового боргу в розмірі 226 670,00 грн. Закарпатський окружний адміністративний суд видав виконавчий лист від 30.09.2010р.;

3) Ужгородською ОДПІ було виставлено ДП «Червона зірка» вимогу від 07.10.2013р. №Ю-02 про сплату боргу по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 88 955,28 грн. Постановою від 06.12.2013р. РВ ДВС Ужгородського міськрайонного управління юстиції відкрито виконавче провадження про примусове виконання вищенаведеної вимоги.

На підставі наведених вище обставин та керуючись ч. 3 ст. 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» цією нормою господарський суд в ухвалі від 03.07.2014 дійшов до висновку про те, що у ініціюючого кредитора справді наявна безспірна вимога до відповідача-2, яка перевищує встановлений законом поріг.

Додатково суд в цій справі зазначає про існування також інших справ відносно ДП «Червона зірка» за позовами контролюючих органів про стягнення податкового боргу, а саме справи: № 2а-0770/2270/11, № 2a-0770/902/12, № 807/4450/13-а.

Так у справі № 2а-0770/2270/11 Закарпатський окружний адміністративний суд своєю постановою від 02.11.2011 задовольнив позов Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області про надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна ДП «Червона зірка». В тій справі суд встановив, що станом на 15.06.2011 за відповідачем-2 існувала заборгованість за платежем 13050100 «Земельний податок з юридичних осіб» у розмірі 22796,48 грн.

У справі № 2a-0770/902/12 Закарпатський окружний адміністративний суд своєю постановою від 22.06.2012 задовольнив позов Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області про стягнення з ДП «Червона зірка» до Державного бюджету Ужгородського району заборгованість, зокрема, у розмірі 27803, 39 грн. та 49 982, 56 грн. за платежами за кодами 13050117, 13050110 «Земельний податок з юридичних осіб». В тій справі суд встановив, що станом на 14.03.2012 заборгованість у згаданому розмірі виникла на підставі самостійно поданих відповідачем-2 Податкових декларацій з плати за землю (№918 від 31.01.2011 року на суму 23 446,65 грн., №923 від 31.01.2011 року на суму 44 942,44 грн., №2784 від 20.01.2011 на суму 4356,74 грн., №2787 від 20.02.2011 року на суму 5040,12 грн.).

У справі №807/4450/13-а Закарпатський окружний адміністративний суд своєю постановою від 18.02.2014 задовольнив позовні вимоги Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області про стягнення з ДП «Червона зірка» податковий борг, зокрема, в розмірі 197 333,92 грн. по платежу 13050130 «земельний податок з юридичних осіб». В тій справі суд з`ясував, що відповідач-2 самостійно задекларував податкове зобов`язання по земельному податку шляхом подання до інспекції: (1) податкової декларації №2784 від 20.02.2012 року з плати за землю на 2012 рік, відповідно до якої загальна сума задекларованого податку становить 52 280,88 грн. (помісячно з по 4356,74 грн.); (2) податкової декларації №2787 від 20.02.2012 з плати за землю на 2012 рік, відповідно до якої загальна сума задекларованого податку становить 60481,30 грн. (помісячно січень - листопад 2012 року - по 5040,12 грн., грудень - 5040,98 грн.); (3) податкової декларації №1300006229 від 10.01.2013 з плати за землю на 2013 рік, відповідно до якої загальна сума задекларованого податку становить 60481,30 грн. (помісячно по 5040,12 грн.); (4) податкової декларації №1300006231 від 10.01.2013 року з плати за землю на 2013 рік, відповідно до якої загальна сума задекларованого податку становить 52280,85 грн. (помісячно по 4356,74 грн.).

Відповідно до ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини. Суд при розгляді справи має можливість самостійно використовувати тексти судових рішень, які опубліковані у єдиному державному реєстрі судових рішень, що підтверджено у постанові Верховного Суду від 24.10.2024 у справі № 752/8103/13-ц в контексті ст. 2-6 Закону України «Про доступ до судових рішень».

Таким чином суд з`ясував про існування принаймні шести інших судових рішень (одне з яких у справі №907/551/14) в яких суди послідовно встановлювали факти наявності заборгованості у ДП «Червона зірка» зі сплати податків від 2002 по 2014 роки, в тому числі зі сплати земельного податку за період від 2011 по 2014 роки. Більше того, із судового рішення у справі №807/4450/13-а суд встановив розмір земельного податку, який відповідач-2 повинен був сплачувати щомісячно (приблизно 4-5 тис. грн. за різними податковими деклараціями).

На підтвердження факту систематичної несплати земельного податку позивач надавав два листа ГУ ДПС України у Закарпатській області з яких вбачається, що станом на 2011 рік за ДП «Червона зірка» існувала заборгованість зі сплати земельного податку у розмірі 199 730,58 грн. та 152 186,46 грн. (загальна сума 351 917,04 грн.). Оцінюючи інформацію з таких листів в сукупності з встановленими обставинами у інших судових рішеннях, суд приходить до висновку про те, що ДП «Червона зірка» у 2011-2012 році самостійно декларувало податкове зобов`язання зі сплати земельного податку й не платило його протягом цього часу у повному розмірі, що в подальшому мало наслідком три різних судових провадження за позовами контролюючих органів до відповідача-2.

Врешті, невиконання остаточних судових рішень, неможливість стягнення податкового боргу (зокрема зі сплати земельного податку) в інший спосіб й стало підставою для порушення справи про банкрутство проти ДП «Червона зірка».

Справді, згідно з іншим листом ГУ ДПС України у Закарпатській області, який позивач згадував у своєму листі до відповідача-1 (від 02.05.2022 із проханням припинити право постійного користування) станом на 2021 рік за ДП «Червона зірка» обліковувався податковий борг у розмірі 351 917,04 грн. розмір цього боргу не відрізняється від розміру податкового боргу станом на 2011 рік, однак незмінність числових значень цього боргу пояснюється показаннями попереднього ліквідатора відповідача-2, який визнав, що підприємство не сплачувало ніяких податків починаючи з 2011 року й перестало подавати будь-які податкові декларації з 2015 року.

Таким чином, відповідач-2 починаючи з 2011 року не сплачував земельний податок, а в подальшому взагалі перестав декларувати податкове зобов`язання, внаслідок чого контролюючий орган мав інформацію лише про певне незмінне числове значення податкового боргу. Врешті, незміна числового значення податкового боргу за земельний податок з 2011 по 2021 рік лише додатково свідчить про те, що відповідач-2 продовжував не сплачувати земельний податок.

Насамкінець суд звертається до стандарту доказування «вірогідність доказів» згідно ст. 79 ГПК України за якою наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування й зазначає, що в цій справі докази на підтвердження факту несплати земельного податку є більш вірогідними. Так позивач надавав листи контролюючих органів про наявність сталої податкової заборгованості зі сплати земельного податку за ДП «Червона зірка»; ліквідатор ДП «Червона зірка» визнав факт несплати земельного податку з 2011 року й недекларування податкових зобов`язань з 2015 року; існують різні остаточні судові рішення з яких вбачається, що ДП «Червона зірка» самостійно декларувало податкове зобов`язання зі сплати земельного податку й не сплачувало його. Натомість ні відповідач-1, ні прокурор не надали суду жодних доказів, які б самостійно, або в своїй сукупності могли б свідчити про те, що відповідач-2 сплачував земельний податок.

На основі цього суд погоджується із доводами позивача й приходить до висновку про те, що ДП «Червона зірка» систематично, тобто два та більше рази в повному обсязі не сплачувало земельний податок з 2011 року.

Суд відхиляє доводи відповідача-1 та прокурора про те, що ДП «Червона зірка» не зобов`язане сплачувати земельний податок і пояснює це таким.

Справді, у ст. 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» як і у ст. 59 КУзПБ наведено припис за якого «з дня ухвали господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури у банкрута не виникає жодних додаткових зобов`язань, у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури». На підставі сукупного аналізу цих норм Верховний Суд наголошував на «послідовніст[і] та незмінніст[і] позиції законодавця в регулюванні питання щодо виникнення зобов`язань у боржника, який перебуває в судовій процедурі ліквідації» за яких «боржник у справі про банкрутство, щодо якого ухвалене рішення про визнання його банкрутом» «має право на легітимне очікування бути звільненим від податкового обов`язку щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін сплати яких настав у період після прийняття постанови про визнання боржника банкрутом» (див. п. 9.7-9.8 постанови Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 19.01.2021 у справі №916/4181/14). Вказана позиція Верховного Суду є сталою та наведена у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/14827/16, від 08.10.2019 у справі № 911/3883/16 та від 14.08.2019 у справі № 913/412/16, а також у постанові від 16.04.2019 у справі № 925/871/15, які згадує прокурор у своїх поясненнях по суті справи.

Однак суд наголошує, що така стала позиція Верховного Суду стосується тих податкових зобов`язань, які могли б виникнути у боржника після визнання останнього банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Більше того, відповідно до ч. 9 ст. 16 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» господарський суд при порушенні провадження у справі про банкрутство може ввести мораторій на задоволення вимог кредиторів, який передбачає зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію (ч. 1 ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»)

В цій справі суд з`ясував, що своєю ухвалою від 03.07.2014 року господарський суд при порушенні провадження у справі про банкрутство щодо ДП «Червона зірка» ввів мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника (п. 3 резолютивної частини ухвали Господарського суду Закарпатської області від 03.07.2014).

Таким чином, доводи відповідача-1 та прокурора у цій справі могли б впливати на оцінку суду, якби позиція Середнянської селищної ради ґрунтувалась на тому, що відповідач-2 з 2014 року, або з 2019 року систематично не сплачував земельний податок. Однак суд встановив, що ДП «Червона зірка» допустило систематичну несплату земельного податку з 2011 по 2014 рік, а отже доводи відповідача-1 та прокурора не спростовують арґументів позивача.

На підставі цього суд приходить до висновку про те, що в цій ситуації існує підстава для припинення права постійного користування землями ДП «Червона зірка» за п. «д» ст. 141 ЗК України внаслідок систематичної несплати земельного податку.

Стосовно п. «в» ст. 141 ЗК України

Повертаючи справу на новий розгляд Верховний Суд у своїй постанові від 12.12.2023 вказав, що суди попередніх інстанцій «помилково ототожнили припинення діяльності державного підприємства із невикористанням» «земельних ділянок за їх цільовим призначенням». Відповідачі у справі та треті особи стверджували, що суди попередніх інстанцій не могли вирішувати, чи існують в цій ситуації й інші підстави для припинення права постійного користування, оскільки це вважатиметься виходом за межі позовних вимог.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Слід зазначити, що правові підстави позову це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (див. постанови Верховного Суду від 25.06.2019 року у справі № 924/1473/15; від 15.10.2020 року у справі № 922/2575/19; від 22.07.2021 року у справі № 910/18389/20).

Суд встановив, що в цій справі предметом позову є вимога позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача-1 щодо неприйняття рішення про припинення права постійного користування землями ДП «Червона зірка». Звертаючись до суду із позовом Середнянська селищна рада повідомила суд про те, що ДП «Червона зірка» перебуває в процедурі банкрутства, й що спірні землі не використовуються підприємством й забур`янені. Ці ж обставини визнали усі учасники справи, що підтверджується змістом усіх заяв по суті спору.

Таким чином суд в цій справі має право із дотриманням принципу jura novit curia надавати власну правову кваліфікацію спірним правовідносинам у цій справі, й за достатніх для цього підстав, кваліфікувати їх як й інші підстави для припинення права постійного користування згідно ст. 141 та/або ст. 143 ЗК України. Врешті, під час першого розгляду справи представник позивача висловлював доводи стосовно можливості припинення права постійного користування за п. «в» ст. 141 ЗК України, що суд кваліфікує як «доповнення правової позиції новими обставинами й зміна посилання на норми матеріального права». Отже, можливість для суду перевірити доводи сторін на предмет наявності підстав припинення права постійного користування за п. «в» ст. 141 ЗК України не вважатиметься виходом за межі позовних вимог.

А тому суд надає оцінку доводам учасників справи стосовно п. «в» ст. 141 ЗК України й зазначає таке.

У п. «в» ст. 141 ЗК України законодавець вжив формулювання «припинення діяльності підприємств», інші приписи ЗК України не містять деталізації цього формулювання. Натомість, у ст. 104 Цивільного кодексу України (надалі по тексту ЦК України) використовується дещо відмінне формулювання: «припинення юридичної особи». Так за ч. 1 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (ч. 5 ст. 104 ЦК України). Порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлюється законом (ч. 6 ст. 104 ЦК України).

Наведена відмінність у законодавчих формулюваннях (відсутність слова «діяльність» у ст. 104 ЦК України) наштовхує суд на висновок за якого законодавець у п. «в» ст. 141 ЗК України передбачив, що не тільки припинення підприємства внаслідок реорганізації або ліквідації може бути підставою для припинення права постійного користування, а й інші юридичні факти, які свідчать саме про припинення діяльності підприємства.

Такі міркування суд підкріплює приписами ч. 3 ст. 1 ЗК України за якими використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі; та ч. 2 ст. 4 ЗК України за якими завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель. З наведених норм права вбачається, що земля повинна використовуватися раціонально, а таке використання не повинно шкодити, зокрема, інтересам суспільства. Ці висновки узгоджуються із висновками Верховного Суду, який зазначав, що земля є унікальним обмеженим природним і базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства, її розподіл є особливо чутливим до принципів справедливості, добросовісності та розумності, як загальних засад цивільного законодавства за п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України (див. п. 107 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.09.2024 у справі № 587/1382/15-ц із подальшими посиланнями на постанови Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, від 20.07.2020 у справі № 923/196/20 та ін.).

Таким чином суд вважає, що для існування підстави припинення права постійного користування землею за п. «в» ст. 141 ЗК України, слід довести припинення діяльності ДП «Червона зірка».

Суд встановив, а жоден із учасників справи не заперечує, що відповідач-2 визнаний банкрутом і перебуває в процедурі ліквідації з 20.03.2019. На момент прийняття господарським судом постанови про це, спірні правовідносини були врегульовані приписами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу за виключенням укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу в процедурі ліквідації тощо.

З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, керівник банкрута звільняється з роботи у зв`язку з банкрутством підприємства, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута (ч. 2 ст. 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).

Внаслідок визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури господарський суд призначає ліквідатора банкрута й зазначає про це у постанові про визнання боржника банкрутом (ч. 1 ст. 40 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).

Ліквідатор банкрута організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника та забезпечує задоволення вимог кредиторів (ч. 1 ст. 41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»). Для виконання цієї функції ліквідатор має, серед іншого, повноваження виконувати функції з управління та розпорядження майном банкрута та формувати ліквідаційну масу (абз. 3 та 6 ч. 2 ст. 41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).

Водночас, не всі майнові активи банкрута включаються до ліквідаційної маси. Так індивідуально визначене майно, що належить банкруту на підставі речових прав, крім права власності і господарського відання, не може бути включене до складу ліквідаційної маси (ч. 3 ст. 42 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»). Більше того, майно, щодо якого боржник є користувачем, балансоутримувачем або зберігачем, повертається його власнику відповідно до закону або договору (ч. 8 ст. 42 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).

21.10.2019 набрав чинності КУзПБ й суд зазначає, що цитовані норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» узгоджуються із приписами абз. 2 ч. 1 ст. 59, абз. 9 ч. 1 ст. 59, ч. 1 ст. 60, абз. 3 та абз. 7 ч. 1 ст. 61, ч. 3 та ч. 7 ст. 62 КУзПБ відповідно, що свідчить про згадану вище судом «послідовність та незмінність позиції законодавця» у регулюванні цього питання.

На підставі наведених норм права та аналогічних приписів КУзПБ суд висновує, що після визнання боржника банкрутом й відкриття ліквідаційної процедури завершується господарська діяльність банкрута, а майно, що не ввійшло до ліквідаційної маси банкрута й належало йому на праві, зокрема, користування, повертається власнику цього майна на підставі договору або вказівки закону. Суд вважає, що наведені норми права (ч. 3 та ч. 8 ст. 42 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» як і ч. 3 та ч. 7 ст. 62 КУзПБ про повернення майна його власнику) свідчать про неможливість для банкрута в подальшому використовувати таке майно, яке не входить до ліквідаційної маси й повинно повернутися його власнику.

Поєднуючи ці висновки із приписами абз. 2 ч. 1 ст. 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (як і абз. 2 ч. 1 ст. 59 КУзПБ) суд приходить до розуміння, що припинення господарської діяльності банкрута свідчить про «припинення діяльності підприємства» і є підставою для припинення права постійного користування за п. «в» ст. 141 ЗК України. Інше тлумачення приписів п. «в» ст. 141 ЗК України в поєднанні із абз. 2 ч. 1 ст. 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (як і абз. 2 ч. 1 ст. 59 КУзПБ) допускало б ситуацію за якої землі підприємства-банкрута роками не використовувалась би жодним чином, оскільки розпочата процедура ліквідації не була б завершена що в свою чергу суперечило б основним засадам земельного законодавства, визначених у ч. 3 ст. 1 та ч. 2 ст. 4 ЗК України.

Таким чином суд висновує, що внаслідок визнання ДП «Червона зірка» банкрутом господарська діяльність остатнього припинилась в силу прямої вказівки закону, а саме абз. 2 ч. 1 ст. 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в подальшому абз. 2 ч. 1 ст. 59 КУзПБ). Врешті, усі учасники цієї справи визнали обставину того, що ДП «Червона зірка» повністю припинило свою господарську діяльність, що стосується не тільки використання спірних земель, а й будь-якої діяльності в цілому.

За наведених висновків суд підтримує позицію позивача й висновки місцевого та апеляційного господарського судів про те, що в цій ситуації внаслідок визнання ДП «Червона зірка» банкрутом у 2019 році виникла підстава для припинення права постійного користування за п. «в» ст. 141 ЗК України.

Суд критично оцінює контраргументи відповідачів, прокурора й третьої особи, підкріпленні посиланням на практику Верховного Суду й зазначає наступне.

Справді, існує стала позиція Верховного Суду про те, що «припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення установи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво». Вперше ця правова позиція була висловлена у постанові Верховного Суду України від 21.02.2011 у справі №21-3а11 й в подальшому підтримана у постановах Верховного Суду від 02.08.2018 у справі № 911/2726/17 та від 15.11.2021 у справі № 906/620/19.

Однак при застосуванні правових позицій Верховного Суду за правилами ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди повинні також зважати на те, що в першу чергу обов`язковому застосуванню підлягають правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Правила визначення подібності правовідносин наведені у п. 25-27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2022 року у справі № 233/2021/19 від 12.10.2022 року згідно з якими подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин (як-от участь банку або іншої фінансової установи у кредитних правовідносинах, що слідує зі змісту частини першої статті 1054 ЦК України) та/чи їх специфічний об`єкт (об`єктом правовідносин за кредитним договором є кошти). Якщо норма права не передбачає, що її дія поширюється лише на обмежене коло осіб (наприклад, лише на фізичних або на юридичних осіб чи на конкретну групу тих або інших), немає сенсу застосовувати суб`єктний критерій для встановлення подібності правовідносин у різних справах.

Суд звертає увагу, що правовідносини у справах №21-3а11, № 911/2726/17 та № 906/620/19 не подібні до цієї справи за суб`єктним критерієм, який є важливим в цій ситуації. Так спори у згаданих справах не виникали під час ліквідаційної процедури юридичної особи, відсутність ліквідаційної процедури відносно банкрута зумовлювало застосування судами приписів виключно п. «в» ст. 141 ЗК України. Суд підтримує сталу позицію Верховного Суду стосовно застосування п. в» ст. 141 ЗК України, оскільки неможливо підтвердити достатніми та належними доказами обставину повного припинення діяльності підприємства, тільки остаточна ліквідація і внесення відповідних відомостей до державних реєстрів може бути беззаперечним фактом припинення діяльності підприємства.

Однак такі міркування не можуть застосовуватися в тих ситуаціях, коли припинення господарської діяльності юридичної особи прямо визначене приписами спеціального закону. В цьому випадку таким законом є Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та КУзПБ.

Стосовно посилань ліквідатора відповідача-2 на постанову Верховного Суду від 16.04.2024 у справі №911/1708/18 (911/450/22) суд зазначає, що спір в цій справі виник під час процедури ліквідації юридичної особи-банкрута. Однак в тій справі спір стосувався земельної ділянки фермерського господарства-банкрута. Такі правовідносини також не подібні до цієї справи за суб`єктним критерієм, оскільки наявність фермерського господарства у суб`єктному складі спору у справі №911/1708/18 (911/450/22) зумовлювала застосування судами приписів п. «в» ст. 141 ЗК України у поєднанні із ч. 1 ст. 59 та ч. 10 ст. 95 КУзПБ, згідно з якою у разі банкрутства фермерського господарства земельна ділянка, надана фермерському господарству в тимчасове користування, у тому числі на умовах оренди, використовується відповідно до Земельного кодексу України. Як вбачається зі змісту цієї норми, така норма є спеціальною по відношенню до приписів ст. 62 КУзПБ, й, навпаки, дозволяє фермерському господарству-банкруту подальше використання земельної ділянки, навіть якщо така не входить в обсяг ліквідаційної маси.

Натомість спір в цій справі стосується банкрутства державного підприємства. Приписи ст. 96 КУзПБ як і приписи ст. 96 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», які визначають особливості банкрутства державних підприємств, не містять спеціальної норми, яка б дозволяла подальше використання земельних ділянок, які не ввійшли до складу ліквідаційної маси.

Таким чином, жоден із наведених вище висновків Верховного Суду не може застосовуватися судом в цій справі, оскільки такі висновки викладені у правовідносинах не подібних до цієї справи.

Окремо суд також відхиляє посилання ліквідатора відповідача-2 і прокурора на те, що спірні землі можуть бути реалізовані на аукціоні під час ліквідації ДП «Червона зірка». У п. 76 згаданої вище постанови Верховного Суду від 16.04.2024 у справі №911/1708/18 (911/450/22) наведено висновок про те, що право постійного користування земельною ділянкою не може бути реалізоване на аукціоні в ліквідаційній процедурі боржника, що узгоджується із приписами ст. 62-63 КУзПБ за якими на аукціоні відбувається продаж майна, включеного до складу ліквідаційної маси.

Врешті, приписи ч. 14 ст. 96 КУзПБ справді передбачають, що продаж майна державних підприємств першочергово відбувається шляхом продажу майна боржника як єдиного майнового комплексу. Використання у наведеному приписі слова «першочергово» свідчить про те, що майно банкрута може реалізовуватися на аукціоні не тільки шляхом продажу його як єдиного майнового комплексу. Саме тому у абз. 5 ч. 14 ст. 96 КУзПБ зазначено, що у разі завершення другого повторного аукціону з продажу майна банкрута як єдиного майнового комплексу без визначення переможця подальший продаж майна державних підприємств та господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, здійснюється окремими лотами відповідно до статей 75, 79 і 80 цього Кодексу.

Суду відомо про те, що під час ліквідаційної процедури ДП «Червона зірка» здійснюється продаж майна банкрута на аукціонах окремими лотами. Ці відомості вбачаються зокрема, з матеріалів справи №907/551/14 (907/943/21) за позовом Фонду державного майна України про визнання недійсними відкритих торгів (аукціону), визнання недійсними протоколів електронних аукціонів, визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна. Отже, особливості продажу майна державного підприємства-банкрута, визначені ч. 14 ст. 96 КУзПБ в частині першочергово продажу майна як єдиного майнового комплексу не застосовуються в цій ситуації.

Повертаючись до наведених вище висновків, суд констатує, що в цій ситуації «довший час існували дві підстави припинення права землекористування для ДП «Червона зірка»: 1 - систематична несплата земельного податку; 2 - припинення діяльності державного підприємства.

Щодо правомірного очікування та порушення цього права.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. до прикладу постанови Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340, від 19 травня 2020 року у справі №916/1608/18). Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципу верховенства права. Врешті, обрання позивачем неефективного та неналежного способу захисту, є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовної заяви.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див. до прикладу постанови Верховного Суду від 15.03.2023 року в справі № 753/8671/21, від 18.09. 2023 року у справі № 582/18/21, від 03.05.2022 року у справі № 757/508/20).

При першому розгляді справи місцевий та апеляційний господарські суди дійшли до висновку, що внаслідок законодавчих змін у 2021 році у Середнянської селищної ради виникло право «правомірного очікування» отримати усі земельні ділянки сільськогосподарського призначення, розташовані за межами населених пунктів у комунальну власність, й це право відповідач-1 порушив своєю протиправною бездіяльністю.

Повертаючи справу на новий розгляд Верховний Суд наголосив, що «господарські суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про наявність у позивача порушеного права, за захистом якого він звернувся до суду, а також «правомірних очікувань» у цьому випадку».

Таким чином суду слід буде перевірити, чи виникло в позивача в цій ситуації право «правомірного очікування», і якщо так, то чи порушив відповідач-1 своїми діями (бездіяльністю) таке право позивача. Оцінюючи доводи сторін у справі стосовно цього питання суд послідовно зазначає наступне.

Стосовно права «правомірного очікування»

Поняття «легітимні очікування», головним чином походять від англійського терміну «legitimate expectations» як розумні, небезпідставні або обґрунтовані очікування. У юридичній практиці зазначений термін також має такі альтернативні назви як правомірні, законні, розумні або виправдані сподівання (див. п. 75 постанови Верховного Суду від 18.01.2023 у справі №580/1300/22).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 26.06.2014 у справі «Суханов та Ільченко проти України» зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (п. 35).

У рішенні у справі «Kopeckу проти Словаччини» (заява № 44912/98, п. 52) ЄСПЛ узагальнив висновок про належне правове підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування у наступний спосіб: якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «легітимне очікування», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. також рішення у справах: «Vilho Eskelinen and Others v. Finland», п. 94, заява № 63235/00; «Haupt v. Austria», п. 47, заява № 9816/82; «Radomilja and Others v. Croatia», п. 142, заява № 25376/06; «Draon v. France», п. 65, заяви № 1513/03, № 11810/03 та ін.)

У п. 76 постанови Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 580/1300/22 також зазначено, що «реалізація принципу легітимних очікувань полягає у досягненні бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки; втілення легітимних очікувань унеможливлюється, зокрема, у випадку, коли особа не може досягнути прогнозованого результату внаслідок зміни правової основи у такі строки, що не є розумними та обґрунтованими».

Отже, право правомірного очікування, як охоронюваний законом інтерес, може визнаватися таким й підлягати судовому захисту за сукупності наступних ознак: право має бути засноване на нормі закону або іншому акті (до прикладу рішенні суду); право повинно бути чітко сформульованим і чітко визначати обсяг інтересу зацікавленої особи.

Однак легітимні очікування не можна ототожнювати із очікуваннями, що виникають на підставі особистого сприйняття або помилкової оцінки певних обставин чи правових норм; не можуть виникати легітимні очікування, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства; обов`язковою умовою, за наявності якої певне сподівання (вимога) особи набуває ознак легітимного очікування є те, що таке очікування (вимога) має належне правове підґрунтя, тобто наявне достатнє джерело для відповідного очікування (вимоги) (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 580/1300/22).

У цій справі спірним моментом стало питання про те, чи може п. 24 розд. Х ЗК України створювати «правомірне очікування» для позивача на земельні ділянки відповідача-2.

Суд зазначає, що до зміни законодавства у 2021 році за загальним правилом землі сільськогосподарського призначення в межах населених пунктів вважалися комунальною власністю (п. «а» ч. 1 ст. 83 ЗК України в редакції до 28.01.2021), а за межами населених пунктів державною власністю (ст. 84 ЗК України в редакції до 28.01.2021).

Законом України №1423-IX від 28.04.2021 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» (надалі по тексту Закон №1423-IX), доповнено розд. Х Перехідні положення ЗК України п. 24 за яким, зокрема, «з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук)».

«Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом».

Відповідно до абз. 4 п. 1 розділу ІІ Закону №1423-IX набрання чинності приписів абз. 2 п.п. 58 п. 4 розділу І Закону №1423-IX (які і передбачали доповнення розд. Х ЗК України новим п. 24) відтерміновано до набрання чинності іншого Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення». Цей закон набрав чинності 1 липня 2021 року, про що міститься пряма вказівка на це у п. 1 розділу ІІ вказаного Закону.

Отже, норми п. 24 розд. Х ЗК України були введені в дію 01.07.2021.

Для тлумачення приписів п. 24 розд. Х ЗК України суд звертається до підготовчих матеріалів у вигляді пояснювальної записки до Закону №1423-IX, з якої вбачається, що автори законопроєкту наголошували на «надмірній централізації у сфері управління земельними ресурсами» й на противагу цьому зазначали, що «повернення органам місцевого самоврядування повноважень щодо управління землями місцевих громад за межами населених пунктів, якого вони були позбавлені з 1 січня 2002 року із набранням чинності чинним Земельним кодексом України, слід вважати чи не найголовнішим завданням реальної децентралізації. Фактично, обрані місцевим населенням органи місцевого самоврядування у даний час контролюють лише близько десятої частини неприватизованих земель». «Обмеження «земельної» юрисдикції органів місцевого самоврядування лише межами населених пунктів невиправдано ускладнює розвиток громад, зменшує матеріальну основу місцевого самоврядування. До того ж, це не узгоджуються з одним із основних принципів демократичного суспільства, який визнаний у світі принципом повсюдності місцевого самоврядування».

З наведеного тексту пояснювальної записки суд вбачає інтерес законодавця на зміну системи управління землями сільськогосподарського призначення, яка б відповідала концепції децентралізації і зводилась до того, що органи місцевого самоврядування мають повноваження розпоряджатися земельними ділянками сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів. Наведена зміна мала б забезпечуватись передачею земель у комунальну власність. Таким чином суд висновує, що метою законодавця під час прийняття Закону №1423-IX було надати можливість органам місцевого самоврядування самостійно вирішувати долю усіх земель сільськогосподарського призначення в межах територіальних громад.

Цей висновок суд підкріплює посиланням на низку дій органів державної влади, яка передувала змінам у законодавстві (доповнення розд. Х ЗК України п. 24) й зі змісту яких вбачається намір законодавця передати усі землі сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів у комунальну власність.

Так 31.01.2018 Кабінет Міністрів України прийняв Розпорядження №60-р «Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад» яким доручив державній службі з питань геодезії, картографії та кадастру починаючи з 1 лютого 2018 р. забезпечити формування земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в межах, визначених перспективним планом формування територій громад, шляхом проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності з подальшою передачею зазначених земельних ділянок у комунальну власність відповідних об`єднаних територіальних громад згідно із статтею 117 Земельного кодексу України.

15.10.2020 Президент України прийняв Указ №449/2020 яким з метою забезпечення подальшого здійснення реформ у сфері земельних відносин та створення умов для реалізації прав громадян України і територіальних громад у цій сфері постановив Кабінету Міністрів України:

- активізувати діяльність із передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в комунальну власність;

- опрацювати питання щодо стимулювання оформлення територіальними громадами права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, передані з державної власності;

На виконання згаданого Указу №449/2020 від 15.10.2020 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №1113 від 16.11.2020 «Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин» за яким Державній службі з питань геодезії, картографії та кадастру постановлено забезпечити:

- прискорення проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності;

- передачу з 17 листопада 2020 р. земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність відповідно до статті 117 Земельного кодексу України;

- Міністерству розвитку громад та територій, Міністерству юстиції, Міністерству розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства та Державній службі з питань геодезії, картографії та кадастру опрацювати питання щодо активізації оформлення територіальними громадами права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, передані з державної власності;

- Рекомендувати органам місцевого самоврядування зареєструвати право комунальної власності на отримані земельні ділянки сільськогосподарського призначення у порядку, встановленому законом.

Таким чином суд з`ясував про наявність ще трьох актів органів державної влади (Розпорядження КМУ №60-р від 31.01.2018, Указ Президента України №449/2020 від 15.10.2020, Постанова КМУ №1113 від 16.11.2020) які передували Закону №1423-IX. Сукупний аналіз наведених актів свідчить про вчинення органами державної влади цілої низки організаційно-розпорядчих дій, спрямованих на передачу земель сільськогосподарського призначення з державної власності у комунальну. Що важливо, жоден із наведених підзаконних нормативно-правових актів не містив положення про те, що землі сільськогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні державних підприємств, повинні й надалі залишатися у державній власності.

А тому, суд здійснює тлумачення п. 24 розд. Х ЗК України в контексті підготовчих матеріалів до закону, що доповнив ЗК України наведеним пунктом у поєднанні із підзаконними нормативно-правовими актами, які передували описаним вище змінам законодавства. За наслідками такого тлумачення суд приходить до висновку про те, що Закон №1423-IX став логічним завершенням законодавчої реформи, основною метою якої, зокрема, була передача усіх земель сільськогосподарського призначення з управління державних органів до управління органів місцевого самоврядування.

Отже, наведені законодавчі зміни свідчать про те, що з 01.07.2021 (набрання чинності п. 24 розд. Х ЗК України) у Середнянської селищної ради виникло право «правомірного очікування» набути у комунальну власність усі землі сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів Середнянської територіальної громади.

Суд вважає, що положення Закону №1423-IX відповідають критеріям підстави виникнення «правомірного очікування» оскільки містять у собі чітку норму права, яка передбачає певні правові наслідки. Врешті, позивач з використанням принципу «правомірного очікування» намагався досягнути бажаного результату у вигляді припинення права постійного користування та переходу земель у комунальну власність за п. 24 розд. Х ЗК України. Для цього позивач звернувся до відповідача-1 із письмовим листом, що суд кваліфікує як заяву чи клопотання й використав у цьому листі посилання на підстави, чітко передбачені законом (п. «д» ст. 141 ЗК України), що в цілому суд розцінює як «вчинення правомірних дій». Враховуючи приписи п. 24 розд. Х ЗК України в поєднанні із приписами ст. 122, 141 ЗК України суд вважає, що позивач за допомогою права «правомірного очікування» намагався досягнути бажаного результату з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки своїх правомірних дій.

А тому суд погоджується із доводами позивача про виникнення права «правомірного очікування». Суд відхиляє доводи відповідачів, третьої особи та прокурора про те, що позиція Середнянської селищної ради ґрунтується на неправильному розумінні законодавства чи власних домислах. Справді, у п. 24 розд. Х ЗК України міститься виняток про те, які землі сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів не переходять до комунальну власність. Але враховуючи усю історію законодавчих змін, існування цього винятку не може означати, що орган місцевого самоврядування взагалі не може претендувати на ці землі. Навпаки, ніщо у п. 24 розд. Х ЗК України не забороняє органу місцевого самоврядування ставити під сумнів дійсність права постійного користування землею. З цього випливає, що якщо право постійного користування землею припиняється з тієї чи іншої причини, застосовуються загальні положення п. 24 розд. Х ЗК України, які й ґарантують перехід землі з державної власності у комунальну.

Стосовно порушення права «правомірного очікування»

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне право повністю або частково (див. постанову Верховного Суду від 15.03.2023 року в справі № 753/8671/21).

Позивач стверджував, що відповідач-1, не прийнявши рішення про припинення права постійного користування ДП «Червона зірка», допустив протиправну бездіяльність й тим самим порушив право «правомірного очікування» позивача.

Під протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2020 у справі №800/304/17). В той же час під час оцінки дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень слід враховувати чи наділений цей суб`єкт дискреційними повноваженнями.

Отже суду слід перевірити доводи сторін стосовно того, чи мав повноваження відповідач-1 припинити право постійного користування землями ДП «Червона зірка» й чи є такі повноваження дискреційними. Суд послідовно зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 ЗК України (в редакції від 07.04.2022 чинній на момент виникнення спірних правовідносин) центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Цим центральним органом є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) про що зазначено у Положенні про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 № 15. ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області в силу п. 1 та п. 3 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 23.12.2021 № 603 є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування мають право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених ст. ст. 140 - 149 ЗК України (див. постанови Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, від 30.05.2018 у справі № 923/466/17).

Аналогічно й у постановах Верховного Суду від 22.06.2021 року у справі № 924/856/20 та від 17.04.2018 року у справі № 924/689/17 наведено висновки про те, що за наявності підстав, передбачених ст. 141 ЗК України, припинення права користування земельною ділянкою проводиться у загальному порядку за рішенням компетентного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування.

В той же час, у ч. 2 ст. 38 Закону України Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції чинній на момент прийняття постанови про банкрутство відповідача-2) як і в подальшому в ч. 1 ст. 59 КУзПБ зазначено, що припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута.

Суд наголошує, що наведений припис означає припинення повноважень стосовно того майна банкрута, яке включене в ліквідаційну масу, оскільки ці питання в подальшому регламентуються законодавством про банкрутство та контролюються господарським судом при провадженні у справі про банкрутство. Проте ці наслідки визнання боржника банкрутом не є підставою для повного відчуження власника або органу, уповноваженого державою управляти державним підприємством, від виконання своїх загальних прав та обов`язків, у тому числі із захисту інтересів держави

Враховуючи наведені міркування, а також наведену вище практику Верховного Суду, суд висновує, що відповідач-1 наділений повноваженнями розпоряджатися земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної форми власності, й, зокрема, має повноваження припиняти право постійного користування такими землями, якщо для цього існують потрібні підстави.

В той же час на законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи №(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

У п. 75-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2021 у справі № 9901/188/21, зазначено, що «дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають їм можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох альтернативних варіантів управлінських рішень, кожен із яких є законним. При цьому повноваження державних органів не можуть визнаватися дискреційними за наявності лише одного правомірного та законно обґрунтованого варіанта поведінки суб`єкта владних повноважень. Дискреція передбачає свободу вибору з-поміж декількох законних альтернатив. Коли ж передбачений тільки один законний варіант, тоді дискреція відсутня. Адже дискреція передбачає відсутність обов`язку застосовувати лише одну визначену можливість і наявність декількох варіантів».

Суд зазначає, що в земельному законодавстві відсутня чітка вказівка для органів Держгеокадастру лише припиняти право постійного користування землями за наявності для цього потрібних підстав. Однак така вказівка вбачається із приписів ч. 4 ст. 122 ЗК України та сталої судової практики Верховного Суду щодо повноважень державних органів в контексті ст. 141 ЗК України. Більше того не існує жодної судової практики чи норми права (на момент виникнення спірних правовідносин) яка б надавала суб`єкту владних повноважень альтернативу у виборі дій, які можна вчинити за наявності підстав для припинення права постійного користування. За відсутності передбаченої альтернативи суд приходить до розуміння про те, що у випадку існування підстав припинити право постійного користування уповноважений орган державної влади чи орган місцевого самоврядування зобов`язаний припинити таке право та прийняти про це певний розпорядчий акт (як от рішення, наказ тощо).

Певна дискреція виникла значно пізніше, внаслідок внесення Законом № 3272-IX від 27.07.2023 змін до ч. 2 ст. 149 ЗК України. В новій редакції абз. 2 ч. 2 ст. 149 ЗК України надає Кабінету Міністрів України повноваження вилучати без будь якої згоди чи погодження землі сільськогосподарського призначення із постійного користування одного суб`єкта і передавати їх в постійне користування іншим суб`єктам.

Однак на момент виникнення спірних правовідносин подібних повноважень ні у Кабінету Міністрів України, ні тим паче у відповідача-1 не було.

Таке розуміння наштовхує суд на висновок про те, що у відповідача-1 відсутні дискреційні повноваження в частині припинення права постійного користування.

З`ясувавши наявність повноважень відповідача-1 припиняти право постійного й відсутність у нього дискреційних повноважень суд додатково звертається до приписів ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод за якими кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Суд зазначає, що поняття «майно» має автономне значення і в практиці Європейського суду з прав людини не обмежується правом власності на фізичні товари: деякі інші права та інтереси, які складають активи, також можуть розглядатися як «права на майно», і таким чином, як «майно» для цілей цього положення (див. рішення у справах Depalle проти Франції [ВП] (заява № 34044/02), § 62; Anheuser-Busch Inc. проти Португалії [ВП], (заява № 73049/01) § 63; та ін.)

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)) (див. додатково п. 89-91 постанови Верховного Суду від 16.04.2024 у справі №911/1708/18 (911/450/22).

В контексті наведеного суд зазначає, що підстави припинення права постійного користування чітко визначені у приписах ст. 141-149 ЗК України. Щодо процедури застосування державними органами вказаних положень існує стала практика Верховного Суду в контексті ст. 122 та ст. 141 ЗК України. Отже подібне втручання у право постійного користування ґрунтується на національному законодавстві.

Суд вище з`ясував, що внаслідок зміни законодавства у позивача як представницького органу територіальної громади виникло право «правомірного очікування» набути спірні землі у комунальну власність. Суд констатує, що такі очікування відповідають загальним засадам земельного законодавства, визначених у ст. 1 та ст. 4 ЗК України, оскільки позивач зможе передавати спірні землі в оренду та у власність зацікавленим особам, внаслідок чого спірні землі будуть оброблятися та приносити прибуток. Отже, подібне втручання у право постійного користування переслідувало б леґітимну мету.

Насамкінець суд констатує, що подібне втручання буде пропорційним, оскільки ДП «Червона зірка» за наявності підстав продовжувати господарську діяльність після припинення ліквідаційної процедури зможе отримати в оренду земельні ділянки в порядку встановленому законом. Врешті, суд вище також виснував, що в силу приписів ст. 62 КУзПБ відповідач-2 не міг надалі використовувати спірні землі.

Тому суд вважає, що прийняття відповідачем-1 рішення про припинення права постійного користування землями ДП «Червона зірка» не було б несумісним із ґарантіями ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції.

Повертаючись до обставин цієї справи, суд встановив, що позивач у травні 2022 звернувся до відповідача-1 із листом в якому просив прийняти рішення про припинення права постійного користування землями ДП «Червона зірка». Зі змісту цього листа суд встановив, що позивач повідомив відповідача-1 лише про наявність систематичної несплати відповідачам-2 земельного податку.

В той же час суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. В цій справі суд встановив існування остаточних судових рішень про існуючу тривалу заборгованість ДП «Червона зірка» зі сплати земельного податку, враховуючи те, що ці судові рішення є загальнодоступними й обов`язковими, а відповідач-1 був обізнаний із фактом банкрутства відповідача-2, суд переконаний, що відповідач-1 при розгляді звернення позивача зобов`язаний був враховувати зміст цих судових рішень.

Суд вище дійшов до висновку про те, що в цій справі існували підстави для припинення права постійного користування землями відповідача-2 за п. «д» ст. 141 ЗК України. Поєднуючи ці висновки із висновком про відсутність дискреційних повноважень, суд констатує, що відповідач-1 за наслідками розгляду листа позивача був зобов`язаний прийняти рішення про припинення права постійного користування землями ДП «Червона зірка», чого, однак, не зробив. У відповідача-1 не існувало жодного іншого альтернативного варіанту поведінки.

Не прийнявши рішення про припинення права постійного користування землями ДП «Червона зірка», відповідач-1 допустив протиправну бездіяльність, внаслідок якої позивач не зміг реалізувати своє право отримати землі сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів у комунальну власність. Неможливість реалізації такого права внаслідок протиправної бездіяльності відповідача-1 свідчить про порушення права позивача, а саме права «правомірного очікування» набути такі землі у власність. За наведених підстав суд погоджується із подібними доводами позивача.

Водночас суд додатково констатує, що відповідач-1 міг припинити право постійного користування землями відповідача-2 й за інших підстав і пояснює це наступним.

Суд в цій справі встановив, що відповідач-1 був повністю обізнаний із ситуацією стосовно банкрутства ДП «Червона зірка». Більше того, відповідач-1 знав про те, що відповідач-2 припинив свою господарську діяльність й протягом тривалого часу взагалі не використовує спірні землі. Ця обізнаність вбачається із відповіді відповідача-1 на лист позивача від 02.05.2022, й лише підтверджується усіма подальшими заявами по суті справи.

Суд вище дійшов до висновку про існування підстав для припинення права постійного користування землями й за п. «в» ст. 141 ЗК України. На основі цього висновку, у поєднанні із встановленою обставиною про повну обізнаність відповідача-1 стосовно банкрутства ДП «Червона зірка» суд приходить до переконання про те, що ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області могло припинити право постійного користування й за п. «в» ст. 141 ЗК України.

В частині цих міркувань суд погоджується із доводами відповідача-1 про наявність у нього дискреційних повноважень. Як навів суд вище, дискреція передбачає не тільки свободу розсуду стосовно виду, але й змісту управлінського рішення.

За таких обставин суд підтримує свій висновок про відсутність дискреційних повноважень стосовно повноважень відповідача-1 припиняти чи не припиняти право постійного користування. Однак в частині визначення підстав для припинення права постійного користування, відповідач-1, навпаки, наділений такими повноваженнями.

Оцінюючи наведені обставини в сукупності суд бере також до уваги й той факт, що ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області надало відповідь на лист позивача через 4 дні (06.05.2022). На думку суду, подібна оперативна реакція державного органу у поєднанні із його цілковитою обізнаністю із фактами банкрутства ДП «Червона зірка», тривалого невикористання спірних земель, їх забур`янення; свідчить про те, що лист відповідача-1 від 06.05.2022 є нічим іншим як «формальною відпискою», яку відповідач-1 використав лише для того, аби самоусунутись від сприянням інтересам територіальної громади. Суд нагадує про описані вище принципи та засади земельного законодавства, за яких використання власності на землю не може завдавати шкоди інтересам суспільства (ст. 1 ЗК України), а сама земля повинна використовуватися раціонально (ст. 4 ЗК України). Суд переконаний, що відповідач-1 як орган державної влади, уповноважений розпоряджатися спірними земельними ділянками завжди зобов`язаний був здійснювати свої повноваження з огляду на згадані вище засади та принципи земельного законодавства. На думку суду, відповідач-1, відмовивши у проханні позивача припинити право постійного користування спірними землями, фактично свідомо допустив продовження тієї ситуації, за якої землі ДП «Червона зірка» роками не використовувалися, занепадали та заростали рослинністю, що в свою чергу, не може відповідати засаді раціонального використання земель.

Враховуючи такі висновки суд повторно висловлює свою стурбованість тим, що прокурор вступив в цю справу в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області, й разом з відповідачем-1 послідовно обстоює позицію, яка, фактично виправдовує тривале невикористання значного масиву земель. Суд повторює свої висновки про те, що «захисту у спірних правовідносинах підлягають саме інтереси місцевого самоврядування від державних органів, бездіяльність яких в сфері державного управління призвела до порушення земельного та іншого законодавства, що регулює питання користування землями державної власності та права власності на землі місцевих громад».

Отже, суд констатує, що відповідач-1 допустив протиправну бездіяльність, яка порушує право «правомірного очікування» позивача.

Щодо суб`єктного складу спору.

Повертаючи справу на новий розгляд Верховний Суд у постанові від 12.12.2023 наголосив на тому, що господарські суди не врахували висновків Верховного Суду стосовно суб`єктного складу спору (правового статусу відповідача у справі) належним чином не перевірили та не встановили чи заявлені позивачем вимоги у цій справі безпосередньо стосуються прав та обов`язків ДП «Червона зірка», якого позивач у позовній заяві визначив, а суд першої інстанції залучив до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору та чи могли заявлені позивачем вимоги з огляду на предмет і підстави позову бути розглянуті і вирішені судом у спорі позивача з третьою особою.

Оцінюючи доводи сторін стосовно суб`єктного складу цього спору, зокрема в частині залучення ДП «Червона зірка» в якості відповідача-2 до цієї справи і передачі справи до господарського суду, який розглядає справу про банкрутство ДП «Червона зірка» суд послідовно зазначає таке.

Відповідно до ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі позивачами і відповідачами можуть бути особи, зазначені у ст. 4 цього Кодексу, зокрема, фізичні і юридичні особи. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу (ч. ч. 3, 4 цієї статті).

Надаючи оцінку вказаним нормам процесуального права, Велика Палата Верховного Суду у п. 8.10 постанови від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20 сформулювала висновок, що відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача.

Водночас, поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача (такі висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 09.02.2021 у справі № 635/4741/17).

Отже належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги.

Суд з`ясував, а жоден із учасників справи не заперечує того, що спір стосується земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні ДП «Червона зірка». Вирішення цього спору на користь позивача призведе до того, що відповідач-1 прийме рішення про припинення права постійного користування, а відповідач-2 втратить згаданий правовий титул на землю. Отже, потенційне задоволення позовних вимог в цій справі відбуватиметься «за рахунок» активів ДП «Червона зірка». Наведене наштовхує суд на висновок про те, що ДП «Червона зірка» вірно було залучене до розгляду цієї справи в якості відповідача.

Відповідно до ст. 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.

Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у своїй постанові від 27.06.2023 у справі № 911/4706/15 (911/1626/21) наголосив, що «[ст.] 7 КУзПБ є ключовою для методологічного і практичного розмежування категорій «справа про банкрутство» і «спір у межах справи про бакpутство» та вирішення юрисдикційних питань» (п. 7.20). «Отже, стаття 7 КУзПБ по суті є спеціальною у відносинах неплатоспроможності і розширює (коригує) правове регулювання кола питань, які відносяться як до предметної та суб`єктної юрисдикції, так і до територіальної (виключної) (статті 20, 30 ГПК України) спорів у справах про банкрутство» (п. 7.22). «Правило статті 7 КУзПБ має важливий системний зв`язок і вплив на судове провадження за участю боржника, щодо якого відкрито справу про банкрутство, оскільки дана норма забезпечує вирішення та досягнення основних завдань які законодавець заклав для належного вирішення справ про банкрутство» (п. 7.23). «Підсумовуючи вищенаведене, слід підкреслити, що організаційною формою досягнення відповідного взаємозв`язку є запроваджений у статті 7 КУзПБ принцип концентрації, який покликаний спрямувати всі судові провадження щодо боржника у справі про банкрутство відповідно до цілей і завдань, визначених законодавцем у КУзПБ. Таким чином, частина друга статті 7 КУзПБ містить спеціальне правило, яке прямо вирішує питання територіальної (виключної) підсудності спорів у справах про банкрутство. На відміну від ГПК України, в якому за критерій розгляду справи взято місцезнаходження суду або особи, КУзПБ встановлює самостійний універсальний критерій підсудності справ, стороною в яких є боржник: в межах справи про банкрутство» (п. 7.25-7.26).

На основі наведених приписів КУзПБ та висновків Верховного Суду, суд констатує, що для дотримання завдань законодавства про банкрутство, зокрема для додержання принципу «концентрації» усі спори які стосуються майна банкрута й можуть вплинути на його майновий стан повинні розглядатися в провадженні господарського суду, який розглядає справу про банкрутство відповідної особи.

В цій ситуації суд з`ясував, що позовні вимоги потенційно можуть бути задоволені, зокрема, за рахунок відповідача-2 й вплинуть на його безпосередній майновий стан, оскільки ДП «Червона зірка» потенційно може втратити спірні землі, які перебувають у нього на праві постійного користування. Тому суд констатує, що існуючий спір є спором, стороною в якому є боржник, а позовні вимоги стосуються майна боржника. Отже, вказана справа за правилами ст. 7 КУзПБ має слухатися в провадженні господарського суду, який розглядає справу про банкрутство ДП «Червона зірка».

Щодо суті спору.

Положеннями ст. 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статей 73, 74, 76-80 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Повертаючись до ключових питань цієї справи суд констатує, що (1) в цій ситуації існували підстави для припинення права постійного користування землями ДП «Червона зірка» за п. «в» та п. «д» ст. 141 ЗК України; (2) 01.07.2021 у Середнянської селищної ради внаслідок змін законодавства і доповнення розд. Х ЗК України п. 24 виникло право «правомірного очікування», яке 06.05.2022 внаслідок протиправної бездіяльності ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області (неприйняття рішення про припинення права постійного користування спірними землями) було порушене; (3) ДП «Червона зірка» повинно бути відповідачем у цій справі, а сама справа має розглядатися господарським судом в провадженні якого перебуває справа про банкрутство ДП «Червона зірка».

Враховуючи наведене суд приходить до висновку про існування підстав для задоволення позовних вимог. Водночас суд наголошує на наступному.

Суд з`ясував, що ДП «Червона зірка» на підставі двох державних актів отримало у постійне користування 1627 га. та 2805 га. земель, що сукупно становлять 4 432 га. землі. В той же час суд встановив, що Кабінет Міністрів України на підставі свого розпорядження №541-р від 13.06.2024 541-р від 13.06.2024 вилучив з постійного користування ДП «Червона зірка» земельні ділянки загальною площею 2705,4192 га. та передав їх в постійне користування іншого державного підприємства.

Фонд державного майна України стверджував, що наявні підстави для закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України через відсутність предмету спору. З цього приводу суд зазначає таке.

У письмових поясненнях від 12.11.2024 відповідач-1 повідомив суду, що «за період 1998-2009 років із земель Державного підприємства «Радгосп-завод «Червона зірка» рішеннями Киблярівської сільської ради та розпорядженням Ужгородської районної державної адміністрації переведено в землі запасу сільської ради 793,82 га. земель на території Киблярівської сільської ради. За період 1998-2007 років із земель Державного підприємства «Радгосп-завод «Червона зірка» рішеннями Пацканівської сільської ради та розпорядженням Ужгородської районної державної адміністрації переведено в землі запасу сільської ради 512,1 га. земель на території Киблярівської сільської ради». В той же час відповідач-1 наголосив, що «деякі розпорядчі акти органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади щодо вилучення/припинення права постійного користування земельними ділянками державним підприємством «Червона зірка» у Головному управлінні відсутні».

Таким чином суд знову звертається до стандарту доказування «вірогідність доказів» за ст. 79 ГПК України й зазначає, що суду надані відомості про те, що в певні часові періоди органами державної влади та органами місцевого самоврядування було припинено право постійного користування землями ДП «Червона зірка» загальною площею 4 013,3392 га. (2705,4192 + 793,82 + 512,1).

На підставі цих відомостей суд висновує про те, що з достатньою вірогідністю у постійному користуванні ДП «Червона зірка» залишилось не більше 420,6608 га. земель (4 432 - 4 013,3392). Ці висновки підтверджуються й додатковими доказами, які надав позивач, а саме Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 408316980 від 16.12.2024 згідно з якою ДП «Червона Зірка» на праві постійного користування належить 147, 8183 га. сформованих земельних ділянок.

Таким чином спір в цій справі звівся до юридичної долі земель сільськогосподарського призначення, що перебувають в постійному користуванні ДП «Червона зірка» загальною площею не більше 420,6608 га. Наведене наштовхує суд на висновки про те, що предмет спору в цій справі існує. З цих міркувань суд погоджується із доводами позивача й відхиляє доводи відповідача-1 та Фонду державного майна України.

Враховуючи відомості із згаданої інформаційної довідки суд констатує що із 420,6608 га., 147, 8183 га. сформовані земельні ділянки, отже несформованих існує не більше 272,8425 га.

На підставі цих відомостей суд звертається до приписів п. 24 розд. Х ЗК України й зазначає, що земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Таким чином сформовані земельні ділянки ДП «Червона зірка» ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області має передати у землі запасу Середнянської селищної ради в порядку ст. 117 ЗК України. В той же час, несформовані земельні ділянки перейдуть у комунальну власність позивача з моменту припинення права постійного користування ними за ДП «Червона зірка».

Доводи відповідача-1 з приводу неможливості ідентифікувати належним чином ті землі та земельні ділянки, які залишились у постійному користуванні ДП «Червона зірка» суд відкидає, оскільки відповідач є територіальним підрозділом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, до повноважень якого, входять, зокрема, проведення відповідно до законодавства моніторингу земель та охорони земель; ведення та адміністрування Державного земельного кадастру; організація та здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у порядку, встановленому законом (п. «г», «ґ» та «е» відповідно ч. 1 ст. 15-1 ЗК України).

Детальніше це повноваження зазначені, зокрема, у приписах Закону України «Про землеустрій» згідно зі ст. 2 якого землеустрій забезпечує організацію території підприємств, установ і організацій з метою створення умов сталого землекористування та встановлення обмежень і обтяжень (земельних сервітутів) у використанні та охороні земель несільськогосподарського призначення (п. «е) та отримання інформації щодо кількості та якості земель, їхнього стану та інших даних, необхідних для ведення державного земельного кадастру, моніторингу земель, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель (п. «є»). В той же час до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, у сфері землеустрою належать, зокрема, здійснення землеустрою, у тому числі забезпечення проведення державної інвентаризації земель та земельних ділянок усіх форм власності (п. «в»), створення інформаційної бази даних з питань землеустрою (п. «д»), забезпечення створення, формування і ведення Державного фонду документації із землеустрою (п. «ж») (ст. 14 Закону України «Про землеустрій»).

На підставі наведених норм права суд висновує, що саме відповідач-1 наділений достатніми повноваженнями чітко визначати які саме землі та земельні ділянки в межах яких площ та контурів й надалі перебувають у постійному користуванні ДП «Червона зірка» й припинити право постійного користування ними. Точно так само саме відповідач-1 наділений достатніми повноваженнями, організаційно-матеріальною базою для з`ясування за яким із двох державних актів й в яких межах ДП «Червона зірка» й надалі користується спірними землями.

Враховуючи наведене суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову. Суд висновує, що відповідач-1 допустив протиправну бездіяльність і його слід зобов`язати: 1) прийняти рішення про припинення права постійного користування ДП «Червона зірка» в частині тих земель, які залишились у постійному користуванні за державними актами серії ЗК № 012-00051 та серії ЗК № 012-00052; 2) зобов`язати передати до земель запасу Середнянської селищної ради сформовані земельні ділянки які залишились у постійному користуванні ДП «Червона зірка» на підставі державних актів серії ЗК № 012-00051 та серії ЗК № 012-00052. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору на підставі статті 129 ГПК України, враховуючи, що спір в справі виник внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, відповідно до приписів ч. 9 ст. 129 ГПК України покладаються судом на відповідача у справі частково, враховуючи часткове задоволення позовних вимог.

Відтак, на відповідачів покладається солідарно по 2 481,00 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна гривня 00 коп.) гривень витрат на оплату судового збору.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 81, 129, 231, 236, 238, 240, 248 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.Позовні вимоги задоволити частково.

2.Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області (Код ЄДРПОУ: 39766716, Адреса: 88000, Закарпатська обл., місто Ужгород, пл. Народна, будинок 4) щодо неприйняття рішення про припинення належного ДП «Червона зірка» (код ЄДРПОУ 00413831) права постійного користування земельною ділянкою площею 1627 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування, яка перебуває у постійному користуванні згідно державного акту на право постійного користування землею Серії ЗК № 012-00051, зареєстрованому в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 41 та яку надано у постійне користування для сільськогосподарського використання відповідно до рішення Пацканівської сільської ради народних депутатів від « 29» квітня 1992 року № 11 та передачу вказаної земельної ділянки до земель запасу Середнянської селищної ради у зв`язку із прийняттям рішення про припинення права постійного користування;

3.Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області (Код ЄДРПОУ 39766716, Адреса: 88000, Закарпатська обл., місто Ужгород, пл. Народна, будинок 4) прийняти рішення про припинення належного ДП «Червона зірка» (код ЄДРПОУ 00413831) права постійного користування в частині земельних ділянок які залишились у постійному користуванні ДП «Червона зірка» згідно державного акту на право постійного користування землею серії ЗК № 012-00051, на землі площею 1627 гектарів в межах згідно з планом землекористування, зареєстрованому в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 41 та які надано у постійне користування для сільськогосподарського використання відповідно до рішення Пацканівської сільської ради народних депутатів від « 29» квітня 1992 року № 11, а також передати такі земельні ділянки державної власності, які знаходяться у межах плану землекористування згідно державного акту на право постійного користування землею Серії ЗК № 012-00051, та які є сформованими як об`єкти цивільних прав і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, за їх кадастровими номерами відповідно до приписів ст. 117 Земельного кодексу України - до земель запасу Середнянської селищної ради.

4.Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області (Код ЄДРПОУ 39766716, Адреса: 88000, Закарпатська обл., місто Ужгород, пл. Народна, будинок 4) щодо неприйняття рішення про припинення належного ДП «Червона зірка» (код ЄДРПОУ 00413831) права постійного користування земельною ділянкою площею 2805 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування, яка перебуває у постійному користуванні згідно державного акту на право постійного користування землею Серії ЗК № 012-00052, зареєстрованому в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №1 та яку надано у постійне користування для сільськогосподарського використання відповідно до рішення Киблярівської сільської ради народних депутатів від « 17» вересня 1992 року №15 та передачу вказаної земельної ділянки до земель запасу Середнянської селищної ради у зв`язку із прийняттям рішення про припинення права постійного користування.

5.Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області (Код ЄДРПОУ 39766716, Адреса: 88000, Закарпатська обл., місто Ужгород, пл. Народна, будинок 4) прийняти рішення про припинення належного ДП «Червона зірка» (код ЄДРПОУ 00413831) права постійного користування в частині земельних ділянок які залишились у постійному користуванні ДП «Червона зірка» згідно державного акту на право постійного користування землею серії ЗК № 012-00052, на землі площею 2805 гектарів в межах згідно з планом землекористування, зареєстрованому в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №1 та які надано у постійне користування для сільськогосподарського використання відповідно до рішення Киблярівської сільської ради народних депутатів від « 17» вересня 1992 року №15, а також передати такі земельні ділянки державної власності, які знаходяться у межах плану землекористування згідно державного акту на право постійного користування землею Серії ЗК № 012-00052, та які є сформованими як об`єкти цивільних прав і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, до земель запасу Середнянської селищної ради.

6.В іншій частині позовних вимог стосовно передачі до земель запасу Середнянської селищної ради земель державної власності, право власності держави на які не зареєстровані у Державному земельному кадастрі, включно із земельними ділянками під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна Державного підприємства «Червона зірка», право на які переходить до територіальних громад автоматично відмовити.

7.Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області (Код ЄДРПОУ 39766716, Адреса: 88000, Закарпатська обл., місто Ужгород, пл. Народна, будинок 4) на користь Середнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області (вул. Закарпатська, буд. 63, смт. Середнє Закарпатської області, код ЄДРПОУ 04349923) 2 481,00 грн (дві тисячі чотириста вісімдесят одна гривня 00 коп.) судового збору.

8.Стягнути з ДП «Червона зірка» (код ЄДРПОУ 00413831) на користь Середнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області (вул. Закарпатська, буд. 63, смт. Середнє Закарпатської області, код ЄДРПОУ 04349923) 2 481,00 грн (дві тисячі чотириста вісімдесят одна гривня 00 коп.) судового збору.

Рішення набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у строк, визначений ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повний текст судового рішення складено 07.03.2025

СуддяЛ. В. Андрейчук