Ухвала

від 26.02.2025 по справі 914/2265/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

26.02.2025 Справа № 914/2265/24

Суддя Господарського суду Львівської області Гоменюк З.П., за участю секретаря судового засідання Мельник Б.І., розглянувши матеріали справи

за позовом Асоціації «Міжнародний інститут-асоціація регіональних екологічних проблем», м. Львів

до відповідача Національного лісотехнічного університету України, м. Львів

про визнання недійсними додаткових угод №1 та №2 до договору №1 позички транспортного засобу від 30.06.2019 року.

за участю представників:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Асоціації «Міжнародний інститут-асоціація регіональних екологічних проблем» до відповідача Національного лісотехнічного університету України про визнання недійсними додаткових угод №1 та №2 до договору №1 позички транспортного засобу від 30.06.2019 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.09.2024, справу №914/2265/24 передано на розгляд судді Гоменюк З.П..

Ухвалою від 19.09.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 23.10.2024.

03.10.2024 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 02.102024) від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№24031/24).

У підготовчому засіданні 23.10.2024 оголошено перерву до 20.11.2024.

11.11.2024 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 11.11.2024) від відповідача надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи (вх.№27188/24).

Ухвалою від 20.11.2024, занесеною до протоколу судового засідання від 20.11.2024, суд задовольнив клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи №914/2265/24 доказів та поновлення строку на їх подання, поновив процесуальні строки на подання доказів та долучив такі докази до матеріалів справи №914/2265/24, продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів та відклав підготовче засідання на 18.12.2024.

16.12.2024 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 16.12.2024) від представника відповідача надійшло клопотання про долучення доказів (вх.№30380/24).

У підготовчому засіданні 18.12.2024 оголошено перерву до 08.01.2025.

07.01.2025 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 07.01.2025) від представника відповідача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи (вх.№508/25).

07.01.2025 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 07.01.2025) від представника відповідача надійшло клопотання про витребування доказів (вх.№505/25).

У підготовчому засіданні 08.01.2025 судом оголошено перерву до 15.01.2025.

09.01.2025 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 09.01.2025) від представника відповідача надійшла заява про уточнення клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи від 07.01.2025 (вх.№664/25).

Ухвалою від 15.01.2025, занесеною до протоколу судового засідання від 15.01.2025, суд задовольнив клопотання Національного лісотехнічного університету України від 07.01.2025 за вх.№505/25 про витребування доказів, витребував у позивача - Асоціації «Міжнародний інститут-асоціація регіональних екологічних проблем» оригінали документів, визначені у резолютивній частині цієї ухвали, встановивши позивачу строк для подання витребуваних судом документів до 29.01.2025 включно та відклав підготовче засідання на 16.01.2025.

Ухвалою від 15.01.2025, занесеною до протоколу судового засідання від 15.01.2025,суд відклав підготовче засідання на 05.02.2025.

Ухвалою від 05.02.2025, занесеною до протоколу судового засідання від 05.02.2025, суд відклав підготовче засідання на 26.02.2025.

Супровідним листом за вих.№09-01/276/25 від 20.02.2025 Західний апеляційний господарський суд Львівської області скерував на адресу Господарського суду Львівської області матеріали апеляційного провадження у справі №914/2265/24.

25.02.2025 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 24.02.2025) від представника відповідача надійшло клопотання про поновлення процесуальних строків та приєднання до матеріалів справи доказів (вх.№4861/25).

25.02.2025 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 24.02.2025) від представника відповідача надійшло клопотання (вх.№768/25), у якому останній просить суд залишити позов без розгляду та зупинити провадження у справі у зв`язку із відкриттям кримінального провадження від 20.01.2023 року №12023141470000072.

26.02.2025 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 26.02.2025) від представника позивача надійшла заява (вх.№5054/25), у якій позивач повідомив про неможливість подати до Господарського суду Львівської області витребувані докази відповідно до ухвали від 15.01.2025 року.

У підготовче засідання 26.02.2025 позивач не з`явився, явку повноважного представника до суду не забезпечив. Додаткових заяв, клопотань, окрім тих, що містяться у матеріалах справи, до суду не скерував.

У підготовче засідання 26.02.2025 відповідач не з`явився, явку повноважного представника до суду не забезпечив. Додаткових заяв, клопотань, окрім тих, що містяться у матеріалах справи, до суду не скерував.

Крім того, суд повідомляє про те, що після судового засідання, що було призначено ухвалою від 15.01.2025 на 26.02.2025 об 11:30 год, представником позивача через систему «Електронний суд» (документи сформовані 26.02.2025) подано клопотання про збільшення колегії суддів (вх.№5072/25 від 26.02.2025, що зареєстровано загальним відділом діловодства суду в системі АС «ДСС» об 11:45 год) та заперечення на клопотання (вх.№5074/25 від 26.02.2025, що зареєстровано загальним відділом діловодства суду в системі АС «ДСС» об 11:46 год). Отже, відповідні клопотання були долучені до матеріалів справи після проведення судового засідання та проголошення скороченої ухвали суду.

Крім того, суд звертає увагу, що представнику позивача було відомо про призначену дату у справі №914/2265/24 з 06.02.2025 (на підтвердження зазначеного у матеріалах справи міститься довідка про доставку електронного листа), тобто за 19 днів до судового засідання у цій справі.

Вищезазначене не позбавляє обов`язку сторін завчасно подавати процесуальні документи щодо розгляду справи.

Відтак, за результатами проведеного підготовчого засідання 26.02.2025, суд повідомляє наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

У силу ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що сторонам, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Окрім того, відповідно до ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справ суд застосовує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 про те, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, що кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1989 р. у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням п. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 р. у справі Смірнова проти України). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи Федіна проти України від 02 вересня 2010 р., Смірнова проти України від 08 листопада 2005 р., Матіка проти Румунії від 02 листопада 2006 р., Літоселітіс проти Греції від 05 лютого 2004 р. та інші).

Розглянувши матеріали справи, суд приходить до висновку про залишення позовної заяви без розгляду з наступних підстав.

Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - винесення законного та обґрунтованого рішення, а також створення особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а також прав та інтересів інших осіб.

Господарський процесуальний обов`язок сторони - це належна поведінка в господарському судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб`єктивному процесуальному праву суду.

Процесуальні права надані законом тим особам, які беруть участь у процесі, для сприяння суду при розгляді справ, для сприяння їх правильному вирішенню, і кожного разу, коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, для затягування розгляду, для створення перешкод опоненту) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним.

Так, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див. рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010) і запобігання неналежній та такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі є завданням саме державних органів (див. рішення Суду у справі Мусієнко проти України, no. 26976/06, від 20.01.2011).

Порядок звернення до господарського суду, а також здійснення судового провадження у господарській справі регламентовано відповідними нормами процесуального права, а саме приписами Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 181 Господарського процесуального кодексу України для виконання завдань підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання з повідомленням учасників справи.

Відповідно до положень статті 177 Господарського процесуального кодексу України завданнями підготовчого провадження є, зокрема, визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України).

Учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (частини 1 - 2 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

У свою чергу положеннями статті 81 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, визначено, що учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази. Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали. У разі неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом. У разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Відповідно до ч. 6 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу.

Ухвалою суду від 15.01.2025 року суд витребував у позивача оригінали документів, а саме: установчі документи (статути) Асоціації МІАРЕП за період з 2001 по 2025 включно; усі документи органів управління Асоціації МІАРЕП, що приймалися упродовж 2009-2025 років (протоколи усіх конференцій учасників Асоціації МІАРЕП;·усі протоколи зборів членів Ради Асоціації МІАРЕП; президента Асоціації МІАРЕП; виконавчої дирекція Асоціації МІАРЕП; виконавчого директора МІАРЕП; ревізійної комісії МІАРЕП); усі договори, що укладені між позивачем та відповідачем стосовно спірного майна - легкового автомобіля марки «Toyota Avensis», д.н.з НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 за період з 2001 по 2025 включно. Крім того, судом було встановлено позивачу строк для надання відповідних документів до 29.01.2025 включно та/або надати письмові пояснення щодо неможливості подання таких доказів протягом п`яти днів з моменту утримання цієї ухвали.

Отже, суд дійшов висновку про те, що позивач не виконав умови ухвали суду від 15.01.2025 та не надав оригіналів витребуваних документів. Також суд звертає увагу, що позивач відповідно до ч. 8 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України був зобов`язаний повідомити суд протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про неможливість надати витребувані оригінали документів, перелік яких визначено в ухвалі від 15.01.2025 року, а також не навів причин неможливості надати оригінали таких.

Всупереч наведеному, позивач на виконання ухвали від 15.01.2025 про витребування у нього оригіналів документів надає суду заяву про неможливість подання таких доказів. Згадана заява сформована представником позивача у системі «Електронний суд» 26.02.2025 та зареєстрована загальним відділом діловодства суду в АС «ДСС» 26.02.2025 о 10:37 год. та який присвоєно вх.№5054/25. Разом з тим, надана представником позивача заява не містить належного обґрунтування щодо неможливості її подання в строк, визначений процесуальним законодавством України. Одночасно, представником позивача не подано клопотання про поновлення пропущеного строку на звернення до суду з відповідним клопотанням поза межами встановленого ухвалою від 15.01.2025 строку.

Строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом (ст. 113 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 118 Господарського процесуального кодексу України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, суд залишає без розгляду заяву представника позивача за вх.№5054/25 від 26.02.2025 про неможливість подати докази, витребувані ухвалою від 15.01.2025.

Також судом розглянуто клопотання представника відповідача за вх.№4861/25 від 25.02.2025, згідно якого останній просить суд поновити йому строк на подання доказів у зв`язку тим, що станом на подання відзиву на позовну заяву відповідач не міг з об`єктивних причин надати суду доказ: копію додаткової угоди №3 від 28.01.2025 року до договору позички транспортного засобу №1 від 30.06.2019 року, так як такий доказ було укладено лише 28.01.2025 року, тобто після подання до Господарського суду Львівської області позовної заяви, відкриття провадження у справі №914/2265/24.

Відтак, відповідач просить суд з урахуванням поновлення йому процесуальних строків на подання до суду доказів у справі долучити до матеріалів копію додаткового договору №3 від 28.01.2025 року до договору позички транспортного засобу №1 від 30.06.2019 року.

Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України).

Дослідивши матеріали справи, суд вважав за необхідне клопотання Національного лісотехнічного університету України задовольнити: поновити процесуальний строк на подання доказів.

Беручи до уваги поновлення відповідачем процесуального строку на подання доказів, суд вважає за доцільне приєднати до матеріалів справи докази, подані у додатках до клопотання від 25.02.2025 (вх.№4861/25).

З наданої представником відповідача копії додаткового договору №3 від 28.01.2025 року вбачається, що Національний лісотехнічний університет України (відповідач) в особі проректора з адміністративно-господарської роботи Юрія Цинтилюка з однієї сторони та Міжнародний інститут-асоціація регіональних екологічних проблем (позивач) в особі першого заступника виконавчого директора Святослава Краєвського з іншої сторони уклали цей додатковий договір. Відтак, додатковий договір №3 від 28.01.2025 підписаний сторонами з обох сторін та скріплений відтиском печаток позивача та відповідача.

Таким чином, враховуючи, що ухвалою суду від 15.01.2025 було витребувано у позивача оригінали, насамперед, установчих документів Асоціації МІАРЕП за період з 2001 по 2025 включно, а також усі документи органів управління Асоціації МІАРЕП, що приймалися упродовж 2009-2025 років, крім того й подальші договори, що були укладені між позивачем та відповідачем стосовно спірного майна - легкового автомобіля марки «Toyota Avensis», д.н.з НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 за період з 2001 по 2025 включно, суд дійшов висновку про те, що позивач продовжує здійснювати свою діяльність на підставі витребуваних документів, надалі укладає договори з відповідачем, про що свідчить копії цього додаткового договору від 28.01.2025 року. Однак, всупереч наведеному, позивач не надає суду відповідних доказів на виконання ухвали від 15.01.2025 та не повідомляє про неможливість надання таких доказів у строк, визначений ч. 8 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України.

Варто звернути увагу на те, що до позовної заяви, що подана до Господарського суду Львівської області за допомогою системи «Електронний суд», представником позивача також долучено копію Статут асоціації (позивача) у новій редакції, що затверджений конференцією учасників МІАРЕП протоколом №4 від 23.03.2023 року, копію договору №1 позички транспортного засобу від 30.06.2019, копію акта прийому-передачі легкового автомобіля, копію додаткової угоди №1 від 31.10.2022 до договору №1 позички транспортного засобу та копію додаткової угоди №2 від 30.12.2023 до договору №1 позички транспортного засобу від 30.06.2019 року.

Відповідно до пункту 25 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, що затверджено Рішення Вищої ради правосуддя 17.08.2021 року №1845/0/15-21 (надалі - Положення) визначено, що документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо), пов`язані з розглядом справ у суді, можуть подаватися до суду в електронній формі виключно з використанням підсистеми «Електронний суд», якщо інше не визначено процесуальним законодавством чи цим Положенням.

До створених в Електронному суді документів користувачі можуть додавати інші файли (зображення, відеофайли тощо). Відповідні додані файли (додатки) підписуються кваліфікованим електронним підписом користувачів разом зі створеними в Електронному суді документами, до яких вони додаються (п. 27 Положення).

Відтак, електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу (ч. 6 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України).

З вище викладеного, суд також дійшов висновку про те, що подаючи до суду цю позовну заяву, представник позивача надав копії документів, які були засвідченні шляхом накладення електронного цифрового підпису на такі, що, у свою чергу, відповідає зазначенню «Згідно з оригіналом».

Фактично, ухвалою від 15.01.2025 судом були витребувані у позивача оригінали установчих документів, у тому числі Статут Асоціації МІАРЕП за період з 2001 по 2025 включно, а відтак, долучена до позовної заяви копія Статуту позивача за 2023 рік є установчим документом, на який покликався сам заявник із зверненням до суду із заявленими позовними вимогами. Крім того, згаданою ухвалою у позивача також було витребувано оригінали договорів, що укладені між позивачем та відповідачем стосовно спірного майна - легкового автомобіля марки «Toyota Avensis», д.н.з НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 за період з 2001 по 2025 включно. Проте, представником позивача надано до суду позовну заяву, що містить копії договорів (договір №1 позички транспортного засобу від 30.06.2019 року, додаткова угода №1 від 31.10.2022 до договору, додаткова угода №2 від 30.12.2023 до договору), клопотання про витребування оригіналів спірних договорів позивачем в порядку ч. 4 статті 164 Господарського процесуального кодексу України не заявлялось.

Всупереч згаданому, позивачем, на виконання ухвали від 15.01.2025 про витребування оригіналів документів, навіть не було надано оригіналів документів, які долучені у копіях до позовної заяви, сформованої у системі «Електронний суд» із накладення електронного цифрового підпису адвоката - Писаренка К.Ю..

Відповідно, представником позивача не було виконано умов ухвали суду від 15.01.2025 у строк, встановлений судом (надання оригіналів витребуваних документів до 29.01.2025 включно) та частиною 8 статті 81 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, позивач та представник позивача були належним чином обізнані про наслідки невиконання умов ухвали від 15.01.2025 щодо залишення позовної заяви без розгляду у випадках, передбачених статтею 81 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, пунктом 4 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України перебачено, що суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору, або позивач (його представник) не з`явився у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Надаючи висновок щодо правильного застосування вказаних норм процесуального права, Верховний Суд (див. постанови від 18.03.2021 у справі №911/802/20, від 12.09.2019 у справі №910/498/18, від 23.06.2021 у справі №917/531/19) неодноразово вказував, що залишення позову без розгляду на підставі пункту 4 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України можливе за умови, якщо суд позбавлений можливості вирішити спір по суті з вини позивача, який не подав без поважних причин витребувані згідно з ухвалами суду докази, необхідні для вирішення спору, або його представник не з`явився на виклик у засідання господарського суду чи не повідомив про причини неявки і його нез`явлення перешкоджає вирішенню спору.

Верховний Суд акцентував, що у цьому випадку йдеться про ігнорування позивачем своїх процесуальних обов`язків і вимог суду, що унеможливлює розгляд господарським судом і вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.

За приписами частин 1-3 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на те, що у розумінні наведених положень залишення позову без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України можливе за умови, якщо суд позбавлений можливості вирішити спір по суті з вини позивача, який не подав без поважних причин витребувані згідно з ухвалами суду докази, необхідні для вирішення спору, або його представник не з`явився на виклик у засідання господарського суду чи не повідомив про причини неявки і його нез`явлення перешкоджає вирішенню спору. Тобто коли йдеться про ігнорування позивачем своїх процесуальних обов`язків і вимог суду, що унеможливлює розгляд господарським судом і вирішення спору по суті заявлених позовних вимог. При цьому, господарський суд має з`ясувати не тільки відсутність поважних причин, а також і те, яким чином неподання витребуваних судом доказів перешкоджає вирішенню спору та у чому полягають перешкоди для розгляду.

Керуючись ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Разом з тим, суд зазначає, що не надання позивачем визначених ухвалою суду від 15.01.2025 доказів (невчинення останнім дій по їх наданню суду для огляду), позбавляє суд можливості прийняття рішення, яке б відповідало п. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 року у справі №905/1227/17 зроблено висновок, що вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Також суд зазначив, що розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.

Таким чином, зважаючи на те, що позивач просить визнати додаткові угоди №1 та №2 до договору позички транспортного засобу на підставі невідповідності таких правочинів цивільному законодавству України щодо того, що спірні договори підписані зі сторони позивача не уповноваженою на це особо (дійсним керівником Асоціації МІАРЕП). З огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у вище наведеній постанові, судом ухвалою від 15.01.2025 було витребувано оригінали установчих документів позивача для подальшого встановлення судом підтвердження/спростування факту підписання спірних додаткових угод зі сторони позивача. Відтак, не забезпечення позивачем надання суду витребуваних оригіналів згідно ухвали від 15.01.2025, що мають істотне значення для розгляду цієї справи та встановлення судом у подальшому наявності фактичних обставин щодо визнання спірних додаткових угод недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, позбавляє суд можливості прийняти законне та обґрунтоване рішення без належних доказів, на які покликається позивач при зверненні до суду з відповідними позовними вимогами.

Приписами статей 73, 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

При цьому, суд враховує, що відповідно до ч. 2 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Таким чином, неподання витребуваних судом доказів, необхідних для вирішення спору, позбавляє суд можливості ухвалити рішення по суті позовних вимог.

При цьому, суд враховує, що відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 2 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України).

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Проте, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави та з боку держави може бути піддане обмеженням, зокрема шляхом встановлення певної процедури розгляду справи.

Як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, позивач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (рішення Європейського суду прав людини у справі «Каракуця проти України»).

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 року у справі «Тойшлер проти Німеччини»).

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення від 26.04.2007 у справі «Олександр Шевченко проти України» та від 14.10.2007 у справі «Трух проти України»).

На зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (постанова Верховного Суду від 19.08.2019 у справі №922/3016/17).

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.89 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (постанова Верховного Суду від 14.04.2020 у справі №910/15330/19, від 31.03.2020 у справі №910/11383/19).

Сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника (ч.ч. 1-3 ст. 56 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи, що позивач як юридична особа не позбавлений права надавати повноваження на представництво своїх інтересів будь-якій кількості осіб та будь-якому іншому представникові, а не з`явлення у судове засіданні представників учасників справи, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи позивача не перешкоджає розгляду такої у судовому засіданні. Крім того, суд враховую, що представник позивача також не з`явився у судове засідання 05.02.2025, однак був присутній у судовому засіданні 15.01.2025 та повідомлений про наступну дату розгляду справи. Матеріали справи також не містять клопотань позивача про відкладення розгляду справи, як на 05.02.2025, так і на 26.02.2025. Позивач також не звертався до суду із клопотаннями про проведення судових засідань у ці дати у режимі відеоконференції та/або за відсутності представника позивача.

Відповідно до частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Таким чином, перш ніж залишити позов без розгляду господарський суд зобов`язаний з`ясувати причини невиконання його вимог позивачем і об`єктивно оцінити їх поважність. При цьому поважними, з урахуванням конкретних обставин справи, вважаються причини, які за об`єктивних, тобто незалежних від позивача, обставин унеможливлювали або істотно утруднювали вчинення ним відповідних процесуальних дій; при цьому береться до уваги й те, чи вживав позивач заходів до усунення цих обставин або послаблення їх негативного впливу на виконання позивачем процесуальних обов`язків, покладених на нього судом. Відповідні докази подаються позивачем і оцінюються господарським судом за загальними правилами Господарського процесуального кодексу України.

Отже, зазначена бездіяльність позивача перешкоджає вирішенню спору та подальшому розгляду справи та свідчить про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду у відповідності до ч. 4 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, про що позивач попереджався ухвалами суду.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постановах Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №922/1200/18, від 04.06.2020 у справі №914/6968/16.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 13.09.2019 у справі №916/3616/15 дійшла висновку про те, що положення частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України не пов`язують залишення позовної заяви без розгляду з необхідністю надання судом оцінки можливості вирішення спору за відсутності представника позивача, який не з`явився на виклик суду, не повідомив про причини неявки, був належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду. Наведене, однак, не стосується випадків, коли позивач подав заяву про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору. Тобто оцінка можливості вирішення спору по суті за відсутності представника позивача має обов`язково надаватись судами у разі, якщо позивач не з`явився на виклик суду, але звернувся із заявою про розгляд цієї справи за його відсутності.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.06,2020 у справі №910/16978/19 виклала висновок щодо застосування норми пункту 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, вказавши, зокрема, що правом на залишення позову без розгляду суд наділений у разі неявки належним чином повідомленого позивача, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і якщо його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи, навіть, у тих випадках, коли його явка визнана судом необов`язковою і наслідки неявки не роз`яснювалися.

У цій же постанові об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що право позивача як особи, яка подала позов та зацікавлена в його розгляді, не бути присутнім у судовому засіданні кореспондується з його обов`язком подати до суду відповідну заяву про розгляд справи за його відсутності.

Крім того, суд звертає увагу, що Європейський суд з прав людини в справі Perez deRada Cavanilles проти Іспанії (заява №2809095, рішення від 28.10.98) зазначає, що право доступу до суду має не тільки існувати, але й бути практичним та ефективним. Просте існування права в законі доступу не є достатнім. Наприклад, воно може бути порушене такими чинниками, як існування процесуальних перепон, які заважають або зменшують можливості звернення до суду (занадто суворе тлумачення національними судами процесуальної норми (надмірний формалізм), що може позбавити заявників права доступу до суду, визначеного ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні мати легітимну мету, а слід дотримуватися розумного ступеня пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мушта проти України» від 18.11.2010).

Проаналізувавши положення частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 236 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив про те, що у цих нормах законодавець не застосував слова «може», «має право», «за власної ініціативи» та інші подібні у своєму у значенні слова. Зазначені норми процесуального права не передбачають можливості інших варіантів дій суду, окрім залишення позовної заяви без розгляду. Формулювання «суд залишає позов без розгляду», що міститься у частині четвертій статті 202 Господарського процесуального кодексу України та формулювання «суд залишає позов без розгляду», що міститься у пункті 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, виражає імперативну вказівку суду (судді) щодо заборони продовження розгляду справи, щодо завершення судового провадження без винесення рішення. З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про те, що повноваження суду залишити позов без розгляду, передбачені цими нормами процесуального права, відносяться до імперативних.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.11.2022 у справі №905/458/21.

Залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду господарським судом справи без прийняття рішення суду по суті спору у зв`язку з виявленням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому, наслідком якої є можливість повторного звернення до суду з тотожним позовом.

Приймаючи до уваги неявку позивача та не забезпечення явки представника позивача у судові засідання для розгляду справи №914/2265/24 як 05.02.2025 року, так і 26.02.2025 року, обізнаність позивача та його представника про дату, час і місце проведення таких судових засідань, беручу до уваги, що судом надавалось достатньо часу для подання позивачем витребуваних ухвалою від 15.01.2025 року оригіналів доказів та/або можливості повідомити про неможливість надати суду відповідні документи протягом 5 (п`яти) днів з дня вручення такої ухвали, суд дійшов до висновку про наявність обставин, визначених п. 4 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України, а саме: не подання позивачем витребуваних судом оригіналів доказів, визначених ухвалою від 15.01.2025 року, для подальшого ухвалення судом рішення суду у цій справі, що мають вагоме значення для правильного вирішення спору, не подання відповідного клопотання у строк, визначений ч. 8 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України, а подання клопотання представником позивача від 26.02.2025 за вх.№5054/25 про неможливість надати суду оригінали відповідних доказів не містить клопотання щодо поновлення пропущеного строку позивачем на звернення до суду із таким на підставі ст.ст. 118, 119 Господарського процесуального кодексу України, а також не містить обґрунтованого зазначення про неможливість надати відповідне клопотання у строк протягом п`яти днів з дня вручення ухвали від 15.01.2025. Зважаючи, що представник позивача був особисто присутній у судовому засіданні 15.01.2025 та належним чином обізнаний про такий обов`язок, що був залишений представником позивача поза увагою, судом також береться до уваги неявка позивача та/або його представника у судові засідання 05.02.2025, 26.02.2025 для розгляду справи №914/2265/24, а відтак, суд дійшов висновку про те, позовна заява Асоціації «Міжнародний інститут-асоціація регіональних екологічних проблем» до відповідача Національного лісотехнічного університету України про визнання недійсними додаткових угод №1 та №2 до договору №1 позички транспортного засобу від 30.06.2019 року підлягає залишенню без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України.

Також суд зазначає про те, що представником відповідача було подано клопотання за вх.№768/25 від 25.02.2025, у якому останній просив суд залишити позовну заяву на підставі п. 4 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України. З огляду на те, що суд дійшов висновку про залишення позовної заяви у цій справі без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України, клопотання представника відповідача у цій частині підлягає до задоволення.

Разом з тим, у зв`язку із залишенням без розгляду позову у справі №914/2265/24, суд не розглядає подане у межах даної справи клопотання відповідача за вх.№768/25 від 25.02.2025 в частині зупинення провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 226 Господарського процесуального кодексу України, про залишення позову без розгляду постановляється ухвала, в якій вирішуються питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з бюджету.

Вирішуючи питання щодо розподілу судового збору, суд враховує наступне.

За приписами статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, зокрема, в разі залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням).

У зв`язку з тим, що підставою для винесення ухвали про залишення позову без розгляду є неподання витребуваних судом доказів, та враховуючи положення п. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачений судовий збір судом не повертається.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду.

Згідно з ч. 3 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України, ухвалу про залишення позову без розгляду може бути оскаржено.

Суд роз`яснює, що відповідно до ч. 4 ст. 226 Господарського процесуального кодексу Україна, особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення обставин, що були підставою для залишення позову без розгляду, має право звернутися до суду повторно.

Керуючись ст. ст. 2, 202, 226, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Клопотання представника відповідача за вх.№768/25 від 25.02.2025 в частині залишення позовної заяви без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України - задовольнити.

2. Позовну заяву Асоціації «Міжнародний інститут-асоціація регіональних екологічних проблем» до відповідача Національного лісотехнічного університету України про визнання недійсними додаткових угод №1 та №2 до договору №1 позички транспортного засобу від 30.06.2019 року - залишити без розгляду.

3. Клопотання представника відповідача за вх.№768/25 від 25.02.2025 в частині зупинення провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України - залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили в порядку ст.235 ГПК України та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в порядку та в строки, передбачені ст.ст.254-257 ГПК України.

Повна ухвала складена та підписана 03.03.2025.

Суддя Гоменюк З.П.