Постанова від 05.03.2025 по справі 320/16011/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/16011/24 Головуючий у 1-й інстанції: Жук Р.В.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Безименної Н.В., Ганечко О.М.,

за участю секретаря Шляги А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг та товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЗОРОЗПОДІЛЬНІ МЕРЕЖІ УКРАЇНИ» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31.10.2024 у справі за адміністративним позовом акціонерного товариства «ОПЕРАТОР ГАЗОРОЗПОДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ «ЧЕРКАСИГАЗ» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, треті особи - товариство з обмеженою відповідальністю «ГАЗОРОЗПОДІЛЬНІ МЕРЕЖІ УКРАЇНИ», Міністерство енергетики України, про визнання протиправними та скасування постанов, -

В С Т А Н О В И В:

Акціонерне товариство «ОПЕРАТОР ГАЗОРОЗПОДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ «ЧЕРКАСИГАЗ» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило:

- визнати протиправною та скасувати постанову відповідача від 29.11.2023 № 2226 «Про зупинення дії ліцензії з розподілу природного газу, виданої АТ «ОПЕРАТОР ГАЗОРОЗПОДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ «ЧЕРКАСИГАЗ»;

- визнати протиправним та скасувати пункт 16 додатку до постанови відповідача від 26.12.2022 № 1839 «Про видачу ліцензії з розподілу природного газу ТОВ «ГАЗОРОЗПОДІЛЬНІ МЕРЕЖІ УКРАЇНИ»;

- визнати протиправною та скасувати постанову відповідача від 10.01.2024 №22 «Про внесення зміни до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 29.06.2017 № 840».

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31.10.2024 позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг та товариство з обмеженою відповідальністю «ГАЗОРОЗПОДІЛЬНІ МЕРЕЖІ УКРАЇНИ» звернулись із апеляційними скаргами, в яких просять скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з`явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що акціонерне товариство «ОПЕРАТОР ГАЗОРОЗПОДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ «ЧЕРКАСИГАЗ» (далі також - АТ «ЧЕРКАСИГАЗ») отримало ліцензію на право провадження господарської діяльності з розподілу природного газу в межах території міста Черкаси та Черкаської області (крім міста Умань, Уманського, Христинівського та Маньківського районів Черкаської області) відповідно до постанови НКРЕКП від 29.06.2017 № 840.

Відповідно до інформації, розміщеної на офіційному сайті Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП, Регулятор), 29.11.2023 відбулось засідання НКРЕКП, на якому, окрім інших, були розглянуті питання:

- питання № 7: про внесення змін до постанови НКРЕКП від 26.12.2022 № 1839 щодо уточнення території провадження господарської діяльності з розподілу природного газу ТОВ «ГАЗОРОЗПОДІЛЬНІ МЕРЕЖІ УКРАЇНИ»;

- питання № 9: про зупинення дії ліцензії з розподілу природного газу, виданої АТ «ЧЕРКАСИГАЗ».

Так, на засіданні НКРЕКП 29.11.2023 було прийнято постанову № 2224 «Про внесення змін до додатка до постанови НКРЕКП від 26 грудня 2022 року № 1839 та врегулювання питань щодо провадження ТОВ «ГАЗОРОЗПОДІЛЬНІ МЕРЕЖІ УКРАЇНИ» діяльності з розподілу природного газу».

Відповідно до цієї постанови межі господарської діяльності ТОВ «ГАЗОРОЗПОДІЛЬНІ МЕРЕЖІ УКРАЇНИ» з розподілу природного газу було розповсюджено на територію міста Черкаси та Черкаської області (крім міста Умань, Уманського, Христинівського та Маньківського районів Черкаської області).

Таким чином, по суті вказаними змінами до постанови НКРЕКП №1839 від 26.12.2022 ліцензійну територію ТОВ «ГАЗОРОЗПОДІЛЬНІ МЕРЕЖІ УКРАЇНИ» було розширено також на ліцензійну територію, на якій здійснювало діяльність з розподілу природного газу АТ «ЧЕРКАСИГАЗ».

Того ж дня, НКРЕКП прийняла постанову № 2226 «Про зупинення дії ліцензії з розподілу природного газу, виданої АТ «ЧЕРКАСИГАЗ», якою зупинено АТ «ЧЕРКАСИГАЗ» дію ліцензії на право провадження господарської діяльності з розподілу природного газу, виданої відповідно до постанови НКРЕКП від 29.06.2017 №840, у зв`язку з передачею цілісного майнового комплексу з розподілу природного газу іншому суб`єкту господарювання, який отримав відповідну ліцензію.

Окрім того, Регулятор 10.01.2024 прийняв постанову № 22, згідно з якою з тексту постанови НКРЕКП від 29.06.2017 № 840 (про видачу ліцензії АТ «ЧЕРКАСИГАЗ») були виключені положення про місце провадження такої діяльності у місті Черкаси та Черкаської області.

Уважаючи протиправними зазначені постанови та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки, по перше, лист АТ «ЧЕРКАСИГАЗ» від 21.11.2023 №2576/29, в якому заявляється вимога про проведення перевірки додержання ліцензійних умов та законодавства у сферах енергетики та комунальних послуг відповідно до пункту 6.3 Порядку, не містить фізичного підпису та/або доказів того, що такий лист був скріплений електронним цифровим підписом, по друге, Тамара Денисова - особа, яка від імені АТ «ЧЕРКАСИГАЗ» підписала вказаний лист, не була головою правління АТ «ЧЕРКАСИГАЗ», а відомості про те, що вона є керівником АТ «ЧЕРКАСИГАЗ» були протиправно внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно АТ «ЧЕРКАСИГАЗ», по третє, питання про позбавлення ліцензії було вирішено за сім днів після його надходження та без проведення перевірки, обов`язковість проведення якої передбачена положеннями Порядку, Ліцензійних умов, а також підпунктом 1 пункту 4.1 Порядку контролю за дотриманням ліцензіатами, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, законодавства у відповідних сферах та ліцензійних умов, який затверджено постановою НКРЕКП від 14.06.2018 № 428 (в редакції постанови НКРЕКП від 09.06.2021 №935). Крім того, не був дотриманий у спірних правовідносинах і двохмісячний строк для проведення такої перевірки, вимога про проведення позапланової перевірки була оформлена листом АТ "ЧЕРКАСИГАЗ" від 21.11.2023 № 2576/29, тобто із порушенням строків, встановлених пунктом 6.3 Порядку. Більше того, НКРЕКП приймало рішення про прийняття постанови від 29.11.2023 № 2226 "Про зупинення дії ліцензії з розподілу природного газу, виданої АТ «ЧЕРКАСИГАЗ», а також про доповнення пунктом 16 додатку до постанови НКРЕКП від 26.12.2022 № 1839 "Про видачу ліцензії з розподілу природного газу ТОВ "ГАЗОРОЗПОДІЛЬНІ МЕРЕЖІ УКРАЇНИ" всупереч судовій забороні на вчинення відповідних дій, яка була чинною станом на 29.11.2023

Апелянти у своїй скаргах зазначають, що належним чином засвідчена ухвала Печерського районного суду м. Києва від 29.11.2023 у справі № 757/54836/23-ц до відповідача станом на момент постановлення оскаржуваних рішень не надходила, а озвучені представником позивача на засіданні Регулятора відомості про існування такої ухвали є імовірними та не підтверджені належними та допустимими доказами. Апелянти також наполягають, що Регулятором було дотримано процедуру розгляду та прийняття рішень, а саме завчасно опубліковано перелік питань та відповідні обґрунтування до них, а реагування на пропозиції та зауваження позивача було опубліковано додатково, що не забороняється законодавством. Крім того, апелянт - ТОВ "ГАЗОРОЗПОДІЛЬНІ МЕРЕЖІ УКРАЇНИ" неодноразово зазначав, що у позивача відсутні фізичні можливості надавати послуги щодо розподілу природного газу, оскільки комплекс розподільних газопроводів та споруд, які є державною власністю та були передані позивачу у користування на праві господарського відання, було передано у користування ТОВ "ГАЗОРОЗПОДІЛЬНІ МЕРЕЖІ УКРАЇНИ" на підставі рішення Уряду та відповідного договору. Отже, ураховуючи відсутність у позивача у власності чи користуванні відповідного майна та засобів для надання послуг розподілу природного газу, зупинення ліцензії є правомірним.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянтів безпідставними, враховуючи наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, її завдання, функції, повноваження та порядок їх здійснення визначає Закон України від 22.09.2016 № 1540-VIII «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» (далі - Закон № 1540-VIII), відповідно до статті 1 якого Регулятор є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який утворюється Кабінетом Міністрів України.

Особливості спеціального статусу Регулятора обумовлюються його завданнями і повноваженнями та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливостях організації та порядку діяльності Регулятора, в особливому порядку призначення членів Регулятора та припинення ними повноважень, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Регулятора та гарантії незалежності в прийнятті ним рішень у межах повноважень, визначених законом, встановленні умов оплати праці членів та працівників Регулятора.

Регулятор є колегіальним органом, що здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Частиною 1 статті 4 Закону України від 09.04.2015 № 329-VIII "Про ринок природного газу" встановлено, що державне регулювання ринку природного газу здійснює Регулятор (тобто НКРЕКП) у межах повноважень, визначених цим Законом та іншими актами законодавства. Таким чином, НКРЕКП повинно здійснювати регулювання господарської діяльності позивача з урахуванням вимог, встановлених зокрема Законом України від 09.04.2015 № 329-VIII "Про ринок природного газу".

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 3 Закону № 1540-VIII регулятор здійснює державне регулювання шляхом ліцензування діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону № 1540-VIII для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор, серед іншого:

- приймає обов`язкові до виконання рішення з питань, що належать до його компетенції;

- розробляє та затверджує нормативно-правові акти, зокрема: ліцензійні умови провадження господарської діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг; порядок ліцензування видів господарської діяльності, державне регулювання яких здійснюється Регулятором.

Так, Закон України від 19.12.2019 №394-IX надав НКРЕКП повноваження щодо самостійної розробки та затвердження порядку ліцензування діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг. При цьому з набранням чинності указаним Законом дія Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» (який раніше регулював порядок ліцензування у сферах енергетики та комунальних послуг) не поширюється на ліцензування діяльності у сфері електроенергетики, на ринку природного газу, централізоване водопостачання та централізоване водовідведення, виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними і місцевими (розподільними) тепловими мережами, постачання теплової енергії та іншу діяльність, ліцензування якої здійснює Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, відповідно до Закону, та здійснення контролю у цих сферах (пункт 4 частини другої статті 2 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності»).

У зв`язку з цим НКРЕКП постановою від 03.03.2020 №548 затвердила Порядок ліцензування видів господарської діяльності, державне регулювання яких здійснюється Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, на підставі якого й були прийняті оскаржувані постанови.

Так, відповідно до положень підпункту 3 пункту 6.4 зазначеного Порядку НКРЕКП має право прийняти рішення про зупинення дії ліцензії (повністю або частково) у разі передачі ліцензіатом цілісного майнового комплексу іншому суб`єкту господарювання, який отримав відповідну ліцензію.

Однак, у разі зупинення дії ліцензії саме з підстав передачі майнового комплексу іншому суб`єкту обов`язковою умовою є дотримання положень пункту 6.3 Порядку, який встановлює певний обов`язковий порядок дій у такому випадку.

Абзац другий зазначеного пункту передбачає, що ліцензіат, який має намір передати цілісний майновий комплекс іншому суб`єкту господарювання, у випадках, передбачених відповідними ліцензійними умовами, має не пізніше ніж за два місяці до передачі цілісного майнового комплексу звернутися до НКРЕКП із письмовою заявою щодо проведення перевірки додержання ним ліцензійних умов та законодавства у сферах енергетики та комунальних послуг (якщо статутними документами не передбачено, що до суб`єкта господарювання, якому передається цілісний майновий комплекс, переходять усі права і обов`язки попереднього ліцензіата).

Більше того, зазначений обов`язок ліцензіата також встановлений підпунктом 28 пункту 2.2 глави 2 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 16.02.2017 № 201.

А саме, при провадженні ліцензованої діяльності ліцензіат повинен дотримуватися таких організаційних вимог: у строки, передбачені Порядком, звернутися із письмовою заявою до НКРЕКП щодо проведення перевірки додержання ним ліцензійних умов та законодавства у сферах енергетики та комунальних послуг, якщо ліцензіат має намір передати цілісний майновий комплекс іншому суб`єкту господарювання.

Дана вимога спрямована на забезпечення безперервності та безаварійності надання послуги з розподілу природного газу, яка є житлово-комунальною послугою відповідно до пункту 2 частини 1 статті 5 Закону України від 09.11.2017 № 2189-VIII "Про житлово-комунальні послуги". Фактично зазначена вимога захищає від ризиків порушень ліцензійних умов, які могли б передатися новому суб`єкту без належного контролю. Оскільки енергетика та комунальні послуги мають критичне значення для суспільства, важливо, щоб усі операції з передачі майна відбувалися відповідно до встановлених стандартів і з перевіркою на відповідність ліцензійним умовам.

Частиною 4 статті 9 Закону України від 16.11.2021 № 1882-IX "Про критичну інфраструктуру" передбачено, що енергозабезпечення відноситься до життєво важливих функцій та/або послуг. За таких умов, важливо, щоб усі операції з передачі майна відбувалися виключно відповідно до вимог законодавства і з перевіркою на відповідність ліцензійним умовам. Таким чином, обов`язковість перевірки перед передачею цілісного майнового комплексу дозволяє уникнути ситуацій, коли новий власник несвідомо приймає на себе зобов`язання за потенційні порушення або недоліки попереднього ліцензіата.

При цьому, встановлений двомісячний строк забезпечує підготовленість Регулятора та надає можливість обом сторонам (передавачу і отримувачу) своєчасно отримати результати перевірки і, якщо потрібно, виконати необхідні дії.

Як було встановлено судом першої інстанції, обґрунтуванням прийняття оскаржуваних постанов став саме зазначений вище підпункт 3 пункту 6.4 Порядку, оскільки до НКРЕКП звернулося ТОВ "ГАЗОРОЗПОДІЛЬНІ МЕРЕЖІ УКРАЇНИ" (далі також - ТОВ «ГРМУ») із наданням підтверджуючих документів щодо зміни місць провадження (розширення території) господарської діяльності з розподілу природного газу на територію провадження господарської діяльності з розподілу природного газу АТ «ЧЕРКАСИГАЗ». Відповідач також наголошував на тому, що й АТ «ЧЕРКАСИГАЗ» також повідомило відповідача про укладення із ТОВ «ГРМУ» договорів щодо передачі ТОВ «ГРМУ» у господарське відання: складових газорозподільної системи, що належать АТ «ЧЕРКАСИГАЗ» на праві власності; рухомого та нерухомого майна (матеріально-технічного оснащення, необхідного для провадження господарської діяльності з розподілу природного газу), що належить АТ «ЧЕРКАСИГАЗ» на праві власності. На підтвердження зазначених обставин відповідач долучив до матеріалів справи лист АТ «ЧЕРКАСИГАЗ» від 21.11.2023 № 2576/29, в якому зазначаються вказані вище обставини, а також заявляється вимога про проведення перевірки додержання ліцензійних умов та законодавства у сферах енергетики та комунальних послуг відповідно до пункту 6.3 Порядку. Підписантом зазначеного листа значиться голова правління АТ «ЧЕРКАСИГАЗ» Тамара Денисова.

Досліджуючи спірні правовідносини, перевіряючи висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову з урахуванням аргументів апелянтів, колегія суддів вважає правильними судження суду першої інстанції про допущені НКРЕКП порушення Порядку та процедури ліцензування.

Так, не дивлячись на те, що лист АТ «ЧЕРКАСИГАЗ» від 21.11.2023 №2576/29 не містить фізичного підпису та/або доказів того, що такий лист був скріплений електронним цифровим підписом, колегія суддів звертає увагу, що Тамара Денисова - особа, яка від імені АТ «ЧЕРКАСИГАЗ» підписала вказаний лист, не була головою правління АТ «ЧЕРКАСИГАЗ», а відомості про те, що вона є керівником АТ «ЧЕРКАСИГАЗ» були протиправно внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно АТ «ЧЕРКАСИГАЗ», на підтвердження чого колегія суддів зазначає наступне.

29.09.2023 о 14:59:59 на підставі рішення Наглядової ради АТ «ЧЕРКАСИГАЗ» (протокол від 27.09.2023 № 13/23-ГП) була проведена реєстрація змін до відомостей про АТ «ЧЕРКАСИГАЗ» (ідентифікаційний код 03361402) в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (реєстраційний запис №1000261070091001179), згідно з якими керівником АТ «ЧЕРКАСИГАЗ» зареєстровано Дімітрія Шульца.

На виконання ухвали Черкаського окружного адміністративного суду від 22.09.2023 у справі №580/8736/23 про забезпечення позову, 29.09.2023 о 15:55:54 була проведена державна реєстрація змін до відомостей про АТ «ЧЕРКАСИГАЗ» (ідентифікаційний код 03361402) в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (реєстраційний запис №1000269960092001179), згідно з якими в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань були відображені відомості про заборону вносити зміни щодо керівника АТ «ЧЕРКАСИГАЗ» на час розгляду справи №580/8736/23.

Отже, вищезазначеною ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 22.09.2023 у справі № 580/8736/23 заборонено будь-яким державним реєстраторам вносити зміни до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо керівника АТ «ЧЕРКАСИГАЗ» до часу вирішення цього спору.

Однак, 29.09.2023 о 20:10:16 державним реєстратором Департаменту управління справами та юридичного забезпечення Черкаської міської ради Слобожаником Дмитром Андрійовичем була проведена реєстрація змін до відомостей про АТ «ЧЕРКАСИГАЗ» (ідентифікаційний код 03361402) в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (реєстраційний запис №1000261070093001179), згідно з якими керівником АТ «ЧЕРКАСИГАЗ» є Денисова Тамара.

Останній реєстраційний запис було визнано протиправним та скасовано, оскільки він був вчинений без урахування наявності у Єдиному державному реєстрі відомостей про судове рішення щодо заборони проведення реєстраційної дії.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 22.12.2023 у справі №580/10024/23, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.04.2024, було визнано протиправним та скасовано реєстраційний запис №1000261070093001179, проведений 29.09.2023 о 20:10:16 державним реєстратором Департаменту управління справами та юридичного забезпечення Черкаської міської ради Слобожаником Дмитром Андрійовичем, згідно з яким керівником АТ «ЧЕРКАСИГАЗ» є Денисова Тамара Олексіївна.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.09.2019 у справі №520/12022/17 було зроблено висновок, що у разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття. Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 31 серпня 2018 у справі №822/1815/16, від 21 серпня 2018 у справі 805/2339/16-а, від 13.06.2024 у справі №826/13373/18.

Окрім цього, ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 31.10.2023 у цій же справі забезпечено позов шляхом зупинення на час розгляду справи №580/10024/23 дію реєстраційного запису №1000261070093001179, проведеного 29.09.2023 о 20:10:16 державним реєстратором Департаменту управління справами та юридичного забезпечення Черкаської міської ради Слобожаником Дмитром Андрійовичем.

Забезпечено позов шляхом відновлення на час розгляду справи №580/10024/23 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (в тому числі, але не виключно, шляхом зміни атрибутів) відомості про те, що керівником АТ «ЧЕРКАСИГАЗ» є Дімітрій Шульц.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.12.2023 та постановою Верховного Суду від 05.03.2024 ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 31.10.2023 залишено без змін.

Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиція - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню.

Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Тобто, учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи.

Для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами визначеними процесуальним законодавством.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.12.2018 у справі №К/9901/6161/18.

При цьому, сторонами, зокрема апелянтами, не надано будь-яких доказів, які спростовують встановлені обставини у справах № 580/8736/23 та №580/10024/23.

Тобто, обставини у даній справі, встановлені під час судового розгляду адміністративних справ №580/8736/23 та №580/10024/23 на час виникнення спірних правовідносин, можуть не доказуватися у межах даної справи, оскільки вищезазначені рішення судів першої та апеляційної інстанцій є чинними, не скасовані та набрали законної сили.

Таким чином, 21.11.2023 Тамара Денисова не була керівником АТ «ЧЕРКАСИГАЗ» та не мала жодних повноважень направляти до НКРЕКП лист від імені позивача про передачу цілісного майнового комплексу та прохання провести перевірку.

Актуальна інформація про керівника підприємства станом на 21.11.2023 (дата листа до НКРЕКП) була внесена до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з посиланням на відповідні судові рішення.

При цьому, дійсний відповідно до ухвали Черкаського окружного адміністративного суду від 31.10.2023, голова правління АТ «ЧЕРКАСИГАЗ» повідомляв НКРЕКП, що лист від 21.11.2023 № 2576/29 не несе жодних наслідків, оскільки підписаний неуповноваженою особою.

Колегія суддів зазначає, що здійснення будь-яких юридично значущих дій на підставі заяви, підписаної неуповноваженою особою, є неприпустимим, оскільки порушує принцип законності, вимагає від відповідача належної перевірки повноважень осіб, які звертаються від імені суб`єкта господарювання, та підриває принцип правової визначеності.

Так, у постанові від 07.04.2023 у справі № 910/5172/19 (предмет розгляду - визнання недійсними договорів, серед іншого, з підстав укладення їх неуповноваженими особами) Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що частину 3 статті 92 ЦК України слід розуміти так: по-перше, питання про юридичну силу обмежень повноважень органу або особи, яка виступала від імені юридичної особи, слід вирішувати залежно від обізнаності третьої особи про це саме на час укладення договору (або вчинення інших юридично значимих дій); по-друге, посилатись на таке обмеження повноважень може лише юридична особа, а не третя особа, оскільки дії органу або відповідної особи за межами їх повноважень можуть порушити права лише юридичної особи. При цьому відсутність повноважень органу або особи, яка виступає від імені юридичної особи, є різновидом (граничним випадком) обмеження повноважень.

Приписами частини 1 статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» №755-IV визначено, що відомості які містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними (крім реєстраційних номерів облікових карток платників податків та паспортних даних) та у випадках, передбачених цим Законом, за їх надання стягується плата.

У частині 7 статті 11 Закону №755-IV передбачено, що державні органи, у тому числі суди, органи Національної поліції, органи прокуратури, органи Служби безпеки України, а також органи місцевого самоврядування та їх посадові особи безоплатно отримують відомості з Єдиного державного реєстру з метою здійснення ними повноважень, визначених законом, виключно в електронній формі через портал електронних сервісів у порядку, визначеному Міністерством юстиції України в Порядку надання відомостей з Єдиного державного реєстру, крім випадків, передбачених цим Законом.

З огляду на вищезазначені норми Законів, інформація, яка міститься в Єдиному державному реєстрі, є відкритими даними та міститься у відкритих єдиних державних реєстрах, доступ до яких є вільним.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону №755-IV якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Подібний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 11 квітня 2024 року у справі №160/5626/23.

За такого правового регулювання та обставин справи, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач мав би врахувати інформацію з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що має офіційний характер. Незважаючи на повідомлення позивача про обставини, які свідчили про відсутність повноважень у підписанта, відповідач продовжив розгляд заяви від імені позивача, фактично спираючись на юридично нікчемний документ. Отже, відповідачем фактично проігноровані вищезазначені судові рішення щодо правового статусу посадових осіб позивача, що є загальнодоступними.

Таке ігнорування відповідачем юридично значущих фактів та документів, які підтверджують відсутність повноважень у підписанта, не може розцінюватися інакше як грубе порушення норм законодавства про ліцензування, оскільки дії, що вчинені без відповідного правового обґрунтування, призводять до свавільного обмеження прав позивача.

Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05.03.2020 у справі №9901/511/19 та від 30.09.2019 у справі №910/23375/17 викладено висновок, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд має переглянути рішення, прийняті на підставі реалізації цих дискреційних повноважень, особливо якщо позивач указує на явні та очевидні порушення під час їх ухвалення.

На національному рівні Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що орган влади, використовуючи дискреційні повноваження, зобов`язаний повно і правильно оцінювати обставини, наявні у справі факти та правильно застосовувати до встановлених фактів чинні правові норми, не допускаючи при цьому зловживання владою у процесі прийняття відповідного рішення, в основі якого мають бути закладені конкретно визначені публічні інтереси. А завданням суду є належний та ефективний контроль відповідності таких дій закону й принципам права задля забезпечення дотримання таким органом прав особи, що звернулася за захистом. Зокрема, відповідний правовий висновок сформульовано Верховним Судом в постановах від 18 липня 2018 року у справі №826/3520/15 та від 02 липня 2019 року у справі № 910/23000/17.

Приписи ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлюють, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. У рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі "Hasan and Chaush v.Bulgaria" № 30985/96). Надання органам виконавчої влади правової дискреції у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права, одним із основоположних принципів демократичного суспільства, закріплених Конвенцією (зокрема рішення у справі "Гасан і Чауш проти Болгарії" (Hasan and Chaush v. Bulgaria), заява № 30985/96).

Також, як вірно було зазначено судом першої інстанції, питання про позбавлення ліцензії було вирішено за сім днів після його надходження та без проведення перевірки, обов`язковість проведення якої передбачена положеннями Порядку, Ліцензійних умов, а також підпунктом 1 пункту 4.1 Порядку контролю за дотриманням ліцензіатами, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, законодавства у відповідних сферах та ліцензійних умов, який затверджено постановою НКРЕКП від 14.06.2018 № 428 (в редакції постанови НКРЕКП від 09.06.2021 №935).

Важливою обставиною також є те, що НКРЕКП приймало рішення про прийняття постанови від 29.11.2023 № 2226 "Про зупинення дії ліцензії з розподілу природного газу, виданої АТ «ЧЕРКАСИГАЗ», а також про доповнення пунктом 16 додатку до постанови НКРЕКП від 26.12.2022 № 1839 "Про видачу ліцензії з розподілу природного газу ТОВ "ГАЗОРОЗПОДІЛЬНІ МЕРЕЖІ УКРАЇНИ" всупереч судовій забороні на вчинення відповідних дій, яка була чинною станом на 29.11.2023.

Так, Печерський районний суд м. Києва ухвалою від 29.11.2023 у справі № 757/54836/23-ц вжив заходів забезпечення позову у справі та, серед іншого, заборонив НКРЕКП розглядати та вирішувати питання щодо внесення змін до постанови НКРЕКП від 26.12.2022 № 1839 (уточнення території провадження господарської діяльності з розподілу природного газу ТОВ «ГРМУ»)» та питання зупинення дії ліцензії з розподілу природного газу, виданої АТ «ЧЕРКАСИГАЗ».

Зазначені заходи забезпечення позову були чинними як на момент ухвалення постанов від 29.11.2023, так і на момент прийняття постанови від 10.01.2024, і були скасовані лише 01.02.2024 на підставі ухвали Печерського районного суду міста про залишення позову без розгляду.

Матеріалами справи підтверджується, що НКРЕКП були обізнані про вжиття заходів забезпечення позову, оскільки представник позивача адвокат Кузовкин Є. В. надав копію ухвали до канцелярії НКРЕКП 29.11.2023 перед початком засідання Регулятора. Також, ухвалу було направлено на електронну пошту НКРЕКП. Окрім цього, представник позивача адвокат Мягкий О. у своєму виступі, безпосередньо на засіданні Регулятора при розгляді спірних питань оголосив резолютивну частину ухвали Печерського районного суду м. Києва від 29.11.2023 у справі №757/54836/23-ц та просив відкласти розгляд питань, щодо яких встановлено судову заборону.

Апелянт - НКРЕКП у судовому засіданні суду апеляційної інстанції зауважував, що ухвала про забезпечення позову має направлятися особам, які мають її виконувати, самостійно судом, а тому твердження представника позивача на засіданні стосовно імовірного існування судової заборони були обґрунтовано не прийняті до уваги, оскільки безпосередньо від суду ухвала про вжиття заходів забезпечення позову не надходила. Колегія суддів відхиляє такі твердження апелянта, оскільки вони порушують вимоги статті 129-1 Конституції України, згідно з якою судове рішення є обов`язковим до виконання на всій території України незалежно від суб`єктивної обізнаності чи особистого ставлення до нього учасників справи.

Колегія суддів звертає увагу, що на момент ухвалення постанов НКРЕКП 29.11.2023 та 10.01.2024 заборона була чинною. Обґрунтовані та належно підтверджені докази свідчать про те, що НКРЕКП була обізнана з ухвалою про забезпечення позову, оскільки копію ухвали було передано до канцелярії Регулятора, а представник позивача в усному виступі на засіданні зачитав резолютивну частину ухвали та безпосередньо звернув увагу на чинну судову заборону.

Разом з тим, слід зазначити, що судове рішення - це правозастосовчий акт ухвалений відповідно до норм матеріального та процесуального права, що є результатом здійснення правосуддя, тобто наслідком встановлених у справі обставин. Сутність судового рішення проявляється у впливі на матеріальні правовідносини і виражається в тому, що рішення владно підтверджує взаємовідносини суб`єктів матеріального права (наявність або відсутність правовідносин, їх перетворення) або інші правові обставини в непозовних справах, усуває їх спірність, створює правову можливість безперешкодної реалізації права або охоронюваного законом інтересу і тим самим здійснює їх захист.

Судове рішення у всіх випадках незалежно від того, задоволена вимога чи у ній відмовлено, впливає на поведінку суб`єктів матеріальних правовідносин: усі повинні діяти відповідно до приписів, які містяться у судовому рішенні.

Основною конституційною засадою судочинства, серед іншого, є обов`язковість судового рішення (п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України), що є однією із важливих складових принципу правової визначеності, а також права на справедливий суд, закріпленого, зокрема, у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

На підставі аналізу ст. ст. 3, 8, ч. ч. 1, 2 ст. 55, ст. 129, ч. ч. 1, 2 ст. 129-1 Конституції України у їх системному зв`язку, Конституційний Суд України у Рішенні від 15 травня 2019 р. № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Як вірно було зауважено судом першої інстанції, невиконання судового рішення, яке набуло законної сили, або надання йому переоцінки суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності; суд, за загальним правилом, не повинен брати до уваги посилання сторони у справі в обґрунтування своєї позиції на фактичні обставини, виникнення яких стало наслідком невиконання такою стороною судового рішення.

За таких обставин, інформація про існування судової заборони є очевидно важливою для прийняття регуляторного рішення, що накладає на відповідача обов`язок належної перевірки цієї інформації. Ігнорування даних, які могли свідчити про існування судового рішення, вказує на невиконання відповідачем принципу належної обачності та відсутність належної уваги до своїх юридичних зобов`язань. Відповідач мав би вжити заходів для підтвердження або спростування наданої інформації, звернувшись до суду або скориставшись доступними засобами для перевірки наявності судової заборони, а не просто ухилятися від її врахування.

З огляду на те, що ухвала суду від 29.11.2023 у справі № 757/54836/23-ц була чинною станом на момент прийняття оскаржуваних постанов, невиконання її вимог порушує положення статті 129-1 Конституції України, в якій зазначено, що судове рішення підлягає виконанню з моменту його проголошення або прийняття, а з моменту його вступу в законну силу - для всіх осіб, включно з державними органами, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами незалежно від їхньої обізнаності.

Відповідач не може обґрунтовано стверджувати про відсутність обов`язку виконання судового рішення лише на тій підставі, що воно не було вручено безпосередньо від суду. Ігнорування наданої інформації про ухвалу суду, яка є важливою для розгляду спірних питань, є безпідставним і не може бути визнано правомірним. Відповідач був зобов`язаний вчинити всі можливі дії для з`ясування наявності судової заборони і утриматися від дій, які суперечать цій ухвалі, до моменту її скасування.

Тобто, навіть зважаючи на те, що ухвала була скасована згодом, станом на момент прийняття оскаржуваних постанов вона була чинною, і будь-які дії, вчинені в її порушення, не можуть визнаватися правомірними або такими, що відповідають принципам верховенства права.

Крім вищевикладеного колегія суддів звертає увагу на порядок прийняття рішень НКРЕКП, який встановлений статтею 14 Закону № 1540-VIII.

Положеннями частини 4 зазначеної статті передбачено, що перелік питань, що вносяться на розгляд Регулятора, оприлюднюється не пізніше як за три робочі дні до дня проведення засідання на офіційному веб-сайті Регулятора. Разом з переліком питань, що вносяться на розгляд Регулятора, підлягають оприлюдненню на офіційному веб-сайті Регулятора проекти рішень Регулятора та обґрунтування до них, одержані зауваження та пропозиції, а також вмотивована позиція Регулятора щодо одержаних зауважень.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, відповідач опублікував обґрунтування до рішень НКРЕКП про прийняття постанови від 29.11.2023 № 2226 "Про зупинення дії ліцензії з розподілу природного газу, виданої АТ «ЧЕРКАСИГАЗ», а також про доповнення пунктом 16 додатку до постанови НКРЕКП від 26.12.2022 № 1839 "Про видачу ліцензії з розподілу природного газу ТОВ "ГАЗОРОЗПОДІЛЬНІ МЕРЕЖІ УКРАЇНИ" разом із проектами рішень регулятора лише 29.09.2023, тобто у день прийняття НКРЕКП зазначених рішень. Крім того, до зазначених обґрунтувань не додавався лист АТ «ЧЕРКАСИГАЗ» від 27.11.2023 №27-11/2023/1 (підписаний керівником позивача - Дімітрієм Шульцем, інформація щодо якого містилася в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань), в якому викладалися зауваження до проектів рішень НКРЕКП.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що НКРЕКП прийняло рішення про прийняття постанови від 29.11.2023 № 2226 "Про зупинення дії ліцензії з розподілу природного газу, виданої АТ «ЧЕРКАСИГАЗ», а також про доповнення пунктом 16 додатку до постанови НКРЕКП від 26.12.2022 № 1839 "Про видачу ліцензії з розподілу природного газу ТОВ "ГАЗОРОЗПОДІЛЬНІ МЕРЕЖІ УКРАЇНИ" з порушенням вимог статті 14 Закону №1540-VIII.

Щодо правомірності постанови НКРЕКП від 10.01.2024 №22 "Про внесення зміни до постанови НКРЕКП від 29 червня 2017 року № 840", колегія суддів зазначає наступне.

Зазначеною постановою було виключені положення постанови НКРЕКП від 29 червня 2017 року №840 "Про видачу ліцензії на розподіл природного газу АТ "ЧЕРКАСИГАЗ", які стосуються місця провадження господарської діяльності позивачем.

Пункт 5.1 Порядку передбачає, що ліцензіат зобов`язаний повідомляти НКРЕКП про всі зміни даних, зазначених у заяві, документах та відомостях, що додавалися до заяви про отримання ліцензії, протягом строку, встановленого ліцензійними умовами, але не більше одного місяця з дня, наступного за днем їх настання. За результатами розгляду повідомлень про зміни у документах, що подавалися до заяви про отримання ліцензії, аналізу підтвердних документів та одержаної інформації з державних паперових та електронних інформаційних ресурсів НКРЕКП приймає рішення про внесення змін до відповідного рішення про видачу ліцензії ліцензіату.

Як вірно було встановлено судом першої інстанції, АТ «ЧЕРКАСИГАЗ» не подавало повідомлення, яке передбачене пунктом 5.1 Порядку.

Однак, НКРЕКП це твердження не спростувала, а лише послалася на те, що вона на підставі п. 5.1 Порядку мала право видавати постанову від 10.01.2024 № 22 "Про внесення зміни до постанови НКРЕКП від 29 червня 2017 року № 840" лише на підставі аналізу підтвердних документів та одержаної інформації з державних паперових та електронних інформаційних ресурсів.

Разом з тим, відповідачем до суду першої інстанції не було надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження обставин, що ним було проведено аналіз будь-яких підтвердних документів або одержання інформації з державних паперових та електронних інформаційних ресурсів. Не надано таких доказів і до суду апеляційної інстанції.

Крім того, пункт 5.1 Порядку передбачає, що НКРЕКП приймає рішення не тільки на підставі аналізу "підтвердних документів та одержаної інформації з державних паперових та електронних інформаційних ресурсів", а саме "за результатами розгляду повідомлень про зміни у документах, що подавалися до заяви про отримання ліцензії, аналізу підтвердних документів та одержаної інформації з державних паперових та електронних інформаційних ресурсів".

Виходячи із зазначених положень законодавства, передумовою прийняття рішення про внесення змін до відповідного рішення про видачу ліцензії ліцензіату, зокрема в частині зміни місця провадження господарської діяльності, є отримання НКРЕКП відповідного повідомлення від ліцензіата.

З огляду на вказані обставини, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що постанова НКРЕКП від 10.01.2024 №22 "Про внесення зміни до постанови НКРЕКП від 29 червня 2017 року №840" також є протиправною та підлягає скасуванню.

Крім вищевказаного, колегія суддів акцентує увагу на те, що постановою НКРЕКП від 30.04.2024 №822 "Про внесення змін до постанови НКРЕКП від 26 грудня 2022 року №1839" до постанови НКРЕКП від 26.12.2022 №1839 "Про видачу ліцензії з розподілу природного газу ТОВ "ГАЗОРОЗПОДІЛЬНІ МЕРЕЖІ УКРАЇНИ" були внесені зміни, згідно з яким додаток до зазначеної постанови був замінений додатками 1-21. Внаслідок таких змін пункт 16 додатку до постанови НКРЕКП від 26.12.2022 №1839 "Про видачу ліцензії з розподілу природного газу ТОВ "ГАЗОРОЗПОДІЛЬНІ МЕРЕЖІ УКРАЇНИ" втратив чинність.

Позивач зазначав, що постановою НКРЕКП від 30.04.2024 №822 додаток до постанови НКРЕКП від 26.12.2022 № 1839 був замінений на двадцять один нових додатків. При цьому, зміст додатку 19 до зазначеної постанови повністю відповідає пункту 16 постанови НКРЕКП від 26.12.2022 № 1839 "Про видачу ліцензії з розподілу природного газу ТОВ "ГАЗОРОЗПОДІЛЬНІ МЕРЕЖІ УКРАЇНИ", який оскаржується позивачем.

Надаючи оцінку вказаному колегією суддів встановлено, що відповідач не скасував пункт 16 додатку до постанови НКРЕКП від 26.12.2022 № 1839 "Про видачу ліцензії з розподілу природного газу ТОВ "ГАЗОРОЗПОДІЛЬНІ МЕРЕЖІ УКРАЇНИ", а лише оформив його у вигляді додатку 19 до зазначеної постанови.

За таких умов права позивача не були поновлені у тому обсязі, як існували до звернення до суду за їх поновленням та до прийнятого доповнення додатку до постанови НКРЕКП від 26.12.2022 №1839 "Про видачу ліцензії з розподілу природного газу ТОВ "ГАЗОРОЗПОДІЛЬНІ МЕРЕЖІ УКРАЇНИ" пунктом 16, який оскаржується позивачем.

Постанова НКРЕКП від 26.12.2022 №1839 "Про видачу ліцензії з розподілу природного газу ТОВ "ГАЗОРОЗПОДІЛЬНІ МЕРЕЖІ УКРАЇНИ", складовою якої є пункт 16 додатку до неї, відповідає критеріям, встановленим пунктом 19 частини 1 статті 4 КАС України, а отже є індивідуальним актом.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.09.2019 у справі № 520/12022/17 було зроблено висновок, що у разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття. Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 31 серпня 2018 у справі №822/1815/16, від 21 серпня 2018 у справі 805/2339/16-а, від 13.06.2024 у справі №826/13373/18.

Таким чином, у разі визнання пункту 16 додатку до постанови НКРЕКП від 26.12.2022 №1839 "Про видачу ліцензії з розподілу природного газу ТОВ "ГАЗОРОЗПОДІЛЬНІ МЕРЕЖІ УКРАЇНИ" (в редакції, що діяла з 29.11.2023 по 30.04.2024) це положення буде таким, що не діє з дати його прийняття, тобто з 29.11.2023.

У відповідності до ст. 3 Закону № 1540-VIII метою діяльності Регулятора є досягнення балансу інтересів споживачів, суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України.

Одним із основних принципів діяльності Регулятора є справедливість, яка передбачена п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 1540-VIII.

Відповідно до юридичної позиції Конституційного Суду України, справедливість - одна з основних засад права - є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Справедливість також виступає одним з основних елементів конституційного принципу верховенства права, разом із рівністю та правовою визначеністю (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення КСУ від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018).

Справедливість - основний принцип функціонування соціальної держави та громадянського суспільства, їх партнерських відносин із реалізації взаємного суспільного інтересу, спрямованого на забезпечення сталого розвитку.

Довіра до органу публічного управління формує авторитет влади в суспільстві, є необхідною умовою для досягнення принципу справедливості в державному регулюванні. Довіра визначає сутність такого поняття як «легітимність» - здатність суб`єкта влади досягти суспільного визнання, підтримки та схвалення прийнятих рішень, кадрових або інших змін.

«Легальність» влади носить виключно юридичний характер й означає формальну відповідність владі Конституції, закону, її юридичну правомірність. Безспірним є те, що в правовій державі справедливе державне регулювання повинно будуватись на фундаменті легальності.

На підставі викладеного вбачається, що діяльність Регулятора з реалізації принципу справедливості при забезпеченні балансу інтересів споживачів, суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, повинна ґрунтуватися на засадах легальності та легітимності.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.

При цьому, проаналізувавши вищевикладені та всі інші доводи та аргументи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позову та вважає, що судом першої інстанції повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню.

Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010).

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянти не надали до суду належних доказів, що б підтверджували факт незаконності та необґрунтованості рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг та товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЗОРОЗПОДІЛЬНІ МЕРЕЖІ УКРАЇНИ» залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 31.10.2024 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Безименна Н.В.

Ганечко О.М.

Повний текст постанови виготовлений 10.03.2025.